5

особливості підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційному

провадженні
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ПРАВОВА ПРИРОДА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В
ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1.Поняття та завдання апеляційного провадження
1.2.Право на оскарження рішення в апеляційному порядку
1.3.Реалізація права на оскарження рішення в апеляційному порядку
РОЗДІЛ 2.ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ
2.1.Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі
2.2.Порядок розгляду справи апеляційним судом
2.3.Призначення справи до розгляду у апеляційному суді
РОЗДІЛ 3.ПОВНОВАЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
3.1.Рішення та ухвала апеляційного суду
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 6

ВСТУП

Конституція України проголошує, що права і свободи людини й

громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави
і захищаються судом (ст.ст.3, 55).
Захист прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб і
держави шляхом розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного
законодавства покладається також на цивільне судочинство (ст.2 ЦПК) [2].
Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної і
обґрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних
питань і рішень по суті справи. Законність і обґрунтованість судових рішень
(ст.202 ЦПК) є основною і неодмінною властивістю їх як актів правосуддя.
Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання і
тим самим захищають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і
держави.
До основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного
оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст.129
Конституції України). Тому реалізація цього конституційного положення
знайшла втілення в новій редакції глав 40 і 41 ЦПК, якими врегульовано
питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
Апеляція (лат.арреliato - звернення, скарга) - основний спосіб оскар-
ження судових рішень, які не набрали чинності в суді вищої інстанції (апе-
ляційному суді).
Касація (лат.cassatio - скасування) - спосіб оскарження судових рішень,
що набрали чинності, з підстав неправильного застосування судом норм
матеріального права чи порушення ним норм процесуального права.
Таких процесуальних гарантій, як принципи цивільного процесуального
права, право на пред'явлення позову, зустрічний позов, забезпечення позову,
встановлений процесуальний порядок розгляду і вирішення справ у суді першої
інстанції є недостатньо для забезпечення законності й обґрунтованості
 7

діяльності судів по розгляду цивільних справ і прийнятих ними рішень. А тому

потрібно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих
громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення
законності та обгрунтованості судових рішень і ухвал. У їх складі визначальна
роль належить апеляційному та касаційному провадженню, які були включені в
цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 року "Про
внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України".
У той же час вивчення та перший досвід застосування цих законів
виявили їх недоліки, неточності та суперечності, які потребують усунення, і
викликали цілий ряд питань, які погребують роз'яснення.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у комплексному аналізі
чинного нормативного законодавства, яке регулює перегляд судових рішень в
апеляційному порядку, виявленні основних проблем, що постають у
правозастосувальній діяльності.
Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, у сфері яких
здійснюється апеляційне оскарження судових рішень, межі застосування даних
правових інститутів, поняття та завдання апеляційного та касаційного
провадження, порядок оскарження судових рішень в апеляційному та
касаційному порядках, процедура розгляду справ у цих інстанціях,
повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій та підстави для
перегляду судових рішень.
Предметом роботи є система нормативно-правових актів, що складають
сучасний правовий інститут апеляційного оскарження судових рішень,
юридична література, в якій викладені теоретичні обгрунтування доцільності
(недоцільності) та висвітлені інші проблеми апеляційного та касаційного
способів оскарження судових рішень.
 8

РОЗДІЛ І. ПРАВОВА ПРИРОДА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В

ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття та завдання апеляційного провадження

