Тема 4.

Функціональне призначення діяльності адвоката у кримінальних

провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних
правопорушень, пов’язаних із корупцією під час підготовчого судового
провадження та судового розгляду
Питання:
1. Угода про визнання винуватості у вчиненні корупційних кримінальних
правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Укладення та затвердження угоди можливе лише у випадку дотримання певних

умов.

Перша умова — угоди можуть укладатися та затверджуватися щодо

проступків, нетяжких та тяжких злочинів.

Укладення угод щодо особливо тяжких корупційних злочинів можливе лише у

випадку викриття іншої особи у вчиненні корупційного злочину, та коли особа
допомагає викривати злочинні дії інших співучасників. При цьому КПК встановлює
заборону на укладення угоди про визнання винуватості з організатором злочину (у п. 3
ч. 4 ст. 469 КПК України).

ВАКС беззаперечно дотримується вказаних вимог та відмовляє у затвердженні

угод, зокрема коли обвинувачений мав роль організатора.

Друга умова — укладати угоду можна лише зі згоди потерпілих (за їх

наявності).

Усі проаналізовані рішення ВАКС щодо угод у кримінальних провадженнях, де є

потерпілі, так само включають їхню згоду на укладення таких домовленостей.

Зі свого боку практика Європейського суду з прав людини також вказує на

доцільність укладення угод, адже це стає інструментом економії державних та
приватних ресурсів. У практиці ВАКС у цьому аспекті більшість угод була затверджена
ще на підготовчих судових засіданнях. Але в окремих випадках обвинувачені ініціюють
укладення угоди вже після тривалого судового розгляду кримінального провадження.

Подібні випадки — не рідкість, і КПК не забороняє укладати угоди аж до виходу

суду до нарадчої кімнати для винесення вироку. Однак за таких умов угода про
визнання винуватості не повною мірою виконує основну свою функцію щодо економії
ресурсів.

Тут також варто наголосити, що доцільність укладення угоди оцінює прокурор із

врахуванням обставин, викладених у ст. 470 КПК України. Проте на прокурора закон не
покладає обов’язок роз’яснити стороні захисту свої міркування при відмові в укладенні
угоди.
 Суспільний інтерес в укладенні угоди

Якщо підсумувати останню практику у справах про корупцію, то при вирішенні

питання про наявність суспільного інтересу суд часто враховує такі обставини:

 характер та тяжкість інкримінованого правопорушення;

 сприяння обвинуваченого досудовому розслідуванню;

 викриття обвинуваченим більшої кількості кримінальних правопорушень та

злочинців;

 роль та ієрархічне становище обвинуваченого у разі співучасті;

 стимулювання укладання таких угод іншими особами;

 повне або часткове відшкодування обвинуваченим збитків.

З 24 лютого 2022 року також спостерігаємо випадки, коли судді враховують

волонтерство та допомогу армії як обставини, що в умовах війни безпосередньо
пов’язані із добробутом, стабільністю та безпекою українського суспільства, тобто з
суспільним інтересом.

ВАКС визначає добровільність укладення угоди під час засідання, орієнтуючись

на такі обставини:

 усне підтвердження такої добровільності та надання правдивих

викривальних показань щодо себе (вирок від 13.10.2022, вирок від 02.03.2023);

 відсутність скарг на дії, бездіяльність та рішення сторони обвинувачення

(вирок від 13.10.2022, вирок від 02.03.2023, вирок від 02.03.2023, вирок від
22.02.2023, вирок від 09.02.2023);

 розуміння характеру пред’явленого обвинувачення, згода обвинуваченого з

видом та мірою покарання тощо.

Також додатковим підтвердженням добровільності для ВАКС є факт ініціювання

укладання такої угоди саме стороною захисту, що є дуже частим явищем (вирок від
13.10.2022, вирок від 02.03.2023, вирок від 09.02.2023).

Призначення покарання

Сторони угоди повинні узгодити вид та міру покарання. При цьому треба
дотримуватися загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України.
Магічним числом є 5 років позбавлення волі — саме таку тривалість покарання узгоджували
сторони у більшості вироків. Правда, згодом обвинувачених звільняли від відбування покарання
з випробуванням на підставі ч. 2 ст. 75 КК України.
 Для зменшення покарання сторони часто зазначали про щире каяття та визнання
вини, адже ці пом’якшуючі обставини автоматично виникають при підписанні угоди.

Серед інших пом’якшуючих обставин та обставин, що характеризують особу, суд

враховує:

 наявність на утриманні неповнолітніх дітей (вирок від 07.04.2023) та батьків

похилого віку (вирок від 13.10.2022);

 інвалідність, позитивну характеристику за місцем проживання та роботи,

наявність статусу УБД (вирок від 03.03.2023);

 вчинення кримінального правопорушення через службову залежність

(вирок від 07.04.2023);

 активну волонтерську діяльність (вирок від 02.03.2023) тощо.

Відшкодування завданих збитків

Серед корупційних злочинів досить часто ідеться про заволодіння майном шляхом
зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) та зловживання владою або
службовим становищем (ст. 364 КК). У таких злочинах шкода завдається завжди, що
обумовлює потребу винним особам її відшкодовувати.

Однак затверджуючи угоди про визнання винуватості, ВАКС не завжди

комплексно підходить до питання про відшкодування шкоди. Адже судді не завжди
оцінюють, чи правомірно, коли обвинувачений відшкодовуватиме шкоду в меншому
розмірі, аніж та, що була заподіяна, як це пропонується прокурорами САП у відповідних
угодах.

Шкода, заподіяна потерпілому, незалежно від її характеру зазначається у

грошовому еквіваленті. Ця шкода може бути відшкодована підозрюваним
(обвинуваченим) до моменту укладення угоди, або в угоді може бути зазначено строк
відшкодування шкоди.

Відшкодування шкоди можливе не лише у грошовому виразі, а також шляхом

вчинення винною особою певних дій на користь потерпілого.

Угода про примирення, як своєрідний компроміс, укладається між потерпілим та

підозрюваним чи обвинуваченим і втілює їхню домовленість про розмір шкоди, завданої
кримінальним правопорушенням, порядок та характер її відшкодування, міру покарання
для підозрюваного/обвинуваченого або звільнення його від відбування покарання з
випробувальним строком (стаття 471 КПК України).

Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно

потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за
допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім
слідчого, прокурора або судді).

Угоду про примирення може ініціювати як потерпілий, так і

підозрюваний/обвинувачений від моменту повідомлення останньому про підозру до
моменту виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. Угода може бути
укладена як під час досудового розслідування так і під час судового провадження.

У разі якщо у кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного
кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма
потерпілими.

Якщо у кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних

кримінальних правопорушень і згоди щодо укладення угоди досягнуто не з усіма потерпілими,
угоду може бути укладено з одним чи кількома потерпілими в рамках того чи іншого
кримінального провадження, де досягнуто згоди. У такому випадку угода про примирення
укладається з кожним потерпілим окремо, а кримінальне провадження, щодо якого сторони
досягли згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які

підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного чи кількох кримінальних
правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними або
обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи
обвинувачених.

Не допускається укладення угоди про примирення, незалежно від ступеня

тяжкості вчиненого діяння, у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи
юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким
здійснюється кримінальне провадження щодо юридичної особи.

В угоді про примирення зазначаються:

1. сторони її укладення (найменування сторони, прізвище, ім'я, по батькові, дата і

місце народження, місце проживання, громадянство);
2. формулювання підозри чи обвинувачення викладається із зазначенням часу, місця
вчинення кримінального правопорушення, а також інших суттєвих обставин, які впливають на
правову кваліфікацію діянь підозрюваного (обвинуваченого);
3. правова кваліфікація вказується із зазначенням конкретної статті Кримінального
кодексу України.

