Розділ І. Публічні фінанси.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого

самоврядування. Фінансове право.

Тема 1. Правові основи фінансової діяльності Української держави та органів місцевого

самоврядування (8 год)

Контрольні запитання до заняття 1.:

1. Дайте визначення поняття «фінанси» ?

Фінанси – це економічна категорія, яка виражає суспільні відносини, що мають вартісний,

грошовий, безеквівалентний характер і виникають в процесі розподілу і перерозподілу частини
вартості валового внутрішнього продукту в грошовій формі, зокрема, національного доходу, а
також деякої частини національного багатства країни, та утворення, розподілу і використання у
зв’язку з цим централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів з метою забезпечення
розширеного відтворення і задоволення різноманітних суспільних потреб.

2. В чому полягає розподільчий, фондовий, безеквівалентний характер фінансів?

Розподільна функція фінансів гарантує державне забезпечення суб’єктів відносин

необхідними грошовими ресурсами, підтримання суспільних пропорцій. Об’єктом регулювання
виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі, суб’єктами відносин -
держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. У процесі розподілу формуються і
підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу,
забезпечуються розширене відтворення, інтереси держави, підприємств, громадян.

Відмінною ознакою фінансів є їх фондовий характер. У процесі грошових відносин

здійснюється формування або використання загальнодержавних фондів грошових коштів.

1. Розподільний і перерозподільний характер фінансових відносин. В системі грошових

відносин первинними є відносини виробництва, а розподіл відбувається лише після створення
валового продукту. У силу цього фінанси - це відносини не первинні або виробничі, а вторинні і
третинні, тобто відносини розподільні, пов'язані з розподілом отриманих доходів.
2. Нерозривний зв'язок фінансів з формуванням і використанням фондів грошових
коштів. Що ж являє собою фонд коштів? Кожний суб'єкт господарювання отримує доходи і
здійснює видатки. Доходи являють собою потік грошових надходжень за одиницю часу (день,
місяць, рік). Витрати - це використання доходів суб'єктів господарювання, яке проводиться за
двома напрямками - на споживання і накопичення. Звичайно, перетворити доходи у витрати
зовсім нескладно, але для ефективного використання отриманих коштів частину їх необхідно
перетворити в фонди. Фонд являє собою певну суму грошових коштів, формовану та
використовувану за цільовим призначенням. Фонди існують, скоріше, ідеально, ніж матеріально
(у вигляді плану і звіту по доходам і видатках) і можуть бути використані як на накопичення, так і
на споживання. Фонди бувають децентралізованими, тобто створюваними у суб'єктів
господарювання - на фірмах, у компаніях, банках. До них відносяться амортизаційний фонд,
страхові (резервні) фонди, фонди економічного і соціального розвитку та ін.. Фонди бувають
централізованими, які створюються і використовуються державою для країни в цілому і її
громадян. До таких фондів відносяться Державний бюджет, Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового
медичного страхування, Фонд соціального страхування та ін..
3. Органічний зв'язок фінансів з державою, яка регламентує фінансові відносини
законодавчо. Це відрізняє фінанси від кредитних відносин, де умови кредитної угоди є об'єктом
договору між кредитором і позичальником. При цьому кредитний договір визначає суму, строк,
мета та інші умови кредитної угоди. Державні фінанси повністю організуються і регулюються
державою. Наприклад, Закон про податок визна-ляєт податкову ставку, податкову базу, пільгу,
строк сплати. Закон визначає і розмір державних фінансових виплат - пенсій, допомог, стипендій,
норми фінансування бюджетних установ і т.д. Децентралізовані фінанси регламентуються
державою в меншій мірі, ніж централізовані, там багато чого вирішують ринкові умови
господарювання, і компанія самостійно встановлює пропорції розподілу доходів на накопичення і
споживання.
4. Безеквівалентний характер фінансових відносин. Часто фінанси припускають однобічний
потік грошових коштів, не супроводжуваний зустрічним рухом вартості. Це відрізняє фінанси від
інших відносин, що мають товарообмінний (еквівалентний) характер. Слід зауважити, що
більшість економічних відносин носить двосторонній, тобто еквівалентний характер. Мова йде,
наприклад, про купівлю-продаж товарів і послуг, коли пересування грошових коштів від
продавця до покупця супроводжується зустрічним потоком грошових коштів від покупця до
продавця. Надання позичок теж здійснюється на основі еквівалентності з умовою їх повернення
та сплатою обумовленого відсотка. У фінансах принцип еквівалентності не такий однозначний.
До прикладу, податкові відносини означають сплату податко платником встановлену законом
суму податку до бюджету без зобов'язання її повернення у встановлений термін і в тих же сумах.
Інший приклад, фінансування державою школи, лікарень, соціальних допомог не означає
отримання прямого еквівалента зроблених витрат. Фінансування носить цільовий і безповоротний
характер, за фінансування не потрібно платити. Однак це не означає, що фінансування являє
собою використання грошових коштів без позитивного результату. Податки, сплачені до
державного бюджету, повертаються платникам податків у вигляді державних послуг з управління
країною, охорони внутрішнього правопорядку, забезпечення обороноздатності і т.д.
Фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, спорту формує освічених, фізично і морально
здорових людей, здатних забезпечити економічне зростання та соціальну стабільність у
суспільстві. Це і є отриманий еквівалент вартості зроблених витрат, який точно розрахувати не
завжди можливо.

3. У чому полягають відмінності публічних і приватних фінансів?

Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко

регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є
прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому
використовується особою з власними цілями.

4. Що таке фінансова система?

Фінансова система – це сукупнiсть i взаємозв’язок рiзних груп (сфер, ланок, iнститутiв)

фiнансових вiдносин, кожна з яких має свої особливостi у формах і методах акумуляцiї, розподiлi
i органiзацiї використання грошових фондiв та вiдiграє рiзну роль у процесi суспiльного
вiдтворення.

5. Які ланки (інститути) входять до складу фінансової системи України?

Під фінансовою системою держави розуміють:

- сукупність фінансових інститутів, кожен з яких сприяє утворенню та використанню
відповідних грошових фондів;
- сукупність державних органів та установ, які здійснюють у межах своєї компетенції
фінансову діяльність;
- система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів
держави, місцевого самоврядування, підприємств. Установ, організацій, галузей народного
господарства.
В юридичній літературі існують різні пдходи стосовно встановлення структурних елементів
фінансової системи держави. Так, О.Н Горбунова і Е.Ю. Грачева вважають, що до складу
фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих
суб’єктів, місцевих фінансів, страхування; кредиту.
Інші автори в якості структурних елементів фінансової системи держави виділяють
бюджетну систему; позабюджетні державні та муніципальні фонди; кредит; фінанси майнового та
особистого страхування; фінанси підприємств різних форм власності, об’єднань, організацій,
установ, галузей народного господарства.
 На нашу думку, заслуговує на увагу і підтримку підхід М.П. Кучерявенко щодо визначення
елементів фінансової системи держави. Автор вважає, що зазначена система включає:
- бюджетну систему України, яка складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів;
- кредитну систему, яка включає як державне, так і банківське кредитування. Але якщо
державне кредитування є безумовною сферою публічного регулювання, то банківське
кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект
банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух
державних грошових коштів, не включаючи цивільно-праавові аспекти банківського
кредитування;
- обов’язкове державне страхування, яке пов’язане з розподілом і перерозподілом частини
сукупного супільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обов’язкових виплат.
Державне страхування виступає як форма утворення і використання цільових грошових фондів,
що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;
- фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, що пов’язані з формуванням,
розподілом і використанням грошових фондів підприємств. Ці фінанси складають основу
децентралізованих фінансів і як елемент фінансової системи мають певні особливості. Так,
безумовно, фінанси державних підприємств є складовою фінансової системи держави і
характеризуються публічним змістом і регулюванням, а фінанси недержавних підприємств
входять до складу фінансової системи держави в тій частині, в якій вони пов’язані з реалізацією
імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів.
Зазначені інститути фінансової системи існують як на державному, так і на місцевому рівнях.
Всі вони мають властивості притаманні фінансам як економічній категорії, але в силу своїх
особливостей по-різному впливають на соціально-економічні процеси, одночасно взаємодіючи
між собою.
Кожний інститут фінансової системи охоплює специфічні фінансові відносини, за
посередством яких утворюються й використовуються відповідні види грошових фондів. Ці
фонди, як зазначалося вище можуть бути як централізованими, так і децентралізованими, а також
загального та цільового призначення.

6. Перерахуйте централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів? У чому

проявляються їхні диференціюючи ознаки?

Централізовані державні кошти - грошові фонди, які потрапляють у розпорядження держави,

за рахунок яких фінансуються капітальне будівництво, реконструювання невиробничої сфери,
оборонний сектор, управління, правоохоронні органи тощо.

Децентралізовані державні фонди - фонди грошей підприємств, установ, організацій усіх

форм власності, утворені за рахунок власних прибутків.

Фінанси поділяють на державні і приватні.

Переважно державні фінанси є предметом дослідження Фінансового права.
Ознаки державних фінансів:
1. це економічні відносини;
2. це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;
3. мета: виконання завдань та функцій держави.
Відмінності державних фінансів відповідно до д приватних:
1. держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;
2. державні фінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави;
3. значний розмір державних фінансів;
4. державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;
5. пріоритет видатків над доходами.
Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:
1. держави як суб’єкта публічної влади;
 2. органів місцевого самоврядування.
Децентралізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів
господарської діяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.
Централізовані та децентралізовані фонди коштів у вузькому розумінні включають в себе гроші
(готівкові, безготівкові).
Централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе
валютні цінності. Хоча деякі автори вважають, що централізовані та децентралізовані фонди коштів
у широкому розумінні включають в себе гроші, цінні папери та валютні цінності.
7. Що розуміють під фінансовою діяльністю держави і органів місцевого самоврядування?

Реалізація завдань, які постають перед державою, пов’язана з необхідністю використання

відповідних елементів фінансової системи. Тобто фінансова діяльність зумовлена об’єктивною
необхідністю збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і
децентралізованих грошових фондів, що забезпечують практичне виконання функцій держави.

Фінансова діяльність — це:

• процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують

виконання завдань і функцій держави;

• діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування,

пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів.

Українська держава, управляючи фінансами та виступаючи у фінансових відносинах як

суб’єкт влади і як власник засобів виробництва, встановлює відповідний порядок мобілізації та
використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні
органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання
централізованих і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю.

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За

допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання
фінансової діяльності є однією з форм державного управління економікою.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на

відповідних принципах — основоположних правилах і вимогах, які відображають її
найсуттєвіші особливості та цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається
Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

До принципів фінансової діяльності належать:

- розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

- пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими органами влади;

- пріоритетність публічних видатків щодо прибутків скарбниці;

- фінансування безпеки держави;

- єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

- міжгалузевий характер;

- самостійність органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законодавством

межах;
 - соціальна спрямованість;

- плановість;

- гласність тощо.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування виступає як

важлива та необхідна складова механізму соціального управління. Це відображається в
тому, що грошові кошти, які акумулюються державою, направляються в галузі народного
господарства, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, що фінансуються
на відповідному етапі розвитку держави, її зовнішньої та внутрішньої політики.

Саме завдяки фінансовій діяльності створюється матеріальна база, що є необхідною для

функціонування органів державної влади та управління, правоохоронних органів, забезпечення
оборони та безпеки держави.

Як і будь-якій управляючій системі, фінансовій діяльності властиві особливі методи

здійснення, вибір яких залежить від низки чинників: від завдань держави на відповідному
етапі розвитку; джерел доходів; від мети використання грошових коштів; зовнішньої та
внутрішньої політики та ін.

Функціонування держави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні завжди.

Фінансову діяльність держави здійснюють різними методами — засобами, за допомогою
яких держава, вповноважені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл та використання
грошових фондів. Тобто, методи фінансової діяльності залежать від стадії руху грошових фондів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

− метод обов’язкової мобілізації;

− метод добровільної мобілізації.

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

− метод фінансування;

− метод кредитування.

3. Методи використання грошових коштів:

− залежно від форми надходження грошових ресурсів: безготівкові перерахунки, готівкові

кошти;
− залежно від спрямованості видатків: пооб’єктні та посуб’єктні.

8. Вкажіть на мету, суб’єктів та об’єкт фінансової діяльності держави і органів місцевого

самоврядування?
9. Дайте визначення поняття правової форми фінансової діяльності держави і органів
місцевого самоврядування.
10. Назвіть види правових і не правових форм фінансової діяльності держави і
органів місцевого самоврядування.

Фінансова діяльність держави й місцевого самоврядування проявляється у відповідних

формах як зовнішньому вираженні такої діяльності, що зумовлено змістом останньої. Такі форми
можна розмежувати на правові та неправові.
 Правові форми фінансової діяльності здійснюються шляхом прийняття й реалізації
фінансово-правових актів, які є рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування,
прийняті в межах їхньої компетенції згідно з чинним законодавством у процесі формування,
розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й
місцевого самоврядування.

Фінансово-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною природою:

- нормативні— правові акти, які містять загальні правила регулювання однотипних

фінансових відносин, розраховані на тривале застосування й відповідно не вичерпують свою
регулятивну силу їх одноразовим застосуванням;

- індивідуальні—акти застосування норм права, які стосуються конкретного життєвого

випадку, звернені до конкретно визначених учасників фінансових відносин і призводять до
виникнення, зміни або припинення конкретних фінансових правовідносин;

- змішані— акти, які містять разом з нормами права також Індивідуальні приписи стосовно
конкретних життєвих випадків щодо сфери фінансової діяльності держави й місцевого
самоврядування;

2) за юридичної силою:

- законодавчі, до яких відносяться закони, що приймаються Верховною Радою України з

питань фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

- підзаконні — акти всіх інших органів влади (як органів державної влади, так і органів
місцевого самоврядування), які не повинні суперечити законам і мають прийматися для їх
виконання;

3) за суб'єктами, які їх приймають:

- фінансово-правові акти Верховної Ради України;

- фінансово-правові акти Президента України:

- фінансово-правові акти Кабінету Міністрів України:

- фінансово-правові акти центральних органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

- фінансово-правові акти місцевих органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування

- фінансово-правові акти адміністрацій підприємств, установ, організацій.

4) за сферою дії:

- фінансово-правові акти, що діють на всій території держави;

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого регіону,

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого підприємства, установи, організації;

 5) за порядком прийняття:

- фінансово-правові акти, які приймаються єдиноначально;

- фінансово-правові акти, які приймаються колегіально;

- фінансово-правові акти, які приймаються за узгодженням.

Неправові форми фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування слугують

інструментом втілення неправових форм і забезпечують насамперед відповідні передумови для їх
реалізації. До таких форм фінансової діяльності належить проведення різноманітних дій
організаційного характеру (засідань і нарад органів влади, конференцій, круглих столів тощо),
роз'яснення фінансового законодавства, підготовка матеріалів для фінансового планування,
прогнозування, звітності і т.п.

11. Що таке фінансово-плановий акт?

Приймається в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування

нормативний акт, який містить конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто є
планом по мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів

Фінансово-правові акти - це прийняті в передбаченій формі і мають юридичні наслідки

рішення державних органів та органів місцевого самоврядування з питань фінансової діяльності,
що входять в їх компетенцію. Вони встановлюють, змінюють або відміняють фінансово-правові
норми або служать підставою для виникнення, припинення, зміни конкретних правовідносин.

12. Дайте визначення поняття і охарактеризуйте особливості фінансово-планових

актів, наведіть приклади таких актів, дайте їх визначення?

Фінансово-правові акти можна класифікувати за юридичними властивостями, за юридичною

природою, по органах, що видає їх, та інших підставах.
За юридичними властивостями фінансово-правові акти поділяються на нормативні та
індивідуальні.
До нормативних належать акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин і містять
загальні правила поведінки їх учасників, тобто правові норми. Звідси випливає і найменування цієї
групи актів - нормативні. Вони діють зазвичай тривалий час. Нормативні фінансово-правові акти
встановлюють види фінансових зобов'язань (податків та інших платежів) підприємств і громадян
перед державою, або муніципальним утворенням, порядок обчислення встановлених платежів, типові
ознаки платників, порядок витрачання державних коштів, порядок проведення фінансового контролю
і т.д.
Загальні правила, встановлені в нормативних актах, конкретизуються в індивідуальних
фінансово-правових актах, кожен з яких передбачає один який-небудь конкретний випадок,
звернений до точно певним учасникам фінансових відносин, веде до виникнення, зміни або
припинення конкретних фінансових правовідносин. Індивідуальні фінансово-правові акти - це акти
застосування норм права. Прийняття їх - необхідна умова для практичного втілення в життя
нормативних фінансово-правових актів та виконання завдань зі створення, розподілу чи
використання фінансових ресурсів держави.
За юридичною природою фінансово-правові акти поділяються на:
а) законодавчі, до яких належать закони, прийняті ВР України.
 б) підзаконні, які, як правило, встановлюють загальні правила поведінки, звернені до широкого
кола осіб та організацій, розраховані на неодноразове, тривале застосування. У цю групу входять
акти всіх інших державних органів, засновані на законі і прийняті на виконання закону.
Такий підрозділ фінансово-правових актів конкретизується у класифікації з органам, їх видає.
По органах, котрий подає фінансові акти, вони поділяються на дві групи:
а) акти органів представницької влади;
б) акти органів виконавчої влади.
Залежно від характеру припису, що міститься у фінансовому акті, вони діляться на фінансово-
планові і разові.
Характерною особливістю фінансово-правових актів є наявність серед них великої групи
фінансово-планових актів. Вони відрізняються від інших фінансово-правових актів своїм змістом.
Фінансово планові акти - це акти, які у процесі фінансової діяльності держави та органів
місцевого самоврядування, які містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто є
планами щодо мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів.
Існування фінансово-планових актів обумовлено дією принципу плановості в процесі утворення,
розподілу і використання фінансових ресурсів відповідно до програм і планів економічного і
соціального розвитку.
До фінансово-плановим актів належать:
а) основний фінансовий план держави - державний бюджет;
б) бюджети державних і муніципальних позабюджетних фондів;
в) фінансово-кредитні і касові плани банків;
г) фінансові плани страхових організацій;
д) фінансові плани і кошториси міністерств, відомств, інших органів державного управління та
місцевого самоврядування;
е) фінансові плани (баланси доходів і витрат) підприємств і об'єднань;
ж) кошторису бюджетних установ.
Фінансово-планові акти отримують своє юридичне оформлення в актах відповідних органів
держави і місцевого самоврядування.
Затверджений в установленому порядку фінансово-плановий акт регулює фінансові відносини і
викликає юридичні наслідки, як будь-якої фінансово-правовий акт.

13. Визначте методи фінансової діяльності держави і органів місцевого

самоврядування?

Методи фінансової діяльності держави:

 мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для

планомірного формування фондів коштів.
Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки).

 розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за

призначенням.
 Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з
функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до
Закону України про державний бюджет.

Методи розподілу коштів:

1. фінансування;
2. кредитування.

Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на

підставі затвердженого фінансового плану з відповідного централізованого фонду кошту.

Ознаки фінансування:
1. безповоротність;
2. безоплатність;
3. цільовий характер;
4. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
5. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з

додержанням цільового призначення.

Ознаки кредитування:
1. оплатність;
2. строковість;
3. поворотність;
4. цільовий характер;
5. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
6. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

 використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням

бюджетних коштів.

Ознаки використання коштів:

1. плановість;
2. цільовий характер;
3. ефективність;
4. економія;
5. здійснюється в межах затверджених лімітів.

 фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової

дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави.
 14. Якими методами здійснюється утворення (формування) централізованих і
децентралізованих грошових фондів? Чим відрізняється обов’язкова та добровільна
мобілізація?

Методи фінансової діяльності — засоби, прийоми, за допомогою яких держава й

уповноважені нею органи мобілізують, розподіляють і використовують централізовані і
децентралізовані грошові фонди.

В основі вибору конкретного методу фінансової діяльності лежать кілька факторів:

• стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

• форма власності на кошти, що переходять державі;

• джерела державних доходів;

• мета, на яку використовують грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;

• співвідношення між доходами й витратами.

Залежно від стадії руху грошових фондів використовують такі групи методів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов'язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов'язки, гарантує

забезпечення їх виконання. Реалізують його насамперед через форми податкових платежів, інших
безумовних і обов'язкових зборів. Імперативно визначають і гарантують вид платежу, платника,
об'єкт, ставку, розмір, строки, засоби забезпечення тощо;

б) метод добровільної мобілізації припускає переважно диспозитивні засоби забезпечення

фінансових надходжень, механізми кредитування (внески населення, придбання державних
цінних паперів, лотерейних білетів тощо).

15. Якими методами здійснюється розподіл централізованих і децентралізованих

грошових фондів? Чим відрізняється фінансування та кредитування?

Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування становить цільову, планову, безоплатну й безповоротну передачу

державних коштів із бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільову, відплатну, термінову і поворотну передачу коштів,

здійснювану на платній основі та поєднує два різних за змістом способи — державне та
банківське кредитування.

16. Якими методами здійснюється організація використання централізованих і

децентралізованих грошових фондів?

Методи використання грошових ресурсів:

а) за спрямуванням видатків:

• пооб'єктний — припускає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів

(майнових комплексів тощо);
 • посуб'єктний — виділення й передача коштів окремим суб'єктам (конкретним
розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів — окремим особам, категоріям осіб або
регіонам);

б) за формою надходження грошових ресурсів: безготівкові гротові перерахування,

розрахунки; готівкові кошти.

17. Якими методами здійснюється контроль за утворенням (формуванням),

розподілом і організацією використання централізованих і децентралізованих грошових
фондів?

Основні методи фінансового контролю.

1. Спостереження (моніторинг) - загальне відстеження фінансової діяльності

контрольованого суб'єкта. З деякими застереженнями сюди ж можна віднести й діяльність з
фінансового моніторингу відповідно до вимог Закону України «Про попередження і протидію
легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року.

2. Облік становить досить специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування

якого переважно обмежується діяльністю контролюючих органів під час здійснення реєстрації
суб'єктів контролю (наприклад, платників податків) або в інших випадках, зазначених чинним
законодавством (наприклад, при погашенні податкової заборгованості перед бюджетом шляхом
проведення взаємозаліків коштів з фінансуванням витрат у рахунок погашення недоїмки за
відповідними платежами в Державний і місцеві бюджети). Облік не обмежено тільки
реєстраційною роботою, також він містить аналітику й створення інформаційної бази.

3. Обстеження найбільш притаманно попередньому контролю. Його проводять стосовно

конкретних сторін фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. Під час обстеження
здійснюють діагностику його фінансового стану й досліджують звітність, проводять первинний
аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінюють відповідність його діяльності статутним
документам. Зі спеціальних прийомів, які застосовують під час обстеження, слід зазначити
опитування й анкетування.

Здебільшого, при одержанні в ході обстеження будь-яких негативних результатів

контролюючий орган приймає рішення про проведення перевірки чи ревізії.

4. Аналіз проводять на основі звітності (поточної чи за визначений період). Він ґрунтується

на використанні таких спеціальних статистичних прийомів, як індексний метод, метод середніх і
відносних величин. За цього методу фінансового контролю шляхом аналітичної діяльності
досліджують основні фінансово-економічні характеристики об'єкта контролю, що найчастіше
дозволяє виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їхні причини. Дуже ефективним є
такий фінансово-економічний прийом, як порівняння.

5. Перевірка. Можна виділити такі підстави класифікації видів перевірок, залежно від:

1) організаційної ознаки:

- планові перевірки (внесено у встановленому порядку в план роботи контролюючого

органа);

- позапланові перевірки (здійснюють дещо раптово, позапланом, за наявності вагомих

підстав: вказівки вищого фінансового органу; при надходженні скарг громадян або іншої
інформації про порушення фінансової дисципліни, недоглядах у роботі, що вимагають
невідкладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів);

2) підстави призначення:
 - повторні перевірки (проводять через деякий час після первинної фінансової перевірки у
випадку визнання її неякісно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених
порушень. Цю перевірку проводять за тими ж питаннями й охоплюють той же період часу, що і за
первинної);

- додаткові перевірки (здійснюють для з'ясування питань, що не ставилися перед первинною

перевіркою, найчастіше в зв'язку з обставинами, які знов виникли);
3) обсягу:

- повні перевірки (всебічно охоплюють фінансово-господарську діяльність);

- часткові перевірки (чи неповні, в ході їх перевіряють окремий бік фінансово-господарської

діяльності);

- комплексні перевірки (здійснює переважно група фахівців, до того ж перевірці підлягає

дуже широке коло взаємозалежних питань). Як один з підвидів комплексної перевірки можна
виділити наскрізну перевірку, що охоплює фінансово-господарську діяльність низки організацій
чи підприємств, пов'язаних між собою відносинами субординації;

- тематичні перевірки (або цільові, присвячені визначеному колу питань, дільниці роботи
(темі), охоплюють окремий напрям діяльності суб'єкта, що перевіряють, або визначений тип
операцій);

4) повноти охоплення:

- суцільні (фронтальні) перевірки (вивчають абсолютно всі документи й облікові записи за

визначений період);

- вибіркові перевірки (контролю підлягає не весь суб'єкт, а його підрозділ чи окремий напрям
діяльності, виділений за

визначеним принципом);

5) місця проведення:

- виїзні перевірки (здійснюють за місцем розташування об'єкта контролю);

- камеральні перевірки (проводять за місцем знаходження органу фінансового контролю);

6) характеру контрольованих показників:

- формальні перевірки (за яких здійснюють перевірку правильності оформлення документів,

наприклад, з'ясовують

дійсність підписів, наявність підчищень і виправлень, правильність заповнення реквізитів);

- арифметичні перевірки (зводяться до оцінки правильності математичних розрахунків і

таксувань);

7) характеру контролюючих суб'єктів:

- позавідомчі перевірки (здійснюють органи іншого відомства або міністерства стосовно

організації, яку перевіряють);
 - відомчі перевірки (здійснюють у межах того самого відомства або міністерства, але
працівники вищого рівня, вищої організації) .

Окремо потрібно виділити також «зустрічну» перевірку, за якої здійснюють зіставлення

первинних документів або звітної інформації з аналогічними чи взаємозалежними даними
підприємства контрагента.

б. Ревізія є найважливішим методом фінансового контролю, що відрізняється найбільшою

дієвістю, максимально можливою глибиною й повнотою. Ревізію слід віднести до наступного
контролю. Такий метод фінансового контролю здійснюють спеціальні органи фінансового
контролю, його спрямовано на виявлення фактів порушення законності, вірогідності й
доцільності. При ревізії провадиться вивчення й аналіз фінансово-господарської документації на
предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, схоронності коштів і матеріально-
технічних ресурсів, своєчасності й повноти звітності.

Під час здійснення контролю ревізора наділено певними правами:

- перевіряти плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та інші документи, наявність грошей і

цінностей, а у випадку виявлення підробок і інших зловживань вилучати потрібні документи на
термін до закінчення ревізії;

- перевіряти правильність списання сировини, палива, інших матеріальних цінностей, тепло- і

електроенергії на витрати виробництва, повноту оприбуткування готової продукції і вимагати від
керівництва суб'єкта, якого перевіряють, проведення контрольного обмірювання виконаних робіт;

- вимагати проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей,

перевірки грошових коштів, у разі потреби опечатувати каси, склади, архіви;

- отримувати від інших підприємств, установ і організацій довідки й копії документів,

пов'язані з операціями, які перевіряють;

- отримувати від посадових осіб письмові пояснення.

Стосовно класифікації ревізій, то вона переважно ідентична

класифікації перевірок, з деякими незначними застереженнями. Наприклад, окремо можна

виділити такий підвид позапланової ревізії, як ревізія, призначена за постановою органів слідства.

Термін проведення ревізії не може перевищувати 30 днів (продовження цього терміну

допускають тільки з дозволу керівника органу, що призначив ревізію).

За результатами ревізії складають акт. Керівник, що призначив ревізію, зобов'язаний у

тижневий термін розглянути її результати й вжити заходів для усунення виявлених порушень,
відшкодування нанесеного матеріального збитку, залучення до відповідальності винних осіб,
усунення причин і умов, що зумовили порушення фінансової дисципліни.

7. Фінансово-економічна експертиза. До компетенції Рахункової палати належить здійснення

експертно-аналітичної діяльності. Так, Рахункова палата зобов'язана за дорученням Верховної
Ради України проводити експертизу й давати висновки щодо проектів: Державного бюджету
України, законів і інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних
цільових програм, програм Кабінету Міністрів України та інших документів щодо питань
державного бюджету й фінансів України.

18. Що розуміють під фінансовим контролем?

 Фінансовий контроль – особлива сфера державного контролю, що становить собою діяльність
фінансових органів з виявлення порушень законності, фінансової дисципліни й доцільності під
час формування, розподілу й використання державних і муніципальних грошових фондів.

19. Які міжнародні стандарти визначають організацію державного фінансового

контролю? Охарактеризуйте зміст Лімської декларації про керівні принципи фінансового
контролю.

Міжнародний фінансовий контроль здійснюють як відповідні державні органи, що проводять

фінансовий контроль на території кожної окремої держави або створені ними з такою метою
міжнародні органи так і спеціально засновані для його проведення міжнародні організації. Крім
цього міжнародний фінансовий контроль здійснюють внутрідержавні органи, які наділяються
такими повноваженнями. У Плані дій “Україна - Європейський Союз”, який схвалений Кабінетом
Міністрів України 12.02.2005 року вказується на необхідність сприяння розвитку ефективної
адміністративної спроможності запобігання та боротьби з шахрайством та іншими порушеннями
стосовно національних і міжнародних фондів, включаючи створення ефективно діючих структур
співробітництва із залученням всіх відповідних національних суб’єктів, а також на забезпечення
ефективного співробітництва з відповідними інституціями та установами ЄС у сфері перевірок на
місцях та перевірок, пов’язаних з управлінням та контролем фондів ЄС. У вказаному документі
по-перше, йдеться про недопущення порушень щодо національних фондів, до складу яких
входять національні фінанси, під якими, на наш погляд, доцільно розуміти не лише державні
фінанси, а й інші публічні фінанси, зокрема місцеві фінанси, тобто фінанси органів місцевого
самоврядування, так і стосовно міжнародних фондів, в яких акумулюються міжнародні фінанси.
По-друге, із тексту зрозуміло, що національні суб’єкти, тобто відповідні органи, які наділені
контрольними повноваженнями, також контролюватимуть міжнародні фонди, та проводитимуть
перевірки на місцях та перевірки пов’язані з управлінням і контролем фондів ЄС, тобто
здійснюватимуть міжнародний фінансовий контроль. Діяльність певних міжнародних організацій
спрямована не на здійснення безпосередньо міжнародного фінансового контролю, а на
впорядкування організації проведення внутрідержавного фінансового контролю, тобто контролю
в самих державах, які є членами таких організацій. Кожна міжнародна організація створюється з
певною метою, має свої завдання. До її діяльності належить організація і здійснення
міжнародного фінансового контролю у відповідній визначеній сфері, наприклад валютній,
банківській тощо. Так, Міжнародна організація вищих органів державного фінансового контролю
- INTOSAI - позаурядова організація, що створена у 1953 році з метою вивчення і поширення
позитивного досвіду організації і здійснення фінансового контролю у зарубіжних країнах. До її
складу входять вищі органи фінансового контролю (далі ВОФК) 186 держав світу. Україна є
членом INTOSAI з 1998 року. INTOSAI організовує проведення семінарів, конгресів, конференцій
з метою надання допомоги ВОФК у виконанні покладених на них завдань. На ІХ Конгресі
Міжнародної організації вищих органів державного фінансового контролю у 1977 році прийнято
Лімську Декларацію керівних принципів контролю. Комітетом аудиторів з ревізійних стандартів
INTOSAI розроблено: Ревізійні стандарти INTOSAI (Аудиторські стандарти) - стандарти
державного фінансового контролю, що рекомендуються до застосування контрольними органами
різних держав і повинні сприяти реалізації уніфікації діяльності контрольних органів різних
держав; Етичний кодекс INTOSAI для аудиторів у державному секторі, який доповнює та
підсилює їх. INTOSAI діє згідно з Стратегічним планом 2005-2010, в якому враховано існуючі
напрацювання, визначено те, що можна покращити та вказується, які зміни потрібні установам-
членам, щоб діяти в умовах нових вимог та очікувань, що постають перед ВОФК у 21 столітті [4].
Однією з регіональних організацій INTOSAI є Європейська організація вищих органів
державного фінансового контролю (EUROSAI), що створена у 1990 році, членами якої є
національні ВОФК сорока шести країн європейського континенту. Україна є членом EUROSAI з
1999 року.
EUROSAI є наймолодшою з регіональних організацій INTOSAI, хочідея щодо її створення
зародилася ще в 1953 році. І лише у червні 1989 року XIII Конгрес INTOSAI, що проходив у м.
Берлін, прийняв Берлінську декларацію про створення Європейської організації вищих органів
фінансового контролю. У листопаді 1990 року у м. Мадрид пройшла установча конференція і I
Конгрес EUROSAI на якому було ухвалено її Статут, в якому визначено цілі, якими керується
організація - сприяти поглибленню взаєморозуміння і розширенню професійної та технічної
кооперації між органами-членами EUROSAI і регіональними групами всієї решти INTOSAI
шляхом обміну ідеями та досвідом в сфері державних фінансів; підтримувати зв'язки з
національними і міжнародними органами, які спеціалізуються на вивченні чинників, що
впливають на контроль за державними доходами і витратами; постійно інформувати всіх членів
EUROSAI про зміни у законодавстві кожної держави, пов'язані зі сферою контролю та про
організацію і функціонування відповідних органів; сприяти теоретичному і практичному
вивченню всіх проблем і питань, пов'язаних з контролем і суміжними дисциплінами;
співпрацювати в обміні технікою і методами навчання, які представляють інтерес, а також
заохочувати проведення семінарів і курсів підвищення кваліфікації для всіх працівників органів-
членів EUROSAI, так само як і всіх інститутів-членів INTOSAI; сприяти обміну інформацією і
документацією між всіма членами EUROSAI, а також розповсюдженню публікацій на теми, які
входять до їх компетенції; стимулювати створення центрів, інститутів і університетських кафедр,
які спеціалізуються за тематикою контролю за державними доходами і витратами; сприяти
впровадженню в повсякденну практику всіх висновків і рекомендацій, прийнятих на конгресах
EUROSAI; забезпечити уніфікацію термінології у сфері державного контролю; здійснювати
заходи, які сприяють досягненню кращого розуміння всіх завдань і проблем, пов'язаних з
державним контролем [3; 4].
Здійсненню міжнародного фінансового контролю сприяє зміцнення взаємодії і координації
діяльності в сфері державного фінансового контролю і обміну досвідом роботи між
контролюючими суб’єктами різних держав, вдосконалення національного законодавства, що
стосується організації і проведення фінансового контролю з врахуванням міжнародного досвіду
існування фінансового контролю. Для досягнення вказаних завдань створюються колегіальні
органи, до складу яких входять представники контролюючих суб’єктів певних держав. Так, Рада
керівників вищих органів фінансового контролю держав - учасниць Співдружності Незалежних
Держав, має мету зміцнення взаємодії і координації діяльності в сфері державного фінансового
контролю і обміну досвідом роботи, діє на підставі Положення про Раду керівників вищих
органів фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав [3], що
затверджене 3 листопада 2000 року. Відповідно до вказаного Положення основними функціями
Ради є: забезпечення взаємодії ВОФК з принципово важливих теоретичних і практичних питань
та проблем державного фінансового контролю; надання системного характеру взаємному обміну
ідеями і досвідом у сфері вдосконалення державного фінансового контролю; сприяння
проведенню спільних і/або паралельних контрольно -ревізійних заходів у рамках двосторонніх чи
багатосторонніх угод; сприяння організації професійного навчання, стажувань і підвищення
кваліфікації кадрів контрольно-ревізійних органів; координація взаємодії ВОФК в рамках
Співдружності Незалежних Держав. З метою реалізації функцій Рада вправі обговорювати і
затверджувати рекомендації з питань: методології розробки контрольних чи ревізійних
стандартів, нормативів і методичних вказівок; правового сприяння контрольно-ревізійним
заходам; взаємодії ВОФК з законодавчими і виконавчими органами державної влади; організації
та проведення багатосторонніх консультацій, семінарів, конференцій, спеціалізованих курсів,
спільних досліджень з актуальних теоретичних і практичних проблем державного фінансового
контролю; вдосконалення механізму обміну інформацією і методологічними матеріалами з
питань державного фінансового контролю; публікації у спеціалізованих виданнях(бюлетенях,
журналах та ін.) матеріалів про роботу Ради і досвід діяльності ВОФК в різних сферах;
використання інформаційних технологій в контрольно-ревізійній діяльності. Членами Ради є
керівники ВОФК, а також керівники інших державних органів, які виконують аналогічні функції
держав - учасниць СНД. З метою організаційного забезпечення співробітництва між ВОФК
держав - учасниць СНД, координації їх взаємодії й обміну досвідом роботи створено
Міждержавну раду керівників вищих органів фінансового контролю - держав-учасниць
Співдружності Незалежних Держав, що діє на підставі Положення про Міждержавну раду
керівників вищих органів фінансового контролю - держав-учасниць СНД [3], що затверджене
26.08.2005 року. Основними функціями Міждержавної ради керівників вищих органів
фінансового контролю - держав-учасниць СНД (далі Ради) є: забезпечення взаємодії ВОФК з
метою вироблення узгоджених підходів і позицій з теоретичних і практичних питань в сфері
державного фінансового контролю; забезпечення системного характеру проведення взаємних
консультацій і обміну досвідом з проблем державного фінансового контролю; сприяння
проведенню спільних і/або паралельних контрольно-ревізійних заходів в межах двосторонніх і
багатосторонніх угод; розробка модельних контрольних і ревізійних стандартів, методичних
вказівок; організація і проведення багатосторонніх консультацій, семінарів, конференцій,
спеціалізованих курсів, спільних досліджень з актуальних теоретичних і практичних проблем
державного фінансового контролю; сприяння організації професійного навчання, стажування і
підвищення кваліфікації кадрів органів фінансового контролю; вдосконалення механізму обміну
інформацією з питань державного фінансового контролю (аудиту); публікація у спеціальних
виданнях (бюлетенях, журналах) матеріалів про роботу Ради і досвід діяльності ВОФК - держав-
учасниць СНД. Для забезпечення виконання вказаних функцій, Радою можуть створюватися
робочі групи. Членами Ради за посадою є керівники ВОФК чи особи, що виконують їх обов'язки,
держав - учасниць, що підписали Рішення про Міждержавну раду керівників вищих органів
фінансового контролю держав - учасниць СНД. Про відкритість роботи Ради свідчить те, що в
роботі її сесій можуть брати участь делегації держав, які очолюються керівниками ВОФК -
членами Ради, а також представники міжнародних організацій, третіх країн (за згодою Ради, в
якості спостерігачів).
У деяких міжнародних документах йдеться про особливості здійснення контролю щодо
міжнародних структур внутрідержавними контрольними суб’єктами. Так, у Лімській Декларації
(стаття 25 “Контроль міжнародних та наднаціональних організацій”) відмічається що міжнародні
та наднаціональні організації, витрати яких покриваються за рахунок внесків країн-членів,
повинні піддаватися зовнішньому незалежному контролю. Звичайно про те, що зазначені фінанси
є міжнародними у Декларації не вказується, а отже і не йдеться про міжнародний фінансовий
контроль, який у даному випадку здійснюють ВОФК держав. Але у статті уточнюється, що хоч
цей контроль і повинен враховувати структуру та завдання, що покладені на міжнародні та
наднаціональні організації, він має здійснюватися за напрямками діяльності ВОФК країн-членів.
Враховуючи викладене вище міжнародний фінансовий контроль можна визначити як
регламентовану правовими нормами діяльність держави в особі відповідних органів наділених
спеціальними повноваженнями, міжнародних органів та міжнародних організацій, що спрямована
на забезпечення законності під час мобілізації коштів у міжнародні фонди, їх розподілу, а також
забезпечення ефективного, доцільного використання міжнародних фінансових ресурсів [5, с.486].
Особливим суб’єктом міжнародного фінансового контролю є Європейська Рахункова
палата, що знаходиться у Люксембурзі. Ця установа є інститутом Європейського співтовариства
та розпочала свою роботу в 1977 році. Повноваження і особливості формування складу
Європейської Рахункової палати визначає Договір про Європейський союз. До її складу входять
аудитори з кожної держави, яка є членом ЄС. Враховуючи особливий статус Європейської
Рахункової палати вона: перевіряє рахунки доходів та законність, доцільність, ефективність,
економність, результативність витрат Європейського Союзу, і якщо не передбачено інше всіх
органів управління Союзу; готує річний звіт про виконання бюджету Європейського Союзу;
надає свої висновки з конкретних тем, у формі спеціальних доповідей; формує необхідні
документи при виявленні порушень під час проведення перевірок та передає їх відповідним
органам; проводить експертизу законопроектів ЄС, що стосуються фінансів та складає офіційні
висновки; надає консультації щодо вжиття заходів по боротьбі з шахрайством інше. Європейська
Рахункова палата самостійно визначає теми перевірок, методику, форму і час надання отриманих
результатів і віддання їх гласності. Вона самостійно обирає об’єкти перевірок та конкретний
напрямок бюджетної діяльності з врахуванням мети, яку намагається досягти. Перевірки
проводяться відповідно до правил та стандартів, що нею розроблені. Європейська Рахункова
палата може перевірити будь -який інститут Європейського Союзу, організацію чи іншу
юридичну особу, що розпоряджалися коштами Союзу чи отримували і використовували їх. Під
час здійснення фінансового контролю Європейська Рахункова палата співпрацює з ВОФК
держав-членів ЄС. Наприклад, під час проведення нею перевірок у державах-членах ЄС беруть
участь і представники ВОФК цієї держави або інших компетентних національних контрольно-
ревізійних органів. Крім цього вона співпрацює з Міжнародною організацією вищих органів
державного фінансового контролю (INTOSAI ) і Європейською організацією вищих органів
державного фінансового контролю. Міжнародний фінансовий контроль як і будь-яка діяльність
проводиться на підставі певних принципів. З одного боку йому властиві принципи фінансового
контролю, що закріплені у відповідних міжнародних документах та стосуються організації і
здійснення фінансового контролю, зокрема у Лімській Декларації (незалежність, об’єктивність,
гласність, компетентність), Декларації про загальні принципи діяльності вищих органів
фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі Декларація про
принципи) (законність, незалежність, об’єктивність, компетентність, оперативність, доказаність,
гласність, дотримання професійної етики), а з іншого він має здійснюватися і з врахуванням
специфічних принципів міжнародного права.
Принципи міжнародного права закріплені у різних міжнародних документах, деякі з них
безпосередньо властиві і міжнародному фінансовому контролю. Важливим принципом
міжнародного права є принцип невтручання у внутрішні справи держави. Міжнародний
фінансовий контроль може здійснюватися відповідними органами на території певної держави,
яка наприклад, використовує міжнародні фінанси. З одного боку міжнародний контрольний
орган, організація не має права втручатися у внутрішні справи держави, яка самостійно формує
свою фінансову політику, з іншого - так як йдеться про міжнародні фінанси, ефективність їх
витрачання, використання за цільовим призначенням, то міжнародний контроль має важливе
значення.
Принцип невтручання у внутрішні справи держави щодо міжнародного фінансового
контролю лише певною мірою виражений у різних нормативних документах міжнародного
характеру. Так, в Угоді про співробітництво між Рахунковою палатою України та Рахунковим
комітетом з контролю за виконанням республіканського бюджету Республіки Казахстан [4]
зазначено, що положення цієї Угоди не зачіпають прав і зобов'язань Сторін, що випливають з
інших міжнародних договорів, учасниками яких є держави, відповідно Україна і Республіка
Казахстан. Але враховуючи специфіку самостійності кожної держави, межі контрольних
повноважень міжнародних органів чи організацій щодо здійснення міжнародного фінансового
контролю на території держави мають бути чітко визначені у міжнародних договорах, конвенціях
тощо. В окремих міжнародних документах про співпрацю у сфері фінансового контролю, що
укладаються між контролюючими суб’єктами, визначаються принципи співробітництва, які є
загальними принципами міжнародного права і певною мірою відображають специфіку здійснення
міжнародного фінансового контролю, так як у них йдеться про проведення спільних і
паралельних контрольних заходів. Так, в Угоді про співробітництво між Рахунковою палатою
України та Рахунковим комітетом з контролю за виконанням республіканського бюджету
Республіки Казахстан [4], зазначено, що Рахункова палата України та Рахунковий комітет з
контролю за виконанням республіканського бюджету Республіки Казахстан, базуючись на
принципах взаємної поваги, довіри, рівноправ'я та взаємовигідного співробітництва, домовилися
про здійснення, за взаємною згодою, спільних та паралельних контрольних заходів відповідно до
узгодженої ними програми. До вказаних принципів відносяться наступні: взаємної поваги, довіри,
рівноправ'я та взаємовигідного співробітництва. Принцип взаємної поваги означає, що під час
проведення контрольних дій сторони повинні поважати правосуб’єктність кожної держави, з
повагою відноситися до традицій та внутрідержавних правил поведінки кожного суб’єкта,
існуючого правопорядку, доброзичливо ставитися один до одного, поважати загальнодержавні
інтереси. Принцип довіри передбачає, що під час проведення спільних і паралельних контрольних
дій контролюючі суб’єкти можуть використовувати зібрану інформацію, матеріали, посилатися
на результати один одного розуміючи, що вони відповідають дійсності, є реальними, істинними,
обґрунтованими. Рівноправність виражається у тому, що суб’єкти контролю мають рівні права
при здійсненні спільних контрольних заходів. Співробітництво в сфері міжнародного фінансового
контролю має бути взаємовигідним, тоді воно сприятиме зменшенню порушень у фінансовій
сфері кожної держави, поверненню фінансів державам, забезпечуватиме своєчасність виявлення
порушень, попереджатиме відмивання брудних коштів, тощо. Крім цього, спільне проведення
контрольних заходів сприяє зменшенню витрат на їх здійснення,обміну досвідом між фахівцями,
підвищення їх професійного, фахового рівня тощо. В Угоді про співробітництво між Рахунковою
палатою України та Вищим аудиторським офісом Словацької Республіки [4], зазначено, що
Сторони здійснюватимуть взаємну співпрацю, керуючись принципами, схваленими INTOSAI та
EUROSAI, виходячи із засад партнерства, рівності та взаємної вигоди та будуть співпрацювати,
зокрема, під час проведення узгоджених паралельних контрольних (аудиторських) заходів
відповідно до власних повноважень Сторін в рамках наданих кожній із них законодавством
України та Словацької Республіки. Як видно із викладеного вище, у двох ніби на перший погляд
аналогічних документах принципи, що мають однаковий зміст дещо по-різному називаються. Так,
терміни “рівноправ’я”, що міститься у першій Угоді та “рівність” - у другій, є синонімами,
 оскільки зміст як першого так і другого поняття зводиться до юридичної рівності самих держав,
які є учасниками такої Угоди, їх незалежності одна від одної, що випливає із існування
суверенітету. Ідентичний зміст мають також терміни “взаємовигідне співробітництво” та
“взаємна вигода”. Даючи їх тлумачення щодо міжнародного фінансового контролю необхідно
зазначити, що проведення такого контролю сприяє захисту фінансових інтересів як самих держав
так і міжнародних фінансів, тому є вигідним як для держав-учасниць, тобто сторін такої Угоди
так і для інших держав, міжнародних організацій, що надають, наприклад, фінансові ресурси на
умовах кредитування, оскільки забезпечуються й їх інтереси. Важливе значення має і принцип
взаємної поваги, який означає, що держави не можуть порушувати прав одна одної, національне
законодавство при здійсненні контрольних заходів. Принцип взаємної поваги, виражається
наприклад у тому, що як передбачено в Угоді про співробітництво між Рахунковою палатою
України та Рахунковим комітетом з контролю за виконанням республіканського бюджету
Республіки Казахстан, кожна із Сторін, тобто Рахункова палата України та Рахунковий комітет з
контролю за виконанням республіканського бюджету Республіки Казахстан
забезпечуютьконфіденційність отриманої інформації у випадку, якщо Сторона, яка надає
інформацію, вважає небажаним її розповсюдження.
В умовах фінансової кризи міжнародний фінансовий має відігравати важливу роль,
оскільки від правильності його організації та проведення залежить ефективне, цільове та законне
використання міжнародних фінансів. Отже у нормативно-правових актах мають бути чітко
визначені його суб’єкти, їх правовий статус та особливості діяльності тощо.

