1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДОХОДНОЇ

ЧАСТИНИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

1.1 Сутність та принципи формування доходної частини Державного

бюджету країни та класифікація доходів

Державний бюджет є важливим інститутом суспільства, який з’явився на

стадії планування фінансово-господарських відносин країни. Дослідження
сутності формування доходів бюджету є достатньо актуальним питанням
сучасності, адже підвищення ефективності використання фінансових ресурсів,
що перерозподіляється через бюджетну систему, залежить від розуміння
сутності зазначеної економічної категорії та основних ендогенних і екзогенних
факторів, що визначають її розвиток.
У сучасному світі існує велика кількість ідей та думок щодо тлумачення
поняття «доходи Державного бюджету». Кожен автор визначає його по-
різному, враховуючи усі фактори та процеси фінансового середовища. Серед
провідних економістів утвердилося уявлення про те, що доходами Державного
бюджету виступають економічні відносини, які виникають між різними
суб’єктами: державою, з одного боку, юридичними і фізичними особами, з
іншого [1.].
Сутність і роль доходів державного бюджету проявляються в процесі їх
формування, розподілу та відтворення з метою забезпечення фінансування
суспільно необхідних видатків. Вони функціонують в умовах розширеного
суспільного відтворення і мобілізації бюджетних ресурсів в єдиному фонді
грошових коштів з метою використання для забезпечення виконання функцій
держави. Як економічна категорія, доходи бюджету виражають фінансові
відносини, що виникають між державою, суб’єктами господарювання та
населенням у процесі формування бюджетних фондів [2.].
За економічною сутністю бюджетні доходи, з одного боку, є результатом
розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками
 2

відтворювального процесу, з іншого – об’єктом подальшого розподілу

сконцентрованої в руках держави вартості [3.]. Формою прояву категорії
«доходи державного бюджету» є сукупність видів бюджетних платежів
юридичних та фізичних осіб, а їхнім матеріальним втіленням – грошові кошти,
які мобілізуються до бюджету.
Вітчизняні науковці розглядають категорію «доходи бюджету», з одного
боку, як систему економічних відносин, з іншого – як кошти, що формують
централізований фонд фінансових ресурсів держави.
Так, С. Юрій трактує доходи бюджету як об’єктивне економічне явище,
пов’язане з сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та
перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду
грошових коштів держави [4.], а саме:
1) економічних відносин, що виникають у процесі формування основного
централізованого фонду грошових коштів і надходять у
розпорядження органів державної влади та управління;
2) економічних відносин держави з підприємствами, установами,
організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі
справляння бюджетних платежів.
Науковець Ц. Огонь узагальнює поняття доходів бюджету як «єдиної,
цілісної системи специфічних економічних відносин, які виникають в умовах
розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування загальнодержавного
фонду фінансових ресурсів для забезпечення виконання, насамперед,
конституційних зобов’язань» [5.].
З іншого боку, звертають увагу С. Юрій та А. Глущенко, доходи бюджету
– це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею
відповідних функцій. Цієї ж думки дотримується і Ю. Пасічник, додаючи,
разом з тим, тезу щодо необхідності врегулювання доходів державного
бюджету відповідними нормативними актами [6., 7.].
М. Карлін вважає доходи державного бюджету сукупністю грошових
надходжень до централізованого фонду фінансових ресурсів держави, що
 3

використовуються нею для виконання її основних завдань і функцій [8.].