В угоді про примирення детально роз'яснюється сторонам, що в результаті її

укладення вони позбавляються права на оскарження вироку суду в апеляційному або
касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового
провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити
встановлені досудовим розслідуванням обставини.
 При цьому обвинуваченим, його захисником, законним представником бути
оскаржений в апеляційному порядку виключно з підстав:
- призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди;
- ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;

Потерпілий крім зазначених прав на апеляційне або касаційне оскарження

позбавляється права змінювати в подальшому розмір вимог про відшкодування заподіяної
йому шкоди, а також звертатися за відшкодуванням заподіяної шкоди в порядку цивільного
судочинства. Крім того, заявляти клопотання про притягнення особи до кримінальної
відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення потерпілий може лише у випадку
невиконання обвинуваченим у подальшому умов угоди.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та
підозрюваним може бути оскаржений в апеляційному порядку потерпілим, його
представником, законним представником, виключно з підстав:

 призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;

 ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;
 нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;

У заключній частині угоди зазначаються дата та місце її складання, а також

підписи сторін угоди. Зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами
сторін.

Угода про визнання винуватості – оформлена відповідно до вимог статті 472

КПК України домовленість, за якою прокурор та підозрюваний/обвинувачений
досягають згоди про повне та беззастережне визнання підозрюваним/обвинуваченим
своєї винуватості, про обов’язки підозрюваного/обвинуваченого щодо співпраці у
викритті кримінального правопорушення чи проступку, вчиненого іншою особою (якщо
це питання ставиться в рамках домовленості), а також про наслідки, які настануть для
підозрюваного чи обвинуваченого в результаті укладення угоди (про міру покарання або
звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням).

Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора

або підозрюваного чи обвинуваченого.

Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості
зобов’язаний враховувати такі обставини:

1. ступінь та характер сприяння підозрюваного/обвинуваченого у проведенні

кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2. характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
3. наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування
і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
4. наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої
кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
 В угоді про визнання винуватості зазначаються:

 сторони угоди;
 формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з
зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
 істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне
визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального
правопорушення;
 обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті
кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали
місце);
 умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної
відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним
кримінального правопорушення;
 узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення
або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням;
 наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК
України, наслідки невиконання угоди.

Порядок судового провадження на підставі угод

Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з

підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має
право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами
угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій,
необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу,
або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі
відмови суду в затвердженні угоди.

Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за
обов’язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового
провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для
розгляду.
Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє
проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Суд зобов’язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди

сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу,
погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в
угоді. Для з’ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право
витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого,
подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а
також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.

Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК України та/або закону.

 Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1. умови угоди суперечать вимогам Кодексу та/або закону, в тому числі допущена
неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те,
щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2. умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3. умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4. існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було
добровільним, або сторони не примирилися;
5. очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою
зобов’язань;
6. відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у

загальному порядку.

Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не

допускається.

2. Закриття кримінального провадження під час підготовчого судового

засідання. Закінчення строку досудового розслідування як підстава закриття
кримінального провадження.

Інститут закриття кримінальних проваджень після надходження до суду

регламентовано статтями 284 та 314 Кримінального процесуального кодексу (КПК)
України. Так, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти низку рішень,
зокрема і рішення про закриття провадження в разі встановлення підстав, передбачених
пунктами пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього
Кодексу (пункт 2 частини 3 статті 314 КПК України), а саме:

5) помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо

доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але
не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є
необхідним для реабілітації померлого;

6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або

постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому
обвинуваченню;

7) потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник

відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного
обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення,
пов’язаного з домашнім насильством;

8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди

держави, яка видала особу;
 10) після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового
розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі
про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я
особи.

2. Кримінальне провадження закривається судом:

1) у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;

1-1) з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті: не встановлено
особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності
притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого
злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути
призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

1-2) з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, якщо
підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою: втратив
чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;

2) якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за

винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
Отже, положення статті 314 відсилають до статті 284 КПК України, де відображено
перелік підстав для закриття провадження.

З 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України №3509-IX від 08 грудня 2023
року ”Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших
законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої
антикорупційної прокуратури”.
Даним Законом визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з
моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним
актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного
характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності,
клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення
про закриття кримінального провадження. І це застосовуються до всіх кримінальних
проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня
набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кримінального
процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення
самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури".
Стаття 219. Строки досудового розслідування
3. З дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути
закінчене:
4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
4. Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку,
передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк
досудового розслідування не може перевищувати:
2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого
злочину;
 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого
або особливо тяжкого злочину.
5. Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до
винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк
ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження
в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені
цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення
підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про
завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового
розслідування.
Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її
скасування слідчим суддею включається у строки, передбачені цією статтею, крім випадків
винесення такої постанови у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу.
3. Повернення обвинувального акта. Визначення підсудності
кримінального провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень та
кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Обвинувальний акт - це кримінальний процесуальний акт, в якому

відображається рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про
закінчення досудового розслідування і переведення обвинувачення до суду. В
обвинувальному акті:

 викладаються юридично значимі обставини кримінального правопорушення;

 надається юридична кваліфікація кримінального правопорушення.

Процесуальні порушення, які служать у правозастосовній діяльності

підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового
засідання:

1. щодо неналежного надання копії обвинувального акту

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КПК України визначено, що одночасно з переданням

обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або
виховного характеру до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати їх копію та
копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику,
законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування
заходів медичного або виховного характеру. Вказана норма є імперативною та має
вказівку категоричного характеру й обов’язкової умови виконання цієї норми,
визначаючи конкретного суб’єкта, який має виключне право та обов’язок надання копії
обвинувального акту як підозрюваному, так і його захиснику. Слідство досить часто не
дотримується вимоги закону в цій частині та не оформлює це відповідними
документами
 2. щодо невідповідності обвинувального акту статусу офіційного документу

Згідно з ч. 1 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим,

дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути
складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був
складений слідчим, дізнавачем. Затвердження прокурором обвинувального акту щодо
обвинувачених та не скріплення його печаткою є порушенням вимог до реквізитів
офіційного документу. Оскільки в контексті примітки до ст. 358 КК України під
офіційним документом слід розуміти документ, що містить зафіксовану на будь-яких
матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або
факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може
бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що
складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами
органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, юридичних
осіб, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, а також окремими
громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у
зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати
певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять
передбачені законом реквізити. Саме підписання й затвердження обвинувального акту
прокурором та скріплення його підпису печаткою надає цьому документу статус
офіційного і свідчить про належний нагляд за досудовим розслідуванням.

3. щодо порушень конкретизації злочину та невідповідності обвинувального

акту вимогам КПК України

Згідно зі ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням,

яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і
яким завершується досудове розслідування. Так, у ч. 1 ст. 91 КПК України визначено,
що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального
правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального
правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному
акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин
кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Як вбачається з п.
10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке
забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди
повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі
обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про
злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його
вчинення, наскільки вони відомі слідчому. Вказаний принцип закріплений у ст. 6
Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний
обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально
проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого
проти нього обвинувачення.

4. обставини, які вказують на те, що обвинувальний акт підписаний особою,

яка не наділена повноваженнями

Прокурор, відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України, здійснюючи нагляд за

додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі
процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений затверджувати
чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного
слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати
обвинувальний акт або зазначені клопотання. Бувають випадки, коли прокурор, який
представляє державне обвинувачення у суді, не включений до групи прокурорів або
замінений в порушення процедури, встановленої кримінальним процесуальним
кодексом України. Така обставина є безперечною вимогою повернення обвинувального
акту.

5. щодо невідповідності реєстру матеріалів досудового слідства

У п. 2 ч. 2 ст. 109 КПК України зазначено, що реєстр матеріалів досудового

розслідування повинен містити реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час
досудового розслідування. Ця норма є імперативною, а тому не передбачає можливості
внесення інших даних або даних з обмеженою інформацією. Більшість порушень
зустрічається саме у складанні реєстру матеріалів досудового слідства, де слідчий не
зазначає або зазначає не в повному обсязі про прийняті процесуальні рішення, номера й
дати проваджень, осіб, які приймали рішення тощо.

