1.

Поняття і зміст адміністративного права

Адміністративне право називають «правом управління», або «управлінським правом», яке
відрізняється від інших галузей права:
-специфікою предмета регулювання
-особливим методом регулювання
Ота структурними особливостями (системою розташування
нормативного матеріалу).
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО-це система правових норм, які регулюють суспільні
відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і
юридичних осіб, а також у процесі державного і самоврядного управління в економічній,
соціально-гуманітарній та адміністративно-політичній сферах.
Зміст адміністративного права включає такі аспекти:
Адміністративна влада: Правила та процедури, за якими органи влади приймають рішення,
видавали дозволи, видаляють санкції та проводять інші адміністративні дії.
Права та обов'язки громадян: Адміністративне право визначає права та обов'язки громадян
перед органами влади та адміністрацією, включаючи право на обжалування рішень.
Адміністративна відповідальність: Встановлює відповідальність органів влади та
громадян за порушення адміністративних правил та норм.
Адміністративні процедури: Правила проведення адміністративних процедур, таких як
розгляд справ, апеляційні процедури та інші процедури взаємодії між органами влади та
громадянами.
Оскарження рішень: Можливість громадян та юридичних осіб оскаржити рішення
адміністративних органів у суді.
Адміністративні санкції: Способи накладення санкцій, штрафів та інших покарань за
порушення адміністративних правил.
Метою адміністративного права є створення пріоритету правових умов для забезпечення
публічною адміністрацією прав, свобод й інтересів людини і громадянина у сфері публічного
адміністрування.( врегулювання відносин між субʼєктами публічної адміністрації та
приватними особами)
Адміністративне право як невід’ємна складова правової системи України виконує
відповідальні завдання, оскільки за Конституцією України основний обов’язок держави – це
закріплення і захист прав і свобод людини та громадянина, а тому відправною точкою у
визначенні головного місця серед завдань адміністративного права посідає правове
забезпечення суб’єктами публічного управління конституційних прав і обов’язків громадян .
Таким чином, основними завданнями адміністративного права є:
1) забезпечення публічних суб’єктивних прав, свобод та законних інтересів приватних
фізичних і юридичних осіб;
2) забезпечення нормального функціонування публічних інститутів;
3) поетапне приведення стандартів публічного управління в Україні до вимог правової
системи Європейського Союзу;
4) забезпечення розвитку засад громадянського суспільства в Україні – одночасно як мети та
засобу функціонування всієї державно-правової дійсності;
5) розвиток конституційно-правових засад із надання адміністративних сервісних послуг;
6) розвиток адміністративно-правових засад запобігання та протидії корупції;
7) забезпечення попередження (профілактики) правопорушень засобами адміністративного
права;
8) сприяння фізичним та юридичним особам у публічному забезпеченні безпечними
продуктами харчування, якісними промисловими товарами та послугами;
9) створення належних умов для організації та функціонування органів виконавчої влади і
місцевого самоврядування;
10) виключення в діяльності виконавчих органів бюрократизму, свавілля, зловживань,
недбалості та некомпетентності
2. Предмет і метод адміністративного права.
ПРЕДМЕТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА- суспільні відносини, які виникають між
субʼєктами публічної адміністрації та приватними особами
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ-це сукупність загальних і
спеціальних засобів і способів (прийомів), які застосовуються органами виконавчої влади
держави для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні
відносини.
МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Загальні. Спеціальні
Імперативний. Субординація
Диспозитивний. Координація
Реординація

В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом

загальним методам правового регулювання – імперативному та диспозитивному
-приписи («позитивні зобовʼязання»), тобто покладення обов' язку здійснити відповідні дії в
умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою. Приписи використовують в
різних формах, а саме: встановлення відповідних дій, порядок їх здійснення, забезпечення
виконання обовʼязків. За допомогою приписів встановлюються також завдання, функції та
повноваження органів виконавчої влади, інших субʼєктів
-заборони, тобто покладення на субʼєкта правових відносин прямих обовʼязків утримуватися
від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватись від них на
свій розсуд
-дозволи - надання можливості вчинити певні дії або ж утриматися від їх вчинення на свій
розсуд (укладення о адміністратвиних договорів
СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ Адміністративного ПРАВА
Субординація- це метод організації та функціонування влади, коли одні адміністративні
органи підпорядковані іншим. Основна ідея полягає в тому, що нижестоячі адміністративні
органи виконують вказівки та розпорядження вищестоячих органів, існуючи у системі
ієрархії. Цей метод забезпечує виконання централізованого керівництва та контролю в
адміністративній системі.
