Вартісне вимірювання

об’єктів бухгалтерського
обліку: оцінка і
калькулювання
1. Сутність, значення і види вартісної
оцінки в бухгалтерському обліку.
2. Способи оцінки окремих об’єктів обліку.
3. Калькуляція в системі бухгалтерського
обліку.
 1. Сутність, значення і види вартісної оцінки в
бухгалтерському обліку
Особливістю бухгалтерського обліку є відображення
господарських засобів, їх джерел та господарських
процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному
вимірнику. З цією метою використовують такі елементи
методу бухгалтерського обліку як оцінка і калькуляція.

Оцінка – це спосіб вартісного вимірювання об’єктів

бухгалтерського обліку. Вона є відправним моментом
обліку і реальною основою його побудови. Без оцінки
неможливо звести до єдиного показника всі досить
різноманітні об’єкти обліку: будівлі, машини, сировину,
готову продукцію, тварин, витрати виробництва тощо.
Калькуляція – це спосіб вартісного вимірювання
господарських процесів та їх результатів. Калькуляція є
основою оцінки: саме в процесі калькуляції
виявляється фактична собівартість об’єктів обліку,
тобто вартість їх придбання або виробництва.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і

фінансову звітність в Україні» єдиний грошовий
вимірник є важливим принципом бухгалтерського
обліку і фінансової звітності. Таким грошовим
вимірником в Україні є гривня.
До оцінки ставляться такі основні вимоги, що
забезпечують її достовірність: реальність
(адекватність), єдність та цілеспрямованість.
Реальність (адекватність) оцінки забезпечує
об’єктивну відповідність грошової вартості об’єктів
обліку їх фактичній величині.
Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність
оцінки протягом тривалого часу та у всіх суб’єктів
господарювання.
Цілеспрямованість оцінки передбачає врахування
мети оцінки, тобто для досягнення яких цілей (для
чого) застосовують оцінку.
Система вартісних оцінок абсолютно необхідна у
процесі господарської діяльності: при купівлі активів,
при визначенні витрат виробництва, при реалізації
продукції, при визначенні фінансових результатів,
сплаті податків, грошових розрахунках тощо.
Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ)
передбачають можливість використання декількох видів
оцінок:
- первісна вартість (історична собівартість): активи
оцінюють за сумою грошових коштів, сплачених при їх
придбанні, або за фактичними витратами (собівартістю)
їх виготовлення;
- поточна собівартість: активи оцінюють за сумою
грошових коштів, яку було б сплачено у разі придбання
або створення такого ж активу на поточний момент;
- вартість реалізації (погашення): активи оцінюють за
сумою грошових коштів, яку можна було б отримати на
поточний момент при продажу активу в процесі
звичайної реалізації.
- теперішня вартість: активи відображають в обліку за
теперішньою (дисконтованою) вартістю майбутніх
чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується,
має генерувати об’єкт в умовах звичайної діяльності;
- справедлива вартість: оцінка, за якою можна
здійснити обмін активу або оплату зобов’язання в
результаті операції між обізнаними, зацікавленими та
незалежними сторонами.
Способи оцінки різних об’єктів визначаються у
відповідних стандартах бухгалтерського обліку. Для
кожного виду активів, як правило, передбачають
декілька ситуацій: оцінка при придбанні (отриманні,
створенні), оцінка при вибутті (списанні), оцінка на
дату балансу (у звітності).
Правильна, достовірна оцінка господарських засобів має велике
значення для об′єктивної характеристики ресурсів
підприємства, чіткого визначення фінансових результатів. Від
її правильності залежить адекватність і надійність даних, які
надаються бухгалтерським обліком для користувачів.
Процес оцінки представляє собою процедуру
присвоєння об′єктам певних грошових значень.
Об′єктом оцінки в бухгалтерському обліку є: засоби
підприємства, джерела їх утворення, господарські
процеси та їх результати (тобто – об′єкти
бухгалтерського обліку).
Принципи оцінки об′єктів бухгалтерського обліку
визначаються Законом України “Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в
Україні” та НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до
фінансової звітності”.
 Принципи бухгалтерського обліку, що
стосуються застосування методів оцінки
Обачності – застосовують методи, які запобігають
заниженню оцінки зобов’язань і витрат та завищенню
оцінки активів і доходів.

Безперервності – оцінка базується на припущенні,

що діяльність підприємства буде тривати далі
необмежений час.

