ТЕМА 1.

Правові основи публічної фінансової діяльності

Поняття фінансів.
Фінанси – це система економічних відносин, які пов’язані з формуванням,
утворенням, розподілом (перерозподілом) і використанням фінансових
ресурсів.

важливою специфічною ознакою фінансів є те, що фінансові відношення

завжди пов’язані з формуванням грошових фондів та накопичень, що
мають матеріальну форму. Ця ознака притаманна для будь-яких
фінансових відносин у будь-яких суспільних господарствах, де вони
функціонують. При цьому форми і методи використання фінансових
ресурсів змінюються залежно від змін соціальної природи суспільства.

Публічні та приватні фінанси.

Фінансові ресурси країни охоплюють публічні та приватні фінанси.

Публічні фінансові ресурси – це фінансові ресурси, які є в розпорядженні

органів державної влади і управляння, органів місцевого самоврядування
та використовуються для забезпечення відтворення суспільних потреб
країни в цілому або її регіонів.

Приватні фінансові ресурси, на відміну від публічних, використовуються

для задоволення потреб приватних установ, фізичних осіб – підприємців,
громадян.

Потенційно фінансові ресурси формуються на стадії матеріального

виробництва, коли створюються нові матеріальні блага. Реальне ж
формування фінансових ресурсів відбувалося на стадії розподілу, коли
товари реалізуються і в складі виручки утворюються конкретні економічні
форми реалізованої вартості, наприклад, прибуток, доход.

Використання фінансових ресурсів здійснюється через грошові фонди

спеціального цільового призначення, але може бути і не фондова форма їх
використання. Фонди коштів – це важлива складова частина загальної
системи економічних відносин, що мають матеріальний вигляд і
функціонують у господарстві для концентрації ресурсів на основних
напрямах розвитку суспільного виробництва, для задоволення потреб
держави та особистості, для розвитку виробництв. Наприклад, фонд
споживання або бюджетні фонди.

Державні та місцеві фінанси.

Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних

відносин, що виникають у процесі формування і використання
централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового
забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб’єктами, мають

досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів
централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і
перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і
пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і
ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо.
Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона
отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають
формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних
осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу
і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують
використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі
обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі
перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають
насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них
присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Склад державних фінансів, що відображений на схемі 19, розглядається за

ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних
фінансів, як вже зазначалося, є:

— бюджет держави;

— фонди цільового призначення;

— державний кредит;

— фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства,
які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави
загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної
влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на
соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси
здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого
розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна
політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та

управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та
доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення
місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й
автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та
поселень.

Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів —

установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб

надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних
органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу,
звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не може підривати

фінансової бази регіонів. Місцеві органи влади й управління потребують
достатньо фінансових стимулів для ефективної діяльності. Якщо цього немає,
місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують
кошти, а не заробляють їх самостійно.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими

фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний
кредит.

Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення

своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й
децентралізовані (схема 20). Централізовані концентруються в бюджеті держави
і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на
податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь.
Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою
чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та
фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств
може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме
вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається

характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки
переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні
підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої
взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Централізовані та децентралізовані фінанси.

Централізовані фонди коштів відображають відносини, пов’язані з
мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, які
знаходяться в розпорядженні держави як суб’єкта публічної влади. За
рахунок цих фондів фінансуються видатки держави на управління, судову
та правоохоронну діяльність, соціальний захист населення, міжнародну
діяльність, капітальне будівництво, інвестиційну діяльність та інші галузі.
Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях
господарства, підприємствах, установах, організаціях, тобто в окремих
суб’єктах господарювання за рахунок власних прибутків. Наприклад,
відсотки на депозитні кошти юридичної особи. Вчені, юристи, економісти,
фінансисти розглядають фундаментальні відмінності між державними,
публічними та приватними фінансами.

Фінансова система держави, її структура.

Ланки фінансової системи України.