Координцація- в адміністративному праві є методом організації та взаємодії
адміністративних органів, який передбачає співпрацю та консультації між різними органами,
а не їхню ієрархічну підпорядкованість один одному. Основна ідея полягає в тому, щоб різні
адміністративні органи спільно координували свої дії та приймали рішення на основі
консенсусу, що сприяє більшій ефективності та гнучкості в управлінні. Координація може
бути важливою, коли потрібно вирішувати питання, які стосуються декількох
адміністративних сфер або суб'єктів влади.
Реординація-це метод, за яким адміністративні органи можуть бути переглянуті, змінені або
перерозподілені для покращення ефективності та спрощення адміністративної системи. Цей
метод може включати у себе зміну компетенції органів, їхню кількість або структуру з метою
відповідати змінюючимся потребам суспільства та уряду. Реорганізація може відбуватися
через законодавчі акти або рішення уряду та спрямована на оптимізацію та покращення
функціонування адміністративної системи.
3. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО-це система правових норм, які регулюють суспільні
відносини, які виникають між субʼєктами публічної адміністрації та приватними особами
Адміністративне право тісно взаємодіє практично з усіма галузями права
o з конституційним правом
o з цивільним правом
o з трудовим правом
o з фінансовим
o з земельним правом
o з кримінальним правом
 o екологічним, аграрним, господарським, митним, податковим, банківським та ін.
Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним
правом, яке складає основу всіх галузей права, включаючи і адміністративне. Предметом
конституційного права є перш за все суспільні відносини, які складаються у зв'язку із
здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів в
представницькі органи державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і ін.
Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного
механізму, найважливіші принципи їх формування і діяльності. Таким чином,
розпорядження норм конституційного права служать початковою основою для норм
адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу
діяльність органів державного управління. У нормах адміністративного права розвиваються і
деталізують положення Конституції України і інших джерел конституційного права щодо
функціонування виконавських і розпорядливих органів.
Певний зв'язок існує між адміністративним правом і трудовим правом у сфері
регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус державних
службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм адміністративного права,
то вони регулюють державно-службові відносини, а саме: умови надходження на державну
службу, порядок її проходження, повноваження посадових осіб в організації трудового
процесу і ін.
Адміністративне право достатнє тісно пов'язано з цивільним правом, перш за все тому,
що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права
стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного
права — майнових відносин, які базуються на адміністративному підпорядкуванні однієї
сторони інший.
Адміністративне право граничить з фінансовим правом, яке регулює відносини, що
складаються в процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для регулювання цих
відносин використовується адміністративно-правовий метод. Проте фінансове право визнане
самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання грошової
маси в державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними
особливостями.
З поряд норм кримінального права зв'язаний зміст норм адміністративного права про
відповідальність за адміністративні правопорушення. Так, КОАП встановлює
адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх
кримінальну відповідальність.
Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов'язані,
характеризує його самостійне значення. Разом з тим співвідношення адміністративного
права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв'язок в єдиній системі права.
Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти адміністративне
законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне
право —це сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини у сфері державного
управління, то під адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в
яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне законодавство охоплює не
всі нормативно-правові акти, а тільки закони і інші акти Верховної Ради України, укази і
розпорядження Президента України і урядові ухвали загальнийнормативного характеру, що
відносяться до управлінської діяльності.
Особливості адміністративного права (своєрідність адміністративно-правового методу
регулювання) обумовлені специфікою державного управління як юридично владній
діяльності, яка здійснюється старанними і іншими державними органами.
4. Система адміністративного права.
Система адміністративного права — це сукупність адміністративно-правових норм та
інститутів, об’єднаних єдиним предметом і методом, принципами й цілями та розташованих
у певній логічній послідовності. Вона складається з двох частин: загальної і особливої.
Норми загальної частини адміністративного права мають універсальний характер і
розраховані на застосування в усіх галузях і сферах функціонування органів виконавчої
влади, інших уповноважених здійснювати управлінську діяльність суб’єктів. Ці норми
закріплюють принципи здійснення державного управління; правове становище суб’єктів
адміністративного права; форми й методи управлінської діяльності органів виконавчої влади,
місцевого самоврядування; спеціальні адміністративно-правові режими; засоби забезпечення
законності й дисципліни в сфері управління, а також регламентують адміністративний
процес і відповідальність за адміністративним правом.
Особливу частину адміністративного права складають норми, призначені для регулювання
відносин, що виникають у окремих галузях управління.
Ця частина об’єднує:
1) адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва (управління
народним господарством)
2) соціально-культурного та
3) адміністративно-політичного будівництва.