З цим визначенням погоджуються і О. Турчинов, Ц. Огонь, Г. Фролова,
підкреслюючи, що доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень на
безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.
Аналогічним є бачення А. Глущенка та російських економістів М.
Романовського, О. Врублевської, Б. Сабанті, які трактують доходи бюджету як
грошові кошти, що надходять у безвідплатному і безповоротному порядку,
відповідно до діючого в країні бюджетного і податкового законодавства, у
розпорядження органів державної влади [9., 10.].
В. Базилевич та Л. Баластрик, маючи на увазі доходи державного
бюджету, підкреслюють, що доходи централізованих фондів держави
відображаються в грошових відносинах, які виникають між державою,
юридичними і фізичними особами в процесі вилучення і акумуляції частини
вартості ВВП в загальнодержавному фонді з метою їх подальшого
використання, тобто для здійснення державою своїх функцій [11.].
К. Павлюк розглядає поняття доходів бюджету комплексно, враховуючи
його різносторонні характеристики, зокрема, вважаючи їх частиною фінансових
ресурсів держави, що формуються у процесі розподілу і перерозподілу
валового внутрішнього продукту й зосереджуються у бюджетному фонді для
забезпечення соціальних і економічних потреб держави [12.].
В. Дем’янишин і С. Юрій підкреслюють, що «у дохідній частині бюджету
зосереджується та частина вартості валового внутрішнього продукту, яка в
процесі розподілу і перерозподілу доходів і нагромаджень може бути
спрямована на розвиток економіки держави, соціальний захист населення,
соціально–культурні заходи, потреби оборони, управління» [13.].
На основі аналізу існуючих у наукових працях підходів, доходи
державного бюджету доцільно визначити як частину бюджетних ресурсів
держави, що надходить до основного загальнодержавного фонду, сформованого
для фінансування суспільно необхідних видатків з метою забезпечення сталого
розвитку національної економіки, підвищення матеріального добробуту і
 4

культурного рівня населення, забезпечення обороноздатності країни,

утримання державних органів управління та вирішення завдань суспільного
розвитку.
Основним джерелом доходів бюджету є ВВП, який створюється працею
фізичних осіб та діяльністю суб’єктів господарювання у виробничій сфері [4.].
Якщо для забезпечення суспільних видатків його недостатньо, держава залучає
національне багатство, а саме: доходи від приватизації державного майна, від
продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей.
Причому, підкреслюють А. Глущенко, К. Павлюк, С. Юрій, склад доходів
державного бюджету та форми їх мобілізації залежать від системи і методів
господарювання та від економічних завдань, які вирішує суспільство на тому
чи іншому етапі розвитку [6., 12., 4.].
Розглянемо класифікацію доходів Державного бюджету.
Таблиця 1.1 – Класифікація доходів Державного бюджету
Категорії класифікації Види доходів
Залежно від повноти зарахування доходів до 1) закріплені
бюджету 2) регулюючі
За частотою появи 1) звичайні
2) надзвичайні
За методами залучення 1) податки
2) збори
3) обов’язкові платежі
4) інші надходження
За способами зарахування 1) загальний фонд
2) спеціальний фонд
За розділами відповідно до Бюджетного 1) податкові надходження
кодексу 2) неподаткові надходження
3) доходи від операцій з капіталом
4) трансферти

Розглянемо детальніше доходи Державного бюджету відповідно до

Бюджетного кодексу.
Формування податкових надходжень бюджету – це процес ініціації,
адміністрування та акумулювання податків з застосуванням інструментів
фіскального тиску. Наслідки застосування механізму мобілізації податкових
надходжень та його роль у наповненні доходів зведеного, державного та
 5

місцевих бюджетів відображаються на динаміці цих надходжень та їхньої

частки у доходах відповідних бюджетів. Податкові надходження займають
основне місце у дохідній частині державного бюджету, відображають
найбільшу питому вагу у структурі доходів бюджету, що значно впливає на
соціально-економічний ріст держави, а також є головним із інструментів
державного регулювання економіки [15.].
Податкові надходження є важливою умовою розподілу та перерозподілу
ВВП. Вони забезпечують основну частку доходів державного бюджету
України. Кількість податкових надходжень бюджету визначаються станом
економічного розвитку країни, кількістю економічних агентів, їх активністю,
які відповідно до положень національного податкового законодавства повинні
здійснювати відрахування на користь держави, а також потребами держави
щодо перерозподілу внутрішнього валового продукту та фінансового
забезпечення реалізації державних програм.
Структура неподаткових надходжень – це доходи від власності та
підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від
некомерційної господарської діяльності; власні надходження бюджетних
установ та інші неподаткові надходження. Основні проблеми формування
неподаткових надходжень: зменшення доходів від власності та
підприємницької діяльності до державного бюджету, причиною якого стала
відсутність коштів, що перераховуються до бюджету НБУ; зменшення
надходженням адміністративних зборів і платежів [9.].
До складу інших неподаткових надходжень відносять:
1) надходження коштів від реалізації конфіскованого майна;
2) надходження суми кредиторської заборгованості підприємства,
організацій та установ в яких минув строк позовної давності;
3) надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння,
військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил
України, утворених згідно з законодавством військових формувань і
правоохоронних органів;
 6

4) інші надходження, портовий збір;