Історичної (фактичної) собівартості – засоби

відображаються в обліку за собівартістю їх
придбання, тобто за фактично понесеними витратами
у момент їх надходження.
Нарахування – витрати і доходи відображають в обліку
в тому періоді, коли вони були нараховані, а не тоді,
коли фактично отримано або сплачено за них кошти.

Єдиного грошового вимірника – оцінка фінансово-

господарської діяльності підприємства здійснюється в
єдиній національній валюті – гривні, що дозволяє
узагальнювати, групувати та порівнювати показники
господарської діяльності за суміжні періоди та з
нормативами.
 2. Способи оцінки окремих об’єктів
обліку
Одним з критеріїв визнання об’єктів бухгалтерського
обліку є можливість їх достовірної оцінки.
Критерії ж визначення оцінки для кожної групи об’єктів
обліку викладені у відповідних П(С)БО, розроблених на
основі міжнародних стандартів:
7 «Основні засоби»,
8 «Нематеріальні активи»,
9 «Запаси»,
10 «Дебіторська заборгованість» і т. ін.
 Об'єкти оцінки в бухгалтерському обліку:

 основні засоби
 нематеріальні активи
 капітальні і фінансові інвестиції
 запаси
 дебіторська заборгованість
 довгострокові і поточні зобов'язання.

Процес оцінки є процедурою привласнення об'єктами

бухгалтерського обліку певних грошових величин,
які використовуються для підсумкової оцінки активів
і зобов'язань.
 Основні засоби
Оцінці підлягає кожен об’єкт основних засобів.
В обліку використовують такі види оцінок:
первісна – оцінка активу на дату його
придбання або створення за фактичними
витратами (фактичною собівартістю) придбання;
відновлювальна (переоцінена або
індексована) – оцінка активу за його вартістю в
сучасних умовах створення або придбання;
ліквідаційна – оцінка на момент його
списання після закінчення терміну корисного
використання;
 амортизаційна – вартість, що підлягає
амортизації протягом нормативного терміну
корисного використання об’єкта;
залишкова (балансова) – первісна або
відновлювальна вартість за мінусом суми
накопиченої амортизації (зносу) об’єкта;
справедлива – вартість можливої реалізації
об’єкта обізнаному, зацікавленому та
незалежному покупцеві на вільному ринку;
оціночна – вартість, визначена незалежним
кваліфікованим професійним оцінювачем.
 Виробничі запаси
Оцінюють по різному при їх придбанні, списанні
(вибутті) та у звітності:
при придбанні – за первісною вартістю (сумою
фактично витрачених коштів на придбання,
перевезення та доведення до стану придатності
для використання за призначенням);
при списанні (вибутті) – методами: середньої
собівартості; за ціною перших надходжень
(ФІФО); ідентифікованою вартістю;
нормативною собівартістю;
у звітності – за меншою з двох оцінок
(первісною або чистою вартістю реалізації).
 В облiку запаси вiдображаються за первiсною вартiстю.
Вiдповiдно до П(С)БО 9 первiсною вартiстю запасiв,
придбаних за плату, є собiвартiсть, яка
складається iз таких фактичних витрат:

• сум, що сплачуються згiдно з договором постачальнику (продавцю) за

вирахуванням непрямих податкiв;
• сум ввiзного мита;
• сум непрямих податкiв, якi пов’язанi з придбанням запасiв i не
вiдшкодовуються пiдприємству;
• транспортно-заготiвельних витрат (затрати на заготiвлю запасiв, оплата
тарифiв (фрахту) за вантажно-розвантажувальнi роботи i транспортування
запасiв усiма видами транспорту до мiсця їх використання, включаючи
витрати зi страхування ризикiв транспортування запасiв);
• iнших витрат, якi безпосередньо пов’язанi з придбанням запасiв i доведенням
їх до стану, в якому вони придатнi для використання iз запланованою метою.
Не включаються до первiсної вартостi запасiв, а
належать до витрат того перiоду, в якому вони були
здiйсненi (встановленi):

• понаднормовi втрати i нестачi запасiв;

• проценти за користування позиками;
• витрати на збут;
• загальногосподарськi та iншi подiбнi витрати, якi
безпосередньо не пов’ язанi з придбанням i
доставкою запасiв та приведенням їх до стану, в
якому вони придатнi для використання у
запланованих цiлях.
 Методи оцінки запасів при вибутті
П(С)БО 9 визначені наступні методи оцінки руху запасів:
- метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці
запасів;
- метод середньозваженої собiвартостi;
- метод собiвартості перших за часом надходження запасів
(FIFO);
- метод нормативних затрат;
- метод ціни продажу.