Групи підстав повернення обвинувального акту прокурору:

1. організаційно-формального характеру;
2. невідповідність нормам КПК України (ст.ст. 291, 293, 109, 110);
3. неузгодженість між собою рівних за значенням законодавчих актів;
4. різне праворозуміння та правозастосування норм КПК України;
5. усунення перешкод для оперативної, якісної та ефективної підготовки
справи до судового розгляду.

До найбільш поширених підстав повернення обвинувального акта належать, зокрема,

недотримання п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, коли в обвинувальному акті не повністю
викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає
доведеними, а також відсутній такий важливий елемент, як формулювання обвинувачення.
Замість цього обвинувальний акт дублює повідомлення про підозру, що є недопустимим.
Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її
частину, а й точне формулювання, зокрема об’єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.
Досить часто (навіть у вироках), судді пишуть: «…скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.191
Кримінальний кодекс України ( далі - КК України), а саме — привласнив чи розтратив чуже
майно, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні». Це є наслідком або неконкретного
формулювання обвинувачення, або, як правило, відсутності такого формулювання. Нерідко в
обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також частина тих фактичних
обставин правопорушення, у вчиненні якого підозрювалася особа, і правова кваліфікація. За
таким «обвинувальним актом» особа має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, оскільки
відповідно до положень ст.277 КПК України це становить зміст повідомлення про підозру.
Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій
особи унеможливлює якісний і повний її захист і, як наслідок, має бути беззаперечною
підставою для скасування вироку.

Підсудність - це сукупність юридично значимих ознак кримінального провадження

(кримінальної справи), на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає суд і склад
цього суду, які правомочні здійснювати судовий розгляд

Стаття 33. Інстанційна підсудність

1. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві загальні суди,
а також Вищий антикорупційний суд.
2. Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють відповідні
апеляційні суди, а також Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду.
3. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Верховний Суд.
4. Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом,
який ухвалив рішення, що переглядається.
Стаття 33-1. Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду
1. Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно
корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті
45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального
кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини
п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом
України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим
заступником та заступником міністра тощо
2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями
354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-
2
Кримінального кодексу України, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір
прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення
кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або
розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями
191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше
разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого
законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне
правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного
органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта
господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної
власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною
першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи,
визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті
1 цієї частини.
2. Слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за
дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо
кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного
суду відповідно до частини першої цієї статті.
3. Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні
провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого
антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої
статті 34 цього Кодексу).
Питання про направлення кримінального провадження з Вищого
антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п’яти суддів
Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду,
визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не
пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що
постановляється вмотивована ухвала.
4. Скарги та заперечення сторони захисту під час підготовчого судового
провадження.
Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які
можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження
1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи
бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні
відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових
розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення,
у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього
Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити
у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи
законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником,
представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем
тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої
обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування
- потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його
захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої
здійснюється провадження;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні
заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені
законом;
7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання
про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій -
особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним
представником чи захисником;
8) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового
розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього
Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим,
його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання
розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування -
особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним
представником чи захисником;
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного
місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або
двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше
закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із
обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття
кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті
284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої
обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора
не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду
під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього
Кодексу( а саме в рамках підготовчого провадження)
3. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи
бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини
першої цієї статті.
 Положення частини 2 статті 303 КПК України не містять імперативної вимоги
щодо обов’язкового розгляду по суті будь яких скарг у підготовчому судовому
засіданні, а лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань
підготовчого провадження, повноважень суду та з дотриманням правил, передбачених
статтями 314−318 КПК України (зокрема, на це вказує використане законодавцем
формулювання «можуть бути предметом розгляду», а не «розглядаються» чи
«підлягають розгляду», а також пряме відсилання до статей 314−316 КПК України)
(Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного
Суду від 3 липня 2019 року у справі № 273/1053/17).
Частини 1 та 2 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України
встановлюють вичерпний перелік ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в
апеляційному порядку під час досудового розслідування.

1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку

ухвали слідчого судді про:

1) відмову у наданні дозволу на затримання;

2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його
застосуванні;

3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;

4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його

застосуванні;

5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;

5-1) застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні
такого заходу;

6) поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому

поміщенні;

7) продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або

відмову в його продовженні;

8) направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або

відмову у такому направленні;

9) арешт майна або відмову у ньому;

10) тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і

документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності,
або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються
можливості здійснювати свою діяльність;

11) відсторонення від посади або відмову у ньому;

11-1) продовження відсторонення від посади;

 12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування;

13) закриття кримінального провадження на підставі частини дев’ятої статті 284

цього Кодексу.

3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення

проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Можливість апеляційного оскарження не передбачена, зокрема, для ухвал слідчих

суддів:
• про дозвіл на проведення огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, в тому
числі в порядку передбаченому частиною 3 статті 233 КПК України;
• про обрання запобіжного заходу у вигляді поруки або особистого зобов’язання;
• про дозвіл на затримання, відсторонення від посади, тимчасове відсторонення судді від
здійснення правосуддя;
• про дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.
Водночас положення КПК України, які регламентують стадію підготовчого
судового засідання, жодним чином не регулюють порядок розгляду таких скарг. У
законодавстві не передбачено, які рішення суд може ухвалити за результатами їх
розгляду.
5. Відводи та самовідводи.

Відвід у кримінальному процесі – це усунення учасників кримінального процесу

від участі у справі за заявою сторони, прокурора (або за власною ініціативою того, хто
відводиться — самовідвід) за наявності передбачених процесуальним законом обставин,
що викликають сумнів у їх неупередженості.

Метою застосування інституту відводів є:

1) належне виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України);

2) забезпечення всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин

кримінального провадження;

3) винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення в кожному

кримінальному провадженні.

Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному

провадженні

Згідно з положеннями статті 75 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК) слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у
кримінальному провадженні:
 1. якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним
відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного,
обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2. якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст,
представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або
представник;
3. якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в
результатах провадження;
4. за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5. у випадку порушення встановленого частиною третьою статті
35 КПК порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи;
6. у складі суду, що здійснює судове провадження, є особи, які є родичами між
собою.

Разом з тим, положеннями статті 76 КПК визначено недопустимість повторної

участі судді в кримінальному провадженні:

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового

розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої,
апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку
ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під
вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під
вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під
час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по
суті.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не

має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної
інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду
першої інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції,

не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій,
а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної
інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції,

не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій,
а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної
інстанції.

Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для
нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли
у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
 Підстави для відводу прокурора, слідчого, дізнавача

Відповідно до положень частини першої статті 77 КПК прокурор, слідчий,

дізнавач не має права брати участь у кримінальному провадженні:

 якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним

відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого,
цивільного позивача або цивільного відповідача;
 якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя,
захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу
пробації, перекладач;
 якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в
результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають
обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої,

апеляційної і касаційної інстанцій, як прокурора не є підставою для його відводу.

Підстави для відводу захисника, представника

Згідно з положеннями статті 78 КПК захисником, представником не має права

бути особа, яка:

 брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя,

присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач,
експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
 якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову
допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням
про надання правової допомоги;
 зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю
(зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його
анулювання) в порядку, передбаченому законом;
 якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора,
потерпілого або будь-кого із складу суду.

Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт,

секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному
провадженні та відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 77
КПК, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні
як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і
секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
 Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному
провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких
використовуються у цьому провадженні.