Апеляційне провадження, на думку П.Шевчука, характеризується такими

загальними засадами: 1) апеляція подається на рішення суду, яке не набрало
законної сили; 2) справа за апеляцією переноситься на розгляд суду вищого
рівня; 3) подача апеляції обумовлена неправильним встановленням судом
першої інстанції фактичних обставин чи неправильним застосуванням закону
або неповним наданням сторонами матеріалів; 4) апеляційний суд,
переглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто
перевіряє як юридичну, так і фактичну сторону справи в тому самому обсязі,
що й суд першої інстанції; 5) апеляція допускається у справі лише один раз. [5]
Крім того, на наш погляд, характеристиками апеляційного оскарження
можуть виступати наступні аспекти: 1) апеляційний суд в результаті розгляду
справи, як правило, не має права повернути справу до суду першої інстанції на
новий розгляд і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення, проте
ця позиція, на жаль, не знайшла свого відображення в чинному ЦПК України;
2) виконання рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, призупиняється
(крім випадків негайного виконання рішення); 3) повноваження апеляційного
суду при перегляді справи обмежені доводами апеляційної скарги і предметом
рішення суду першої інстанції.
Таким чином, виходячи із загальних ознак апеляції, апеляційне
провадження в цивільних справах можна визначній як діяльність суду
апеляційної інстанції, яка порушується тільки за апеляційною скаргою
(апеляційним поданням) осіб, які приймали участь у розгляді справи у суді
першої інстанції, і яка спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по
суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи,
 9

законності і обґрунтованості постанов суду першої інстанції, які не набрали

чинності, в межах доводів апеляційної скарги.
Сьогодні теорія цивільного процесу виділяє два види апеляції: повну і
неповну. При повній апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється
наводити в апеляційних скаргах поряд із фактами і доказами, які вже
розглядались судом першої інстанції, нові факти і докази. [6, С.65] Неповна
апеляція становить перегляд рішень судів першої інстанції на підставі
фактичних даних, які подаються особами, що беруть участь у розгляді справи
до цих судів. За загальними правилами при цьому не можна посилатися на нові
докази, які не досліджувались у суді першої інстанції. Проте в окремих
випадках нові докази можуть бути допущені до розгляду. [7, С.5-11]
Обґрунтовуючи запровадження в українське законодавство інституту
неповної апеляції, М.Рєзникова вважає, що причиною цього було те, що в
касаційному порядку оскарження рішень було закріплено багато елементів,
характерних для процедури розгляду справ апеляційними судами. [6, С.65] З
такою думкою не погоджуються П.Гвоздик, П.Проскурніцький, наголошуючи
на тому, що в цьому випадку має місце лише зовнішня схожість, оскільки за
своєю суттю апеляція не може порівнюватись з касаційним порядком
оскарження судових рішень. Саме в апеляції сконцентровано найважливіші
ціннісні принципи права: диспозитивність, змагальність, остаточність
вирішення спору саме судом у чітко визначеній законом формі, у зв'язаності
суду доводами апеляційної скарги. На практиці ж застосування неповної
апеляції в умовах відсутності певних правових традицій сприяє затягуванню
розгляду справ. Проте, це лише попередні висновки, надто ще мало діє цей
інститут в Україні. [8, С.6-7]
Реалізація вказаного принципу здійснюється через апеляційні та касаційні
суди, визначені законом України від 7 лютого 2002 року "Про судоустрій" [9].
Для перегляду рішень в апеляційному порядку з 1 червня 2002 року в Україні
діють апеляційні суди. Компетенція апеляційних судів та порядок перегляду
ними судових рішень визначені Законом України "Про внесення змін до
 10

Цивільного процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року, які

набрали чинності 29 червня 2001 року.
Апеляційними загальними судами в Україні е: апеляційні суди областей,
апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної
Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд
Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. Разом з
тим слід зазначити, що до утворення Апеляційного суду України та внесення
відповідних змін у процесуальне законодавство не можна вважати побудову
системи апеляційного перегляду судових рішень закінченою. [10]

1.2. Право на оскарження рішення в апеляційному порядку

Статтею 290 ЦПК чітко визначено суб'єктів оскарження судового

рішення в апеляційному порядку.
До них віднесено сторони, а також інші особи та прокурор, які брати
участь в розгляді справи. При цьому в ст. 102 ЦПК чітко визначено, хто є
сторонами в цивільному процесі, і до них віднесено позивача та відповідача.
Роз'яснено, що сторонами можуть бути громадяни, а також державні
підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх
об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної
особи, які були залучені до участі в розгляді справи.
Сторонам надано право на оскарження рішення суду незалежно від того,
чи вони особисто брали участь у розгляді справи. Вказана обставина зумовлена
тим, що постановлене рішення суду стосується їхніх особистих прав і
обов'язків. Таким же правом користуються і співучасники, оскільки позов може
бути пред'явлений кількома позивачами або до кількох відповідачів.
Суб'єктами права на апеляційне оскарження, незалежно від того, чи вони
особисто брали участь у розгляді справи, можуть бути також заявники,
заінтересовані і посадові особи по справах, що виникають із адміністративних
правовідносин і окремого провадження.
 11

