1.

Юридична діяльність як різновид правової діяльності, її класифікація

У сучасній юридичній літературі з питань професійної діяльності юристів,

ще не склалося чіткого уявлення, стосовно поняття юридичної діяльності, її
структури, змісту, функціонального призначення. Теоретично невирішеними
залишаються питання співвідношення юридичної діяльності з такими
категоріями, як юридична або правова практика, правова поведінка, правовий
досвід.

На думку В. Карташова, у спеціально-категоріальному розумінні під

юридичною діяльністю слід розуміти лише таку опосередковану правом
професійну, трудову, державно-владну діяльність щодо прийняття
юридичних рішень компетентних на те органів, яка спрямована на виконання
суспільних функцій і задач (створення законів, здійснення правосуддя,
конкретизацію права тощо) і задоволення тим самим, як загальносоціальних,
групових, так і індивідуальних інтересів.

Існують й інші підходи до визначення юридичної діяльності. Так, на думку

М. Коваля, у характеристиці юридичної практики дуже часто обходять
увагою її власно правову природу, професійну спеціалізацію. Окрім того,
прогалину не може подолати характеристика такого поняття, як «юридична
діяльність». Характеризуючи останню, автор стверджує, що названа
діяльність є однією з фундаментальних складових юриспруденції, яка за
допомогою спеціальних засобів, прийомів та методів забезпечує
перетворення здобутків юридичної науки у різні сфери суспільного життя.

Як справедливо зазначає Н. Оніщенко, при аналізі юридичної діяльності

необхідно враховувати умови здійснення професійної юридичної діяльності:
роль соціального середовища, правових елементів, системи ресурсних,
кадрових, інформаційних, технічних умов, фінансове забезпечення [335].
Привертає увагу вказівка ра рису професійності у роботі юристів, що суттєво
впливає на формування загальної характеристики юридичної діяльності та
формулювання визначення щодо згаданого феномену.

Таким чином, юридична діяльність – це різновид правової діяльності, що

здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою
отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних
суб'єктів у відповідності до вимог права.

У випадку відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота

перестає бути такою, тому як утрачає свій об'єкт впливу, та свій основний
інструментарій. Сфера права – це всі структурні рівні та види суспільних
відносин, де право реально здійснює свій вплив.

Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів

права. Відомо, що право по відношенню до всіх його суб'єктів здійснює
формально однаковий вплив, що обумовлюється формальною рівністю
суб'єктів права перед силою правових приписів. Однак, не зважаючи на це,
виділяється спеціальна група суб'єктів, які крім виконання своїх статусних
обов'язків повинні визначати правове положення інших осіб, слідкувати за
якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації
суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, створювати належні умови для
забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм.

https://lawbook.online/ukraine-gosudarstva-prava-teoriya/821-yuridichna-
diyalnist-yuridichniy-protses-41799.html

2. Юридична діяльність, юридичний процес і процедура. Законодавство

як предмет законодавчої діяльності

В літературі поняття процесу нерідко підміняється поняттям процедури або

не досить чітко співвідноситься з останнім. Ці поняття або ототожнюються,
або процесуальна форма розглядається як сукупність процедур. Термін
«процес» позначає більш широкий зміст, ним охоплюється як сфера свідомої
діяльності людей, так і різноманітні явища природи. Навпаки, термін
«процедура» стосується лише свідомо встановленого порядку людської
діяльності, до того ж пов’язаного з якимось окремим фрагментом цієї
діяльності.
Практичне здійснення юридичної діяльності, яке передбачає послідовну
зміну її змісту і форм, становить юридичний процес, що виступає як спосіб
організації державного управління суспільством, необхідна форма реалізації
функцій держави. Юридичний процес у сфері юридичної діяльності, яка «дає
закони» суспільству, виступає як законодавчий процес. Суперечливість
юридичного процесу зумовлює об’єктивну потребу його упорядкування,
стабілізації, утвердження таких форм, які забезпечують нормальний перебіг
даного процесу, досягнення його мети і, водночас, заперечення інших форм,
що так чи інакше заважають досягненню вказаної мети.
Юридична діяльність, спрямована на вироблення законодавства, полягає у
виробленні юридичних норм, тобто є нормотворчою - діяльністю, що
здійснюється шляхом формулювання нормативних актів. Втілення певної
юридичної норми у законах держави та підзаконних актах відбувається не
безпосередньо, а опосередковується нормотворчою діяльністю державного
апарату; від цієї діяльності залежать розподіл змісту норми між різними
видами нормативних актів, у різних "джерелах права". Зміст окремої
юридичної норми формулюється у законодавчих та підзаконних актах у
формі численних нормативних положень різного рівня узагальнення або
конкретизації. Вони фігурують як статті закону або їх частини, пункти чи
окремі приписи підзаконного нормативного акта. Тому властиві
нормотворчій діяльності суперечності позначаються на змісті кожної
юридичної норми в законах держави та підзаконних нормативних актах,
породжуючи неузгодженості, прогалини, суперечності в законодавстві.

