1.

Принцип державної мови судочинства

2. Принцип гласності судочинства.

3. Принцип колегіального і одноособового розгляду справи судом.

4. Принцип здійснення судочинства на засадах змагальності та рівності сторін.

5. Принцип забезпечення права на правову допомогу.

6. Принцип права на оскарження судових рішень.

1. Принцип державної мови судочинства
Принципами судових процедур є основоположні засади, на яких грунтується кожна
судова процедура.

Принцип державної мови судочинства. Згідно з Конституцією України державною

мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території
України; в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської,
інших мов національних меншин України; застосування мов в Україні гарантується
Конституцією України та визначається законом (стаття 10 Основного Закону).

Конституційний Суд України в одному із своїх рішень наголошував на тому, що вказана

норма Конституції України зобов'язує застосовувати державну – українську мову як
мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними
службових обов'язків, в роботі і в діловодстві. В тому числі це стосується суддів підчас
здійснення правосуддя та працівників апарату суду під час виконання своїх
професійних обов’язків.

Конституційні засади щодо забезпечення державою всебічного розвитку і

функціонування державної мови реалізуються також і у процесуальному
законодавстві, в якому передбачається, що судочинство і діловодство в судах України
здійснюється державною мовою. І лише особам, які беруть участь у справі та не
володіють або недостатньо володіють державною мовою, надається можливість
користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють.

Можливість використання мов національних меншин у судовому процесі також

узгоджується з конституційною гарантією вільного розвитку, використання і захисту
мов національних меншин в Україні та принципом рівності всіх громадян перед
законом, одним з імперативів якого є недопущення обмежень прав громадян, зокрема
учасників судового процесу, за мовною ознакою.

У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається: (а) судочинство і

діловодство в судах України провадиться державною мовою; (б) суди забезпечують
рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою; (в) суди
використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян
на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони
володіють.

Таким чином, діє загальне правило – судочинство в Україні в більшості випадків

здійснюється державною (українською) мовою. Але це головне правило має
виключення. Діюче законодавство гарантує дотримання права громадян на
використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. В
такому випадку держава гарантує їм перекладача, послуги якого оплачується з
державного бюджету.

Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується:

1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи й участь у судових засіданнях

через перекладача;

2) право виступати в суді рідною мовою;

3) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх

вимогою, а обвинуваченому – у будь-якому випадку в письмовому перекладі його
рідною або іншою мовою, якою він володіє;

4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за

винятком господарського судочинства, де витрати на це при задоволенні позову
покладаються на відповідача, а при відмові в позові – на позивача).

2. Принцип гласності судочинства.

Принцип гласності судочинства. Зміст принципу гласності судочинства полягає в
забезпеченні кожній особі, справа якої розглядається в суді, право знати про час, місце
та результати її розгляду. А з набуттям чинності Законом України «Про доступ до
судових рішень» від 22.12.2005 зміст судових рішень, розміщений на офіційному веб-
порталі судової влади, може бути доступний кожному громадянину. Особи, які не
беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися з судовим рішенням у
повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи
обов'язків – ч. 4 ст. 2 ЗаконуУкраїни «Про доступ до судових рішень».

Розгляд справ у всіх судах України є відкритим. Слухання справи в закритому судовому
засіданні допускається лише у випадках, установлених законом, з дотриманням при
цьому всіх правил судочинства. Але навіть у цьому разі особі, стосовно якої
розглядається справа в суді, гарантується право бути присутньою при проголошенні
судового рішення в її справі, а також отримання його копії.

Відкритий розгляд означає що судові засідання проводяться відкрито з наданням

реальної й рівної можливості громадянам, які цікавляться справою, бути присутніми в
залі, стежити за ходом судового розгляду, конспектувати, стенографувати те, що
відбувається. Але у разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або
учасників судового процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути
видалена із зали судового засідання.

Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату
надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд
судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух
справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню
на офіційному веб-сайті судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання,

представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання
фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та
аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням
обмежень, установлених законом. Проведення в залі судового засідання фотозйомки,
відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без
створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу
їхніх процесуальних прав. Суд може визначити місце в залі судових засідань, з якого
має проводитися фотозйомка, відеозапис.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в

порядку, встановленому законом. Учасникам судового процесу на підставі рішення
суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі
відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов’язок забезпечити
проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про
проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який
прийняв таке рішення.