Третім особам, які заявляють самостійні вимоги, надається право

апеляційного оскарження рішення за умови, що вони були допущені до участі в
розгляді справи. Тобто у випадку, коли від них було прийнято позовну заяву і
об'єднано в одне провадження із позовом сторін.
Треті особи, що не заявили самостійних вимог, можуть також оскаржити
рішення суду, якщо вони вступили і були залучені до участі в розгляді
цивільної справи.
Органи державної влади і органи місцевого самоуправління, а також інші
особи, зазначені в ст.121 ЦПК, прокурор також можуть оскаржити рішення
суду тільки за умови, якщо вони брали участь в розгляді справи.
Незалучення вищевказаних осіб до участі в розгляді справи та
неприйняття ними участі в самому розгляді справи не надає їм права на
апеляційне оскарження.
Співучасники та треті особи мають право приєднатися до апеляційної
скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, таке право їм
гарантоване ст.297 ЦПК, але така заява може бути подана в межах строку на
апеляційне оскарження і не підлягає оплаті державним митом.
Законні представники сторін наділені таким же правом щодо оскарження
суду, як і сторони.
В інших представників сторін і третіх осіб виникає право на апеляційне
оскарження рішення суду за умови, коли таке право передбачене в дорученні
виданому їм стороною чи третьою особою. Вказане пов'язане з тим, що
оскарження судового рішення є процесуальною дією після постановлення
рішення, в залежності від вчинення якої воно вступає чи ні в законну силу.
Крім того в ст.293 ЦПК щодо форми і змісту апеляційної скарги вказано, що до
апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший
документ, що засвідчує зазначені повноваження представника, якщо в
матеріалах справи немає такого документу.
 12

В судовій практиці, після внесення змін до ЦПК 4 квітня 2002 року

виникла ще одна проблема, яка стосується права на апеляційне оскарження.
Статтею 320 ЦПК встановлено, що право на касаційне оскарження
виникає тільки щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які були предметом
розгляду суду апеляційної інстанції.
Ст.290 ЦПК, визначивши коло осіб, яким надано право апеляційного
оскарження, віднесла до них сторін, інших осіб та прокурора, які брали участь в
розгляді справи. Проте в зазначеній статті ЦПК не вказано про право на
апеляційне оскарження осіб, які не брали участі в справі, коли суд вирішив
питання щодо їх права і обов'язку.
Якщо буквально дотримуватись вимог ст.290 ЦПК, не надавши
зазначеним особам права апеляційного оскарження, вони не зможуть захистити
своє право і в касаційному порядку. Нова редакція ст.320 ЦПК позбавила їх
такого права.
На думку П.Проскурніцького, П.Гвоздика, зазначену неповноту ст.290
ЦПК, виходячи з контексту ст.307 ЦПК, відповідно до якої рішення суду
першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо суд
вирішив питання про право і обов'язки сторін, які не були притягнуті до участі
в справі, слід вважати несуттєвою і апеляційні скарги від зазначених осіб слід
приймати до розгляду. [8, С.9] При цьому також доцільно детально вивчити,
яким чином рішенням суду першої інстанції вирішено питання щодо прав і
обов'язків незалучених до участі в справі осіб, щоб не надати право на
апеляційне оскарження рішення будь-яким особам.
Вказане питання слід розуміти так, як воно врегульоване в ст.320 ЦПК.