20. Чому у світовій практиці прийнято називати Рахункові палати (Аудиторські

палати тощо) вищим органом фінансового контролю? Аргументуйте свою відповідь.
21. Яке визначення державного нагляду (контролю) закріплено Законом України
«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»? Яка
сфера застосування даного закону

Державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів

виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи
державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення
та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення
інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня
небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду

(контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів
валютного контролю, митного контролю, державного експортного контролю, контролю за
дотриманням бюджетного і податкового законодавства та касових операцій, контролю за
дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних
напоїв і тютюнових виробів, використанням державного та комунального майна, банківського і
страхового нагляду, інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів
господарювання на ринку фінансових послуг, державного контролю за дотриманням
законодавства про захист економічної конкуренції, державного архітектурно-будівельного
контролю та нагляду, телекомунікації, поштовий зв'язок, радіочастотний ресурс України, під час
проведення процедур, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, а
також оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства
і правосуддя, державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки,
державного контролю та нагляду в галузі цивільної авіації, державного нагляду (контролю) за
дотриманням ліцензійних умов транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та
його розподілу, постачання природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що
перевищують рівень, який встановлюється ліцензійними умовами провадження господарської
діяльності із зберігання природного газу.
 Контрольні запитання до заняття 2.:
1. Які відносини у сфері фінансової діяльності регулюються виключно законами України?
2. Перерахуйте повноваження Верховної Ради України у сфері фінансів згідно Конституції
України і Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”?
3. Якими повноваженнями у сфері фінансів наділені комітети Верховної Ради України
відповідно до Закону України “Про комітети Верховної Ради України”?
4. Якою компетенцією в сфері фінансової діяльності наділений Президент України? Як
змінилися повноваження Президента після втрати чинності Законом України вiд 08.12.2004 № 2222-
IV “Про внесення змін до Конституції України”?
5. Якими повноваженнями наділений Кабінет Міністрів Україн відповідно до ст. 20 Закону
України “Про Кабінет Міністрів України”?
6. Чим відрізняються повноваження у сфері фінансів Ради Міністрів Автономної Республіки
Крим і обласної державної адміністрації?
7. Перерахуйте повноваження управлінь фінансів місцевих державних адміністрацій які ці
органи здійснюють як представники Міністерства фінансів України на місцях та які повноваження
делеговані обласними та районними радами управлінням фінансів як виконавчим органам цих рад?
8. Назвіть повноваження Верховної ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
обласних, районних рад, сільської, селищної, міської ради схожі за своїм змістом?
9. Назвіть повноваження Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих рад схожі за своїм змістом?
10. Які контрольні функції у сфері фінансів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада
Міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації?
11. Окресліть місце Міністерства фінансів України в системі органів наділених фінансовою
компетенцією?
12. Розкрийте завдання Міністерства фінансів України?
13. Розкрийте повноваження Міністерства фінансів України?
14. Що таке пробірний нагляд і яка його основна мета? Які органи здійснюють державний
пробірний нагляд в Україні і які у зв’язку з цим їх завдання, функції та повноваження.
15. Окресліть місце Державної казначейської служби в системі органів наділених фінансовою
компетенцією?
16. Що таке казначейське обслуговування бюджетних коштів?
17. В чому полягає розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних
коштів?
18. Які функції та повноваження Міністерства фінансів України і Державної казначейської
служби можна вважати фінасово-контрольними?
 Контрольні запитання до заняття 3.:

1.Розкрийте зміст завдань та функцій Рахункової палати України?

Стаття 2. Завдання Рахункової палати
Завданнями Рахункової палати є:
організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням
видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням
бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових
фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і
зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності
видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових
ресурсів;
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального і
національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
контроль за дотриманням законності щодо надання Україною
позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним
організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного
бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах
Національного банку України та уповноважених банках;
( Абзац сьомий статті 2 втратив чинність на підставі Рішення
Конституційного Суду N 7-зп ( v007p710-97 ) від 23.12.97 )
аналіз встановлених відхилень від показників Державного
бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також
про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів
про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення
внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати
здійснення інших контрольних функцій;
виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати
чинним законодавством України.
Стаття 6. Функції Рахункової палати
 Рахункова палата відповідно до завдань, передбачених статтею
2 цього Закону:
1) здійснює контроль за виконанням законів України та
прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного
бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в
частині, що стосується використання коштів Державного бюджету
України;
2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за
виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом
доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому
числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу
України, витрачанням коштів цільових фондів;
3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України
використання за призначенням органами виконавчої влади коштів
загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і
подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо
можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та
доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших
видатків Державного бюджету України;
4) контролює ефективність управління коштами Державного
бюджету України Державним казначейством України, законність і
своєчасність руху коштів Державного бюджету України, в тому числі
коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку
України, уповноважених банках та кредитних установах України;
5) надає консультації органам і посадовим особам, які
обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою
України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В
ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє
заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення
додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить
відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;
6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів
Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,
соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля
та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;
7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої
влади, перевіряє законність та ефективність використання
фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України
на виконання загальнодержавних програм;
8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях
комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного
комітету України щодо здійснення ним державного контролю за
дотриманням антимонопольного законодавства, а також звітів Фонду
державного майна України та посадових осіб, які обираються,
призначаються або затверджуються Верховною Радою України, щодо
ефективного управління майном, що є основним національним
багатством, власністю українського народу;
9) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради
України про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у
Державному бюджеті України, за касовим виконанням Державного
бюджету України Національним банком України та уповноваженими
банками;
10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно
до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю
Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб
Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також
витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють
за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;
11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів
виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать
до її відання;
12) здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних держав
та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди
про співробітництво;
 13) здійснює контроль у сфері державних закупівель.

2.Яким чином Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Рахункової палати
України?
КОНТРОЛЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ

Стаття 32. Взаємовідносини Верховної Ради України з

Рахунковою палатою
Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати
на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її
Колегії і посадових осіб щодо дотримання ними законності при
здійсненні повноважень, передбачених статтею 7 цього Закону, та
завдань, поставлених перед Рахунковою палатою згідно з чинним
законодавством України.
Стаття 33. Аналіз результатів контрольних заходів та
виконання доручень Верховної Ради України
Верховна Рада України періодично, але не менш як два рази на
рік, доручає відповідному комітету Верховної Ради України
здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та
виконання доручень, які були дані протягом року Рахунковій палаті,
заслуховує у разі необхідності інформацію про проведену роботу,
перевірки, ревізії та обслідування, що нею проводяться, і дає
оцінку стану її контрольної діяльності у визначених цим Законом
сферах.
Стаття 34. Заслуховування доповідей та інформацій
(повідомлень) Рахункової палати на засіданнях
комітетів Верховної Ради України
Комітети Верховної Ради України за згодою Верховної Ради
України заслуховують доповіді, інформації (повідомлення)
Рахункової палати за підсумками проведених перевірок, ревізій та
обслідувань відповідно до термінів, необхідних для виконання цих
доручень і узгоджених з відповідними комітетами.
На підставі доповідей та інформацій (повідомлень) Рахункової
палати комітети Верховної Ради України можуть розробляти
пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України,
розвитку бюджетної та фінансово-кредитної системи України, а також
готувати висновки з конкретних питань, що стосуються виявлених
відхилень і порушень у визначених цим Законом сферах, які
подаються на розгляд Верховної Ради України.
Стаття 35. Щорічний звіт Рахункової палати
Верховній Раді України
Рахункова палата щорічно не пізніше 1 грудня подає Верховній
Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання
доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та
обслідувань, а також про витрати на цю діяльність. Звіт Рахункової
палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у
виданнях Верховної Ради України.

3.Яка різниця між камеральною та виїзною перевіркою Рахункової палати України відповідно
до Стандарту Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення
їх результатів"?
. 1.2. Рахункова палата здійснює зовнішній контроль у формі
ревізії, перевірки (далі - перевірка), яка є одним із видів
діяльності Рахункової палати.
Перевірка - це встановлення та аналіз фактів у процесі
виконання Державного бюджету України та їх оцінка з точки зору
законності, ефективності та доцільності.
Залежно від місця проведення перевірки можуть бути камеральні
та виїзні.
Камеральна перевірка - це перевірка, яка проводиться
Рахунковою палатою на підставі звітності та інших документів без
виходу на об'єкт.
Виїзна перевірка - це перевірка, яка проводиться за
місцезнаходженням об'єкта, що перевіряється.
У залежності від повноти охоплення предмета перевірки вони
можуть бути суцільні або вибіркові.
У залежності від поставлених перед перевіркою завдань вони
можуть бути комплексні або тематичні, у тому числі в порядку
контролю.
Перевірки бувають плановими та позаплановими.

4.Що таке програма проведення перевірки Рахункової палати України відповідно до

Стандарту Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх
результатів"?
2.1.2. Перевірка проводиться відповідно до програми. Проект
програми розробляється у департаменті або іншому структурному
підрозділі Рахункової палати під керівництвом члена Рахункової
палати, відповідального за проведення перевірки, на підставі
затверджених планів роботи Рахункової палати, її Колегії та рішень
Колегії Рахункової палати про проведення позапланових перевірок.
Програма перевірки підписується членом Рахункової палати,
відповідальним за проведення перевірки, та затверджується Головою
Рахункової палати, Першим заступником або заступником Голови, а в
разі потреби - Колегією Рахункової палати. За результатами попереднього вивчення членом
Рахункової палати, відповідальним за проведення перевірки,
складається програма перевірки.
2.3.2. Програма перевірки визначає, зокрема:
1) мету перевірки;
2) предмет перевірки;
3) перелік конкретних питань, які будуть перевірятися та
обумовлюють обсяг перевірки;
4) об'єкт перевірки;
5) терміни проведення перевірки та складання акта і звіту за
її результатами;
6) планові трудовитрати;
7) склад контрольної групи суб'єкта перевірки.
Якщо метою перевірки передбачено визначення ефективності
використання коштів, у програмі перевірки передбачаються критерії
оцінки ефективності використання державних коштів.
Якщо під час проведення перевірки виникає потреба доповнення
або скорочення програми перевірки, внесення відповідних змін
проводиться у порядку, передбаченому для затвердження програми.
Термін проведення перевірки може бути змінений членом Рахункової
палати, відповідальним за проведення перевірки.
5.Що таке внутрішній аудит центрального органу виконавчої влади?
Тимчасовий порядок
проведення внутрішнього аудиту в системі Міністерства внутрішніх справ України
внутрішній контроль - комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення
дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів
відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її
підвідомчих установ;
об'єкт аудиту, підконтрольний об'єкт - бюджетна установа та підвідомчі їй бюджетні установи,
суб'єкти господарювання, уключаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними
особами, щодо яких підрозділ внутрішнього аудиту має повноваження та підстави для проведення
внутрішнього аудиту, контрольних заходів;

6.Що таке підрозділ внутрішнього аудиту центрального органу виконавчої влади?

У центральному органі виконавчої влади для проведення внутрішнього аудиту утворюється як
самостійний підрозділ - структурний підрозділ внутрішнього аудиту (далі - підрозділ). За рішенням
керівника центрального органу виконавчої влади підрозділи утворюються в його територіальних
органах та бюджетних установах в межах штатної чисельності їх працівників.
ПОРЯДОК
утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в
міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та
бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади
1. Цей Порядок визначає механізм утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та
проведення в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади (далі - центральні органи
виконавчої влади), їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери
управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - бюджетні установи)
такого аудиту.
Дія цього Порядку поширюється на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську
та Севастопольську міські держадміністрації.
2. Об'єктом внутрішнього аудиту є діяльність центрального органу виконавчої влади, його
територіальних органів та бюджетних установ в повному обсязі або з окремих питань (на окремих
етапах) та заходи, що здійснюються його керівником для забезпечення ефективного функціонування
системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання
бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань,
планів і дотримання вимог щодо діяльності центрального органу виконавчої влади, його
територіальних органів та бюджетних установ, а також підприємств, установ та організацій, які
належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади).
3. У центральному органі виконавчої влади для проведення внутрішнього аудиту утворюється як
самостійний підрозділ - структурний підрозділ внутрішнього аудиту (далі - підрозділ).
За рішенням керівника центрального органу виконавчої влади підрозділи утворюються в його
територіальних органах та бюджетних установах в межах штатної чисельності їх працівників.
Чисельність відповідних підрозділів визначається з урахуванням:
наявності (відсутності) у центральному органі виконавчої влади територіальних органів, а також
підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади;
кількості та обсягів фінансування бюджетних програм, які виконуються розпорядниками бюджетних
коштів відповідно до покладених на них функцій;
кількості адміністративних послуг, надання яких пов'язане з виконанням центральним органом
виконавчої влади, його територіальними органами та бюджетними установами функцій і завдань;
кількості контрольно-наглядових функцій.
У разі неможливості утворення підрозділу призначається посадова особа, на яку покладаються
повноваження щодо проведення внутрішнього аудиту.

4. Основним завданням підрозділу є надання керівникові центрального органу виконавчої влади,

його територіального органу та бюджетної установи об'єктивних і незалежних висновків та
рекомендацій щодо:
функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення;
удосконалення системи управління;
запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних
коштів;
запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності центрального органу виконавчої
влади, його територіального органу та бюджетної установи.
5. Підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:
1) проводить оцінку:
ефективності функціонування системи внутрішнього контролю;
ступеня виконання і досягнення цілей, визначених у стратегічних та річних планах;
ефективності планування і виконання бюджетних програм та результатів їх виконання;
якості надання адміністративних послуг та виконання контрольно-наглядових функцій, завдань,
визначених актами законодавства;
стану збереження активів та інформації;
стану управління державним майном;
правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової і бюджетної звітності;
ризиків, які негативно впливають на виконання функцій і завдань центрального органу виконавчої
влади, його територіального органу та бюджетної установи;
2) проводить за дорученням керівника центрального органу виконавчої влади, його територіального
органу та бюджетної установи аналіз проектів наказів та інших документів, пов'язаних з
використанням бюджетних коштів, для забезпечення їх цільового та ефективного використання;
3) планує, організовує та проводить внутрішні аудити, документує їх результати, готує аудиторські
звіти, висновки та рекомендації, а також проводить моніторинг врахування рекомендацій;
4) взаємодіє з іншими структурними підрозділами центрального органу виконавчої влади, його
територіального органу та бюджетної установи, іншими державними органами, підприємствами, їх
об'єднаннями, установами та організаціями з питань проведення внутрішнього аудиту;
5) подає керівникові центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та
бюджетної установи аудиторські звіти і рекомендації для прийняття ним відповідних управлінських
рішень;
6) звітує про результати діяльності відповідно до вимог цього Порядку та стандартів внутрішнього
аудиту;
7) виконує інші функції відповідно до його компетенції.
6. Внутрішній аудит проводиться згідно з планами, що формуються підрозділом та затверджуються
керівником центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної
установи після погодження з відповідними органами Держфінінспекції.
Керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної
установи для своєчасного реагування на проблеми, що виникають під час виконання покладених
законодавством на такий орган завдань, може прийняти рішення про проведення позапланового
внутрішнього аудиту.
Керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної
установи приймає рішення про проведення планового та позапланового внутрішнього аудиту, що
оформляється розпорядчим актом.
7. Строк проведення внутрішнього аудиту не повинен перевищувати 45 робочих днів.

8. Внутрішній аудит проводиться відповідно до стандартів, затверджених Мінфіном.

9. Керівник підрозділу призначається на посаду і звільняється з посади керівником центрального
органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи.
На посаду керівника підрозділу призначається особа, яка має економічну або юридичну вищу освіту
за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стаж роботи на керівних посадах на
державній службі за фахом не менш як п'ять років.
Зарахування до кадрового резерву кандидатури на посаду керівника підрозділу здійснюється
керівником центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної
установи відповідно до законодавства.
Керівник підрозділу підпорядковується і звітує безпосередньо керівнику центрального органу
виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи, може входити до складу
колегії такого органу (інших дорадчих органів).
10. Керівник підрозділу забезпечує:
1) планування, організацію та проведення на належному рівні внутрішнього аудиту;
2) подання керівникові центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та
бюджетної установи аудиторських звітів;
3) підготовку та своєчасне подання звіту про результати діяльності підрозділу або зведеного звіту
про результати діяльності підрозділу відповідно до вимог цього Порядку та стандартів внутрішнього
аудиту;
4) проведення моніторингу виконання (врахування) рекомендацій за результатами проведення
внутрішнього аудиту;
5) здійснення заходів щодо усунення виявлених Держфінінспекцією порушень і недоліків,
установлених за результатами оцінки якості внутрішнього аудиту.
Керівник підрозділу центрального органу виконавчої влади координує діяльність підрозділів
територіального органу та бюджетної установи, а також надає пропозиції щодо забезпечення
належної якості проведення внутрішнього аудиту такими підрозділами.
11. Працівники підрозділу призначаються на посаду та звільняються з посади в установленому
законодавством порядку.
Працівники підрозділу повинні мати економічну або юридичну вищу освіту за освітньо-
кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста, стаж роботи на державній службі за фахом не менш
як три роки.
12. Працівники підрозділу мають право:
1) на повний та безперешкодний доступ до документів, інформації та баз даних, які стосуються
аудиторських завдань, включаючи інформацію з обмеженим доступом, що надається в
установленому законодавством порядку;
2) проводити анкетування, опитування та інтерв'ювання працівників центрального органу виконавчої
влади, його територіального органу та бюджетної установи за їх згодою, готувати запити до
юридичних осіб з метою отримання необхідної інформації для проведення внутрішнього аудиту;
3) ініціювати перед керівником центрального органу виконавчої влади, його територіального органу
та бюджетної установи залучення експерта для забезпечення виконання аудиторського завдання;
4) визначати цілі, обсяг, методи аудиту і ресурси, які необхідні для виконання кожного
аудиторського завдання;
5) проводити за рішенням керівника центрального органу виконавчої влади, його територіального
органу та бюджетної установи позапланові внутрішні аудити.
13. Працівники підрозділу зобов'язані:
1) дотримуватися вимог стандартів внутрішнього аудиту та інших нормативно-правових актів з
відповідних питань;

2) не розголошувати інформацію, яка стала їм відома під час виконання покладених на підрозділ
завдань, крім випадків, передбачених законодавством;
3) невідкладно інформувати керівника центрального органу виконавчої влади, його територіального
органу та бюджетної установи про ознаки шахрайства, корупційних діянь або нецільового
використання бюджетних коштів, марнотратства, зловживання службовим становищем та інших
порушень фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат чи збитків, з наданням
рекомендацій щодо вжиття необхідних заходів;
4) уникати та не допускати виникнення конфлікту інтересів відповідно до закону.
14. У разі виникнення обставин, які перешкоджають проведенню працівниками або керівником
підрозділу внутрішнього аудиту їх обов'язків, втручання у їх діяльність посадових або інших осіб
центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи,
працівники підрозділу або керівник підрозділу письмово інформують про це Держфінінспекцію для
дослідження нею зазначених обставин та здійснення заходів відповідно до законодавства.
15. Керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної
установи для проведення на належному рівні внутрішнього аудиту забезпечує:
1) надання підрозділу повного та безперешкодного доступу до документів, інформації та баз даних,
які стосуються проведення внутрішнього аудиту;
2) комплектування підрозділу з урахуванням вимог, установлених цим Порядком, добір кадрів
відповідної кваліфікації з високими діловими, професійними та моральними якостями, систематичне
підвищення їх кваліфікації та навчання;
3) створення належних умов для проведення внутрішнього аудиту шляхом затвердження планів та
підписання звітів, надання достатнього строку для проведення внутрішнього аудиту, своєчасного
розгляду аудиторських звітів і рекомендацій;
4) вжиття відповідних заходів реагування за результатами проведення внутрішніх аудитів;
5) здійснення заходів щодо усунення виявлених Держфінінспекцією порушень і недоліків,
установлених за результатами оцінки якості внутрішнього аудиту.
16. Звіт про результати діяльності підрозділу у центральному органі виконавчої влади або зведений
звіт про результати діяльності підрозділів в центральному органі виконавчої влади, його
територіальному органі та бюджетній установі у разі його створення подається керівником
центрального органу виконавчої влади Держфінінспекції двічі на рік (до 20 січня та до 20 липня).
Керівник територіального органу та бюджетної установи забезпечує подання звіту про результати
діяльності підрозділу керівникові центрального органу виконавчої влади в установлений ним строк.
Датою подання звіту або зведеного звіту вважається дата його реєстрації в Держфінінспекції.
17. У разі надходження звернення від Держфінінспекції центральний орган виконавчої влади подає
протягом 10 робочих днів інформацію про результати внутрішнього аудиту та інші відомості, що
стосуються його проведення.
18. Органи Держфінінспекції здійснюють контроль за станом внутрішнього аудиту шляхом оцінки
якості внутрішнього аудиту центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та
бюджетної установи не частіше ніж один раз на рік. Зазначена оцінка якості проводиться у формі
дослідження.
Предметом оцінки якості внутрішнього аудиту є планування, організація та проведення такого
аудиту, моніторинг виконання рекомендацій за результатами його проведення, дотримання
посадовими особами підрозділів вимог стандартів внутрішнього аудиту та інших нормативно-
правових актів з відповідних питань.
Органи Держфінінспекції надсилають центральному органу виконавчої влади, його територіальному
органу та бюджетній установі письмове повідомлення про проведення оцінки якості внутрішнього
аудиту за 10 днів до її початку.

Тривалість оцінки якості внутрішнього аудиту не повинна перевищувати 30 робочих днів.

Продовження строку проведення зазначеної оцінки якості можливе за рішенням керівника
Держфінінспекції або його заступника на строк, що не перевищує 15 робочих днів.
Держфінінспекція надає керівникові центрального органу виконавчої влади за результатами оцінки
якості внутрішнього аудиту рекомендації щодо його удосконалення та усунення недоліків.

14. Які завдання у сфері здійснення державного фінансового контролю стоять перед
Державною фінансовою інспекцією України? Які функції здійснюють органи Державної
фінансової інспекції України? Назвіть повноваження органів Державної фінансової інспекції
України по здійсненню фінансового контролю.
Стаття 2. Головні завдання державної
контрольно-ревізійної служби
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є
здійснення державного фінансового контролю за використанням і
збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших
активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та
взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна,
станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової
звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в
державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів
господарювання державного сектору економіки, а також на
підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в
періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та
державних фондів або використовують (використовували у періоді,
який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -
підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення
пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та
запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною
контрольно-ревізійною службою через проведення державного
фінансового аудита, перевірки державних закупівель та
інспектування.
Державний фінансовий аудит є різновидом державного
фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного
стану справ щодо законного та ефективного використання державних
чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності
ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової
звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.
Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються
у звіті.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та

фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами
законодавства про державні закупівлі та проводиться органами
державної контрольно-ревізійної служби. Результати перевірки
державних закупівель викладаються в акті.
Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у
документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих
питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи,
яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення
законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і
матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в
акті.
Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою
державного фінансового аудиту ( 361-2006-п ) та інспектування
( 550-2006-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період
їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону
проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою
органів державної контрольно-ревізійної служби не проводиться.
Порядок проведення перевірок державних закупівель
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель
здійснюється як у порядку проведення перевірки державних
закупівель, так і під час державного фінансового аудита та
інспектування. Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою
палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.
Основні функції Головного контрольно-ревізійного
управління України і контрольно-ревізійних
управлінь в Республіці Крим, областях, містах
Києві і Севастополі
 Головне контрольно-ревізійне управління України,
контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях,
містах Києві і Севастополі виконують такі функції:
1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі по
проведенню державного фінансового контролю, узагальнюють наслідки
державного фінансового контролю і у випадках, передбачених
законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та
виконавчої влади
2) проводять у підконтрольних установах ревізії
фінансово-господарської діяльності, використання і збереження
фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності
визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану
і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
3) здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних
(бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів
господарювання державного сектору економіки, а також інших
суб'єктів господарювання, які отримують (отримували в періоді,
який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних
фондів або використовують (використовували у періоді, який
перевіряється) державне чи комунальне майно; 5) здійснюють контроль за усуненням
недоліків і порушень,
виявлених під час проведення державного фінансового контролю;
7) здійснюють методологічне керівництво і контроль за
діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів,
узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю і
поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють
пропозиції щодо удосконалення державного фінансового контролю;
8) проводить перевірки державних закупівель та здійснює
співробітництво з державними органами щодо запобігання проявам
корупції у сфері закупівель. Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви
і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових
питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати,
недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються
правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним
законодавством.
Стаття 9. Функції контрольно-ревізійних підрозділів
(відділів, груп) у районах, містах і районах
у містах
Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах,
містах і районах у містах виконують функції, визначені статтею 8
цього Закону (за винятком пунктів 1 і 7). Стаття 10. Права державної контрольно-ревізійної служби
Головному контрольно-ревізійному управлінню України,
контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях,
містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам
(відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається
право:
1) перевіряти у підконтрольних установах грошові та
бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що
підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних
цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей
(грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової
продукції, устаткування тощо);
2) безперешкодного доступу при проведенні ревізій на склади,
у сховища, виробничі та інші приміщення, що належать
підконтрольним установам, для їх обстеження і з'ясування питань,
пов'язаних з ревізією; призупиняти бюджетні асигнування, зупиняти
операції з бюджетними коштами у випадках, передбачених законом;
3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців
відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів
державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ
і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних,
монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини
і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини,
матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за
рахунок спеціально передбачених на цю мету коштів;
4) вимагати від керівників підконтрольних установ, що
ревізуються, проведення інвентаризацій основних фондів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у
разі відмови у проведенні таких інвентаризацій - звернутися до
суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до
ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та
представників зазначених підприємств, установ і організацій, щодо
яких проводиться ревізія, опечатувати каси, касові приміщення,
склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого
опечатування, зазначеного в протоколі. Порядок опечатування кас,
касових приміщень, складів та архівів ( 1028-2006-п )
встановлюється Кабінетом Міністрів України;
при проведенні ревізій вилучати у підприємств, установ і
організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських
документів, які свідчать про зловживання, а на підставі рішення
суду - вилучати до закінчення ревізії оригінали первинних
фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складенням
опису, який скріплюється підписами представника органу державної
контрольно-ревізійної служби та керівника відповідного
підприємства, відповідної установи, організації, та залишенням
копій таких документів таким підприємствам, установам,
організаціям;
5) одержувати від Національного банку України та його
установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості,
копії документів, довідки про банківські операції та залишки
коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються, а від інших
підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності
- довідки і копії документів про операції та розрахунки з
підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються.
Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю,
здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України
"Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ); ( Пункт 5 статті
10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2922-III ( 2922-14 )
від 10.01.2002 )
6) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб
об'єктів, що ревізуються, письмові пояснення з питань, які
виникають у ході ревізій;
7) пред'являти керівникам та іншим службовим особам
підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення
виявлених порушень законодавства з питань збереження і
використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому
порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні
та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про
припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані
підприємствами, установами та організаціями кошти і позички
використовуються з порушенням чинного законодавства;
 8) у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти,
одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без
встановлених законом підстав та з порушенням чинного
законодавства;
9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами,
на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ,
адміністративні стягнення
10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо
підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо
усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань
збереження і використання активів
12) проводити у суб'єктів господарювання, які мали правові
відносини з підконтрольною установою, зустрічні звірки з метою
документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та
розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх
реальності та повноти відображення в обліку підконтрольної
установи
Стаття 11. Проведення ревізій органами
державної контрольно-ревізійної служби
Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних
установах, яка передбачена у плані роботи органу державної
контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням
такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права
власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками
фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за
письмовим рішенням керівника відповідного органу державної
контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний
рік.
Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних
установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за
десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано
письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її
проведення.
Проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами
державної контрольно-ревізійної служби одночасно з іншими органами
виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за
нарахуванням і сплатою податків та зборів. Порядок координації
проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади,
уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою
податків та зборів ( 1234-2010-п ), визначається Кабінетом
Міністрів України.
Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не
передбачена в планах роботи органу державної контрольно-ревізійної
служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку
скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу
державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової
чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне
або часткове скасування результатів відповідної ревізії;
3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною
установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу
державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих
днів з дня отримання запиту;
 4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної
установи;
5) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у
підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів
прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх
справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що
свідчать про порушення підконтрольними установами законів України,
перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів
державної контрольно-ревізійної служби;
6) у разі, коли вищестоящий орган державної
контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю
висновків нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної
служби здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим
органом державної контрольно-ревізійної служби, та виявив їх
невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна ревізія в
цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної
контрольно-ревізійної служби лише у тому разі, коли стосовно
посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної
контрольно-ревізійної служби, які проводили планову або
позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи,
розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.
Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за
наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду.
Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися
частіше одного разу на квартал. Позапланові виїзні ревізії суб'єктів господарської діяльності
незалежно від форми власності, які не віднесені цим Законом до
підконтрольних установ, проводяться органами державної
контрольно-ревізійної служби за рішенням суду, винесеним на
підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення
розслідування кримінальної справи.
Орган державної контрольно-ревізійної служби, прокурор або
слідчий, який ініціює проведення позапланової виїзної ревізії,
подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати
її початку і закінчення, документи, які відповідно до частин
п'ятої і сьомої цієї статті свідчать про виникнення підстав для
проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.
Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та
бухгалтерських документів, арешт коштів на рахунках в установах
банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише
судом. Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати
30 робочих днів. Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна
перевищувати 15 робочих днів
Подовження термінів проведення планової або позапланової
виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не
перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5
робочих днів для позапланової виїзної ревізії Обмеження у підставах проведення ревізій,
визначені цим
Законом, не поширюються на ревізії, що проводяться на звернення
підконтрольної установи, або ревізії, що проводяться після
порушення кримінальної справи проти посадових осіб підконтрольних
установ, що ревізуються, відповідно до кримінально-процесуального
законодавства.
Посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби
вправі приступити до проведення ревізії за наявності підстав для
їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за
умови надання посадовим особам підконтрольних установ, інших
суб'єктів господарської діяльності під розписку:
1) направлення на ревізію, в якому зазначаються дата його
видачі, назва органу державної контрольно-ревізійної служби, мета,
вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади,
звання та прізвища посадових осіб органу державної
контрольно-ревізійної служби, які проводитимуть ревізію.
Направлення на ревізію є дійсним за умови наявності підпису
керівника органу державної контрольно-ревізійної служби,
скріпленого печаткою органу державної контрольно-ревізійної
служби;
2) копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової
виїзної ревізії, в якому зазначаються підстави проведення такої
ревізії, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення
ревізії щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених цим
Законом до підконтрольних установ, - також номер, дата та підстави
порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну
справу.
Ненадання цих документів посадовим особам підконтрольних
установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання
з порушенням вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї
статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу
державної контрольно-ревізійної служби до проведення ревізії.
Проведення ревізій органами державної контрольно-ревізійної
служби не повинно порушувати нормального режиму роботи
підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської
діяльності.
Зустрічні звірки, які проводяться органами державної
контрольно-ревізійної служби, не є контрольними заходами і
проводяться у разі виникнення потреби у їх проведенні на підставі
направлення, виписаного керівником органу (підрозділу) державної
контрольно-ревізійної служби.
15. Який порядок проведення ревізій органами Державної податкової служби України? Які строки їх
проведення?
Стаття 11. Проведення ревізій органами
державної контрольно-ревізійної служби
Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних
установах, яка передбачена у плані роботи органу державної
контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням
такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права
власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками
фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за
письмовим рішенням керівника відповідного органу державної
контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний
рік.
Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних
установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за
десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано
письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її
проведення.
Проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами
державної контрольно-ревізійної служби одночасно з іншими органами
виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за
нарахуванням і сплатою податків та зборів. Порядок координації
проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади,
уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою
податків та зборів ( 1234-2010-п ), визначається Кабінетом
Міністрів України.
Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не
передбачена в планах роботи органу державної контрольно-ревізійної
служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку
скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу
державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової
чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне
або часткове скасування результатів відповідної ревізії;
3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною
установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу
державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих
днів з дня отримання запиту;
4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної
установи;
5) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у
підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів
прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх
справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що
свідчать про порушення підконтрольними установами законів України,
перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів
державної контрольно-ревізійної служби;
6) у разі, коли вищестоящий орган державної
контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю
висновків нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної
служби здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим
органом державної контрольно-ревізійної служби, та виявив їх
невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна ревізія в
цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної
контрольно-ревізійної служби лише у тому разі, коли стосовно
посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної
контрольно-ревізійної служби, які проводили планову або
позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи,
розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.
Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за
наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду.
Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися
частіше одного разу на квартал Позапланові виїзні ревізії суб'єктів господарської діяльності
незалежно від форми власності, які не віднесені цим Законом до
підконтрольних установ, проводяться органами державної
контрольно-ревізійної служби за рішенням суду, винесеним на
підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення
розслідування кримінальної справи.
Орган державної контрольно-ревізійної служби, прокурор або
слідчий, який ініціює проведення позапланової виїзної ревізії,
подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати
її початку і закінчення, документи, які відповідно до частин
п'ятої і сьомої цієї статті свідчать про виникнення підстав для
проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.
Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та
бухгалтерських документів, арешт коштів на рахунках в установах
банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише
судом. Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати
30 робочих днів. Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна
перевищувати 15 робочих днів. Подовження термінів проведення планової або позапланової
виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не
перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5
робочих днів для позапланової виїзної ревізії. Обмеження у підставах проведення ревізій,
визначені цим
Законом, не поширюються на ревізії, що проводяться на звернення
підконтрольної установи, або ревізії, що проводяться після
порушення кримінальної справи проти посадових осіб підконтрольних
установ, що ревізуються, відповідно до кримінально-процесуального
законодавства.
Посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби
вправі приступити до проведення ревізії за наявності підстав для
їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за
умови надання посадовим особам підконтрольних установ, інших
суб'єктів господарської діяльності під розписку:
1) направлення на ревізію, в якому зазначаються дата його
видачі, назва органу державної контрольно-ревізійної служби, мета,
вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади,
звання та прізвища посадових осіб органу державної
контрольно-ревізійної служби, які проводитимуть ревізію.
Направлення на ревізію є дійсним за умови наявності підпису
керівника органу державної контрольно-ревізійної служби,
скріпленого печаткою органу державної контрольно-ревізійної
служби;
2) копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової
виїзної ревізії, в якому зазначаються підстави проведення такої
ревізії, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення
ревізії щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених цим
Законом до підконтрольних установ, - також номер, дата та підстави
порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну
справу.
Ненадання цих документів посадовим особам підконтрольних
установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання
з порушенням вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї
статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу
державної контрольно-ревізійної служби до проведення ревізії.
Проведення ревізій органами державної контрольно-ревізійної
служби не повинно порушувати нормального режиму роботи
підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської
діяльності.
Зустрічні звірки, які проводяться органами державної
контрольно-ревізійної служби, не є контрольними заходами і
проводяться у разі виникнення потреби у їх проведенні на підставі
направлення, виписаного керівником органу (підрозділу) державної
контрольно-ревізійної служби 16. Які основні завдання і функції здійснюють органи Державної
податкової служби України? Якими повноваженнями наділені органи Державної податкової служби
України?
Стаття 19-1. Функції органів державної податкової служби
19-1.1. Органи державної податкової служби виконують такі
функції:
19-1.1.1. здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю,
повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим
Кодексом;

