2

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………….….....3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ В
УКРАЇНІ…………………………………………………………………….………6
РОЗДІЛ 2. ПОВНОВАЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ………….……10
2.1. Відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін……...10
2.2. Відхилення скарги на ухвалу суду першої інстанції або зміни чи
скасування ухвали……………………………………………………………….....14
2.3. Скасування рішення суду першої інстанції.........................................17
РОЗДІЛ 3. ПРОГОЛОШЕННЯ РІШЕНЬ ТА УХВАЛ……………………21
3.1. Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал апеляційним
судом.........................................................................................................................21
3.2. Ухвала та рішення апеляційного суду, їх зміст..................................23
3.3. Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом, набрання
ними законної сили..................................................................................................28
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..38
 3

ВСТУП
Апеляційні суди – це суди другої ланки єдиної судової системи судів
загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і
нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.
У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та
спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні
суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки
Крим.
За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися
апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька
районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні
господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в
апеляційних округах відповідно до Указу Президента України.
Актуальність теми дослідження. Законність і обґрунтованість рішень і
ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується
системою численних процесуальних гарантій – принципами цивільного
процесуального права: участю в процесі прокурора, органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого
імені можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів
інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і
вирішення справ.
Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика, суди через
суб’єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід тощо) та
об’єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність
співучасників та ін.) причини ухвалюють рішення, які не відповідають
обставинам справи або нормам матеріального права, що регулюють спірні
правовідносини сторін, та нормам процесуального права.
За таких обставин слід мати додаткові гарантії захисту прав і свобод
заінтересованих громадян, прав організації, держави та публічних інтересів і
забезпечення законності і обґрунтованості судових рішень і ухвал. У їх складі
 4

визначна роль належить апеляційному провадженню – апеляційному

оскарженню та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали
законної сили.
Апеляційне оскарження та перевірка рішень та ухвал суду першої
інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія
захисту прав і свобод охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які
брали участь у розгляді справ, зміцнення законності і виконання завдань
цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження
судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності та
обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи, з можливістю
встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які
досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.
Отже, при апеляційному оскарженні заінтересовані сторони та інші особи, які
беруть участь у справі і вважають ухвалене судом першої інстанції рішення,
постановлену ухвалу незаконним та необґрунтованим, переносить до
апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого
рішення.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження.
Об’єктом дослідження роботи є чинне цивільно-процесуальне
законодавство України.
Предмет дослідження – повноваження апеляційного суду України в
цивільному процесі.
Метою роботи є дослідження особливостей здійснення в умовах
апеляційного провадження повноваження апеляційного суду, скасування
рішення, залишення заяви без розгляду, а також проголошення рішення та
ухвали апеляційним судом.
Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:
1. проаналізувати загальні положення про апеляційні суди в Україні
2. визначити повноваження апеляційного суду;
3. охарактеризувати проголошення рішень та ухвал.
 5

Дослідження здійснене на основі систематичного підходу з використанням

таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного,
прогнозування.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження.
Складається зі вступу, 3 розділів, поділених на 6 підрозділів, висновків,
списку використаних джерел із 34 найменувань та 3 додатків.

РОЗДІЛ 1.
 6

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ В УКРАЇНІ

Апеляційні суди — це судові органи другої ланки системи судів загальної
юрисдикції, що виступають як суди першої та апеляційної інстанцій.
У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та
спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні
суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки
Крим, а 14 вересня 2010 р. було підписпно указ Президента України В.
Януковича [23] згідно з яким ліквідовано військові суди — тепер справи, що
мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами
загальної юрисдикції першої інстанції, а справи, що мали б розглядатися у
апеляційних військових судах розглядаються у апеляційних судах загальної
юрисдикції. Кількісний склад суддів у кожному апеляційному суді
визначається Президентом на підставі подання Голови Державної судової
адміністрації, який погоджується з Головою ВСУ чи головою відповідного
вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах
видатків, що затверджені у Державному бюджеті України на утримання суддів/
Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у
столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі.
Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.
Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали
господарських судів першої інстанції. Загальна кількість — 8. Юрисдикція
апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-
територіальним устроєм.
12 серпня 2010 р. Президент України підписав Указ № 811/2010 щодо
«Питання мережі господарських судів України» [25], відповідно до якого були
ліквідовані Житомирський, Запорізький, Київський міжобласний та Луганський
апеляційні господарські суди та був утворений Рівненський апеляційний
господарський суд. До цього нововведення під юрисдикцію Житомирського
апеляційного господарського суду підпадала Вінницька, Житомирська та
Хмельницька область, під юрисдикцію Запорізького апеляційного
 7

господарського суду підпадала Запорізька та Херсонська область, під

юрисдикцію Київського міжобласного суду підпадала Київська (без м. Києва),
Полтавська та Черкаська область, а під юрисдикцію Луганського апеляційного
господарського суду підпадала лише Луганська область. Під юрисдикцію
новоствореного Рівненського апеляційного господарського суду підпадає
Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька області
(Дод. А ).
Відповідно до указу Президента[28] в Україні існує 9 апеляційних
адміністративних судів (Дод. Б)
Загальні місцеві суди (або суди першої інстанції) загальної юрисдикції
знаходяться у містах, районах, містах обласного значення та районах у містах.
Загальна кількість — 665 [27].
Господарські місцеві суди та окружні адміністративні суди розташовані у
всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах
республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у
межах свого регіону. Загальна кількість — 27 [28].
До складу апеляційного суду входять судді обрані Верховною Радою
безстроково чи призначені Президентом у межах 5-річного терміну. Народні
засідателі цих судів обираються Верховною Радою АРК, обласними, Київською
і Севастопольською міськими радами, на території яких знаходяться відповідні
суди, за поданням голови апеляційного суду терміном на 5 років (Дод. В).
В апеляційних судах можуть діяти судові палати для розгляду справ в
апеляційному порядку і в першій інстанції, що очолюються заступниками
голови суду. Кількість цих палат залежить від виду апеляційного суду. Так, у
апеляційних судах областей діють дві судові палати: судова палата у цивільних
справах та судова палата у кримінальних справах.
Повноваження апеляційного суду – це сукупність його прав і обов'язків,
здійснюваних у процесі та результаті розгляду апеляційної скарги (Дод. Г). Їх
можна звести у такі групи [33]: 1) повноваження щодо рішення, яке
переглядається, або ухвали стаття 307 ЦПК; 2) повноваження щодо нових
 8