1.3. Реалізація права на оскарження рішення в апеляційному порядку

Учасники процесу, які в силу закону чи доручення мають право

апеляційного оскарження, можуть реалізувати його у визначені законом строки,
 13

в певному порядку та при умові дотримання вимог процесуального закону, які

пред'являються до апеляційних скарг.
Ст.292 ЦПК визначено, що рішення суду першої інстанції можуть бути й
оскаржені в апеляційному порядку протягом одного місяця з наступного дня
після оголошення, а ухвали протягом п'ятнадцяти днів.
В даному контексті варто зауважити, що апеляційному оскарженню
підлягають рішення суду за винятком рішень, які відповідно до чинного
законодавства є остаточними. До таких рішень слід віднести деякі рішення по
справах, що виникають з адміністративне-правових відносин, про що безпосе-
редньо вказано в гл. 30; 30А; 30Б; 30В; 30і ЦПК.
Щодо ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню, то їх вичерпний
перелік визначений ст.291 ЦПК.
До таких ухвал віднесено ухвали, що перешкоджають подальшому
провадженню справи, це такі, як зупинення провадження в справі, про закриття
провадження та ін. Оскарженню також підлягають ухвали у випадках
передбачених ст.39; 81; 83; 89; 132; 136; 157; 213-215; 223; 347; 350; 351; 353-
355; 421 ЦПК.
Щодо інших ухвал, які не підлягають апеляційному оскарженню, то
особи, які мають право на оскарження, вправі включити свої заперечення при
оскарженні рішення суду по суті.
Скарги, подання, подані після закінчення зазначених строків,
залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде
підстав для поновлення строків.
При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги слід також
мати на увазі вимоги ст.87 ЦПК, оскільки в ст.292 йдеться про два види строків.
Одні обчислюються місяцями, інші днями. Тому, якщо строк обчислюється
місяцями, то останній день строку закінчується у відповідне число останнього
місяця строку, незалежно від того, чи вказане число припадає на неробочий
день.
 14

Щодо строків, які визначаються днями, то, якщо кінець строку припадає
на день неробочий, за останній день строку вважається перший після цього
робочий день.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення процесуальні
документи здані на пошту.
Також є дві умови, необхідні для вирішення питання про поновлення
строку. Перша - це заява особи, що подала апеляційну скаргу про поновлення
строку, і друга - це з'ясування поважності причин, які можуть бути підставою
для його поновлення.
Слід також врахувати і вимоги ст.89 ЦПК про те, що питання про
поновлення пропущеного строку в кожному випадку вирішується в судовому
засіданні з викликом сторін і повідомленням осіб, які беруть участь у справі
Однак неявка зазначених осіб не є перешкодою для вирішення поставленого
перед судом питання.
Ухвала про задоволення заяви оскарженню не підлягає, проте на ухвалу
суду про відмову поновити пропущений строк може бути подано скаргу,
внесено окреме подання.
За правилами ст.294 ЦПК апеляційна скарга, апеляційне подання
прокурора подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу.
Законодавець ставить конкретні вимоги щодо форми і змісту апеляційної
скарги, апеляційного подання прокурора (ст.293 ЦПК). Зазначені в законі
вимоги до апеляційної скарги, апеляційного подання спрямовані на
оперативний та об'єктивний розгляд скарги апеляційним судом. Дотримання
вимог щодо змісту і форми апеляційної скарги, апеляційного подання
обов'язкове, незалежно від того, чи оскаржується рішення суду, чи ухвала.
Для забезпечення прав сторін в цивільному процесі, обізнаності їх зі
змістом апеляційної скарги та додатковими матеріалами, скарга або подання
прокурора і додаткові матеріали подаються в копіях відповідно до числа осіб,
які беруть участь у справі, надсилаються сторонам, яким встановлюється строк,
 15