Зазначені норми спрямовано на впорядкування суспільних відносин у певних сферах. Так, за
допомогою норм першої групи матеріального виробництва регламентують відносини у
сферах економіки, сільського господарства, будівництва та житлово-комунального
господарства, комунікацій, використання й охорони природних ресурсів, торгівлі, фінансів
тощо. Відносини у сферах освіти, науки, охорони здоров’я, культури, соціального захисту
населення регулюють норми другої соціально-культурної групи. Норми адміністративно-
політичного будівництва спрямовано на регламентацію відносин у сферах оборони,
національної безпеки, внутрішніх справ, юстиції, закордонних справ.
Приписи загальної і особливої частин взаємозалежні й представляють єдине ціле — систему
адміністративного права. Це підтверджує той факт, що норми загальної частини
застосовують до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що
регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності й дію правових актів управління
реалізуються в усіх галузях (сферах) управління з урахуванням їх специфіки.
Підгалузь адміністративного права — це сукупність правових норм, що регулює суспільні
відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета
адміністративного права.
Водночас у системі адміністративного права існують певні сукупності норм, які
використовуються для регулювання державного управління незалежно від його конкретних
сфер, але за умови достатнього рівня однорідності регульованих суспільних відносин. Такі
сукупності норм дістали назву інститутів адміністративного права. Наприклад, правові
інститути державної служби, адміністративно-правових режимів, адміністративної юстиції,
державного управління в галузі приватизації, антимонопольного регулювання тощо.
Починають говорити і про інститут адміністративних (управлінських) послуг.
5. Наука адміністративного права, її предмет та система.
Адміністративне право є не тільки самостійною галуззю права, але й галуззю правової науки.
Наука адміністративного права є системою наукових уявлень, знань і теоретичних положень
про адміністративне право.
Адміністративне право як галузь юридичної науки - це сукупність знань, теоретичних
понять, наукових поглядів, тлумачень, уявлень та концепцій про адміністративне право, його
систему, предмет і метод його правового регулювання, історичні аспекти становлення,
проблеми і перспективи розвитку цієї галузі права та сфери її застосування.
Предметом науки адміністративного права є дослідження:
• а) правових проблем теорії державного управління (його змісту, місця в механізмі
соціального управління, взаємовідношення з державною владою та іншими видами
державної діяльності, структури, функцій і методів здійснення, соціально-політичних і
організаційних принципів);
• б) адміністративно-правових норм, що регулюють відносини в різних сферах і галузях
державного управління; проблем, пов'язаних з удосконаленням, систематизацією
адміністративного права; механізму регулювання управлінських суспільних відносин,
шляхів і засобів підвищення ефективності адміністративно-правових норм;
 • в) адміністративно-правових відносин щодо їх юридичного змісту і структури,
співвідношення внутрішніх елементів (владні начала, однобічність, підпорядкованість та ін.);
• г) правового статусу суб'єктів адміністративного права, адміністративно-правових гарантій
їх прав;
• д) форм і методів управлінської діяльності, проблем адміністративного процесу і
адміністративної юрисдикції;
• е) засобів забезпечення і зміцнення режиму законності і дисципліни у сфері державного
управління
є) організаційно-правових проблем державного управління окремими галузями і сферами
суспільного життя держави. Наука адміністративного права виявляє і вивчає загальні
закономірності адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, розкриває їх
суть, узагальнює і поширює практику застосування норм адміністративного права.
Завдяки глибокому і всебічному дослідженню цих закономірностей розробляються науково
обґрунтовані рекомендації і пропозиції, спрямовані на зміну, вдосконалення
адміністративно-правових норм і, насамперед, на підвищення їх ефективності.
Одним із завдань науки адміністративного права є вироблення наукових основ
адміністративного права як навчальної дисципліни, що вивчається у вищих юридичних
навчальних закладах нашої держави, а також розробка наукових понять і категорій, якими
вона оперує.
Наука адміністративного права, як і кожна галузь науки, має свою систему, під якою
розуміють внутрішній зв'язок і логічну послідовність дослідження питань, що складають її
предмет.
Система науки адміністративного права будується на основі внутрішнього зв'язку, між
різними адміністративно-правовими інститутами і обумовлена об'єктивними
закономірностями, притаманними нашому суспільству. Вона визначається її змістом як
галузі юридичної науки. В основу системи науки адміністративного права покладені реально
існуючі системи управлінських відносин і система галузі адміністративного права.
Курс науки адміністративного права України складають Загальна і Особлива частини.
Питання, що стосуються державного управління і його правового регулювання загалом,
складають Загальну частину курсу, а питання, що стосуються окремих галузей і сфер
управління - Особливу частину курсу.
Між системою галузі і системою науки адміністративного права є органічний зв'язок, проте
вони не збігаються. Справа в тому, що наука адміністративного права, крім загальних
питань, досліджує також закономірності розвитку адміністративного права, ставить інші
теоретичні проблеми. Тому система науки адміністративного права за колом питань ширша
за систему галузі адміністративного права.