матеріалів стаття 300 ЦПК; 3) повноваження щодо справи, яка переглядається

стаття 310 ЦПК; 4) повноваження впливу на рух справи стаття 302 ЦПК; 5)
повноваження, пов'язані з певним підсумком розгляду справи статті 313, 318
ЦПК.
Перша група повноважень є найбільш значущою. З цієї групи перше
повноваження закріплене у п. 1 частини 1 ст. 307 ЦПК: суд апеляційної
інстанції вправі постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги. Це
повноваження доповнюється вказівкою на те, що в ухвалі апеляційний суд
зазначає про залишення рішення суду першої інстанції без зміни. Згадане
повноваження реалізується апеляційним судом тоді, коли рішення є законним і
обґрунтованим, а у скарзі немає переконливих доводів, які б свідчили про
зворотне (див. коментар до ст. 308 ЦПК).
Друге і третє повноваження апеляційного суду щодо рішення суду першої
інстанції полягає у праві скасувати рішення й ухвалити нове рішення по суті
позовних вимог або змінити рішення суду першої інстанції з підстав,
зазначених у ст. 309 ЦПК.
Четверте повноваження – право апеляційного суду постановити ухвалу
про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі
або залишити заяву без розгляду – реалізується за виявлення підстав,
передбачених статтями 205 і 207 ЦПК [33], для здійснення цих процесуальних
дій.
П'яте повноваження – право апеляційного суду постановити ухвалу про
скасування рішення суду першої інстанції та надіслати справу на новий розгляд
до суду першої інстанції. Це повноваження реалізується апеляційним судом
тоді, коли суд першої інстанції допустив істотні порушення норм
процесуального права, які перешкоджають суду апеляційної інстанції
досліджувати нові докази або обставини, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції, або допущені істотні порушення норм процесуального права,
що закон розцінює як безумовні підстави до скасування рішення суду першої
 9

інстанції (див. коментар до ст. 311 ЦПК [33]). Рішення також може бути
скасовано повністю або частково.
Стаття 307 ЦПК [33] визначає також повноваження суду апеляційної
інстанції і відносно ухвал суду першої інстанції.
По-перше, суд апеляційної інстанції може своєю ухвалою відхилити
апеляційну скаргу і залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Це
повноваження повинно реалізовуватися апеляційним судом тоді, коли ухвала
суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а скарга не містить
переконливих доводів на користь протилежного висновку.
По-друге, суд апеляційної інстанції може задовольнити скаргу, скасувати
ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу. До цього
повноваження долучається і повноваження апеляційного суду змінити ухвалу
суду першої інстанції. Наслідком реалізації цих повноважень є змінене або
інше вирішення того питання, яке ухвалив суд першої інстанції.
По-третє, суд апеляційної інстанції може задовольнити скаргу,
погодитися з доводами, викладеними у них, скасувати ухвалу і передати
питання на розгляд у суд першої інстанції. Так, наприклад, якщо суд відмовив у
прийнятті позовної заяви з не передбачених у законі підстав, то після
скасування ухвали це питання по суті може вирішити тільки суд першої
інстанції.
Отже, вагому роль в судовій системі України відіграють апеляційні
суди, які своєю компетенцією забезпечують та захищають законність та
справедливість України. Згідно із законодавством України закріплено
конкретне розташування судів в Україні, їх повноваження, діяльність та
кількісний склад суддів.
 10

РОЗДІЛ 2.
ПОВНОВАЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
2.1 Відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін
Стаття 308 ЦПК [33] передбачає такі підстави для відхилення
апеляційної скарги і залишення рішення без змін:
1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без
змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням
норм матеріального і процесуального права.
2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення
суду з одних лише формальних міркувань.
Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а апеляційну скаргу без
задоволення у випадку, коли дійде висновку, що рішення суду першої інстанції
постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім
того, виходячи із ст. 213 ЦПК [33] та даної статті можна зробити висновок, що
апеляційний суд вправі відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без
змін, коли дійде висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення є
законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Даною статтею передбачено такі вимоги до рішення суду як законність і
обґрунтованість. Під терміном законність необхідно розуміти чітке дотримання
норм матеріального права, які регулюють правовідносини по конкретній справі,
і норм процесуального права, які відносяться до процесуальної діяльності
самого суду.
Незаконним, наприклад, є рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду
справи за відсутності сторони, якщо у суду не було відомостей про вручення
такій особі повістки про виклик до суду. Обґрунтованість – це вимога до
фактичної сторони рішення. Рішення суду повинно ґрунтуватися лише на
підтверджених обставинах, що мають значення для справи. Висновок суду
повинен відповідати встановленим обставинам і дослідженим доказам,
недотримання цієї вимоги повинно мати своїм наслідком скасування рішення
апеляційною інстанцією. Необгрунтованим є рішення суду, ухвалене з
 11

врахуванням обставин, які суд вважав доведеними, незважаючи на те, що вони

не підтверджуються зібраними по справі доказами [18, с. 5].
Наприклад, у справі про розподіл будинку в натурі суд прийняв рішення
про стягнення з позивача на користь відповідачки грошовий еквівалент вартості
частини будинку, яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Суд
обгрунтував своє рішення тим, що будинок не можна розділити в натурі через
маломірність частки позивача і самого будинку. Та, незважаючи на це, докази
на підставі яких суд дійшов такого висновку, беззаперечно не підтверджували
неможливість розподілу будинку в натурі (не було належним чином проведено
судово-будівельну експертизу, не встановлена вартість частини будинку та ін.).
Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи
полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і
помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин [32, с. 22].
Перевіряючи справу в апеляційному порядку, суд може виявити окремі
процесуальні порушення, котрі не впливають на правильність ухваленого
рішення. У цьому випадку, не скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд
апеляційної інстанції зобов’язаний зазначити в своїй ухвалі про характер
допущених помилок і обгрунтувати висновок про неістотність допущених
порушень. Так, наприклад, якщо апеляційний суд з’ясує, що справа судом
першої інстанції була розглянута не в тому провадженні, то таке порушення не
повинно визнаватися істотною помилкою, якщо судом першої інстанції було
правильно застосовано норми матеріального права і не було порушено норм
процесуального права. Адже не може бути скасоване правильне по суті і
справедливе рішення лише з формальних підстав. Проте не слід надто широко
тлумачити цю норму [Там саме].
Рішення суду залишається без змін при наявності незначних порушень
закону, які були усунуті в процесі розгляду справи, або таких, які можуть бути
виправлені судом апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі
недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесу,
охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та
 12