впродовж якого вони можуть надати пояснення на апеляційну скаргу чи

апеляційне подання прокурора.
Законодавець визначив, що пояснення або заперечення на апеляційну
скаргу повинні відповідати вимогам ст.293 ЦПК.
В ст.294 ЦПК вказано, що до оформлених апеляційних скарг і подань
прокурора з порушенням вимог ст.293 ЦПК і не оплачених державним митом
застосовуються правила ст.139 ЦПК, тобто вони залишаються без руху, стороні
встановлюється строк для виправлення недоліків. У випадку неви-конання
вимог ухвали подані апеляційні скарги, подання повертаються особам, які їх
подали. При цьому слід зауважити, що суд, постановляючи ухвалу про надання
строку для виправлення недоліків, повинен вказати, які конкретно допущені
недоліки, надаючи строк для їх усунення, повинен зважити, що зазначений
строк повинен бути достатній, щоб сторона мала можливість усунути недоліки.
Законодавець чітко не визначив механізму усунення недоліків, але $а
змістом ст.294 ЦПК слід розуміти, що повинен бути виготовлений
процесуальний документ, який буде відповідати вимогам ст.293 ЦПК, а не
направлятись суду різного роду зміни і доповнення до змісту апеляційної
скарги. [8,0.11-12]
Апеляційна скарга, подання прокурора можуть бути змінені або
доповнені особою, яка їх подала, проте така зміна чи доповнення можливі в
межах строку на апеляційне оскарження. Вони також можуть бути відкликані
особою, що їх подала до початку розгляду справи в апеляційному суді.
Заяви про відкликання апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора направляються в суд першої інстанції або в апеляційний суд в
залежності від того, в якому із них знаходиться справа на момент подачі заяви.
Задоволення такої заяви вирішується шляхом постановления ухвали судді суду
першої інстанції або судді апеляційного суду, який відповідно до вимог ст.299
ЦПК здійснює підготовку справи до апеляційного розгляду.
 16

Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне

подання, впродовж усього часу розгляду справи можуть відмовитись від неї
повністю або частково.
Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги, подання і
закриття в зв'язку з цим апеляційного провадження, вирішується в судовому
засіданні апеляційним судом, про що постановляється ухвала про закриття
апеляційного провадження. Такої можливості не передбачено у випадку
визнання апеляційної скарги протилежною стороною, вказане обов'язково
враховується апеляційним судом щодо наявності або відсутності фактів, які
мають значення для справи.
Законодавець також передбачив на стадії апеляційного розгляду не тільки
можливість відмови від апеляційної скарги, але і відмови від позову (ст.308
ЦПК). В даному випадку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із
закриттям провадження в справі з підстав, передбачених ст.229 ЦПК.
При розгляді справи в апеляційному порядку, у випадку виникнення
обставин, зазначених в ст.227, 229 ЦПК, рішення суду першої інстанції у будь-
якому випадку підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду чи із
закриттям провадження в справі в залежності від підстав.
 17

РОЗДІЛ 2.ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ
2.1. Призначення справи до розгляду у апеляційному суді

Справи з апеляційними скаргами, апеляційним поданням прокурора

подаються до апеляційного суду через канцелярію суду, де вони реєструються,
оформляються і передаються в порядку черговості судді-доповідачу. Протягом
десятиденного строку суддя-доповідач:
1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;
2) визначає характер спірних правовідносин та матеріальний закон, який
їх регулює;
3) з'ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони, інші особи та
прокурор, які брали участь у розгляді справи;
4) з'ясовує, які обставини (факти) визнаються і проти яких заперечують
сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у справі;
5) визначає, якими додатковими доказами сторони та прокурор можуть
обґрунтовувати апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора чи
заперечення проти них і встановлює строк для їх надання;
6) визначає розмір судових витрат та строки їх сплати;
7) за клопотанням сторін вирішує питання про виклик у судове засідання
свідків, призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціалістів
та про витребування інших доказів;
8) виконує інші дії, пов'язані з забезпеченням апеляційного розгляду
справи.
Після проведення підготовчих дій суддя доповідає про них колегії суддів,
яка постановляє ухвалу про їх закінчення.
Після проведення необхідних підготовчих дій головуючий у колегії
суддів призначає дату розгляду справи в судовому засіданні (не пізніше
місячного строку з дня їх закінчення ст. 300 ЦПК). Канцелярія суду
 18

невідкладно надсилає повідомлення сторонам та іншим особам, які беруть

участь у справі, про час і місце судового засідання.
При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги чи то апеляційного подання прокурора.
Суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати
нові докази, а також докази, які на думку осіб, що беруть участь у справі, судом
першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого цивільно-
процесуального порядку. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і
обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді
першої інстанції.

