Professional Documents
Culture Documents
Здійснення кримінального провадження на підставі угод
Здійснення кримінального провадження на підставі угод
ВСТУП
Одним із прогресивних положень Кримінального процесуального кодексу
України (КПК), на думку як вітчизняних вчених і практиків, так і міжнародних
експертів, є запровадження в Україні відновного правосуддя, найбільш відомим
інструментом якого є медіація, суть якої в контексті кримінального судочинства
полягає у примиренні потерпілого із правопорушником, досягненні консенсусу між
сторонами та врегулюванні соціального конфлікту.
Передбачалося, що із появою глави 35 «Кримінальне провадження на підставі
угод» у кримінальному процесуальному законодавстві значно спроститься
процедура розгляду певної категорії кримінальних справ, скоротяться строки
тримання осіб під вартою, загальні процесуальні строки розгляду кримінальних
справ, а також зменшиться навантаження на систему судових і правоохоронних
органів.
Перші результати реалізації цих положень КПК підтвердили ці очікування.
Зокрема, за даними ВССУ, із моменту набрання чинності кримінальним
процесуальним законом суди загальної юрисдикції станом на 1 січня 2014 р.
розглянули 22 653 угод, із них 11 512 – про примирення та 11 141 – про визнання
винуватості. Зі статистичної інформації (яку для моніторингу процесу впровадження
у дію нового КПК, систематизації та аналізу практики його застосування щомісяця
надають ВССУ апеляційні суди України, Автономної Республіки Крим, міст Києва
та Севастополя) вбачається збереження тенденції до подальшого активного
застосування інституту угод у кримінальному судочинстві. Аналіз динаміки
показників застосування положень КПК у судовій практиці свідчить, що кількість
затверджених вироком угод за останні місяці є сталою, без суттєвих коливань, і
становить у середньому майже 3 000 затверджених угод на місяць. Натомість
кількість постановлених судом судових рішень про відмову в затвердженні угоди
коливається в межах від 70 до 250 ухвал на місяць і має незначну тенденцію до
збільшення. Детальніше див. Додаток до цього узагальнення.
Незважаючи на позитивну динаміку затверджених вироків на підставі угод, з
огляду на те, що цей інститут є новим для кримінального судочинства, його механізм
ще не відпрацьовано судовою практикою та достатньою мірою не досліджено
науковою доктриною, а також беручи до уваги появу нових формулювань, підходів
та оціночних категорій у новому КПК, актуальним і необхідним є вивчення та
узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі
угод.
Метою цього узагальнення є аналіз застосування судами загальної юрисдикції
кримінального процесуального законодавства під час здійснення кримінального
провадження на підставі угод, виявлення складних і спірних питань, що виникають у
судовій практиці при його застосуванні, підготовка пропозицій для забезпечення
правильного застосування судами норм права та напрацювання однакових підходів
3
⃰
Зокрема, затвердження таких угод не допускається у справах про злочини, передбачені розділом I
«Злочини проти основ національної безпеки України»; розділом VII «Злочини у сфері господарської
діяльності»; розділом VIII «Злочини проти довкілля»; розділом IX «Злочини проти громадської безпеки»;
розділом XI «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту», розділом XII «Злочини проти
громадського порядку та моральності»; розділом XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення»; розділом XIV
«Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та
мобілізації»; розділом XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та об’єднань громадян»; розділом XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної
діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» (окрім того, не може укладатися угода про примирення
щодо злочинів, спеціальним суб’єктом яких є службова особа, але які містяться в інших розділах КК
(наприклад, діяння, передбачені ч. 2 ст. 189 та ч. 3 ст. 229 КК); розділом XVIII «Злочини проти правосуддя»;
розділом XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)»;
розділом XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК.
6
укладено угоди про визнання винуватості, при цьому згідно зі ст. 13 Закону
України «Про свободу совісті і релігійні організації» релігійні організації є
юридичними особами. Інший приклад: вироком Середино-Будського районного
суду Сумської області від 8 січня 2013 р. затверджено угоду про визнання
винуватості між прокурором і підозрюваним К. В., якого засуджено за те, що
він 9 жовтня 2012 р., перебуваючи вдома у знайомого К. А., взяв його паспорт,
вклеїв до нього свою фотокартку та намагався виїхати за цим документом до
Російської Федерації. Дії К. В. під час досудового розслідування кваліфіковано
за частинами 1, 4 ст. 358 КК. Суд правильність кваліфікації діяння особи не
перевіряв (у мотивувальній частині вироку взагалі не визначено кваліфікацію),
а матеріали кримінального провадження свідчать, що розслідування за ч. 3
ст. 357 КК щодо незаконного заволодіння паспортом не проводилося, власника
документа не допитували.