19-1.1.2. здійснюють контроль за своєчасністю подання

передбаченої законом звітності (податкових декларацій, розрахунків
та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків та зборів),
а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності
визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків та зборів;
19-1.1.3. здійснюють контроль за встановленими законом
строками здійснення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням
порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги),
проведенням розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій
на провадження видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів;
19-1.1.4. здійснюють контроль за додержанням виконавчими
комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття та обліку
податків і зборів від платників податків, своєчасністю і повнотою
перерахування цих сум до бюджету;
19-1.1.5. здійснюють контроль за правомірністю бюджетного
відшкодування податку на додану вартість;
19-1.1.6. реєструють та ведуть облік платників податків,
облік об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з
оподаткуванням, проводять диференціацію платників податків;
19-1.1.7. формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб -
платників податків, Єдиний банк даних про платників податків -
юридичних осіб та інші реєстри, ведення яких покладено
законодавством на органи державної податкової служби;
19-1.1.8. забезпечують ведення обліку податків та зборів,
контроль за справлянням яких покладено на органи державної
податкової служби, та складання звітності щодо стану розрахунків
платників з бюджетом;
19-1.1.9. здійснюють ліцензування діяльності суб’єктів
господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і
тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної
торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;
19-1.1.10. здійснюють контроль за виробництвом та обігом
спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та забезпечують
міжгалузеву координацію у цій сфері;
19-1.1.11. здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та
реалізації підакцизних товарів;
19-1.1.12. здійснюють контроль за цільовим використанням
підакцизних товарів (продукції), які не підлягають оподаткуванню
або звільняються від оподаткування, або оподатковуються за
нульовою ставкою акцизного податку;
19-1.1.13. приймають декларації про максимальні роздрібні
ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або
імпортером, та узагальнюють відомості таких декларацій для
організації роботи та здійснення контролю за повнотою обчислення
та сплати акцизного податку;
19-1.1.14. проводять роботи із запобігання та боротьби з
незаконним виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів;
19-1.1.15. здійснюють контроль за погашенням податкового
боргу з податків та зборів платників податків, у тому числі тих,
майно яких перебуває у податковій заставі;

19-1.1.16. здійснюють контроль за виявленням, обліком,

зберіганням, оцінкою, розпорядженням безхазяйним майном та майном,
що переходить у власність держави;
19-1.1.17. здійснюють контроль за забезпеченням стягнення
заборгованості суб’єктів господарювання за кредитами, залученими
державою або під державні гарантії, позиками;
19-1.1.18. здійснюють контроль за відстроченням,
розстроченням та реструктуризацією грошових зобов’язань та/або
податкового боргу, а також списанням безнадійного податкового
боргу;
19-1.1.19. організовують роботу та здійснюють контроль за
застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий
борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у
банку;
19-1.1.20. організовують роботу, пов’язану із замовленням
марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором
зразків з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та
здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках)
з алкогольними напоями і на пачках (упаковках) тютюнових виробів
під час їх транспортування, зберігання і реалізації;
19-1.1.21. здійснюють контроль за дотриманням суб’єктами
господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими
виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби,
встановлених виробниками або імпортерами таких виробів;
19-1.1.22. організовують роботу із здійснення контролю за
дотриманням суб’єктами господарювання, які провадять оптову або
роздрібну торгівлю алкогольними напоями, встановлених мінімальних
оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої;
19-1.1.23. розробляють форми податкових розрахунків, звітів,
декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків
та зборів;
19-1.1.24. розробляють пропозиції до проектів міжнародних
договорів з питань оподаткування та забезпечують їх виконання;
19-1.1.25. прогнозують, аналізують надходження податків та
зборів, джерел податкових надходжень, вивчають вплив
макроекономічних показників і податкового законодавства на
надходження податків та зборів, розробляють пропозиції щодо їх
збільшення та зменшення втрат бюджету;
19-1.1.26. організовують інформаційно-аналітичне забезпечення
процесів адміністрування та їх автоматизацію;
19-1.1.27. надають податкові консультації відповідно до норм
цього Кодексу;
19-1.1.28. забезпечують інформування громадськості про
реалізацію державної політики у відповідній сфері;
19-1.1.29. надають інформаційно-довідкові послуги платникам
податків з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль
за додержанням якого покладено на органи державної податкової
служби;
19-1.1.30. подають центральному органу виконавчої влади, що
забезпечує формування державної фінансової політики, та
центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,
відповідні звіти та інформацію про надходження податків та зборів;
19-1.1.31. здійснюють контроль та забезпечують надання
допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних
правовідносинах за запитами компетентних органів іноземних держав;
19-1.1.32. забезпечують іншим державним органам доступ до
інформації з баз даних центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну податкову політику, згідно із законом та обмін
податковою інформацією з компетентними органами іноземних держав
відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України;
19-1.1.33. забезпечують визначення в установлених цим
Кодексом випадках сум податкових та грошових зобов’язань платників
податків, застосування і своєчасне стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цим Кодексом та
законами України, за порушення податкового, валютного та іншого
законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи
державної податкової служби;
19-1.1.34. вживають заходів щодо виявлення, аналізу та
перевірки фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з
легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом,
або фінансуванням тероризму, щодо відповідності законодавству;
19-1.1.35. здійснюють внутрішній контроль та аудит стану
додержання законодавства, виконання посадових (службових)
обов’язків в органах державної податкової служби, на
підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери
управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику;
19-1.1.36. забезпечують виконання завдань та повноважень,
покладених на податкову міліцію;
19-1.1.37. узагальнюють практику застосування законодавства з
питань оподаткування, розробляють пропозиції щодо вдосконалення
законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому
порядку подають їх центральному органу виконавчої влади, що
забезпечує формування державної фінансової політики;
19-1.1.38. здійснюють інші функції, визначені законами
України.
Стаття 20. Права органів державної податкової служби
20.1. Органи державної податкової служби мають право:
20.1.1. запрошувати платників податків або їх представників
для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати
податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства,
здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи
державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі
запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього
Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення
рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення,
дата і час, на які запрошується платник податків (представник
платника податків);
20.1.2. під час проведення перевірок вимагати виготовлення
платником податків (уповноваженим представником платника податків)
і безоплатно отримувати від них засвідчені підписом платника
податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за її
наявності) копії документів, що свідчать про порушення вимог
податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за
дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;
перевіряти під час проведення перевірок у платників податків -
фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників
платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують
особу;
20.1.3. одержувати безоплатно від платників податків, а також
від установ Національного банку України, банків та інших
фінансових установ довідки, у порядку встановленому Законом
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) та цим
Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність
банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про
обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у
встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької
діяльності;
20.1.4. проводити перевірки платників податків (крім
Національного банку України) в порядку, встановленому цим
Кодексом;
20.1.5. вимагати від платників податків, що перевіряються в
ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів,
товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття
залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
У разі відмови платника податків (його посадових осіб або
осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять
діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від
проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних
цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей,
готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання
для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких
документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього
Кодексу;
20.1.6. для здійснення функцій, визначених податковим
законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у
тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у
порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії
документів (засвідчені підписом платника податків або його
посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про
фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки
платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та
сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства,
здійснення контролю за яким покладено на органи державної
податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в
порядку та на підставах, визначених цим Кодексом;
20.1.8. під час проведення перевірок вивчати та перевіряти
первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та
податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну
звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів,
виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням
якого покладено на органи державної податкової служби;

20.1.9. проводити контрольні розрахункові операції до початку

перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення
готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових
операцій. Товари, які було отримано службовими (посадовими)
особами органів державної податкової служби під час проведення
контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику
податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення
такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до
законодавства з питань захисту прав споживачів;
20.1.10. під час проведення перевірок вимагати від посадових
або службових осіб платника податків надання повноважних осіб для
спільного з представниками органів державної податкової служби
зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими
обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі
провадження ним діяльності, що перевіряється;
20.1.11. доступу під час проведення перевірок до територій,
приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що
використовується для провадження господарської діяльності, та/або
є об'єктами оподаткування або використовується для отримання
доходів (прибутку) чи пов'язані з іншими об'єктами оподаткування
та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу;
20.1.12. у випадках, встановлених законом, звертатися до
суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької
діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання
недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів
господарювання;
20.1.15. звертатися до суду щодо зупинення видаткових
операцій платника податків на рахунках такого платника податків у
банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі
заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також
визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника
податків) за наявності хоча б однієї з таких підстав:
20.1.15.2. недопущення посадових осіб органів державної
податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених
у підпункті 20.1.11 цієї статті;
20.1.16. звертатися до суду, у разі якщо платник податків
перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених
цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках
платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші
цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та
зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги
податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;
20.1.17. звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти
та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку,
у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг,
відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми
податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом
погашення податкового боргу;
20.1.18. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника
податків, який має податковий борг, з рахунків у банках,
обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його
частини;
20.1.19. звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів
платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської
заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої
переведено на органи державної податкової служби, у рахунок
погашення податкового боргу такого платника податків;
20.1.21. складати стосовно платників податків - фізичних осіб
та посадових осіб платників податків - юридичних осіб протоколи
про адміністративні правопорушення в порядку, визначеному законом;
20.1.22. виносити постанови у справах про адміністративні
правопорушення у випадках, передбачених законом;
20.1.23. у випадках виявлення порушення вимог податкового та
іншого законодавства України, контроль за дотриманням яких
покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків
письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій
документів;
20.1.24. вимагати від платників податків, діяльність яких
перевіряється, припинення дій, які перешкоджають здійсненню
законних повноважень службовими (посадовими) особами органів
державної податкової служби, усунення виявлених порушень
податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого
покладено на органи державної податкової служби та контролювати
виконання законних вимог службових (посадових) осіб органів
державної податкової служби;
20.1.25. користуватися у службових справах засобами зв'язку,
які належать платникам податків, з їх дозволу або дозволу
посадових осіб таких платників;
20.1.26. залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів
та перекладачів;
20.1.27. визначати у визначених цим Кодексом випадках суми
податкових та грошових зобов'язань платників податків;
20.1.28. застосовувати до платників податків фінансові
(штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових
фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у
випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати
суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед
державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою
міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під
державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в
порядку, визначеному цим Кодексом;
20.1.29. здійснювати контроль за додержанням норм
законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків) та
порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за
наявністю ліцензій
на провадження видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею
матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці
документи, наявністю торгових патентів;
20.1.30. одержувати безоплатно необхідні відомості для
ведення Єдиного реєстру податкових накладних, формування
інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників
податків від платників податків, а також Національного банку
України та його установ - про суми доходів, виплачених фізичним
особам, і утриманих з них податків та зборів (обов'язкових
платежів), від органів, уповноважених проводити державну
реєстрацію суб'єктів, а також видавати ліцензії на провадження
видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
відповідно до закону, - про державну реєстрацію та видачу ліцензій
суб'єктам господарської діяльності, від органів, що здійснюють
реєстрацію фізичних осіб - про громадян, які прибули на проживання
до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів
державної реєстрації актів цивільного стану - про фізичних осіб,
які померли;
20.1.31. одержувати безоплатно від митних органів щомісяця
звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних
товарів і справляння при цьому податків та зборів та інформацію
про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і
нерезиденти, за формою, встановленою центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової
політики, та від органів статистики - дані, необхідні для
використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської
діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;
20.1.32. надавати відстрочення та розстрочення грошових
зобов'язань або податкового боргу, а також приймати рішення про
списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом;
 20.1.33. застосовувати до фінансових установ, які не подали
відповідним органам державної податкової служби в установлений
законом строк повідомлень про відкриття або закриття рахунків
платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за
рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного
органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в
органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у
встановленому цим Кодексом розмірі;
20.1.34. за несвоєчасне виконання установами банків та іншими
фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників
податків про сплату податків та зборів стягувати з установ банків
та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день
прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах,
встановлених законами України щодо таких видів платежів; 20.1.35. надавати інформацію з
Державного реєстру фізичних
осіб - платників податків іншим органам державної влади та органам
фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування
відповідно до закону;
20.1.36. звертатися у випадках, передбачених законом до суду
щодо застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації і
проведення азартних ігор на території України;
20.1.37. приймати рішення про зміну основного місця обліку та
переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані
органи державної податкової служби та знімати їх з обліку і
переводити до інших органів державної податкової служби;
20.1.38. звертатися до суду щодо нарахування та сплати
податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта
оподаткування або інших показників податкової звітності у
результаті застосування звичайних цін;
20.1.39. отримувати від нотаріусів на письмові запити
інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця із
обов'язковим зазначенням повних даних про таку особу (прізвище,
ім'я, по батькові, номер та серія паспорта, рік народження, місце
проживання тощо) та відомості про майно (нерухоме, рухоме, кошти
тощо), отримане за спадком;
20.1.40. звертатися до суду з заявою про вилучення оригіналів
первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у
випадках, передбачених цим Кодексом.
20.1.41. отримувати безоплатно від органів, які забезпечують
ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію,
необхідну для здійснення повноважень органів державної податкової
служби щодо забезпечення погашення податкового боргу платника
податків.
Строк надання інформаційних довідок цими органами на письмові
запити органів державної податкової служби не може перевищувати
п'яти робочих днів з дня отримання таких запитів.
20.2. Права, передбачені підпунктами 20.1.1-20.1.11, 20.1.21,
20.1.23-20.1.26, 20.1.29-20.1.31, 20.1.41, надаються посадовим
особам органів державної податкової служби, а права, передбачені
підпунктами 20.1.12-20.1.20, 20.1.22, 20.1.27-20.1.28,
20.1.32-20.1.39 цієї статті, надаються керівникам державних
податкових служб і державних податкових інспекцій та їх
заступникам.

17. Які види перевірок здійснюються органами Державної податкової служби України? Які
строки їх проведення?
Стаття 75. Види перевірок
75.1. Органи державної податкової служби мають право
проводити камеральні, документальні (планові або позапланові;
виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами
державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у
випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні
перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за
дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
75.1.1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у
приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі
даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника
податків.
75.1.2. Документальною перевіркою вважається перевірка,
предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування
та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а
також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за
дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання
роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору,
оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та
яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків),
фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового
та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом,
первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та
податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків
та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за
дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби,
а також отриманих в установленому законодавством порядку органом
державної податкової служби документів та податкової інформації, у
тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до
плану-графіка перевірок.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані
роботи органу державної податкової служби і проводиться за
наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка
проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем
розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться
така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка
проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
75.1.3. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за
місцем фактичного провадження платником податків діяльності,
розташування господарських або інших об'єктів права власності
такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної
податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань
регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків
розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності
ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг
підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо
укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з
працівниками (найманими особами).
Стаття 76. Порядок проведення камеральної перевірки
76.1. Камеральна перевірка проводиться посадовими особами
органу державної податкової служби без будь-якого спеціального
рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
 Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність
суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під
час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
76.2. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки
здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Стаття 77. Порядок проведення документальних планових
перевірок
77.1. Документальна планова перевірка повинна бути
передбачена у плані-графіку проведення планових документальних
перевірок.
77.2. До плану-графіка проведення документальних планових
перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо
несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства,
контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.
Періодичність проведення документальних планових перевірок
платників податків визначається залежно від ступеня ризику в
діяльності таких платників податків, який поділяється на високий,
середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем
ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три
календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних
роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.
Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік
ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Платники податків - юридичні особи, що відповідають
критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154, та у яких сума
сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не
менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний
податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених
податків яких становить не менше п'яти відсотків від
задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються
до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки.
Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі
порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.
77.3. Забороняється проведення документальної планової
перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім
правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з
доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і
кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
77.4. Про проведення документальної планової перевірки
керівником органу державної податкової служби приймається рішення,
яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки
платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше
ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки
вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з
повідомленням про вручення копію наказу про проведення
документальної планової перевірки та письмове повідомлення із
зазначенням дати початку проведення такої перевірки. 77.5. У разі планування різними
контролюючими органами у
звітному періоді проведення перевірки одного й того самого
платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами
одночасно. Порядок координації проведення планових виїзних
перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати
контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів
( 1234-2010-п ), визначається Кабінетом Міністрів України.
77.6. Допуск посадових осіб органів податкової служби до
проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється
згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна
перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього
Кодексу.
77.7. Строки проведення документальної планової перевірки
встановлені статтею 82 цього Кодексу.
77.8. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для
висновків під час проведення документальної планової перевірки, та
порядок надання платниками податків документів для такої перевірки
встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
77.9. Порядок оформлення результатів документальної планової
перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Стаття 78. Порядок проведення документальних позапланових
перевірок

78.1. Документальна позапланова перевірка здійснюється за

наявності хоча б однієї з таких обставин: 78.1.1. за наслідками перевірок інших платників
податків або
отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про
можливі порушення платником податків податкового, валютного та
іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на
органи державної податкової служби, якщо платник податків не
надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби
протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;
78.1.2. платником податків не подано в установлений законом
строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання
передбачено законом;
78.1.3. платником податків подано органу державної податкової
служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період,
який перевірявся органом державної податкової служби;
78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у
податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник
податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти
робочих днів з дня отримання запиту;
78.1.5. платником податків подано в установленому порядку
органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки
або скаргу на прийняте за її результатами податкове
повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий
перегляд результатів відповідної перевірки або скасування
прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у
разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях)
посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки,
та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки.
Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом
оскарження;
78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи
(крім перетворення), припинення юридичної особи або
підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено
провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або
подано заяву про зняття з обліку платника податків;
78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до
відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності
підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу,
та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке
становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у
цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування
заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість
та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке
становить більше 100 тис. гривень; 78.1.9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання
таким платником податків податкової накладної покупцю або про
порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання
таким платником податків пояснень та документального підтвердження
на письмовий запит органу державної податкової служби протягом
десяти робочих днів з дня його отримання;
78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про
призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого,
прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних
справах, що перебувають у їх провадженні;
78.1.12. органом державної податкової служби вищого рівня в
порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу
державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку
документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів
документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого
рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам
законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що
повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення
об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог
законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи
державної податкової служби.
Рішення про проведення документальної позапланової перевірки
в цьому випадку приймається органом державної податкової служби
вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу
державної податкової служби нижчого рівня, які проводили
документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато
службове розслідування або порушено кримінальну справу;
78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим
агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам
(у тому числі без документального оформлення) заробітної плати,
пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань,
що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення
платником податків трудових договорів з найманими особами згідно
із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без
державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з
питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.
78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників
податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що
проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки,
що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.
78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати
участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок
платників податків, що проводяться органами державної податкової
служби, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням
оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ,
порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб
платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки
платників податків податковою міліцією проводяться у межах
повноважень, визначених законом, та у порядку, передбаченому
Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ),
Кримінально-процесуальним кодексом України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ) та іншими законами України.
78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки
керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке
оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки

платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку
проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу
про проведення документальної позапланової перевірки.
78.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до
проведення документальної позапланової виїзної перевірки
здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна
позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку,
передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
78.6. Строки проведення документальної позапланової перевірки
встановлені статтею 82 цього Кодексу.
78.7. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для
висновків під час проведення документальної позапланової
перевірки, та порядок надання платниками податків документів для
такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
78.8. Порядок оформлення результатів документальної
позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Стаття 79. Особливості проведення документальної невиїзної
перевірки
79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі
прийняття керівником органу державної податкової служби рішення
про її проведення та за наявності обставин для проведення
документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього
Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі
зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу
документів та даних, наданих платником податків у визначених цим
Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений
законом.
79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка
проводиться посадовими особами органу державної податкової служби
виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової
служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику
податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або
вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку
копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної
перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце
проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу
державної податкової служби право розпочати проведення
документальної невиїзної перевірки. 79.3. Присутність платників податків під час
проведення
документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Стаття 80. Порядок проведення фактичної перевірки
80.1. Фактична перевірка здійснюється без попередження
платника податків (особи).
80.2. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення
керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія
якого вручається платнику податків або його уповноваженому
представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові
операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за
наявності хоча б однієї з таких обставин:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників
податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення
платником податків законодавства щодо виробництва та обігу
підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових
операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій
та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на
органи державної податкової служби, та виникає необхідність
перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі отримання в установленому законодавством
порядку інформації від державних органів або органів місцевого
самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником
податків законодавства, контроль за яким покладено на органи
державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками
податків розрахункових операцій, ведення касових операцій,
наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за
наявністю яких покладено на органи державної податкової служби,
виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого
відповідно до закону, про порушення платником податків
установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових
операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений
законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів
розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку
розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. отримання в установленому законодавством порядку
інформації про порушення вимог законодавства в частині
виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання
спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених
законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних
напоїв та тютюнових виробів;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої
перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті
75.1.3;
80.2.7. у разі отримання в установленому законодавством
порядку інформації про використання праці найманих осіб без
належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями
доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету,
а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без
державної реєстрації.
80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності
обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для
контролю щодо припинення порушення законодавства з питань,
визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати
складання акта за результатами попередньої перевірки.
80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання
порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових
операцій, посадовими особами органів державної податкової служби
на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу
може бути проведена контрольна розрахункова операція.
80.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до
проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81
цього Кодексу.
 80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині
дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового
договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими
особами), в тому числі тим, яким установлено випробування,
перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин,
з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної
працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату
праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення
трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність,
можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші
документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове
посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).
80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше
посадовими особами органу державної податкової служби у
присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його
представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові
операції.
80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які
здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж
господарських операцій. За результатами хронометражу складається
довідка, яка підписується посадовими особами органу державної
податкової служби та посадовими особами суб'єкта господарювання
або його представника та/або особами, що фактично здійснюють
господарські операції.
80.9. Строки проведення фактичної перевірки встановлені
статтею 82 цього Кодексу.
80.10. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки
встановлено статтею 86 цього Кодексу. Стаття 82. Строки проведення виїзних перевірок
82.1. Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього
Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих
платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва -
10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті
77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної
податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих
платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не
більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як
на 10 робочих днів.
82.2. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього
Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин,
визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу,
тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не
повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників
податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів,
інших платників податків - 10 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті
78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної
податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих
платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не
більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як
на 5 робочих днів.
82.3. Тривалість перевірок, визначених статтею 80 цього
Кодексу, не повинна перевищувати 10 діб.
Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням
керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.
Підставами для подовження строку перевірки є:
 82.3.1. заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності
подання ним документів, які стосуються питань перевірки);
82.3.2. змінний режим роботи або підсумований облік робочого
часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.
82.4. Проведення документальної виїзної планової та
позапланової перевірки великого платника податків може бути
зупинено за рішенням керівника податкового органу, що оформляється
наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається
платнику податків або його уповноваженому представнику під
розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний
строк.
Зупинення документальної виїзної планової, позапланової
перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі
вручення платнику податків або його уповноваженому представнику
під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної
планової, позапланової перевірки.
При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що
не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення
експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів
щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом
позовів з питань, пов'язаних з предметом перевірки, відновлення
платником податків втрачених документів перевірка може бути
зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.
Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах
200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням
установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60
календарних днів.

18. Які заходи впливу мають право застосовувати органи Державної податкової служби
України?
В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов'язаним із ефективністю виробництва і
загальним економічним розвитком країни, є правильна побудова і організація податкових відносин
господарюючих суб'єктів і громадян з державою. А це можливо лише за умови вдосконалення
податкової системи, що є сукупністю встановлених в країні податків, які не слід розглядати лише у
фіскальному аспекті, тобто як державні доходи, що забезпечують інтереси бюджету.
Удосконалювання податкової системи і структури її органів потребує розробки і дослідження нових
методів управління процесом зборів податків і нових взаємовідносин між представниками
податкових органів і платниками податків.
Податкова служба функціонує згідно з Законом України "Про державну податкову службу в
Україні" [65]. У своїй діяльності вона керується також Конституцією України, рішеннями Верховної
Ради України та місцевих Рад народних депутатів.
Єдиними уповноваженими Законом органами, на які покладено обов’язок здійснювати заходи з
погашення податкового боргу є виключно податкові органи, а також державні виконавці, що діють у
межах своєї компетенції.

Крім того, податкові органи є органами стягнення для державних цільових фондів, у разі
виникнення податкового боргу з податків, зборів (обов’язкових платежів), які справляються до
бюджетів, державних цільових фондів, внесків до Пенсійного фонду та Фонду соціального
страхування.
Згідно розподілу функціональних обов‘язків, в структурі органів Державної податкової служби, в
Україні застосуваннязаходів по скороченню податкового боргупокладаєтьсявиключно на підрозділи
стягнення податкового боргу державних податкових інспекцій та підрозділи оперативних заходів по
скороченню податкового боргу управлінь ( відділів, відділень) податкової міліції [127, с. 59].
Примусове стягнення податкового боргу – це ряд заходів, спрямованих на погашення податкового
боргу платника податків (надалі – платника) без отримання його згоди на їх застосування та без
попереднього узгодження суми боргу, шляхом звернення стягнення на всі активи такого платника.
 Примусове стягнення податкового боргу здійснюють органи державної податкової служби, на
підставі законодавчих актів та розроблених для їх запровадження нормативних актів, у чітко
визначені законодавством строки [128,c. 18].
У випадку, якщо податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій
декларації, то воно вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації
Тому стягнення податкового боргу, за узгодженими сумами, органами державної податкової служби
здійснюється у позасудовому порядку.
Водночас платнику надається можливість погасити податковий борг у добровільному порядку, для
чого органи державної податкової служби здійснюють заходи запобіжного характеру:
- направляють платнику податкові вимоги з повідомленням, що все його майно і майнові права
перебувають у податковій заставі до повного погашення податкового боргу;
- здійснюють контакти з платником (по телефону, особисті зустрічі, у разі його появи, у відповідь на
отриману вимогу) для обговорення питань, пов’язаних з погашенням недоїмки та поточних платежів;
- приймають рішення щодо надання розстрочення чи відстрочення сплати податкових зобов‘язань
[129, c.7].
Роз’яснення відповідальності за невиконання зобов’язань зі сплати платежів до бюджету, надання
інформації щодо існуючих заходів примусового стягнення, можуть сприяти погашенню платником
боргу без застосування всього комплексу заходів примусового стягнення.
Якщо запобіжними заходами не досягнуто поставленої мети – повного погашення податкового
боргу, інформація, отримана від платника, допоможе органам державної податкової служби
прийняти об’єктивне рішення щодо застосування наступних заходів стягнення.
Механізм впливу на боржника має вигляд по стадійного процесу, на кожній стадії можлива
“зупинка” за умови повного погашення податкового боргу [130, c. 17].
За рішенням платника податків оплата його податкових зобов’язань або погашення податкового
боргу може бути здійснена шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов’язань
відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податкового
або бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту
виникнення податкових зобов’язань платника податків.
Роз’яснення відповідальності за невиконання зобов’язань зі сплати платежів до бюджету, надання
інформації щодо існуючих заходів примусового стягнення може сприяти погашенню платником
боргу без застосування всього комплексу заходів примусового стягнення.

Якщо у строк, встановлений законодавством для застосування відповідного заходу примусового

стягнення, податковий борг не погашено повністю, застосування органами державної податкової
служби цього заходу єобов’язковим.

19. Розкрийте основні принципи та загальні вимоги до державного нагляду (контролю)

закріплені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності»? Чим відрізняються планові та позапланові контрольні заходи? Які
розпорядчі документи видаються?
Стаття 3. Основні принципи державного нагляду (контролю)
Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами:
пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини,
функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і
життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у
сфері господарської діяльності;
підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду
(контролю) відповідним органам державної влади;
рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів
господарювання;
гарантування прав суб'єкту господарювання;
об'єктивності та неупередженості здійснення державного
нагляду (контролю);
наявності підстав, визначених законом, для здійснення
державного нагляду (контролю);
відкритості, прозорості, плановості й системності державного
нагляду (контролю);
неприпустимості дублювання повноважень органів державного
нагляду (контролю);
невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну
діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах
закону;
відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його
посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання
внаслідок порушення вимог законодавства;
дотримання умов міжнародних договорів України;
незалежності органів державного нагляду (контролю) від
політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян;
наявності одного органу державного нагляду (контролю) у
складі центрального органу виконавчої влади. Стаття 4. Загальні вимоги до здійснення
державного нагляду
(контролю)
1. Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем
провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або
його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного
нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
2. Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно
кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні
повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах
передбачені законом. Такі заходи проводяться за спільним рішенням
керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).
3. Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час
суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього
трудового розпорядку.

4. Виключно законами встановлюються:

органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль)
у сфері господарської діяльності;
види господарської діяльності, які є предметом державного
нагляду (контролю);
повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо
зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг;
вичерпний перелік підстав для зупинення господарської
діяльності;
спосіб здійснення державного нагляду (контролю);
санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень,
які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю)
припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати
державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо
закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного
нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не
визначає повноваження такого органу під час здійснення державного
нагляду (контролю).
5. Зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації
продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за
вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного
нагляду (контролю) чи його заступника.
6. Посадовій особі органу державного нагляду (контролю)
забороняється здійснювати державний нагляд (контроль) щодо
суб'єктів господарювання, з якими (або із службовими особами яких)
посадова особа перебуває в родинних стосунках.
7. У разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового
акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне
тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу
державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення
приймається на користь суб'єкта господарювання.
8. Органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти
господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового
або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та
відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.
9. Невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих
документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою
застосування штрафних санкцій до суб'єкта господарювання згідно із
законом.
10. Посадові особи органу державного нагляду (контролю) з
метою з'ясування обставин, які мають значення для повноти
проведення заходу, здійснюють у межах повноважень, передбачених
законом, огляд територій або приміщень, які використовуються для
провадження господарської діяльності, а також будь-яких документів
чи предметів, якщо це передбачено законом.
11. Плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у
присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи
суб'єкта господарювання.
12. Перед початком здійснення державного нагляду (контролю)
посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис
до відповідного журналу суб'єкта господарювання (за його
наявності).
13. Діяльність органів державного нагляду (контролю),
пов'язана зі збором інформації, метою якого є отримання відомостей
про масові явища та процеси, що відбуваються у сфері господарської
діяльності, не вважається заходами державного нагляду (контролю).
14. Під час здійснення державного нагляду (контролю) посадові
особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані зберігати
комерційну таємницю суб'єкта господарювання.
Інформація, доступ до якої обмежено законом, одержана
посадовою особою органу державного нагляду (контролю) під час
здійснення державного нагляду (контролю), може використовуватися
виключно в порядку, встановленому законом.
Органи державного нагляду (контролю) забезпечують спеціальний
режим захисту та доступу до інформації, що є комерційною
таємницею, згідно з вимогами закону.
Стаття 5. Планові заходи зі здійснення державного нагляду
(контролю)
1. Планові заходи здійснюються відповідно до річних або
квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду
(контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа
останнього місяця кварталу, що передує плановому.
2. Орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній
до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику
від здійснення господарської діяльності.
З урахуванням значення прийнятного ризику всі суб'єкти
господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до
одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.
Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду
(контролю) визначається періодичність проведення планових заходів
державного нагляду (контролю) ( 656-2009-п ).
 Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду
(контролю) визначаються переліки питань для здійснення планових
заходів, які затверджуються його наказом.
У межах переліку питань кожен орган державного нагляду
(контролю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо
яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль).
Уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань
залежно від ступеня ризику, затверджуються органом державного
нагляду (контролю) і публікуються в мережі Інтернет у порядку,
визначеному законодавством.
Орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та
періодичність проведення планових заходів із здійснення державного
нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет
у порядку, визначеному законодавством.
3. Щорічно до 1 квітня орган державного нагляду (контролю)
готує звіт про виконання річного плану (квартальних планів)
державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання за
попередній рік і оприлюднює його в мережі Інтернет.
4. Органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові
заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового
повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового
заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.
Повідомлення повинно містити:
дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу;
найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по
батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких
здійснюється захід;
найменування органу державного нагляду (контролю).
Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи
телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду
(контролю) або вручається особисто керівнику чи уповноваженій
особі суб'єкта господарювання під розписку.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу
органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового
заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового
заходу.
5. Строк здійснення планового заходу не може перевищувати
п'ятнадцяти робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва -
п'яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом.
Продовження строку здійснення планового заходу не
допускається.
Стаття 6. Позапланові заходи зі здійснення державного нагляду
(контролю)
1. Підставами для здійснення позапланових заходів є:
подання суб'єктом господарювання письмової заяви до
відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення
заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у
документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом
господарювання;
перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів,
розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення
порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення
планових заходів органом державного нагляду (контролю);
звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом
господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому
разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу
виконавчої влади на його проведення;
неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання
документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також
письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких
документів;
настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного
випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з
діяльністю суб'єкта господарювання. Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються
лише ті
питання, необхідність перевірки яких стала підставою для
здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у
посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду
(контролю).
2. Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім
передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не
передбачається законом або міжнародним договором України, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
3. Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою
проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного
документа.
4. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати
десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох
робочих днів, якщо інше не передбачено законом.
Продовження строку здійснення позапланового заходу не
допускається.
Стаття 7. Розпорядчі документи органів державного нагляду
(контролю)
1. Для здійснення планового або позапланового заходу орган
державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити
найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде
здійснюватися захід, та предмет перевірки.
2. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення)
на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником
керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням
прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.
3. У посвідченні (направленні) на проведення заходу
зазначаються:
найменування органу державного нагляду (контролю), що
здійснює захід;
найменування суб'єкта господарювання та/або його
відокремленого підрозділу або прізвище, ім'я та по батькові
фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється
захід;
місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його
відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється
захід;
номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід;
перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні
заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім'я та по батькові;
дата початку та дата закінчення заходу;
тип заходу (плановий або позаплановий);
вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд,
інспектування тощо);
підстави для здійснення заходу;
предмет здійснення заходу;
 інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і
строк його здійснення).
4. Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом
зазначеного в ньому строку здійснення заходу.
5. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу
державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику
суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення
(направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу
органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту
господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без
посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового
посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль)
суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб
органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо
вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
6. За результатами здійснення планового або позапланового
заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі
виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен
містити такі відомості:
дату складення акта;
тип заходу (плановий або позаплановий);
вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);
предмет державного нагляду (контролю);
найменування органу державного нагляду (контролю), а також
посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка
здійснила захід;
найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по
батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких
здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає
в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом
господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого
порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються
посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які
здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою
ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він
підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного
нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного
нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова
особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта
відповідний запис.
Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або
уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі
державного нагляду (контролю).
7. На підставі акта, який складено за результатами здійснення
планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог
законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу
складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ
про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
8. Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки
письмова вимога посадової особи органу державного нагляду
(контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог
законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо
суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується
посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка
здійснювала перевірку.
9. Розпорядження або інший розпорядчий документ органу
державного нагляду (контролю) - обов'язкове для виконання письмове
рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення
виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та
підписується керівником органу державного нагляду (контролю) або
його заступником.
Розпорядження може передбачати застосування до суб'єкта
господарювання санкцій, передбачених законом.
Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю)
щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу,
повинен містити такі відомості:
дату складення;
тип заходу (плановий чи позаплановий);
вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);
термін усунення порушень;
найменування органу державного нагляду (контролю), а також
посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка
здійснила захід;
найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, а
також прізвище, ім'я та по батькові його керівника чи
уповноваженої ним особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної
особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід;
прізвище, ім'я та по батькові інших осіб, які взяли участь у
здійсненні заходу.
Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю)
щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один
примірник не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта
надається суб'єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для
виконання, а другий примірник з підписом суб'єкта господарювання
або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення
порушень вимог законодавства залишається в органі державного
нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання або уповноваженої ним
особи від отримання розпорядчого документа щодо усунення порушень
вимог законодавства він направляється рекомендованим листом, а на
копії розпорядчого документа, який залишається в органі державного
нагляду (контролю), проставляються відповідний вихідний номер і
дата направлення.
Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог
законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального
органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.
20. Які повноваження контрольного органу та права і обов’язки підконтрольного суб’єкта
закріплені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності»?
Стаття 8. Повноваження органу державного нагляду (контролю)
1. Орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень,
передбачених законом, під час здійснення державного нагляду
(контролю) має право:
 вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених
порушень вимог законодавства;
вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню
державного нагляду (контролю);
відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати
пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що
виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до
закону;
надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для
виконання приписи про усунення порушень і недоліків;
накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені
законом.
2. Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи
під час здійснення заходів державного нагляду (контролю)
зобов'язані:
повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний
нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;
дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами
господарювання;
не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської
діяльності під час здійснення заходів державного нагляду
(контролю), якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не
спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;
забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб'єкта
господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході
здійснення державного нагляду (контролю);
ознайомити керівника суб'єкта господарювання або його
заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного
нагляду (контролю) в строки, передбачені законом;
надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо
здійснення державного нагляду (контролю).
Стаття 9. Відповідальність посадових осіб органу державного
нагляду (контролю)
 За невиконання вимог законодавства, а також завдання
неправомірними діями збитків суб'єкту господарювання орган
державного нагляду (контролю), його посадові особи несуть
відповідальність згідно із законом.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями
посадових осіб органів державного нагляду (контролю), підлягають
відшкодуванню у встановленому законом порядку.
Стаття 10. Права суб'єкта господарювання
Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду
(контролю) має право:
вимагати від посадових осіб органу державного нагляду
(контролю) додержання вимог законодавства;
перевіряти наявність у посадових осіб органу державного
нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії
посвідчення (направлення) на проведення планового або
позапланового заходу;
не допускати посадових осіб органу державного нагляду
(контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:
- він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності
проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених
законом;
- посадова особа органу державного нагляду (контролю) не
надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані
документи не відповідають вимогам цього Закону;
бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду
(контролю);

вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною

таємницею суб'єкта господарювання;
одержувати та знайомитися з актами державного нагляду
(контролю);
надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або
заперечення до акта органу державного нагляду (контролю);
 оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії
органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
Стаття 11. Обов'язки суб'єкта господарювання
Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду
(контролю) зобов'язаний:
допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю)
до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови
дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю),
передбаченого цим Законом;
виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо
усунення виявлених порушень вимог законодавства;
надавати документи, зразки продукції, пояснення, довідки,
відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного
нагляду (контролю), відповідно до закону;
одержувати примірник припису або акта органу державного
нагляду (контролю) за результатами проведеного планового чи
позапланового заходу.
Стаття 12. Відповідальність суб'єкта господарювання
1. Невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих
документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених
під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за
собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у
порядку, встановленому законом.
2. У разі застосування санкцій за порушення вимог
законодавства, зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та
максимальні розміри санкцій, враховується принцип пропорційності
порушення і покарання.
Стаття 13. Рішення про відбір зразків продукції
1. Відбір зразків продукції здійснюється на підставі
письмового вмотивованого рішення керівника органу державного
нагляду (контролю) або його заступника згідно із законом.
2. У рішенні про необхідність відбору зразків продукції
зазначаються кількість зразків для кожного виду або типу
продукції, необхідних для експертизи, а також місце здійснення
цієї експертизи.
3. Відбір зразків продукції здійснюється в кількості не менш
як два екземпляри, один (контрольний) з яких залишається у
суб'єкта господарювання.
 Контрольні запитання до заняття 4.:

1. Що таке «фінансова послуга»? Які види фінансових послуг передбачені Законом

України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків”?