Для всiх одиниць запасiв, що мають однакове

призначення та однаковi умови використання,
застосовується тiльки один iз наведених методiв.
 Метод ідентифікованої собівартості відповідної
одиниці запасів

Конкретна iдентифiкацiя означає, що облiк витрат i

розрахунок собiвартостi здiйснюється за кожною
відповiдною одиницею запасiв.
Цей метод застосовується для визначення
собiвартостi запасiв, якi вiдпускаються, та послуг
що надаються для спецiальних замовлень і
проектів (виробництво лiтакiв, кораблiв і т.д.), а
також запасiв, якi не замiнюють одне одного
(торгiвля автомобiлями, ювелiрними виробами
тощо).
За даними облiку реалiзовано:
• 16 сiчня — 60 одиниць виробу iз залишку на
початок мiсяця;
• 24 сiчня — 30 одиниць iз надходжень 18 сiчня
 Метод середньозваженої собівартості запасів

Оцiнка запасiв проводиться по кожнiй одиницi запасiв за

формулою:

де:
• Сс - середньозважена собiвартiсть;
• Сп і Кп- вiдповiдно собiвартiсть i кiлькiсть запасiв на
початок перiоду;
• Сн i Кн - вiдповiдно собiвартiсть i кiлькiсть запасів, що
надiйшли протягом перiоду.
Метод собівартості перших за часом надходження
запасів (FIFO)

Оцiнка запасiв за цим методом базується на

припущеннi, що запаси використовуються у тiй
послiдовностi, у якiй вони надходили на
пiдприємство (вiдображенi у бухгалтерському
облiку), тобто одиницi запасiв, якi надiйшли
(придбанi, виробленi) першими, вiдпускаються
(продаються) також першими.
• Як впливає метод оцінки вибуття на
собівартість реалізованих товарів?

• Як впливає метод оцінки вибуття на

балансову вартість залишків товарів?
 Метод нормативних затрат

Нормативні (стандартні) затрати – це заплановані

витрати на виробництво одиниці продукції
(послуг), які базуються на нормах використання
матеріалів, праці і нормальної виробничої
потужності.
Оцінка за методом нормативних затрат полягає у
застосуванні норм витрат на одиницю продукції
(робіт, послуг), які встановлені на підприємстві з
урахуванням нормальних рівнів використання
запасів, праці, виробничих потужностей і діючих
цін.
 Метод ціни продажу

Метод цiни продажу використовують пiдприємства

роздрiбної та оптової торгiвлi для визначення
собiвартостi широкого асортименту товарiв, якi
мають схожу нацiнку в цiнi продажу.
Собiвартiсть товарiв, що вибули визначається
шляхом зменшення цiни їх продажу на суму
торгової нацiнки яка розраховується за допомогою
середнього вiдсотка:
де:
СВТН - середнiй вiдсоток торгової нацiнки;
ЗТНП - залишок торгової нацiнки на початок звiтного
перiоду;
ТНОТ - торгова нацiнка у продажнiй вартостi одержаних у
звiтному мiсяцi товарiв;
ПВЗТ - продажна (роздрiбна) вартiсть залишку товарiв на
початок звiтного перiоду;
ПВТО - продажна (роздрiбна) вартiсть одержаних у
звiтному мiсяцi товарiв.
де:
СРТ - собiвартiсть реалiзованих товарiв;
ПВРТ - продажна (роздрiбна) вартiсть реалiзованих
товарiв,
ТНРТ - сума торгової нацiнки на реалiзованi товари.

