Тема 3.

Право в системі соціального регулювання

1. Соціальне регулювання: поняття та види.
2. Поняття і види норм: природні, технічні, соціальні.
3. Співвідношення права та інших соціальних норм.
4. Правове регулювання: поняття та структура.
1.Соціальне регулювання: поняття та види
Соціальне регулювання – це складне суспільне явище за допомогою якого забезпечується приведення діяльності індивідів,
їхніх груп до певних зразків поведінки, а також додержання в їх діях обмежень, порушення яких негативно впливає на
функціонування суспільства, соціальної групи, організації тощо.
Характерною рисою соціального регулювання є існування негативних засобів соціального впливу за невиконання обов'язків і
порушення заборони (наприклад, адміністративні стягнення за невиконання колективного трудового договору або
відповідальність за розпивання спиртних напоїв в громадських місцях.).
Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання.
Індивідуальне соціальне регулювання досягається шляхом винесення рішень, які приймаються для:
- кожного конкретного випадку суспільних відносин;
- конкретного кола осіб чи окремих суб'єктів;
- одноразового використання.
Прикладами індивідуального регулювання є вирок суду щодо конкретної особи, яка вчинила злочин, наказ керівника
підприємства про прийом на роботу працівника, помилування.
Індивідуальне соціальне регулювання має певні переваги: допомагає у вирішенні життєвих проблем з урахуванням
особливостей конкретної ситуації, особистих якостей особи, характеру відносин, що виникають.
Недоліки індивідуального регулювання проявляються за відсутності нормативного регулювання: кожного разу життєву ситуацію
необхідно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний порядок, а головне — існують великі можливості для прийняття
суб'єктивних рішень.
У повсякденній діяльності люди свідомо чи несвідомо приводять свою поведінку у відповідність до певних правил, які впоряд-
ковують відносини між ними в суспільстві. Це досягається за рахунок системи нормативного регулювання. Нормативне
регулювання на відміну від індивідуального має загальний характер, тобто:
- належить до виду, групи випадків суспільних відносин;
- поширюється на визначене коло осіб чи суб'єктів;
- має багаторазове використання.
Прикладом нормативного регулювання є норма права про відповідальність за скоєння правопорушення.
Нормативне регулювання має свою систему – сукупність соціальних цінностей, норм, звичаїв та традицій, рішень,
адміністративних приписів, обов'язків виконувати певні дії, заборон виконувати певні дії, що регулюють поведінку людей в
суспільстві, відносини їх поміж собою в рамках об’єднань колективів, і соціально-технічних норм, що регламентують їх взаємодію
з природою.
Головне місце в системі нормативного регулювання займають соціальні норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що
виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються засобами соціального впливу.

Головне призначення соціальних норм– урегулювання життя суспільства, забезпечення в ньому порядку і стабільності.
Основними видами соціальних норм є норми права,моралі, звичаї, релігійні корпоративні та інші норми.
Норма права – формально - обов’язкове правило поведінки загального характеру, що встановлюється (санкціонується) і
забезпечується державою. Від інших соціальних норм воно відрізняється такими основними ознаками:
1) норми права виникають разом із державою, встановлюються або санкціонуються державою, тоді як більшість інших
соціальних норм (звичаї, моральні та релігійні норми) існують у будь - якому суспільстві і встановлюються іншими, ніж держава,
органами;
2) норми права виражають волю не всього суспільства, не всього населення держави, а лише його певної частини (більшості
населення або панівного класу );
3) норми права мають формально визначений характер, тобто зафіксовані в письмовій формі в офіційному документі, який
видається уповноваженим на те державним органом, тоді як інші соціальні норми не завжди мають певні форми зовнішнього
вираження;
4) норми права видаються або санкціонуються державними органами у строго визначеному процесуальному порядку;
5) норми права утворюють внутрішню узгоджену цілісність, єдність (систему);
6) норми права мають загальнообов'язковий характер.
Вони обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, які перебувають на території держави, незалежно від їхнього бажання, тоді як,
наприклад, корпоративні норми обов'язкові лише для членів відповідних об'єднань, а моральні норми виконуються не з
обов'язку, а за переконанням людини в їх користі для себе та оточуючих тощо;
7) норми права формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків їх конкретних учасників. Інші соціальні норми можуть
містити неконкретизовані положення загального характеру.
8) межі дії норм права завжди точно визначені в просторі (вони діють на території всієї держави чи окремих її частин), у часі
(визначаються для набуття і втрати чинності правових норм) та за колом осіб (установлюється їх обов'язковість для всього
населення країни чи лише для окремих його категорій — військовослужбовців, пенсіонерів і т. д.);
9) виконання приписів норм права забезпечується державою шляхом застосування тих чи інших засобів примусу, інші соціальні
норми забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.
