ЗЕМЕЛЬНІ СПОРИ задачі

---

2. Громадянка Німеччини С. є власником земельної ділянки, яку вона

отримала у власність, будучи громадянкою України, в порядку, визначеному
Законом України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних
ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 р. Селищна
рада, вважаючи С. неналежним власником земельної ділянки, прийняла
рішення про відчуження земельної ділянки.

Дайте правовий висновок по справі.

Згідно ст. 1 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості)
земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” Право на земельну
частку (пай) мають громадяни та юридичні особи України, які відповідно до
законодавства України набули право на земельну частку (пай);

Відповідно до ст. 3 цього Закону підставами для виділення земельних

ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення
відповідної сільської, селищної, міської ради.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як

правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної
частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні
ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні
насадження, сінокоси або пасовища).

Право власності на землю громадян врегульовано статтею 81 Земельного

кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 81 Земельного кодексу України іноземці та

особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки
несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також
на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами
населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що
належать їм на праві приватної власності.

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на

земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими

цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна,

що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

За нормою частини 4 статті 81 Земельного кодексу України землі

сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а
також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Виходячи з вищевикладеного, єдиною підставою отримання у власність

іноземним громадянином земельної ділянки сільсько-господарського
призначення – це прийняття спадщини.

За нормами земельного законодавства невідчуження земельної ділянки

іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у
випадках, визначених Земельним кодексом України, є підставою для
припинення права власності на земельну ділянку (пункт «е» ст. 140
Земельного кодексу України).

Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без

громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним
кодексом України є підставою для примусового припинення прав на
земельну ділянку (пункт «д» ст. 143 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи

переходить право власності на земельну ділянку, яка за Земельним кодексом
України не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її
власником протягом року з моменту переходу такого права.

У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого

строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за
рішенням суду.

Примусове відчуження здійснюється виключно на підставі відповідного

судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, нормами Земельного кодексу України чітко

визначені права іноземців щодо успадкування земельних ділянок
сільськогосподарського призначення та обов’язок припинити право власності
на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її
відчуження протягом року.

5. Член садівничого товариства Т. звернувся із заявою до правління

товариства з вимогою надати йому документ, що посвідчуватиме його право
власності на земельну ділянку, у зв’язку з його намірами її продати.
Правління садівничого товариства відмовило громадянину Т. на тій підставі,
що продаж земельних ділянок такого цільового призначення заборонено, а
власником усіх земель садівничого товариства є правління садівничого
товариства.

Дайте правову оцінку діям сторін.

Відповідно до пункту а) частини другої ст. 22 Земельного кодексу України до
земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські
угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Отже, земельні ділянки для садівництва відносяться до земель
сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 35 Земельного кодексу України українці мають право

набувати із земель державної і комунальної власності безплатно у власність
або на умовах оренди земельні ділянки для ведення садівництва.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про кооперацію» земля

кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або
придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного
кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної
або комунальної власності відповідно до закону.

Так, кооперативам можуть бути надані безкоштовно у власність або в оренду

земельні ділянки органами місцевого самоврядування або органами
виконавчої влади на підставі містобудівної документації. Крім цього, земля
кооперативу може складатися із земельних ділянок, які кооператори
придбали на підставі цивільно-правових угод. Кожен член кооперативу має
право на володіння, користування і за згодою кооперативу управління
майном, що належить кооперативу. Для того, щоб кожен член кооперативу
міг реалізувати своє право на власність, потрібно виділити ділянку з
кооперативу шляхом її виділення та приватизації.

Відповідно до статті 35 Земельного кодексу України приватизація земельної

ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без
згоди на те інших членів цього товариства.

Згідно ст. 131 Земельного кодексу України Укладення цивільно-правових

угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також
набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами
здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням
вимог цього Кодексу.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного

права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки
може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має
письмово повідомити власника земельної ділянки.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності

можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування,
довічного утримання (догляду), спадкового договору, міни, шляхом внесення
до статутного (складеного) капіталу чи шляхом їх передачі у довірчу
власність (у разі якщо відповідно до закону право власності особи, яка
передала своє майно у довірчу власність, припиняється), чи шляхом
звернення стягнення на них.

Отже, доводи правління садівничого товариства є неправомірними, продаж

земельних ділянок такого цільового призначення дозволено, а член
товариства може приватизувати земельну ділянку.

13. Л. і Н. після розлучення отримали на праві спільної часткової власності

по 1/2 частки спільної земельної ділянки.

Н. без згоди Л. незаконно збудував будинок, без розробки проєктної

документації, не отримуючи дозволів на проведення будівельних робіт у
відповідних організаціях. Л. звернулася до суду з проханням виділити 1/2
частки спільної земельної ділянки та припинити право спільної часткової
власності на земельну ділянку.

Які підстави припинення права спільної власності? Яким має бути рішення
суду?
 Згідно ст. 355 ЦК України Майно, що є у власності двох або більше
осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. 356 ЦК України Власність двох чи більше осіб із

визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою
власністю.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні

особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності

вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю
співвласників або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 357 ЦК України Право спільної часткової

власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ст. 364 ЦК України Співвласник має право на виділ у натурі

частки із майна, що є у спільній частковій власності.

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається

згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього
Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших
співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його
частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника,

який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

3. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для

співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності
на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене
майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній
реєстрації.
 Отже, суд може ухвалити рішення про виділ частки Л. із спільного
майна, якщо Н. компенсує Л. її частку у спільному майні.

