Фінанси і фінансова діяльність держави.

Фінансова система України Тема 1

Ознаки фінансів

 фінанси тісно пов’язані з природою та функціями держави. При цьому цей

зв’язок є двостороннім, так як фінанси не можуть функціонувати без держави
(держава є суб’єктом у цих відносинах та є основним регулятором відповідних
відносин), в свою чергу, без фінансів держава не має можливості реалізовувати
покладені на неї завдання та функції;
 фінанси нерозривно пов’язані з товарно-грошовими відносинами;
 фінанси пов’язані з розподілом та перерозподілом частини сукупного валового
продукту;
 фінанси завжди мають грошовий характер, але не завжди представлені у
грошовій формі.

Фінанси як правова категорія можуть використовуватися у двох аспектах: широкому

(міжгалузевому) та вузькому (фінансово-правовому).

У міжгалузевому значенні фінанси (чи окремі їх аспекти, сторони) використовуються

багатьма галузями права і мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття ціни,
вартості, доходу тощо - це відносини, що регулюються і цивільним, і фінансовим, і
адміністративним, і трудовим правом, іншими галузями.

У фінансово-правовому значення мова йде про публічне значення фінансів, винятково

грошові фонди держави та територіальних громад. У такій ситуації загальногалузеві
поняття, категорії набувають спеціально-галузевого характеру і значення, виражають
специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії
доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

Класифікація фінансів

 Публічні фінанси – це врегульовані правовими нормами економічні відносини

щодо створення, розподілу, перерозподілу та використання публічних грошових
фондів для виконання завдань та функцій держави та органів місцевого
самоврядування.
 Приватні фінанси пов’язані із суспільними відносинами, що складаються при
створенні та використанні фондів, які належать приватним суб’єктам. Такі
фонди створюються для приватних цілей в інтересах їх власників.

Відмінність державних фінансів від приватних (за Paul Marie Gaudemet)

 держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи за допомогою

системи податків і інших обов’язкових платежів, у той час як примусового
виконання стосовно самої держави ніколи не буває. Приватні особи не можуть у
 примусовому порядку забезпечити власні доходи і, відповідно, і будуть не в
змозі виконати свої зобов’язання;
 державні фінанси пов’язані з грошовою системою, що у більшій або меншій мірі
управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі
приватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;
 приватні фінанси орієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси,
навпаки, – це спосіб забезпечення загального інтересу;
 розміри державних фінансів набагато більше, ніж розміри приватних фінансів,
якими розпоряджаються приватні особи.

Класифікація публічних фінансів

 Державні фінанси – це врегульовані правовими нормами економічні відносини

для виконання завдань та функцій держави. Державні фінанси служать потребам
усього суспільства.
 Місцеві (муніципальні) фінанси – це врегульовані правовими нормами
економічні відносини щодо створення, розподілу, перерозподілу та
використання грошових фондів, що належать відповідним територіальним
громадам та знаходяться у віданні обраних ними органів місцевого
самоврядування для реалізації їхніх повноважень та виконання соціально-
економічних програм місцевого значення.
 Міжнародні фінанси – це врегульовані нормами міжнародного права економічні
відносини, суб’єктами яких є міжнародні фінансові організації та окремі
держави, які складаються щодо створення та використання спільних грошових
фондів для надання фінансової допомоги країнам – членам таких організацій
згідно з визначеними ними умовами.

Класифікація публічних фінансів як економічної категорії

 Централізовані грошові фонди концентруються у державі та органах місцевого

самоврядування і спрямовані на задоволення потреб суспільства в цілому, або
окремої його частини. Таким чином, до системи централізованих фондів
грошових коштів належать Державний бюджет, місцеві бюджети, Пенсійний
фонд та Фонди державного соціального страхування, Фонд гарантування вкладів
фізичних осіб та інші.
 Децентралізовані фонди грошових коштів є фінансові ресурси суб’єктів
господарювання, які вони мають у своєму розпорядженні та використовуються
лише для задоволення потреб цих суб’єктів.

Функції фінансів

Розподільча функція фінансів реалізується на декількох рівнях:

а) внутрішньогосподарському - характеризує розподіл грошових ресурсів усередині
підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);

б) внутрішньогалузевому - забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між

підгалузями. Насамперед йдеться про розподіл коштів основних галузей матеріального
виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво);

в) міжгалузевому - розподіл грошових ресурсів між основними галузями. В цих

умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;

г) міжтериторіальному - гарантує надходження коштів окремим регіонам держави,

залежить від адміністративно-територіального поділу держави та забезпечує
утворення місцевих бюджетів.

Контролююча функція фінансів органічно пов’язана з розподільчою. Вони фактично

існують як єдиний механізм. Розподіляючи грошові фонди, держава одночасно
контролює їх розміри, співвідношення, пропорції. Контролюючою функцією фінансів
відслідковується весь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціація
контролю за стадіями дозволяє ухвалити необхідне рішення, скоректувати на
проміжних етапах рух грошових фондів і уточнити, поліпшити процес розподілу.

Фінансова діяльність держави

Суттю та метою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування є

формування їх публічних фондів коштів і проведення необхідних витрат
(використання цих публічних фондів) для виконання завдань та функцій держави та
органів місцевого самоврядування.

Фінансову діяльність здійснюють: держава, її державні органи та організації; інші

суспільно-територіальні утворення (області, райони), які беруть участь у формуванні
фондів органів місцевого самоврядування, та їх органи і організації; муніципальні
утворення (міста, селища, села) та їх органи і організації; підприємства, установи,
організації.