Отже, норми права відрізняються від інших соціальних норм напрямком їхнього впливу на суспільні відносини, їх взаємозв’язком
з державою. Вони є частиною права взагалі.
Окрім норм права до видів нормативних систем, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання в суспільстві,
належать мораль, звичаї, релігійні та корпоративні норми (або норми громадських організацій).
Норми моралі — правила поведінки людей що формуються в суспільстві у відповідності до уявлень людей про добро і зло,
справедливість і несправедливість та інші категорії. Моральною (позитивною) є поведінка, яка приносить добро, справедливість
іншим суб'єктам. І навпаки, аморальна (негативна) поведінка — це поведінка, яка призводить до наслідків, що оцінюються від-
повідними суб'єктами як зло, несправедливість. Дотримання вимог моральних норм забезпечується в основному внутрішніми
переконаннями кожної людини та силою громадської думки. Усвідомлення та використання у своїй діяльності норм моралі є
важливою умовою здійснення юристами своїх професійних обов'язків. Діяльність юриста впливає на різні сторони життя
людини, суспільства і тому повинна враховувати їх моральні особливості та вимоги, звичаї та традиції.
Звичаї — правила поведінки, що історично склалися і в результаті багаторазового повторення у певних ситуаціях, стали
(перетворились) звичкою людей (весілля, хрестини). Різновидом звичаїв є традиції. Вони, як правило, охоплюють відповідний
тип поведінки, складаються із стилів поведінки.
Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються і забезпечуються певними об'єднаннями людей (політичними
партіями, громадськими організаціями) і є обов'язковими для їхніх членів.
Релігійні норми — правила поведінки людей, які містяться в тих чи інших релігійних ученнях. Ці норми у своїй абсолютній
більшості зафіксовані в джерелах, які становлять основу того чи іншого віровчення: Біблія у християн, Коран у мусульман тощо.
Релігійні норми містять в собі за змістом деякі норми моралі, звичаїв, а також норм права, і одночасно релігійні норми
виступають джерелом названих норм.
Соціальне регулювання діяльності юриста має свої особливості. Воно впорядковує поведінку юриста шляхом надання йому прав,
повноважень, обов'язків, встановлення заборон, передбачених соціальними нормами.
Соціальне регулювання діяльності юриста може бути як правовим (державним), так і неправовим (громадським).
Правове регулювання діяльності юриста здійснюється на підставі внутрішніх державних і міжнародних правових актів. До
внутрішніх державних актів, що регулюють юридичну, в тому числі процесуальну діяльність належать:
- Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси;
- Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси;
- Господарський і Господарсько - процесуальний кодекси;
- Адміністративний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства;
- закони про прокуратуру, адвокатуру, нотаріат, міліцію, статус суддів та багато інших нормативно – правових актів.
Національне законодавство поєднується з правом інших держав та міжнародними договорами і угодами. Принципи і норми
міжнародного права регулюють відносини між державами в політичній, економічній, культурній та інших сферах.
Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН, Всесвітній декларації прав людини, Міжнародному пакті про
економічні соціальні та культурні права, Міжнародному пакті про цивільні та політичні права тощо.
Діяльність юриста також пов'язана з дотриманням міжнародних стандартів, і цьому сприяють міжнародні організації, в яких
успішно співробітничають представники різних держав світу.
В професійній діяльності юристів іноді спостерігаються соціальні відхилення — порушення існуючих правових, моральних,
естетичних та інших соціальних норм.
Соціальними відхиленнямиу діяльності юристів у правовій сфері (відхилення від правових норм) можуть бути, такі як
хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень, безвідповідальність.
До неправових відхилень належать грубість, неврівноваженість, нетерпимість, надмірна самовпевненість, користолюбство,
кар'єризм, протекціонізм, бюрократизм, пияцтво, некомпетентність. Конкретні негативні соціальні відхилення в діяльності
юристів називають професійними деформаціями.
2.Поняття і види норм: природні, технічні, соціальні.

1) природні норми, або закони природи (наприклад, закон всесвітнього тяжіння, закони
механіки, закони генетики);
Соціальні норми
Соціальні норми - система правил поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в певному
суспільстві у зв'язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Це не просто правила,
оскільки правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні
норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Це не стихійний (природний) регулятор, а свідомий, вольовий,
нормативний.
Ознаки соціальних норм:
1) правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки вольового характеру що історично склалися або цілеспрямовано встановлені;
2) правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата;
3) загальнообов'язкові правила поведінки - мають наказовий характер;
4) забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом,
державним примусом).