Порядок вирішення питання про відвід

За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 КПК, слідчий суддя, суддя,

присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник
персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання
зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід
особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути
заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення
підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до
початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду
допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку
судового розгляду. Відвід повинен бути вмотивованим.

У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове
провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у
порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК. У разі заявлення відводу
одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його
розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування
розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.

При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає
дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого
судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально,
вирішується простою більшістю голосів.

Увага! Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з
метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має
право залишити таку заяву без розгляду.

У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне

провадження передається на розгляд іншому слідчому судді. У разі задоволення заяви
про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа
розглядається в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід
(самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо
справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим
самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною
останніх іншими суддями або іншим складом суддів.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад

суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого
суду в порядку, передбаченому КПК.

У разі задоволення відводу слідчого, дізнавача, прокурора в кримінальному

провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий -
керівником органу досудового розслідування, інший дізнавач - керівником органу
дізнання або інший прокурор - керівником органу прокуратури.
У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу
пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші
учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.

У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд

роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу,
цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає
йому для цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин,
а під час судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний,
обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є
обов’язковим, протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор,
слідчий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому статтею
49 КПК.

7. Методика підготовки до судового розгляду.

Підготовка до здійснення захисту в судовому засіданні є творчим процесом,

який залежить від багатьох чинників, у тому числі від обставин кримінальної справи,
участі адвоката у справі на стадії досудового розслідування, особистих якостей
адвоката, досвіду роботи.

Однак у всіх випадках процес підготовки до судового розгляду включає:

– роботу над детальним вивченням матеріалів кримінального провадження, яка

має містити аналіз зібраних доказів та їх оцінку;

– формування та ведення адвокатського досьє;

– вивчення відповідних законодавчих норм, національної судової практики та

прецедентної практики ЄСПЛ;

– конфіденційне побачення з підзахисним із метою формування (уточнення)

позиції у справі та визначення (коригування) стратегії захисту;
 – визначення обсягу доказів, які мають бути досліджені судом, і порядку їх
дослідження, збирання нових (додаткових) доказів, підготовку альтернативних
висновків фахівців;

– детальну розробку тактики ведення захисту в судовому засіданні;

– підготовку клопотань, у тому числі письмових, визначення порядку та

послідовності їх подання;

– підготовку до прямого та перехресного допиту;

– підготовку основних тез виступу в судових дебатах.

Детальний аналіз матеріалів кримінального провадження має включати:

– ознайомлення з усіма доказами, зібраними у справі;

– проведення їх оцінки з усіх позицій: сторони обвинувачення, сторони захисту

та безсторонньо – з погляду суду, що має допомогти адвокату виявити слабкі та
сильні місця захисту й обвинувачення;

– встановлення наявності/відсутності підстав для:

✚ об’єднання, виділення матеріалів (ст. 334 КПК);

✚ зупинення судового провадження (ст. 335 КПК);

✚ перекваліфікації дій підзахисного, зміни обвинувачення (ст. 338 КПК);

✚ обрання, скасування, зміни запобіжного заходу, продовження строку його дії

(ст. 331 КПК, див. п. 2.7 цих МР).

Вивчення законодавства та практики ВССУ і ВСУ слід проводити в контексті

кримінального провадження. Адвокату необхідно ознайомитися з відповідними
постановами Пленуму, роз’ясненнями, листами, узагальненнями, які стосуються
матеріального права, з метою визначення правильності кваліфікації дій підзахисного,
а також – процесуального права, задля оцінки доказів на предмет їх допустимості та
дотримання прав і свобод обвинуваченого в процесі досудового розслідування.

Особливий акцент потрібно зробити на ознайомленні з практикою ЄСПЛ та

підборі справ, які можуть бути використані в процесі судового розгляду з метою
аргументування позиції захисту під час подання та розгляду клопотань, заяв тощо.

Також необхідно попередньо визначитися з правильністю кваліфікації дій

підзахисного та доведеністю його вини, окреслити коло доказів, які можуть бути
визнані недопустимими.
 До початку судового засідання під час конфіденційного побачення з
підзахисним треба сформувати (уточнити) позицію у справі та сформувати
(відкоригувати) стратегію захисту, яка може полягати у вчиненні дій, спрямованих
на виправдання обвинуваченого чи перекваліфікацію його дій із метою пом’якшення
покарання, створенні умов для укладання угоди з прокурором або призначення
якомога м’якшого покарання, пошуку шляхів для примирення з потерпілим тощо.

Адвокат має враховувати, що згідно з чинним законодавством примирення потерпілого з

обвинуваченим може мати одну із трьох форм:

1) відмова потерпілого від обвинувачення;

2) примирення винного з потерпілим;

3) укладання угоди про примирення.

Зазначені форми примирення мають різні правові наслідки:

✚ відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття

кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;

✚ примирення потерпілого з обвинуваченим, який вперше вчинив злочин невеликої

тяжкості або злочин середньої тяжкості з необережності та відшкодував завдані ним
збитки або усунув заподіяну шкоду, є підставою для звільнення особи від кримінальної
відповідальності;

✚ укладання угоди про примирення передбачає встановлення узгодженого покарання та,

як наслідок, має обмеження права на оскарження вироку.

Після того як потерпілий або обвинувачений виявили бажання примиритися з

протилежною стороною, до процедури примирення можуть залучатися інші особи,
зокрема представники медіаційних центрів, особи, які мають певний авторитет серед
учасників процедури.

Від формування стратегії захисту адвокату слід перейти до розробки тактики

дій у судовому засіданні. План дій залежить від обставин конкретної справи, складу
осіб, які братимуть участь у судовому засіданні, та моменту вступу адвоката у
справу.

У будь-якому разі адвокату слід:

– визначитися з обсягом, змістом і послідовністю подання клопотань у судовому

засіданні та підготувати письмові клопотання;

– вирішити питання про необхідність здійснення таких заходів під час судового
розгляду:

✚ проведення огляду речових доказів;

 ✚ призначення та проведення експертиз (підготовка запитань, пошук
експертних установ, конкретних експертів, спеціалістів, вирішення питання щодо
можливості залучення експертів самостійно, на договірних умовах);

✚ надання тимчасового доступу до речей;

– розробити низку заходів для забезпечення своєчасного прибуття у судове

засідання свідків захисту, спеціалістів, яких запрошує сторона захисту, експертів,
якщо їх допит в суді буде здійснюватися за клопотанням сторони захисту;

– визначитися з необхідністю збирання додаткових доказів: встановити їх

імовірні джерела та вжити заходів для вчасного отримання доказів із забезпеченням
принципу їх допустимості у процесі доказування.

Для реалізації своєї позиції у справі та належного захисту клієнта адвокат під
час підготовки до судового розгляду користується усіма наданими йому
процесуальними правами та збирає докази шляхом проведення власного
адвокатського розслідування, яке може включати:

– звернення із запитами про витребування речей, копій документів, відомостей,

висновків експертів, ревізій, актів перевірок тощо;

– отримання доступу до речей, документів;

– безпосередній огляд місця події, встановлення її очевидців та їх опитування;

– отримання висновків фахівців, експертів, опитування осіб за їх згодою тощо.

Адвокату доцільно виконати наступні дії з підготовки до допиту свідків та

потерпілих:

– з’ясувати ступінь залежності свідків (потерпілих) одне від одного, від

потерпілого (свідка) та обвинуваченого;

– завчасно звернутися до суду з клопотанням про забезпечення перекладу, якщо

особа, яку планується допитати, не володіє мовою судочинства;

– визначити порядок їх допиту таким чином, щоб особи, які демонструють

залежність від інших свідків, допитувалися в першу чергу. Якщо судом буде
встановлений інший порядок допиту свідків, адвокату доцільно в судовому засіданні
звернутися до суду з клопотанням, щоб під час допиту «залежного» свідка із залу
було видалено особу, від якої він залежить;

– визначитися щодо необхідності проведення одночасного допиту двох чи

більше свідків з метою усунення розбіжностей у їх показаннях;
 – вирішити питання про отримання та подання доказів, які дискредитують
свідка, відповідно до правил, встановлених ст. 88 КПК.