Крім того варто додати, що судові засідання проводяться виключно в спеціально

обладнаному для цього приміщенні суду – залі засідань, яке придатне для розміщення
сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізувати надані їм
процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені законом.

Але існують обмеження принципу гласності судочинства. Вони законодавчо закріплені

окремо для кожному процесуальному кодексі. Одна підстава є загальною для всіх
видів: закрите судове засідання провадиться, коли це необхідно для забезпечення
охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закрите судове засідання припускається законом у таких випадках:

1) у господарському судочинстві – з метою охорони (а) комерційної, банківської

таємниці, (б) за наявності обґрунтованої вимоги однієї або обох сторін щодо
конфіденційного розгляду справи з наданням відповідного клопотання до початку
розгляду справи по суті. (ст. 4-4. ГПК).

2) у цивільному судочинстві – з метою (а) охорони державної або іншої захищеної

законом таємниці, (б) запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші
особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, (в) забезпечення таємниці
усиновлення, (г) запобігання розголошення відомостей, що принижують честь і гідність
людини (ст. 6 ЦПК).

4) у кримінальному судочинстві – (а) якщо обвинувачений неповнолітній, (б) у справах

про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, (в) з метою
запобігання розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які
принижують гідність особи; (г) для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному провадженні (ст. 27 КПК).

Особи, молодші шістнадцяти років, допускаються в зал суду лише у випадках, коли
вони є підсудними, потерпілими або свідками.
3. Принцип колегіального і одноосібного розгляду
справи судом.
Принцип колегіального і одноособового розгляду справи судом. Справи в судах
розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним
законом, – колегією суддів, а також за участю присяжних. Суддя, який розглядає справу
одноособово, діє як суд.

Зазвичай судові справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею,

який є головуючим і діє від імені суду. Але в деяких випадках цивільні та кримінальні
справи у місцевих судах слухаються колегіально.

Так, у випадках, встановлених законодавством, цивільні справи у судах першої інстанції

розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні
правосуддя користуються всіма правами судді.

Розгляд кримінальних справ у суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років,
здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів. А щодо злочинів, за
вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі – здійснюється колегіально
судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом
присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Справи у судах апеляційної інстанції розглядаються завжди колегією у складі трьох

суддів серед яких обирається головуючий. Справи у Верховному Суді розглядаються
колегіально.

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими
обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово
або колегіально).

Під час розгляду справи колегією суддів всі питання вирішуються більшістю голосів
суддів. Головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден
із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.
Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей
документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим
для ознайомлення.

Крім того можна додати, що визначення судді або колегії суддів для розгляду
конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під
час реєстрації відповідних документів, а також в інших випадках визначення складу
суду на будь-якій стадії судового процесу, за принципом випадковості та в
хронологічному порядку надходження справ.
4. Принцип змагальності та рівності сторін
Принцип здійснення судочинства на засадах змагальності та рівності
сторін. Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли
функції обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти
нього, відокремлені від судової діяльності, виконуються суб’єктами, які користуються
рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб’єктом,
що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.

За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для

виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й
відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити
обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його
спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову,
може робити цивільний відповідач для його заперечення.

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочинства є загальновизнаною,

оскільки сама природа спору про цивільне право передбачає рівність прав сторін у
відстоюванні власної позиції. Суд зобов’язаний приймати передбачені законом заходи
до всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, пояснювати
особам, які беруть участь у справі, їх права й обов’язки і сприяти здійсненню їх прав.

Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при

провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У
кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який
підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений
такими ж правами, що і сторона захисту. Проте процесуальна рівність прав не свідчить
про однаковість завдань та обов’язків, які виконує сторона захисту. Завдання й
обов’язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких
переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі. Процесуальна рівність
відбиває лише рівне право обвинувачення і захисту відстоювати свій інтерес або
інтерес, що представляється, перед судом. Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий,
а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому
розгляді користуються рівними правами щодо надання доказів, участі в дослідженні
доказів та заявлення клопотань.

Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб’єкти обвинувачення й захисту,

цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у
своїй правоті. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він сприяє
повному, всебічному з’ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі
внутрішнього переконання, керуючись законом.

Сторони судового провадження мають рівні права на збирання та подання до суду

речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших
процесуальних прав. Законодавством встановлюється, що правосуддя в Україні
здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
мовних та інших ознак. Тобто, сторони рівні в можливості користуватися
процесуальними правами, що визначаються лише їх процесуальним статусом:
цивільний позивач, цивільний відповідач, підсудний, потерпілий та ін. Ніхто з них не
має ніяких переваг і не зазнає ніяких обмежень незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних та інших ознак.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які
беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або
невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках,
встановлених законодавством.

Однак закон, ураховуючи, що громадяни фактично не рівні (оскільки вони можуть бути
неповнолітніми, фізично чи психічно хворими або бути особами, які не можуть
оплатити послуги адвоката, тощо), передбачає механізми, що дозволяють таким
громадянам стати процесуально рівними, тобто повністю реалізувати свої права. Так,
особі, яка не володіє мовою судочинства, обов’язково надається перекладач,
неповнолітньому підсудному — захисник.

Механізм притягнення громадян до кримінальної відповідальності не завжди

однаковий для всіх категорій громадян. Деякі особи з урахуванням їх соціального
статусу потребують дотримання певної (додаткової) процедури притягнення до
кримінальної відповідальності. Так, народні депутати України не можуть бути без згоди
Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи
заарештовані. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки
Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної
Республіки Крим, області, міст Києва й Севастополя. Наведені положення передбачені з
метою створення не привілеїв, а гарантій для здійснення службової діяльності цих осіб,
захисту від штучного створення перешкод виконанню ними своїх обов’язків.

5. Принцип забезпечення права на правову

допомогу.
Принцип забезпечення права на правову допомогу. Забезпечення права
на правову допомогу є важливою гарантією об’єктивного розгляду справи та
складовою принципу доступності правосуддя.

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом,

держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно.
Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу.

Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на

захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються
адвокатом, за винятком випадків, установлених законом.

Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу

відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

Обов’язкова безоплатна правова допомога гарантується всім без винятку лише в

кримінальному судочинстві. При цьому, по-перше, закон передбачає значний обсяг
прав, що дозволяють обвинуваченому (підсудному) за його бажанням самостійно
захищатися від висунутого обвинувачення. Обвинувачений (підсудний) має право: 1)
знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті висунутого
обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень та відповідей на запитання;
3) надавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника й побачення з ним
наодинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти
відводи; 8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого,
прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово. По-друге, на органи,
які висунули обвинувачення, покладається обов’язок: 1) до першого допиту
обвинуваченого пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість
обвинуваченому захищатися встановленими законом способами; 3) особа, яка
провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані забезпечити охорону особистих і
майнових прав обвинуваченого. По-третє, свої права обвинувачений (підсудний)
може реалізувати через запрошення захисника (адвоката).

6. Принцип права на оскарження судових рішень.

Принцип права на оскарження судових рішень. Установлення такого принципу має
на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом можливих помилок і
порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування
прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження
законності і справедливості судочинства.

Учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд

справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового
рішення.

За наявності бажання учасники судового розгляду та інші особи у випадках і порядку,

передбачених процесуальним законодавством, подають до вищого суду апеляційну
або касаційну скаргу (подання), а відповідний суд зобов'язується розглянути скаргу й
перевірити законність, обґрунтованість і справедливість постановленого у справі
судового рішення. Під час перегляду обов’язково дотримується правило – перегляд
відбувається у іншому суді та іншим суддею.

Крім того, перегляд судових рішень, які набрали законної сили, можливий за
нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду
справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало
законної сили), а також за виключними обставинами.

Також національне законодавство передбачає можливість оскарження особами та

неурядовими організаціями судові рішення до Європейського суду з прав людини, після
того, як особа вичерпає всі можливі національні способи захисту, а також можливість
звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою, якщо
вважають, що застосована судом правова норма не є конституційною.