де:
ТНРТ — торгова нацiнка на реалiзованi товари;
ПВРТ — продажна (роздрiбна) вартiсть реалiзованих
товарiв;
СВТН — середнiй вiдсоток торгової нацiнки.
 Фінансові інвестиції
Оцінюють по різному в залежності від їх виду
та призначення:
поточні для перепродажу – за фактичною
собівартістю придбання (первісною вартістю);
в дочірні та асоційовані підприємства – за
методом участі в капіталі;
у боргові цінні папери – за амортизованою
(балансовою) вартістю.
Капітальні інвестиції
оцінюють за сумою фактично понесених витрат
(фактичною собівартістю)
 Дебіторська заборгованість
оцінюється по-різному в залежності від її виду:
а) заборгованість за товари, роботи, послуги при її
виникненні оцінюється за первісною вартістю (ціною
реалізації);
б) поточна заборгованість оцінюється за чистою
реалізаційною вартістю – як різниця між первісною
вартістю та резервом сумнівних боргів;
в) довгострокова заборгованість може оцінюватися за
дисконтованою вартістю.
Зобов’язання
оцінюють в залежності від їх виду, терміну та способу
погашення: за первісною вартістю, поточною
собівартістю, вартістю погашення, теперішньою
вартістю.
 Методи оцінки вартості зобов’язань
Історична Поточна Вартість Теперішня
собівартість – собівартість – погашення – вартість –
сума сплачених сума грошових сума грошових дисконтована
грошових коштів або їх коштів або їх вартість
коштів або їх еквівалентів, еквівалентів, майбутніх
еквівалентів чи необхідна для що, як чистих
поточна вартість погашення очікується, буде відпливів
інших активів, зобов’язання на сплачена для грошових
які, як поточний погашення коштів, які, як
очікується, момент зобов’язань очікується,
сплачені з будуть необхідні
метою для погашення
погашення зобов’язань
боргу
підприємства
 Зобов'язання в основному враховуються за фактичною
собівартістю їх придбання:

 в сумі економічних вигод, одержаних підприємством у

результаті утворення боргового зобов'язання,
 або в сумі нарахувань, у результаті яких утворилося
зобов'язання (зарплата, відрахування до фондів пенсійного і
соціального страхування та ін.).

Методи оцінки активів і зобов'язань

підприємство визначає самостійно і
відображає в наказі про облікову
політику.
 3. Калькуляція в системі бухгалтерського
обліку
В основі оцінки будь-якого об’єкту обліку повинна
лежати калькуляція, суть якої полягає в обчисленні у
грошовому вимірнику витрат підприємства на його
придбання або виробництво. Отже, калькулювання – це
оцінювання результатів господарських процесів.
 Собівартість
це виражена у грошовому вимірнику
величина ресурсів, використаних у
певних цілях.

Таке визначення означає :

– витрати визначаються обсягом використаних ресурсів
(матеріалів, праці, основних засобів тощо);
– величина використаних ресурсів оцінюється у
грошовому вимірнику;
– показник собівартості завжди відноситься до
конкретного об’єкта (виду продукції, завдання,
проекту, виду роботи, замовлення тощо).
Навіщо бухгалтерська собівартість ?
• Звіт про фінансовий стан (балансу) –
вартість запасів, у т.ч. незавершеного
виробництва та готової продукції;
• Звіт про фінансові результати –
собівартість реалізованої продукції;
• Декларація з податку на прибуток - чим
більша собівартість реалізованої продукції
тим менший фінансовий результат і сума
нарахованого податку на прибуток.
• Управлінський облік – основа для аналізу
та прогнозування
 Види собівартості
• виробнича собівартість продукції – це та сума, за якою в обліку
відображаються залишки незавершеного виробництва та готової
продукції. Вона ж потрапляє у Звіт про фінансовий стан (баланс).
Рахується на основі абз. 2 п. 11 П(С)БО 16;
• собівартість реалізованої продукції – це та цифра, за якою в обліку
відображається вартість продукції, яка була реалізована протягом
звітного періоду. Вона може дорівнювати виробничій собівартості, а
може й відрізнятися на суму нерозподілених постійних
загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат,
якщо такі є. Ця цифра потрапляє до Звіту про фінансові результати й
бере участь у визначенні прибутку підприємства. Її склад описаний у
абз. 1 п. 11 П(С)БО 16.
• Окрім цього всі підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку
рахують повну собівартість продукції. Такого показника у фінансовій
звітності та діючих П(С)БО немає. Його можна віднести до сфери
управлінського обліку й потрібен він для аналізу покриття усіх витрат
підприємства та розрахунку загальної рентабельності (прибутковості)
виробництва продукції. Від виробничої собівартості повна собівартість
відрізняється включенням до неї: адміністративних витрат; витрат на збут;
інших операційних витрат тощо.
Виробнича собівартість продукції
За абз. 2 п. 11 П(С)БО 16 складається з наступних витрат:
• прямих матеріальних витрат – це витрати сировини і матеріалів,
палива, тобто всього того матеріального, що безпосередньо
витрачається у процесі виробництва продукції;
• прямих витрат на оплату праці – це заробітна плата безпосередньо
тих робітників, які зайняті у цехах виробництвом продукції;
• інших прямих витрат – це витрати на ЄСВ по тих робітниках, які
зайняті виробництвом продукції, а також амортизація тих машин та
обладнання, на якому виготовляється продукції, втрати від браку;
• змінних загальновиробничих витрат – визначається шляхом
розподілу загальновиробничих витрат;
• постійних розподілених загальновиробничих витрат –
визначається шляхом розподілу загальновиробничих витрат.
Виробничу собівартість зменшують на вартість:
супутньої продукції, яка реалізується; супутньої продукції, яка
використовується на самому підприємстві.
• Облік усіх компонентів виробничої собівартості продукції
ведеться на рахунку 23 “Виробництво”.
 Приклад 1. Облік формування виробничої собівартості продукції.
Підприємство здійснює виробництво 3-х видів продуктів (А, Б, В) у 3-х різних цехах.
Приклад 2. Розподіл загальновиробничих витрат.
Підприємство з прикладу 1 як базу розподілу
використовує прямі витрати на оплату праці.
• Собівартість продукції може
змінюватися при зміні методів
калькулювання, методів списання
запасів, бази розподілу накладних
(загальновиробничих) витрат, порядку
розподілу транспортно-заготівельних
витрат (ТЗВ) тощо.
Калькуляції поділяють на види за різними ознаками:
- в залежності від часу складання і методики розрахунку та
вихідних даних калькуляції поділяють на: планові; нормативні;
провізорні (попередні, очікувані); фактичні (звітні);
- за періодом господарської діяльності, витрати якого
включені до собівартості:
– щоденні;
– місячні, квартальні;
– за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями
тощо);
– по закінченню робіт (замовлення);
- за складом елементів витрат, що включаються до
собівартості:
– повні виробничі;
– повні комерційні;
– неповні (калькуляції змінних витрат тощо).
 Класифікація калькуляційних систем