Захисник має роз’яснити обвинуваченому суть і порядок проведення прямого

допиту та особливо – перехресного, а також допомогти йому у підготовці запитань
до свідків та потерпілих, наприклад, шляхом складання нотаток, які можуть бути
використані в процесі допиту.

Після закінчення підготовки до судового засідання доцільно підготувати тези

короткого виступу на початку судового засідання та почати готувати тези виступу у
судових дебатах.

7. Проведення прямого і перехресного допиту свідка та потерпілого.

Допит- це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-

процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі
беруть в ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному
факти, що мають значення для встановлення істини по справі.

Згідно ст. 224 КПК України допит проводиться за місцем проведення досудового
розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір
допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад
вісім годин на день.

Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її права, а також порядок

проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну
відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих
показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до
участі в допиті залучається перекладач. Відповідно до ст. 63 Конституції України особа
не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів
сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа,

яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Під
час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і
нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими
відомостями, які важко зберегти в пам’яті. За бажанням допитуваної особи вона має
право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй
можуть бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо

надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця,
професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати
підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами
її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують
негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами
досудового розслідування.

Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже
допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку
такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках
вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну
відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих
показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини

кримінального провадження, для з’ясування яких проводиться допит, після чого
слідчим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть участь у
допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що
стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах,

дозволяється лише після давання ними показань.

З набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України 2012

р. в судовій практиці постала проблема правильного розуміння змісту понять «прямий»
та «перехресний» допит свідків і потерпілих, які були запозичені з країн зі змагальною
формою кримінального процесу та ролі суду в контролі за належним дотримання
процесуального порядку його проведення сторонами під час судового кримінального
провадження.
Допит потерпілого повинен проводитися згідно з положеннями ч. 2 ст. 352 КПК
України за правилами допиту свідків.
Щодо черговості допиту потерпілих та свідків М.С. Строгович слушно зазначав, що
потерпілий має допитуватися до допиту свідків, оскільки, в такий спосіб усувається
вплив показань, даних свідками в суді, на показання потерпілого, який, на відміну від
свідків, до допиту не видаляється із зали судового засідання.
Свідка повинна починати допитувати, в першу чергу та сторона, за ініціативою
якої він був викликаний, тобто свідка обвинувачення – прокурор, а свідка захисту –
захисник, обвинувачений. Суд не проводить допит, а тільки контролює дотримання
правил його здійснення сторонами, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити
свідків від образи та забезпечує необхідний порядок судового засідання.
У разі нечіткості в показаннях свідка щодо наявності або відсутності конкретних
обставин, суд може вимагати від свідка, потерпілого однозначної відповіді на питання –
«так» або «ні» (ч. 10 ст. 352 КПК України), але задавати свої питання головуючий та
судді можуть, відповідно до ч. ч. 11 і 13 ст. 352 КПК України, тільки після того, як свідку
поставлять питання потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх
представники та законні представники або при дослідженні інших доказів.
Слід зазначити, що законодавець взагалі не передбачає щодо допиту
обвинуваченого використання термінів «прямий» і «перехресний» допит. Суд у допиті не
бере участі, він може лише відвести поставлене стороною запитання. Кожна із сторін
сама допитує представлених нею свідків прямий допит (головний допит), залишаючись в
межах тих обставин, які вона бажає довести показами даного свідка; після головного
допиту починається протилежний або перехресний допит під час якого дозволяється
задавати навідні запитання.
Законодавець не дає визначення «прямого допиту». Зміст цього поняття
намагаються розкрити науковці, наприклад, «прямий допит – це допит, який
здійснюється між двома учасниками судового процесу, тобто одна особа (прокурор,
захисник або обвинувачений) ставить запитання, а інша (свідок) – відповідає» [2, с. 89],
проте, таке визначення не можна вважати дуже вдалим, оскільки воно не відтворює всіх
ознак прямого допиту. Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні
запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді
або підказка до неї. Таким чином, можна зробити висновок, що «прямий допит – це
допит свідка обвинувачення, потерпілого прокурором, а свідка захисту – захисником,
обвинуваченим під час кримінального судового провадження». Відповіді свідка
обвинувачення під час проведення прямого допиту повинні розкрити всі ті обставини,
які підлягають доказуванню в реалізацію правової позиції обвинувачення, а свідка
захисту – правової позиції захисту.
Щодо сутності перехресного допиту між науковцями також не має єдності. Так, на
думку В.О. Попелюшка перехресний допит свідка зводиться до допиту свідка
сторонами з приводу одних і тих саме обставин. Кожний учасник судового розгляду має
право ставити свідкові додаткові запитання для з’ясування або доповнення відповідей,
даних на запитання інших осіб. С. Дуда під перехресним допитом розуміє такий допит,
за якого учасники судового розгляду можуть почергово задавати одній і тій самій особі
питання щодо будь-яких епізодів (фрагментів) його показань, з метою їх уточнення,
доповнення та перевірки.
Проведення перехресного допиту свідка дозволяє перевірити його свідчення і з
точки зору обвинувачення, і з точки зору захисту, виявляє окремі неточності і
суперечності в показаннях, усуває їх неповноту, допомагає уникнути помилок при
з’ясуванні окремих обставин справи.
Основна мета перехресного допиту, дискредитувати свідка протилежної сторони,
продемонструвавши повну неспроможність його показань, за допомогою навідних
питань довести, що свідок або дає неправдиві свідчення, або сумлінно помиляється.
Проте, основною проблемою такого допиту є те, що до нього складно підготуватися
заздалегідь, адже навідні запитання треба формулювати «на місці» і задавати відразу
після проведення прямого допиту.
Так, згідно з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право
допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати
виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
Таким чином, можна зробити висновок, що обвинувачений повинен мати право, навіть
за наявності захисника, самостійно поставити необхідні питання при прямому допиті
свідків захисту.
Положення ч. 7 ст. 352 КПК України взагалі не мстять будь-яких обмежень участі
обвинуваченого у проведенні перехресного допиту свідка обвинувачення чи потерпілого
– «після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається
можливість перехресного допиту свідка». Тобто, оскільки обвинувачений належить до
сторони захисту, то не повинно бути ніяких перешкод його участі у перехресному
допиті.
8. Допит експерта в суді.
У ст. 224 КПК України, норми якої стосуються допиту на стадії досудового
розслідування, йдеться мова про допит свідка, потерпілого і підозрюваного. Допит
експерта передбачений ст. 356 КПК України, який закріплений як процесуальна дія, яка
відбувається тільки у суді і має на меті з’ясувати кваліфікацію експерта, його
компетентність у питаннях, що вирішуються в експертизі, а також роз’яснення та
доповнення наданого ним висновку. Ця стаття визначає підстави, порядок виклику,
допиту, а також коло питань, які можуть бути поставлені експерту.
Так, підставою для виклику експерта для допиту в суді є саме необхідність
роз’яснення його висновку (ч. 1 ст. 356 КПК України). У п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК України
зазначається, що експерт зобов’язаний прибути до слідчого, прокурора та суду і дати
відповіді на поставлені запитання під час допиту. На початковому етапі допиту експерта
головуючий встановлює особу експерта, приводить до присяги і попереджає його про
кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (ч.1 ст. 356
КПК), а також за відмову без поважних причин виконувати обов’язок давати показання в
суді (п. 2. ч. 5 ст. 69 КПК). Предметом допиту експерта є його висновок, роз’яснення
положень цього висновку та встановлення кваліфікації експерта.
Процедура допиту передбачає, що першою допитує експерта сторона, за
зверненням якої він проводив експертизу. Після цього потерпілий, цивільний позивач,
цивільний відповідач, їхні представники та законні представники, головуючий та судді
можуть поставити запитання експерту, що виникають у процесі допиту (ч. 2, ч. 3 ст. 356
КПК України). До них можна віднести питання, що стосуються: достатності відомостей
про досліджувані об’єкти у представлених матеріалах провадження; наукового обґрунтування
та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; кількості та якості зразків
представлених для порівняльного дослідження; роз’яснення окремих положень методики
дослідження; змісту спеціальної термінології, яку експерт застосовує в ході дослідження.
 Ч. 2 ст. 101 КПК України вказує на те, що запитання, які ставляться експертові, та
його висновок щодо них не можуть виходити за межі його спеціальних знань.
Встановлення під час допиту компетентності та компетенції експерта відіграє важливу
роль для оцінювання допустимості та достовірності здобутих доказів, викладених у його
висновку.
Процедура подальшого допиту експерта полягає у наданні права протилежній
стороні ставити запитання експерту з метою перевірки допустимості та достовірності
доказів, які експерт здобув під час проведення експертизи, а також встановлення його
кваліфікаційного рівня. Якщо протилежна сторона володіє фактичними даними про
порушення норм чинного законодавства у процесі вилученні речових доказів під час
проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, які надалі
стали об’єктами експертного дослідження, сторона має право надати такі докази і
спростувати наданий експертом висновок. Тому під час допиту експерта протилежна
сторона може поставити запитання, що стосуються стану пакування об’єктів, у якому
вони були надані на дослідження, їх цілісності, наявності на пакуваннях відповідних
реквізитів (підписів слідчого, спеціаліста, понятих, відбитків печаток), відповідності
представлених об’єктів їхньому опису в постанові (ухвалі) про призначення експертизи
тощо. Під час допиту протилежна сторона також може з’ясувати питання щодо
можливого перебування експерта, що проводив експертизу, у службовій або іншій
залежності від іншої сторони кримінального провадження або потерпілого, оскільки не
може бути експертом особа, яка перебуває у такій залежності і її висновок суд визнає як
недопустимий (ч. 2. ст. 69 , ч. 5 ст. 101 КПК України).
Однією з процесуальних форм перевірки та оцінювання доказів, здобутих під час
проведення декількох експертиз у кримінальному провадженні, які виконані різними
експертами з одних і тих самих питань, як за дорученням сторони обвинувачення, так і
сторони захисту, є одночасний допит двох і більше експертів у суді, що передбачено ч. 4
ст. 356 КПК України. Зі змісту ч. 4 ст. 356 КПК України вбачається, що процесуальними
передумовами одночасного допиту експертів є наявність розбіжностей у результатах
досліджень експертів. Додатковими передумовами можуть бути одноосібні роздільні
допити експертів, які проводили дослідження, за результатами яких не вдалося з’ясувати
причин розбіжностей у наданих висновках.
Тактика проведення одночасного допиту експертів в суді передбачає, що першого
допитують експерта, який проводив первинну експертизу, якому спочатку ставить
питання сторона, за ініціативою якої проводилось експертне дослідження (прямий
допит). Потім, згідно із частинами 2, 3 ст. 365 КПК України, ставлять питання інша
сторона, потерпілий, суд та інші учасники процесу (перехресний допит). Після першого
експерта допитується другий експерт, який проводив наступну експертизу та інші
експерти.
Після завершення одноосібних допитів експертів здійснюється одночасний допит
декількох експертів, коли питання ставляться всім присутнім експертам (шаховий
допит). Після того, як на всі питання сторін та суду надано відповіді, експерти мають
право задавати питання один одному. Таким чином, визначення достовірного висновку
встановлюється через одночасний допит експертів сторонами, судом, іншими
учасниками з можливістю експертів ставити питання один одному. У процесі ретельного
з’ясування всіх особливостей проведених досліджень, причин протиріч між висновками
експертів, під час допиту відображається принцип змагальності сторін у кримінальному
провадженні.
9. Цивільний позов у кримінальних провадженнях щодо корупційних
кримінальних правопорушень.