Види соціальних норм за сферами дії: економічні (регулюють суспільні відносини у сфері економіки, тобто пов'язані із
взаємодією форм власності, з виробництвом, поділом і споживанням матеріальних благ); політичні (регулюють відносини між
класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю у боротьбі за державну владу та У її здійсненні, із відносинами держави з
іншими елементами політичної системи); релігійні (регулюють відносини у сфері релігії і між різними релігіями, специфічні
культові дії, ґрунтуються на вірі в існування Бога); екологічні (регулюють відносини у сфері охорони довкілля); естетичні
(регулюють відносини, що складаються в сфері прекрасного - моді, мистецтві) та ін.
Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
o норми моралі (правила поведінки, які регулюють відносини з позицій добра і зла);
o норми-звичаї (правила поведінки, що стихійно склалися і повторювалися з покоління в покоління);
o норми права (правила поведінки, що сформувалися в суспільстві і офіційно визнані та забезпечені державою);
o корпоративні норми (правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських -
некомерційних і комерційних) між їх членами.
Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з
необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).
Технічні і техніко-юридичні норми
Технічні норми - правила, що вказують на найбільш економічно доцільні й екологічно нешкідливі методи, прийоми і способи
впливу людей на матеріальний світ, їх взаємодію з технічними і природними об'єктами. Інакше кажучи,- це правила доцільного
поводження з предметами природи, знаряддями праці і різними технічними засобами.
Ознаки технічних норм:
1) зумовленість законами природи і техніки;
2) невиразність соціального характеру (не є виключно соціальними);
3) невиразність заходів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);
4) винятковість використання.
Технічні норми, не будучи виключно соціальними, мають з ними (соціальними) спільність у тому, що однаково створюються
людьми і в інтересах людей.
Розбіжності між ними полягають в об'єктах і методах регулювання. Соціальні норми регулюють суспільні відносини з метою
погодження інтересів, установлення компромісу між людьми і їх об'єднаннями, а технічні норми спрямовані на регулювання
відносин між людиною і природою, технікою (людина і комп'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво).
Технічні норми за природою мають опосередкований соціальний характер і стають соціальними тоді, коли стикаються з
поведінкою людей, і люди починають погоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто тоді, коли вони стають загальними
правилами поведінки (загальними нормами). Це, наприклад, різні правила, що установлюють вимоги до якості продукції, товарів
і гарантії їх якості. Такі технічні правила розраховані на відносини суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції
(товарів) і у сфері обміну, тому вони мають соціальний характер.
Чимало технічних норм, що діють у матеріально-виробничій та управлінській сферах і мають соціальне значення, набувають
правової сили, стають техніко-юридичними - з ознаками обов'язковості і забезпечення державними заходами, аж до примусу.
Водночас вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки,
експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних
речовин, поводження зі зброєю та ін.
Технічні норми, що набули правової сили, стали техніко-юридичними:
1) будівельні норми і правила: державні, відомчі, регіональні;
2) державні стандарти - норми зі стандартизації;
3) інструкції (регламенти) щодо безпечної експлуатації та утилізації машин і обладнання;
4) технічні норми виробництва будь-якої продукції;
5) санітарні норми та правила;
6) норми пожежної безпеки;
7) норми (стандарти) витрат сировини, палива, електроенергії;
8) норми, що установлюють вимоги до викидів шкідливих (забруднювальних) речовин автомобільною технікою, обладнаної
двигунами внутрішнього згоряння тощо.
Трансформація технічних норм у технічно-юридичні відбувається двома способами: 1) коли держава через відповідні
уповноважені органи формулює зміст соціально-технічних норм, додержання яких визнається юридично обов'язковим; 2) коли
держава встановлює відповідальність за порушення будь-яких соціально-технічних правил (диспозицій), але не формулює їх, а
відсилає до інструкцій чи до інших актів, у яких містяться такі правила. Наприклад, ст. 273 Кримінального кодексу України
передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах і у
вибухонебезпечних цехах; ст. 108 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за
грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських
машин. Самі правила безпеки у зазначених статтях не наводяться, а подано посилання на інструкції та інші технічні правила (це
бланкетний спосіб викладу норм законодавцем).
Питання взаємодії технічних і правових норм в Україні вирішує Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації
(Держстандарт). Для розвитку міжнародних торговельних відносин має бути єдиний підхід до оцінювання якості продукції,
безпеки для навколишнього середовища, життя, здоров'я, майна населення; єдині вимоги до маркування, упаковування,
зберігання, транспортування продукції тощо. Україна в 1993 р. стала членом міжнародних авторитетних організацій зі
стандартизації - ICO (створена у 1946 р.) і МЕК (Міжнародна електротехнічна комісія, існує з 1906 р.)
