1. Місце норм права в системі соціальних норм.

Місце норм права в системі соціальних норм – визначається низкою їх ознак, що

суттєво відрізняють правові норми від інших елементів цієї системи (норм моралі,
релігійних норм, корпоративних норм тощо).

Суттєві специфічні ознаки норм права:

1. У первіснообщинному суспільстві не існували

2. Виникають через формування їх державними органами.

3. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами від

імені держави, виражають її волю.

4. Як встановлені державою є загальнообов’язковими.

5. Встановлюються у спеціально визначених формах (закон, указ, постанова тощо)

6. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному

порядку й часі.

7. Утворюють єдину погоджену систему велінь і є загальнообов’язковими.

8. Забезпечуються заходами державного примусу.

9. Містять детальну регламентацію поведінки суб’єктів, формулюють їх конкретні

права й обов’язки.

10. Забезпечуються державним примусом, можливістю застосування багатьох

санкцій аж до позбавлення волі, а в деяких країнах – до застосування смертної кари

11. Не залежать від змісту корпоративних норм.

2. Поняття та ознаки правової норми. Структура норми права.

Правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило

поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання
суспільних відносин і забезпечення його організаційною та примусовою діяльністю.

Правові норми характеризуються такими ознаками: державно-владною

природою; загальнообов'язковим характером; представницько-зобов'язуючим
характером; формальною визначеністю; особливою внутрішньою структурою.

Кожна правова норма має особливу структуру, яка включає такі елементи:

Гіпотеза - частина норми права, яка описує умови, обставини, із настанням яких
можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції;

Диспозиція - частина норми, яка описує суб'єктивні права та юридичні обов'язки

особи, яка знаходиться в певній нормативно-регламентованій ситуації;

Санкція - частина норми права, яка описує юридичні наслідки виконання чи

невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції можуть бути
каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитивними).

3. Загальна характеристика гіпотези, як структурного елементу норми права.

Гіпотеза — це перша частина правової норми, яка вказує на умови, за яких суб'єкт,
мусить діяти так , як того вимагає диспозиція. Отже, призначення гіпотези —
визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза
починається словом "якщо". Коли ж це слово не вжито, то воно припускається.

Залежно від свого складу, гіпотези поділяються на:

1) прості — це коли у гіпотезі міститься лише одна умова, за настанням чи

ненастанням якої норма права починає діяти;

2) складні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, наявність яких

у своєї сукупності є обов'язковою умовою для початку дії норми права;

3) альтернативні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, за

настанням кожної з яких починає діяти норма права.

Залежно від ступеня визначеності прав і обов'язків суб' єктів, диспозиції

поділяються на:

1) абсолютно визначені — це коли диспозиція чітко визначає однозначне правило

поведінки, тобто суб'єкти суспільних відносин можуть поводитись лише так, як
вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки;

2) відносно визначені — це коли диспозиція чітко не визначає правило поведінки,

в межах якої можуть діяти суб'єкти суспільних відносин;

3) альтернативні — це коли диспозиція визначає декілька варіантів поведінки

суб'єктів суспільних відносин, але передбачає настання лише одного з них.

4. Особливості диспозитивної частини норми права.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які

дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в
окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють
відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не
встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання
(розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не
встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу
вибору поведінки.

5. Санкція як елемент норми права.

Са́нкція — елемент правової норми, що встановлює невигідні наслідки у разі

порушення правила, визначеного диспозицією. Саме санкція є одним із засобів
спонукання особи до додержання норми права. Стандартна норма права може
бути викладена у вигляді формули «якщо → то → інакше», де «інакше» — це
санкція.

За сферою використання:

а) конституційно-правові — (визнання конституційним судом закону таким, що не

відповідає конституції);

б) цивільно-правові- (визнання правочину недійсним, відшкодування збитків);

в) адміністративно-правові — (попередження, штраф, адміністративний арешт);

г) дисциплінарні — (винесення догани або звільнення з роботи);

д) кримінально-правові — (позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскаці).

За ступенем визначеності :

а) абсолютно визначені — вичерпно визначають вид і кількісну міру державного

примусу (штраф у подвійному розмірі);
б) відносно визначеними — передбачають можливість при правозастосуванні
обрання різних видів санкцій (штраф або позбавлення волі) чи їх різної кількісної
міри (позбавлення волі на строк від двох до п'яти років).

Залежно від кількості несприятливих наслідків, що загрожують порушнику:

а) прості — передбачають один невигідний наслідок (штраф);

б) складні — передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків

(позбавлення волі з конфіскацією майна);

в) альтернативні — передбачають декілька наслідків, один із яких може бути

застосовано до правопорушника (штраф або обмеження волі).

6.Класифікація норм права за предметом правового регулювання.

За предметом правового регулювання – можуть бути норми конституційного,

адміністративного, цивільного, кримінального та інших галузей права. Вони можуть
поділятися на матеріальні і процесуальні. Матеріальні норми містять правила
поведінки суб'єктів, а процесуальні встановлюють процедуру застосування таких
правил.

7. Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами.

Взаємодія норм права та інших соціальних норм полягає у тому, що право має у
своїй основі інші соціальні норми, базується на них. Пояснюється це тим, що
індивідуальна свідомість людини складається у процесі розвитку переважно під
впливом моральних, звичаєвих і корпоративних (наприклад, релігійних) норм. Тому
для того, щоб норми права діяли найефективніше, необхідно, аби вони базувалися
на неюридичних категоріях та цінностях. Право повинне бути глибоко моральним,
відповідати принципам справедливості, інакше воно не одержить визнання у
суспільстві. Інші соціальні норми впливають на право як у процесі його творення,
так і під час реалізації його приписів.

8. Форми викладення норм права в статтях нормативно-правового акту.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів

розрізняють форми (способи):

- повну (пряму). У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань
до інших статей

- відсильну. У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до

інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості

- бланкетну. У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне

розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за

рівнем узагальнення:

- казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через

певні факти, випадки, ознаки та ін.;

- абстрактна - зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не

індивідуалізовані поняття.

9. Поняття та характеристика колізійних норм.

Колізійні норми — є різновидом спеціалізованих правових норм, що встановлюють

правила вибору правової норми права, яка підлягає застосуванню при наявності
розбіжності між нормами права, які регулюють однакові фактичні обставини.

Юриди́ чна колі́зія — (лат. collisio — зіткнення) — розбіжність або суперечність між
нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж або суміжні
правовідносини, а також між компетенцією органів влади.