інших осіб. Такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після
порушення цивільного процесу, відсутність на позовній заяві підпису позивача,
відсутність підпису секретаря в журналі судового засідання, невідповідність
дати ухвалення рішення в журналі судового засідання і самого рішення,
перекрученість даних про сторони, необговорення питання про відвід, якщо
причини несуттєві, або взагалі відсутні, неознайомлення осіб, які брали участь
у справі з іх правами та обов‘язками [6, с. 63].
Формальні міркування – це порушення, які стосуються форми, тобто
процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть
бути покликання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу,
неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі,
відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо
[8, с. 341].
В статті 313 ЦПК [33]також вживається термін “справедливе рішення”.
Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та
на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в
першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в
цивільному процесі не завжди тотожна законності і обгрунтованості.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України щодо
перегляду судових рішень у випадку не оплати апеляційної чи касаційної
скарги державним митом (судовим збором та витратами на інформаційно-
технічне забезпечення), на що не звернув увагу суд першої інстанції (а за
чинним ЦПК і суд апеляційної інстанції) при прийнятті апеляційної скарги, не є
перешкодою для розгляду останньої, якщо цей недолік усунено під час
апеляційного чи касаційного провадження. Крім того, Верховний Суд України
в своїх роз’ясненнях зазначає, якщо судом постановлено рішення з питань,
щодо яких вимоги не заявлялися, суд апеляційної інстанції скасовує рішення в
цій частині без направлення справи на новий розгляд через відсутність
предмета останнього [13, с. 67].
 13

Існує ціла система відхилення апеляційної скарги та залишення

рішення без зміни. Найчастіше це відбувається при недотриманні чіткого
нормативно-правового законодавства.
 14

2.2 Відхилення скарги на ухвалу суду першої інстанції або зміни чи

скасування ухвали
Стаття 312 ЦПК [33] визначає підстави для відхилення скарги на ухвалу
суду першої інстанції або зміни чи скасування ухвали.
Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції,апеляційний суд:
1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої
інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;
2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє
ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з
порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було
помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;
3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої
інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Об’єктом апеляційного оскарження можуть бути ухвали суду першої
інстанції. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду
встановлений в ст. 293 ЦПК [33]. Оскарження ухвали не призупиняє розгляду
справи.
При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції
апеляційний суд повинен всесторонньо і повно перевірити законність і
обґрунтованість ухвали на основі матеріалів справи, які досліджувались судом
першої інстанції. Наприклад, відмовивши в прийнятті заяви в зв’язку з
порушенням правил підсудності, суддя зобов’язаний направити апеляційному
суду апеляційну скаргу разом з матеріалами справи, які підтверджують
висновок суду про непідсудність. Такі матеріали повинен перевірити
апеляційний суд.
В тому випадку, якщо постанова суду першої інстанції відповідає
матеріалам справи і вимогам закону, суд апеляційної інстанції повинен
відхилити апеляційну скаргу. При цьому необхідно вказати мотиви відхилення
скарги.
 15

Так, наприклад, суд першої інстанції повернув позивачу як неподану

позовну заяву, яка за формою і змістом не відповідає вимогам, передбаченим
для позовної заяви, зокрема немає посилань на докази, не сплачено державне
мито, відсутні копії позовної заяви та ін. На таку ухвалу позивач подав
апеляційну скаргу, вважаючи, що він не зобов’язаний виконувати вимоги,
викладені суддею в ухвалі, постановленій відповідно до вимог ст.121 ЦПК [33].
Апеляційний суд в такому випадку вивчає матеріали справи, зміст позовної
заяви, а також документи, подані позивачем як додатки до позовної заяви.
Встановивши, що позовна заява не відповідає вимогам закону, немає необхідної
кількості її копій, немає вказівок на докази, які підтверджують вимоги, не
оплачено судовий збір і виплати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи апеляційний суд повинен таку апеляційну скаргу відхилити, а
ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний суд може змінити або скасувати ухвалу суду першої
інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено
судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при
правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії
чи підстави її застосування.
Прикладом може служити ситуація, в якій суд залишив без розгляду
позовну заяву у зв’язку з пропуском строку на її подання через неповажні
причини, при цьому суд посилався на ст. 73 ЦПК [33] як таку, що регулює
відмову в прийнятті позовної заяви через пропущення процесуальних строків, в
той час як це питання вирішується відповідно до ст. 72 ЦПК [33]. При перевірці
апеляційної скарги було встановлено, що судом першої інстанції у
відповідності з ст. 73 ЦПК [33] справа розглядалась в судовому засіданні з
викликом сторін і з звукозаписом процесу, тобто суд перевіряв причину
пропуску подання апеляційної скарги і дійшов обґрунтованого висновку про
пропуск строку без поважних причин, однак зробив помилковий висновок про
залишення скарги без розгляду. В такому випадку апеляційна інстанція може
змінити ухвалу суду першої інстанції, вказавши, що в прийнятті апеляційної
 16

скарги необхідно відмовити через пропуск строку, наводячи при цьому мотиви
зазначені в ухвалі суду першої інстанції.
При порушенні порядку постановлення ухвали судом першої інстанції
апеляційний суд повинен скасувати таку ухвалу, а справу повернути на новий
розгляд. Така ситуація можлива в таких випадках, коли:
а) ухвала постановлена суддею без розгляду питання в судовому
засіданні;
б) було прийняту відмову від позову або укладено мирову угоду, а
сторони не були попередженні про наслідки таких процесуальних дій;
в) позовна заява повернута, як неподана, а проміжна ухвала про
залишення позовної заяви без руху не була вручена позивачу;
г) постановлено ухвалу про виправлення описок і явних арифметичних
помилок без виклику сторін;
д) ухвалу підписано не тим складом суду [31, с. 125].
Даний перелік порушень не є вичерпним, а в судовій практиці вони
зустрічаються дуже часто.