3.Співвідношення норм права з іншими соціальними нормами
Співвідношення норм права з іншими соціальними нормами відбувається за трьома напрямками: 1) єдність; 2) відмінність; 3)
взаємодія.
Єдність полягає в тому, що всі соціальні норми мають одну ознаку: їх зміст обумовлений рівнем економічного, культурного
розвитку суспільства. Це норми одного суспільства, тому норми права та інші соціальні норми за змістом не можуть значно
відрізнятися.
Відмінність норм права від інших соціальних норм:
1) за походженням. Норми права видаються державними органами (встановлюються або санкціонуються державою,
виражають волю панівної частини суспільства). Корпоративні норми приймаються окремими організаціями. Норми моралі, звичаї
виникають поступово у процесі розвитку суспільства, виражають волю різних його частин, виникають у свідомості членів
суспільства;
2) за формою вираження. Норми права формально визначені, фіксуються у спеціально виданих державою нормативно-
правових актах чи інших джерелах. Інші соціальні норми існують у свідомості суспільства або можуть бути записані в різних
джерелах, які не мають офіційного характеру;
3) за сферою дії. Норми права регулюють відносини, які об'єктивно потребують правового регулювання, найважливіші
суспільні відносини. Інші соціальні норми можуть також регулювати суспільні відносини, на які поширюють свою дію правові
норми. Але інші соціальні норми можуть регулювати й ті відносини, які виходять за межі сфери правового регулювання. Норми
права поширюються на всіх осіб, які знаходяться в межах території держави або адміністративно-територіальної одиниці. Звичаї
і корпоративні норми мають локальний характер, тобто поширюються на відносно вузьке коло осіб, а не на певну територію.
Норми моралі не знають держаних кордонів. Тому норми права мають точно визначені межі дії, обов'язковості. Інші соціальні
норми не завжди мають точно визначені межі дії;
4) за ступенем деталізації. Норми права як правила поведінки в конкретних ситуаціях відрізняються більш конкретною
деталізацією. Це норми поведінки в конкретних ситуаціях. Вони формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків.
Такі якості мають і корпоративні норми. Звичаї взагалі максимально наближені до конкретної ситуації. Норми моралі є
загальними принципами, яких намагаються дотримуватися люди у своїй поведінці. Інші соціальні норми виражаються не тільки
через права й обов'язки, але і через загальні принципи, цілі, гасла тощо;
5) за способом забезпеченості. Всі соціальні норми виконуються і дотримуються добровільно, під впливом свідомості людей.
Але за нормами права при їх невиконанні стоїть можливість державного примусу. Зовнішні гарантії інших соціальних норм – це
громадська думка, можливості застосування заходів громадського впливу. У випадку протиріччя правових норм іншим
соціальним нормам, як правило, перевага надається правовій нормі;
6) за тенденцією розвитку. Норми права з'являються на певному етапі розвитку суспільства, коли формується держава. Інші
соціальні норми існують у будь-якому суспільстві. В сучасних умовах розвитку суспільства у зв'язку з його ускладненням роль
права зростає. Норми права мають таку властивість як динамізм – це означає, що застарілі норми права легко можна замінити
на нові. Звичаї і норми моралі з'явилися значно раніше, але вони більш консервативні, складаються не відразу і не можуть
швидко зникнути;
7) за створенням системи. Норми права утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність, тобто систему. Інші соціальні
норми можуть не бути внутрішньо узгодженими і не мати властивостей системи.
Взаємодія норм права та інших соціальних норм. Індивідуальна свідомість людини складається зазвичай під впливом
моральних, звичаєвих і корпоративних норм. Тому норма права, щоб бути ефективною, звертається до неправових категорій і
цінностей. Різні соціальні норми впливають на право у сфері правотворчості й у сфері правозастосування. Можливі варіанти,
коли право входить у протиріччя з іншими соціальними нормами (несправедливі закони). Держава зацікавлена в усуненні
звичаїв, які несумісні з сучасною організацією людського життя. Такі явища викорінюються за допомогою норм права.
Специфіка норм права, їх відмінність від інших видів соціальних норм знаходять вираз у принципі формальної рівності. З
позиції такого юридичного підходу тільки об'єктивна специфіка права як загальної і необхідної форми рівності, свободи і
справедливості визначає особливість санкції закону (її загальнообов'язковість, державно-владний примус тощо).