Відшкодування шкоди в кримінальному провадженні можливе і на підставі

судового рішення за результатами розгляду цивільного позову. Це є другий спосіб
відшкодування (компенсації) шкоди.

Чинний КПК не містить дефініції поняття «цивільний позов». У широкому

розумінні під цивільним позовом слід розуміти вимогу про відшкодування матеріальної
чи компенсацію моральної (немайнової) шкоди, завданої безпосередньо кримінальним
правопорушенням чи іншим суспільно небезпечним діянням, що розглядається та
вирішується за правилами кримінального судочинства.

Цивільний позов - це заявлена у кримінальному провадженні вимога фізичної або

юридичної особи про відшкодування їй матеріальної чи компенсацію моральної шкоди,
що завдана безпосередньо кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно
небезпечним діянням до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка в силу закону
несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями
підозрюваного, обвинуваченого або суспільно небезпечними діяннями малолітньої,
неосудної чи обмежено осудної особи. Ця вимога може бути заявлена до початку
судового розгляду.

У ч.1 ст.129 КПК передбачено, що цивільний позов про відшкодування шкоди

може бути заявлений не лише про кримінальні правопорушення, а й у провадженні про
застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Предметом цивільного позову є матеріально-правова вимога щодо відшкодування

майнової та компенсації моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
або іншим суспільно небезпечним діянням. Така вимога пред’являється: 1)
підозрюваному, обвинуваченому; 2) фізичній чи юридичній особі, яка за законом несе
юридичну відповідальність за шкоду, що завдана діяннями підозрюваного,
обвинуваченого або неосудною особою.

Цивільний позов може бути пред’явлений:

1) особою, якій завдано кримінальним правопорушенням або іншим суспільно

небезпечним діянням майнової або моральної шкоди, її представником (ч. 1 ст. 128
КПК).
 Повноваження представника цивільного позивача підтверджуються такими
обов’язковими документами: адвоката-представника - свідоцтвом про право на зайняття
адвокатською діяльністю, ордером, договором із захисником або дорученням органу,
уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 50 КПК);
керівника юридичної особи чи іншої уповноваженої законом або іншими установчими
документами особами - копією установчих документів юридичної особи; працівника
юридичної особи, яка є цивільним позивачем - довіреністю (ч. 1, 2 ст. 63 КПК);

2) законним представником неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому

законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними (ч. 2 ст. 128 КПК).

Відповідно до ст. 44 КПК до законних представників відносяться: батьки

(усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні
близькі родичі чи члени сім`ї (термін «близькі родичі» містить вичерпний перелік осіб,
що зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК), а також представники органів опіки і піклування,
установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній,
недієздатний чи обмежено дієздатний.

Законний представник може бути замінений іншим із числа осіб, зазначених у ч. 2

ст. 44 КПК лише в разі, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи,
яку він представляє;

3) прокурором, якщо позов заявлено в інтересах держави та громадян, які через

свій фізичний чи матеріальний стан чи неповноліття, похилий вік, недієздатність або
обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (ч. 3 ст. 128 КПК).

Прокурор пред’являє цивільний позов відповідно до п.12 ч.2 ст.36 КПК. Під час
подання позову в інтересах громадян у позовній заяві прокурор повинен зробити
посилання на правові та фактичні підстави пред’явлення ним позову з повним
обґрунтуванням причин, через які громадяни не можуть самостійно захистити свої права
(неповнолітній вік, похилий вік, недієздатність тощо).

Цивільний позов розглядається судом разом з кримінальним провадженням, що

безперечно має процесуальну економію за рахунок відсутності цивільного позову в
порядку цивільного судочинства. Крім того, спільний розгляд цивільного позову і
кримінального провадження сприяє швидкості та повноті дослідження предмета
доказування (п. 3 ч. 1 ст. 91), звільняє цивільного позивача і цивільного відповідача від
сплати державного мита.