5) доходи від операцій з кредитування та надання гарантій;
6) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електро- та
теплоенергію;
7) додаткові збори на виплату пенсій;
8) збір у вигляді надбавок до діючого тарифу на природний газ для
споживачів усіх форм власності [9.].
Однак окрім розглянутих доходів від підприємницької діяльності
держави та від державних майна, угідь і послуг, є окрема група надходжень, які
визначають як супутні доходи бюджету. До них відносять штрафні санкції та
адміністративні стягнення. Вони створюються як засоби фінансового впливу на
порушників чинного, у тому числі і фінансового законодавства. Їх надходження
до бюджету пов’язане з тим, що при розрахуванні відповідних санкцій держава
визначає їх спрямування в бюджет (окремі види штрафних платежів можуть
надходити в інші фонди чи окремим суб’єктам) [17.].
Розглянемо доходи від операцій з капіталом.
Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету, що мобілізуються
неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень:
1) надходження від продажу основного капіталу;
2) надходження від реалізації державних запасів товарів;
3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів.
Надходження від продажу основного капіталу об’єднують два їх види:
надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, що за правом
спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також
валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від
Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості
реалізованого майна та його оцінки. Важливим є дотримання вимог оцінки
майна, умов реалізації, а також перерахувань отриманих від його реалізації
коштів до державного бюджету. Слід зазначити, що перерахування коштів до
 7

державного бюджету здійснюється у термін не пізніше семи днів від дня

продажу в обсяг одержаної виручки за мінусом комісійної винагороди.
Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і
дорогоцінного каміння передбачають доходи від операцій з дорогоцінними
металами, дорогоцінними каміннями.
Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України
становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які
перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані
до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових,
соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного
бюджету.
Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони,
збереженням і його використанням здійснює Міністерство фінансів.
Другою групою доходів від операцій з капіталом є надходження від
реалізації державних запасів товарів, що включають надходження від реалізації
матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації
розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Державний матеріальний резерв створюється переважно за рахунок
коштів державного бюджету для надання державної підтримки окремими
галузями економіки, підприємствам, установам, організаціям у разі тимчасових
порушень у постачанні основних видів матеріальних ресурсів, виникнення
диспропорцій між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, надання
гуманітарної допомоги, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
До його складу входять: мобілізаційний резерв - запаси матеріально-
технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання
виробництва військової та іншої промислової продукції; ремонту військової
техніки та майна в надзвичайний період, розгортання у воєнний час робіт з
відновлення інфраструктури народного господарства для організації
безперебійної роботи підприємств, установ, організацій.
Механізм формування і використання державного матеріального резерву
 8

визначений Законом України "Про Державний матеріальний резерв".

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять
третю групу доходів від операцій з капіталом. Продаж земельних ділянок
здійснюється відповідно до Земельного кодексу України [18.].
Четвертим джерелом доходів є трансферти.
Трансферти — кошти, одержані з бюджетів усіх рівнів, від інших держав
або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Трансферти — кошти, що передаються з Державного бюджету до
місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого
рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах [19.].
Відповідно до статті 96 Бюджетного кодексу України, міжбюджетні
трансферти класифікуються як:
1) базову дотацію (трансферт, що надається з державного бюджету
місцевим бюджетам для горизонтального вирівнювання
податкоспроможності територій);
2) субвенція;
3) реверсну дотацію(кошти, що передаються до державного бюджету з
місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання
податкоспроможності територій)
4) додаткові дотації.
Отже, доходами Державного бюджету України є усі податкові,
неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких
передбачено чинним законодавством. Разом з тим, А. Соколовська наголошує,
що формування бюджету держави має відбуватися переважно за рахунок
податкових надходжень як найбільш надійного джерела його доходів, тоді як
зростання в загальній сумі доходів держави неподаткових платежів ускладнює
виконання бюджету, знижує ступінь його стабільності [20.].
 9