Слід зазначити, що під час судового розгляду цих проваджень прокурори
підтримували представлені угоди та наполягали на їх затвердженні, суди ж при
цьому формально поставилися до вимог процесуального закону та не звернули
уваги на те, що в таких випадках угоди про визнання винуватості не могли бути
укладені та, відповідно, затверджені.
Варто звернути увагу, що у випадку, коли в одному кримінальному
провадженні особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кількох не
пов’язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень і внаслідок
вчинення одного із них було заподіяно шкоди правам та інтересам окремих
громадян чи інтересам юридичної особи (тобто є потерпілий, який бере участь
у кримінальному провадженні), угода про визнання винуватості щодо інших
кримінальних правопорушень у такому разі укладатися не може. Проте не
виключена можливість укладення угоди про визнання винуватості у
кримінальному провадженні, в якому попередньо було укладено угоду про
примирення, у зв’язку з чим матеріали кримінального провадження виділено в
окреме провадження. Разом із тим під час проведення узагальнення було
встановлено поодинокі випадки порушення напрацьованих судовою практикою
правил. Так, при розгляді Цюрупинським районним судом Херсонської області
кримінального провадження за обвинуваченням З. О. за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 185
КК було встановлено, що під час досудового розслідування прокурором та
обвинуваченим 13 березня 2013 р. укладено угоду про визнання винуватості за
ч. 1 ст. 309 КК та 20 березня 2013 р. між потерпілим і обвинуваченим – угоду
про примирення за ч. 2 ст. 185 КК. Затверджуючи угоди, суд не звернув уваги,
що З. О. обвинувачується у вчиненні двох не пов’язаних між собою
(самостійних) кримінальних правопорушень, внаслідок вчинення одного із них
було заподіяно шкоди потерпілому Б. С., а інше стосується порушення
встановленого порядку обігу наркотичних засобів, тому угода про визнання
16
наркотичними засобами без мети збуту). При цьому завдання щодо викриття
осіб, які збувають наркотичні засоби, не вирішується, оскільки такі умови в
угодах відсутні. В першу чергу це стосується проваджень, у яких встановлено
факт придбання наркотичних засобів у невстановленої особи. Наприклад,
затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним,
дії якого кваліфіковано за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК. Угода, окрім зобов’язання
підозрюваного беззастережно визнання обвинувачення в обсязі підозри у
судовому провадженні, не містить жодних зобов’язань щодо його співпраці у
викритті більш тяжкого злочину, зокрема встановлення особи, яка йому збула
наркотичний засіб. Прокурором не було вирішено питання про виділення в
окреме провадження матеріалів за фактом збуту наркотичних засобів, у зв’язку
з чим злочин - збут наркотичних засобів, залишився не розкритим. Або вироком
Ровеньківського міського суду Луганської області від 6 лютого 2013 р.
затверджено угоду, укладену між прокурором та підозрюваним С. П. про
визнання останнім винуватості у придбанні у невстановленої слідством особи
наркотичного засобу, який він зберігав без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК), та
призначено узгоджене сторонами покарання - 2 роки позбавлення зі
звільненням від відбування покарання з випробуванням. Незважаючи на
встановлений факт збуту наркотичного засобу невстановленою особою,
усупереч вимогам ст. 217 КПК прокурором питання про виділення матеріалів в
окреме провадження та їх реєстрації в ЄРДР не вирішувалось.
Угоди, у таких випадках, незважаючи на те, що такі домовленості є
необов'язковою (субсидіарною) складовою їх змісту, не відповідають за метою
укладення інтересам суспільства, оскільки спрямовані винятково на
задоволення приватного інтересу підозрюваного чи обвинуваченого щодо
пом’якшення покарання.
Поширеною є практика використання прокурором в угодах про визнання
винуватості неконкретних формулювань при визначенні зобов'язання
підозрюваному/обвинуваченому, які в подальшому останнім неможливо буде
виконати. Зокрема:
- співпрацювати з правоохоронними органами у викритті та виявленні
осіб, які вчиняють злочини проти авторитету органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також злочини у сфері
службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням
публічних послуг (наприклад, вирок Краснодонського міськрайонного суду
Луганської області від 18 травня 2013 р. у провадженні № 1кп/377/215/2013);
- співпрацювати з правоохоронними органами у викритті та виявленні осіб,
причетних до вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, в тому числі
службових злочинів (наприклад, вирок Подільського районного суду м. Києва
від 29 травня 2013 р. у провадженні № 758/5974/13-к);
18
грн до обумовленої дати (18 квітня 2013 р.). Станом на час розгляду угоди
судом (19 квітня 2013 р.), збитки відшкодовані не були, хоча строк виконання
умови в цій частині минув. Суд не з’ясував важливої в цьому випадку
обставини і затвердив угоду, умови якої не виконані.