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків”:

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб

за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за
рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження
реальної вартості фінансових активів;

Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування,
кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2) довірче управління фінансовими активами;
3) діяльність з обміну валют;
4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;
5) фінансовий лізинг;
6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
7) надання гарантій та поручительств;
8) переказ коштів;
9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;
10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;
11) факторинг;
11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;
12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1
цього Закону.

2.Яка мета та форми держаного регулювання ринків фінансових послуг?

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання

ринків”:
Ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою
надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать
професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг,
операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання

ринків”:
Державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів
щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів
фінансових послуг та запобігання кризовим явищам
 3.Які орган здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг?

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

1) щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів
та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у
сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2008 затверджено Положення про Державну
комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг).

Держфінпослуг є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і одночасно

спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових
послуг у межах, визначених законодавством.

4. Які повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері

ринків фінансових послуг? Які заходи впливу може застосовувати цей орган до
фінансових установ?

Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків

фінансових послуг, затверджене Указом Президента України від 23.11.2011 – Ст.4
Положення про заходи впливу Державної комісії з регулювання ринків фінансових
послуг України:
2.1. Заходи впливу застосовуються до фінансових установ та інших суб'єктів підприємницької
діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових
послуг (далі - особи) і в діях або бездіяльності яких установлено порушення законодавства.

2.2. Держфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу:

1) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
2) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
3) накладати штрафи відповідно до закону;
4) тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових
послуг;
 5) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати
тимчасову адміністрацію;
6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;
7) порушувати питання про ліквідацію установи.

5. Що таке страховий нагляд і яка його основна мета? Які органи здійснюють страховий
нагляд в Україні і які їх завдання, функції і повноваження?

Страховий нагляд — це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється

державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх
платоспроможністю, надають рекомендації щодо використання вільних коштів та страхових резервів,
видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи, премії тощо.

Форми державного нагляду за страховою діяльністю:

 Ліцензійна
 Забезпечує формування інституту страховиків, який відповідає встановленому
законодавством України стандарту підприємницької діяльності.
 Спрямована на дотримання інтересів суб'єктів пов'язаних з формуванням страхових резервів,
розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах, не менше
встановленого нормативу, атакож відповідність діяльності виданій ліцензії.
 Здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком.

Органи регулювання страхової діяльності в Україні:

 Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

 Департамент страхового нагляду
 Відділ аналізу звітності страховиків
 Відділ ліцензування страховиків
 Відділ інспектування страховиків
 Відділ роботи з територіальними управліннями з нагляду за страховиками
 Департамент страхового нагляду

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства

України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності
страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюють Міністерство фінансів
України та його органи на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом
Міністрів України.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед
страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена
законом до компетенції Міністерства фінансів України;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку
пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову
діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і
організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про
страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання
договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика
додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність
давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію
ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання
ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання
ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється
у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України "Про страхування";
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як
суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про
підприємництво".
Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію
страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:
- невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;
- недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
- інших випадках, визначених чинним законодавством України.
Примусова санація передбачає:
- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі
обов'язкової аудиторської перевірки;
- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових
зобов'язань без дозволу Міністерства фінансів України;
- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;
- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

6. Що таке банківський нагляд і яка його основна мета?

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень

Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про
Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів
Національного банку України.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і

кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи,
афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних
банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону
України "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності.
Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від
банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку
України, а також від осіб, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність
відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", інформацію про їх діяльність та
пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.

Отримана інформація не підлягає розголошенню за винятком випадків, передбачених

законодавством України.

Під час здійснення банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків
та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових
актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що
можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди
належному веденню банківської діяльності.

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та

безвиїзного нагляду.

7. Що входить у систему банківського нагляду України?

На сучасному етапі система банківського нагляду в Україні скоординована за вертикаллю і

функціонує як єдиний механізм у складі Національного банку України.
Реформа структури банківського нагляду Національного банку України 2008 р. дала можливість
централізувати систему спостереження за діяльністю банків. Підпорядкування регіонального нагляду
центральному апарату Національного банку України дало змогу створити ефективний центр
прийняття рішень та спрямувати зусилля на запобігання виникненню ризиків у діяльності банків і
забезпечення їх стабільності відповідно до вимог Базельського комітету.
Сучасна структура системи банківського нагляду Національного банку України передбачає
вирішення таких завдань, як визначення стратегії і пріоритетних напрямів розвитку нагляду,
розроблення методологічної і нормативної бази банківського регулювання та нагляду, забезпечення
безперервного процесу нагляду, починаючи з реєстрації та ліцензування банків, проведення
оперативного моніторингу, інспектування, прийняття адекватних заходів щодо стабілізації діяльності
банків, робота з проблемними банками і прийняття рішень про їх подальшу діяльність, а також
ліквідація банків.
Керівництво структурними підрозділами з питань банківського регулювання та нагляду покладено на
заступника Голови Національного банку України — куратора служби банківського нагляду і
виконавчого директора — керівника Служби банківського нагляду Національного банку України.
Служба банківського нагляду Національного банку України створена з метою координації
наглядових процесів і контролю за їх здійсненням. До Служби банківського нагляду увійшли
Департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду,
Департамент безвиїзного банківського нагляду, Департамент інспектування банків, Департамент
кризового менеджменту та контролю операцій на відкритому ринку, Управління юридичного
забезпечення банківського нагляду, Управління ліквідації банків. Департамент реєстрації та
ліцензування банків та Департамент з питань запобігання використанню банківської системи для
легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму підпорядковані заступнику Голови
Національного банку України — куратору служби банківського нагляду (дод. 2).
Реалізація політики Національного банку у сфері банківського регулювання та нагляду в регіонах
здійснюється через підрозділи банківського нагляду при територіальних управліннях Національного
банку.
 8.Які контрольні функції в процесі здійснення банківського нагляду здійснює Національний
банк України?

Важливе значення держави при здійсненні банківської діяльності має організація всебічного
контролю за роботою кредитних установ. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську
діяльність» це завдання вирішується таким чином: по-перше, Національний банк здійснює контроль
за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів; по-
друге, перевіряє законність та доцільність утворення комерційних банків шляхом їх реєстрації та
видачі ліцензій на проведення банківських операцій; по-третє, встановлює для комерційних банків
економічні нормативи.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів
клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює
для комерційних банків такі економічні нормативи:
Мінімальний розмір статутного фонду. Встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за
офіційним курсом грошової одиниці України.
Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів.
Визначається за спеціальною методологією. Це співвідношення не повинно бути менш 8 %.
Показники ліквідності балансу комерційного банку. Встановлюються у вигляді нормативного
співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням термінів їх погашення, а також
можливості реалізації активів.
Розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку. Встановлюються в
процентному відношенні до всіх зобов’язань банку або будь-якої їх частини (за зобов’язаннями
комерційного банку цей розмір становить 16,5 % суми залучених коштів).
Максимальний розмір ризику на одного позичальника. Встановлюється в процентному
відношенні до загальної суми власних коштів банку. При визначенні ризику враховується вся сума
вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, поруки та інші
зобов’язання.
Важливою функцією Національного банку України є перевірка діяльності комерційних банків
шляхом контролю за додержанням ними банківського законодавства. Безпосередньо функцію
контролю виконують департамент банківського нагляду Національного банку України, Кримське
республіканське та обласні управління Національного банку України.
У разі порушення суб’єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, строків
та технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання
нормативних актів Національного банку, неподання звітності чи подання недостовірної звітності,
збиткової діяльності, створення становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, пе-
решкоджання антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк Національний банк має
право застосовувати такі заходи:

 підвищити норми обов’язкових резервів;

 відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;
 усунути керівництво суб’єкта банківської діяльності від управління;
 призначити тимчасову адміністрацію для управління суб’єктом банківської діяльності;
 у безспірному порядку стягнути штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та
застосовувати інші економічні санкції відповідно до законодавства;
 прийняти рішення про виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж
та інших фінансово-кредитних установ та про реорганізацію чи ліквідацію. Крім того,
Національний банк вправі вилучити з обігу фіктивні кошти шляхом стягнення їх у
безспірному порядку з кореспондентських рахунків банків. Рішення Національного банку про
виконання ним контролю за банківською системою можуть бути оскаржені до арбітражного
суду.
 9. Назвіть повноваження Національного банку України по здійсненню банківського
нагляду?

Насамперед, НБУ здійснює нагляд за діяльністю банків та їх філій, відділень, представництв,

головною метою якого є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів
вкладників і кредиторів. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського
законодавства, нормативних актів НБУ та економічних нормативів. НБУ здійснює свої наглядові
функції шляхом реалізації таких повноважень:
1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-
господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та
фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;
2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання,
за якими мають бути прийняті рішення;
3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і
ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.
НБУ пред'являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує
висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.
Наглядова діяльність НБУ, згідно ч. 3 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,
охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих і споріднених осіб на території України та за
кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині
дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. При здійсненні
банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунень порушень
банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або
подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким
банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського
нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.
НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи
впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні нагляду за
установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, НБУ співпрацює з відповідними
органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може
використовуватися тільки в таких цілях:
- для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;
- для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено питання здійснення інспекційних
перевірок банків. Кожен банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами,
призначеними НБУ. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності
операцій банку, достовірності звітності банку і дотриманням банком законодавства України про
банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.
Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка
здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний
повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам
НБУ та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з
дотриманням правил ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а при перевірці на
місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку.
Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та
пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду НБУ.
НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності
обгрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою НБУ або уповноваженою ним
особою.

10. Визначте засади формування органів управління Національного банку України та

приклади повноважень Ради НБУ, Правління НБУ та голови НБУ.

Конституція України та Закон «Про Національний банк України» передбачають дворівневу систему
органів управління центральним банком — Рада Національного банку і Правління Національного
банку. Розділ ІІ названого Закону визначає склад, порядок формування, повноваження та організацію
роботи цих керівних органів НБУ.

Рада Національного банку України складається з Голови Національного банку та чотирнадцяти

членів. Голова Національного банку входить до складу Ради за посадою. Члени Ради здійснюють
свою діяльність на громадських засадах. Сім членів Ради призначає Президент України, а ще сім
членів — Верховна Рада України. Закон установлює певні вимоги до осіб, що призначаються
членами Ради Національного банку, а саме:

 громадянство України;
 наявність вищої економічної чи фінансової освіти або наукового ступеня в галузі економіки та
фінансів;

 досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної
виконавчої влади чи банківської установи, або наукової роботи за фінансовою чи
економічною тематикою.

Члени Ради Національного банку призначаються на посаду на сім років.

Повноваження призначеного складу Ради достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри

Президентом України або Верховною Радою України. У тому випадку, коли виконання Основних
засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільності грошової одиниці
України, вони зобов’язані кожен звільнити своїх представників і призначити новий склад Ради
Національного банку.

Рада Національного банку засідає не рідше одного разу на квартал. Веде засідання Голова Ради, а в
разі його відсутності — його заступник. Голова Ради та його заступник обираються Радою
Національного банку строком на три роки.

Засідання Ради Національного банку призначаються Головою Ради або на вимогу Голови
Національного банку чи за наполяганням не менше однієї третини членів Ради. У роботі Ради Націо-
нального банку можуть брати участь члени Правління Національного банку з правом дорадчого
голосу. Крім того, на засідання Ради можуть також бути запрошені керівники центральних органів
влади, підприємці, науковці та інші фахівці.

Основні повноваження Ради Національного банку (ст. 9 Закону «Про Національний банк України»):

 розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, інформує про них Верховну Раду
України і здійснює контроль за їх виконанням. Ураховуючи той факт, що Верховна Рада не
затверджує Основних засад, термін «розробляє» доцільніше замінити на термін «визначає»,
який точніше розкриватиме зміст повноважень Ради Національного банку;
 аналізує вплив грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України
та розробляє пропозиції щодо зміни політики;

 затверджує кошторис доходів та видатків НБУ, бухгалтерський баланс банку, звіт про
виконання кошторису та розподіл прибутку за звітний рік;

 визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку

та розглядає аудиторський висновок;

 вносить рекомендації Правлінню Національного банку стосовно окремих заходів грошово-

кредитного регулювання, валютної політики, розвитку банківської системи, вдосконалення
платіжної системи тощо. Правління зобов’язане протягом п’яти днів розглянути рекомендації
і надіслати Раді вмотивовану відповідь;

 має право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління Національного
банку, наприклад, стосовно формування резервів на покриття фінансових ризиків,
 мінімального розміру золотовалютних резервів. Вето не набирає чинності, якщо Правління
підтвердить своє рішення протягом п’яти днів двома третинами від загальної кількості членів
Правління.

Ідея створення такого органу, як Рада Національного банку, взагалі відповідає світовій банківській
практиці. Так, у Європейському Союзі існує орган, досить подібний до Ради Національного банку за
повноваженнями — Рада керуючих Європейським центральним банком, у Росії згідно з Федеральним
законом «Про центральний банк Російської федерації (Банк Росії)» функціонує Національна
банківська Рада. Є подібні органи і в центральних банках деяких інших країн. Вони відрізняються
між собою складом, порядком формування, повноваженнями, проте характерним для всіх є те, що
саме ці органи так чи інакше формують грошово-кредитну політику.

Так, Рада керуючих Європейським центральним банком (яка складається з Правління Європейського
центрального банку та президентів центральних банків країн єврозони) визначає основні засади
грошово-кредитної політики в єврозоні. Інший підхід у Росії. Національна банківська Рада, члени
якої, крім голови Банку Росії, не працюють у центральному банку на постійнй основі, тільки
розглядає проект Основних засад єдиної державної грошово-кредитної політики, а розробляє цей
документ Рада директорів Банку Росії, члени якої працюють у Банку на постійній основі. В Україні ж
повноваження щодо розроблення Основних засад грошово-кредитної політики, тобто програмного
документа, що визначає основні глобальні питання діяльності Національного банку, покладаються на
Раду Національного банку — орган, члени якого здійснюють свою діяльність на громадських
засадах. Таке рішення не можна вважати достатньо обґрунтованим.

Другий керівний орган Національного банку — Правління. Правління НБУ забезпечує реалізацію
Основних засад грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти. Зокрема,
Правління приймає рішення стосовно зміни процентних ставок Національного банку, розміру і
порядку формування обов’язкових резервів для банків, установлення для них економічних
нормативів, емісії грошових знаків, визначення мінімального розміру золотовалютних резервів
Національного банку, установлення лімітів на проведення операцій на відкритому ринку. Крім того,
Правління визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує штатний
розпис Національного банку та форми оплати праці, видає нормативно-правові акти Національного
банку. Раді Національного банку Правління подає на затвердження річний звіт НБУ, проект
кошторису доходів і видатків на наступний рік, бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо
діяльності Національного банку та банківської системи.

Слід підкреслити, що Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність
Правління Національного банку.

Склад Правління — кількісний та персональний — формується Головою Національного банку і

затверджується Радою Національного банку. Очолює Правління Голова Національного банку. До
складу Правління входять заступники Голови Національного банку, директори найбільш важливих
департаментів Банку та начальники головних територіальних управлінь Банку.

Персональний склад Правління Національного банку за станом на 1 вересня 2004 р. такий:

 Голова Національного банку;

 перший заступник Голови Національного банку;

 три заступники Голови Національного банку;

 директор Департаменту монетарної політики;

 директор Департаменту аудиту;

 директор Департаменту бухгалтерського обліку;

 директор Генерального департаменту банківського нагляду;

  директор Юридичного департаменту;

 директор Фінансового департаменту;

 директор Департаменту інформатизації;

 директор Департаменту персоналу;

 директор Генерального економічного департаменту;

 начальник Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області.

Голову Національного банку призначає Верховна Рада України за поданням Президента України
строком на п’ять років. Статус, повноваження, обов’язки та підстави для звільнення з посади голови
Національного банку передбачаються в Законі «Про Національний банк України» (ст. 18—21).

Голова Національного банку керує діяльністю Банку і забезпечує таким чином реалізацію
покладених на банк функцій. Він діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без
доручення у відносинах з органами державної влади, банками, міжнародними організаціями та
іншими установами і організаціями. Голова Національного банку веде засідання Правління НБУ;
підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, угоди, що укладаються Банком;
видає розпорядчі акти, обов’язкові для всіх службовців Національного банку; призначає та звільняє з
посади своїх заступників за погодженням з Радою Національного банку; призначає та звільняє з
посад директорів департаментів та начальників територіальних управлінь Національного банку. Він
може брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У свою
чергу, члени Кабінету Міністрів України можуть брати участь у засіданнях Правління Національного
банку теж з правом дорадчого голосу.

Закон передбачає одноосібну відповідальність Голови Національного банку перед Верховною Радою
України та Президентом України за діяльність НБУ. Водночас Голова Національного банку не є
одночасно Головою Ради Національного банку. Це положення викликає зауваження з правового
погляду. Зокрема, як уже зазначалося, Основні засади грошово-кредитної політики розробляє Рада
Національного банку, і в тому разі, коли Голова Національного банку не очолює Раду, він не може
нести відповідальність (одноосібно) за реалізацію грошово-кредитної політики.
У країнах, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, Голова банку зазвичай
очолює як орган, що визначає грошово-кредитну політику (Раду), так і виконавчий орган
(Правління), наприклад Голова (Президент) Європейського центрального банку.

11. Які санкції може накладати Національний банк на комерційні банки?

У разі порушення чинного законодавства, що спричинило значну втрату активів або доходів і
настанні ознак неплатоспроможності банку, Національний банк України має право відкликати
ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.
Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи -- власника
істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину,
але має місце порушення вимог банківського законодавства, або якщо таку особу визнано винною у
вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банк
України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону
користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).
Особу, яку на підставі розпорядження Національного банку України було відсторонено від
посади, або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може
бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише
на підставі попереднього дозволу Національного банку України.
Рішення Національного банку України щодо призначення тимчасової адміністрації є
виконавчим документом.
До керівників та службових осіб банку, фізичних осіб – власників істотної участі накладаються
штрафи в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення

12. Що таке фінансовий моніторинг? Які рівні фінансового моніторингу передбачає Закон
України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансування тероризму ”?

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)

доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму”:
фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового
моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного
фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу;

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного.

13. Дайте визначення первинного фінансового моніторингу та його перерахуйте суб’єктів?

8) первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами

первинного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог цього Закону, що
включають проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу;

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

1) банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;

2) платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

3) товарні, фондові та інші біржі;

4) професійні учасники ринку цінних паперів;

5) компанії з управління активами;

6) оператори поштового зв'язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу
коштів;

7) філії або представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які надають фінансові
послуги на території України;

8) спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під час здійснення
операцій з купівлі-продажу нерухомого майна;

б) суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і

дорогоцінним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує
суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону;

в) суб'єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне
(віртуальне) казино;

г) нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи - підприємці, які надають
послуги з бухгалтерського обліку, суб'єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за
 винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин) у випадках, передбачених
статтями 6 і 8 цього Закону;

ґ) фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які проводять фінансові операції з товарами
(виконують роботи, надають послуги) за готівку, за умови, що сума такої фінансової операції
дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, у випадках,
передбачених статтями 6 і 8 цього Закону;

9) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але
надають окремі фінансові послуги.

14. Дайте визначення державного фінансового моніторингу та його перерахуйте суб’єктів?

7) державний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами державного

фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму:

державний фінансовий моніторинг Спеціально уповноваженого органу - сукупність заходів із

збору, обробки та аналізу зазначеним органом інформації про фінансові операції, що подається
суб'єктами первинного і державного фінансового моніторингу та іншими державними органами,
відповідними органами іноземних держав, а також заходів з перевірки такої інформації згідно із
законодавством України;

державний фінансовий моніторинг інших суб'єктів державного фінансового моніторингу -

сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами, визначеними абзацом другим частини третьої
статті 5 цього Закону, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

 Національний банк України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України,

Міністерство транспорту та зв'язку України, Міністерство економіки України, Національна
комісія з цінних паперів та фондового ринку, національна комісія, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг;
 Спеціально уповноважений орган.

15. Які обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу? Які повноваження

відповідального працівника суб’єкта первинного фінансового моніторингу?

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний:

1) стати на облік у Спеціально уповноваженому органі як суб'єкт первинного фінансового

моніторингу та у разі припинення своєї діяльності повідомити про це Спеціально
уповноважений орган у визначеному Національним банком України для банків та Кабінетом
Міністрів України для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу порядку;

2) здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом;

3) забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу,

до початку, у процесі, в день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх
проведення чи після відмови клієнта від їх проведення;
 4) забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками щодо легалізації (відмивання)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму та розробляти критерії
ризиків;

5) забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу,

не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення;

6) повідомляти Спеціально уповноважений орган про:

а) фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, - протягом

трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення;

б) фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо є

достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів,
одержаних злочинним шляхом, - у день виникнення підозр, але не пізніше ніж через десять
робочих днів з дня реєстрації таких операцій або спроби їх проведення;

в) виявлені фінансові операції, стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони

пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму, - в день їх виявлення або
спроби їх проведення, а також інформувати про це визначені законом правоохоронні органи;

7) у разі отримання від Спеціально уповноваженого органу повідомлення про некоректне

(неправильне) заповнення полів у повідомленні про фінансову операцію, що підлягає
фінансовому моніторингу, подати протягом трьох робочих днів до Спеціально
уповноваженого органу належним чином оформлене повідомлення про цю фінансову
операцію;

8) сприяти в межах чинного законодавства працівникам Спеціально уповноваженого органу

в проведенні аналізу фінансових операцій;

9) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу додаткову інформацію з приводу

фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу, копії первинних
документів, на підставі яких були проведені такі операції та пов'язані з ними фінансові
операції, відомості про їх учасників, а також іншу інформацію, зокрема ту, що становить
банківську або комерційну таємницю, таємницю страхування, копії документів, необхідні для
виконання покладених на Спеціально уповноважений орган завдань, протягом п'яти робочих
днів з дати надходження запиту;

10) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу інформацію (у тому числі копії
документів), необхідну для виконання ним запиту, що надійшов від уповноваженого органу
іноземної держави, зокрема ту, що становить банківську або комерційну таємницю, протягом
п'яти робочих днів з дати надходження запиту;

11) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу інформацію щодо відстеження

(моніторингу) фінансових операцій клієнта, операції якого стали об'єктом фінансового
моніторингу. Порядок надання такої інформації встановлюється Спеціально уповноваженим
органом за погодженням з відповідними суб'єктами державного фінансового моніторингу;

12) у разі неможливості забезпечити дотримання строків, установлених пунктами 9, 10

частини другої цієї статті, з об'єктивних причин, з урахуванням обсягу інформації, що
запитується (форми її подання - електронної або письмової, копіювання або сканування,
одержання даних з архівів тощо), погодити із Спеціально уповноваженим органом протягом
робочого дня в день одержання запиту, але не пізніше наступного робочого дня термін
подання запитуваної інформації. Порядок погодження встановлюється Спеціально
уповноваженим органом за погодженням з відповідними суб'єктами державного фінансового
моніторингу;
 13) надавати на запит відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу
інформацію, необхідну для перевірки фактів порушення вимог законодавства у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму;

14) вживати заходів щодо запобігання розголошенню (зокрема особам, стосовно фінансових
операцій яких проводиться перевірка) інформації, що подається Спеціально уповноваженому
органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (у тому числі про факт подання
такої інформації або отримання запиту від Спеціально уповноваженого органу);

15) зберігати документи щодо ідентифікації осіб, які провели фінансову операцію, що згідно
з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, а також усі документи, що стосуються
ділових відносин з клієнтом, не менше п'яти років після завершення ділових відносин, а всі
необхідні дані про операції - не менше п'яти років після завершення операції (при цьому
строки зберігання документів можуть бути продовжені відповідним суб'єктом державного
фінансового моніторингу у порядку, встановленому законодавством);

16) забезпечувати на документальний запит безперешкодний доступ суб'єктів державного

фінансового моніторингу та правоохоронних органів до документів або інформації, що
міститься в них, відповідно до вимог закону;

17) за дорученням Спеціально уповноваженого органу, наданим з метою виконання запиту

уповноваженого органу іноземної держави про зупинення відповідної фінансової операції як
такої, що може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванням тероризму, зупиняти проведення або забезпечити моніторинг
фінансової операції відповідної особи у порядку, встановленому Спеціально уповноваженим
органом за погодженням з відповідними суб'єктами державного фінансового моніторингу;

18) забезпечувати розроблення та постійне оновлення правил, програм проведення

фінансового моніторингу з урахуванням вимог законодавства;

19) щорічно проводити внутрішні перевірки своєї діяльності на предмет дотримання

законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

20) забезпечувати підвищення кваліфікації працівників, відповідальних за проведення

фінансового моніторингу, шляхом проходження навчання не рідше одного разу на три роки;

21) вживати на постійній основі заходів з підготовки персоналу до виявлення фінансових

операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, шляхом
проведення освітньої та практичної роботи;

22) виявляти фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу

відповідно до статті 15 цього Закону;

23) проводити аналіз фінансових операцій, спрямований на виявлення тих, що підлягають

внутрішньому фінансовому моніторингу відповідно до статті 16 цього Закону;

24) з'ясовувати мету та характер майбутніх ділових відносин з клієнтами;

25) постійно оновлювати відповідно до законодавства та внутрішніх процедур інформацію

про зміст діяльності клієнта та його фінансовий стан;

26) проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній

інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан;
 27) вживати належних заходів для обмеження ризику зловживань, пов'язаних з послугами,
що надаються з використанням новітніх технологій, зокрема забезпечують проведення
операцій без безпосереднього контакту з клієнтом.

3. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно здійснювати

класифікацію своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених Спеціально
уповноваженим органом та органами, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю,
під час проведення ними фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, і
вживати застережних заходів щодо клієнтів, діяльність яких свідчить про підвищений ризик
проведення ними таких операцій.

4. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати такі заходи:

1) стосовно іноземних фінансових установ, з якими встановлено кореспондентські відносини

в порядку, визначеному відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу:

а) забезпечувати збір інформації про зміст діяльності фінансової установи та її фінансовий

стан, репутацію, а також про те, чи була ця установа об'єктом застосування заходів впливу з
боку органу, що здійснює регулювання та нагляд за її діяльністю у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

б) встановлювати, які заходи вживаються установою для запобігання та протидії легалізації

(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

в) з'ясовувати на підставі одержаної інформації достатність та ефективність заходів, які

здійснює іноземна установа щодо боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;

г) відкривати кореспондентські рахунки іноземним фінансовим установам та в іноземних

фінансових установах з дозволу керівника;

2) стосовно публічних діячів або пов'язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або
особи, що діє від його імені, суб'єкт виявляє відповідно до внутрішніх процедур під час
встановлення ділових відносин з клієнтом та у процесі його обслуговування (особами,
пов'язаними з публічними діячами, є члени сім'ї та інші близькі родичі, юридичні особи,
власниками істотної участі або контролерами яких є публічні діячі або їхні близькі родичі):

а) встановлювати з дозволу керівника суб'єкта первинного фінансового моніторингу

відносини з публічними діячами та пов'язаними з ними особами;

б) вживати заходів для з'ясування джерел походження коштів таких осіб;

в) проводити з урахуванням рекомендацій відповідного суб'єкта державного фінансового

моніторингу моніторинг операцій, учасниками або вигодоодержувачами яких є публічні діячі
або пов'язані з ними особи, у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику;

3) стосовно благодійних та неприбуткових організацій вживати заходів для обмеження

ризику їх використання з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансування тероризму на підставі рекомендацій відповідного суб'єкта
державного фінансового моніторингу.
1. Працівник, відповідальний за проведення фінансового моніторингу (далі - відповідальний
працівник), призначається за посадою на рівні керівництва суб'єкта первинного фінансового
моніторингу.

Призначення та звільнення відповідального працівника банку (філії іноземного банку)

здійснюються за погодженням з Національним банком України.

2. До повноважень відповідального працівника суб'єкта первинного фінансового

моніторингу належить:

1) прийняття рішення про повідомлення Спеціально уповноваженого органу про фінансові

операції, щодо яких є мотивовані підозри, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або якщо вони пов'язані, стосуються чи призначені
для фінансування тероризму;

2) прийняття рішення про інформування правоохоронних органів, визначених

законодавством, про фінансові операції, щодо яких є підозри, що вони пов'язані, стосуються
чи призначені для фінансування тероризму;

3) здійснення перевірок діяльності будь-якого підрозділу суб'єкта первинного фінансового

моніторингу та його працівників щодо дотримання ними правил внутрішнього фінансового
моніторингу та виконання програм проведення фінансового моніторингу;

4) право доступу до всіх приміщень, документів, засобів телекомунікації суб'єкта первинного

фінансового моніторингу;

5) залучення будь-яких працівників суб'єкта первинного фінансового моніторингу до

здійснення заходів із запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму та перевірок з цих питань;

6) організація розроблення та подання на затвердження, а також запровадження, виконання

правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм здійснення фінансового
моніторингу;

7) одержання пояснень від працівників суб'єкта первинного фінансового моніторингу

незалежно від займаних посад з питань проведення фінансового моніторингу;

8) сприяння проведенню уповноваженими представниками відповідних органів державного

фінансового моніторингу перевірок діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу
щодо дотримання законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

9) прийняття рішення про надання інформації з питань фінансового моніторингу на запити

Спеціально уповноваженого органу та відповідних правоохоронних органів;

10) виконання інших завдань відповідно до закону.

3. Відповідальний працівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу виконує й інші

функції відповідно до законодавства, правил внутрішнього фінансового моніторингу, програм
проведення фінансового моніторингу та інших внутрішніх документів з питань запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму.

4. Керівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу зобов'язаний сприяти виконанню

відповідальним працівником своїх функцій.
 5. Відповідальний працівник незалежний у своїй діяльності, підзвітний тільки керівнику
суб'єкта первинного фінансового моніторингу і зобов'язаний не рідше одного разу на місяць
інформувати у письмовій формі керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають
фінансовому моніторингу, та заходи, вжиті, зокрема, для:

забезпечення здійснення заходів фінансового моніторингу;

розроблення та постійного оновлення правил і програм проведення фінансового моніторингу

з урахуванням вимог законодавства;

підготовки персоналу щодо виконання вимог цього Закону шляхом проведення освітньої та
практичної роботи.

16. В яких випадках адвокати, нотаріуси, особи, які надають юридичні послуги, аудитори,
аудиторські фірми, фізичні особи - підприємці, які надають послуги з бухгалтерського
обліку стають суб’єктами первинного фінансового моніторингу? Про які фінансові
операції спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу повинні
повідомляти Держфінмоніторинг і за якими ознаками?

1. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується

адвокатами, нотаріусами, особами, які надають юридичні послуги, аудиторами,
аудиторськими фірмами, фізичними особами - підприємцями, які надають послуги з
бухгалтерського обліку, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління

ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-

продажу юридичних осіб.

2. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується

суб'єктами підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під час здійснення
операцій з купівлі-продажу нерухомого майна, при підготовці і здійсненні правочинів щодо
купівлі-продажу нерухомості, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400
000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400 000
гривень.

3. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується

суб'єктами господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і
дорогоцінним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює чи
перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, при проведенні
операцій з предметами високої вартості (зокрема з дорогоцінними металами, дорогоцінним
камінням, антикварними речами, предметами мистецтва тощо) або при організації торгівлі
такими предметами, у тому числі аукціонної.

4. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується

суб'єктами господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино,
електронним (віртуальним) казино, при здійсненні фінансових операцій, пов'язаних з
прийняттям чи поверненням ставок або виплатою виграшів.
 5. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується
фізичними особами - підприємцями та юридичними особами, які проводять фінансові операції
з товарами за готівку (виконують роботи, надають послуги), за умови, що сума такої
фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15
цього Закону, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього Закону.

6. Нотаріуси як суб'єкти первинного фінансового моніторингу не повідомляють Спеціально

уповноважений орган про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна
інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних
дій, крім випадків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що
сума такої операції дорівнює чи перевищує 400 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму
в іноземній валюті, еквівалентну 400 000 гривень.

7. Адвокати, особи, які надають юридичні послуги, аудитори, аудиторські фірми, фізичні
особи - підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, не повідомляють
Спеціально уповноважений орган про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо
відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом їх адвокатської таємниці
та професійної таємниці, коли вони виконують свої обов'язки щодо захисту клієнта,
представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання
спорів.

8. Керівники та працівники, відповідальні за проведення фінансового моніторингу,

спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу у разі порушення вимог
цього Закону несуть відповідальність згідно із законом.

17. Які повноваження суб’єктів державного фінансового моніторингу?

Стаття 14. Повноваження суб'єктів державного фінансового моніторингу

1. Державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню)

доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо:

1) банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами,

- Національним банком України;

2) фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників ринку

цінних паперів (крім банків) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
{ Пункт 2 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3610-VI ( 3610-
17 ) від 07.07.2011 }

3) страховиків (перестраховиків), ломбардів та інших фінансових установ, а також

юридичних осіб, що відповідно до законодавства надають фінансові послуги (крім фінансових
установ та інших юридичних осіб, щодо яких державне регулювання і нагляд у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму здійснюються іншими суб'єктами державного фінансового
моніторингу), платіжних організацій та членів платіжних систем, що є небанківськими
установами, - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг; { Пункт 3 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

4) суб'єктів господарювання, які проводять лотереї або будь-які інші азартні ігри, суб'єктів
господарювання, які здійснюють торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням
та виробами з них, аудиторів, аудиторських фірм, фізичних осіб - підприємців, які надають
послуги з бухгалтерського обліку, Державного казначейства України, Головного контрольно-
ревізійного управління України - Міністерством фінансів України;
 5) нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги, - Міністерством
юстиції України;

6) операторів поштового зв'язку (в частині здійснення ними переказу грошей) -

Міністерством транспорту та зв'язку України;

7) товарних та інших бірж, що проводять фінансові операції з товарами, - Міністерством

економіки України;

8) інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу, для яких цим Законом не визначено
органи державної влади, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю, - Спеціально
уповноваженим органом.