1.2 Характеристика нормативно-правової бази щодо формування

доходної частини державного бюджету в Україні

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків

здійснюється згідно з бюджетним законодавством України: 
1) Конституція України
2) Бюджетний кодекс України
3) Податковий кодекс
4) Закон про Державний бюджет на поточний рік
У Конституції щодо формування бюджету відповідають статті 95 та 98. У
статті 95 йдеться про оприлюднення звітів щодо доходів та видатків
Державного бюджету. У статті 98 йдеться про те, що за надходження до та
використання Державного бюджету від імені Верховної Ради здійснює
Рахункова палата.
Найбільш цікавим є Бюджетний кодекс України. Саме він регулює
відносини щодо Бюджету України.
Кодекс складається із 7 розділів та має 124 статті. Найбільш важливими
та інформаційно наповненими щодо формування бюджету є статті 9, 29, 53, 64,
66, 67, 68, 69.
Стаття 9 класифікує доходи до бюджету, а саме:
1) податкові надходження
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти
Також стаття 9 містить інформацію, які надходження відносяться до
податкових, неподаткових, від операцій з капіталом та трансфертів. Наприклад,
неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної
 10

господарської діяльності
3)  інші неподаткові надходження
Стаття 29 інформує про склад доходів Державного бюджету.
Ця стаття відсилає до статей, які містять інформацію про доходи, які
надходять до Державного бюджету, а закріплюються за місцевими бюджетами.
Посилання йде до статей 64, 66, 69, 69-1 та 71. Також в ній зазначено перелік
доходів загального та спеціального фонду Державного бюджету та чітко
інформує про склад доходів Державного бюджету. Головна її цінність – надати
чітке уявлення, які самі джерела доходів до Державного бюджету існують, які
йдуть до загального фонду, а які до спеціального.
Якщо трапляється перевиконання надходжень, то за це відповідає
стаття 53. Перевиконання визнається на базі висновків Рахункової палати та
Міністерства фінансів. Також стаття регламентує дії, які потрібно здійснити у
цій ситуації, а саме: Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради проект щодо
внесення змін до Державного бюджету.
Також БКУ визначається склад та особливості формування доходів
місцевих бюджетів. Це статті 64, 66, 67, 68, 69, які знаходяться у Розділі III
Місцеві Бюджети.
Стаття 64 містить інформацію про склад доходів загального фонду
бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного
значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних
територіальних громад.
Стаття 66 містить інформацію про склад доходів загального фонду
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів.
Стаття 67 містить окремі особливості формування місцевих бюджетів.
Стаття 68, містить інформацію про склад доходів та видатків бюджетів
районів у містах. За цією статтею міська рада вирішує склад доходів бюджетів
районів у містах, а також розподіляє обсяг міжбюджетних трансфертів між
міським бюджетом та бюджетами районів у місті.
Стаття 69 про доходи загального фонду бюджетів міст районного
 11

значення, сільських, селищних бюджетів. Містить інформацію про те, що

належить до доходів загального фонду бюджетів міст районного значення,
сільських, селищних бюджетів.
Отже, Бюджетний кодекс відіграє рішучу роль у регулюванні відносин
щодо Державного бюджету. Особливо щодо формування надходжень до
Державного бюджету. Він закріплює чітку структуру надходжень та механізми
їх розподілу як до Державного бюджету, так і до місцевих, а також розподіляє
якій надходження йдуть до основного фонду, а які до спеціального.
Третім нормативно-правовим документом що відноситься до формування
доходної частини Державного бюджету є Податковий кодекс. Він регламентує
склад податкових надходжень Державного бюджету. Зокрема, визначається, які
податки формують податкову систему держави (є доходними джерелами в
бюджеті),та по кожному з них детально прописуються особливості елементів
оподаткування.
Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:
1) платники податку - це фізичні особи (резиденти і нерезиденти
України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх
відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти
оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом
оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та
зборів;
2) об'єкт оподаткування - майно, товари, дохід (прибуток) або його
частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з
постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені
податковим законодавством, з наявністю яких податкове
законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку;
3) база оподаткування - конкретні вартісні, фізичні або інші
характеристики певного об'єкта оподаткування; фізичний, вартісний
чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого
застосовується податкова ставка і який використовується для
 12

визначення розміру податкового зобов'язання;

4) ставка податку - розмір податкових нарахувань на (від) одиницю
(одиниці) виміру бази оподаткування;
5) порядок обчислення податку - обчислення суми податку здійснюється
шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без
застосуванням відповідних коефіцієнтів;
6) податковий період - встановлений період часу, з урахуванням якого
відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів;
7) строк та порядок сплати податку - період, що розпочинається з
моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із
сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем
строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений
у порядку, визначеному податковим законодавством;
8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку -
період, що розпочинається з моменту виникнення податкового
обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і
завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи
збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим
законодавством [21.].
Щодо самих податків, то за Кодексом в Україні встановлюються
загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Загальнодержавними податкамиє:
1) податок на прибуток підприємств;
2) податок на доходи фізичних осіб;
3) податок на додану вартість;
4) акцизний податок;
5) екологічний податок;
6) рентна плата;
7) мито.
До місцевих податків та зборів відносять:
 13