Проведений аналіз судової практики засвідчив, що в більшості випадків
постановлення судом ухвали про відмову у затвердженні угоди пов’язані з
наявними в угоді недоліками, які за своїм змістом не є суттєвими, зокрема
вміщує суперечності, неточності, що обумовлено переважно правовою
необізнаністю сторін. Беручи до уваги викладене, з огляду на заборону,
передбачену ч. 8 ст. 474 КПК щодо повторного звернення з угодою в одному
кримінальному провадженні, правильним видається надання можливості
сторонам уточнення укладеної угоди, внесення незначних змін до її змісту. При
цьому такі зміни мають бути погоджені між сторонами, відображені в журналі
судового засідання та судовому рішенні.
Крім того, як свідчить практика, у суддів різні погляди на вимоги
положення п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК щодо обов’язковості, у випадку прийняття у
підготовчому судовому засіданні рішення про відмову в затвердженні угоди,
повернення прокурору матеріалів кримінального провадження для
продовження досудового розслідування. Є різні думки щодо наведеного. Деякі
судді вважають, що в такому випадку необхідно повертати прокурору
кримінальне провадження для продовження досудового розслідування, з чим не
завжди погоджуються прокурори, заявляючи, що фактично досудове
розслідування у кримінальній справі завершене, і це в багатьох випадках
відповідає дійсності. Інші ж судді, в тому числі й апеляційної інстанції,
підтримуючи позицію прокурора, вважають, що суд вправі, з урахуванням
конкретних обставин кримінального провадження та приймаючи рішення про
відмову у затвердженні угоди укладеної під час досудового розслідування, за
наявності відповідного клопотання прокурора та якщо з матеріалів
кримінального провадження вбачається, що досудове розслідування фактично
закінчене і необхідності у його продовженні немає, призначити судовий
розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку.
Відповідно до положень ст. 475 КПК якщо суд під час здійснення
судового провадження на підставі угод переконається, що укладена між
сторонами угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує
угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. При цьому вирок на
підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних
вироків, встановлених у ст. 374 КПК, з урахуванням особливостей,
передбачених ч. 3 ст. 475 КПК.
Під час проведення узагальнення судової практики виявлено, що вироки,
ухвалені місцевими судами на підставі угод, у цілому за змістом відповідають
вимогам процесуального закону, проте деякі із таких вироків не позбавлені
певних недоліків, чим зумовлена необхідність у межах цього дослідження
проаналізувати та висвітлити виявлені недоліки щодо оформлення судових
рішень.
Вступна частина вироку на підставі угоди, з огляду на відсутність у
ст. 475 КПК вказівки про особливості її змісту, має відповідати вимогам,
встановленим ч. 2 ст. 374 КПК. У зв’язку з наведеним суди, зазначаючи у
вступній частині вироку відомості про особу обвинуваченого, що мають
значення для справи, у тому числі відомості щодо його судимості, повинні
враховувати, що такі відомості мають стосуватися лише не погашених і не
знятих у встановленому законом порядку судимостей, бути викладені у чіткій,
зрозумілій формі, що передбачає посилання на дату вироку, яким засуджено
особу, норми КК, за якими засуджено особу, вид і міру призначеного
покарання, закінчення строку відбуття покарання або підстави для звільнення
від відбування покарання тощо. Проведений аналіз судових рішень засвідчує,
що у судовій практиці непоодинокими є випадки, коли відомості про судимість
особи викладено із застосуванням незрозумілих скорочень – «РС», «КЖ», без
зазначення дати постановлення вироків, що унеможливлює визначити, чи
погашена судимість обвинуваченого. Наприклад, у вступній частині вироку
Генічеського районного суду Херсонської області від 3 червня 2013 р.,
ухваленого на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні
щодо П. О., обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК, відомості про судимість
викладено таким чином: «Раніше судимий – в 2005 році за ст. 121 ч. 1 КК
України Геніческим РС, отримав покарання у вигляді 2 років позбавлення волі;
в 2008 році за ст. 185 ч. 1 КЖ України Геніческим РС, отримав покарання у
вигляді 1 року позбавлення волі» (вирок Генічеського районного суду
Херсонської області від 3 червня 2013 р. у справі № 653/1066/13-к).
31
Наведене стосується як вступної, так і мотивувальної та резолютивної частин рішення.
32
ст. 248, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 368, ст. 384 КПК тощо) – тільки на злочини; а якщо
про кримінальні проступки (наприклад, ч. 3 ст. 38, п. 1 ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 294,
ст. 298 КПК тощо), відповідно, – лише на них. У зв’язку з наведеним видається
правильним у судовому рішенні при вказівці на конкретне суспільно
небезпечне діяння зазначати його вид – злочин або кримінальний проступок
(при запровадженні законодавцем у кримінальному законі інституту
кримінальних проступків). Натомість при посиланні на норму процесуального
закону, що містить узагальнений термін, можна вжити словосполучення
«кримінальне правопорушення».
