ТЕМА: 2.

Договори щодо реалізації спільної власності на землю

Задача:

Подружжя Гончар перебуваючи у шлюбі у 2020 році придбали земельну

ділянку сільськогосподарського призначення площею 30 га. Земельна
ділянка оформлена на чоловіка. Дружина має намір відчужити
нерухомість на користь третьої особи. Надайте консультацію, зокрема:

1. Опишіть та проаналізуйте норми цивільного, земельного та

сімейного законодавства враховуючи умови задачі;

Цивільне законодавство

Слід почати з того, що третя книга Цивільного кодексу України

регламентує положення інституту права власності. Стаття 316 ЦК України
дає визначення поняттю права власності, а саме: правом власності є право
особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю
волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України
здійснення права власності власника проявляється через володіння,
користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Земельне законодавство

Щодо земельного законодавства, то глава 14 Земельного кодексу

України регламентує інститут права власності на землю. Ч. 1 ст. 78 ЗК
України також закріпила здійснення права власності на землю власника
через володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Стаття 79-1 ЗК України прописала характерну особливість щодо
правового статусу земельних ділянок, а саме: “формування земельної
ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних
прав”.
Сімейне законодавство

Глава 7 Сімейного кодексу України регулює інститут права приватної

власності дружини та чоловіка. Ч. 1 ст. 57 СК України прописує перелік
об’єктів, що можуть бути особистою приватною власністю дружини,
чоловіка, 5-ий пункт цієї ж статті безпосередньо торкається земельного
законодавства, оскільки таким об’єктом є земельна ділянка:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору
дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали
їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації

відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового
фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок

приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або
одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і
комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій,
або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм
безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Оскільки земельна ділянка набута шляхом придбання подружжям під

час шлюбу, вона є спільною сумісною власністю відповідно до положень
статті 60 СК України, а саме: майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності
незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання,
ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)
самостійного заробітку (доходу). Частина друга цієї ж статті прописує, що
вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.

2. Які договори повинні бути укладені у цьому випадку?

У ст. 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на

укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може
врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не
суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам
суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть
врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути
укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до
виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших
законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної

власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування
і розпорядження ним відповідно до ст. 63 СК України.

У ч. 1 ст. 65 СК України закріплено принцип розпорядження

спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також ч. 2 ст. 69 СК
України передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною
згодою. Статтею 60 СК України встановлено, що право на майно виникає
у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них,
і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного
значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній
власності подружжя без визначення часток.
 Згідно зі ст. 70 СК України такі частки визначаються подружжям при
поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними
або шлюбним договором.

Відповідно до п. в ч. 1 ст. 140 ЗК України відчужити земельну

ділянку можна лише за рішенням власника, тобто необхідна згода
чоловіка.

3. Опишіть загальний алгоритм підготовчих дій нотаріуса для

посвідчення договорів відображених у цій задачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи,

спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов’язків.
Положення статті 209 ЦК України визначають правочини, що
потребують нотаріального посвідчення, а саме:

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному

посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю
сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або

іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення
такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено
текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого

правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим відповідною
статтею ЦК України.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її

участю може бути нотаріально посвідчений.
 Відповідно до наказу Міністерства юстиції України Про
затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
від 22.02.2012 № 296/5 нотаріус повинен вчинити такі дії:

1. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що

звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

2. Перевірка нотаріусом дієздатності громадянина, що звернувся за

вчиненням нотаріальної дії, на підставі наданих документів, передбачених
статтею 43 ЗУ “Про нотаріат”, що підтверджують його вік, а також на
підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та
роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи
усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту
роз’яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи
щодо вчинення нотаріальної дії.

3. Нотаріус зобов’язаний установити волевиявлення особи, яка

звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний
встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який
він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов
правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину
здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння
сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для
кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину
може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

4. Відповідно до статті 46 ЗУ “Про нотаріат” нотаріус має право

витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи,
необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та (або)
документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк
не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та
документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення
вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

5. При посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій)

документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності
перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу
пред'явлення документа, при видачі дублікатів тощо на відповідних
документах вчиняються посвідчувальні написи.

6. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер.

Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації
нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом,
чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з
моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації
нотаріальних дій.