1) податок на майно;
2) єдиний податок;
3) збір за місця для паркування транспортних засобів;
4) туристичний збір.
Отже, Податковий кодекс України є тим самим нормативно-правовим
документом, який регулює процедуру справляння податків, які в свою чергу
формують дохідну частину Державного бюджету України.

Четвертим нормативно-правовим документ що має відношення до

формування надходжень до Державного бюджету є Закон України «Про
Державний бюджет України». Розглянемо Закон за 2019 рік.
Найбільш цікавими щодо формування надходжень є статті 1, 10, 11, 12,
13.
У статті 1 зазначена сума надходжень в загалом, та яка частина йде до
загального бюджету, а яка до спеціального. На 2019 рік це виглядає так:
«доходи Державного бюджету України у сумі 1.026.122.251,9 тис. гривень, у
тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі
928.498.357,7 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету
України - у сумі 97.623.894,2 тис. гривень».
Стаття 10 посилається до статті 29 Бюджетного кодексу з приводу які
надходження можуть бути включені до загального фонду Державного бюджету,
а також додає виключення. У 2019 році це податок на дохід та податок на
прибуток, який сплачують суб’єкти, що провадять господарську діяльність з
випуску та проведення лотерей, у повному обсязі, надходження від реалізації
автомобілів, засобів наземного, водного та повітряного транспорту,
сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування, що перебувають на
балансі органів державної влади та інших державних органів, утворених
органами державної влади підприємств, установ та організацій, які
використовують кошти державного бюджету.
Стаття 11 також посилається на статтю 29 Бюджетного кодексу з приводу
 14

які надходження йдуть до спеціального фонду Державного бюджету. Крім того,

стаття містить 9 джерел додаткових джерел надходжень. Приклад: «50 відсотків
коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної
техніки, нерухомого військового майна Збройних Сил України та коштів від
відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого
військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які
вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України».
Статті 12 та 13 також посилають до Бюджетного кодексу щодо
формування спеціального фонду, а саме до статей 15 та 30 відповідно.
Стаття 12 містить інформацію про джерела, які складаються із залишків
коштів. Наприклад: «залишок коштів, джерелом формування яких були
надходження в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів
іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ», або
«залишок коштів, джерелом формування яких були надходження Державного
агентства автомобільних доріг України, одержані за рахунок запозичень,
залучених під державні гарантії у 2012 і 2013 роках».
Стаття 13 містить інформацію про джерела із повернення коштів та
кредитів. Приклад: «повернення коштів, наданих публічному акціонерному
товариству "Укргідроенерго" на поворотній основі для реалізації проектів
соціально-економічного розвитку», або «повернення коштів, наданих з
державного бюджету для кредитування окремих категорій громадян, які
відповідно до законодавства мають право на отримання таких кредитів на
будівництво (придбання) житла, та науково-педагогічних і педагогічних
працівників, і пеня».
Отже, Закон України «Про Державний бюджет України» базується на
Бюджетному кодексу. Однак, Закон також може містити доповнення та
виключення щодо джерел формування Державного бюджету.
 15