2. Зазначені у частині першій цієї статті суб'єкти державного фінансового моніторингу

зобов'язані:

1) здійснювати нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,

одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за діяльністю відповідних
суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та
позапланових перевірок, у тому числі виїзних;

2) забезпечувати надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб'єктам

первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

3) здійснювати регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем

контролю, оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення
відповідності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, та
зменшення ризиків під час діяльності таких суб'єктів у цій сфері;

4) вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог

законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення
порушень вимог законодавства вживати заходів, передбачених законом;

5) проводити перевірку організації професійної підготовки працівників та керівників

підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

6) інформувати Спеціально уповноважений орган з метою виконання покладених на нього

завдань про виявлені порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму
суб'єктами первинного фінансового моніторингу та заходи, вжиті для їх усунення;

7) щорічно, але не пізніше січня наступного року, надавати Спеціально уповноваженому

органу узагальнену інформацію про дотримання суб'єктами первинного фінансового
моніторингу, за якими вони здійснюють функції регулювання і нагляду, вимог законодавства
у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму, у тому числі про виявлені порушення та заходи, вжиті
для їх усунення;

8) забезпечувати зберігання інформації, що надійшла від суб'єктів первинного та державного

фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

9) погоджувати із Спеціально уповноваженим органом проекти будь-яких нормативно-

правових актів з питань, пов'язаних з виконанням вимог цього Закону;
 10) подавати Спеціально уповноваженому органу інформацію, зокрема документи, необхідні
для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації про особисте життя
громадян), у порядку, визначеному законодавством;

11) вживати відповідно до законодавства заходів щодо перевірки бездоганної ділової

репутації осіб, які здійснюють управління та контроль суб'єктів первинного фінансового
моніторингу;

12) вживати відповідно до законодавства заходів для недопущення до управління суб'єктами

первинного фінансового моніторингу, прямої чи опосередкованої істотної участі у таких
суб'єктах осіб, які мають не погашену або не зняту в установленому законом порядку
судимість за корисливі злочини або тероризм;

13) у випадках, установлених законодавством, вживати заходів для недопущення

формування статутних фондів відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу за
рахунок коштів, джерела походження яких неможливо підтвердити;

14) використовувати інформацію Спеціально уповноваженого органу щодо ознак порушення

суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму для встановлення наявності відповідних порушень.

Положення пунктів 6, 7, 9, 10 і 14 частини другої цієї статті поширюються на суб'єктів

державного фінансового моніторингу, за винятком Спеціально уповноваженого органу.

3. Суб'єкти державного фінансового моніторингу мають право одержувати від суб'єктів

первинного фінансового моніторингу інформацію, необхідну для виконання ними функцій з
регулювання і нагляду за такими суб'єктами в межах цього Закону.

4. Суб'єкти державного фінансового моніторингу (за винятком Спеціально уповноваженого

органу) та інші державні органи забезпечують відповідно до законодавства доступ Спеціально
уповноваженого органу до своїх інформаційних ресурсів для створення та забезпечення
функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму.

5. Суб'єкти державного фінансового моніторингу визначають і розробляють процедуру

застосування відповідних запобіжних заходів щодо країн, які не виконують або неналежним
чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері
боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванням тероризму: посилена увага під час погодження створення в таких країнах
філій, представництв чи дочірніх підприємств суб'єктів первинного фінансового моніторингу;
попередження суб'єктів первинного фінансового моніторингу не фінансового сектору про те,
що операції з фізичними або юридичними особами у відповідній країні можуть мати ризик
відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму; обмеження
ділових відносин або фінансових операцій з відповідною країною або особами в такій країні.

18. Яка різниця між обов’язковим та внутрішнім фінансовим моніторингом? (об’єднано з

19)

19. Які операції підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу?

Стаття 15. Фінансові операції, що підлягають обов'язковому

фінансовому моніторингу
 1. Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на
яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень (для суб'єктів господарювання,
які проводять азартні ігри, - 13 000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній
валюті, еквівалентній 150 000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні
ігри, - 13 000 гривень), та має одну або більше таких ознак:

1) переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження

грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на
рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України
до переліку офшорних зон;

2) купівля-продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

3) зарахування або переказ коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення
інших фінансових операцій у разі, якщо хоча б одна із сторін - учасників фінансової операції є
фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи
місцезнаходження в країні (на території), що не виконують чи неналежним чином виконують
рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, що здійснюють діяльність у сфері
боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванням тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок у банку,
зареєстрованому у вищезазначеній країні (території). Перелік таких країн (територій)
визначається відповідно до порядку ( 765-2010-п ), встановленого Кабінетом Міністрів
України, на основі висновків міжнародних, міжурядових організацій, діяльність яких
спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;

4) зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого

або наступного операційного дня іншій особі;

5) зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи - підприємця чи

списання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи - підприємця, період
діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на
поточний рахунок чи списання готівки з поточного рахунка юридичної або фізичної особи -
підприємця у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його
відкриття;

6) переказ особою коштів за кордон за відсутності зовнішньоекономічного договору

(контракту);

7) обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

8) проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не депонованими в

депозитарних установах;

9) проведення фінансових операцій з векселями з бланковим індосаментом або індосаментом

на пред'явника;

10) здійснення розрахунку за фінансовою операцією у готівковій формі;

11) проведення фінансових операцій за правочинами, форма розрахунків за якими не

визначена;

12) одержання (сплата, переказ) страхового (перестрахового) платежу (страхового внеску,

страхової премії);

13) проведення страхової виплати або страхового відшкодування;

 14) виплата (передача) особі виграшу в лотерею, придбання фішок, жетонів, внесення в
інший спосіб плати за право участі в азартній грі, виплата (передача) виграшу суб'єктом
господарювання, який проводить азартні ігри;

15) здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, що не передбачає

фактичного постачання на митну територію України товарів, робіт і послуг;

16) надання кредитних коштів особі, яка є членом небанківської кредитної установи, в один і
той самий день декілька разів, за умови, що загальна сума фінансових операцій дорівнює чи
перевищує суму, визначену частиною першою цієї статті.

Інформація про фінансові операції подається відповідно до пунктів 10, 11, 16 частини першої
цієї статті Спеціально уповноваженому органу всіма суб'єктами первинного фінансового
моніторингу, крім банків.

20. Які операції підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу?

Стаття 16. Фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу

1. Фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну
або більше ознак, визначених цією статтею, або містить інші ризики:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції чи сукупності пов'язаних між

собою фінансових операцій, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної
законної мети;

2) невідповідність фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта;

3) виявлення фактів неодноразового проведення фінансових операцій, характер яких дає

підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового
моніторингу або ідентифікації, передбачених цим Законом (зокрема дві чи більше фінансові
операції, що проводяться клієнтом протягом одного робочого дня з однією особою та можуть
бути пов'язані між собою, за умови, що їх загальна сума дорівнює чи перевищує суму,
визначену частиною першою статті 15 цього Закону).

2. У разі якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати,

що фінансова операція пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванням тероризму, внутрішній фінансовий моніторинг проводиться
також щодо інших фінансових операцій, в уточненні яких виникла необхідність.

3. Внутрішньому фінансовому моніторингу підлягають операції відповідно до типологій

міжнародних організацій, що здійснюють діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

21. Якими повноваженнями наділена Державна служба фінансового моніторингу?

4. Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції,

розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів та в установленому порядку подає їх
Міністрові;
 2) подає запити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів
господарювання щодо одержання інформації (у тому числі копій документів, що її
підтверджують), необхідної для виконання покладених на неї завдань;

3) співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, діяльність яких

пов'язана із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) у разі наявності достатніх підстав вважати, що фінансова операція або сукупність

пов'язаних між собою фінансових операцій можуть бути пов'язані з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, подає
правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення згідно з кримінально-
процесуальним законодавством, а також розвідувальним органам для провадження
оперативно-розшукової діяльності відповідні узагальнені та додаткові матеріали і одержує від
них інформацію про хід їх розгляду;

5) у разі наявності достатніх підстав підозрювати, що фінансова операція або клієнт пов'язані
із вчиненням діяння, визначеного Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ), що не
стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування
тероризму, подає інформацію відповідному правоохоронному або розвідувальному органу у
вигляді узагальнених матеріалів;

6) бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації

(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

7) проводить аналіз методів та фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних

злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

8) проводить узагальнення стану здійснених державними органами заходів щодо протидії

легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму в державі;

9) розробляє у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних

злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму нормативно-правові акти щодо:

форм обліку та подання інформації, пов'язаної зі здійсненням фінансового моніторингу, та

порядку їх заповнення;

форми та структури узагальнених матеріалів, що подаються правоохоронним органам,

уповноваженим приймати рішення згідно з кримінально-процесуальним законодавством, а
також розвідувальним органам для провадження оперативно-розшукової діяльності;

порядку повідомлення суб'єктів первинного фінансового моніторингу про факт порушення

кримінальної справи (або про факт закриття кримінальної справи в ході досудового слідства)
за їх повідомленнями та надання інформації про прийняті рішення в таких кримінальних
справах суб'єктам фінансового моніторингу;

порядку доведення до відома суб'єктів первинного фінансового моніторингу переліку осіб,

пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні
санкції;

обсягу та порядку надання суб'єктам державного фінансового моніторингу інформації для

підвищення ефективності здійснення нагляду за додержанням суб'єктами первинного
фінансового моніторингу вимог законодавства з питань запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
 порядку погодження терміну подання суб'єктами первинного фінансового моніторингу
запитуваної Держфінмоніторингом України інформації;

порядку зупинення та поновлення проведення фінансової операції як такої, що може бути

пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванням тероризму, зупинення проведення чи забезпечення моніторингу фінансової
операції особи;

порядку надання Держфінмоніторингу України інформації щодо відстеження (моніторингу)

фінансових операцій клієнта, операції якого стали об'єктом фінансового моніторингу;

здійснення фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу,

регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснюється Держфінмоніторингом України;

проведення перевірок суб'єктів первинного фінансового моніторингу, регулювання та нагляд

за діяльністю яких здійснює Держфінмоніторинг України, та розгляду справ про порушення
ними вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, вчинені працівниками

суб'єктів первинного фінансового моніторингу, відповідальними за проведення внутрішнього
фінансового моніторингу;

призначення та вимог до кваліфікації працівника суб'єкта первинного фінансового

моніторингу, відповідального за проведення фінансового моніторингу;

навчання працівників суб'єктів первинного фінансового моніторингу, відповідальних за

проведення внутрішнього фінансового моніторингу, відповідно до законодавства України;

10) погоджує проекти нормативно-правових актів суб'єктів державного фінансового

моніторингу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також погоджує із суб'єктами державного
фінансового моніторингу проекти своїх нормативно-правових актів щодо виконання
відповідними суб'єктами первинного фінансового моніторингу законодавства у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму;

11) проводить аналіз ефективності заходів щодо функціонування системи фінансового

моніторингу в державі на підставі інформації, поданої органами державної влади;

12) вимагає від суб'єктів первинного фінансового моніторингу дотримання вимог

законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, і в разі виявлення
порушень законодавства вживає заходів, передбачених законами, а також повідомляє про це
орган, що здійснює нагляд за таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу;

13) забезпечує координацію діяльності державних органів у сфері запобігання та протидії

легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

14) забезпечує організацію та координацію роботи з перепідготовки та підвищення

кваліфікації спеціалістів органів державної влади з питань фінансового моніторингу та
працівників суб'єктів первинного фінансового моніторингу, відповідальних за проведення
фінансового моніторингу, щодо боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;
 15) надає відповідно до законодавства суб'єктам державного фінансового моніторингу
інформацію для підвищення ефективності здійснення нагляду за додержанням суб'єктами
первинного фінансового моніторингу вимог законодавства з питань запобігання та протидії
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

16) повідомляє суб'єкта первинного фінансового моніторингу після надходження відповідної

інформації від правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до
кримінально-процесуального законодавства, про факт порушення кримінальної справи (або
про факт закриття кримінальної справи в ході досудового слідства) за повідомленням такого
суб'єкта, що надійшло до Держфінмоніторингу України, а також надає йому інформацію про
прийняті судами рішення за такими кримінальними справами з одночасним повідомленням
відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу;

17) надає роз'яснення щодо застосування нормативно-правових актів з питань запобігання та

протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

18) бере участь за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України у підготовці
міжнародних договорів України з питань, що належать до компетенції Держфінмоніторингу
України;

19) визначає критерії ризиків;

20) забезпечує ведення обліку:

інформації про фінансові операції, що стали об'єктом фінансового моніторингу;

узагальнених та додаткових матеріалів, наданих правоохоронним органам, а також

процесуальних рішень, прийнятих за результатами їх розгляду правоохоронними органами;

інформації про результати досудового слідства та постановлені судові рішення у справах, у

розслідуванні яких використовувалися (використовуються) надані узагальнені матеріали;

інформації про конфісковані активи та активи, на які накладено арешт, у справах, у

розслідуванні яких використовувалися (використовуються) надані узагальнені матеріали;

надісланих і виконаних міжнародних запитів про співробітництво у сфері запобігання та

протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

21) як суб'єкт державного фінансового моніторингу, що відповідно до пункту 8 частини

першої статті 14 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" ( 249-15 ) (далі - Закон)
здійснює регулювання та нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу:

здійснює нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних

злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за діяльністю відповідних суб'єктів
первинного фінансового моніторингу, зокрема, шляхом проведення планових та позапланових
перевірок, у тому числі виїзних;

забезпечує надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб'єктам первинного

фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
 здійснює регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю,
оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення відповідності заходів,
що здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під
час діяльності таких суб'єктів у цій сфері;

вимагає від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства,

що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень
таких вимог вживає заходів, передбачених законом;

проводить перевірку організації професійної підготовки працівників та керівників

підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

забезпечує зберігання інформації, що надійшла від суб'єктів первинного та державного

фінансового моніторингу, правоохоронних і розвідувальних органів;

визначає і розробляє процедуру застосування відповідних запобіжних заходів щодо держав,

які не виконують або виконують неналежним чином рекомендації міжнародних, міжурядових
організацій, діяльність яких пов'язана з боротьбою з легалізацією (відмиванням) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;

22) здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до законодавства;

23) забезпечує взаємодію із засобами масової інформації та громадськістю;

24) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї

Президентом України.

22. Що включає в себе поняття аудиторська діяльність?

Аудиторська діяльність — включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту,

практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) і надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і

методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та
надання інших аудиторських послуг.

23. Що таке аудит як вид незалежного фінансового контролю?

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта

господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх
суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів)
бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання)
згідно із вимогами користувачів.

24. Які документи надають право займатися аудиторською діяльністю?

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець або у
складі аудиторської фірми з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових
актів.
Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець лише
після включення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.
Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, включені до Реєстру
аудиторських фірм та аудиторів.
 Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності на зайняття аудиторською діяльністю)
аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України.
Порядок сертифікації аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків ( vr3_3230-07 ),
затверджується Аудиторською палатою України за погодженням з Національним банком
України.
Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або
юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань
аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років
підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника)
аудитора.

25. Якими повноваженнями наділена Аудиторська палата? Чи виступає Аудиторська

палата суб’єктом владних повноважень? В порядку якого судочинства слід звертатися
оскаржуючи рішення, дії чи бездіяльність Аудиторської палати України?

Стаття 12. Повноваження Аудиторської палати України

Повноваження Аудиторської палати України визначаються цим Законом та Статутом

Аудиторської палати України.

Статут Аудиторської палати України приймається двома третинами голосів від загальної
кількості членів Аудиторської палати України.

Аудиторська палата України:

1) здійснює сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю;

2) затверджує стандарти аудиту;

3) затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням з Національним банком

України програми підготовки аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків;

4) веде Реєстр;

5) здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог цього

Закону, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів;

6) здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними

аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг;

7) регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення

аудиторської діяльності та у разі необхідності застосовує до них стягнення;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та Статутом Аудиторської палати

України.

Щорічно Аудиторська палата України отримує від аудиторських фірм та аудиторів звіти
про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз та подає до Кабінету Міністрів України
узагальнену інформацію про стан аудиторської діяльності в Україні.

Так, є, згідно з пунктом 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під

поняттям «суб’єкт владних повноважень» розуміються органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи, а також інші суб’єкти, які
здійснюють владні управлінські функції на основі чинного законодавства, в тому числі
виконують делеговані повноваження. Слід мати на увазі, що до «суб’єктів владних
повноважень» у розумінні цієї статті КАСУ можуть бути не лише вказані органи та посадові
 особи, а й підприємства, установи, організації, а також і фізичні особи, але за умови, що їм
делеговано певні владні повноваження щодо управління (наприклад, реєстраційно-дозвільні
повноваження, повноваження щодо притягнення до адміністративної відповідальності тощо).

26. Як співвідносяться поняття "аудит" і "державний фінансовий аудит"?

Стаття 363. Аудит та державний фінансовий аудит

1. Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та
іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності
законодавству та встановленим нормативам.
2.Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які
уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.
3. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у
перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання
державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення
бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи
внутрішнього контролю.
4.Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та органами державної
контрольно-ревізійної служби відповідно до законів.
5.Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за ініціативою суб'єктів
господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).
(Стаття 363 в редакції Закону № 3202-IVвід 15.12.2005)
1. Аудитом визнається перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової
звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її
достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень
стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів
господарювання) згідно з вимогами користувачів.
Залежно від поставлених цілей та складу інформації, яка аналізується, виділяють аудит
фінансової звітності та аудит господарської діяльності. Аудит фінансової звітності має своєю
метою перевірку правильності її складання відповідно до встановлених Положень
стандартів) ведення бухгалтерського обліку та формами обов'язкової звітності. При цьому
визначають таке: чи об'єктивно фінансова звітність характеризує фінансовий стан суб'єкта
господарювання, а також чи представлені результати фінансових операцій відповідно до
прийнятих бухгалтерських принципів; чи узгоджується діяльність суб'єкта господарювання
із законами та іншими нормативно-правовими актами, які можуть суттєво впливати на
фінансову звітність. Метою аудиту господарської діяльності (аудиту ефективності роботи) є
систематичний і всебічний аналіз економіки суб'єкта господарювання або певного виду його
діяльності, наприклад інвестиційної, маркетингової тощо. Завданням такого аудиту є
розробка рекомендацій щодо поліпшення діяльності всього суб'єкта господарювання чи його
окремого структурного підрозділу. Залежно від виду перевірки суб'єкта господарювання на
відповідність встановленим критеріям розрізняють такі види аудиту: бухгалтерської
звітності, податковий, управлінський, технологічний, екологічний, юридичний, експрес-
аудит тощо.
2.Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які
уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудитором може бути
фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття
аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською
діяльністю як фізична особа — підприємець (після включення його до Реєстру аудиторських
фірм та аудиторів) або у складі аудиторської фірми з дотриманням вимог Закону «Про
аудиторську діяльність» та інших нормативно-правових актів. Аудиторам забороняється
безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх
права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором
не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини. Аудиторські фірми мають
право на здійснення ними аудиторської діяльності у разі включення їх до Реєстру
аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників)
аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати ЗО
відсотків.
3. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю, який
спрямований на запобігання фінансовим порушенням та забезпечення достовірності
фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Основним завданням
державного фінансового аудиту є сприяння бюджетним установам у забезпеченні
правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів,
державного і комунального майна, складанні достовірної фінансової звітності тощо.
Державний фінансовий аудит виконання бюджетних програм (аудит ефективності) — це
форма державного фінансового контролю, спрямована на визначення ефективності
використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення
факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення
обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного
та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.
Внутрішнім державним фінансовим аудитом визнається форма контролю, що забезпечує
функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору. Метою
внутрішнього аудиту є надання рекомендацій щодо удосконалення діяльності органу
державного сектору, підвищення ефективності процесів управління. До завдань
внутрішнього аудиту належить також забезпечення ефективного внутрішнього контролю
понесених витрат. Здатність надання незалежних та об'єктивних рекомендацій є основною
відмінністю внутрішнього аудиту від інших форм контролю.
Розрізняють такі форми внутрішнього аудиту, як централізований та децентралізований
внутрішній аудит. Централізований внутрішній аудит — це державний внутрішній аудит, що
проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби. Спрямування та
координацію централізованого внутрішнього аудиту здійснює Міністерство фінансів
України. Децентралізований внутрішній аудит здійснюється уповноваженим самостійним
підрозділом (посадовою особою), підпорядкованим безпосередньо керівництву органу
державного сектору, але функціонально незалежним від нього, у самому органі державного
сектору або в межах системи його управління.
На даний час в Україні внутрішній державний фінансовий аудит проводиться відповідно до
вимог Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту
ефективності виконання бюджетних програм, затвердженого постановою КМУ від 10 серпня
2004 р. № 1017, Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби
аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, затвердженого
постановою КМУ від 31 грудня 2004 р. № 1777, Порядку проведення органами державної
контрольно ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання місцевих
бюджетів, затвердженого постановою КМУ від 12 травня 2007 р. № 698, інших нормативно-
правових актів.
4. Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та органами державної
контрольно-ревізійної служби відповідно до законодавства. Рахункова палата у ході
виконання Державного бюджету України контролює повноту і своєчасність грошових
надходжень, фактичне витрачання бюджетних асигнувань, у тому числі коштів
загальнодержавних цільових фондів та видатків по обслуговуванню внутрішнього і
зовнішнього боргу України, порівняно із затвердженими показниками Державного бюджету
України, виявляє відхилення та порушення, проводить їх аналіз, вносить пропозиції щодо
усунення останніх. Рахункова палата перевіряє фінансування затверджених Верховною
Радою України загальнодержавних програм економічного науково-технічного, соціального і
національно-культурного розвитку. У межах своєї компетенції вона може залучати до участі
у контрольно-ревізійній діяльності державні контрольні органи та їх представників, а також
має право на договірній основі залучати до ревізій і перевірок недержавні аудиторські
служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів.
Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні здійснюють державний
фінансовий аудит виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних
установ, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів
господарювання, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з
 бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді,
який перевіряється) державне чи комунальне майно.
5. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єкта господарювання, а також у випадках,
передбачених законом (обов'язковий аудит), для: підтвердження достовірності та повноти
річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних
товариств, підприємств — емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів,
фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до
законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і
організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету; перевірки
фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих
акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів
спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників; емітентів
цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних
паперів; в інших випадках, передбачених законами України.
Аудиторські перевірки при здійсненні обов'язкового аудиту проводяться згідно з порядком,
встановленим законом «Про аудиторську діяльність» та іншими законами України, які
передбачають проведення цієї форми аудиту. На замовлення заінтересованих органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування може проводитись обов'язковий
екологічний аудит щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну
небезпеку відповідно до переліку, що затверджується КМУ, у таких випадках: банкрутство;
приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або
придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів
державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної
власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про
розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом.

27. Хто є суб’єктами і що є об’єктами здійснення аудиту?

Об’єкт: бухгалтерська звітність, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо

фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Суб’єкт: суб’єкт господарювання.
28. Назвіть види аудиту за різними класифікаційними ознаками?.

По відношенню до користувачів інформації

1. Зовнішній
2. Внутрішній

По відношенню до вимог законодавства

1. Обов'язкова
2. Ініціативний

По об'єктах аудиту
1. Загальний
2. Банківський
3. Аудит страхових організацій
4. Аудит бірж, інвестиційних інститутів та позабюджетних фондів
5. Державний

За призначенням
1. Аудит фінансової звітності
2. Податковий
3. Аудит на відповідність вимогам
4. Аудит господарської діяльності
5. Управлінський (виробничий) аудит
6. Спеціальний (екологічний, операційний та ін)
 За часом здійснення
1. Початковий
2. Погоджений (повторюваний)
3. Оперативний

За характером перевірки
1. Підтверджуючий
2. Системно-орієнтований
3. Аудит, що базується на ризику

29. Назвіть випадки обов’язкового проведення аудиту?

30. Які документи оформляються за результатами проведення аудиторських перевірок?

31. Якими правами та обов’язками наділені аудитори та аудиторські фірми?
32. Перерахуйте у яких випадках забороняється проведення аудиту?
33. Що таке муніципальний фінансовий контроль? Які органи здійснюють муніципальний
фінансовий контроль? Розкрийте зміст повноважень представницьких і виконавчих органів
місцевого самоврядування по здійсненню фінансового контролю.
34. Що слід розуміти під внутрішньогосподарським (внутрішнім) фінансовим контролем, які
суб’єкти, його здійснюють?
35. Що таке бухгалтерський облік і яке його значення для проведення фінансового контролю? Які
права і обов’язки головного бухгалтера по здійсненню фінансового контролю?
36. Охарактеризуйте громадський фінансовий контроль та стан його розвитку в Україні?
 Тема 2. Фінансове право України як галузь національного права України. Предмет, метод
фінансового права та класифікація фінансових правовідносин (2 год)
Контрольні запитання:
1. Що розуміють під предметом фінансового права? Які групи відносин складають предмет
фінансового права? У чому проявляються особливості фінансових відносин, які складають
предмет фінансового права? У чому проявляються особливості фінансово-процесуальних
відносин, які складають предмет фінансового права?

Предмет фінансового права – суспільні відносини, що мають вартісний, грошовий, без еквівалентний
характер і виникають в процесі розподілу і перерозподілу частини вартості валового внутрішнього
продукту в грошовій формі, зокрема, національного доходу, а також деякої частини національного
багатства країни, та утворення, розподілу і використання у зв’язку з цим централізованих і
децентралізованих фондів грошових засобів з метою забезпечення розширеного відтворення і
задоволення різноманітних суспільних потреб.
За змістом фінансово-правові норми поділяють на матеріальні і процесуальні.
Матеріальні фінансово-правові норми визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків
суб’єктів фінансових правовідносин (закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у
централізовані та децентралізовані фонди коштів від фізичних та юридичних осіб, та обсяги видатків,
які будуть профінансовані за рахунок цих фондів).
Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з
мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по
внесенню коштів і витрачанню їх з боку іншої сторони фінансових правовідносин — юридичних
осіб.
Фінансово-правові відносини називають юридичною формою вияву і закріплення фінансових
відносин.
До особливостей фінансово-правових відносин належать такі: вони виникають лише у сфері
фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням коштів
централізованих і децентралізованих коштів грошових фондів, тобто завжди мають грошовий
характер; однією стороною фінансово-правових відносин виступає держава в особі її уповноважених
органів, що зумовлює нерівне положення суб’єктів цих правовідносин; вони виникають, змінюються
та припиняються не за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовими актами.
Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і
використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Об’єкт
фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.
Суб’єкти фінансово-правових відносин — це юридичні і фізичні особи, які на підставі правових норм
можуть бути учасниками фінансово-правових відносин. Суб’єктами фінансово-правових відносин є
держава, адміністративно-територіальні утворення (в особі їх органів), юридичні особи (як
колективні суб’єкти), фізичні особи (як індивідуальні суб’єкти).

2. Що розуміють під методом фінансово-правового регулювання? У чому проявляється

специфіка методу правового регулювання у фінансовому праві?
Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників
фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який
за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-
правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Метод владних приписів характерний для
публічних галузей права - конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній
галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право
пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему,
що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення
фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними,
встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.
Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у
змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників.
Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та
порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення
повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між
учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання
фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового
забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

3. Яке співвідношення імперативного і диспозитивного способів правового регулювання у

відносинах у сфері публічних фінансів?

Одну з ознак методу фінансово-правового регулювання вбачають у тому, що обсяг прав i обов'язкiв
учасникiв фінансово-правових вiдносин, як і адмiнiстративних, точно визначається державою, але, на
вiдмiну вiд останнiх, учасники фiнансово-правових вiдносин позбавленi права оперативної
самостiйностi: сторони цих вiдносин не можуть самi вирiшувати питання про об'єм своїх прав i
обов'язкiв, оскільки вони точно визначені нормами права. При цьому як доказ відмінності методу
владних приписів, який застосовується у фінансовому праві, від подібного методу, що його
використовують в адміністративному праві, автори підручників традиційно наводять приклади
правових норм щодо характеру і порядку застосування відповідно фінансових санкцій і
адміністративних стягнень.
Розкриваючи специфіку методу фінансово-правового регулювання – методу владних приписів – і
аналізуючи таку його ознаку, як розподіл прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин,
ступінь визначеності цих прав і обов’язків, міру “автономності” дій вказаних суб’єктів,
Л.К.Воронова констатує, що, оскільки фінансові правовідносини виникають тільки на основі
нормативно-правових актів, тому обсяг прав і обов’язків учасників цих відносин, як і в
адміністративному праві, точно встановлюється державою, але, на відміну від адміністративних
правовідносин, учасники фінансово-правових відносин “позбавлені права оперативної
самостійності”. Цієї ж думки дотримується і П.С. Пацурківський. Однак ми не можемо погодитись із
таким категоричним твердженням. Ще Ю.А.Ровінський звертав увагу на різний ступінь прояву
владного характеру методу правового регулювання, що відрізняє фінансове право від інших галузей.
У фінансовому праві, як і в адміністративному, суб’єкти правозастосування також наділені правом
вчиняти дії на власний розсуд, правом оперативної самостійності. Як важливий і обов’язковий
елемент ефективного управління державними справами адміністративний розсуд віддавна є
предметом науки про державу й управління. Проблема розсуду правозастосовуючого суб'єкта
достатньо давно привертає увагу вчених-юристів, особливо адміністративістів і процесуалістів, а з
недавнього часу - і фінансистів, які по-різному розуміють сам термін "розсуд", неоднозначно
оцінюють його як у теоретичній, так і в прикладній площинах.
У радянській, а згодом і в українській юридичній літературі проблема меж оперативної самостійності
(адміністративного розсуду) учасників фінансових правовідносин при застосуванні норм фінансового
права, по суті, не розглядалась.
Під правом оперативної самостійності ми розуміємо визначену у межах законодавства певну ступінь
свободи суб'єкта фінансового права діяти на власний розсуд з метою прийняття оптимального
рішення.
Право оперативної самостійності є ширшим за право на адміністративний розсуд, оскільки може
реалізовуватись як у правозастосовній, так і правотворчій діяльності як органами державної влади і
місцевого самоврядування, так й іншими суб’єктами фінансових правовідносин (підприємствами,
установами, організаціями, громадянами) в процесі реалізації ними норм фінансового права.

4. Визначте місце фінансового права у системі права України. Яких галузей права фінансове
право торкається найбільше? У чому проявляється взаємозв’язок фінансового права з іншими
галузями права? Розмежуйте фінансове право з іншими галузями система права. Якими
особливостями фінансове право відрізняється від інших галузей права?
 Через власний предмет і метод правового
регулювання фінансове право
обґрунтовано визнається самостійною
галуззю єдиної правової системи
держави. Але самостійність фінансового
права не означає його абсолютної
відособленості. Фінансове право тісно
пов'язане з усіма галузями правової
системи України, у першу чергу з
конституційним, адміністративним і
цивільним правом. На рис. 2.2. зображено
взаємозв'язок фінансового права з іншими
галузями права.

Для фінансового права, як і для всіх

галузей публічного права, характерний
основний метод правового регулювання -
метод державно-владних розпоряджень.
Проте, як уже зазначалося, постійна
потреба держави та органів місцевого
самоврядування в грошових коштах
робить метод фінансово-правового
регулювання специфічним. Він
розповсюджується на обидві сторони
фінансових правовідносин.

Найбільш тісно фінансове право пов'язане

з конституційним і адміністративним
правом, які охоплюють діяльність
держави в цілому. Ні законодавчі, ні
виконавчі органи держави, як і судові, не
зможуть здійснювати свої завдання і
функції без матеріального забезпечення,
що має грошовий характер. А для цього
необхідна правова регламентація відносин у сфері матеріального забезпечення функціонування
органів державної влади, що і забезпечують фінансові нормативно-правові акти.

Конституційне право - провідна галузь у системі права будь-якої держави. Його норми регулюють
відносини в головних сферах суспільного життя - економіці, політиці, соціальних відносинах,
визначають становище особи в суспільстві, права і обов'язки. Оскільки конституційне право
закріплює основи регулювання головних сфер суспільного життя, то займає провідне місце в системі
галузей права. Фінансове право виходить з положень конституційного права і регулює фінансові
відносини.

Так, Конституція України і Регламент Верховної Ради встановлюють повноваження парламенту

України у сфері Державного бюджету, а статті Бюджетного кодексу України та фінансове
законодавство детально регулюють відносини у сфері бюджетної діяльності, забезпечують
мобілізацію грошових коштів для реалізації розпоряджень конституційних норм.
Так, форма державного устрою, розподіл влади в державі, співвідношення державної влади і
місцевого самоврядування і багато інших питань, урегульованих нормами конституційного права,
прямо впливають на конкретні форми фінансової діяльності. При цьому нормами фінансового права
конкретизуються положення конституційних норм і забезпечується формування та використання
централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Установлені адміністративно-правовими нормами основні принципи державного управління,

повноваження органів виконавчої влади на видання актів управління у сфері фінансово-кредитних
відносин, права і обов'язки посадовців фінансових та кредитних органів безпосередньо впливають на
закріплені нормами фінансового права форми управління фінансово-кредитною системою, структуру
фінансових органів, систему фінансового контролю і порядок здійснення фінансової діяльності.
Адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері організації і діяльності органів
виконавчої влади в процесі здійснення державного управління, встановлення і забезпечення
громадського порядку, здійснення наглядової діяльності від імені держави, а також юрисдикційної
діяльності органів виконавчої влади при дозволі індивідуальних адміністративних справ і
застосуванні адміністративних стягнень у випадках адміністративних правопорушень. Виходячи з
положень адміністративного права, фінансово-правові норми визначають організаційні форми
управління кредитною системою і регулюють відносини, що виникають безпосередньо при
мобілізації, розподілі і використанні грошових фондів держави.

Існує певний зв'язок між цивільним і фінансовим правом. Так, з діяльності фінансово-кредитних
органів виникають відносини, які будуються на добровільних засадах та регулюються нормами
цивільного права, але на їх основі виникають і існують фінансово-правові відносини, у яких ці
органи користуються владними повноваженнями і здійснюють функції з формування, розподілу і
використання фондів коштів на користь держави. Такий тісний зв'язок двох галузей права іноді
приводить до висунення теорії про можливий диспозитивний метод регулювання фінансових
правовідносин, що не відповідає дійсності і є неприпустимим.

Фінансове право граничить з трудовим і пенсійним у тій частині, яка стосується регулювання
відносин з приводу утворення державних позабюджетних цільових Пенсійного фонду і Фонду
соціального страхування, із земельним правом - у зв'язку з обкладенням земельним податком.

Існує зовсім незаперечний зв'язок фінансового права з кримінальним і адміністративним правом у

питанні застосування юридичної відповідальності за фінансові правопорушення. В разі порушення
фінансового законодавства, особливо бюджетного і податкового, встановлюється кримінальна
відповідальність.

Як правило, існуючі зв'язки між фінансовим і іншими галузями правової системи України не є
односторонніми. Вони сприяють удосконаленню правового регулювання відповідних суспільних
відносин і встановленню належного правопорядку. Так, прикладом може служити закріплення в
нормах законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про податок на додану
вартість" нових термінів, відповідних специфіці ринкових відносин і відсутніх у нормах цивільного
права. Незважаючи на певні застереження про те, що такі терміни застосовуються в наведених
законах у вказаних значеннях, відсутність їх у цивільно-правових нормах змушує сторони цивільних
відносин до їх активного застосування в практиці своєї діяльності при визначенні їх прав і обов'язків.

5. Що розуміють під системою фінансового права? Які підрозділи виділяють у структурі

системи фінансового права?

Система фінансового права - це його визначена внутрішня структура, яка складається як

відображення реально існуючих суспільних відносин у фінансовій сфері. Система фінансового права
дозволяє з'ясувати, з яких підгалузей, частин складається ця галузь права і як ці складові взаємодіють
між собою.
Система фінансового права:
Загальна частина закріплює такі норми й інститути, які є спільними для всіх фінансово-правових
інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави:
- поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її завдання, принципи, форми і методи
здійснення;
- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм;
- правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних органів;
- правові основи фінансового контролю, його види та методи
Особлива частина включає в себе підгалузі і правові інститути, що містять норми права, які
регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні ланки фінансової системи
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в Особливій частині.

6. Який зміст Загальної частини фінансового права України? Який зміст Особливої частини
фінансового права України?

Система фінансового права:

Загальна частина закріплює такі норми й інститути, які є спільними для всіх фінансово-правових
інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави:
- поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її завдання, принципи, форми і методи
здійснення;
- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм;
- правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних органів;
- правові основи фінансового контролю, його види та методи
Особлива частина включає в себе підгалузі і правові інститути, що містять норми права, які
регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні ланки фінансової системи
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в Особливій частині.

7. Що таке розділ (підгалузь) фінансового права? Наведіть приклади розділів (підгалузей)

фінансового права.

Галузь фінансового права - це відносно замкнена частина системи права, що включає сукупність
норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у сфері правового режиму руху
державних грошових коштів.
Галузь фінансового права "утворюється за допомогою фінансово-правових норм опосередковано,
тобто спочатку інститут, потім - підгалузь і як результат - галузь. Виникнення будь-якого інституту
або галузі права зумовлено специфікою регулюючих або суспільних відносин. І хоча фінансове право
розглядається як галузь права, але процес формування відбувається через становлення та розвиток
його складових інститутів.

8. Що таке інститут фінансового права? Наведіть приклади інститутів фінансового права.

Інститут фінансового права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою
правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

9. Що розуміють під джерелами фінансового права?

Джерела фінансового права — це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права.

10. Що розуміють під системою фінансового законодавства?

Система законодавства - це система певним чином упорядкованих нормативно-правових актів.

Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма. Структура системи
законодавства зумовлена структурою системи права і являє собою внутрішню організацію
нормативно-правових актів, яка виражається у їх єдності й погодженості, а також у розподілі за
галузями та інститутами права.

11. Як система фінансового законодавства співвідноситься із системою фінансового права?

Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства.
Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних
актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства
мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та
структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від
окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки
мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

12. Назвіть способи систематизації фінансового законодавства.

Законодавство складається з великої кількості актів різних історичних періодів. Тому виникає
необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень,
здійснення систематизації. Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність щодо
впорядкування та вдосконалення діючих нормативно-правових актів, приведення їх до
внутрішньоузгодженої системи.
Основні способи систематизації:
кодифікація - це спосіб систематизації нормативно-правових актів, які мають спільний предмет
регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей,
скасуванні застарілих норм) та об'єднанні їх в єдиному нормативно-правовому акті;
інкорпорація - це спосіб систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники за
певним критерієм без зміни змісту;
консолідація - це спосіб систематизації нормативно-правових актів, з метою усунення множинності
нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як
вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

13. Назвіть кодифіковані нормативно-правові акти – джерела фінансового права.

Бюджетний кодекс, Податковий кодекс.

14. Дайте визначення поняття фінансово-правової норми (норми фінансового права). Назвіть
загальні ознаки правових норм. Покажiть, як загальнi ознаки правових норм проявляються у
фiнансово-правових нормах. Назвіть специфічні ознаки фінансово-правових норм і покажіть, у
чому проявляються їх особливості.

Фінансово-правова норма – це загально-обов’язкові приписи компетентних державних органів з

приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів,
які виражені в категорійній формі й забезпечені примусовою силою держави.
Фінансово-правовій нормі притаманні загальні риси правової норми:

- має загальнообов'язковий характер, тобто вказує, яким чином, в якому напрямку, протягом якого
часу, на якій території мають діяти суб'єкти фінансових правовідносин:

- є формально-визначеним правилом поведінки: внутрішня визначеність проявляється у змісті, обсязі

прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин, а зовнішня—у тому, що фінансово-правова
норма виражена в джерелах фінансового права;

- встановлюється уповноваженими органами влади;

- не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

- реалізація норми фінансового права забезпечується примусом держави;

- П чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Специфічні риси фінансово-правових норм проявляються в наступних їхніх особливостях:

1) регулюють лише фінансові правовідносини;

2) мають державно-владний, імперативний характер і виражені в категоричній формі, що не допускає
їх довільно! зміни, а зміст і обсяг прав та обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин має бути
чітко визначений;

3) за допомогою фінансово-правових норм забезпечується реалізація насамперед публічних інтересів

—інтересів держави, місцевого самоврядування, суспільства в цілому;

4) їм притаманний грошовий вираз, оскільки відносини, які врегульовуються ними, спрямовані на

централізовані й децентралізовані грошові фонди;

5) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися на лише заходи

фінансового впливу, але й дисциплінарного, адміністративного або кримінального.

