2

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
1. Поняття, суть та функції бюджетної класифікації.........................................5
2. Загальні принципи побудови бюджетної системи.......................................10
3. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.........................................15
ВИСНОВКИ...........................................................................................................20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................21
 3

ВСТУП

Економічний зміст бюджетної системи розкривається в процесах

формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже
різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового
внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання
здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як
відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це
впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та
нагромадження визначається роль бюджетної системи в управлінні
економікою.
Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами
практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового
дослідження бюджетної системи та бюджетного процесу в цілому. Наукове
осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як
створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами
своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових
доходних джерел бюджетів.
Визначальну роль у формуванні і розвитку економічної структури
будь-якого сучасного суспільства грає державне регулювання, здійснене у
рамках обраною владою економічної політики. Одним з найбільш важливих
механізмів, що дозволяють державі здійснювати економічне і соціальне
регулювання, є фінансовий механізм - фінансова система суспільства,
головним ланкою якої є державний бюджет.
Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери
суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В
бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні,
політичні проблеми життя суспільства і людини.
 4

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку

бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того,
наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне
функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.
Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її
економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання
побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну
систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного
доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду
грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання
державою своїх функції.
Очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та
методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання
бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Успіх економічного
реформування в нашій країні у великому ступені залежить від того, у яких
напрямках піде перетворення фінансової системи суспільства, наскільки
бюджетна політика держави буде відповідати вимогам часу.
 5

1. Поняття, суть та функції бюджетної класифікації

Для того, щоб можна було порівнювати бюджетні дані в

загальнодержавному та міжнародному масштабах, застосовують бюджетну
класифікацію. Україна також використовує даний логічний поділ основних
напрямків (групування) доходів та видатків бюджету за певними ознаками. У
даній роботі розглянемо головні принципи бюджетної класифікації та її
структуру.
Бюджетна класифікація — групування доходів та видатків бюджету за
відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну
порівнянність бюджетних даних.
Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів
України, а нова її структура затверджена Постановою Верховної Ради
України від 12 липня 1996 р.
Закон визначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване,
функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними
ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність
бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний
облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів [2,
с.32].
Питання бюджетної класифікації надзвичайно важливе для
законодавчого органу, оскільки пов'язане з інформацією, аналізом,
контролем та ревізійними перевірками. Щодо інформації, то вона дає
легіслатурі можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними
надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний
і подальші роки.
Щодо контролю бюджетна класифікація визначає категорії прийняття
рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона утримує
відомства у межах запланованих видатків.
 6

З погляду ревізійних перевірок класифікація дає можливість перевіряти

відхилення від передбачених бюджетом витрат, проводити попередні й
періодичні перевірки, а також перевірки результативності діяльності.
Детальніша класифікація залежить від того, яка інформація потрібна і
як рада має намір обговорювати бюджет. Загалом, бюджетна класифікація
існує для досягнення трьох цілей: контроль, регулювання й планування, а
також для забезпечення трьох типів інформації: про видатки,
результативність та ефективність. Постатейний бюджет ясно показує, на що
витрачаються ресурси.
Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення
контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади
АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних
коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також
організаційних, функціональних та економічних категорій видатків,
забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних
показників. Якщо за попередньою редакцією Закону України "Про бюджетну
систему України" структуру бюджетної класифікації розробляв Кабінет
Міністрів України і затверджувала Верховна Рада України, то згідно з п. 2 ст.
8 Бюджетного кодексу Міністр фінансів України затверджує бюджетну
класифікацію й зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку
Верховну Раду України. Зокрема, згідно з наказом Міністерства фінансів
України від 27 грудня 2010 р. № 604 була затверджена і з 11 січня 2011 р.
набрала чинності бюджетна класифікація [3,с.54]. Департаменту по бюджету
у тижневий термін з моменту підписання наказу було запропоновано
проінформувати Верховну Раду України про затверджену бюджетну
класифікацію.
Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення
контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади
АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних
коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також
 7