2 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ДОХОДНОЇ

ЧАСТИНИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

2.1. Досвід провідних країн світ у формування доходної частини

державного бюджету

Політика формування доходів державного бюджету у різних країнах має

свою специфіку, пов’язану з особливостями соціально-економічної моделі, яка
розвивається у тій чи іншій державі, національними, історичними, ментальними
традиціями, соціальною структурою населення та іншими чинниками. Втім,
спільною ознакою усіх країн є використання бюджету як дієвого важеля впливу
держави на суспільне відтворення, структуру економіки, перерозподіл доходів
населення та вирівнювання його майнового стану, вирішення інших важливих
проблем соціально-економічного розвитку суспільства.
Рівень централізації ВВП у зарубіжних країнах залежить, перш за все, від
типу соціально-економічної моделі, яка характерна для кожної з них. Так, у
країнах з ліберальною моделлю через державний бюджет перерозподіляється в
середньому 14–20% ВВП, при цьому у структурі його доходів порівняно більшу
питому вагу становлять надходження від оподаткування доходів та майна. Для
держав, які позиціонують себе як солідарно-консервативні, рівень централізації
ВВП у державному бюджеті складає в середньому 25–40%, а у формуванні його
доходів важливу роль відіграють як надходження від непрямих податків, так і
кошти від оподаткування процесів споживання. Соціал-демократична модель
економіки передбачає перерозподіл через державний бюджет понад 1/2 обсягу
ВВП (в окремих країнах цей показник перевищує 60%) та порівняно вищу
фіскальну роль оподаткування споживання у мобілізації фінансових ресурсів
держави.
Таким чином, незважаючи на різні підходи до рівня одержавлення ВВП,
для більшості країн характерна провідна роль податкового методу у наповненні
доходів бюджету, за допомогою якого мобілізується у розпорядження держави
 16

від 30% ВВП у США і Японії до 40–50% – у Німеччині, Франції, Швеції. У

їхній структурі провідне місце займає індивідуальний прибутковий податок (від
1/4 до 1/2 всіх надходжень бюджету). При цьому оподатковуються особисті
доходи громадян незалежно від їхнього походження (зарплата, прибуток від
підприємницької діяльності, дивіденд, рентні доходи тощо) за вирахуванням
суми законодавчо передбачених знижок і вирахувань. У більшості розвинутих
країн з ринковою економікою використовується прогресивна шкала ставок
індивідуального прибуткового податку, яка передбачає використання кількох
ставок – від 2 (США і Великобританія) до 14 (Франція), а розміри мінімальної
податкової ставки варіюються від 10 до 25%, максимальної – від 28 до 70%.
Іншим важливим джерелом наповнення державного бюджету є кошти від
сплати податку на прибуток (в середньому у структурі надходжень їхня питома
вага – 20%). Втім, заради поліпшення бізнес-клімату, у деяких країнах в останні
роки було знижено базову ставку податку на прибуток, що призвело до
зменшення його фіскального значення. Максимальна ставка податку на
прибуток складає від 30 до 50% бази оподаткування. У багатьох країнах з
метою стимулювання підприємницької активності для суб’єктів малого бізнесу
передбачені пільгові ставки податку.
Істотну роль у доходах державного бюджету зарубіжних країн відіграють
податки на споживання. При цьому у США і Канаді провідним є податок з
обороту зі ставками 2–10%, а в країнах Європи та Японії від 14 до 19% доходів
бюджету становлять надходження ПДВ. Поряд з цим, до непрямих податків
зараховують і вибіркові акцизи, якими оподатковують головним чином
алкогольні напої, тютюнові вироби і бензин. Іншим різновидом непрямих
податків є митні збори, хоча питома вага надходжень від їхньої сплати у
більшості країн незначна (у Великобританії – 1,2%, у Японії – 1,3, США – 1,6,
Німеччині – 2,5 та у Франції – 7,6%).
Сучасний розвиток України передбачає досягнення світових стандартів
планування та виконання бюджету. Орієнтиром визнано розвинуті
західноєвропейські країни та США. З огляду на зазначене, доцільним
 17

вбачається аналіз та порівняння вітчизняної практики бюджетування та

найбільш розвинутих країн світу.
Відповідно до окремих особливостей держав формування бюджету може
відрізнятись. Яскравим прикладом виступає бюджетний період, який, на
відміну від України, не завжди збігається з календарним роком: у США
фінансовий рік починається 1 жовтня, а закінчується 30 вересня наступного
року; у Великобританії бюджетний період триває з 1 квітня по 31 березня
наступного року; водночас, бюджетний період Австралії займає період із 1
червня до 31 травня.
Формування бюджету наступного року в розвинених країнах починається
задовго до його настання. У США складання проекту бюджету відбувається за
18 місяців до початку фінансового року. Проект складається з декількох томів,
де викладено основні фінансові пропозиції президента щодо розвитку країни,
які Конгрес має схвалити і встановити для них відповідні бюджетні
призначення.
У 2014 р. доходи бюджету США становили 3021,5 млрд дол., видатки –
3506,1 млрд дол., таким чином, бюджет було затверджено з дефіцитом у розмірі
484,6 млрд дол. У 2015 р. дефіцит бюджету зменшився на 46,2 млрд дол., або на
9,5% порівняно з попереднім роком, а у 2016 р. збільшився на 177,4 млрд дол.
або на 40,5% порівняно з 2015 р.
Найбільшою статтею видатків федерального бюджету США є видатки на
соціальне страхування, частка яких протягом 2014–2016 рр. практично не
змінювалася й становила близько 22,0%. Вагомими також є видатки на
оборону, медичне страхування, допомогу малозабезпеченим верствам
населення тощо. З огляду на дані структури видаткової частини США, можна
відзначити, що бюджет має високу соціальну спрямованість.
Співвідношення доходів державного бюджету США до ВВП свідчить про
низький рівень централізації бюджету та визначає ефективність акумулювання
надходжень через податки та збори. Даний показник підтверджує незначне
фінансове втручання в економіку, з огляду на одну зі світових ринкових
 18