Зміст фінансової діяльності розкривається на окремих стадіях, якими й визначаються

особливості її здійснення.

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів утворюються

бюджетні фонди (Державного бюджету України та місцевих бюджетів),
децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, зокрема, при надходженні

коштів у бюджети (прибутковий податок із громадян, наприклад, поділяється при
сплаті на три частини, що надходять у різні види місцевих бюджетів);
б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на
фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюється через механізми непрямих податків, мита,

трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансова діяльність здійснюється за

різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Він має певні

особливості. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і відповідно фінансової
діяльності послідовно йдуть одна за одною і закінчення однієї передбачає початок
подальшої стадії, то контроль характеризується певною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і здійснюється на кожній стадії руху
коштів;

б) з другого боку, виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує

підсумково-звітні дії.

Методи фінансової діяльності держави

Методи мобілізації грошових ресурсів:

метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їхнє

виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізують його насамперед через
форми податкових платежів, інших обов’язкових зборів;

метод добровільної мобілізації припускає переважно диспозитивні засоби

забезпечення фінансових надходжень, механізми кредитування (внески населення,
придбання державних цінних паперів, лотерейних білетів тощо).

Методи розподілу грошових ресурсів:

 метод фінансування становить цільову, планову, безоплатну й безповоротну

передачу державних коштів із бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію
державних функцій;
 метод кредитування означає цільову, відплатну, термінову й поворотну передачу
коштів, здійснювану на платній основі.

Методи використання грошових ресурсів:

а) залежно від спрямованості видатків:

- пооб’єктний – припускає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних

об’єктів (майнових комплексів тощо);
- посуб’єктний – виділення й передача коштів окремим суб’єктам (конкретним
розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів – окремим особам, категоріям осіб
або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

- готівкові кошти.

в) залежно від встановлених меж – метод нормативів та метод лімітів.

Відповідно, під нормативами необхідно розуміти мінімальний розмір коштів, який

може бути використаний, в свою чергу, під лімітом необхідно розуміти максимальний
розмір коштів, який може бути використаний на певну мету, суб’єкта чи об’єкт. Як
правило нормативи мають універсальний характер, ліміти – індивідуальний характер.
Тобто нормативи визначаються для певної сукупності суб’єктів, об’єктів чи цілей,
ліміти ж визначаються для кожного окремого суб’єкта, об’єкта та мети.

Фінансова система України

Матеріальний підхід до фінансової системи

полягає у розумінні фінансової системи як сукупності складових фінансової системи,

що мають форму фондів, які формуються, розподіляються та використовуються щодо
публічного інтересу.

Економічний підхід до фінансової системи

полягає у розумінні фінансової системи як сукупності складових у формі фінансових

(грошових та інших) відносин, що розвиваються у зв’язку з функціонуванням
складових фінансової системи (відносини пов’язані з утворенням, розподілом та
використанням фондів коштів (як приватних, так і публічних).

Правовий підхід до фінансової системи

полягає у розумінні фінансової системи як сукупності методів встановлених

нормативно-правовими актами, що мають форму нормативних вимог до режиму
функціонування фінансової системи (фінансове законодавство, фінансова політика в її
правових формах, функції та методи діяльності, що реалізуються конкретними
уповноваженими суб’єктами).

Фондовий підхід до структури фінансової системи

полягає у тому, що фінансова система складається з відповідних фондів грошових

коштів, а саме: публічні фонди грошових коштів (централізовані та децентралізовані)
та фонди фінансових ресурсів приватних суб’єктів господарювання.
Пооб’єктний підхід до структури фінансової системи

базується на визначені кола суб’єктів, що керують відповідними фондами чи

інститутами або володіють речовими правами, тобто сукупність органів та установ, які
здійснюють фінансову діяльність.

Інституційний підхід до структури фінансової системи

полягає у виокремленні в структурі фінансової системи складових у формі фінансових

інститутів:

1. грошова система
2. бюджетна система
3. податкова система
4. кредитна система
5. система страхування
6. банківська система
7. фінанси суб’єктів господарювання та населення.

Система та повноваження органів влади, що здійснюють фінансову діяльність До

компетенції Верховної Ради України законодавчо віднесено:

 прийняття законів та внесення до них змін у галузі регулювання фінансових

відносин, зокрема з питань бюджету, державних запозичень, оподаткування,
митної справи, регулювання грошового обігу;
 визначення засад державної політики у сфері формування, розподілу,
перерозподілу і використання коштів з публічних фондів та з приводу
здійснення контрольної діяльності в означеній сфері;
 контроль за дотриманням бюджетного законодавства (за виконанням
Державного бюджету України, за використанням коштів резервного фонду
Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про виконання
Державного бюджету України;
 контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів України проекту
закону про Державний бюджет України Бюджетній декларації на наступний
бюджетний період та підготовка відповідного висновку;
 контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради
України, бюджетному законодавству);

До компетенції Верховної Ради України законодавчо віднесено:

 затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги

іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання
Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій
позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за
їх використанням;
  затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної
власності.

До компетенції Кабінету Міністрів України законодавчо віднесено

 здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави у сфері фінансової

діяльності держави (зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики), а також забезпечення виконання
Конституції і законів України, актів Президента України з питань регулювання
фінансових відносин;
 розробка, виконання, забезпечення фінансування загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
 розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання;
 організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України,
митної справи;
 визначення спрямованості і координація роботи міністерств, інших органів
виконавчої влади у галузі фінансової діяльності тощо.