Ознаки класифікації Калькуляційні системи

Ступінь Методи визначення Методи калькулювання

змінних витрат
поглинання повної собівартості (“директ-костінг” та
постійних витрат (“абсорбшен-костінг”) “верібл-костінг”)

Вихідна інформація Змішане Нормативний

Фактичне
для обчислення калькулювання облік (“стандарт-
калькулювання
собівартості (нормальне)* костінг”)

Вибір об’єкта Позамовне Попроцесне (попере-

калькулювання калькулювання дільне) калькулювання

*Змішане калькулювання (характерне для західних облікових систем)

передбачає врахування прямих витрат за фактичними даними, а непрямих
(накладних) – за плановим коефіцієнтом розподілу (як правило,
середньорічним).
 Основні принципи калькулювання:
1) науково обґрунтована система класифікації
витрат підприємства;
2) визначення об’єктів обліку витрат, об’єктів
калькулювання і калькуляційних одиниць;
3) вибір методу розподілу накладних витрат;
4) розмежування витрат між звітними
періодами;
5) розмежування поточних витрат на
виробництво і капітальні вкладення
(капітальні інвестиції);
6) вибір методу обліку витрат і калькування
собівартості.
Об’єкт віднесення (обліку) витрат – це
виріб, організаційний підрозділ, вид
виробництва, цикл, стадія, агрегат, інша
форма діяльності або програма, проект,
задача тощо, для яких організовано
відокремлений облік витрат, тобто
відкривають окремий аналітичний рахунок
обліку витрат.

Об’єкт обліку витрат визначають на кожному

підприємстві самостійно з урахуванням умов
виробництва, особливостей технології та
потреб управління.
Об’єкт калькуляції – це вид продукції, робіт,
виробництво, програма, задача, замовлення тощо,
собівартість яких визначають.
У відповідності з методичними рекомендаціями з
обліку і калькулювання собівартості продукції у
промисловості об’єктами калькулювання можуть
бути: виробниче замовлення, група однорідних
виробів, типовий представник групи, виріб, вузол,
деталь, умовна одиниця продукції (робіт),
комплект і т. ін.

У окремих випадках об’єкт обліку витрат і об’єкт

калькуляції співпадають (наприклад: замовлення,
програма, задача тощо).
Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання
окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість
яких визначається: тонна, ц, шт., рулон, пара,
комплект, упаковка, куб. м, умовна одиниця тощо.

Для однакового включення витрат у собівартість

продукції прийнято обмежувати витрати на її
транспортування після одержання з виробництва
лише до складу готової продукції (франко-склад
готової продукції). Усі інші витрати відносять на
витрати по реалізації.
 Нормативна база
• П(С)БО 16 “Витрати”; П(С)БО 9 “Запаси”;
П(С)БО 7 “Основні засоби” (щодо розрахунку
амортизації); Методичні рекомендації з
формування собівартості продукції (робіт,
послуг) у промисловості, наказ
Мінпромполітики від 09.07.2007 р. № 373.