моделей централізації ВВП – американську модель, за якою рівень

централізації ВВП досягає 25–30%. За період з 2014–2016 рр. показник
розподілу бюджетних доходів через ВВП у США не зазнав значних змін,
тримаючись в межах 17,5– 18,3%. Динаміка співвідношення видатків
державного бюджету США до ВВП демонструє зміни в межах одного
відсоткового пункту – від 20,4% до 21,4%, що свідчить про стабільність та
стійкість її бюджетної системи [22.].
Федеральний бюджет Австралії на 2014 р. склав 384,1 млрд дол. доходів
та 420,3 млрд дол. видатків, утворивши дефіцит розміром 36,2 млрд дол.
Порівняно з 2014 р. дефіцит бюджету у 2016 р. зменшився на 2,5 млрд дол., або
на 7,0%. Дані за 2014–2016 рр. свідчать про позитивний характер зменшення
дефіциту бюджету, що пояснюється збільшенням податкових надходжень до
федерального бюджету.
Структура бюджетних доходів Австралії протягом 2014–2016 рр. не
зазнала вагомих змін, окрім невеликих коливань частки її складових. Головним
джерелом доходів бюджету Австралії є податкові надходження, які у 2016 р.
становлять 94,1% усіх надходжень бюджету. Процентні доходи, а також доходи
від продажу та дивідендів становлять 6,0% усіх доходів держави.
Показники співвідношення доходів і видатків федерального бюджету до
ВВП мають розглядатися в динаміці, при цьому головним фактором є
стабільність показників у межах невеликого проміжку часу. Централізація
федерального бюджету Австралії знаходиться на низькому рівні (26,4–26,1% –
за видатками, 28,9–28,1% – за доходами), що є також типовим для США, та
вказує на незначні фінансові втручання в економіку з боку держави. При цьому
фінансовій підтримці підлягають лише ті соціальні верстви населення, які не
здатні обійтися без державної допомоги [23.].
Бюджет Великобританії на 2014 р. було затверджено з дефіцитом у
розмірі 84,1 млрд ф. ст. Так, доходи становили 648,0 млрд ф. ст., а видатки –
732,1 млрд ф. ст. Упродовж 2015 р. дані показники продовжували зростати, при
цьому темп приросту доходів перевищував темп приросту видатків. Як
 19

результат, бюджетом на 2016 р. було закладено дохідну частину у сумі 716,1

млрд ф. ст., а видаткову – 772,2 млрд ф. ст. Порівняно з бюджетом 2014 р.
дефіцит у 2016 р. зменшився на 33,3%, або на 28,0 млрд ф. ст. і становив 56,1
млрд. ф. ст. Таким чином, доходи та видатки бюджету Великобританії у 2016 р.
порівняно з 2014 р. зросли на 10,5% та 5,5% відповідно. Бюджет 2016 р. має
соціальне спрямування і на перше місце ставить «потреби наступного
покоління».
Питома вага кожної структурної одиниці доходів бюджету
Великобританії не зазнали значних змін у розрізі досліджуваного періоду –
коливалися в межах 2,0%. На 2016 бюджетний рік податкові надходження
становлять близько 85,1% доходів, з них податок на прибуток складає 25,4%,
ПДВ – 19,0%, акцизний збір – 7,2%, корпоративний податок – 6,3% [24.].
Порівняно з США, де видатки на соціальний захист становили близько
22,0% видаткової частини бюджету, Великобританія затвердила бюджет на
2016 р. з питомою вагою видатків на соціальний захист у 31,2%. Найбільша
частка видатків спрямовуються також на медицину (19,3%) та освіту (13,0%).
Таким чином, у грошовому еквіваленті видатки на соціальний захист у 2016 р.
становлять 240,1 млрд ф. ст., на медицину – 145,4 млрд ф. ст., а на освіту –
102,3 млрд. ф. ст.
 20