15. Які класифікаційні види фінансово-правових норм виділяються за різними критеріями

поділу? Наведіть приклади таких норм.

Див. таблиці!

16. Яка логічна структура фінансово-правової норми? Що таке диспозиція, гіпотеза і санкція
фінансово-правової норми? У чому специфіка форми викладу диспозиції, гіпотези і санкції
фінансово-правової норми і які тенденції їх розвитку? Назвіть види диспозицій, гіпотез і
санкцій фінансово-правових норм.

Структура фінансово-правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами фінансово-правового

регулювання її внутрішня організація, яка виражається в II розподілі на складові елементи та у
функціональних зв'язках між ними. Елементами фінансово-правової норми є гіпотеза, диспозиція й
санкція.

Диспозиція фінансово-правової норми—це частина норми. В якій закріплені юридичні права та

суб'єктивні обов'язки у галузі фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Ця частина
норми вказує на дозволену, обов'язкову або заборонену поведінку суб'єктів фінансових
правовідносин.

Гіпотеза фінансово-правової норми — це частина норми, в якій визначені умови, при яких можна чи
необхідно здійснювати її диспозицію, тобто передбачені фінансово-правовою нормою юридичні
права та обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин. Такі умови повинні мати конкретний вираз.

Санкція фінансово-правової норми — частина норми, в якій визначені заходи державного примусу у
випадку порушення її диспозиції. Саме в санкції виражається імперативний характер приписів у
сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

Санкціям фінансово-правових норм властива низка ознак:

1) є одним з видів державного примусу,

2) об'єктивно виражені в джерелах фінансового права;

3) застосовуються спеціально уповноваженими органами влади:

4) мають Імперативний характер;

5) їх мета полягає насамперед у забезпеченні публічних фінансових інтересів, додержанні фінансової

дисципліни;
6) за своєю сутністю санкції фінансово-правових норм є майновими, оскільки невигідність
передбачених ними заходів полягає в зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові
фонди; ці заходи покликані впливати передусім на економічний стан суб'єктів фінансових
правовідносин;

7) їм притаманне поєднання право відновлювального й штрафного (карального) елементів. Завдяки

реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна. Саме тому санкції дають змогу
відшкодувати збитки, завдані правопорушенням та відновити становище, що існувало до вчинення
правопорушення.

Отже, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі,
що застосовується уповноваженим органом влади до суб'єкта фінансових правовідносин за
порушення фінансово-правової норми в порядку, встановленому законодавством, з метою реалізації
публічних інтересів при здійсненні фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

17. Дайте визначення поняття фінансового правовідношення (фінансово-правового відношення)? Які

загальні ознаки фінансових правовідносин? Які особливості властиві фінансовим правовідносинам?
18. Що становить фактичний зміст фінансового право відношення? Що становить юридичний зміст
фінансового право відношення?
19. Охарактеризуйте за різними класифікаційними видами юридичні факти, які служать підставою
виникнення, зміни або припинення фінансових правовідносин. Поясніть різницю між поняттями
«суб’єкти фінансового права» та «суб’єкти фінансово-правових відносин»?
20. Що таке фінансова деліктоздатність? Чи завжди всі елементи фінансової правосуб’єктності
(правоздатність, дієздатність, деліктоздатність) співпадають в одній особі як суб’єкті фінансового
права?
21. Які види суб’єктів фінансового права? Яким чином беруть участь у фінансових правовідносинах
суспільно-територіальні утворення як суб’єкти фінансового права? У чому специфіка державних
органів та органів місцевого самоврядування як суб’єктів фінансового права?
22. У яких фінансових правовідносинах найчастіше беруть участь юридичні і фізичні особи як
суб’єкти фінансового права? Які фактори впливають на визначення фінансової правосуб’єктності
фізичних осіб як суб’єктів фінансового права?
 Розділ ІІ. Бюджетне право України
Тема 3: Правове регулювання бюджетного устрою в Україні (6 год.)
Контрольні питання до заняття 1:

1. Дайте визначення поняття бюджету як економічної та правової категорії?

бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які
здійснюються органами державної влади України, Автономної Республіки Крим та місцевими
радами народних депутатів.
Бюджет як правова категорія є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання
централізованого грошового фонду певної території, що затверджується відповідними органами
державної або місцевої влади.
Бюджет як економічна категорія є системою економічних (грошових) відносин, виникнення та
реалізація яких пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів
державних коштів різного рівня.
2.Яке визначення “бюджету” закріплено в Бюджетному кодексі України?

бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і

функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду

3.Дайте поняття бюджетного права? Яке місце бюджетного права в системі фінансового права?

Бюджетне право — система встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, що

регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові суспільні відносини, які складаються в процесі
бюджетної діяльності держави та територіальних громад.

Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які
виступають безпосередньо предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами
у сфері утворення, розподілу й витрачання коштів бюджетної системи. Такі відносини є предметом
бюджетного права, яке нерозривно пов'язано з іншими розділами та інститутами фінансового права.
Отже, бюджетне право України - це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові
відносини, які виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням, розподілом та
використанням коштів державного та місцевих бюджетів.
4.В чому специфіка норм бюджетного права?
Одна із специфічних рис бюджетного права полягає в тому, що воно регулює відносини тільки між
державними органами, підприємствами, установами і організаціями.
До специфічних рис бюджетного права слід також віднести його велику деталізованість.
Бюджетно-правові норми - складова частина фінансового права. Їх характеризують ті самі
особливості, що й фінансові норми: категоричний характер імперативності, відсутність оперативної
самостійності для учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини
при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної
системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію
бюджетного процесу та компетенцію його учасників.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на
обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов'язків, і
передбачають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами.
Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів державної та місцевої влади,
а також права та обов'язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним
(бюджетним) відносинам офіційного характеру, що захищається державою та підкріплюється її
імперативно-владними повноваженнями.
5.Якими особливостями характеризуються суб'єкти бюджетного права?
1. Суб'єктом бюджетних правовідносин виступає Україна як суверенна держава в особі
Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України, Верховної Ради
Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, місцевих органів
самоуправління. Суб'єктами бюджетних правовідносин є також галузеві органи виконавчої
влади, особливе місце займають фінансові органи, вони діють від імені держави і вступають у
бюджетні відносини з усіма органами держави, які мобілізують або витрачають грошові
кошти, беруть участь у всіх стадіях бюджетного процесу.
Кожний суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі дохідної і витратної частини Державного
бюджету, в складанні, розгляді, затвердженні, виконанні бюджетів і розгляді звітів про їх
виконання, а також у контролі за виконанням бюджетів.
Обсяг прав і обов'язків органів виконавчої влади як суб'єктів бюджетних правовідносин
залежить від їх місця і ролі в системі державного апарату та у системі виконавчих органів
місцевого самоуправління. Ці суб'єкти так чи інакше беруть участь у формуванні і виконанні
бюджету, більшість з них пов'язані з бюджетом тісними взаємовідносинами з отримання
відповідних асигнувань.

6. Окресліть особливості бюджетно-правових відносин порівняно з іншими фінансово-

правовими відносинами?

Можна видiлити три особливостi бюджетно-правових вiдносин:

- вони виникають i дiють у бюджетнiй сферi дiяльностi, зумовлюються станом

економiки i пов'язанi з розподiлом валового внутрiшнього продукту;

- однiєю iз сторiн у них i держава чи мiсцевi органи влади;

- вони виникають, змiнюються або припиняються тiльки на основi законодавчих чи нормативних

актiв.
7.Який склад бюджетного законодавства відповідно до статті 4 Бюджетного кодексу України?
1. Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні
відносини в Україні, є:

1) Конституція України;

2) цей Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини,

передбачені статтею 1 цього Кодексу;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,

прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів
України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті;
 6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої
влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших
законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів
України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї
статті;

7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих

державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування,
прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів,
передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6 частини першої цієї статті.

8.Дайте визначення “бюджетної системи”?

бюджетна система України - сукупність державного бюджету
та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних
відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і
врегульована нормами права;

9.Розмежуйте поняття “бюджетна система” та “бюджетний устрій”.

бюджетна система України - сукупність державного бюджету
та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних
відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і
врегульована нормами права;

«Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури,

взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з
урахуванням державного устрою і адміністративно територіального поділу.

10.Розмежуйте поняття “місцевого бюджету” та “бюджету місцевого самоврядування”? Яке

визначення “бюджету місцевого самоврядування” закріплено в бюджетному кодексі України?

1)бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних

громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

2) Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій,
що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа
фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними
грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються
органами влади і управління на відповідній території.

11. Розмежуйте поняття “бюджет” та “закон про Державний бюджет України”?

бюджет - план формування та використання фінансових

ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються
органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного
періоду;
закон про Державний бюджет України - закон, який
затверджує повноваження органам державної влади здійснювати
виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду;

12. Розмежуйте поняття “місцевий бюджет” та “рішення про місцевий бюджет”?

місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим,

обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети
місцевого самоврядування;

рішення про місцевий бюджет - нормативно-правовий акт

Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради,
виданий в установленому законодавством України порядку, що містить
затверджені повноваження відповідно Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевій державній адміністрації або виконавчому
органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого
бюджету протягом бюджетного періоду;

13. Що таке зведений бюджет?

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та

прогнозування економічного і соціального розвитку держави.
2. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету
Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя.
3. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної
Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського Автономної
Республіки Крим значення.
4. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і
бюджетів міст обласного значення цієї області.
5. Зведений бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст районного
значення, селищних та сільських бюджетів цього району.
6. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів
районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративно підпорядковані
інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району у місті включає показники бюджетів
цих міст, селищ та сіл.
7. Показники бюджетів об’єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом,
включаються до відповідних зведених бюджетів.

14. Яким чином розподіляється бюджет “по вертикалі”?

по вертикалі – розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами

різного рівня, зокрема і розмежування компетенції органів державної влади та органів
місцевого самоврядування
по горизонталі - розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами
одного рівня.
 15. Дайте визначення бюджетної класифікації? З якою метою використовується бюджетна
класифікація?

бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування

доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням
погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної
сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та
іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних
стандартів;

Стаття 8. Бюджетна класифікація

1. Бюджетна класифікація України застосовується для

здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної
влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення
необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних,
функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення
загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних
показників.

2. З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів

і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними
призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр
фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни
до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду
України.

16. Стаття 8 Бюджетного кодексу передбачає, що одною з цілей застосування бюдетної класифікації
є “забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівняльності бюджетних показників”? Чи
забезпечується досягнення даної мети? Чи відповідає бюджетна класифікація України міжнародній
бюджетній класифікації?

На мою думку, так)

Бюджетна класифікація - групування доходів та видатків бюджету за відповідними ознаками, що
забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.
Закон визначає бюджетну класифікацію як "єдине систематизоване, функціональне згрупування
доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну
порівнянність бюджетних даних". Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік
доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

17. Які складові частини має бюджетна класифікація?

3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за

вирахуванням погашення) бюджету;
 3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

18. Дайте визначення доходів? За якими розділами класифікуються доходи?

доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші

надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено
законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);

Стаття 9. Класифікація доходів бюджету

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

2. Податковими надходженнями визнаються передбачені

податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки,
збори та інші обов'язкові платежі.

3. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від

некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

4. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій
на безоплатній та безповоротній основі.

19.
1. Що таке податкові і неподаткові надходження, перерахуйте податкові і неподаткові
надходження відповідно до бюджетної класифікації затвердженої Наказом Міністерства
фінансів України № 11 від 14.01.2011 р. “Про бюджетну класифікацію”?

Податковими надходженнями визнаються передбачені

податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки,
збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

 1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від

некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Неподаткові надходження

Доходи від власності та підприємницької діяльності

Частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що

вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських
товариств, у статутних капіталах яких є державна власність

Частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та

їх об'єднань), що вилучається до бюджету

Частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що

вилучається до бюджету

Дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах
яких є державна власність

Дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах
яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність

Заборгованість за минулі періоди із сплати частини чистого прибутку (доходу) Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її підприємств

Податкові надходження

Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості

Податок на доходи фізичних осіб

Податок на доходи найманих працівників

Податок на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної

діяльності

Податок на доходи фізичних осіб на дивіденди та роялті

Фіксований податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю,
нарахований до 1 січня 2011 року

Надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати податку на доходи фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб у вигляді виграшів або призів, отриманих внаслідок проведення
конкурсів та інших розіграшів, виграшів в азартні ігри

Податок на доходи фізичних осіб - нерезидентів

Податок на доходи фізичних осіб - військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу

Податок на доходи фізичних осіб - працівників закордонних дипломатичних установ України з

фонду оплати праці в іноземній валюті

Податок на доходи фізичних осіб - працівників закордонних дипломатичних установ України з

фонду оплати праці в національній валюті

Податок на доходи фізичних осіб від інших видів діяльності

Податок на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна та надання нерухомості в оренду
(суборенду), житловий найм (піднайм)

Податок на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна та надання рухомого майна в оренду
(суборенду)

Податок на доходи фізичних осіб від отриманого платником доходу внаслідок прийняття ним у
спадщину майна, коштів, майнових чи немайнових прав

Податок на доходи фізичних осіб - шахтарів

Фіксований податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю

Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності

Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності

Податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів

Податок на прибуток від казино, відеосалонів, гральних автоматів, концертно-видовищних заходів

Податок на прибуток іноземних юридичних осіб

Податок на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій,

розташованих на території України

Податок на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій,

розташованих на території України

Податок на прибуток організацій і підприємств споживчої кооперації, кооперативів та громадських

об'єднань

Податок на прибуток приватних підприємств

Інші платники податку на прибуток

Реструктурована сума заборгованості податку на прибуток підприємств і організацій

Надходження від підприємств податку на прибуток, одержаного від виконання інноваційних

проектів

Податок на прибуток, одержаний за рахунок знижувального коефіцієнта 0,8 до норм амортизації

Податок на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій,

розташованих на території України, за винятком страхових організацій

Податкова заборгованість з податку на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної

власності), додаткові податкові зобов'язання з цього податку, розстрочені податкові зобов'язання
НАК "Нафтогаз України" та її підприємств з податку на прибуток (у тому числі відсотки за
користування податковим кредитом), що спрямовуються на розрахунки з погашення заборгованості з
різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися,
транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної
вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися
або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування

Податкова заборгованість з податку на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної

власності), додаткові податкові зобов'язання з цього податку, розстрочені податкові зобов'язання
НАК "Нафтогаз України" та її підприємств з податку на прибуток (у тому числі відсотки за
користування податковим кредитом), що спрямовуються на субвенцію з державного бюджету
місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії,
природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення
побутового сміття та рідких нечистот

20. Перерахуйте доходи від операцій з капіталом відповідно до бюджетної класифікації затвердженої
Наказом Міністерства фінансів України № 11 від 14.01.2011 р. “Про бюджетну класифікацію”?
Перерахуйте доходи від власності та підприємницької діяльності як вид неподаткових надходжень?
В чому різниця між цими видами доходів?

Доходи від операцій з капіталом

Надходження від продажу основного капіталу

Кошти від реалізації скарбів, майна, одержаного державою або територіальною громадою в
порядку спадкування чи дарування, безхазяйного майна, знахідок, а також валютних цінностей
і грошових коштів, власники яких невідомі

Кошти від реалізації скарбів, які є пам'ятками історії та культури, майна, одержаного державою в
порядку спадкування чи дарування

Кошти від реалізації безхазяйного майна, знахідок, спадкового майна, майна, одержаного
територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютні цінності і грошові
кошти, власники яких невідомі

Доходи від власності та підприємницької діяльності

Частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань,

що вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї)
господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність

Частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних

підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету

Частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань,

що вилучається до бюджету

Дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у

статутних капіталах яких є державна власність

Дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у

статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність

Заборгованість за минулі періоди із сплати частини чистого прибутку (доходу)

Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її підприємств

21.
40000000 Офіційні трансферти
41000000 Від органів державного управління
41010000 Кошти, що надходять з інших бюджетів
41010100 Кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів
41010200 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації до державного
бюджету
41010300 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з державного
бюджету
41010400 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з районних та
міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) до
міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів
41010500 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з міських (міст
районного значення), селищних та сільських бюджетів до районних та міських (міст
Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) бюджетів
41010600 Кошти, що надходять до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст
республіканського і обласного значення) бюджетів з міських (міст районного значення),
селищних, сільських та районних у містах бюджетів
41010700 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками до державного бюджету з місцевих
бюджетів
41010800 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками до місцевих бюджетів з державного
бюджету
41010900 Кошти, що надходять за взаємними розрахунками між місцевими бюджетами

22.
Відповідно до ч.4 ст.9 Бюджетного кодексу України

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів

місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій

на безоплатній та безповоротній основі.

Відповідно до ч.25 ст.1 Бюджетного Кодексу України

міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і

безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

23.
видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення
програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком

коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру

сплачених до бюджету сум;

кредитування за вирахуванням погашення - операції,

пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення,

платності та строковості, в результаті яких з'являються

зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з поверненням

цих коштів до бюджету;

24.

Класифікація видатків бюджету

1. Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки
(економічна класифікація видатків);
3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
2. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій
держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на
здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
3. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні
видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів
України.
4. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних
коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх
розпорядників бюджетних коштів.
5. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-
цільовим методом.
25.
Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі
застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків
та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів
України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядниками
бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту
рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах.
Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з
урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка
затверджується Міністерством фінансів України.

Відповідно до Бюджетного кодексу України

бюджетна програма - систематизований перелік заходів,

спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких

пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до

покладених на нього функцій;

26.
Програмно-цільові методи – це методи планування, програмування та ефективної організації процесу
розв’язання проблем і досягнення цілей. Вони передбачають послідовний перехід від виявлення
проблем, потреб і цілей до визначення процесу їх реалізації, його технологічної насиченості та,
відповідно, ресурсних запитів. Найбільший ефект вони забезпечують у рамках стратегічного
планування – за наявності комплексних, взаємопов’язаних цілей і процесів, жорстких ресурсних
обмежень, коли традиційні планово-координаційні методи не спрацьовують. Програмно-цільовий
метод у бюджетному процесі – це система планування та управління бюджетними коштами у
середньостроковій перспективі, орієнтована на взаємозв’язок між рівнем фінансування кожної
окремої програми та очікуваними результатами від її реалізації.

Програмно-цільовий метод передбачає, що будь-які бюджетні видатки мають бути спрямовані на

цілі, що відповідають середньо- або довгостроковій стратегії розвитку територіальної громади чи
країни в цілому. Він є інструментом, що забезпечує планування бюджету на середньо строкову
перспективу та перехід від контролю за цільовим використанням бюджетних коштів до поєднання
контролю за фактичними результатами від надання громадянам бюджетних послуг.

27.
Протягом останніх років спостерігається уповільнення темпів розвитку програмно-цільового методу,
зокрема в частині удосконалення програмної класифікації видатків та надання кредитів.
Окремі головні розпорядники бюджетних коштів розробляють бюджетні програми без урахування
власних функцій та завдань, а також планів діяльності, що містять заходи з виконання інвестиційних
програм (реалізації проектів), положень прогнозних та програмних документів економічного
і соціального розвитку, державних цільових програм з визначенням очікуваних результатів.

28.
Паспорт бюджетної програми - документ, що визначає мету, завдання, напрями використання
бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики
бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний
бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

29.
30.
Відомча класифікація видатків та фінансування бюджету – це така класифікація , яка
визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи

в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу

отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;

31. Державне казначейстов України-( Н А К А З 05.02.2008 Про затвердження порядку формування

Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів).
32. З наказу--- 1.5. Відповідальні виконавці:
1) розробляють плани діяльності на плановий та наступні за
плановим два бюджетних періоди (включаючи заходи щодо реалізації
інвестиційних програм (проектів));
2) організовують та забезпечують на підставі плану діяльності
та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за
плановим два бюджетних періоди складання проекту кошторису та
бюджетного запиту і подають їх головному розпоряднику бюджетних
коштів;
3) отримують бюджетні призначення шляхом їх затвердження у
законі про Державний бюджет України; приймають рішення щодо
делегування повноважень на виконання бюджетної програми
розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами
бюджетних коштів, розподіляють та доводять до них у встановленому
порядку обсяги бюджетних асигнувань;
4) затверджують кошториси розпорядників бюджетних коштів
нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів
бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;
5) надають головному розпоряднику пропозиції щодо формування
порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними
програмами, здійснення заходів за якими передбачає
нормативно-правове визначення механізму використання бюджетних
коштів;
6) розробляють проекти паспортів бюджетних програм та подають
головному розпоряднику бюджетних коштів, складають звіти про їх
виконання, здійснюють аналіз показників виконання бюджетних
програм;
7) здійснюють управління бюджетними коштами у межах
встановлених їм бюджетних повноважень та оцінку ефективності
бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове
використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів
бюджетних коштів у бюджетному процесі;
8) здійснюють внутрішній контроль за повнотою надходжень,
взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів
нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними
бюджетних коштів;
9) здійснюють своєчасне повернення у повному обсязі до
бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а
також кредитів (позик), отриманих державою, та коштів, наданих під
державні гарантії;
10) забезпечують організацію та ведення бухгалтерського
обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у
порядку, встановленому законодавством.

1.3. Відповідальними виконавцями можуть бути:

головний розпорядник - за бюджетними програмами, виконання
яких забезпечується його апаратом;
розпорядники бюджетних коштів державного бюджету нижчого
рівня (далі - розпорядники коштів нижчого рівня), які виконують
бюджетні програми у системі головного розпорядника.

1.4. Відповідальний виконавець є юридичною особою, має

окремий рахунок та бухгалтерський баланс.
Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх
виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних
коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних
програм у межах визначених бюджетних призначень.

З розпорядження КМУ-- СХЕМА

взаємодії розпорядників коштів
державного бюджету

------------------------------------------------------------------
|Головні розпорядники бюджетних | Відповідальні виконавці |
| коштів | бюджетних програм |
|---------------------------------+------------------------------|
|Апарат Верховної Ради України |Апарат Верховної Ради України |
|---------------------------------+------------------------------|
|Державне управління справами |апарат Державного управління |
| |справами |
| |------------------------------|
| |Представництво Президента |
| |України в Автономній |
| |Республіці Крим |
| |------------------------------|
| |Національна служба |
| |посередництва і примирення |
|---------------------------------+------------------------------|
|Секретаріат Кабінету Міністрів |Секретаріат Кабінету Міністрів|
|(Господарсько-фінансовий | |
|департамент) | |
|---------------------------------+------------------------------|
|Головдержслужба |апарат Головдержслужби |
|---------------------------------+------------------------------|
|Держпідприємництво |апарат Держпідприємництва |
|---------------------------------+------------------------------|
|Держекспортконтроль |апарат Держекспортконтролю |
|---------------------------------+------------------------------|
|Держкомтелерадіо |апарат Держкомтелерадіо |
|---------------------------------+------------------------------|
|Державна судова адміністрація |апарат Державної судової |
| |адміністрації |
|---------------------------------+------------------------------|
|Верховний Суд України |апарат Верховного Суду України|
|---------------------------------+------------------------------|
|Вищий господарський суд України |Вищий господарський суд |
| |України |
|---------------------------------+------------------------------|
|Вищий адміністративний суд |апарат Вищого |
|України |адміністративного суду України|
|---------------------------------+------------------------------|
|Конституційний Суд України |Конституційний Суд України |
|---------------------------------+------------------------------|
|Генеральна прокуратура України |Генеральна прокуратура України|
|---------------------------------+------------------------------|
|МВС |апарат МВС |
| |------------------------------|
| |Головне управління внутрішніх |
| |військ МВС

33. Функціональна класифікація здійснюється відповідно до основних функцій держави, які

викладені у вигляді розділів видатків, з низкою підрозділів. Оскільки основні функції управління
державою, у тому числі забезпечення національної економіки, регулювання фінансово-кредитної
системи припадають на органи державної влади, відповідно значна частина видатків здійснюється за
рахунок коштів Державного бюджету України. Виходячи з суспільних потреб, функцій та завдань
держави, видатки Державного бюджету України було поділено за функціональними ознаками на
десять основних груп:
1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4)
економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне
господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний
захист та соціальне забезпечення.
34. Можна виділити три рівні функціональної деталізації:
перший рівень - розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій
держави, Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування. Наприклад, 0100 -
загальнодержавні функції, 0200 -оборона, 0300 - громадський порядок, безпека та судова влада, 0400
-економічна діяльність, 0500 - охорона навколишнього природного середовища тощо.
другий рівень - підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних
коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування в межах відповідних розділів. Наприклад, розділ "Економічна діяльність" - 0400,
підрозділ "паливно-енергетичний комплекс" - 0430; Функціонування
виконавчої влади - 010200; розділ "охорона здоров'я" - 0700, підрозділ "лікарні та санаторно-курортні
заклади" - 0730.
третій рівень - цільові видатки за конкретними напрямами діяльності головних розпорядників
бюджетних коштів у межах відповідних підрозділів. Наприклад, розділ "Духовний та фізичний
розвиток" -0800; підрозділ "Культура та мистецтво" -0820; конкретні напрямки діяльності головних
розпорядників коштів: художні колективи, концертні та циркові організації - 0822; творчі спілки -
0824, заповідники - 0827 тощо.
35. За економічним змістом видатки поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування
за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України.
36. Провідне місце у цій класифікації належить поточним видаткам, які забезпечують постійне
фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються
на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду;
на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів
соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого
самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам
або іншим країнам.
У свою чергу капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної
діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. Серед капіталовкладень можна назвати кошти, що їх
використовують на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з
прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових
активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.
37. Стаття 31. Таємні видатки

1. Державний бюджет України має містити пояснення всіх

видатків, за винятком видатків, що пов'язані з державною таємницею
(таємних видатків).

2. Таємні видатки, передбачені на діяльність органів

державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до
Державного бюджету України без деталізації.

3. Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється

Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку,
визначеному Верховною Радою України.

4. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом

Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради
України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної
діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з
організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради
України з питань національної безпеки і оборони.

5. Окремі звіти про проведені таємні видатки розглядаються

Верховною Радою України на закритому засіданні.

38. Класифікація кредитування бюджету

Код Найменування
4000 Кредитування
4100 Внутрішнє кредитування
4110 Надання внутрішніх кредитів
4111 Надання кредитів органам державного управління інших рівнів
4112 Надання кредитів підприємствам, установам, організаціям
4113 Надання інших внутрішніх кредитів
4120 Повернення внутрішніх кредитів
4121 Повернення кредитів органами державного управління інших рівнів
4122 Повернення кредитів підприємствами, установами, організаціями
4123 Повернення інших внутрішніх кредитів
4200 Зовнішнє кредитування
4210 Надання зовнішніх кредитів
4220 Повернення зовнішніх кредитів
Отже є внутрішнє і зовнішнє кредитування.
39. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:
фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань.
Наприклад, внутрішнє фінансування - 200000, в тому числі фінансування за рахунок коштів
бюджетів різних рівнів та державних фондів - 201000, фінансування за рахунок позик банківських
установ - 202000 (табл.4.6);
фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування
дефіциту або профіциту. Наприклад, внутрішнє фінансування - код 400000, в тому числі:
довгострокові зобов'язання - 401000; зовнішнє фінансування - 500000, в тому числі: довгострокові
зобов'язання - 501000; короткострокові зобов'язання та векселі – 503000
Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора
Код Назва
200000 Внутрішнє фінансування
201000 Фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів та державних фондів
202000 Фінансування за рахунок позик банківських установ
203000 Інше внутрішнє фінансування
204000 Надходження від приватизації державного майна
205000 Фінансування за рахунок залишків коштів на рахунках бюджетних установ та організацій
206000 Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю
207000 Коригування
300000 Зовнішнє фінансування
301000 Позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку
302000 Позики, надані органами управління іноземних держав
303000 Позики, надані іноземними комерційними банками
304000 Позики, надані постачальниками
305000 Позики, не віднесені до інших категорій
306000 Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

Фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу,

обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного
бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для окриття дефіциту бюджету
або визначення профіциту бюджету.

40. Таблиця 4.7. Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання

Код Назва
400000 Внутрішнє фінансування
401000 Довгострокові зобов 'язання
402000 Середньострокові зобов 'язання
403000 Короткострокові зобов'язання та векселі
404000 Інші зобов 'язання
405000 Зміни обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, використовуються для
управління ліквідністю що
406000 Надходження від приватизації державного майна
500000 Зовнішнє фінансування
501000 Цовгострокові зобов 'язання
502000 Середньострокові зобов 'язання
503000 Короткострокові зобов'язання та векселі
504000 Інші зобов 'язання
505000 Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

41). Таблиця 4.8.

Класифікація боргу за типом кредитора
Код Назва
200000 Внутрішній борг
210000 Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів
211000 Заборгованість за позиками, одержаними з державних фондів
212000 Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів вищих рівнів
213000 Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів нижчих рівнів
220000 Заборгованість перед банківськими установами
221000 Заборгованість за позиками, одержаними від Національного банку України
222000 Заборгованість за позиками, одержаними від інших банків
230000 Заборгованість перед іншими органами управління
231000 Заборгованість за позиками, одержаними від інших фінансових установ
232000 Заборгованість за позиками, одержаними від нефінансових державних підприємств
233000 Заборгованість за позиками, одержаними від нефінансового приватного сектора
234000 Інша внутрішня заборгованість
240000 Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій
250000 Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у вартісних
оцінках вищезазначених статей
300000 Зовнішній борг
310000 Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного
розвитку
320000 Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав
330000 Заборгованість за позиками, одержаними від іноземних комерційних банків
340000 Заборгованість за позиками, одержаними від постачальників
350000 Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій
360000 Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у вартісних
оцінках вищезазначених статей
Класифікація боргу за типом кредитора складається з двох розділів. Перший розділ - внутрішній борг
(код 200000) включає, заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та
державних фондів - код 210000, заборгованість перед банківськими установами - код 220000,
заборгованість перед іншими органами управліннями - код 230000 тощо. Другий розділ - зовнішній
борг (код 300000) (табл.4.8).
42. ) дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його
доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та
поверненням кредитів до бюджету).
43). профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його
видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до
бюджету та наданням кредитів з бюджету) Профіцит бюджету затверджується виключно
з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних
коштів та придбання цінних паперів з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього
Кодексу.
44). Місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за
загальним фондом у разі використання вільного залишку бюджетних
коштів (шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за
результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за
попередній бюджетний період).
Місцевий бюджет може затверджуватися з профіцитом за
загальним фондом у разі спрямування до бюджету розвитку коштів із
загального фонду такого місцевого бюджету, виконання зобов'язань
за непогашеними позиками, а також для забезпечення встановленого
розміру оборотного залишку бюджетних коштів (шляхом внесення змін
до рішення про місцевий бюджет за результатами річного звіту про
виконання місцевого бюджету за попередній бюджетний період).
Місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за
спеціальним фондом у разі залучення до бюджету розвитку коштів від
місцевих запозичень, коштів із загального фонду такого місцевого
бюджету, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних
паперів, а також у разі використання залишків коштів спеціального
фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ
(шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за
результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за
попередній бюджетний період).

Місцевий бюджет може затверджуватися з профіцитом за

спеціальним фондом у разі погашення місцевого боргу, придбання
цінних паперів.
45). надходження бюджету -- доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від
державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного
бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок
продажу/пред’явлення цінних паперів.
доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння
яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні
послуги, власні надходження бюджетних установ);

46). Джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо
пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;
3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення
цінних паперів;
4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.
Затвердження дефіциту бюджетів дозволяється за наявності визначених джерел фінансування.
Зокрема, дефіцит загального фонду місцевого бюджету затверджується лише шляхом
внесення змін у відповідний бюджет, якщо за результатами річного звіту про виконання
бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету
поточного періоду, виявлено вільний залишок бюджетних коштів.

47). Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку

коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для
покриття тимчасових касових розривів.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі

не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і
затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про
місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних

коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

48). вільний залишок бюджетних коштів - перевищення залишку коштів загального фонду бюджету
над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду, який використовується
на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України . вільний залишок
використовується на фінансування дефіциту бюджету наступних бюджетних періодів.

49). Ч. 2 ст. 15 встановлено, що джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні

кошти Національного банку України. Заборонний характер цього положення означає
неможливість емісійного кредитування Національним банком України Уряду України в
умовах бюджетного дефіциту (профіциту), а також з метою покриття інших бюджетних
витрат. Це положення випливає із принципів незалежності Національного банку України, його
самостійності та виключних повноважень щодо забезпечення стабільності національної
грошової одиниці. Крім цього, це засвідчує принцип розмежування фінансової компетенції
державних органів, а відтак, і коштів бюджету та фінансово-кредитних ресурсів
Національного банку України
 50). Затвердження державного бюджету з профіцитом можливе лише у разі погашення боргу.

51. державне запозичення -- операції, пов’язані з отриманням державою кредитів (позик) на

умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Держава як суб’єкт фінансових відносин має право на запозичення (внутрішнє й зовнішнє), але
в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних запозичень має
держава в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Регламентованим визначенням спрощено визначення державного запозичення та передбачено

мету такого запозичення -- фінансування державного бюджету.

Здійснення державних запозичень регулюється ст. 16 Кодексу.

місцеве запозичення -- операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи

міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою
фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

Дане визначення є новим у бюджетному законодавстві України та визначає основи боргових

відносин між органами місцевої влади, з одного боку, і кредиторами -- з другого. Місцеві
запозичення є складовою частиною бюджету розвитку місцевих бюджетів. Виходячи з цього
місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування виключно бюджету розвитку міських
бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів
довготривалого користування територіальних громад.

Здійснення місцевих запозичень регламентується ч. 3, 6--8 ст. 16, а особливості здійснення

місцевого запозичення -- ст. 74 Кодексу.

52. Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу

державного боргу.

Планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень здійснюється так, щоб на кінець

бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у межах граничного обсягу державного
боргу, визначеного в Законі про Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з
обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов
таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від
державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного
боргу.

У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв’язку з
поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним
законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних
запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу
фінансування державного бюджету за борговими операціями.
53. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених
законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України
або особі, яка виконує його обов’язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням
Кабінету Міністрів України.

54. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі
вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.
У зазначеній постанові Кабінет Міністрів України також визначає умови здійснення
державних запозичень, зокрема: 1) вид запозичень; 2) обсяг запозичень; 3) валюту запозичень;
4) строк запозичень; 5) відсоткову ставку; 6) інші умови.

Кодекс надає Кабінету Міністрів України право заміщати внутрішні запозичення, обсяг яких
заплановано в додатку 3 Закону про Державний бюджет України, зовнішніми запозиченнями, і
навпаки. У результаті цих операцій обсяг державного боргу на кінець бюджетного періоду не
має перевищувати межі граничного обсягу державного боргу. Таке право дає змогу
безперешкодно та на прийнятних умовах фінансувати запланований дефіцит бюджету в разі
погіршення кон’юнктури на внутрішньому (зовнішньому) фінансовому ринку.

У разі підвищенням курсу національної валюти чи дії інших факторів, у результаті яких
зменшився обсяг платежів із погашення суми державного боргу, Кабінету Міністрів України
надається право зменшувати обсяг державних запозичень, встановлений у Законі про
Державний бюджет України, на суму зменшення обсягів погашення таких платежів.

Аналогічно Кабінету Міністрів України надається право збільшувати обсяг державних

запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет України, на обсяг збільшення
платежів із погашення суми державного боргу у зв’язку зі зниженням курсу національної
валюти чи дією інших факторів. Тобто Кабінету Міністрів України дозволяється перевищити
межу граничного обсягу державного боргу та обсяг запозичень, встановлений у Законі про
Державний бюджет України.
55. 3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати
місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього
Кодексу).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю
населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на
час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет,
з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній
громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, міської ради.
Місцеві зовнішні запозичення, що не є запозиченнями від міжнародних фінансових організацій,
можуть здійснювати лише міські ради міст із населенням понад 500 тисяч жителів. За
офіційними даними органів статистики, станом на початок 2010 р. таке право мають
Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса та Харків. Зовнішні
запозичення від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради
незалежно від чисельності населення міста.
56. Бюджетні установи, крім Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної
Республіки Крим і міських рад, не мають права здійснювати запозичення в будь-якій формі.
Відповідно до пп. 11 ч. 1 ст. 2 Кодексу, бюджетні установи – це органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, які
повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджету відповідно.

Органи державної влади – система установ, що здійснюють публічну політичну владу на

засадах поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої
влади є парламент – Верховна Рада України. Владу глави держави здійснює Президент
України. Органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, міністерства та інші
центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим,
державні органи, що регулюють діяльність суб'єктів природних монополій і ринок цінних
паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади. Органами судової
влади є Конституційний Суд України та судові органи, що входять до системи судів загальної
юрисдикції.

До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні та міські ради, а також

районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ,
міст.
Суб’єктами, які здійснюють державне кредитування та забезпечують повернення сум
кредитів, є передусім Міністерство фінансів України (фінансові управління), а також
розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Державне казначейство України складає та
веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.
Бюджетні установи, які в бюджетному процесі наділяються правовим статусом розпорядника
бюджетних коштів, не мають права надавати кредити інакше як згідно з визначеною
бюджетною програмою кредитування. Бюджетна установа не має права надавати юридичним
чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення
на надання кредитів з бюджету) (ч. 4 ст. 16 Кодексу). У відносинах кредитування вони
реалізують повноваження, надані їм державою (Автономною Республікою Крим,
територіальною громадою) щодо надання кредитів за рахунок її коштів. Кредити з бюджету
надаються розпорядниками бюджетних коштів не як організаціям, які виступають у
відносинах кредитування з власної волі та від власного імені, а як суб’єктам, які реалізують
волю держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади) і виступають від її імені
як її законні представники.
57. Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його
обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально
сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У
межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом
держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням.
Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так
і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації
здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг
державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його обслуговування,
згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на
обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів,
передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.
Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються
Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних
договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові
зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад),
незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України
(рішенням про місцевий бюджет).

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить

обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство
фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів
України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду
України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний
бюджет України.
58. Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових
зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів
України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України. За
дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини вчиняє Міністр фінансів
України.

2. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки

Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових
зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального
сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території
реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної
інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій. Гарантія щодо виконання
боргових зобов’язань – це спосіб виконання зобов’язань, відповідно до яких держава
(Автономна Республіка Крим, громада міста) приймає на себе оформлене в письмовій формі
(гарантійний лист, договір про надання гарантії) грошове зобов’язання перед кредитором
здійснити платежі в обсязі, визначеному умовами надання гарантії, у разі невиконання
позичальником зобов’язань щодо повернення грошових коштів.

Гарантія може передбачати повне або часткове виконання боргових зобов’язань суб’єктів
господарювання. Проте, незалежно від умов надання гарантії, на практиці держава зазвичай не
допускає факту прострочення позичальником платежів і погашає зобов’язання відповідно до
умов договору про надання кредиту, гарантованого державою.