2.2.Порядок розгляду справи апеляційним судом

Справи в суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами,

встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції, але з незначними
винятками.
На початку судового розгляду суддя-доповідач доповідає зміст
оскаржуваного рішення (ухвали) суду першої інстанції, мотиви апеляційної
скарги чи апеляційного подання прокурора, межі перевірки законності й
обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також щодо досліджених
доказів і обставин (фактів), встановлених судом першої інстанції. Після
доповіді судді пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор,
який подав апеляційне подання. У разі апеляційного оскарження рішення суду
обома сторонами, - першим дає пояснення позивач. Після встановлення
обставин (фактів) і перевірки доказів суд апеляційної інстанції надає особам,
які беруть участь у справі, та прокурору можливість виступити у дебатах у тій
же послідовності, в якій вони давали пояснення. Суд може за власним
розсудом, може обмежити тривалість судових дебатів, встановлюючи для всіх
учасників процесу рівний проміжок часу, про що оголошується на початку
 19

судового засідання. Після закінчення дебатів склад суду продовжує засідання у

нарадчій кімнаті. При розгляді справи в апеляційному порядку суд має праву
оголосити перерву або відкласти розгляд справи, розгляд якої справи
починається заново.

2.3. Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка
бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй повістки.
Крім того, суд може відкласти розгляд справи за клопотанням особи, яка бере
участь у справі, коли повідомлені нею причини неявки будуть визнані судом
поважними. Неявка сторони або інших осіб, які беруть участь у справі,
повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові
справи.
 20

РОЗДІЛ 3.ПОВНОВАЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

3.1.Рішення та ухвала апеляційного суду

Суд в апеляційному провадженні у відповідності до ст. 305 ЦПК має

право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного
подання прокурора;
2) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і
направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено
порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції
дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді
першої інстанції;
3) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і
закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;
4) змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
При розгляді скарги на ухвалу суду першої інстанції:
1) відхилити скаргу;
2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;
3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.
Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, апеляційне
подання прокурора, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив
рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В ЦПК
зазначено, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних
лише формальних міркувань.
В стаття 307 наведений перелік підстав для скасування рішення суду і
передачі справи на новий розгляд:
1) справа розглянута неповноважним суддею;
2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;
3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у
справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;
 21

4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті
до участі в справі.
Закон чітко передбачає випадки коли рішення суду першої інстанції
скасовується і ухвалюється нове рішення, такими підставами у відповідності до
ст. 309 ЦПК є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає
встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального
права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно
застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані
правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального
права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції
лише за умови, якщо це порушення призвело або могло призвести до
неправильного вирішення справи.
За результатами розгляду скарги, подання прокурора на ухвалу суду
першої інстанції, суд апеляційної інстанції може:
1) відхилити скаргу, подання прокурора, якщо судом першої інстанції
ухвалу постановлено з додержанням вимог закону;
2) змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті
вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм Кодексу;
3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої
інстанції, якщо суд порушив порядок його вирішення;
4) скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з
питання, яке вирішено судом першої інстанції з порушенням норм Кодексу.
За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє
ухвалу про:
 22

1) відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора і

залишення без зміни рішення суду першої інстанції;
2) скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на
новий розгляд;
3) скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження в
справі або залишенням заяви без розгляду;
4) часткове задоволення апеляційної скарги чи апеляційного подання
прокурора на рішення суду першої інстанції та часткової зміни рішення суду
першої інстанції;
5) задоволення скарги чи подання прокурора на ухвалу суду першої
інстанції із її скасуванням і направленням справи на новий розгляд;
6) відхилення скарги, подання прокурора і залишення скарги без
задоволення.
В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається:
1) час і місце її постановления;
2) назва суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів;
3) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;
4) особи, які беруть участь у справі;
5) короткий зміст заявлених вимог;
6) посилання на рішення суду першої інстанції;
7) узагальнені доводи апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора;
8) мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку, і
посилання на закон, яким він керувався;
9) наслідки розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора, які формулюються в резолютивній частині ухвали.
При відхиленні апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора в
ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи. У
разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий
 23

розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, в чому полягала

неправильність рішення.
У разі подання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора на
рішення суду першої інстанції в установлені строки, але якщо вони надійшли
до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи
або коли строки на подання апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора були поновлені або продовжені, суд апеляційної інстанції розглядає
апеляційну скаргу чи апеляційне подання прокурора.
Після закінчення апеляційного провадження справа направляється в суд
першої інстанції, який її розглянув.
 24

ВИСНОВОК

Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами

висвітлення даного питання у курсовій роботі. Апеляційне провадження – це
факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд
перевіряє законність і обгрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції,
що не набрали законної сили. Згідно з новим цивільно-процесуальним
законодавством право апеляційного оскарження мають сторони та інші особи,
які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд
вирішив питання про їх права та обов’язки [ст. 13, 292 нового ЦПК]. ЦПК
запровадив двостадійний порядок оскарження. Заяву про апеляційне
оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти
днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на це рішення –
протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження ( ч. 1
ст. 294 ЦПК).
Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути
подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали, а апеляційну скаргу на
цю ухвалу – протягом десяти днів після подання заяви про її оскарження ( ч. 2
ст. 294 ЦПК). Чинним ЦПК України чітко регламентовано вимоги до форми і
змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Вони
обов'язково подаються у письмовій формі. Апеляційну скаргу можна подати і
без попередньої заяви, але лише за умови її подання у строк, встановлений для
подачі заяви про апеляційне оскарження. Законодавець значно змінив порядок
подання апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження та апеляційну
скаргу згідно зі ст. 296 ЦПК слід подавати до апеляційного суду через суд
першої інстанції.
Проте останній (на відміну від правил ЦПК 1963 року) вже не вирішує
питання про дотримання форми та змісту скарги і не приймає залежно від цього
рішення про її направлення до апеляційного суду або повернення суб'єктові
звернення – через три дні після закінчення строку подання апеляційної скарги
 25

суд першої інстанції за будь яких обставин повинен надіслати скаргу разом зі
справою до апеляційного суду. Протягом трьох днів після надходження справи
суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до
розгляду апеляційним судом. Таким чином, вже не суддя першої інстанції
приймає скаргу на своє рішення, а суддя вищестоящого суду, який отримав
справу за жеребом. Цим самим законодавець значно спростив доступ до
правосуддя, підвищив гарантії об'єктивного незалежного вирішення цивільно-
правових спорів. Справа розглядається апеляційним судом за правилами,
встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, з винятками і
доповненнями, передбаченими главою 1 розділу V ЦПК України. Це означає,
що провадження в апеляційній інстанції побудоване на тих самих принципах
цивільного процесу, що і в суді першої інстанції.
Вирішення цих питань будь-яких труднощів у судів апеляційної інстанції
не викликає. Ускладнення викликають винятки із загального правила, оскільки
законом не наведено їх переліку. На мою думку, однією із головних
відмінностей порядку розгляду цивільних справ судом апеляційної інстанції є
більш вузька направленість повторного процесу. Це стосується меж розгляду
справи апеляційним судом. Судовий процес при перегляді рішення в порядку
апеляції - більш динамічний і більш швидкий, що забезпечується можливістю
апеляційного суду встановити чітко відведений час для судових дебатів. Це ще
один виняток. Не у повній мірі в суді апеляційної інстанції діє принцип
диспозитивності. Якщо у суді першої інстанції сторона вправі протягом усього
часу розгляду справи по суті змінити підстави або предмет позову, збільшити
або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову, то у суді
апеляційної інстанції вона таких прав не має.
Також є відмінності по складу суду і деякі інші. Суд апеляційної інстанції
наділений широкими повноваженнями при розгляді справи. Наділивши
апеляційний суд такою компетенцією, законодавець переслідував дві мети:
прискорити проходження справ по судових інстанціях і тим самим припинити
тяганину у судах, і другу - підвищити якість розгляду справ. Значення
 26

апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, що

забезпечує однакове застосування судами законів при розгляді цивільних справ.
Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів
першої інстанції та направляти їх роботу, забезпечуючи правильний та
однаковий підхід до норм матеріального та процесуального права та
попереджаючи порушення норм права фізичними та юридичними особами.
Виходячи з того, що діяльність судів по апеляційному та касаційному
перегляду судових рішень по цивільним справам у найбільшій мірі забезпечує
виконання задач держави по захисту прав і законних інтересів фізичних та
юридичних осіб, зміцненню законності та правопорядку, затвердженню
принципу справедливості, розвитку демократії, апеляційне та касаційне
провадження є одним з основних принципів судочинства в Україні.
Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження інституту
апеляційного оскарження є необхідним і досить актуальним. Незважаючи на те,
що новий ЦПК України був прийнятий і введений в дію не так давно, в ньому
вже виявляються не лише недоліки, але й висловлюються думки з приводу
невідповідності Основному Закону. Новизна ЦПК України не вирішує всіх
надзвичайно важливих питань інституту апеляції.
 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України.
2. Цивільно-процесуальний кодекс України.
3. Гусаров К. Апелляционное производство в судах гражданской
юрисдикции// Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 7. – с.340.
4. Гусейнов Я. Апелляция изменится //Юридическая практика.- 2004.- № 15
(329).
5. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в
цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти //Право України.-
2004.-№ 2.
6. Кривенко ВВ., Ярема А.Г. До питання про судоустрій в Україні //Вісник
Верховного Суду України. - 1998. - № 2 – с414.
7. Коваль Е.О. О некоторых вопросах обжалования судебных решений
//Предпринимательство, хоз-во и право. – 2000. - № 1. – с.621.
8. Колпаков Валерій Костянтинович. Адміністративна відповідальність
(адміністративно-деліктне право): навч. посібник. -- К. : Юрінком Інтер,
2008. -- 256c.
9. Дунас Т. Участь прокурора у провадженні цивільних справ апеляційною
інстанцією: теоретичні та практичні аспекти// "Юридичний журнал" - № 2 -
2006
10. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в
цивільному судочинстві: теоретичні і практичні аспекти // «Право України».
- 2004. - №2. - с.329
11. Кравчук В. М., Угриновська О.І. Науково практичний коментар Цивільного
процесуального кодексу України - К.:Істина, 2006. - 944с.
12. Підручник / БичковаС.С.,Бірюков І. А., Бобрик В. І. та ін.; За заг. ред.С.С.
Бичкової. - К.: Атіка, 2009. 760с.
13. Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє //
«Юридичний журнал» - 2003. - № 3. - с.423
 28

14. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV //

Офіційний вісник України, 2004, N 16 (07.05.2004), ст. 1088 // зі змінами і
доповненнями
15. Чернушенко Є.А. Апеляційне оскарження в цивільному процесі України/
Автореф. дис.к.ю.н. - Одесса, 2004 - 21 ст.
16. Чернушенко Є.А. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження в
Україні //Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць /Голов.ред.
С.В. Ківалов. -- Одеса: Юридична література, 2001. -- Випуск 10-11. -- с.238.
17. Чернушенко Є.А. Повноваження суду апеляційної інстанції. //Актуальні
проблеми політики. Збірник наукових праць /Голов.ред. С.В. Ківалов. --
Одеса: Юридична література, 2002. -- Випуск 13-14. -- С.759-767
18. Шевчук П.І., Коваленко В.В. Апеляційне провадження за новим цивільним
процесуальним законодавством // Вісник Верховного Суду України. - 2001.
- № 4 (26). - С. 30-39
19. Штефан М.Й. Цивільний процес - 2-ге вид. - К.: ІнЮре, 2001 - 680 ст.
20. Ярошенко І. С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для
самост. вивч. дисципліни // Київський національний економічний ун-т. --
К. : КНЕУ, 2003. -- 159с.
21. Остапенко О.І, Кісіль З.Р, Ковалів М.В, Кісіль Р.В. Адміністративне право:
навч. посібник / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. -- К. :
Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. -- 533с.
22. Шкарупа В.К, Коломоєць Т.О., Гулєвська Г.Ю., Армаш Н.О., Поліщук В.Г.
Адміністративне право України: Навч. посіб. / Державний вищий
навчальний заклад "Запорізький національний ун-т" / Тетяна Олександрівна
Коломоєць (заг.ред.), Ганна Юріївна Гулєвська (заг.ред.). -- К. : Істина,
2007. -- 216с.