1. Бачо Р. Й. Стан формування доходної частини бюджету України в

сучасних кризових умовах [Текст] / Бачо Р. Й., Иллар Е. Й., Бачо Є. Й.//
Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Економіка. – 2014.
– 1(42). – 140-145
2. Фещенко Л.В. Бюджетна система України: Навчальний посібник / Л.В.
Фещенко, П.В. Проноза, Н.В. Кузьминчук. – К.: Кондор, 2008. – 440 с
3. Венгер В.В. Фінанси: Навчальний посібник / В.В. Венгер. – К.: Центр
учбової літератури, 2009. – 432 с.
4. Фінанси: Підручник / [За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова]. – К.: Знання,
2008. – 611 с.
5. Огонь Ц.Г. Доходи бюджету України: напрями реструктуризації та
вдосконалення: автореф. дис. докт. екон. наук: 08.04.01 – фінанси,
грошовий обіг і кредит / Цезар Григорович Огонь. – К.: КНЕУ, 2004. –
36 с
6. Глущенко А.С. Фінанси: Навчальний посібник / А.С. Глущенко. – Х.:
ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. – 190 с.
7. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн:
Навчальний посібник / Ю.В. Пасічник. – Київ:Знання– Прес,2002. – 495с.
8. Карлін М.І. Фінансова система України: Навчальний посібник / М.І.
Карлін. – К.: Знання, 2007. – 324 с.
9. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / [О.В. Турчинов,
Ц.Г. Огонь, Г.С. Фролова та ін.]; [за ред. О.В. Турчинова і Ц.Г. Огня]. –
К.: Парламентське вид–во, 2002. – 320 с.
10.Финансы: Учебник / [Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской,
Б.М. Сабанти]. – М.: Перспектива, ЮРАЙТ, 2000. – 520 с.
11.Базилевич В.Д. Державні фінанси: Навчальний посібник / В.Д.
 21

Базилевич, Л.О. Баластрик. – К.: Атіка, 2002. – 151 с.

12.Павлюк К.В. Бюджет і бюджетний процес в умовах транзитивної
економіки: Монографія / К.В. Павлюк. – К.: НДФІ, 2006. – 584 с.
13.Дем’янишин В.Г. Теоретична концептуалізація і практична реалізація
бюджетної доктрини України: Монографія / В.Г. Дем’янишин. –
Тернопіль: ТНЕУ, 2008. – 496 с.
14.Хмарук Ю.В. Формування системи доходів Державного бюджету
України в умовах розбудови ринкової економіки: автореф. дис. канд.
екон. наук: 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит / Юлія Віталіївна Хмарук.
– Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2011. –
23 с.
15.Левкович В. Поняття і правова природа неподаткових надходжень / В.
Левкович // Фінанси України. — 2014. — № 10. — С. 41.
16.Орлюк О. П. Фінансове право: навч. посіб. / О. П. Орлюк. — К. :
Юрінком Інтер, 2013. — 527 с.
17.Даньків В. Й. Роль бюджету у соціально-економічному розвитку
держави [Текст] / В. Й. Даньків, М. М. Галас // Науковий вісник
Ужгородського університету. — Ужгород : УжНУ, 2016. — Вип. 3 (40).
— С. 219.
18.Доходи від операцій з капіталом як джерело доходів бюджету
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://helpiks.org/2-
84992.html.
19.Трансферти [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/term/30910.
20.Соколовська А.М. Податкова система держави: теорія та практика
становлення: автореф. дис. докт. екон. наук: 08.04.01 – фінанси,
грошовий обіг і кредит / Алла Михайлівна Соколовська. – Київ:
Київський національний університет імені Тараса Шевченко, 2002. – 28
с.
21.Податковий кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу до
 22

ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#n131.
22.Бюджет США [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://www.govinfo.gov/app/collection/budget.
23.Бюджет Австралії [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
Australian Government Budget Financial Statements. URL:
http://www.budget.gov.au/2015-16/content/bp1/html/ bp1_ bs9.htm.
24.Бюджет Великобританії [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: Budget 2016: Documents. URL: https://www.gov.uk/
government/publications/budget-2016-documents.