2.3. Скасування рішення суду першої інстанції

 17

Стаття 309 ЦПК [33] визначає підстави для скасування рішення суду
першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення
нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав
встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або
процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно
застосованими, якщо застосовано закон, який непоширюється на ці
правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для
скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного
вирішення справи.
Наведений у статті перелік свідчить про те, що всі підстави скасування
судового рішення можна звести до двох: незаконності і необгрунтованості
рішення. Необгрунтованим, як вже зазначалося, є рішення, в якому
неправильно встановлено фактичні обставини справи. Подібні недоліки
недоліки можуть виявлятися в різних формах, наприклад:
 неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою
матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи
відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або
дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у
встановленні істотних для справи обставин або дослідження
обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра
підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним
установленням предмета доказування;
 18

Обставини, які мають значення для справи – це ті обставини, які у

відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і
обов’язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значенням
юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.
 недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд
вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі
мають важливе значення для справи, не підтверджено
передбаченими законом доказами або підтверджено
недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності
обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;
 невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих
випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив
неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така
невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального
права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі
визначає обстановку, за якої настають ті чи інші насліки ( справи
про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у
зв’язку з неможливістю проживання) [11, с. 150].
Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між
висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.
Незаконним є рішення суду, ухвалене з порушенням або неправильним
застосуванням норм матеріального права. Норми матеріального права
вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:
а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;
б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;
в) неправильно витлумачив закон [17, с. 24].
Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих
випадках, коли суд не лише не вказує в рішенні норму права, яке має
застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства.
Якщо суд не зазначив в рішенні норму матеріального права, яка підлягає
 19

застосуванню проте вирішив спір на підставі чинного законодавства, суд

апеляційної інстанції може внести у нього відповідні зміни, не скасовуючи
рішення. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна
говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акту, що
суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.
Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд
застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце,
якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини
сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад,
норму сімейного, а не цивільного права).
Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли
застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність
його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить
неправильний висновок щодо прав та обов’язків сторін. Подібне порушення
може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.
Залежно від конкретних обставин справи, неправильне тлумачення норм
матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішенні
суду першої інстанції. Лише чітко з’ясувавши, яке конкретно з наведених в
законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти
в ухвалі мотиви скасування рішення. Передбачене ст.303 ЦПК [33] право суду
апеляційної інстанції досліджувати нові докази, породжує його право на
самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів.
Таким чином, нові факти суд апеляційної інстанції вправі встановлювати
як на підставі наявних у справі доказів, так і на підставі нових доказів,
прийнятих для дослідження у визначеному законом порядку. Встановлення
нових фактів і зміна або постановлення на їх основі нового рішення пов’язані із
самостійним дослідженням та оцінкою доказів судом апеляційної інстанції. При
цьому слід враховувати те, що в суді апеляційної інстанції можуть
досліджуватися не лише письмові, речові докази, призначуватись експертиза,
 20

але й допитуватись свідки, допит яких не був здійснений судом першої

інстанції.
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування
рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення
справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій
літературі не вироблено. Суди апеляційної інстанції та Верховний Суд України
залишають в силі і ті рішення, в яких містяться неточності процесуального
порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми
матеріального права. Таку позицію суду важко коментувати, бо суди дають
оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права
конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. Крім того така
оцінка в значній мірі зумовлюється новим для процесуального права України
явищем – суддівським розсудом (дискрецією).
Окрім того, вживання виразу “порушення, що привело до неправильного
вирішення справи”є надто розмитим, і не може служити чітким критерієм для
оцінки рішення. Але в будь-якому випадку істотними порушеннями при
ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах
грунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення,
відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в
другій його частині.
 21

РОЗДІЛ 3.
ПРОГОЛОШЕННЯ РІШЕНЬ ТА УХВАЛ
3.1 Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал апеляційним судом
Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал апеляційним судом
відображений у статті 313 ЦПК [33]. Апеляційний суд ухвалює рішення та
постановляє ухвалу за правилами статті 19 і глави 7 розділу III ЦПК [33] за
винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314-316 цього Кодексу.
Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем
підписується всім складом суду, який розглядав справу. Стаття 313 ЦПК [33]
відтворює загальний порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал судами
при розгляді цивільних справ.
Процесуальні документи викладаються у письмовій формі й
підписуються усім складом суду, який розглядав справу. При цьому в назві і
змісті самої коментованої статті містяться неточністі. Так, у назві статті
вказано, що стаття стосується ухвалення рішень та постановлення ухвал. Але в
частині другій йде мова лише про рішення суду. Слід погодитися з думкою
Я.Зейкана про те, що в даному випадку слід виходити з принципу розумності, і
визнати, що суддя-доповідач оформляє не тільки рішення апеляційного суду,
але і ухвалу [6, с. 64].
І рішення, і ухвала повинні оформлятись і підписуватись в нарадчій
кімнаті. Оформлення рішення – це написання його тексту.
Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках
Стаття 314 ЦПК [33]:
1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;
2) скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;
3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або
залишенням заяви без розгляду;
4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;
5) зміни ухвали суду першої інстанції;
 22

6) скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням

питання по суті.
Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового
рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції ухвалює
рішення або постановляє ухвалу. Коментована стаття розмежовує випадки, за
якими розгляд справи апеляційною інстанцією завершується постановленням
ухвали, а за якими – ухваленням рішення. Так, ухвалення рішення апеляційним
судом можливе лише у випадку скасування судового рішення і ухвалення
нового або зміни рішення. У всіх інших випадках процесуальна діяльність
апеляційного суду по розгляду апеляційної скарги повинна завершуватися
постановленням відповідних ухвал.