організаційних, функціональних та економічних категорій видатків,

забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних
показників.
Видатки бюджету класифікують за: функціями, з виконанням яких
пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); економічною
характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки
(економічна класифікація видатків); ознакою головного розпорядника
бюджетних коштів (відомча класифікація); бюджетними програмами
(програмна класифікація) [4,с.32].
Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати
динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та
прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має
такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на
здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого
самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК чи
органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом функціональної
класифікації є Освіта (0900), підрозділом - вища освіта (0940), групами - вищі
навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади
III та ІУ рівнів акредитації (0942). Запровадження з 2002 р. нової
функціональної класифікації видатків бюджету було здійснено з метою
приведення її у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема
класифікацією функцій управління (КФУ), опублікованою статистичним
відділом ООН.
Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх
предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської
діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші категорії). Такий
розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує
єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету. За
економічною класифікацією видатки поділяються на:
 8

- поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної

діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників
бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів
постачання і матеріалів, оплата послуг, видатки на відрядження,
представницькі видатки, оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо);
-капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі
з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів
товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що
передаються отримувачам для придбання таких активів, компенсації втрат,
пов'язаних за руйнуванням чи пошкодженням основних фондів;
- кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать
платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до
інших економічних одиниць, що передбачають обов'язкове повернення
коштів [4,с.57].
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація кількості
головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного
планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного
управління. Перелік головних розпорядників коштів державного бюджету
був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 р.
№ 13. У зв'язку з переходом на нову функціональну класифікацію до наказу
Міністерства фінансів України "Про упорядкування розпорядників коштів
державного бюджету" від 13 березня 2000 р. № 47 було внесено зміни,
внаслідок яких кількість головних розпорядників істотно зменшилася
[5,с.76].
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при
формуванні бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних
запитів головних розпорядників бюджетних коштів. Планування видатків із
 9

застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та

добір програм на стадії стратегічного планування. Кожна програма має чітку
мету реалізації, завдання, терміни та етапи (за наявності) фінансування.
 10

2. Загальні принципи побудови бюджетної системи

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України,

виданий на її основі Бюджетний Кодекс України, інші законодавчі акти.
Економічною основою бюджетної системи України є народногосподарський
комплекс.
Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та
організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається
бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному
устрої України. Зрозуміло, що у федеративній, конфедеративній та унітарній
державах бюджетний устрій є різним.
Бюджетний устрій України - це визначена правовими нормами система
бюджетів України, розмежування доходів і видатків між ними, повноваження
органів законодавчої та виконавчої влади у сфері бюджету. Оскільки Україна
є унітарною державою, в якій згідно зі ст. 7 Конституції визнається і
гарантується місцеве самоврядування, бюджетна система країни є
дворівневою і складається з Державного бюджету України та місцевих
бюджетів [6,с.46].
Слід зазначити, що Закон України "Про бюджетну систему України",
що діяв до 2001 р., включав до складу бюджетної системи України
Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної
Республіки Крим та місцеві бюджети, закладаючи таким чином колізію щодо
незбігу унітарного державного устрою та компетенції органів місцевої влади.
Отже, бюджетний устрій являє собою організацію та принципи
побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими
ланками бюджетної системи. Водночас Бюджетний кодекс України не
містить визначення бюджетного устрою.
Бюджетна система України являє собою врегульовану нормами права
сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що побудована з
 11

урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-

територіального устрою.
Кожна держава має власну бюджетну систему та встановлює принципи
її побудови, щоб законодавче закріпити права на витрачання коштів як
державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремими
адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів.
Бюджетний кодекс України, враховуючи норми чинного законодавства, в
першу чергу Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні", розмежовує поняття "місцевий бюджет" та "бюджет місцевого
самоврядування". Районні та обласні ради є органами місцевого
самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад
сіл, селищ та міст. Відповідно, бюджетами місцевого самоврядування
визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим,
обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи
України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та
прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Слід зазначити,
що з проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України було змінено
принцип побудови державного бюджету, який до цього об'єднував
республіканський бюджет, бюджети областей і міст Києва та Севастополя,
тобто являв собою сукупність усіх бюджетів. Нині, як бачимо, поняття
державного бюджету і зведеного бюджету України не тотожні. Зведений
бюджет України включає показники Державного бюджету України,
зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів
областей і міст Києва та Севастополя, всього - 28 суб'єктів. Зведений бюджет
не затверджує Верховна Рада України, оскільки кожний з видів бюджетів, що
існують в Україні, затверджує відповідний орган місцевого самоврядування
або місцевої влади. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на
 12

підставі ведених показників доходів та видатків, які отримує вся бюджетна

система країни, здійснити аналіз та визначити засади державного
Регулювання економічного і соціального розвитку України. У свою чергу
бюджети нижчого рівня також є зведеними. Зокрема, до них належать зведені
бюджети АРК, областей, районів, міст із районним поділом. Зведений
бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету
Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст
республіканського значення [7,с.78].
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету,
зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.
Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів
міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.
Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського
бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або
району у місті адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи села,
зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих
міст, селищ та сіл. Як і зведений бюджет України, названі зведені бюджети
не затверджуються, а використовуються для аналізу і визначення засад
регулювання соціально-економічного розвитку окремих утворень.
Бюджетний кодекс визначає основні принципи бюджетної системи (ст. 7) та
запроваджує систему єдиних процедур - ухвалення рішень учасниками
бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної
політики. Як зазначають фахівці, забезпечуючи вимоги економічної безпеки
держави, ці принципи базуються на відповідності бюджетної політики
національним інтересам.
Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості,
самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності,
цільового використання бюджетних коштів, справедливості й
неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників
бюджетного процесу.
 13

Принцип єдності бюджетної системи є одним з визначальних

принципів унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною
правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням
бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку
виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності. Єдність
бюджетної системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань
формування доходної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між
бюджетами регулюючих доходних джерел, утворення і часткового
перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість
уряду держави проводити єдину фінансову та податкову політику. У свою
чергу казначейська форма виконання бюджету, яка є основною для всією
бюджетної системи України, базується на принципі роботи єдиного
казначейського рахунку. Єдиний казначейський рахунок являє собою
систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в
установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються
податки, збори, інші обов'язкові платежі державного бюджету та
надходження з інших джерел, встановлених законодавством України, з яких
органи Державного казначейства здійснюють платежі безпосередньо на
користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи та/або
надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Зазначені рахунки діють
у єдиному режимі, створюючи таким чином загальнодержавну інформаційно-
обчислювальну систему єдиного казначейського рахунка, яка обліковує всі
здійснювані на ньому операції [8,с.54].
Виконання місцевих бюджетів здійснюється через Державне
казначейство, відповідно на них також поширюється правило єдності каси.
Суть принципу збалансованості бюджетної системи полягає в тому, що
повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові
надходжень до бюджету на відповідний період, тобто плановані на майбутній
бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути
підтверджені реальними доходами.
 14

Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується на нормах

Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України
та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими
органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в
межах відповідної компетенції. Принцип самостійності також розмежовує
відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової
діяльності. Зокрема, держава коштами державного бюджету не несе
відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів
місцевого самоврядування, які в свою чергу коштами відповідних бюджетів
не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за
бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується
закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних
органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого
самоврядування визначати напрями використання коштів відповідно до
законодавства України.
 15

3. Шляхи стабілізації бюджетної системи України

В Україні необхідно створити ефективну бюджетну систему, яка б

стала інструментом досягнення економічного зростання та забезпечення
належного виконання державою своїх функцій.
Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б
закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни.
Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного
вибору.
Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови
бюджетної системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова
практика свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної
системи держави.
Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади,
повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і
закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має
таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві
податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень
влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує
фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за рахунок
власних податкових надходжень.
Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому
пайовому розподілі основних податків між різними територіальними
рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну
систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають
зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною,
не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових
ресурсів кожного рівня влади.
Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади
застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень
 16