• В МСФЗ немає окремого стандарту для

собівартості, тому використовуються загальні
положення МСБО 1 “Подання фінансової
звітності”; МСБО 2 “Запаси”; МСБО 16
“Основні засоби” (щодо розрахунку
амортизації).
Калькулювання собівартості по замовленнях
Калькулювання по замовленнях – це система обчислення собі-
вартості продукції на основі обліку витрат по кожному індивідуальному
виробу або окремій партії виробів, об’єднаних одним замовленням.
Об’єктом обліку витрат при цьому методі виступає окреме замовлення.
Організація обліку витрат в умовах калькулювання собівартості по
замовленнях

Договір (контракт)

Виробниче замовлення

Лімітно-забірні карти, Наряди, табелі обліку

відпрацьованого часу Ставки і розрахунки
вимоги та інші
та інші документи з розподілу накладних
документи на прямі обліку прямих витрат виробничих витрат
витрати матеріалів праці

Картка (відомість) обліку витрат на замовлення

 Калькулювання собівартості по процесах

Калькулювання собівартості по процесах - це система

обліку і визначення собівартості продукції на основі групування
витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва.
Ця система характерна для масового та серійного
виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна,
фармацевтична та інша галузі промисловості ).

Собівартість готової продукції = Витрати

звітного періоду + (Незавершене
виробництво на початок періоду –
Незавершене виробництво на кінець періоду)
 Порівняльна характеристика калькулювання собівартості по
замовленнях і по процесах
Ознака
порівняння Калькулювання по замовленнях Калькулювання по процесах
Співвідношення Реалізація передує виробництву: Виробництво передує реалізації: вироблена
виробництва і покупець відомий до початку продукція стає виробничими запасами, її
реалізації виробництва, відомі його вимоги до майбутній покупець невідомий, вимоги до
якості продукції та її комплектації. якості продукції стандартизовані.

Витрати Обсяг необхідних матеріалів Обсяг необхідних матеріалів часто

матеріалів попередньо відомий, їх закупають невідомий, на складі зберігається
під замовлення і відносять на мінімальний запас матеріалів для
поточні витрати забезпечення безперервності виробництва.
Кваліфікація Загальний рівень кваліфікації Менш високий рівень загальної
робітників та робітників більш високий, робітники кваліфікації робітників, роботи однотипні і
характер їх праці повинні уміти виконувати широкий чітко визначені
спектр робіт
Рівень Накладні витрати відносно невисокі, Широке застосування автоматизації
накладних більшість витрат прямо відносяться виробництва зумовлює більш високі
витрат на конкретне замовлення. накладні витрати
Тривалість Виробничий період відносно Виробничий період часто не визначений,
виробничого короткий, заздалегідь визначений тривалий, безперервний, не обмежений у
періоду часі.
Періодичність Собівартість замовлення Собівартість продукції визначається
калькуляції визначається після закінчення робіт періодично (при складанні звітності:
по конкретному замовленню помісячно, поквартально, в кінці року)
 Облік витрат, що формують собівартість послуг
Бухгалтерський
№
Зміст господарської операції облік Сума, грн
з/п
Дт Кт
1 Використано матеріали для надання послуг 23 20 2 000
Використано послуги сторонніх організацій, для формування
2 23 685, 631 3 000
(надання) власної послуги (виконання робіт)
3 Нараховано зарплату працівникам, які надають послуги 23 66 24 000
4 Нараховано премію працівникам, які надають послуги 23 66 10 000
5 Нараховано ЄСВ на зарплату працівників, які надають послуги 23 65 7 480
Нараховано резерв відпусток за працівниками, які надають
6 23 471 4 200
послуги
Відображено витрати на оренду основних засобів, прямо
7 23 631, 685 6 000
задіяних у наданні послуг
Нараховано амортизацію на основні засоби, які задіяні в
8 23 13 1 500
наданні послуг
Віднесення до виробничої собівартості змінних
9 23 91 4 000
загальновиробничих витрат
Віднесення до виробничої собівартості розподілених постійних
10 23 91 1 000
загальновиробничих витрат
Віднесення до собівартості реалізації нерозподілені постійні
11 903 91 600
загальновиробничі витрати
12 Отримано передоплату за послуги* 311 681 90 000
13 Надано послуги 361 703 90 000
14 Списано собівартість наданих послуг 903 23 63 180
15 Відображено залік зобов’язань 681 361 90 000