3.2 Ухвала та рішення апеляційного суду, їх зміст

 23

Ухвала суду апеляційної інстанції Стаття 210 ЦПК [33] складається з:

1) вступної частини із зазначенням:
 часу і місця її постановлення;
 найменування суду;
 прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;
 прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
 найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які
беруть участь у справі;
2) описової частини із зазначенням:
 короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення
суду першої інстанції;
 узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
 узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь
у справі;
 встановлених судом першої інстанції обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
 мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні
ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
 висновку апеляційного суду;
 розподілу судових витрат;
 строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її
оскарження.
У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її
відхилення.
У разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на
новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі повинно бути зазначено, які
порушення закону були допущені судом першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції за змістом повинна складатися з
чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної [17, с. 20].
 24

У вступній частині ухвали мають бути зазначені: час і місце її

постановлення; назва суду, прізвище та ініціали головуючого і суддів; прізвище
й ініціали секретаря судового засідання; особи, які беруть участь у справі.
В описовій частині ухвали спочатку необхідно коротко викласти зміст
заявлених вимог (вимоги позивача, заперечення відповідача, позиція третіх
осіб), після цього — зміст резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Виклавши зміст рішення, слід навести: узагальнені доводи апеляційної скарги
чи апеляційного подання прокурора; надати докази; пояснення осіб, які беруть
участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. При викладенні змісту
апеляційної скарги слід зазначити не лише прохання особи, яка її подала, а й
доводи, відповідно до яких вона вважає рішення неправильним.
У мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції повинен
вказати підстави, на грунті яких дійшов висновку про необхідність залишити
рішення без зміни, скасувати або змінити його. Відповідним чином слід
аргументувати і висновок суду про закриття провадження у справі або
залишення заяви без розгляду. Висновок про законність (незаконність),
обгрунтованість (необґрунтованість) судового рішенння суду апеляційної
інстанції робиться на основі аналізу як тих матеріалів, що містяться у справі,
так і додатково наданих, відповідно до чинного законодавства, особами, котрі
беруть участь у справі. Свої висновки він повинен порівняти з висновками,
яких дійшов суд першої інстанції, що дозволяє з'ясувати питання про їх
правильність або неправильність.
Суд апеляційної інстанції зобов’язаний викласти в мотивувальній частині
ухвали свої міркування щодо правильності застосування судом першої інстанції
матеріальних та процесуальних норм і послатись на закон, котрим керувався
при постановленні ухвали. В ухвалі апеляційна інстанція вправі послатись і на
роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Відхиляючи апеляційну скаргу
чи подання, суд апеляційної інстанції повинен навести в ухвалі конкретні
обставини й факти, що спростовують її доводи. У разі скасування рішення і
направлення справи на новий розгляд до суду першоі інстанції, в ухвалі суду
 25

зазначається, в чому полягала неправильність рішення. В ухвалі, як правило,

зазначається, які обставини справи необхідно з'ясувати, які докази слід
витребувати, а також які інші дії належить виконати суду першої інстанції при
новому розгляді.
У резолютивній частині ухвали слід зазначити наслідки розгляду
апеляційної скарги. Висновки суду повинні узгоджуватись із мотивувальною
частиною ухвали і відповідними повноваженнями, наданими суду апеляційної
інстанції. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без зміни, в
резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі
скасовується або залишається без зміни.
У разі скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд
необхідно зазначити, які порушення допустив суд першої інстанції. Ухвала
суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою набирає чинності негайно
після її постановлення.
Стаття 316 ЦПК [33] зміст рішення апеляційного суду, а саме:
1) вступної частини із зазначенням:
 часу і місця його ухвалення;
 найменування суду;
 прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;
 прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
 найменування справи та повних імен (найменувань) осіб,
якіберуть участь у справі;
2) описової частини із зазначенням:
 короткого змісту позовних вимог і рішення суду
першоїінстанції;
 короткого змісту вимог апеляційної скарги;
 узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
 узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які берутьучасть
у справі;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
 26

 мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першоїінстанції

і ухвалення нового рішення;
 встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин,а
також обставин, встановлених апеляційним судом, і
визначенихвідповідно до них правовідносин;
 чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права,
свободичи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
 назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону,на
підставі якого вирішено справу, а також процесуального
закону,яким суд керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
 висновку апеляційного суду про зміну чи скасування
рішення,задоволення позову або відмову в позові повністю чи
частково;
 висновку апеляційного суду по суті позовних вимог;
 розподілу судових витрат;
 строку і порядку набрання рішенням законної сили та його
оскарження.
Структуру і зміст рішення суду апеляційної інстанції досить чітко
регламентована законом. У коментованій статті наводяться ті реквізити та
відомості, котрі мають бути наявними в тексті рішення. Відповідно до
загального правила, рішення суду апеляційної інстанції складається із вступної,
описової, мотивувальної та резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначається час і місце його постановлення,
назва суду, прізвище та ініціали головуючого, суддів і секретаря судового
засідання, осіб, які беруть участь у справі.
Описова частина рішення повинна містити: короткий зміст заявлених
вимог; посилання на рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи
апеляційної скарги. У мотивувальній частині рішення наводяться мотиви
скасування рішення суду першої інстанції та необхідності постановлення
 27

нового рішення, встановлені факти й відповідні правовідносини, порушення

прав і свобод, на захист яких спрямоване звернення до суду, невиконання
зобов'язань або інші підстави для задоволення вимог. Крім того, у цій частині
рішення має бути посилання на норми матеріального права, якими суд
керувався при вирішенні спору (назва закону, стаття, її частина, абзац, пункт,
підпункт закону, за яким вирішено справу), а також норми процесуального
законодавства).
Резолютивна частина рішення містить у собі висновок суду про
задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, а також
вказівку на розподіл судових витрат.
Передбачені ЦПК вимоги щодо форми і змісту рішення апеляційної
інстанції дають можливість для підготування зазначеного процесуального
документа у більш короткому викладі з обмеженням виготовлення
мотивувальної частини в повному (розширеному) вигляді.
Ухвалене судом апеляційної інстанції рішення проголошується в такому
ж порядку, що і рішення суду першої інстанції, але набирає чинності негайно
після його ухвалення.