влади – центральний, регіональний та місцевий – встановлює свої ставки

оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна
ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної,
регіональної й місцевої влади.
Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна
сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке
завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві
реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з
такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві
податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий
принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим
розподілом окремих з нинішніх, так званих "регульованих доходів", на сталій
основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на законодавчому
рівні, на довгостроковій основі, частки центрального, регіональних і
місцевих бюджетів у таких доходах [9,с.53].
Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так
звані "закріплені" й "регульовані". Основна частка доходів центрального,
регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних
податків і паїв у податках.
Фінансове вирівнювання так званих "бідних" і "багатих" територій
слід забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі
системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на цих
засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених країнах.
Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення
відносно однакових умов для проживання громадян України на всій території
держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі
відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за
географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті,
відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому порядку
визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів, які
 17

забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території

України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних
соціальних стандартів, кожен орган місцевого самоврядування повинен мати
знову ж таки законодавче гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.
Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які
не можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані
мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки
фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в
державі [10,с.23].
Потреби органів місцевого самоврядування у трансфертах із
державного та регіональних бюджетів мають визначатись на основі
нормативно-розрахункових методів. Нам слід розробити відповідну формулу
вирівнювання - математичну модель, на основі якої території, що потребують
фінансової підтримки, отримуватимуть гарантовані трансферти.
Світовий досвід свідчить: у систему заходів фінансового
вирівнювання включаються території, які мають власну доходну базу на
душу населення обсягом менше 95% від середньої по країні і території, що
мають відповідну базу на душу населення обсягом більше 120% від середньої
по країні.
Потребує розв'язання проблема акумуляції фінансових ресурсів для
формування трансфертних фондів (фондів фінансового вирівнювання). За
умов України фонди фінансового вирівнювання доцільно створити на рівні
Державного бюджету України, а також на рівні республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим. обласних бюджетів, міських бюджетів Києва
та Севастополя. Доцільно, щоб кошти фондів фінансового вирівнювання
формувались за рахунок одного або кількох центральних податків.
Можливий варіант, що фонд трансфертів у складі Державного
бюджету України буде формуватися за рахунок частини податку на додану
вартість. Необхідно розробити і прийняти Закон "Про порядок надання
дотацій, субсидій, субвенцій та інших трансфертів з Державного бюджету
 18

України". Термінової розробки потребує Закон України "Про Державний

бюджет України і бюджетні процедури" [11,с.87].
Критерієм у розподілі фінансових ресурсів між рівнями влади має
стати обсяг обов'язків щодо фінансування тих чи інших сфер, які
покладаються на центральну, регіональну та місцеву владу. Таким чином,
розподілові фінансових ресурсів між рівнями влади, має передувати
розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням, між
центральною, регіональною і місцевою владами. Саме завдяки цьому буде
покладено край нинішній практиці бюджетних "торгів" між центром і
регіонами, практиці, по суті, окремих стосунків Києва з кожним регіоном,
залежно від того, яку політичну вагу має та чи інша територія та її керівник у
державі.
Реформуванню підлягає існуюча податкова система України. Слід
значно зменшити частку в системі загальнодержавних податків і збільшити
частку місцевих та регіональних податків. Подальший розвиток податкової
системи України має передбачати розширення повноважень місцевих та
регіональних органів влади в сфері запровадження місцевих та регіональних
податків. Саме за таких умов може бути оподаткована "тіньова економіка",
послаблений податковий тиск на тих платників податків, які їх сьогодні
дисципліновано сплачують. Першим кроком у реформуванні податкової
системи могло б стати прийняття Закону України "Про місцеві податки і
збори", згідно з яким запроваджувався б новий порядок зарахування до
місцевих бюджетів місцевих податків і зборів. Доцільно встановити, що
місцеві податки і збори не враховуються при визначенні нормативів
відрахувань від загальнодержавних податків до бюджетів місцевого
самоврядування. Одночасно слід встановити, що місцеві податки і збори
використовуються виключно на видатки розвитку. Це заохочуватиме органи
місцевого самоврядування розширювати власну доходну базу.
Слід розробити нову правову базу фінансової діяльності органів
місцевого самоврядування. Вона має передбачати, що органи місцевого
 19