Основними суб’єктами взаємодії з приводу пред’явленого позову виступають

цивільний позивач і цивільний відповідач.
 Якщо цивільний позов пред’явлено потерпілим, то він поєднує одночасно обидва
процесуальні статуси, отже, використовує права і несе обов’язки і цивільного позивача, і
потерпілого.

Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені ст. 55 КПК для потерпілого
в тій частині, що стосується цивільного позову.

До форми та змісту позовної заяви є певні вимоги, що застосовуються за аналогією

у кримінальному провадженні та обумовлені ст. 119 ЦПК України.

Про прийняті процесуального рішення орган досудового розслідування

зобов’язаний надати цивільному позивачеві інформацію, яка стосується цивільного
позову. Випадки та порядок повідомлення передбачені у ст. 56, 111, 112 КПК.

Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також

особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в
порядку цивільного судочинства.

Якщо особі відмовлено у позові в порядку цивільного, господарського або

адміністративного судочинства, то вона позбавляється права пред’являти той же позов у
кримінальному провадженні. Якщо такий позов пред’явлено, то слідчий, прокурор
повинні винести постанову, а суд - ухвалу про повернення позову з наведеної підстави.

Цивільний позивач може відмовитися від позову до видалення суду в нарадчу

кімнату для ухвалення судового рішення.

З моменту заявлення позову цивільним позивачем автоматично виникають права й

обов’язки і цивільного відповідача. Для визначення цього статусу закон не вимагає, щоб
орган досудового розслідування чи суд виносили рішення. Процесуально цей статус не
оформлюється ні постановою органу досудового розслідування, ні ухвалою суду.

Цивільними відповідачами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші

особи, а також підприємства, установи та організації, які в межах закону несуть
матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного
(обвинуваченого) або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до
якої пред’явлено цивільний позов згідно з гл. 9 КПК.

У кримінальному провадженні щодо юридичної особи можуть бути використані

підстави відповідальності, що передбачені у гл. 82 ЦК України.

Випадки та порядок повідомлення цивільного відповідача про прийняті

процесуальні рішення визначено в ст. 42, 111, 112 КПК.
 Цивільний позивач вправі в установленому порядку клопотати перед судом про
вжиття заходів забезпечення пред’явленого ним цивільного позову.

До заходів забезпечення цивільного позову відносяться: а) тимчасове вилучення

майна підозрюваного під час вчинення окремих слідчих (розшукових) дій (ст. 167-169);
б) арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в межах закону несуть
цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями (ст. 170-175); в) передача майна, на
яке накладено арешт, на зберігання.

Цивільний позов не може бути розглянутий під час закриття кримінального

провадження: 1) прокурором (слідчим) під час досудового провадження згідно з
умовами ч. 1 ст. 284 КПК; 2) судом у підготовчому судовому засіданні у разі
затвердження угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (п. 1 ч. 3 ст.
314КПК) та встановлення підстав, що передбачені п. 4-8 ч. 1 ст. 284 КПК; 3) судом під
час судового розгляду у випадках - встановлення обставин, що передбачені у п. 5-8 ч. 1
ст. 284 КПК; - відмови прокурора та потерпілого від підтримання обвинувачення в суді;
-звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 288 КПК); -затвердження
вироком угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (ст. 475 КПК). Якщо
кримінальне провадження підлягає закриттю за наведених підстав, то особа, яка веде
провадження, зобов’язана роз’яснити право пред’являти позов в порядку цивільного
судочинства.

Рішення, що приймаються судом за результатами розгляду цивільного позову у

кримінальному провадженні: 1) задовольнити цивільний позов повністю або частково;
2) відмовити в позові; 3) залишити позов без розгляду.

Рішення про повне або часткове задоволення позову може бути винесене лише в
разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і
ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи
примусових заходів виховного чи медичного характеру. У цьому випадку не має
значення звільняє суд обвинуваченого від покарання чи призначає його, або застосовує
запобіжні заходи.

Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково, якщо в судовому

засіданні були доведені підстави цивільного позову.

Суд відмовляє у позові в разі ухвалення виправдувального вироку на основі

відсутності події кримінального правопорушення.

У випадку виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу

кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального
правопорушення, а також неприбуття цивільного позивача (його представника,
законного представника) в судове засідання суд залишає позов без розгляду (ч. 3 ст.129,
ст. 326 КПК).

10. Виступ адвоката у судових дебатах.

Вирішальним є захисна промова адвоката в кримінальному провадженні. В

спеціальній літературі зазначається, що захисна промова є промовою в судових дебатах,
в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування
по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші
питання, які мають значення для правильного вирішення справи.

Виступаючи із захисною промовою в суді, адвокат, передусім, повинен висвітлити

передбачені кримінальним процесуальним законом обставини, установлення яких
необхідно для вирішення кримінальної справи, а також для прийняття процесуальних
профілактичних заходів у справі.

Виступ адвоката в дебатах сторін є підсумком всієї його попередньої діяльності по

захисту підсудного. Якщо обвинувальна промова є процесуальним засобом реалізації на
етапі дебатів сторін функції підтримання державного обвинувачення, основний
напрямок якого пов’язане з несенням тягаря доведення обвинувачення і спростування
доводів, наведених на захист підозрюваного або обвинуваченого (ч. 2 ст. 14 КПК), то
захисна промова, являє собою процесуальне засіб реалізації функції захисту. У процесі
дебатів сторін основний напрямок захисту пов’язано з приведенням доводів на захист
підсудного. Захисні доводи адвоката мають виправдовувальну спрямованість.

Захисна промова адвоката – це промова в судових дебатах, в якій з точки зору

захисту обвинуваченого дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті
обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які
мають значення для правильного вирішення справи.

Захисна промова, а саме її переконливість базується на таких визначальних

моментах: 1) що говорити; 2) як говорити; 3) кому говорити; 4) хто говорить.

Зміст захисної промови визначається темою і предметом виступу, матеріалами

кримінального провадження, позицією, яку зайняв захисник у ньому. Як правило, її
зміст складається із двох груп основних елементів – фактів і оціночних міркувань.

Оскільки захисник проголошує свою промову після обвинувача, він повинен

внести щось нове у висвітлення фактів, по-новому дослідити докази та характеристику
особи обвинуваченого. Але захисник не повинен забувати про верховенство права,
законність і об’єктивність, не перекручувати факти й не вдаватися до фальші.
 Захисна промова повинна містити в собі такі елементи:

 вступ;
 виклад фактичних обставин справи;
 аналіз доказів шляхом принципової критики обвинувачення, всебічно
показуючи роль свого підзахисного у справі;
 міркування про кваліфікацію діяння або про відсутність складу злочину чи
про недоведеність пред’явленого обвинувачення, обґрунтовуючи свою позицію
узагальненими, теоретичними положеннями з правової літератури і судової практики
Верховного Суду України;
 характеристику особи підзахисного, дослідження психологічних моментів,
що мають значення для справи;
 аналіз причин і умов, які спричинили вчинення злочину;
 міркування щодо міри покарання і цивільного позову;
 висновок.
Адвокат повинен у промові наголосити на фактичних обставинах справи, які
свідчитимуть на користь підсудного. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів становить
основну частину захисної промови адвоката. При цьому не потрібно повторювати
фабулу кримінальної справи. Варто висловити свою версію, проаналізувати та оцінити
процесуальні докази і обґрунтувати з їх допомогою свої доводи. Аргументи повинні
бути достатніми для обґрунтування висновків. Адвокат повинен проаналізувати роботу
органів досудового слідства, і вказати на допущені ними порушення та недоліки
розслідування відносно підсудного. Фактично, захисник повинен «розбити» систему
доказів, висунутих прокурором.

Роль адвоката є вирішальною при забезпеченні права на захист від обвинувачення

та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах
України, в тому числі в суді першої інстанції. Отримання кожною людиною правової
допомоги є важливо цінністю в кожному демократичному суспільстві. На сьогодні
юридична допомога фактично набуває статусу особливого соціального правового блага.