3.3 Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом, набрання ними

законної сили
Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом здійснюються згідно
статей 217, 218 ЦПК [33].
 28

Стаття 218 ЦПК [33] говорить, що суд, який ухвалив рішення, може
визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити
виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в
рішенні.
Визначення порядку виконання рішення – це встановлення у судовому
рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити державному виконавцеві у
разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення заходів виконання, строку
вчинення дій або утримання від них, покладення обов‘язку вчинити певні дії
або утриматися від їх вчинення. Наприклад, вирішуючи спір про поділ
земельної ділянки, суд вправі зобов‘язати позивача не чинити перешкод у зборі
врожаю з тієї частини спірної ділянки, яка присуджена позивачу, але була
засіяна відповідачем [6, с. 64].
У разі задоволення позову про виділ частки у спільному майні, суд може
зобов‘язати державного виконавця продати спірне майно і поділити гроші
пропорційно до належних сторонам часток у разі  відсутності у відповідача
грошей для компенсації вартості частки [Там саме].
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” [21]
заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,
стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів,
зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Таким чином, перелік заходів примусового виконання, які може
застосувати суд, є невичерпним.
Відстрочка виконання рішення – це перенесення його виконання на більш
пізній час у зв‘язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання
 29

завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб. Відстрочка
виконання – це пільга для того, хто повинен виконати рішення [11, с. 150].
Підставами для відстрочення виконання може бути стан здоров‘я
боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на
утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють
вчасне виконання рішення суду.
Розстрочення виконання рішення – це виконання рішення частинами у
визначені судом строки. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення
передбачає поступове часткове виконання. Частини  і строки виконання
можуть бути нерівними [Там саме].
Вжиття заходів забезпечення виконання рішення – це вжиття судом
заходів, які спрямовані на забезпечення повного та реального виконання
ухваленого рішення суду.
Відчувається їх певна подібність до заходів забезпечення позову. Однак
на відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання
рішення запроваджуються рішенням суду, а не ухвалою. Це значно зменшує їх
ефективність, оскільки ці заходи можуть реально застосовуватися лише з
набранням рішенням суду законної сили. Тому у разі необхідності вжиття
термінових заходів забезпечувального характеру, зацікавленій особі доцільно
звертатися до суду з заявою про забезпечення позову. Суд вправі вирішити це
питання своєю ухвалою окремо від рішення суду.
На відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення
виконання рішення можуть вживатися судом з власної ініціативи.
Про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення
виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання суд зазначає в
рішенні. В мотивувальній частині суд обгрунтовує необхідність цих дій, а в
резолютивній зазначає, які саме дії вживаються.
Згідно статті 218 ЦПК [33] проголошення рішення суду – це прилюдне
доведення судом його змісту до відома осіб, які беруть участь у справі.
 30

Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею

тексту рішення, виготовленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без
видалення суду в нарадчу кімнату або іншою особо (замість судді) не
допускається.
Проголошується усе рішення повністю або лише його вступна та
резолютивна частини. Це питання вирішується на розсуд суду залежно від того,
складає він повний текст рішення одразу, чи відкладає це на певний строк (не
більше 5 днів) відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК [33].
У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та
резолютивної частин судового рішення, суд повідомляє, коли особи, які беруть
участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тобто
повідомляє конкретну дату.
Рішення проголошується негайно після закінчення судового розгляду,
тобто після виходу суду з нарадчої кімнати. Негайність означає, що суд не
вправі відкладати проголошення рішення на інший час.
За загальним праивлом, рішення оголошується прилюдно. Відповідно до
ч. 9 ст. 6 ЦПК [33] рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків,
коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Це покладає на
головуючого обов‘язок роз'яснити зміст рішення, порядок і строк його
оскарження. Тому суд повинен запитати чи зрозумуло рішення особам, які
присутні під час оголошення рішення. На прохання цих осіб суд повинен
роз‘яснити зміст рішення, а саме пояснити як вирішено спір, а також як
оскаржується рішення. Суд не зобов‘язаний і не вправі коментувати мотиви
свого рішення. 
За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його
ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.
Суд вправі скасувати своє рішення внаслідок його перегляду за
нововиявленими обставинами згідно статті 365 ЦПК [33], під час перегляду
заочного рішення стаття 232 [33], а також в деяких категоріях справ окремого
провадження статті 241, 250, 255 ЦПК [33]
 31

Стаття 318 ЦПК [33] говорить про порядок розгляду апеляційної скарги,
що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду
справи.
Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції
були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після
закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання
апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були
поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була
присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за
правилами цієї глави.
Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї
статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307
цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення
або ухвалу апеляційного суду.
Даною статею передбачений порядок розгляду апеляційної скарги, яка
надійшла в суд після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо
апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в
установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення
апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у
зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і
особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи,
апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами коментованої глави.Але для
цього необхідною є наявність наступних обставин:
1) апеляційна скарга була подана в строк, передбачений ст.294 ЦПК [33] і
з дотриманням вимог до форми та змісту, передбачених ст.295 цього Кодексу;
2) в суд апеляційної інстанції така апеляційна скарга надійшла після
закінчення апеляційного розгляду справи, яка надійшла раніше;
3) строк на подання апеляційної скарги був поновлений у відповідності з
ст.73 ЦПК [33].
 32