Вимоги щодо змісту мотивувальної частини вироку на підставі угоди
викладено у ч. 3 ст. 475 КПК. Зокрема, ця частина вироку має містити:
– формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону
України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне
правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа.
Системне тлумачення положень глави 35 КПК дає змогу дійти висновку,
що кваліфікація дій підозрюваного, обвинуваченого не може бути предметом
угоди і не належить до консенсуальних аспектів, тобто тих, стосовно яких
сторони домовляються при укладенні угоди. Відповідно до ст. 472 КПК в угоді
про визнання винуватості має бути викладено формулювання підозри чи
обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини
статті) закону України про кримінальну відповідальність у тому варіанті, який
вважає необхідним прокурор, а у вироку, відповідно, наведено формулювання,
з правильністю якого в наступному погодився суд. Якщо ж при перевірці угоди
на відповідність КПК та КК буде виявлено допущення прокурором неналежної
правової кваліфікації злочину, відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК суд має
відмовити в затвердженні угоди. Зважаючи на викладене, не можна зазначати у
вироку, що «сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій
підозрюваного (обвинуваченого)» (вирок Сєвєродонецького міського суду
Луганської області від 15 травня 2013 р. у кримінальному провадженні
№ 1-кп/428/184/2013);
– відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначену міру
покарання. Попри цю вимогу процесуального закону під час проведення
узагальнення виявлено випадки, коли у мотивувальній частині вироків взагалі
не викладено зміст угоди, що, відповідно, є порушенням ч. 3 ст. 475 КПК.
Так, у мотивувальній частині вироків Нововоронцовського районного
суду Херсонської області: від 16 травня 2013 р., ухваленого на підставі угоди
про примирення у кримінальному провадженні щодо Ч., обвинуваченого за ч. 1
ст. 185 КК; від 22 квітня 2013 р., ухваленого на підставі угоди про примирення
у кримінальному провадженні щодо П., обвинуваченого за ч. 1 ст. 289 КК; від
13 лютого 2013 р., ухваленого на підставі угоди про примирення у
33
покарання у виді штрафу в розмірі 85 грн, яке хоч і узгоджене з потерпілим, однак
не передбачене ні санкцією ч. 1 ст. 125 КК, ні ст. 53 КК.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Додаток Діаграма 1
* - дані про кількість осіб, щодо яких затверджено (задоволено) та відмовлено в затвердженні угод про примирення станом на 1 січня 2013 р. , надані Адміністрацією Президента
України.
59
Діаграма 2
* - дані про кількість осіб, щодо яких затверджено (задоволено) та відмовлено в затвердженні угод про визнання винуватості станом на 1 січня 2013 р., надані Адміністрацією
Президента України.
60
Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст надходження Приріст над
станом на 01.02.2013 станом на 01.03.2013 р. у станом на 01.04.2013 р. у станом на 01.05.2013 р. у станом на 01.06.2013 р. станом на 01.07.2013 станом на 01.08.2013 у станом на 01.09.2013 у станом на 01
№ р. у порівнянні з порівнянні з порівнянні з порівнянні з у порівнянні з р. у порівнянні з порівнянні з порівнянні з порівня
Назва показника
з/п показниками станом показниками станом на показниками станом на показниками станом на показниками станом показниками станом показниками станом показниками станом показниками
на 01.01.2013 р. 01.02.2013 р. 01.03.2013 р. 01.04.2013 р. на 01.05.2013 р. на 01.06.2013 р. на 01.07.2013 на 01.08.2013 01.09.2
Динаміка,
Динаміка, Динаміка, Динаміка, Динаміка, Динаміка, Динаміка, Динаміка,
абс. %, рази абс. абс. абс. абс. абс. абс. абс. абс.
%, рази %, рази %, рази %, рази %, рази %, рази %, рази
**
Кримінальні
провадження,
надіслані до суду
для
затвердження
190 у 2,8 разів 929 у 4,1 рази 965 78,70 % 1 153 52,60 % 1 237 37 % 1 234 26,90 % 1 815 31,20% 1 146 15,00% 1 457
угоди про
примирення між
потерпілим та
підозрюваним
1 (обвинуваченим)
Кримінальні
провадження,
надіслані до суду
для
затвердження
угоди про 368 у 3,2 рази 770 у 2,4 рази 845 64,70 % 1 109 51,50 % 1 018 31,20 % 1 093 25,50 % 1 217 22,70% 1 317 20,00% 1 243
визнання
винуватості між
прокурором та
підозрюваним
2 (обвинуваченим)