15. Міська рада прийняла рішення про відведення гараж-но-будівельному

кооперативу «Шлях» земельної ділянки під будівництво в зеленій зоні міста.
Кооператив розпочав вирубку дерев, будівництво під’їзних шляхів, завезення
необхідних бу-дівельних матеріалів.

Група громадян висунула вимоги щодо зупинення будів-ництва і скасування

рішення ради про відведення земельної ді-лянки, посилались на те, що
населення не було завчасно проін-формовано про забудову, не враховано
громадської думки, не-має позитивного висновку екологічної експертизи.

До якого органу для вирішення спору мають звернутися громадяни? Як

вирішити справу?

---

18. Міським жителям у 2014 р. були надані в оренду строком на 5 років

земельні ділянки площею по 0,06 га для ведення індивідуального
городництва. У 2020 р. громадяни звернулися до сільської ради про передачу
їм безоплатно у приватну власність вказаних земельних ділянок відповідно
до ст. 118 ЗК України та посилаючись на Закон України «Про оренду землі»,
за яким орендарі мають переважне право на отримання орендованої
земельної ділянки у власність (ст.9).

Сільська рада відмовила у задоволенні заяв громадян, так як діє мораторій на

відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення
державної форми власності. Крім того, земельні ділянки знаходяться за
межами населеного пункту, а тому рада не має право розпоряджуватися
землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Як вирішити цю справу? Який порядок отримання у власність орендованих
земельних ділянок? Назвіть істотні умови договору оренди земельної
ділянки.

Згідно ст. 15 Закону України «Про оренду землі» Істотними умовами

договору оренди землі є:

об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної

ділянки);

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов

розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її
несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. 9 цього Закону Орендар має переважне право на придбання

у власність земельної ділянки у разі її продажу, за умови що він сплатить
ціну, за якою продається така земельна ділянка. Якщо відповідно до закону
орендар не може набувати у власність земельну ділянку
сільськогосподарського призначення, він може в порядку, визначеному
Земельним кодексом України, передати своє переважне право купівлі такої
земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у
власність таку земельну ділянку. У разі продажу земельної ділянки на
земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельної ділянки на
земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтями
135-139 Земельного кодексу України.

Орендодавець зобов’язаний повідомити в письмовій формі орендаря про

намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших
умов, на яких вона продається. У разі продажу земельної ділянки на
земельних торгах орендар повідомляється про намір продати земельну
ділянку на умовах та в порядку, визначених статтею 135 Земельного кодексу
України. У разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського
призначення (крім продажу її на земельних торгах) орендар повідомляється у
порядку, визначеному статтею 130-1 Земельного кодексу України.

У разі відмови орендаря від свого переважного права на придбання

орендованої земельної ділянки до нового власника такої земельної ділянки
переходять права та обов’язки орендодавця за договором оренди цієї
земельної ділянки.

Не допускається відчуження орендованих земельних ділянок державної або

комунальної власності без згоди на це орендаря.

Орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови

згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки. У разі продажу
земельної ділянки на земельних торгах згода на продаж земельної ділянки
надається шляхом прийняття організатором земельних торгів рішення про їх
проведення та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Отже, необхідними умовами для набуття права власності на орендовану

ділянку є її продаж, а також сплата орендодавцем встановленої ціни.

Таким чином, громадянам варто використати саме безоплатну приватизацію

цієї ділянки.

Згідно ст. 116 ЗК України Громадяни та юридичні особи набувають права

власності та права користування земельними ділянками із земель державної
або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів
місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим
Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється

шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у
користування.
3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться
у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і

комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності

в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 118 ЗК України Громадянин, заінтересований у

приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що
перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій
розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають
у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади
або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки
державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,
визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про

землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення
(відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що
замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

2. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган

виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня
отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення
(відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає
рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або
вмотивоване рішення про відмову.
---

19. Проживаючи в селі, К. отримав у приватну власність у встановленому

порядку земельну ділянку (2 га) для ведення особистого селянського
господарства. Після виходу на пенсію більшу частину року він проживав в
обласному центрі у своїх дітей. У зв’язку із цим він із сусідом Я. – жителем
села у 2016 р. уклав договір оренди на 5 років на використання своєї
земельної ділянки. Згідно з договором орендар зобов’язувався сплачу-вати
податок за земельну ділянку, охороняти у зимовий період житловий будинок
та передавати щорічно 50% врожаю овочевих культур, зібраного з
орендованої ділянки. Через 2 роки К. достроково розірвав договір, вважаючи,
що Я. несумлінно виконує його умови.

Орендар звернувся з позовом до суду про визнання не-законним

одностороннє припинення договору оренди.

Як вирішити цю справу?

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» Договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати
орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а
орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов
договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 15 цього Закону Істотними умовами договору оренди землі є:

об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної

ділянки);

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов

розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її
несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно ст. 24 цього Закону Орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з

договором оренди;

Орендодавець зобов’язаний:

передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам

договору оренди;

не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою

земельною ділянкою;

Відповідно до ст. 25 цього Закону Орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди

землі;

отримувати продукцію і доходи;

Згідно ст. 31 цього Закону Договір оренди землі може бути розірваний за
згодою сторін.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не

допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У ст. 32 цього Закону зазначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди

землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання
сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та
умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта
оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню
земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом
України та іншими законами України.

Таким чином, договір оренди землі може бути розірваний на вимогу однієї
сторони лише за рішенням суду, тому дії орендодавця є неправомірними.