МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА

МУДРОГО

Кафедра цивільного процесу

Аналіз судової практики

на тему:
«Процесуальні права та обов’язки сторін»

Виконала:
студентка 3 курсу 20 групи
Ліщенко Я.М.
Керівник:
Шпак М.В.

м. Харків - 2022 р.
 Процесуальні права та обов’язки сторін

У цивільному процесі закладений процесуальний паритет сторін, який

сформульований у вигляді дозволу для позивача та відповідача
використовувати весь арсенал закладених у ЦПК різноманітних прав, які,
безумовно, можливо використати для всебічного захисту своїх інтересів у
суді. Також для підтримання процесуальної рівноваги у суді передбачені
досить зручні механізми впливу на сторони при розгляді цивільного позову,
це деякі чітко сформульовані правила у вигляді процесуальних обов'язків, що
є результатом досягнення та підтримання рівноваги між сторонами в
цивільному процесі.
Закладена рівноправність сторін у цивільному процесі є виправданою,
оскільки, з огляду на модель змагального процесу, будь-яка з заінтересованих
сторін повинна, насамперед, як юридично, так і фактично мати рівні
процесуальні можливості з обстоювання своїх прав, передбачених для них на
законодавчому рівні.
Перелік прав та обов'язків, які закладені в ЦПК, можливо класифікувати
на 2 групи: загальні та спеціальні.
До загальних відносяться процесуальні права та обов’язки, які
закріплені у ст. 43 ЦПК та визначають обсяг процесуальних повноважень
усіх учасників справі, а саме: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити
з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати
участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; ставити
питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої
доводи, щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і
заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування
судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати
письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати
судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими
визначеними законом процесуальними правами. Учасники справи
зобов’язані:1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового
процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному
встановленню всіх обставин справи; 3) з’являтися в судове засідання за
викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; 4) подавати усі
наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не
приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань,
які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні та
інші.
Спеціальні права та обов’язки сторін закріплені у ст. 49 ЦПК. До них
відносять, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини
позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину
позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі
збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого
засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа
розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має
право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До
закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або
підстави позову шляхом подання письмової заяви. Сторони можуть укласти
мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Але часто на практиці виникають помилки при застосуванні
процесуальних прав та обов’язків сторін під час розгляду справ і питання,
які потребують відповідних роз’яснень або законодавчого врегулювання.
1. 18 квітня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати
Касаційного цивільного суду у справі № 522/18010/18 розглянув у порядку
письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну
скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 09 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17
червня 2021 року.
 У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування
житловим приміщенням та вселення. Заочним рішенням Приморського
районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року позов ОСОБА_1
задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування
житловим приміщенням, а саме - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2
в судове засідання не з`явилася, про день слухання справи була повідомлена
належним чином. Суд у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням
про поважні причини такої неявки в судове засідання, враховуючи
відсутність відзиву відповідача в порядку статті 280 ЦПК ухвалив слухати
справу за відсутності відповідача, що не з`явився, у порядку заочного
розгляду справи. Суд, оцінивши докази у їх сукупності, зробив висновок, що
вимоги позивача обґрунтовані на законі, доведені матеріалами справи та
підлягають задоволенню.
У травні 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої
інстанції з заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі судді:
Абухіна Р. Д. від 02 липня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про
перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09
листопада 2018 року відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з матеріалів справи
вбачається, що відповідач про дату, час та місце проведення судового
засідання сповіщалась на сайті «Судової влади», шляхом розміщення
оголошення, у зв`язку із тим, що за місцем реєстрації вона не мешкала.
Відсутні підстави для скасування заочного рішення суду та призначення
справи до розгляду в загальному порядку.
ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського
районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року, посилаючись, зокрема,
на те, що про час та місце судового розгляду вона судом першої інстанції
повідомлена не була.
Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а заочне
рішення суду – без змін. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати
Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики,
скасував постанову апеляційного суду, передав справу на новий розгляд до
суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного
характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і
місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної
або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-
яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень
у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)
законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції
скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного
повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну
скаргу. Порушення норм процесуального права є обов’язковою
підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та
ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто
судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого
належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке
повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою
апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
 Обов’язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час
судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів)
цивільного судочинства – відкритості судового процесу.
Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов’язку призводить
до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце,
дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного
судочинства.
Конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути
належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може
вважатися формальним – це є порушенням зазначених вимог законодавства
та підставою для безумовного скасування судового рішення.
2. 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця".
У справі, про яку йде мова, спір між сторонами полягав у тому, коли
саме (у яку дату) був укладений договір купівлі-продажу. Саме від
визначення дати залежало, чи виникли обов’язки у відповідача, чи ні.
Позивач замість того, щоб надати докази та вказати конкретну дату
укладення договору зі свого боку, побудував свою правову позицію таким
чином: оскільки відповідач не спростував, що договір було укладено
позивачем у певні дати, то це і є достатнім доказом, який беззаперечно
доводить укладення договору саме в ці дати. З такою логікою погодився і суд
апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у
справі № 917/1307/18 зазначив, що згідно з принципом змагальності саме
позивач має довести коли було укладено договір, а перекладення цього
обов’язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності
та порушенням своїх процесуальних обов’язків.
 Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи
заперечення вимог.
Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та
подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину,
подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить
власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що
вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного
доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Отже, процесуальні права та обов’язки - це права, обов’язки, які має
суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин і які визначають його
правові та фактичні можливості у справі. Сторони користуються рівними
процесуальними правами. У поєднанні з принципом диспозитивності та
змагальності досягається реальна рівність сторін у процесі. Даний принцип
не означає, що позивач і відповідач мають однакові права, адже це об'єктивно
неможливо, мова йде про рівні можливості в реалізації наданих їм законом
прав.
 Список використаних джерел

1. Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №

522/18010/18 (провадження № 61-
13667сво21): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104086146.

2. Постанова Верховного Суду у справі № 917/1307/18 (

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211537).