Формальна рівність, свобода і справедливість – це, згідно з лібертарним праворозумінням, об'єктивні суттєві властивості
права, але не моралі. Проте легізм, стверджуючі моральні вчення про право, ігнорує правову природу цих властивостей права,
вважає їх моральними вимогами. Позитивам ототожнює право і закон, зводить проблему соціальної ролі права до питання про
примусово- регулятивне значення норм законодавства.
В історичному плані вирішальне значення права в усій соціонормативній системі відповідає такому періоду соціального і
духовного розвитку, коли правова свідомість (юридичний світогляд) починає відігравати визначну роль у системі форм
суспільної свідомості, тоді як раніше таку роль відігравали міфологія в період становлення соціально-нормативної регуляції,
потім релігія у стародавні і середні віки, а потім в Новий час – моральні погляди.
4.Поняття і структура механізму правового регулювання.
Механізм правового регулювання — це взята в сукупності система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове
регулювання суспільних відносин.
Основні ознаки механізму правового регулювання:
1) він є частиною механізму соціального регулювання;
2) об'єднує всі явища правової дійсності:
• засоби (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, рішення судів та ін., що об'єктивовані у правових актах);
• способи (дозвіл, зобов'язання, заборони);
• форми (дотримання, виконання, використання, застосування);
3) це взаємопов'язана та взаємодіюча система;
4) є динамічною частиною правової системи суспільства — він призначений для приведення в дію необхідних елементів
правової системи;
5) результатом його дії є встановлення правопорядку в суспільстві.
Елементами механізму правового регулювання є:
1. Норма права — загальнообов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант
поведінки — суб'єктивні права, так і необхідний варіант поведінки — юридичні обов'язки.
Завдання цього елементу полягає в тому, щоб:
• визначити загальне коло людей, на яких він розповсюджується;
• визначити зміст поведінки суб'єктів;
• визначити обставини, за яких особа повинна керуватися цим правилом поведінки;
• розкрити саме правило поведінки.
2. Правові відносини — відносини, що виникають на основі норм права. У них індивідуалізуються положення норми права,
конкретизуються права та обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність.
Правовідносини виконують такі функції:
• визначають конкретне коло осіб, на яких розповсюджується дія норм права в певний момент;
• закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть дотримуватись суб'єкти;
• є умовами для можливого приведення в дію спеціальних юридичних дій з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків та
відповідальності.
3. Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення
суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.
4. Акти реалізації, прав і обов'язків — фактична поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення своїх прав і обов'язків. Саме
реалізація прав і обов'язків завершує "роботу" механізму правового регулювання — реальна поведінка така, на яку було
спрямоване правове регулювання.
69. Законність і правопорядок: поняття, співвідношення та значення в забезпеченні ефективності правового регулювання
суспільних відносин.
Законість – принцип та режим суворого, неухильного дотримання вимог правових норм усіма зобовязаними особами.
Правопорядок – якісний стан впорядкованості відносин у суспільстві, заснований на праві та законості.
Правопорядок є результатом (наслідком) законості.
Значення законності полягає в тому, щоб виражені у правових нормах позитивні зобов’язання було виконано, дозволи
використано, заборон дотримано, закон реально виконував свою роль у житті держави, суспільства і конкретної людини.
70. Поняття, рівні, види та структура правової свідомості.
Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про
право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.
У структурі правосвідомості виділяють такі елементи.
1. Правова психологія — це структурний елемент правосвідомості, що включає правові почуття, настрої, інші емоційні
сприйняття правових явищ.
У структурі правової психології виділяють: сталі частини (настрої, почуття,переживання); пізнавальні частини (правові емпіричні
знання, уявлення, погляди); емоційні складові (правові емоції, почуття, настрої); регулятивні елементи (правові звички,
традиції).
2. Правова ідеологія — це структурний елемент правосвідомості, який охоплює знання, уявлення, поняття про зміст права, що
формуються в результаті правового виховання та юридичних наукових досліджень.
У структурі правової ідеології виділяють такі складові: правові ідеї, теорії, переконання;
• правові поняття, правові категорії; правові принципи.
На відміну від правової психології, що формується стихійно, правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного
відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій
минулого і сучасного, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.
3. Правова поведінка — це вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права в реальну правову
поведінку.
У структурі поведінкової частини правосвідомості виділяють такі елементи: мотиви правової поведінки; правові установки, які є
одним з найбільш складних компонентів правосвідомості. Вони відображають не тільки готовність до певної правової поведінки,
а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ.
Класифікувати правосвідомість можна за різними підставами.
1. 3а суб'єктами (носіями) правосвідомості: індивідуальна; групова та суспільна.
2. За глибиною відображення правової дійсності: повсякденна (буденна, непрофесійна); професійна (практиків-юристів);
наукова (теоретична).