У чому Ви вбачаєте головну мету юридичної відповідальності?

На сьогоднішній день правознавчі органи влади діють по чіткій схемі. На

більшість злочинів заготовлені окремі форми відповідальності. Юридична
відповідальність, власне, є результатом притягенння правопорушника до
відповідальності за закріпленим у законодавстві обов’язком.
Підставою юридичної відповідальності є факт вчинення правопорушення. Діяння може
визначитися правопорушенням на законодавчому рівні, якщо нормативно-правові акти
передбачають таке правопорушення, у діях суб’єкта наявна ціль правопорушення та
особа є деліктоздатною.
Юридична відповідальність ділиться на декілька основних видів, що стає впливом на
правопорушника та інших осіб, з метою захисту правопорядку.
Цивільна відповідальність настає за невиконанням зобов’язання відповідного до
договору або ж через заподіянням шкоди на якесь майно. Особа, що здійснила
правопорушення буде зобов’язана відшкодувати збитки.
Дисциплінарна відповідальність має силу на трудових та військових межах, де дуже
важливою є витриманість, що полягає основною метою. За невиконання, особа, яка
скоїла порушення, може бути звільнена або понижена у посаді.
Матеріальна відповідальність може стати між працівником та роботодавцем за
матеріальні збитки, пошкодженим здоров’ям через трудові роботи, що пов’язано з
повним відшкодуванням у, наприклад, грошовому стані.
За скоєний адміністративний поступок, що пердбачається Кодексом, заступає
адміністративна відповідальність, наслідком якої може бути штраф,
громадські(виправні) роботи чи навіть арешт до 15 діб. За таких умов метою стає
підвищення поваги до правил співжиття.
І найважчим з порушень є кримінальне, відповідальність якої передбачається за
Кримінальним кодексом України, зокрема, штраф чи позбавлення (обмеження) волі на
різні сроки. За цієї відповідальності, людина повинна бути покарана та визнана за
свої порушення. Додатковою метою, за обмеження волі, є ізоляція злочинника робити
нові правопорушення.
Для кожного виду притягнення до відповідальності є своя мета. Якщо подивитися на
цілісне висловлення, то є перевиховання особи, яка скоїла порушення за певних
обставин, щоб та більше не повторювала свої вчинки. Через покарання, яке є
позбавленням будь-яких соціальних благ, людина спершу буде думати, перед тим, як
щось робити, якщо не хоче бути знов в чомусь обмежена.

Чотири основні джерела права: суть та особливості.

Джерело права має своє певне значення – вияв та закріплення правових норм, тобто
загальнообов’язкових правил поведінки, які набудуть певного юридичного значення.
Як правило, форми права поділяються на дві великі групи: втурішня та зовнішня
форма права. Саме зовнішня форма права відповідає за всі матеріальні фіксаціі та
поділяється на чотири основні джерела. Почати варто з правового звичаю – акт-
документ, що містить норми-звичаї про правило поведінки загального характеру.
Держава розглядає не всі звичаї, а лише ті, які мають найбільший вплив у
суспільстві. Ознаками є санкціонування державою, особливості середою формування,
перебувають у відповідності із соціальними моралями.
Правовий прецедент – перше рішення адміністративного органу (суду) з конкретного
випадку, яке стало подальшим чітким правилом для аналогічних діл. Є декілька
особливостей, зо допоможуть зрозуміти, що це саме правовий прецендент: набуття
обов’язкового значення через поширення схожих випадків, забезпечення державою
(вплив правозастосованого органу), розміщення норми права на нормативний характер.
Третім посідає нормативно-правовий договір, що визначає собою двосторонню або
багатосторонню угоду, яка зумовлена обов’язковою формальною поведінкою та
забезпечується державою. Характеризується такими ознаками, як: результат волі обох
сторін, залежність юридичної сили від статусу суб’єктів, виконання договору
гарантується державою.
Останнім з основних прав є нормативно правовий акт, який визначається як офіційни
письмовий документ (договір), закріплений уповноваженими суб’єктами
одміністративноі влади. Сформувати саме це значення можна такими ознаками, як:
чітка структура, обов’язковість до виконання, закріплення при офіційних виданнях та
має письмову форму.
Все ж таки, більшість праведників сходиться на тому, що нормативно-правовий акт є
основною та найрозповсюджкнігою формою в Україні. Кожне джерело права має своє
точно позначене місце. Тому дуже важливо, щоб кожен орган видавав свій акт.