Гарантії можуть надаватися Міністром фінансів України, Міністром фінансів Автономної

Республіки Крим, керівниками виконавчих органів міських рад для виконання боргових
зобов’язань виключно в межах повноважень, встановлених Законом про Державний бюджет
України (рішенням про місцевий бюджет).
Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик),
залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або
державних (місцевих) гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідзивні та безумовні гарантії
банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених Національним банком
України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення та
сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх
отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою
Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про
Державний бюджет України.
Особливість місцевих гарантій полягає в тому, що вони надаються лише суб’єктам
комунального сектора відповідних територій із метою розвитку комунальної інфраструктури
або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

59. Рекредитування (надання позик за рахунок запозичень від інших суб’єктів) або
надання гарантій державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою
міста), якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України, здійснюється на
умовах:

1) платності;

2) строковості;

3) майнового забезпечення або забезпечення зустрічними, безвідзивними та безумовними

гарантіями банків, які дотримуються встановлених Національним банком України
обов’язкових економічних нормативів;

4) наявності запланованих джерел виконання боргових зобов’язань, забезпечених гарантіями

держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), коли ці джерела не є
коштами державного (місцевого) бюджету
Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів
(позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою
міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідзивні та
безумовні гарантії банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених
Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше
належне забезпечення та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого
бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України
(Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено
законом про Державний бюджет України.

6. У разі прийняття рішення
державні гарантії, суб'єктам
комунальної власності, розмір
України (щодо комунального
Республіки Крим,
про надання кредитів (позик), залучених державою або під
господарювання, у віданні яких є майно державної або
та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів
майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної
відповідною місцевою радою).

7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки

Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами
незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України
(рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16
цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів
господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

8. У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою

міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок
коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами
договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів
господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає
прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи
територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві)
гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких
реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади
міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання
погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були
передбачені відповідними договорами.

60.
Стаття 74. Запозичення до місцевих бюджетів
1. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають
обов’язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише
до бюджету розвитку, крім випадку, передбаченого статтею 73 цього Кодексу.
2. Держава не несе відповідальності по зобов’язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів.
3. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду
бюджету.
4. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10
відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого
бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.
5. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню,
обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка
погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення
протягом 5 наступних років.
6. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлюється Кабінетом Міністрів
України відповідно до умов, визначених цим Кодексом.

61. Метою створення Реєстру місцевих запозичень і місцевих гарантій є необхідність зібрання
та систематизації усіх угод про здійснення місцевого запозичення, договорів про місцеву гарантію,
про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів. Таку
реєстрацію веде Міністерство фінансів України, який містить інформацію про місцевий борг та
місцеві гарантії.
Для ведення Реєстру кожний позичальник та гарант, який отримав кошти в результаті здійснення
запозичень чи здійснив розрахунки з погашення чи обслуговування боргу, або виплати за договором
про гарантію, в тижневий термін подає Міністерству фінансів України таку інформацію:
1) інформацію про обсяги отриманих коштів;,
2) інформацію про обсяги погашення боргу, класифіковану за кредиторами та угодами про
запозичення;
3) інформацію про обсяги обслуговування боргу, класифіковану за кредиторами;
4) інформацію про обсяги виконаних гарантійних зобов’язань, класифіковану за кожною
гарантією;
5) інформацію про прострочення, неналежне виконання чи невиконання зобов’язань за угодою
про запозичення чи гарантію.
Після затвердження звіту про виконання бюджету кожний позичальник та гарант, який
отримував кошти в результаті здійснення запозичень чи здійснював у звітному періоді розрахунки з
погашення чи обслуговування боргу, або виплати за договором про гарантію, подає Міністерству
фінансів України таку інформацію:
1) копію рішення про місцевий бюджет за звітний період, копію звіту про виконання бюджету
за звітний період,
2) загальний обсяг місцевого боргу на кінець періоду,
інформацію про обсяги погашення боргу протягом звітного періоду, класифіковану за
кредиторами,
3) інформацію про обсяги обслуговування боргу протягом звітного періоду, класифіковану за
кредиторами,
4) інформацію про обсяги виконання гарантійних зобов’язань протягом звітного періоду,
класифіковану за кожною гарантією,
5) інформацію про прострочення, неналежне виконання чи невиконання зобов’язань за угодою
про запозичення чи гарантію.
Порядок ведення Реєстру та отримання відомостей з нього визначається Міністерством
фінансів України.
Міністерство фінансів України зобов’язане не розголошувати інформацію, що міститься в
угодах про місцеві запозичення, договорах про місцеві гарантії, договорах про відшкодування
витрат місцевого бюджету, або наданих для погодження проектах вказаних договорів та угод, якщо
така інформація визначена позичальником чи гарантом як конфіденційна відповідно до
законодавства України.
62. державний борг - загальна сума боргових зобов'язань
держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик)
станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного
запозичення;
 місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань
Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з
повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на
звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення;
63. боргове зобов'язання - зобов'язання позичальника перед
кредитором за кредитом (позикою), що виникло внаслідок випуску і
розміщення боргових цінних паперів та/або укладання кредитних
договорів;
гарантійне зобов'язання - зобов'язання гаранта
повністю або частково виконати боргові зобов'язання суб'єкта
господарювання - резидента України перед кредитором у разі
невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом
(позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію;

64. Класифікація боргу за типом боргового зобов'язання

Найменування

Внутрішній борг

Заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями

Заборгованість за середньостроковими зобов'язаннями

Заборгованість за короткостроковими зобов'язаннями і векселями

Заборгованість за іншими внутрішніми зобов'язаннями

Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у

вартісних оцінках вищезазначених статей

Зовнішній борг

Заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями

Заборгованість за середньостроковими зобов'язаннями

Заборгованість за короткостроковими зобов'язаннями і векселями

Заборгованість за іншими зовнішніми зобов'язаннями

Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у

вартісних оцінках вищезазначених статей

65. Класифікація боргу за типом кредитора

Найменування

Внутрішній борг

Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних

фондів

Заборгованість за позиками, одержаними з державних фондів

Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів вищих рівнів

Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів нижчих рівнів

Заборгованість перед банківськими установами

Заборгованість за позиками, одержаними від Національного банку України

Заборгованість за позиками, одержаними від інших банків

Заборгованість перед іншими органами управління

Заборгованість за позиками, одержаними від інших фінансових установ

Заборгованість за позиками, одержаними від нефінансових державних підприємств

Заборгованість за позиками, одержаними від нефінансового приватного сектора

Інша внутрішня заборгованість

Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій

Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у

вартісних оцінках вищезазначених статей

Зовнішній борг

Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій

економічного розвитку

Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних

держав

Заборгованість за позиками, одержаними від іноземних комерційних банків

Заборгованість за позиками, одержаними від постачальників

Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій

Коригування, пов'язане із змінами обсягів депозитів, цінних паперів та різницею у

вартісних оцінках вищезазначених статей

66. гарантований державою борг - загальна сума боргових

зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо
повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів
(позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями;
гарантований Автономною Республікою Крим чи
територіальною громадою міста борг - загальна сума боргових
зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо
повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів
(позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями;
67. видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм
та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету
не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету;
розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних
паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і
зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету,
проведення їх бюджетного відшкодування;
витрати бюджету - видатки бюджету, надання кредитів з
бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на
депозитах, придбання цінних паперів;
68. обслуговування державного (місцевого) боргу - операції
щодо здійснення плати за користування кредитом (позикою), сплати
комісій, штрафів та інших платежів, пов'язаних з управлінням
державним (місцевим) боргом. До таких операцій не належить
погашення державного (місцевого) боргу;
погашення державного (місцевого) боргу - операції з
повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов
кредитних договорів та/або випуску боргових цінних паперів;
управління державним (місцевим) боргом - сукупність
дій, пов'язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням і
погашенням державного (місцевого) боргу, інших правочинів з
державним (місцевим) боргом, що спрямовані на досягнення
збалансованості бюджету та оптимізацію боргового навантаження;
69.
Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою
міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської
ради за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи
міської ради) та суб'єктом господарювання передбачаються
зобов'язання такого суб'єкта господарювання з погашення та
обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання
або неналежне виконання таких зобов'язань за договором тягне
перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної
громади міста) права стягнення простроченої заборгованості у
повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста) зобов'язань за
такими кредитами (позиками).
Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед
державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою
міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під
державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету
(включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та
пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами
державної податкової служби, що є органами стягнення такої
заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом
України ( 2755-17 ) або іншим законом, включаючи погашення такої
заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
70. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої
заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

71
10. Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді
міста) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим
чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а
також за кредитом з бюджету, органи державної податкової служби оскаржують його у
встановленому законом порядку до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами,
Верховним Судом України.

72
1. Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних
(місцевих) гарантій визначаються на кожний
бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного

періоду не може перевищувати 60
відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити
заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями цього
Кодексу.

73
Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи
територіальною громадою міста боргу
(без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних
фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200
відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу
надходжень бюджету розвитку (без урахування
обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів),
визначеного прогнозом відповідного місцевого
бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21
цього Кодексу.
У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
відповідна міська рада зобов'язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу
у відповідність із положеннями цього Кодексу.

4. З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу та

державних (місцевих) гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр державного боргу і
гарантованого державою боргу, Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та
місцевих гарантій.
74

Місцеві позики – це операції, пов’язані з одержанням коштів на умовах повернення, платності і

терміновості, у результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, пов’язані з поверненням
цих коштів у бюджет. Позики в місцевий бюджет можуть здійснюватися лише з бюджету розвитку,
або для покриття касових розривів у період виконання наповнення місцевого бюджету.

Місцеві позики виникають у наступних випадках:

ºпозики (позички) з бюджетів вищого рівня;

ºпозики в комерційних банках;

ºбюджетні гарантії при позиках комерційних структур, у тому числі на потребу дохідної частини
місцевого бюджету (у частині будівництва шкіл, лікарень і т.д.)
ºвипуск муніципальних позик.

Позики з державного бюджету надаються місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових
розривів у період виконання загального фонду бюджету протягом бюджетного року.

Стаття 73. Позики місцевим бюджетам

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі

органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або

відповідної місцевої ради можуть отримувати:

1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та

бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах
поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням
Кабінету Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів -
у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання та погашення таких позик
визначається Міністерством фінансів України;

2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів відповідно до частини

п'ятої статті 43 цього Кодексу;

3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових

обсягів кошика доходів місцевих
бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного
казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими
коштами. Порядок та умови отримання і погашення таких позик визначаються
Кабінетом Міністрів України

2. Надання позик з одного бюджету іншому забороняється.

Державний кредит (позика)— це сукупність економічних відносин, що виникають між державою

та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями,
іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно
питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності,
строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в
яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

За економічною сутністю державний кредит — форма вторинного перерозподілу ВВП. Його

джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

— покриття бюджетного дефіциту;

— регулювання грошового обігу;

— залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, будучи джерелом

його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди
цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать
позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валютних резервів центрального
банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ.
 Державні запозичення — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для
цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів
господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й
реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному
здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань
(векселів).

75
Стаття 74. Особливості здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій
1. Місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету
Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи
оновлення стратегічних об'єктів довготривалого користування або об'єктів, які забезпечують
виконання завдань Верховної Ради Автономної
Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної
Республіки Крим і територіальних громад міст.

2. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з

Міністерством фінансів України.
3. Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих
гарантій. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов'язань за якими
забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету,
а також зміни істотних умов таких договорів
реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

4. Держава не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями Автономної Республіки

Крим і територіальних громад.

5. Видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду

місцевого бюджету.

6. Видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати

10 відсотків видатків загального
фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується
обслуговування місцевого боргу.

7. Якщо у процесі погашення місцевого боргу та платежів з його обслуговування, обумовлених

договором між кредитором та позичальником, порушується графік погашення з вини
позичальника,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада не мають права здійснювати
нові місцеві запозичення протягом п'яти наступних років.

8. Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій встановлюється

Кабінетом Міністрів України
відповідно до умов, визначених цим Кодексом.
76

2. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з

Міністерством фінансів України.
3. Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих
гарантій. Усі договори про місцеві
запозичення, договори, виконання зобов'язань за якими забезпечено місцевими гарантіями, та
договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких
договорів реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

4. Держава не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями Автономної Республіки

Крим і територіальних громад.

77
Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету - загальний та спеціальний фонди. Таке
розмежування первісне було запропоновано в Законі України "Про Державний бюджет України на
2000 рік" і з того часу поступово перейшло на місцеві бюджети. Зокрема, у межах наявних фондів
кошториси бюджетних установ складаються з двох частин - загального та спеціального фондів.

До загального фонду бюджету включаються всі доходи (за винятком тих, що надходять до
центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також
фінансування загального фонду, фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються
поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають
конкретного цільового призначення - вони формують централізований фонд держави, за рахунок
якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами.
До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призначення на видатки за рахунок
конкретно визначених джерел надходжень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних
коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду. Джерела
формування спеціального фонду визначаються виключно законами.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для
зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду
бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених
джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані
розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
78
бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також
організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок
відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими;
власні надходження бюджетних установ - кошти, отримані в установленому порядку бюджетними
установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а
також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності;

4. Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду

бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із
законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

79

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті

51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними

установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень

підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок

надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей,

покриття витрат, пов'язаних з
організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок
надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і

енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої
групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

80

Так ЛНУ І.Франка може відкрити депозит за рахунок коштів сплачених за навчання відповідно до ч.
9 статті 13 Бюджетного кодексу :
9. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття позабюджетних
рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних
установ) органами
державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється, крім випадку, передбаченого
частиною восьмою статті
16 цього Кодексу, а також крім розміщення закордонними дипломатичними установами
України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому
Кабінетом
Міністрів України, та розміщення вищими і професійно-технічними навчальними закладами на
депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо
таким закладам законом надано відповідне право.

81

1.Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не

мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету.
2. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно
Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими
державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.
3. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків
загального фонду відповідного бюджету.

82

Місцевий резервний фонд може створюватись за рішенням відповідної ради – ст.24БК

83
надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти,
залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами
державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або
органами місцевого самоврядування;
84
фінансовий норматив бюджетної забезпеченості -
гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень
фінансового забезпечення повноважень Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих
органів місцевого самоврядування, що використовується для
визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;
85
1)надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти,
залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами
державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або
органами місцевого самоврядування;

2) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості -

гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень
фінансового забезпечення повноважень Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих
органів місцевого самоврядування, що використовується для
визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;

86
Бюджет розвитку місцевих бюджетів

1. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів

включають:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній

власності, в тому числі від продажу земельних ділянок
несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)

господарських товариств, що є у власності відповідної
територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного

бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені
за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету

за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом

та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73
цього Кодексу);

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних

проектів.

2. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної

Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що
утворюється за умовами, визначеними статтею 73 цього Кодексу);

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів

місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів
підприємницької діяльності.

3. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною

спеціального фонду місцевих бюджетів.

87
Відповідно до ст. 95 Конституції України бюджетна система будується на засадах справедливого й
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами та
закріплює виключно законодавче й цільове регулювання будь-яких видатків держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; проголошує ідею
збалансованості бюджету; закріплює принцип звітності і прозорості (оприлюднення) звітів про
доходи й видатки Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

88
принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України
забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням
бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів
та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

89
У частині третій статті 95 Конституції України
( 254к/96-ВР ) словосполучення "збалансованість бюджету"
використовується в контексті "держава прагне до збалансованості
бюджету України". Конституційний Суд України вважає за необхідне
дати офіційне тлумачення всього положення частини третьої
статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) у системному зв'язку
з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що в аспекті

конституційного подання положення частини третьої статті 95
Конституції України ( 254к/96-ВР ) "держава прагне до
збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з
положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти як намагання держави при
визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків
та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть
вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися
рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах
справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами, територіальними громадами враховувати
загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод
людини та гідних умов її життя.
90
принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.
Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи
влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних
місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за
бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними
відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями
використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради
Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від
одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;
п.3 ст.7 БК

91. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів і
витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної
влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Цей принцип
вимагає обліку та включення до бюджету всіх без винятку доходів і витрат, які мають акумулюватись
на єдиному казначейському рахунку та інших бюджетних рахунках згідно з бюджетною
класифікацією. Цей принцип застосовується на всіх стадіях бюджетного процесу, але не виключає і
певної спеціалізації використання коштів, цільової спрямованості їх використання (згідно зі ст. 13
Бюджетного кодексу України у рамках бюджету існує спеціальний фонд).
Згідно п.4 ст.7 БКУ принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження
бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються
відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування;
92. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реалістичних макро-показниках економічного
і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що
здійснюються відповідно до затверджених методик і правил. Формування бюджетних показників
здійснюється на підставі затверджених постановою Верховною Радою України Основних напрямів
бюджетної політики на наступний бюджетний період, а також затверджених постановою Кабінету
Міністрів України стратегічних напрямків розвитку бюджетної системи на середньострокову
перспективу, які містять найсуттєвіші обґрунтовані бюджетні показники.
Згідно п.5 ст.7 принцип обґрунтованості - бюджет формується на
реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку
України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що
здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
93. Принцип ефективності. При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу
мають прагнути до досягнення запланованих цілей за умови залучення мінімального обсягу
бюджетних коштів та досягнення максимального результату за використання визначеного бюджетом
обсягу коштів. Реалізація цього принципу спрямована на досягнення найбільш повної та своєчасної
реалізації завдань держави. Його додержання дає змогу перейти до контролю за досягненням
кінцевого результату при витрачанні бюджетних коштів, забезпечити їх ефективне використання,
найбільш повне задоволення потреб за рахунок централізованих грошових фондів.
Згідно п.6 ст.7 принцип ефективності та результативності - при складанні
та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають
прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної
системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки,
шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих
державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням
(далі - гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу
бюджетних коштів та досягнення максимального результату при
використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
94. Принцип субсидіарності. Розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими
бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватись на максимально можливому
наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Цей принцип формує
засади найефективнішого надання суспільних послуг безпосередньо споживачам. Децентралізація
видатків у бюджетах забезпечує найбільш точне закріплення коштів відповідного бюджету за
отримувачами бюджетних коштів, ефективніше виконання видаткових повноважень на місцях.
Метою розмежування видатків між ланками бюджетної системи є підвищення ефективності їх
використання. Однаковий рівень бюджетної забезпеченості на різних рівнях обумовлюється
закріпленням відповідних доходів за ланками бюджетної системи та наданням міжбюджетних
трансфертів. Утім посилання на принцип субсидіарності не відповідає на питання, чому видатки
розділено між місцевими бюджетами саме на три групи: 1) видатки на фінансування бюджетних
установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг,
гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів; 2) видатки на фінансування
бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих
державою для всіх громадян України; 3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які
забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або
фінансування програм, потреба в яких є в усіх регіонах України. Натомість ефективний розподіл має
ґрунтуватись на законодавчому розмежуванні функціональних повноважень територіальних органів
влади, що, на жаль, не відбувається.
Згідно п.7 ст.7 принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між
державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими
бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого
наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього
споживача;
95. Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються
тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Тобто бюджетні кошти використовуються їх
розпорядниками та одержувачами для чітко визначеної мети, на яку спрямовані бюджетні видатки.
За нецільове використання бюджетних коштів, бюджетні правопорушення встановлена фінансова та
адміністративна відповідальність для розпорядників коштів.
Згідно п.8 ст.7 БКУ принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні
кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними
призначеннями та бюджетними асигнуваннями;
96. Принцип справедливості та неупередженості. Бюджетна система України будується на засадах
справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і
територіальними громадами. За рахунок бюджетної системи гарантується та забезпечується
однаковий доступ усіх громадян України до соціальних програм, освіти, охорони здоров'я незалежно
від місця їх проживання як на стадії формування надходжень доходів відповідних бюджетів, так і при
розподілі трансфертів, збалансуванні бюджетів.
Згідно п.9 ст.7 БКУ принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України
будується на засадах справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і
територіальними громадами;

97=95

98. Принцип публічності та прозорості. Інформація про бюджет має бути оприлюднена.
Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

— проекту закону про державний бюджет;

— закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є його невід'ємною
частиною;

— інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року;

— інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

— іншої інформації про виконання Державного бюджету України. Проект закону про державний
бюджет підлягає обов'язковій публікації в

газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.
Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднене не пізніше ніж через 10 днів з дня його
прийняття. Норми бюджетного кодексу гарантують доступність інформації щодо кожної стадії
бюджетного процесу, показників проекту бюджету, прийнятого бюджету, звіту про його виконання,
проекту щодо основних напрямів бюджетної політики. Відповідними процесуальними нормами
забезпечуються гарантії гласності, оприлюднення закону та рішень про бюджет, етапів підготовки та
розгляду звітів про виконання бюджету тощо.
Згідно п.10 ст.7 БКУ принцип публічності та прозорості - інформування
громадськості з питань складання, розгляду, затвердження,
виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також
контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.
Контрольні питання до заняття 2:
1. Якими повноваження наділена держава Україна стосовно усіх бюджетів що входять до
бюджетної системи та зокрема стосовно державного бюджету?

Повноваження України як суверенної держави у сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони
конкретизуються через повноваження органів державної влади, що виступають від імені держави.
Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі
бюджету належать:

- визначення основних напрямів бюджетної політики ; встановлення загальних принципів організації і

функціонування бюджетної системи України; визначення видів видатків, що вносяться до Державного
бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, шо виключно законом про
Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і
цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами;

- визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються державний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92
Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно
законами;

- розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами;

- розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів

(ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки
Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного
бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що
передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України (ст. 102,103,105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108
Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюджетного кодексу);
встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142
Конституції України та ст. 64-69,73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних
повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України
"Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ
бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу); складання
зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного
керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115
Бюджетного кодексу).

Ці повноваження Україна має як держава, на території якої здійснюється єдина бюджетно-фінансова

політика.

Друга група повноважень України пов’язана з тим, що головну роль у її бюджетній системі відіграє
Державний бюджет. У сфері свого бюджету держава має такі повноваження: на затвердження
Державного бюджету України; на складання Державного бюджету за загальним і спеціальним фондами;
на отримання закріплених за Державним бюджетом доходів; на визначення напрямів використання
бюджетних асигнувань (призначень) і їх розмірів за напрямами; на створення в Державному бюджеті
резервного фонду для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру і не могли
бути передбачені під час складання проекту бюджету, розміром не більш як один відсоток обсягу витрат
загального фонду бюджету; на визначення видів видатків, які внесено до Державного бюджету і які
забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність і суверенітет, незалежне судочинство та
інші витрати, що не передаються до місцевих бюджетів; на надання трансфертів з Державного бюджету
у вигляді:

1) дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст
Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення;
2) субвенції на здійснення програм соціального захисту;
3) субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних
повноважень унаслідок надання державою податкових пільг;
4) субвенції на виконання інвестиційних проектів;
5) інших субвенцій. Розміри цих міжбюджетних трансфертів затверджуються в Державному бюджеті
окремо для кожного бюджету.

У межах повноважень, що встановлюються щорічними законами про Державний бюджет, Кабінет

Міністрів України в особі міністра фінансів може надавати гарантії щодо виконання боргових
зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності на умовах платності, терміновості, майнового
забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від інших суб’єктів. Законом про Державний бюджет
України Верховна Рада України щорічно встановлює граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього
державного боргу, основна сума якого не повинна перевищувати 60% фактичного обсягу валового
внутрішнього продукту України

Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право на здійснення
внутрішніх і зовнішніх запозичень в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет
України (ст. 15 Бюджетного кодексу України).Держава в особі Верховної Ради України та органів
виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції
України, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу між державою,
Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням встановлюються відносини з приводу
забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на
них функцій (ст. 142 Конституції України). Держава зобов’язана:
— надавати фінансову підтримку органам місцевого самоврядування і брати участь у формуванні
місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції України);
- гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення
послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);
— затверджувати диференційовані і єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і
податків до місцевих бюджетів вищого рівня (ст. 65,66,68 Бюджетного кодексу);

2. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого

самоврядування стосовно державного бюджету?

Щодо Державного бюджету України:

- право отримувати з Державного бюджету України в повному обсязі фінансування для здійснення
окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються
їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування
кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами
порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об’єкти державної власності, а органи місцевого
самоврядування сприяють повному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на
своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних,
закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і
субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);
- право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів
місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;
- право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, що пов’язані з виконанням (1) власних повноважень
і (2) делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);
- право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів,
які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);
- право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов’язаних зі
здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов’язаних із
розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

3. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого

самоврядування стосовно власного бюджету?

Щодо власного бюджету:

- право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети (п. 4 ст.
138, 143 Бюджетного кодексу);
- право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні
мінімальних соціальних потреб, установленому законом.

Автономна Республіка Крим і місцеві ради можуть приймати бюджети з дефіцитом, але тільки в частині
дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих бюджетів покривається за рахунок запозичень.Не
допускається затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів з
дефіцитом (ст. 72 Бюджетного кодексу).

4. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого

самоврядування стосовно бюджету нижчого рівня?

Стосовно бюджетів нижчих рівнів органи місцевого самоврядування мають право затверджувати
нормативи відрахувань, визначати джерела доходів, здійснювати фінансову підтримку у формі
дотацій вирівнювання.

5. Дайте визначення та розкрийте сутність міжбюджетних відносин? Яка мета регулювання

бюджетних відносин? Які системи організації міжбюджетних відносин відомі світовій практиці,
у чому їх суть?

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та

місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами,
необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на
здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними
ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Організація бюджетного регулювання в країні прямо залежить від державного устрою. В унітарних
країнах бюджетна система практично завжди є високоцентралізованою, місцеві бюджети є
невеликими за обсягами, а фінансові потоки з центрального бюджету до місцевих – значними.
Феномен бюджетного федералізму однаковою мірою стосується як федеративних, так і унітарних
держав. У федеративних державах бюджетне регулювання є часткою відносин бюджетного
федералізму.
Модель побудови міжбюджетних відносин, яка спочатку сформувалася в США, а потім
поширилася в країнах не тільки федеративних, але й унітарних за державним устроєм, – модель
бюджетного (в англомовній літературі – фіскального) федералізму в разі послідовної імплементації
створює правові, організаційні та економічні механізми набуття органами місцевого самоврядування
реальної, не декларованої зверху, самодостатності й здатності власноруч, а не за настановами
загальнодержавного центру розв’язувати проблеми локального життя [5].
На жаль, обмежена інформованість, політичні перестороги і забобони призвели до недостатньої
обізнаності вітчизняних науковців і практичних фахівців щодо сутності концепції бюджетного
федералізму, можливості її введення в умовах сучасної України. На сьогодні в українській фаховій
літературі склалися два підходи стосовно визначення практичного значення концепції бюджетного
федералізму: прибічники першого – традиційного підходу наполягають на неможливості її
застосування в умовах унітарної держави, інші, їх сьогодні меншість, – підкреслюють універсальне
значення цієї концепції як загальної методології демократичної трансформації системи місцевого
самоврядування.
Світовий досвід свідчить, що формування бюджетів усіх рівнів у кожній країні – це тривалий і
складний процес. Бюджетний федералізм формується під впливом безлічі чинників історичного,
національного, політичного і соціально-економічного характеру. Будь-яка модель бюджетного
федералізму базується на трьох головних складових, що є обов’язковими умовами її ефективного
функціонування, таких як [3]:
– чітке розмежування повноважень між усіма рівнями влади за видатками;
– наділення відповідних рівнів влади достатніми для реалізації цих повноважень фіскальними
ресурсами;
– врегулювання вертикальних і горизонтальних дисбалансів за допомогою системи міжбюджетних
трансфертів з тим, щоб забезпечити на всій території країни стандарт державних послуг.
Позитивність теорії бюджетного федералізму, крім розподілу повноважень між рівнями влади,
полягає в розподілі рівнів податкового навантаження між незалежними адміністративно-
територіальними одиницями, що конкурують між собою. Чіткий розподіл повноважень між органами
влади в розвинутих зарубіжних країнах зафіксовано в конституції та законах. Центр уваги у
видаткових повноваженнях поступово переноситься до низових ланок бюджетної системи, які
наділяються самостійністю.

6. В чому полягає різниця між закріпленими та регульованими доходами?

Закріплені доходи — це доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі
закріплюються за тим чи іншим бюджетом. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів
визначається чинним законодавством.
Регулюючі доходи — це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної
системи України. Перелік регулюючих доходів визначається законодавством України про бюджетну
систему і про місцеві органи влади. Уточнення переліку регулюючих доходів здійснюється у
щорічних законах про державний бюджет України.
Регульовані доходи - це ті грошові надходження, які передаються з Державного бюджету до місцевих
бюджетів з метою збалансування доходів та видатків (міжбюджетні трансферти).

Закріплені доходи – це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на

стабільній, довгостроковій основі, які закріплюються за певним бюджетом. Перелік
закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про
бюджетну систему.
Регульовані доходи – це також одна з форм доходів, що передаються центральною
владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня
до бюджетів нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих
доходів в Україні щороку встановлювались у Законі “Про Державний бюджет”. Тобто регульовані
доходи – це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної
системи.

7. Розкрийте поняття та призначення доходів місцевих бюджетів що враховуються при

визначенні міжбюджетних трансфертів (“кошик № 1” місцевих бюджетів) та не враховуються
при визначенні міжбюджетних трансфертів (“кошик № 2” місцевих бюджетів)?

8. Який склад доходів Державного бюджету України (стаття 29 Бюджетного кодексу

України)?

9. Який склад доходів місцевих бюджетів що враховуються при визначенні обсягу

міжбюджетних трансфертів (“кошик № 1”) (статті 64, 66 Бюджетного кодексу України)?

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при

визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини,
заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст
Києва та Севастополя;
3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання
води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та
Севастополя користувачами води за місцем її забору;
4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин
загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального
шельфу і виключної (морської) економічної зони), що зараховується до міських бюджетів міст Києва
та Севастополя;
5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст
Києва та Севастополя;
6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються
виконавчими органами відповідних місцевих рад;
7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та
Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового
ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю
виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що
зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють
діяльність на території міст Києва та Севастополя;
9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним
та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим
плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських
бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва
та Севастополя;
10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що
зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють
діяльність на території міст Києва та Севастополя;
11) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), що зараховується до міських бюджетів міст Києва
та Севастополя;
12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;
 13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами,
що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють
діяльність на території міст Києва та Севастополя;
14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими
виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які
здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

10. Яка частина податку на доходи фізичних осіб включається до доходів місцевих бюджетів,
що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів “кошик №1” (стаття 65
Бюджетного кодексу України)?

До доходів бюджету міста Києва зараховується 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що
сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України ( 2755-17 ) на території міста
Києва. До доходів бюджету міста Севастополя зараховується 100 відсотків податку на доходи
фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України ( 2755-17 )
на території міста Севастополя.
До доходів бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення
зараховується 75 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується)
згідно з Податковим кодексом України ( 2755-17 ) на території цих міст.
До доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25 відсотків
податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом
України ( 2755-17 ) на відповідній території.

11. Який склад доходів місцевих бюджетів , що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів (“кошик № 2” місцевих бюджетів) (стаття 69 Бюджетного кодексу
України)?

До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу

міжбюджетних трансфертів, належать:

1) фіксований податок, що зараховується до місцевих бюджетів у порядку, визначеному статтями

65 і 66 цього Кодексу для податку на доходи фізичних осіб;
2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.
Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником
яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські
ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних,
міських, селищних та сільських бюджетів;
3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата
за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне
використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових
ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в
порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а
щодо водних об'єктів - за місцем податкової реєстрації платника збору;
4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
7) місцеві податки і збори (крім єдиного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від
земельної ділянки), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи збір за
провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження
торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних,
малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах);
8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;
9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що
вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим,
відповідними місцевими радами;
 10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих
вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово
вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом
надано відповідне право);
11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;
12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та
виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів
договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів
місцевих бюджетів;
14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що
перебуває в комунальній власності;
15) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;
16) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (крім платежів, визначених пунктом 5
частини другої цієї статті);
17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції
конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом
України "Про здійснення державних закупівель" ( 2289-17 ), в частині здійснення закупівель за
рахунок коштів місцевих бюджетів;
18) кошти, отримані від учасника - переможця процедури закупівлі під час укладання договору
про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-
переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;
19) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що
утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину,
метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими
підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;
20) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник
або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом,
усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її
прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а
також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;
21) інші доходи, що підлягають зарахуванню до місцевих бюджетів відповідно до законодавства
та є такими, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

12. Які види видатків передбачені статтею 82 Бюджетного кодексу України, за рахунок
коштів яких бюджетів вони здійснюються?

13. Які критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами закріплені статтею
86 Бюджетного кодексу України? Чи відповідають такі критерії принципу субсидіарності
бюджетної системи?

14. Який склад видатків та кредитування Державного бюджету України (стаття 30

Бюджетного кодексу України)? Які видатки здійснюються з Державного бюджету України
(стаття 87 Бюджетного кодексу України)?

15. Який склад видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних
трансфертів (“кошик № 1” місцевих бюджетів) (статті 88, 89, 90 Бюджетного кодексу України)?

16. Який склад видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні

міжбюджетних трансфертів (стаття 91 Бюджетного кодексу України)?

17. Що таке міжбюджетні трансферти?

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до
іншого.

18. Які види міжбюджетних трансфертів закріплені в статті 96 Бюджетного кодексу? Який із
видів бюджетних трансфертів не передбачається в українському бюджетному законодавстві ?
Чому ?

Відповідно до статті 96 Бюджетного кодексу України, міжбюджетні трансферти класифікуються як:

 дотація вирівнювання;
 субвенція;
 кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих
бюджетів («від'ємні міжбюджетні трансферти»);
 додаткові дотації.

19. Які міжбюджетні трансферти передаються з Державного бюджету України і до яких

бюджетів?

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам
міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної
Республіки Крим та обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у
державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;
2) додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;
3) субвенції на здійснення державних програм соціального захисту;
4) додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при
визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою;
4-1) субвенція на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної
власності у населених пунктах;
5) субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів);
6) інші додаткові дотації та інші субвенції.

20. Дайте визначення “дотації вирівнювання” (п. 22 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу
України)?

Дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету,

який його отримує
21. Дайте визначення “субвенції” (п. 48 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України)? Яка
різниця між дотацією і субвенцією?

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному

органом, який прийняв рішення про надання субвенції
Різниця між дотацією та субвенцією полягає в меті використання коштів: в дотації цього немає, при
наданні субвенції чітко визначено мету використання наданих коштів. Тому, навряд чи, можна
характеризувати субвенцію, як кошти, виділені на безповоротній основі (стаття 9 Кодексу), вони
повертаються в разі нецільового використання.

22. Який спосіб визначення розміру дотації вирівнювання закріплено в частині 1 статті 98
Бюджетного кодексу України? Дайте визначення “фінансовому нормативу бюджетної
забезпеченості” (п. 50 частини 1 статті 2, стаття 94 Бюджетного кодексу України), “коригуючих
коефіцієнтів” (стаття 95 Бюджетного кодексу України) та “коофіцієнту вирівнювання” (п. 27
частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України)?

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних

бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно
Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями,
виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу
міжбюджетних трансфертів.
Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами,
що враховують відмінності у вартості надання гарантованих послуг залежно від:
1) кількості населення та споживачів гарантованих послуг;
2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з
часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.
Коефіцієнт вирівнювання - показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що
передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою стимулювання нарощування
доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного планування;

23. Які показники має враховувати формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів
відповідно до частини 2 статті 98 Бюджетного кодексу України?

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів ( 1149-2010-п ), визначених пунктами 1 та 3

частини першої статті 96 цього Кодексу, затверджується Кабінетом Міністрів України і має
враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету;

4) розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання;

6) норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості

населення.

У разі внесення змін до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів на плановий

бюджетний період проект таких змін та аналітичні розрахунки і порівняльні таблиці щодо впливу
запропонованих змін подаються разом з проектом закону про Державний бюджет України,
схваленим Кабінетом Міністрів України.

24. Яким чином доводяться до місцевих державних адміністрацій та органів місцевого

самоврядування обрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів? (частина 8 статті
75, п. 3 частини 3 статті 101 Бюджетного кодексу України)?

Міжбюджетні трансферти між районним бюджетом та бюджетами місцевого самоврядування

визначаються відповідно до цього Кодексу з урахуванням таких вимог:

Районна державна адміністрація у п'ятиденний строк від терміну, визначеного частиною дев'ятою
статті 75 цього Кодексу, здійснює розрахунки міжбюджетних трансфертів та подає їх Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для перевірки і надання висновку
щодо відповідності Формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом
та відповідними бюджетами місцевого самоврядування, а також доводить такі розрахунки до відома
відповідних органів місцевого самоврядування.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути ухвалені Верховною
Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою з урахуванням положень статті 52
цього Кодексу, в разі необхідності перерозподілу бюджетних призначень між головними
розпорядниками бюджетних коштів (за наявності відповідного обґрунтування) та в інших випадках,
передбачених цим Кодексом.
25. Яким чином визначаються міжбюджетні трансферти у випадках коли рішення про
районний бюджет не затверджено? (п. 4 частини 3 статті 101 Бюджетного кодексу України)?

Якщо рішення про районний бюджет не затверджено у термін, визначений частиною другою статті
77 цього Кодексу, рішення про встановлення обсягів міжбюджетних трансфертів між районним
бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування приймається Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, обласною радою за поданням Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, обласної державної адміністрації з урахуванням вимог цього Кодексу та Формули розподілу
обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого
самоврядування.

26. Розкрийте механізм застосування нормативів щоденних відрахувань дотацій вирівнювання з

бюджету та коштів що передаються до державного бюджету?
27. В якому порядку відбувається перерахування коштів міжбюджетних трансфертів установами
Державної казначейської служби (стаття 108 Бюджетнго кодексу України)?
28. В якому порядку здійснюється перерахування коштів між місцевими бюджетами на здійснення
видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів?
(стаття 92 Бюджетного кодексу України)?
29. В якому порядку здійснюється перерахування коштів між місцевими бюджетами на здійснення
видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів? (стаття
93 Бюджетного кодексу України)?
30. Чи можуть тимчасово вільні кошти місцевих бюджетів розміщуватися на вкладних
(депозитних) рахунках в установах банків?
31. Проаналізуйте Концепцію реформування місцевих бюджетів затверджену Розпорядження
Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. №308-р. Які основні напрямки реформування
міжбюджетних відносин на сьогодні в Україні вже реалізовані?
 Тема 4: Бюджетний процес України (4 год.)
Контрольні питання до заняття 1:
1. Що таке бюджетний процес?
бюджетний процес - регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду,
затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням
бюджетного законодавства;
2. Розмежуйте поняття «бюджетний період» та «бюджетний цикл»?
Необхідно розмежовувати бюджетний цикл і бюджетний період. Бюджетний цикл включає весь
період (від початку складання бюджету до затвердження звіту про його виконання) та може тривати
понад два роки. Тобто бюджетний цикл охоплює дію на всіх стадіях бюджетного процесу. При цьому
треба враховувати й можливість розширення бюджетного циклу за рахунок пільгових бюджетних
строків, коли триває дія капітальних асигнувань минулого бюджетного року, у разі якщо ці
асигнування не були використані в поточному бюджетному періоді. Бюджетний період відповідає
стадії виконання бюджету та охоплює період, на який затверджується бюджет, а за особливими
обставинами -- на інший період.
3. Чи може бути змінений бюджетний період при введенні надзвичайного стану на території
однієї з областей ?
Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за
особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті. Особливими
обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено
частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення
надзвичайного стану в Україні.
4. Які стадії бюджетного процесу передбачає чинне законодавство України? Який період часу
охоплює кожна стадія бюджетного процесу?
Стадіями бюджетного процесу визнаються:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий
бюджет);
3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України
(рішення про місцевий бюджет);
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
2. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного
законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до
законодавства.