6. Джерела адміністративного права.
Джерела адміністративного права-це зовнішні форми відображення адміністративно-
правових норм, закріплені в Конституції України,законодавчих актах, урядових постановах,
рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.
Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає й різні джерела
адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні
акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними
органами положення, статути, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську
діяльність.Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої
особливості, що зумовлюються спрямованістю норм, їх змістом, а також юридичною силою
та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні,
галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов’язковими для виконання всіма органами
управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на
конкретно визначені підвідомчі органи.Залежно від територіального устрою держави
джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.Джерела адміністративного права,
що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо
інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.З
огляду на чисельнність джерел адміністративного права доцільно поділити їх на такі види:
1. Конституція України. Вона є провідною у системі джерел адміністративного права.
Закріплені в Конституції норми мають безпосередньо адміністративно-правову
спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади,
розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють
права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських
організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.
2. Адміністративно-правові норми закріплюються в законодавчих актах, що їх приймає
Верховна Рада України. До найактуальніших законодавчих актів необхідно віднести Закони
України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про державну
службу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.
3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми
організаційного характеру (наприклад, «Про ліквідацію наслідків стихійного лиха»).
4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління
(наприклад, «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної
виконавчої влади України»)
5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також
затверджені ним положення, статути, правила, інструкції та інші кодифіковані акти.
Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими
організаціями. 6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому
масштабах виступають відомчі нормативні акти, тобто ті, що їх приймають міністерства,
державні комітети і служби України.
7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств. До цієї
групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих
вище інституцій.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій (чи
акти їх колективних органів). Дія норм зазначених актів обмежена конкретним
формуванням.
9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти
представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення
місцевої ради, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному
місці).
10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані
державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміністративного
управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).
Отже, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади
або управління, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють державно-
управлінську діяльність.
7. Принципи адміністративного права.
ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА-це керівні засади, які визначають зміст і спрямованість
адміністративно-правового регулювання суспільних відносин
Адміністративне право, як і норми інших галузей права, формується і розвивається на
підставі основоположних принципів права - рівності, свободи, гуманізму, справедливості та
ін. Але вони специфічно переломлюються в нормах адміністративного права, відбиваючи
своєрідність їх змісту, особливості державного управління і регулювання виконавчо-
управлінських відносин, реалізацію приписів, а також шляхи його вдосконалення та
розвитку.Спеціально-галузеві принципи адміністративного права взаємопо- вязані з
принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності
України - це потенційні принципи формування галузевих принципів адміністративного
права. Однак водночас необхідно підкреслити, що в нормах адміністративного права
принципи виконавчої діяльності виступають у зміненому вигляді, набуваючи форми
конкретних загальнообов'язкових вимог, що, звичайно, вимагає відповідних уточнень і
пояснень.Сутність галузевих принципів адміністративного права полягає в тому, що їх
система різнобічна. Вона поділяється на основні принципи і принципи формування та
функціонування його відповідних частин (інститутів).До основних принципів належать
принципи регулювання взаємовідносин суспільства та органів виконавчої влади, які
розкривають природу формування і функціонування адміністративного права, підкреслюють
його місце і роль у правовій системі.До принципів регулювання взаємовідносин суспільства і
органів виконавчої влади слід віднести:а) служіння державної адміністрації суспільству та
людині;б) обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське і особисте життя
людини;в) повноту прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері;г) взаємну
відповідальність;ґ) мінімально необхідні повноваження органів державної виконавчої
влади;д) оптимальне доповнення і урівноваження державно-владних повноважень органів
виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування.
Значення принципів адміністративного права полягає в тому, що вони:
1) формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального
функціонування громадянського суспільства та держави;
2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими
здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права;
3) характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності
основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, які є реально
досяжними.
4) виконують системоутворюючу роль, тобто викликають формування у його межах нових
інститутів.
5) мають важливе значення у нормотворчій діяльності, адже виступають орієнтирами
розвитку адміністративного права. Всі норми адміністративного права мають відповідати
принципам.
6) у судовій практиці створюють фундамент судового контролю за адміністративними
рішеннями (діями). Часто суд лише через аналіз принципів адміністративного права може
дійти висновку про законність або незаконність дій та/або рішень суб’єктів публічної
адміністрації.
Принципи діляться на: Загальні та Спеціальні
Види принципів:
-верховенства права;
- принцип заснованості на законі;
- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;
-принцип рівності громадян перед законом;
-принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;
-принцип взаємної відповідальності держави і людини;
-принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною;
-принцип належного врядування тощо.