самоврядування складають два самостійних бюджети - поточний та бюджет

інвестицій і розвитку. Бюджет інвестицій і розвитку має формуватися за
рахунок місцевих позик, кредитів, інвестиційних трансфертів та частини
податкових надходжень. Слід встановити, що використання коштів бюджету
інвестицій на поточні потреби забороняється. Слід створити умови для участі
органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах. Треба
надати їм право створювати власні фінансово-кредитні установи, утворити
Центральний банк комунального кредиту, який би функціонував за
прикладом західноєвропейських. Потрібно законодавче врегулювати питання
створення ринку комунальних цінних паперів. Доцільно розробити та
прийняти закони України "Про фінансові основи місцевого самоврядування",
"Про правовий режим майна комунальної власності", "Про унітарні державні
та комунальні підприємства", "Про державні та комунальні землі" та інші
акти [15,с.34].
 20

ВИСНОВКИ

Концепція реформування державних фінансів повинна включати в себе

реформи у податковій та бюджетній системі країни, грошово-кредитній
системі, визначення статусу державної та комунальної власності.
Розбудова державних фінансів за єдиними, чітко визначеними
критеріями, з обов’язковим врахуванням взаємозв’язку окремих ланок
державних фінансів між собою створить підґрунтя для побудови сучасної
системи управління фінансовими потоками як на державному, так і на
місцевому рівнях.
Однією з головних задач по реформуванню державних фінансів в
Україні є реформування бюджетних відносин між державою в особі Кабінету
Міністрів України та органами місцевого самоврядування.
Система забезпечення фінансовими ресурсами місцевих бюджетів
характеризується значною залежністю місцевих бюджетів від встановлених
законом про державний бюджет на відповідний рік нормативів відрахувань
від загальнодержавних податків та обсягів запланованих трансферів.
Сьогоднішня практика організації міжбюджетних відносин показує
необґрунтовано низький рівень власних і закріплених законом джерел
наповнення доходної частини місцевих бюджетів.
Збалансування державних та місцевих інтересів повинно бути
головною метою реформування всього комплексу міжбюджетних відносин та
бюджетної системи України взагалі.
Отже, основні зусилля в бюджетній політиці України повинні бути
спрямовані на вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами
держави, у тому числі їх перерозподіл через бюджет, досягнення реальної
збалансованості бюджетної системи.
 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради

України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 2019.
2.Бюджетний кодекс України. – К.: “АрТек”, 2011.
3.Наказ Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. № 604 про
затвердження бюджетноъ класифікації.
4.Наказ Міністерства фінансів України "Про упорядкування
розпорядників коштів державного бюджету" від 13 березня 2011 р. № 47 зі
змінами і доповненнями.
5.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К., 2021.
6.Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного
бюджету. // Фінанси України. – 2018. - №1.
7.Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в
умовах трансформації економіки. // Фінанси України.-2018.-№5.
8.Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу. //
Фінанси україни.-2020.-№5.
9.Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. – К.: Наукова думка, 2017.
10. Кравченко В.І. Державні фінанси України: Навчальний посібник.
– К.: Т-во “Знання”, КОО, 2020.
11. Кулик В.В., Кулик А.В. Бюджет як інструмент розвитку
внутрішнього ринку. // Фінанси України.-2018.-№7.
12. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 2016.
13. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. –
Черкаси: Відлуння. – 2019.
14. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних
економіках. – К.: Основи, 2020.
 22

15. Юрій С.І. Бюджетна система України.: навчальний посібник. – К.:

НІОС, 2018.