3. Законодавча діяльність та законодавчий процес, сутність

законодавчого процесу

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про закони і законодавчу діяльність

Глава ІІ. ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 14. Законодавча діяльність

Законодавча діяльність  нормотворча діяльність, спрямована на

розроблення, прийняття і забезпечення дії законів, що здійснюється
громадянами, державними органами та посадовими особами, а також
органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, науковими
установами та іншими суб'єктами в порядку, встановленому Конституцією
України, цим Законом та прийнятими відповідно до них іншими нормативно-
правовими актами.
Стаття 15. Принципи законодавчої діяльності

1.Основними принципами законодавчої діяльності є:

визнання людини найвищою соціальною цінністю, визначальна роль прав і
свобод людини і громадянина та їх гарантування державою;
демократизм та соціальна спрямованість законодавчої діяльності,
гласність, врахування громадської думки;
верховенство права, конституційність і законність законодавчої діяльності
та законів;
системність, прогнозованість та наукова обґрунтованість законодавчих
рішень;
плановість законодавчої діяльності.
 Стаття 16. Законодавчий процес

1. Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес 

діяльність визначених законом суб'єктів, що включає логічно завершені
етапи (стадії) і здійснюється за встановленою Конституцією України і
законами процедурою, пов'язана з поданням до органу законодавчої влади
законопроектів, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і
введенням у дію законів, а також з формуванням єдиної системи
законодавства України.
2. Обов'язковими стадіями законодавчого процесу є:
законодавча ініціатива;
підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою
України;
розгляд проекту закону Верховною Радою України;
прийняття та визначення умов введення в дію закону;
підписання прийнятого Верховною Радою України закону
Президентом України;
набрання чинності законом.
3. Окремим законом визначається особливий порядок затвердження
(прийняття) закону всеукраїнським референдумом.
Суб'єктами законодавчого процесу є визначені Конституцією України
суб'єкти права законодавчої ініціативи та Верховна Рада України і комітети
(комісії) Верховної Ради України, а в разі затвердження (прийняття) закону
всеукраїнським референдумом  також громадяни України

4. Поняття та ознаки правового акту, нормативно-правового акту і їх

співвідношення і види

Нормативно-правовий акт - офіційний документ, ухвалений

уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначеній формі і
порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з
метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію

юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб
існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим
серед усіх форм (джерел) права.
Ознаки нормативно-правового акта:

1) є правоутворювальним актом, оскільки встановлює чи закріплює нові

норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст
юридичних прав, обов'язків, відповідальності;

2) є офіційним актом - приймається чи санкціонується уповноваженими

органами держави (нормотворчими органами) або ухвалюється народом
(референдум) в межах їх компетенції;

3) поширюється на необмежене коло осіб і розрахований на неодноразове

застосування;

4) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його (акт) видає.
Його форма визначена Конституцією, а також законом про нормативно-
правові акти (у разі його прийняття);

5) займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів, відповідно

до субординації за юридичною силою - не суперечить актам вищої
юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам,
ратифікованим парламентом тощо;

6) розробляється і приймається з додержанням встановленої законом

нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення,
прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);

7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил

нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити - назва акта
вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце
прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб;

8) підлягає обов'язковій державній реєстрації та обліку (в Україні існує

Єдиний державний реєстр нормативних актів);

9) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку -

публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю
автентичності тексту офіційного зразка.
Головний спеціаліст управління юстиції І. В. Наумець

Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта

права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни,
скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни,
припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних
правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними
правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у
вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні

веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання;

3) спрямований на регулювання суспільних відносин;

4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;

5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій

законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає
юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1) письмовий (акт — документ);

2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);

3) конклюдентний (акт — дія).

5. Підзаконні нормативно-правові акти, їх види та співвідношення

ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

акти, прийняті компетентними органами державної влади чи

уповноваженими державою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно
до закону і в порядку його виконання.

Основними видами підзаконних нормативно-правових актів органів

державної влади є:
- укази Президента України;

- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

- накази та інструкції керівників міністерств, державних комітетів

(відомств)України та інших центральних органів виконавчої влади;

- акти (розпорядження) місцевих державних адміністрацій;- накази

(нормативні) та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій;

- укази Президії Верховної Ради колишнього СРСР, укази Президента

колишнього СРСР з питань, не врегульованих законодавством України, якщо
ці укази не суперечать Конституції і законам України;

- постанови Кабінету Міністрів колишнього СРСР (з питань, поки що не

врегульованих актами уряду України);

- інструкції та нормативні накази міністрів, керівників відомств колишнього

СРСР з питань, поки що не врегульованих відповідними нормативно-
правовими актами України.

6. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі і за колом осіб

7. Систематизація нормативно-правових актів. Прогалини в позитивному

праві та їх усунення

8. Поняття, ознаки, види та класифікація правових відносин

9. Юридичні факти, презумпції та їх класифікація