Поняття публічної фінансової діяльності, її суб’єкти, об’єкт,

предмет та зміст.
Фінансова діяльність держави – це організована, регламентована нормами
права діяльність уповноважених державних органів влади та органів
місцевого самоврядування з формування, розподілу, використання фондів
коштів, необхідних для створення умов соціально-економічного розвитку
країни.

Фінансова діяльність держави базується на таких принципах:

1) законності;
2) публічності, гласності, відкритості;
3) розподілу компетенції між законодавчими, виконавчими та судовими
органами влади;
4) відповідальності уповноважених суб’єктів:
5) економічної та соціальної спрямованості;
6) економічної безпеки фінансової діяльності держави;
7) єдності цілей фінансової діяльності всіх суб’єктів господарювання;
8) самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах
фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.
Згідно з функціями, які держава виконує у суспільстві, доцільно
розглядати зміст фінансової діяльності держави за такими напрямами:
1) формування централізованих та децентралізованих фондів коштів;
2) розподіл фондів коштів;
3) використання фондів коштів;
4) контроль за забезпеченням законності формування, розподілу та
використання фондів коштів.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами.

Метод фінансової діяльності держави – це конкретні засоби, які держава

використовує для управління фінансовою системою. Вибір цих засобів
залежить від ряду чинників: від завдань діяльності держави; від джерел
находжень доходів держави та цілей їх використання; від співвідношення
обсягів фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні різних
суб’єктів фінансової діяльності та ін. За сучасних умов господарювання
напрямам фінансової діяльності України притаманний комплекс методів
та правових форм їх встановлення. Для формування фондів грошових
коштів держава використовує метод обов’язкових та добровільних
платежів (у деяких підручниках перший засіб називають методом
мобілізації).

Метод мобілізації полягає у безумовному та примусовому вилученні

частини грошових коштів у власників на користь держави.
Найпоширенішими видами обов’язкових платежів є податки, збори до
цільових бюджетних фондів та позабюджетних фондів, платежі за
використання природних ресурсів, митні платежі, адміністративні
стягнення та фінансові санкції, штрафи. Ці платежі стягуються згідно з
Бюджетним кодексом України, Податковим кодексом України, щорічними
законами «Про Державний бюджет України» та іншими
нормативноправовими актами13. Метод добровільної мобілізації
грошових коштів включає в себе отримання доходів від державної та
комунальної власності, підприємницької діяльності, доходи від
некомерційного та побічного продажу, доходи від операцій з капіталом,
трансферти, гранти і дарунки та інші платежі. Розподіл мобілізованих
державою коштів у необхідні фонди також здійснюється притаманними
методами. Розподіл залежить від цілей, які держава встановлює на даний
час, і може здійснюватися тільки у відповідності до Конституції України,
Бюджетного кодексу та Закону «Про Державний бюджет» на поточний
рік. Внаслідок розподілу коштів формуються доходи та видатки бюджетів
усіх рівнів. Вони складають бюджетну систему України, через яку
отримують кошти всі бюджетні споживачі. Ці кошти також закріплюються
у рішеннях про місцеві бюджети як підзаконних актах. Для розподілу
державних фінансових ресурсів у фінансовій практиці склалися теж два
методи: фінансування та кредитування. Фінансування базується на таких
принципах: безповоротність, безплатність, безстроковість, цільове
призначення. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного
бюджету, то це є бюджетним фінансуванням, якщо з відомчих фондів,
наприклад, з міністерств, то це є відомчим фінансуванням. Тобто вид
фінансування залежить від фонду,
Принципи публічної фінансової діяльності.

Методи публічної фінансової діяльності.

Форми публічної фінансової діяльності.

Система органів, що здійснюють управління публічною

фінансовою діяльністю.

Повноваження органів державної влади загальної

компетенції та органів місцевого самоврядування у сфері
управління публічною фінансовою діяльністю.

Повноваження органів державної влади спеціальної

компетенції у сфері управління публічною фінансовою
діяльністю.

Місце фінансової безпеки держави у системі національної

безпеки.

Система фінансової безпеки: суб’єкти, об’єкт, мета, завдання,

критерії, загрози.

Механізм правового забезпечення фінансової безпеки

держави