Розгляд таких апеляційних скарг здійснюється у відповідності з вимогами

ст.295-317 ЦПК [33], тобто проводиться підготовка справи до розгляду,
порушення апеляційного провадження, перевірка виконання вимог ст.296 ЦПК
[33] (заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги через суд першої
інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення), ст.298 ЦПК [33] (надіслання
копій заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги та доданих до
них матеріалів особам, які беруть участь у справі), сам розгляд такої
апеляційної скарги повинен проводитися згідно вимог ст.304 ЦПК [33] та ін.
Наслідком розгляду таких справ також є постановлення ухвали або
ухвалення відповідного рішення згідно вимог ст.307 ЦПК [33] (в межах
повноважень апеляційного суду).
Суд апеляційної інстанції в жодній мірі не зв’язаний раніше ухваленим
апеляційним рішенням чи постановленою ухвалою і повинен здійснювати
судовий розгляд справи в звичайному порядку, перевіряючи апеляційну скаргу
в межах апеляційних доводів, тобто за правилами ст.303-304 ЦПК [33]. В
такому випадку може виникнути ситуація, коли два процесуальних документи
не будуть співпадати або протирічити раніше постановленому. В цій ситуації
суд застосовуватиме право, передбачене ч.2 коментованої статті. Так, при
наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу суду апеляційного
суду. Таким чином апеляційний суд наділений правом скасовувати власні,
раніше ухвалені та постановлені рішення та ухвали. Але для цього, як
зазначається в коментованій статті, повинні бути підстави, зумовлені пізніше
поданою апеляційною скаргою по цій же справі. Безпідставне скасування
процесуальних документів судом неприпустиме. Коментоване положення
ст.318 ЦПК [33] є винятком з принципу непорушності рішення і неможливості
судом, який розглянув справу, скасувати власне рішення.
Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з
моменту їх проголошення. Стаття 319 ЦПК [33] передбачає, що рішення та
ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту іх
проголошення.
 33

Отже, визначальним моментом є проголошення рішення. З моменту

проголошення рішення чи ухвали апеляційного суду рішення чи ухвала суду
першої інстанції втрачають свою силу. Однак це не означає, що особи, які
зацікавлені в результаті справи, не можуть їх оскаржити. Адже існує право
касаційного оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції після їх
перегляду в апеляційному порядку, а також рішень та ухвал апеляційного суду.
Крім того ухвалені та постановлені апеляційним судом процесуальні
документи можуть бути переглянуті й після набрання ними законної сили в
провадженні у зв’язку з нововиявленими обставинами, за умови наявності
останніх.
Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 ЦПК
[33], може постановити окрему ухвалу. Суд може також постановити окрему
ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом
першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду
першої інстанції.
Така ухвала надсилається відповідним органам та особам для усунення
причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених судом правопорушень. Про
вжиті для цього заходи ці органи та особи повинні повідомити апеляційний
суд. Така окрема ухвала може бути об’єктом оcкарження особами, інтересів
яких вона стосується.
Апеляційний суд вправі постановити окрему ухвалу щодо дій суду
першої інстанції. Така ухвала є формою реагування апеляційного суду на
процесуальні порушення суду першої інстанції, які не є підставою для
скасування його рішення чи ухвали. Однак постає питання, хто повинен
реагувати на цю ухвалу.
Відповідно до ст. 211 ЦПК [33] суд, виявивши під час розгляду справи
порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню
порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним
особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про
вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути
 34

повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.Окрему ухвалу може бути

оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку,
встановленому цим Кодексом.
Таким чином, залежно від підстав для постановлення окремої ухвали,
вона направляється або до суду першої інстанції, або до кваліфікаційної
комісії. Суддя, щодо дій якого постановлено окрему ухвалу, вправі оскаржити
її в касаційному порядку.

ВИСНОВКИ
На основі дослідження даної роботи можна зробити висновки, що
апеляційні суди – це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної
юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими
стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.
 35

1. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та

спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні
суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки
Крим, а також Апеляційний суд України. За потреби замість апеляційного суду
області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну
юрисдикцію яких поширено на кілька районів області. Апеляційними
спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні
адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до
Указу Президента України.
2. Повноваження апеляційного суду – це сукупність його прав і обов'язків,
здійснюваних у процесі та результаті розгляду апеляційної скарги. Їх можна
звести у такі групи: 1) повноваження щодо рішення, яке переглядається, або
ухвали (ст. 307 ЦПК [33]); 2) повноваження щодо нових матеріалів (ст. 300
ЦПК [33] та ін.); 3) повноваження щодо справи, яка переглядається (ст. 310
ЦПК [33] ); 4) повноваження впливу на рух справи (ст. 302 ЦПК [33] та ін.); 5)
повноваження, пов'язані з певним підсумком розгляду справи (статті 313, 318
ЦПК [33] ).
3. Стаття 308 ЦПК [33] передбачає такі підстави для відхилення
апеляційної скарги і залишення рішення без змін:
1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без
змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням
норм матеріального і процесуального права.
2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливерішення суду
з одних лише формальних міркувань.
Стаття 312 ЦПК [33] підстави для відхилення скарги на ухвалу суду
першої інстанції або зміни чи скасування ухвали.
Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:
1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судомпершої
інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;
 36

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції іпостановляє

ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судомпершої інстанції з
порушенням норм процесуального права або приправильному вирішенні було
помилково сформульовано сутьпроцесуальної дії чи підстави її застосування;
3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до судупершої
інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений дляйого вирішення.
Стаття 309 ЦПК [33] визначає підстави для скасування рішення суду
першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення
нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення длясправи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, якісуд вважав
встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріальногоабо
процесуального права.
Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:
1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду беззмін;
2) скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;
3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справіабо
залишенням заяви без розгляду;
4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду беззмін;
5) зміни ухвали суду першої інстанції;
6) скасування ухвали з направленням на новий розгляд абовирішенням
питання по суті.
Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом здійснюються
згідно статей 217, 218 ЦПК [33].
Стаття 218 ЦПК [33] говорить, що суд, який ухвалив рішення, може
визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити
 37

виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в

рішенні.
Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з
моменту їх проголошення. Стаття 319 ЦПК [33] передбачає, що рішення та
ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту іх проголошення.
Отже, визначальним моментом є проголошення рішення. З моменту
проголошення рішення чи ухвали апеляційного суду рішення чи ухвала суду
першої інстанції втрачають свою силу.
Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк
направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.
Важливе місце у судовій системі займають апеляційні суди. Вони
належать до другої ланки єдиної системи судів загальної юрисдикції. Суди
даного рівня мають широке коло повноважень з розгляду цивільних і
кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про
адміністративні правопорушення, як суди першої та апеляційної інстанцій,
покликані захищати законність та справедливість України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апеляційна практика // Вісник податкової служби України. – К., 2010. –
№ 30. – С. 32-34.
 38

2. Бабечко Н. Проведення судового слідства в апеляційному суді:

суддівський огляд чи процесуальна необхідність? / Н. Бабечко // Право
України. – 2011. – № 66. – С. 198-204.
3. Бєлкін М. Проблемні питання апеляційного та касаційного оскарження
судових рішень / М. Бєлкін // Право України: юридичний журнал. – К. 2010. –
№ 5 . – С.154-160.
4. Бородін М. Інститут апеляційного перегляду рішень у цивільних
справах: сучасний стан, перспективи розвитку та вдосконалення / М. Бородін //
Вісник верховного суду України. – № 5 . – С. 43-47.
5. Дехтяренко В. Суд іде до людей: ініціативний Президентом В.
Януковичем проект закону про судоустрій України і статус суддів має
максимум наблизити систему судочинства до потреб кожного громадянина /
В. Дехтяренко // Урядовий кур’єр . –2010. – № 98. – С. 3
6. Зуєва Л. Принцип оскарження судових актів у господарському
процесі / Л. Зуєва // Підприємництво, господарство і право: науково-
практичний господарсько-правовий. – К. 2012. – № 3 . – С. 61-65.
7. Кім Ю. Суддя апеляційного суду м. Києва В. Чорнобук: « Якщо
ліквідувати стадію досудового слідства, виправдувальних вироків буде
набагато більше» / Ю. Кім // Закон & бізнес. К . 2011. – № 45. – С.6
8. Коваленко Є. Кримінальний процес України / Є. Коваленко. – К:
Юрінком Інтер, 2006. – с. 703.
9. Колотиш О. Апеляційне оскарження постанови судом справ про
адміністративне правопорушення потребує вдосконалення / О. Колотило //
Право України: юридичний журнал. – 2009. – №8. – С. 119-122.
10. Конституція України. – Х.: ПП «ІГВІНІ», 2008. – 64 с.
11. Кінцен Н. Недопустимість «повороту до гіршого» та перевірка
вироків , ухвал, постанов, які не набрали законної сили / Н. Кінцен //
Підприємництво, господарство і право: науково-практичний господарсько-
правовий . – 2011. – № 6 . – С. 149-152.
 39

12. Кравчук Г. Нововведення в перегляді. Повторне подання

апеляційних або касаційних скарг на судові рішення є зловживанням
процесуальними правами / Г. Кравчук // Закон & бізнес. – 2012. – № 16. – С.
18.
13. Козьяков І. Прокурор в апеляційному проваджені у кримінальних
справах: навч. посіб. / І Козьяков. – К. – Алерта. – 2010. – 148 с.
14. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 (зі змінами на 18.0.9.
2012) // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 25. – С.263.
15. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 ( із
змінами на 15. 11. 2011 рік) // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - №
47. – С. 530.
16. Кримінально-процесуальний кодекс України // Урядовий кур’єр. –
2012. –№ 99. – С. 9-26.
17. Цивільно-процесуальний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2012. –
№ 100. – С. 9-26.
18. Луговий М. «Важко в таких умовах говорити про незалежність
суддів»: [бесіда з головою Сумської області] / М. Луговий // Закон & бізнес. –
2011. – № 49. – С. 5.
19. Осетинський А. Сучасна роль касаційної інстанції в умовах
реформування господарського судочинства / А. Осетинський // Право
України: юридичний журнал. – 2011. – № 6 . – С. 50-56.
20. Панесюк О. Допуск до верховної думи. Рішення ухвалені Вищим
апеляційним судом як судом першої або апеляційної інстанції, не підлягають
перегляду в касаційному порядку / О. Панесюк // Закон & бізнес. – 2011. – №
14. – С.14 -15.
21. Про виконавче провадження: Закон України від 21. 0.4 1999 р. (зі
змінами на 02.10. 2012) // Відомість Верховної Ради України. – № 14. – С. 87.
22. Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства
України щодо врегулювання порядку внесення змін і доповнень до апеляційної
 40

чи касаційної скарги та їх відкликання: Закон України від 8.09.2011 //

Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 19/20. – С. 813-814.
23. Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів:
Указ Президента України від 14.0.9. 2010 р. // Урядовий кур’єр. – № 148 . –
2010. – С. 54.
24. Про судоустрій і статус суддів: Закон України 7.07.2010 //
Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41-45 . – С. 529.
25. Питання мережі господарських судів України: Указ Президента від
12.08. 2010 // Урядовий кур’єр. – № 151. – 2010. – С. 3.
26. Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів: Указ
Президента України від 20.0.5.2011. // Офіційний вісник Президента України. –
2011. – № 16. – С. 46-62.
27. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9.0.4.1999 р. (зі
змінами на 21.11.2011) // Відомості Верехної Ради України. – 2011. – № 44. – С.
461.
28. Питання про утворення місцевих та апеляційних адміністративних
судів, затвердження їх мережі : Указ Президента України від 27.06.2012 //
Офіційний вісник Президента України. – 2012. – № 47. – С. 59 - 62.
29. Притула Є. Донарахування податку на прибуток і податку на додану
вартість у зв’язку із нікчемністю правочинів / Є. Притула // Вісник податкової
служби України. – 2010. – № 37. – С. 45-47.
30. Причини скасування та зміни апеляційними судами постанов
місцевих судів у справах про адміністративну відповідальність за порушення
вимог Закону «Про боротьбу з корупцією» , у тому числі щодо суддів: [аналіз
судової практики] // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 12 . – С.19-
32.
31. Смірнова В. Класифікація рішень суду апеляційної інстанції / В.
Смірнова // Підприємство, господарство і право: науково-практичний,
господарсько-правовий. – 2011. – № 7. – С. 124-127.
 41

32. Фесенко Л. Оскарження з раніше невідомими доказами.

Процесуальні недоліки не вважаються ново виявленими обставинами , проте
можуть бути підставою для перегляду рішення в апеляційному або
касаційному порядку / Л. Фесенко // Закон & бізнес. – 2012. – № 19-20. – С. 22
-23.
33. Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 0.3.2004 ( із змінами
на 5.07. 2012 рік) // Відомості Верховної Ради України . – 2012. – № 42. – С. 522.
34. Штогрин О. Угода з особливостями. У разі укладання угоди про
примирення потерпілий та обвинувачений обмежуються в праві апеляційного і
касаційного оскарження / О. Штогрин // Закон & бізнес. – 2012. – № 15. – С.12.