Здійснення адвокатом функції захисту є важливою гарантією і формою реалізації

конституційного права кожного на правову допомогу, яке, в свою чергу, є одним із
елементів права доступу до правосуддя. При цьому особливого значення набуває
забезпечення кваліфікованої правової допомоги, що стає можливим завдяки надання її
саме адвокатами. Звідси участь адвоката в суді першої інстанції є важливою та
вирішальною для забезпечення надійного захисту обвинуваченого.
 Підводячи підсумок важливо сказати, що виконуючи покладену законом функцію
захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження
доказів у суді була встановлена істина.

Сьогодні кожному юристу, яку б роботу він не виконував, часто доводиться

виступати з доповідями, лекціями, чи просто бесідувати з колегами та клієнтами в ході
здійснення професійної діяльності. При цьому, саме в юридичній професії, дуже
важливе значення має манера подачі своєї позиції та бачення ситуації, адже часто від
вміння юриста переконувати залежить вирішення того чи іншого питання.

Серед адвокатів такі вміння вже давно стали обов’язковим атрибутом їхньої
професії, адже від цього часто залежать долі людей. Приклади застосування
ораторського мистецтва адвокатів в кримінальних справах найчастіше можна зустріти в
судових дебатах, що зазвичай є найяскравішою та найемоційнішою частиною судового
розгляду справи.

Судові дебати – це передбачена кримінальним процесуальним кодексом частина

судового розгляду справи в суді, в якій наочно проявляється одна з найважливіших
засад кримінального судочинства - змагальність сторін та свобода в поданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 364 КПК України передбачено, що у судових дебатах виступають

прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач,
його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник,
обвинувачений, його законний представник, захисник.

Звичайно, захищати важче, ніж обвинувачувати. Як видно з конструкції статті,

виступ захисника обвинуваченого йде після виступів всіх інших учасників, тому за
формою та змістом він повинен бути яскравішим та переконливішим, ніж попередні,
щоб спростувати доводи обвинувачення та справити найбільший вплив для позитивного
вирішення справи. У цьому сенсі становище захисника більш вигідне, оскільки до
початку свого виступу він вже знає всі доводи протилежної сторони.

Відповідно до положень частини 1 статті 47 КПК України захисник зобов’язаний

використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами
України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів
підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи
обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність
підозрюваного, обвинуваченого. Саме в судових дебатах адвокат разом з
процесуальними засобами захисту повинен вміти застосувати всі свої здібності та
вміння переконувати.
 Всі юристи з студентських часів пам’ятають лекції ораторського мистецтва. Ще за
часів імператорів володіння красномовством викликало неабияке захоплення.
Починаючи з Сократа, Платона та Демосфена, відомі оратори виводили свої прийоми та
засоби для вдалих промов. У кожного секрет був свій – від невербальних засобів до
застосування законів логіки, підбираючи логічний наголос, темп, та застосовуючи інші
ораторські прийоми підтримки уваги та переконання слухачів.

Для промови адвоката в судових дебатах використання цих засобів та прийомів є

дуже важливим.

Перш за все, слід сказати, що не існує універсальних правил побудови публічного

виступу. Його суть залежатиме від мети і завдань, що стоять перед адвокатом, від
складу слухачів та обставин справи.

Часто невдалий виступ пов'язаний з невмінням відобразити логіку думок в

словесній формі. Людина, що виголошує промову може чудово відчувати логічну
структуру промови, але далеко не завжди вміє правильно відтворити це словесно, не чує
себе з боку і не помічає логічних зрушень, що відбуваються в звуковій мові. Внаслідок
цього слухачі сприймають промову не так, як її хоче подати оратор, а так, як він її
виголосив насправді.

Тому, важливим етапом є підготовка адвоката до промови. Більшість досвідчених

юристів підкреслюють важливе значення попередньої підготовки до виголошення
публічної судової промови згідно з вимогами кримінально-процесуального закону.
Готуватися до промови досвідчені адвокати радять письмово, що допоможе швидко
зорієнтуватись під час виступу та вчасно виявити спірні моменти під час промови інших
учасників дебатів.

Окрім письмової підготовки слід застосовувати і психологічну. Адвокат повинен

пям’ятати , що в залі суду знаходяться два протилежних табори - обвинувачення і
захисту, тому часто промова виголошується в умовах емоційної напруги, до чого також
слід підготуватись.

Можливо, комусь стануть у нагоді хитрощі, до яких ще здавна вдавалися так звані
«шахраї логіки» - софісти. Наприклад, помічено, що вживання виразів типу «отже»,
«якщо», «бо», «тобто», «з тим, щоб», «між тим» та ін створює враження логічної
спроможності.

Дехто вдається до прийомів підтримки уваги слухачів, наприклад шляхом

звернення до аудиторії з несподіваним запитанням, використання прикладів з художньої
літератури, приказок, фразеологічних виразів, порівнянь чи навіть елементів гумору.

Однак, не слід перетворювати промову на емоційну суперечку, або філософію

права. Якщо адвокат погано знає справу , то ніколи не зможе переконати слухачів, а тим
більше суд. Багато адвокатів надають перевагу стислості До того ж, як сказав А. Дюма, -
хто багато говорить, той рано чи пізно скаже дурість.

Слід пам’ятати, що згідно ст. 94 КПК оцінка судом доказів здійснюється судом за
його внутрішнім переконанням. Основна мета адвоката - вплинути на формування
внутрішнього переконання судді, встановити істину у справі й вплинути на прийняте
рішення.

Частиною 5 ст. 364 КПК України передбачено, що учасники судового провадження

мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в
судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази,
суд відновлює з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження,
та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з
приводу додатково досліджених обставин.

Традиційно,промова адвоката в судових дебатах складається з таких частин:

1. вступ;
2. встановлення фактичних обставин справи, аналіз та оцінка доказів;
3. обґрунтування кваліфікації злочину;
4. характеристика особи підзахисного;
5. міркування про цивільний позов (за його наявності);
6. заключна частина.

У вступній частині слід оцінити злочину у контексті загальних проблем

(соціальних, економічних, культурних, сімейних тощо) та їх впливу на поведінку
підзахисного.

Адвокат повинен у промові наголосити на фактичних обставинах справи, які

свідчитимуть на користь підсудного. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів становить
основну частину захисної промови адвоката. При цьому не потрібно повторювати
фабулу кримінальної справи. Варто висловити свою версію, проаналізувати та оцінити
процесуальні докази і обґрунтувати з їх допомогою свої доводи. Аргументи повинні
бути достатніми для обґрунтування висновків. Адвокат повинен проаналізувати роботу
органів досудового слідства, і вказати на допущені ними порушення та недоліки
розслідування відносно підсудного. Фактично, захисник повинен «розбити» систему
доказів, висунутих прокурором.

При характеристиці підсудного адвокатові не слід допускати перебільшення, однак

треба наголосити на обставинах, що пом'якшують відповідальність. Завдання адвоката -
розкрити внутрішній світ підзахисного, висвітлити його думки й переживання, пояснити
суду мотиви його поведінки, а також довести всі обставини, що говорять на користь
підсудного.
 Будь –які дані не слід перекручувати, так як це може викликати недовіру до позиції
захисника в цілому.

Висновки адвоката у судовій промові повинні бути чіткими та обґрунтованими,

послідовними та беззаперечними. Завершуючи свій виступ адвокат повинен просити суд
прийняти рішення (винести вирок), який був би справедливим з врахуванням всіх
наведених ним аргументів.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися

репліками. Право останньої репліки належить обвинуваченому або його захиснику.

Слід пам’ятати, що оратором може стати будь-яка людина, якщо вона буде
вчитися цьому мистецтву і не пошкодує для цього часу і сил. Кожен юрист може
випрацювати притаманну лише йому тактику виголошення промови у суді, здобути
вміння спілкуватися з будь-якою аудиторією, переконувати та вигравати будь-який
судовий процес.