5. Що таке державні цільові програми, які їх види, значення при складанні проекту бюджету?
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державні цільові програми
Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на
розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або
адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного
бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним
забезпеченням.
Державні цільові програми поділяються на:
загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-
культурного розвитку, охорони довкілля (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які
охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період
виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;
інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а
також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що
потребують державної підтримки.
Стаття 3. Класифікація державних цільових програм
За своєю спрямованістю державні цільові програми поділяються на:
економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем
виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення
ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;
наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі
природничих, суспільних і технічних наук;
науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем,
створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та
конкурентоспроможної продукції;
соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем
безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони
здоров'я та освіти;
національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно-культурного розвитку,
збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб
людини;
екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання
катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;
оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;
правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю
та державної безпеки.
Державні цільові програми можуть бути спрямовані на розв'язання інших проблем, у тому числі
регіонального розвитку, що мають державне значення.
6. Які органи складають прогноз державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні
періоди, які індикативні показники він повинен включати (частина 1 статті 21 Бюджетного
кодексу України)?
Стаття 21. Складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди
1. Міністерство фінансів України за участю центрального органу виконавчої влади з питань
економічної політики, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів
державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два
бюджетні періоди, який ґрунтується на щорічному посланні Президента України до Верховної Ради
України про внутрішнє і зовнішнє становище України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів
України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних
цільових програмах.
Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди включає
індикативні прогнозні показники:
1) основних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням
показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих
цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року,
прибутку підприємств, фонду оплати праці, рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а
також інших показників, які застосовуються при складанні проекту бюджету);
2) зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і
кредитування;
3) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;
3-1) державного боргу та гарантованого державою боргу, що визначаються з урахуванням
стратегії управління державним боргом. Така стратегія затверджується Кабінетом Міністрів України
і включає визначення пріоритетних цілей і завдань управління державним боргом на
середньострокову або довгострокову перспективу та засобів їх реалізації;
4) за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання
інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою
кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Такі бюджетні
програми за умови схвалення у встановленому законодавством порядку відповідних інвестиційних
програм (проектів) включаються до прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим
два бюджетні періоди протягом усього строку їх реалізації з урахуванням вимог цього Кодексу;
5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами.
Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається
до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України, уточнюється
на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України та схвалюється Кабінетом Міністрів
України у місячний строк з дня опублікування закону про Державний бюджет України.
7. Назвіть учасників бюджетного процесу?
3. Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними
повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами), а саме: Верховна
Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України,
Національний банк України, місцеві ради та ін.; розпорядники та одержувачі бюджетних коштів,
органи державного фінансового контролю. Всі ці суб’єкти наділені відповідними бюджетними
повноваженнями, що реалізуються на відповідних стадіях бюджетного процесу.
8. Назвіть повноваження НБУ та Міністерства фінансів України під час складання проектів
бюджетів.

9. Визначте роль Кабінету міністрів України у бюджетному процесі.

До бюджетних повноважень Кабінету Міністрів України належать: розроблення та подання
Верховній Раді України проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний
період; розроблення та подання Верховній Раді України проекту закону про Державний бюджет
України на наступний бюджетний період; забезпечення виконання закону про Державний бюджет
України; підготовка та подання Верховній Раді України звітів про виконання Державного бюджету
України; розрахунок показників зведеного бюджету України та підготовка звіту про його виконання;
прийняття рішень щодо використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
прийняття рішень про здійснення державних запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом
про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, та ін.
10. Охарактеризуйте основні повноваження Верховної Ради України у бюджетному процесі.
Верховна Рада України наділена такими бюджетними повноваженнями: визначення бюджетної
політики держави; прийняття постанови про схвалення або взяття до відома Основних напрямів
бюджетної політики на наступний бюджетний період; визначення бюджетних повноважень усіх
учасників бюджетного процесу, складу і обсягів доходів та видатків Державного бюджету України;
затвердження показників соціально-економічного розвитку країни, необхідних для формування
бюджетів усіх рівнів; розгляд і прийняття Закону про Державний бюджет на відповідний період та
внесення змін до нього; розгляд і прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету
України тощо.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету наділений такими бюджетними повноваженнями:
відстеження, опрацювання та узагальнення пропозицій і висновків комітетів Верховної Ради
України, народних депутатів України до проекту закону про Державний бюджет та законопроектів,
які впливають на дохідну й видаткову частини бюджетів; підготовка висновків і необхідних
матеріалів та подання їх на засіданні Верховної Ради у першому, другому й третьому читаннях
проекту закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період; заслуховування
інформації міністрів, керівників державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, а також головних розпорядників і
розпорядників бюджетних коштів щодо виконання бюджетних повноважень на всіх стадіях
бюджетного процесу; відстеження виконання, його оцінка та підготовка висновків про виконання
закону про Державний бюджет протягом року.
11. Дайте визначення “головного розпорядника бюджетних коштів” та “розпорядника
бюджетних коштів”?
головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до
статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;
розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на
отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету;

12. Дайте визначення одержувачів бюджетних коштів?

одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має
статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення
заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету;
13. Дайте визначення та розмежуйте поняття «бюджетне призначення», «бюджетне
асигнування», «бюджетне забов’язання»?
бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим
Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має
кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;
бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до
бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має
кількісні, часові та цільові обмеження;
бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення
замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних
операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього
ж періоду або у майбутньому;
14. Хто може бути головним розпорядником бюджетних коштів (частина 2 статті 22
Бюджетного кодексу України)?
2. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, -
установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України,
Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені
Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України,
Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України,
Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України,
Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом
Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;
2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки
Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної
Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також
міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, -
місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської
міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих
рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган,
функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої
місцевої ради.
15. Якими повноваженнями наділені головні розпорядники бюджетних коштів (частина 5
статті 22 Бюджетного кодексу України)?
Головний розпорядник бюджетних коштів:
1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди
(включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));
2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників
бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та
бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);
3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет
України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на
виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або
одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги
бюджетних асигнувань;
4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання
бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;
5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними
програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;
6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання,
здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового
методу у бюджетному процесі);
7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних
повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і
цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;
8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за
операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною
Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві)
гарантії;
9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань
розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і
витрачанням ними бюджетних коштів;
 10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і
бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;
11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.
16. Яким актом встановлюються бюджетні призначення, який порядок зменшення, внесення
змін, передачі бюджетного призначення (стаття 23 Бюджетного кодексу України)?
1. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності
відповідного бюджетного призначення.
2. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням
про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
3. Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань
головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий
орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету
України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий
строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної
місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних
призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).
4. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право
провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з
дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про
Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
5. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у
порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до
бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни, крім
випадків, передбачених цим Кодексом.
6. Якщо після прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет)
повноваження на виконання функцій або надання послуг, на яке надано бюджетне призначення,
передається відповідно до законодавства від одного головного розпорядника бюджетних коштів до
іншого головного розпорядника бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється і
застосовується для виконання тих самих функцій чи послуг іншим головним розпорядником
бюджетних коштів, якому це доручено. Передача бюджетних призначень у випадку, передбаченому
цією частиною статті, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної
місцевої ради), погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (відповідною
комісією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради), у порядку ( 18-2011-п ),
встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за
загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий
орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює
перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі
економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету -
щодо надання кредитів з бюджету.
8. У межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів
перерозподіл видатків бюджету і надання кредитів з бюджету за бюджетними програмами,
включаючи резервний фонд бюджету, додаткові дотації та субвенції (з урахуванням частини шостої
статті 102 та частини шостої статті 108 цього Кодексу), а також збільшення видатків розвитку за
рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету)
здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради), погодженим з
Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (відповідною комісією Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, місцевої ради), у порядку ( 18-2011-п ), встановленому Кабінетом
Міністрів України.
9. Перерозподіл видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-
територіальними одиницями здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з
Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
10. Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених
цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні
про місцевий бюджет) відповідного положення.
11. Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про
місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами
державного бюджету (місцевого бюджету) на:
оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;
видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади
(органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок
зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.
12. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім
випадків, передбачених цим Кодексом.
13. Кабінет Міністрів України встановлює граничні суми витрат бюджетних установ на придбання
автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування для адміністративних потреб.

17. Чи можлива зміна бюджетного призначення шляхом збільшення оплати праці працівників
бюджетної сфери та на функціонування органів влади за рахунок зменшення інших видатків?
(частина 11 статті 23 Бюджетного кодексу України)?
Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий
бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного
бюджету (місцевого бюджету) на:
оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;
видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади
(органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок
зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.
18. Що таке Основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний період?
Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на
прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення
щодо:
1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із
зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів
споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець
року, рівня безробіття);
2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту)
державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що
перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу,
встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його
забезпечення;
3) пріоритетних завдань податкової політики;
4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;
5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої
ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;
6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.
ОСНОВНІ НАПРЯМИ бюджетної політики на 2012 рік СХВАЛЕНО Постановою Верховної Ради
України від 13 травня 2011 року N 3358-VI
Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік ґрунтуються на положеннях Програми
економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка,
ефективна держава" ( n0004100-10 ) та Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради
України "Модернізація України - наш стратегічний вибір", а також Концепції Державної програми
економічного і соціального розвитку України на 2012 рік, схваленої розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 21 березня 2011 року N 219-р ( 219-2011-р ).
19. Визначте організаційні засади складання проекту Державного бюджету України (стаття 32
Бюджетного кодексу України)?
1. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.
2. Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет
України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які
використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету
України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.
3. Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і
соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу
виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень
доходів, видатків і кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання
проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету
України на наступні за плановим два бюджетні періоди.
20. Хто та в які строки розробляє та схвалює Основні напрями бюджетної політики, прогнозні
монетарні показники на наступний рік (частина 1-3 статті 33 Бюджетного кодексу України)?
1. Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади
розробляє відповідно до визначених у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради
України про внутрішнє і зовнішнє становище України пріоритетів бюджетної політики проект
Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що
передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.
2. Національний банк України подає Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету
Міністрів України:
до 15 березня року, що передує плановому, - прогнозні монетарні показники на наступний рік;
до 1 квітня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого
прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету;
до 1 вересня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого
прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету.
Зазначені матеріали використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет
України.
3. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює
проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк
подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною
Регламентом Верховної Ради України ( 1861-17 ).
21. Який порядок подання пропозицій народних депутатів, комітетів до проекту Основних
напрямків бюджетної політики?

22. Які рішення приймає Верховна Рада України за результатами розгляду питання щодо
Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період? (частина 6 статті
152 Регламенту Верховної Ради України?)

23. Які положення повинні містити Основні напрями бюджетної політики на наступний
бюджетний рік (частина 4 статті 33 Бюджетного кодексу України)?
4. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на
прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення
щодо:
1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із
зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів
споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець
року, рівня безробіття);
2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту)
державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що
перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу і
граничного обсягу надання державних гарантій, встановлення розміру мінімальної заробітної плати,
прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;
3) пріоритетних завдань податкової політики;
4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;
5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування
питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;
6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

24. Дайте визначення бюджетного запиту ( п. 9 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу

України)?
бюджетний запит - документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що
містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для
його діяльності на наступні бюджетні періоди;
25. Який орган розробляє та доводить до головних розпорядників інструкції з підготовки
бюджетних запитів (стаття 34 Бюджетного кодексу України)? З якою метою надаються такі
інструкції?
Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і
доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у
терміни, визначені Міністерством фінансів України.
Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші
обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі
підготовки бюджетних запитів.

26. Який порядок підготовки бюджетних запитів передбачено статтею 35 Бюджетного кодексу
України? Що береться до уваги при підготовці бюджетних запитів? Які показники обов’язкові
для включення в бюджетний запит?
Стаття 35. Складання бюджетного запиту
1. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання
Міністерству фінансів України відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів з
урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати
контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за
дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів
України.
2. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують включення до бюджетних запитів
показників за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання
інвестиційних програм (проектів), у разі їх схвалення у встановленому законодавством порядку та на
підставі розрахунків обсягу витрат і вигод щодо реалізації таких інвестиційних програм (проектів).
3. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують своєчасність, достовірність та зміст
поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію,
необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, індикативних прогнозних
показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, згідно з
вимогами Міністерства фінансів України.
ІНСТРУКЦІЯ з підготовки бюджетних запитів ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства фінансів
України 06.06.2012 № 687
1.5. Разом з бюджетним запитом головний розпорядник подає необхідну для здійснення Мінфіном
аналізу бюджетного запиту детальну інформацію за формами, які щороку доводяться Мінфіном до
головних розпорядників, а також підтвердні документи та матеріали (детальні розрахунки, вимоги
відповідних міжнародних договорів, регламенти проведення заходів, дозвільну документацію щодо
будівництва, акти про виділення земельних ділянок для будівництва, інформацію щодо можливості
підключення інженерних мереж, титули будов (об’єктів), проектно-кошторисну документацію,
результати аналізу ринкових пропозицій, перелік обладнання та інвентарю тощо).
1.13. Для заповнення форм бюджетного запиту використовуються:
дані річного звіту за попередній бюджетний період, поданого органам Державної казначейської
служби України, з урахуванням капітальних видатків (далі - звіт за попередній бюджетний період) -
для зазначення показників за попередній бюджетний період;
показники, затверджені розписом Державного бюджету України на поточний бюджетний період з
урахуванням капітальних видатків (без урахування внесених змін, крім змін, пов’язаних із внесенням
змін до закону України про Державний бюджет України, та змін у структурі бюджетних програм)
(далі - розпис на поточний бюджетний період) - для зазначення показників за поточний бюджетний
період;
показники видатків та/або надання кредитів, розраховані відповідно до положень розділу ІІ цієї
Інструкції, - для зазначення показників на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.
27. На підставі яких критеріїв аналізуються бюджетні запити відповідно до частини 1 статті 36
Бюджетного кодексу України? Який орган це здійснює? На основі чого приймається рішення
про включення або не включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету
України?
Стаття 36. Аналіз бюджетних запитів і розробка проекту Державного бюджету України
1. Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного
бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником
бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності
використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про
виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів,
проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного
законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до
проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.
28. Для яких рівнів розпорядників формуються форми бюджетних запитів? Чи потрібно
складати бюджетний запит окремій бюджетній установі?

29. Які програмні документи відповідно до постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003
р. № 621 “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального
розвитку та складання проекту державного бюджету” передують затвердженню держаного
бюджету?
2. Затвердити такі, що додаються:
порядок розроблення проектів прогнозних і програмних документів економічного і соціального
розвитку та державного бюджету;
структуру прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період;
структуру прогнозу економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період та
основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на два роки, що настають за
прогнозним;
структуру Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий
період;
типову структуру прогнозу економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим,
області, району, міста на середньостроковий період;
типову структуру програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим,
області, району, міста на короткостроковий період;
типову структуру прогнозу розвитку галузі економіки на середньостроковий період;
типову структуру програми розвитку галузі економіки;
перелік галузей економіки, щодо яких розробляються прогноз на середньостроковий період та
програма розвитку.
30. В чому, на Вашу думку, полягає визначена в частині 3 статті 36 Бюджетного кодексу
України процедура усунення розбіжностей з головним розпорядником бюджетних коштів?
Стаття 36. Аналіз бюджетних запитів і розробка проекту Державного бюджету України
3. Міністерство фінансів України під час підготовки проекту Державного бюджету України розглядає
та вживає заходів для усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Якщо
узгодження не досягнуто, Міністерство фінансів України додає свій висновок з неузгоджених питань
до зазначеного проекту, який подається Кабінету Міністрів України.
31. Які матеріали додаються до проекту закону про Держаний бюджет України? Що таке
пояснювальна записка до закону про державний бюджет? Які наслідки тягне неподання
повного пакету документів разом з проектом закону про державний бюджет згідно з
Регламентом Верховної Ради України?
1. Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів
України, подаються:
1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка має містити:
а) інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники
економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу
проекту Державного бюджету України;
б) оцінку надходжень бюджету, що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат
бюджету;
в) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про
Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків та кредитування за
бюджетною класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією видатків та
кредитування бюджету, економічною класифікацією видатків бюджету). Пояснення включають
бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації
видатків та кредитування бюджету;
г) інформацію щодо врахування Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний
період;
ґ) аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуванням особливостей міжбюджетних взаємовідносин, а
саме:
детальні розрахунки прогнозного загального обсягу доходів та видатків, що враховуються при
визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами, за
видами доходів та за функціями;
базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих
бюджетів;
детальний розрахунок розміру фінансового нормативу бюджетної забезпеченості за функціями та
видами місцевих бюджетів;
детальний розрахунок коригуючих коефіцієнтів та коефіцієнта вирівнювання;
розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам за видами пільг і допомоги
з детальними фінансовими та кількісними показниками;
д) інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, графіка
його погашення, обсягів та умов державних запозичень;
е) інформацію про мету, завдання та очікувані результати, яких кожний головний розпорядник
коштів державного бюджету передбачає досягти при виконанні бюджетних програм, за формою,
визначеною Міністерством фінансів України;
є) обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний
період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і
демографічних груп населення;
ж) розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб'єктів
господарювання внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України, іншими центральними органами
виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг;
2) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету
України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс
фінансових ресурсів України;
3) перелік пільг з податків і зборів (обов'язкових платежів) із розрахунком втрат доходів бюджету від
їх надання;
4) переліки та обсяги коштів за державними цільовими програмами, які включено головними
розпорядниками коштів державного бюджету до бюджетних програм, передбачених у проекті закону
про Державний бюджет України;
5) зведення та структура державних боргових і гарантійних зобов'язань на поточний і наступні
бюджетні періоди до повного погашення таких зобов'язань, включаючи обсяг видатків на
обслуговування державного боргу;
6) план державних запозичень на наступний бюджетний період, а також перелік інвестиційних
програм (проектів), під які можуть надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді.
План державних запозичень на наступний бюджетний період має включати перелік кредитів (позик)
із зазначенням кредиторів, видів, мети, назви валюти, строку і відсоткової ставки державних
запозичень, а також стану укладання кредитних договорів;
7) прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди,
підготовлений відповідно до статті 21 цього Кодексу;
8) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;
9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України
на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів України (подаються
до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету);
10) протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів України із всеукраїнськими
асоціаціями органів місцевого самоврядування;
11) інформація щодо врахування пропозицій Ради національної безпеки і оборони України до
проекту закону про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної
безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням);
12) інформація щодо залучення довгострокових (більше одного року) кредитів (позик), надання
гарантій, набуття прав поручителя за такими зобов'язаннями державними підприємствами, у тому
числі господарськими товариствами, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше
відсотків акцій (часток, паїв);
13) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.
У разі зміни Кабінетом Міністрів України показників обсягів міжбюджетних трансфертів під час
розгляду та доопрацювання проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів
України подає розрахунки відповідно до вимог підпункту "ґ" пункту 1 цієї частини статті.
Стаття 154. Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
Верховній Раді
4. За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
Верховна Рада може прийняти рішення про його відхилення у разі невідповідності вимогам
Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ) та/або Основним напрямам бюджетної політики на
наступний бюджетний період.
32. Яка процедура схвалення та передачі проекту закону про державний бюджет Верховній Раді
України та Президенту України?
Стаття 153. Підготовка до розгляду проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
2. Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний
бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом з проектом закону
подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Стаття 155. Процедура розгляду проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
1. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається за процедурою
трьох читань з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. У разі порушення Кабінетом Міністрів України строків подання до Верховної Ради проекту закону
про Державний бюджет України на наступний рік, а також порушення строків подання його на друге
читання строки розгляду Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік обчислюються з дня його фактичного подання Кабінетом Міністрів України.
3. У разі відставки Кабінету Міністрів України до подання до Верховної Ради проекту закону про
Державний бюджет України на наступний рік або після відхилення Верховною Радою поданого
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік відлік строків розгляду Верховною
Радою проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік припиняється і
відновлюється після подання до Верховної Ради проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік новосформованим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 130. Підготовка тексту прийнятого закону для підпису Головою Верховної Ради України
1. Текст закону, прийнятий Верховною Радою, не пізніш як у десятиденний строк оформляється
головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи
особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на
який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради
України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України.
Якщо текст закону завізований із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голові
Верховної Ради України.
2. Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше
п'яти днів з дня його подання, крім випадків, передбачених цим Регламентом.
3. У разі виявлення порушень законодавчої процедури, передбаченої цим Регламентом, наслідком
чого може бути скасування результатів голосування, а також у разі подання на підпис Голові
Верховної Ради України тексту закону, не ідентичного тексту законопроекту, прийнятого Верховною
Радою, народний депутат у дводенний строк може письмово звернутися до Голови Верховної Ради
України з обґрунтованою пропозицією про внесення уточнень до прийнятого закону. У цьому разі
Голова Верховної Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною
Радою у порядку, передбаченому цим Регламентом (стаття 48).
4. Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України.

33. Яким чином здійснюється підготовка до розгляду проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік? (стаття 153 Регламенту Верховної Ради України)?
Державний бюджет України на наступний рік
1. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням
положень Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ) та цього Регламенту.
2. Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний
бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом з проектом закону
подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
3. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік має бути розроблений з
дотриманням вимог Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ) та Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період.
4. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не може містити положень про
зупинення дії чи внесення змін до законів.

5. Поданий Кабінетом Міністрів України проект закону про Державний бюджет України на
наступний рік надається народним депутатам та Рахунковій палаті не пізніше ніж за чотири дні до
його представлення у Верховній Раді.
 6. Під час розгляду Верховною Радою та комітетом, до предмета відання якого належать питання
бюджету, питань, визначених главою 27 цього Регламенту, беруть участь уповноважені
представники Кабінету Міністрів України.
34. Чи може містити проект закону про державний бюджет України положення про зупинення
дії чи внесення змін до законів? В якому нормативному акті закріплено дані законодавчі
положення?
Стаття 153. Підготовка до розгляду проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
3. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не може містити положень
про зупинення дії чи внесення змін до законів.
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Регламент Верховної Ради України
35. Хто і в якому порядку здійснює представлення проекту закону про Державний бюджет на
наступний рік Верховній Раді? (стаття 154 Регламенту Верховної Ради України)? Кому надано
право другої доповіді?
Стаття 154. Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
Верховній Раді
1. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік Верховній Раді представляє на її
пленарному засіданні Міністр фінансів України не пізніше ніж через п'ять днів з дня подання його
Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради. На такому пленарному засіданні за процедурним
рішенням Верховної Ради можуть бути заслухані головні розпорядники коштів державного бюджету
щодо мети, завдань та очікуваних результатів виконання відповідних бюджетних програм,
передбачених у проекті закону про Державний бюджет України на наступний рік.
2. Від комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з доповіддю щодо
відповідності проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік Основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України
( 2456-17 ) виступає голова комітету.
3. Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік проводиться за
процедурою повного обговорення (стаття 30 цього Регламенту) з урахуванням особливостей,
визначених у цій статті.
4. За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
Верховна Рада може прийняти рішення про його відхилення у разі невідповідності вимогам
Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ) та/або Основним напрямам бюджетної політики на
наступний бюджетний період.
5. У разі відхилення Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України на наступний
рік Кабінет Міністрів України зобов'язаний у 7-денний строк з дня набрання чинності рішенням про
його відхилення подати до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на
наступний рік з обґрунтуванням внесених змін. У такому разі строки підготовки і розгляду проекту
закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому та другому читаннях
збільшуються на п'ять днів.
Стаття 157. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому
читанні
3. Розгляд у першому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
починається з доповіді голови комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо
висновків і пропозицій до законопроекту та результатів його розгляду.
36. Які рішення приймаються за результатами обговорення представленого проекту про закону
про Державний бюджет? Які підстав для відхилення проекту?
37. Які дії Кабінету Міністрів у випадку відхилення проекту закону про державний бюджет на
наступний рік? (частина 5 статті 154 Регламенту Верховної Ради України)?
Стаття 154. Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
Верховній Раді
5. У разі відхилення Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України на наступний
рік Кабінет Міністрів України зобов'язаний у 7-денний строк з дня набрання чинності рішенням про
його відхилення подати до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на
наступний рік з обґрунтуванням внесених змін. У такому разі строки підготовки і розгляду проекту
закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому та другому читаннях
збільшуються на п'ять днів.
38. Яка процедура розгляду проекту закону про державний бюджет України передбачена
статтею 155 Регламенту Верховної Ради України?
Стаття 155. Процедура розгляду проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
1. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається за процедурою
трьох читань з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. У разі порушення Кабінетом Міністрів України строків подання до Верховної Ради проекту закону
про Державний бюджет України на наступний рік, а також порушення строків подання його на друге
читання строки розгляду Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік обчислюються з дня його фактичного подання Кабінетом Міністрів України.
3. У разі відставки Кабінету Міністрів України до подання до Верховної Ради проекту закону про
Державний бюджет України на наступний рік або після відхилення Верховною Радою поданого
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік відлік строків розгляду Верховною
Радою проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік припиняється і
відновлюється після подання до Верховної Ради проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік новосформованим Кабінетом Міністрів України.

39. В які строки народні депутати, комітети формують свої пропозиції до проекту закону про
Державний бюджет, яким вимогам вони повинні відповідати (частина 1 статті 156 Регламенту
Верховної Ради України)?
Стаття 156. Підготовка проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік до першого
читання
1. Народні депутати, комітети формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік і не пізніше 1 жовтня року, що передує плановому, направляють їх до
комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з урахуванням таких вимог:
1) пропозиції мають узгоджуватися з Основними напрямами бюджетної політики на наступний
бюджетний період;
2) пропозиції щодо збільшення витрат та/або зменшення надходжень державного бюджету мають
визначати джерела їх покриття, включаючи види та обсяги витрат, що підлягають скороченню. Такі
пропозиції та пропозиції до текстових статей проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік не можуть призводити до збільшення державного боргу і державних гарантій
порівняно з їх граничним обсягом, передбаченим у поданому Кабінетом Міністрів України проекті
закону про Державний бюджет України на наступний рік;

3) пропозиції щодо зміни прогнозу доходів та фінансування бюджету можуть вноситися у разі, якщо
виявлено неточності в його розрахунку комітетом, до предмета відання якого належать питання
бюджету, та/або Міністерством фінансів України.
40. Яким чином відбувається підготовка проекту постанови Верховної Ради України про
висновки та пропозиції щодо проекту закону про Державний бюджет на наступний рік
(частини 4, 5 статті 156 Регламенту Верховної Ради України)?
4. Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, не пізніше 15 жовтня року, що
передує плановому, розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік, висновки Рахункової палати і готує висновки та пропозиції до нього (які
викладаються у вигляді проекту постанови Верховної Ради), а також таблицю пропозицій суб'єктів
права законодавчої ініціативи з урахуванням вимог пунктів 1-3 частини першої статті 118 цього
Регламенту. Показники, що містяться у висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний
бюджет України на наступний рік, мають бути збалансованими.
5. Проект постанови Верховної Ради щодо висновків та пропозицій до проекту закону про
Державний бюджет України на наступний рік, а також таблиця пропозицій суб'єктів права
законодавчої ініціативи надаються народним депутатам не пізніше ніж за два дні до розгляду
Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому
читанні.
41. В які строки розпочинається розгляд проекту закону про Державний бюджет в першому
читанні? Хто має право першої доповіді і чого вона стосується? Яким чином відбувається
обговорення висновків і пропозицій Верховної Ради України? (стаття 157 Регламенту
Верховної Ради України)?
1. Верховна Рада розглядає проект закону про Державний бюджет України на наступний рік у
першому читанні не пізніше 20 жовтня року, що передує плановому.
2. У разі якщо бюджетний період не співпадає з календарним роком, строки розгляду
встановлюються за процедурним рішенням Верховної Ради.
3. Розгляд у першому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
починається з доповіді голови комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо
висновків і пропозицій до законопроекту та результатів його розгляду.
4. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому читанні
проводиться за процедурою повного обговорення з урахуванням особливостей, передбачених у цій
статті.
5. Під час обговорення слово для виступу надається представникам комітетів за письмовими
заявами, депутатських фракцій, народним депутатам, представникам Кабінету Міністрів України та
Рахункової палати.
6. Після завершення обговорення ставиться на голосування за основу підготовлений комітетом, до
предмета відання якого належать питання бюджету, проект постанови Верховної Ради щодо
висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.
7. Після прийняття за основу проекту постанови Верховної Ради щодо висновків та пропозицій до
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік ставляться на голосування ті
включені до таблиці пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи пропозиції до проекту закону
про Державний бюджет України, на розгляді та голосуванні яких наполягає народний депутат.
8. Якщо Верховною Радою не прийнято рішення на підтримку проекту постанови Верховної Ради
щодо висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
за основу, проводиться постатейне голосування таких висновків та пропозицій, а також тих
включених до таблиці пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи пропозицій до проекту
закону про Державний бюджет України, на розгляді та голосуванні яких наполягає народний
депутат.
9. У разі якщо під час голосування були підтримані пропозиції, які призвели до змін висновків та
пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік, підготовлених
комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету, Верховна Рада може перенести на
визначений строк (але не більш як на два дні) голосування в цілому проекту постанови Верховної
Ради щодо висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний
рік.
10. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік вважається прийнятим у
першому читанні, якщо на підтримку під час голосування в цілому проекту постанови Верховної
Ради щодо висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний
рік проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.
Схвалені Верховною Радою висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради.
11. Якщо на підтримку під час голосування в цілому проекту постанови Верховної Ради щодо
висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік не
отримано необхідної кількості голосів народних депутатів, Верховна Рада може прийняти рішення
про направлення цього проекту постанови до комітету, до предмета відання якого належать питання
бюджету, для підготовки до повторного розгляду Верховною Радою з урахуванням зауважень,
висловлених під час розгляду цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради (з визначенням
строків такої підготовки).
42. Які дії Кабінету Міністрів України після прийняття проекту закону про Державний бюджет
на наступний рік у першому читанні? (частина 1,2 статті 158 Регламенту Верховної Ради
України)?
1. Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у першому
читанні Кабінет Міністрів України за участю уповноважених представників комітету, до предмета
відання якого належать питання бюджету, готує та у 14-денний строк, але не пізніше 3 листопада
року, що передує плановому, подає до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет
України на наступний рік, підготовлений відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, і
порівняльну таблицю щодо їх урахування з вмотивованими поясненнями стосовно неврахованих
положень Бюджетних висновків Верховної Ради.
2. Поданий Кабінетом Міністрів України проект закону про Державний бюджет України на
наступний рік, підготовлений відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, і порівняльна
таблиця щодо їх урахування надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до розгляду
питання на пленарному засіданні Верховної Ради.
43. Яким чином здійснюється підготовка до другого читання комітету з питань бюджету після
подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
( частина 3 статті 158 Регламенту Верховної Ради України)?
Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, після подання Кабінетом Міністрів
України проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік, підготовленого до
другого читання, готує висновок щодо врахування у цьому законопроекті Бюджетних висновків
Верховної Ради. При цьому пропозиції народних депутатів, комітетів до проекту закону про
Державний бюджет України, підготовленого до другого читання, не розглядаються.
44. Які показники бюджету приймається у другому читанні (частина 4 статті 158 Регламенту
Верховної Ради України)?
Розгляд у другому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. У другому читанні
приймаються: граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) державного бюджету, граничний обсяг
державного боргу та граничний обсяг надання державних гарантій; загальна сума доходів, видатків
та кредитування державного бюджету; розмір мінімальної заробітної плати на відповідний
бюджетний період, розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку
на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення та
рівень забезпечення прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період; бюджетні
призначення міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих
бюджетів.
45. Кому право першої доповіді при розгляді проекту закону про Державний бюджет в другому
читанні? Чого вона стосується? Кому належить право другої доповіді?
Стаття 158. Підготовка та розгляд проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
у
другому читанні

5. Розгляд у другому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік
починається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних
висновків Верховної Ради цього законопроекту.

46. Який порядок обговорення та голосування в другому читанні за проект закону України про
Державний бюджет (частина 7-11 статті 158 Регламенту Верховної Ради України)?
7. Після доповідей Міністра фінансів України та голови комітету, до предмета відання якого
належать питання бюджету, проводиться обговорення в порядку, визначеному статтею 30 цього
Регламенту.
8. Після обговорення Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття у другому читанні
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік з урахуванням висновку комітету,
до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо врахування у цьому законопроекті
Бюджетних висновків Верховної Ради. У разі прийняття проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік у другому читанні проводиться голосування про прийняття цього
законопроекту в цілому.
9. Якщо Верховною Радою не прийнято рішення про прийняття проекту закону про Державний
бюджет України на наступний рік у другому читанні, проводиться розгляд і голосування статей, на
розгляді і голосуванні яких наполягають народні депутати.
10. У разі якщо під час голосування статей показники проекту бюджету залишаються
збалансованими, ставиться на голосування пропозиція щодо прийняття проекту закону про
Державний бюджет України на наступний рік у другому читанні та в цілому.
11. У разі якщо під час голосування статей показники проекту бюджету стали розбалансованими,
Верховна Рада відкладає на визначений строк (але не більш як на два дні) голосування щодо
прийняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у другому читанні для
забезпечення збалансованості показників проекту бюджету комітетом, до предмета відання якого
належать питання бюджету.
47. В чому полягає підготовка проекту закону про державний бюджет до третього читання?
Кому належить право першої доповіді та співдоповіді?
Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, готує пропозиції щодо усунення
суперечностей і помилок у тексті статей проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік, розгляд яких перенесено на третє читання, та подає порівняльну таблицю таких статей
і остаточну редакцію законопроекту. Після прийняття проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік у другому читанні пропозиції народних депутатів, комітетів до нього не
розглядаються.
Третє читання проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік починається з
доповіді голови комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, та співдоповіді
Міністра фінансів України про пропозиції щодо усунення суперечностей і помилок у тексті статей
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.
48. Який порядок голосування та прийняття проекту закону про державний бюджет. Який
остаточний термін прийняття Верховною Радою України Закону про державний бюджет?
4. Після доповіді та співдоповіді проводиться голосування пропозицій комітету, до предмета відання
якого належать питання бюджету, щодо усунення суперечностей і помилок у тексті статей проекту
закону про Державний бюджет України на наступний рік та прийняття проекту закону в цілому.
5. У разі неприйняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у цілому цей
законопроект за рішенням Верховної Ради направляється на повторне третє читання з визначенням
строків його наступного розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради.
6. Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року,
що передує плановому.
49. Які особливості формування надходжень бюджету та здійснення витрат бюджету у разі
несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України?
Стаття 46. Бюджетні призначення в разі несвоєчасного прийняття закону про Державний бюджет
України
1. Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет
України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України
відповідно до цієї статті Кодексу з наступними обмеженнями:
1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у
законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у
проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому
Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;
2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу
видатків, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період,
крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 цього
Кодексу;
3) до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період
провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи
надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації,
видатків, пов'язаних з капіталізацією банків, та видатків, що здійснюються із Стабілізаційного фонду.
2. Не пізніше двох місяців з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України
Міністр фінансів України інформує Верховну Раду України про взяті бюджетні зобов'язання та
здійснені платежі згідно з частиною першою цієї статті, по яких бюджетні призначення у
затвердженому Державному бюджеті України не передбачені.
3. До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період
запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної суми державного боргу, крім
видатків, пов'язаних з капіталізацією банків, та видатків, що здійснюються із Стабілізаційного
фонду".
4. До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період податки,
збори (обов'язкові платежі) та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний
бюджет України на попередній бюджетний період та інших нормативно-правових актів.

50. Які особливості формування надходжень бюджету та здійснення витрат місцевого бюджету
у разі несвоєчасного набрання рішенням про місцевий бюджет (стаття 79 Бюджетного кодексу
України)?
Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи
відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які
визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні
видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про
бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті
15 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу. До прийняття рішення про місцевий бюджет на
поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.
51. Визначте порядок складання проекту місцевих бюджетів (стаття 75 Бюджетного кодексу
України)?
1. Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання
розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи
відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України - для
проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді
України - для перевірки достовірності цих розрахунків.
3. Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і
відповідно до статті 34 цього Кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих
бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних
коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
4. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для
подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні
розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст
поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію,
необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих
фінансових органів.
5. Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів
проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки
зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання
бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає
рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед
поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.
6. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні
державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським
фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з
урахуванням вимог частин третьої - п'ятої цієї статті.
7. Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів
міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання
проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет
(типова форма рішення).
8. У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні
Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники
міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові
статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які
були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний
бюджет України в другому читанні.
 9. На підставі інформації, отриманої відповідно до частин п'ятої - восьмої цієї статті, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи
відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.
52. У який строк до органів відповідальних за розробку проекту місцевого бюджету доводиться
обсяг міжбюджетних трансфертів затверджений законом про державний бюджет?
8. У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні
Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники
міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові
статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які
були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний
бюджет України в другому читанні.
53. Які показники визначаються рішенням про місцевий бюджет?
7. Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів
міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання
проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет
(типова форма рішення).
54. Який порядок подання та розгляду законопроектів які впливають на дохідну та видаткову
частину бюджету (стаття 27 Бюджетного кодексу України)?
Стаття 27. Порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову
частину бюджетів
1. Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи днів подається до
Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для проведення експертизи щодо його впливу на
доходну та/або видаткову частину бюджетів та виконання закону про Державний бюджет України у
поточному бюджетному періоді.
2. Протягом двох тижнів, якщо Верховною Радою України не визначено інший термін, Комітет
Верховної Ради України з питань бюджету забезпечує підготовку експертного висновку щодо впливу
відповідного законопроекту на доходну та/або видаткову частину бюджетів. До проектів законів,
набрання чинності якими в поточному чи наступному бюджетних періодах призведе до збільшення
видатків або скорочення доходів бюджету, суб'єктом законодавчої ініціативи додаються пропозиції
про видатки, які належить скоротити, та/або пропозиції про джерела додаткових доходів для
покриття збільшення видатків. Жодна з таких змін не повинна призвести до збільшення державного
боргу і державних гарантій, розмір яких встановлений законом про Державний бюджет України. При
цьому:
1) законопроекти, які згідно з експертним висновком та рішенням Комітету Верховної Ради
України з питань бюджету не впливають на доходну та/або видаткову частину бюджетів, вносяться
до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України для їх розгляду у загальному
порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України;
2) законопроекти, які згідно з експертним висновком та відповідним рішенням Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів,
протягом трьох днів передаються Міністерству фінансів України для експертного висновку щодо
визначення вартісної величини впливу законопроектів на доходну чи видаткову частину бюджетів та
для пропозицій щодо доцільності їх прийняття, можливості та терміну набрання ними чинності.
Міністерство фінансів України у двотижневий термін готує експертний висновок та пропозиції до
законопроектів і передає Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для підготовки
висновків щодо доцільності їх прийняття Верховною Радою України і термінів набрання ними
чинності.
 3. Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів,
повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми
відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів,
застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим, крім випадків,
передбачених Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток
будівельної галузі та житлового будівництва"
55. Який порядок розгляду проекту бюджету законодавчими (представницькими) органами
державної влади і органами місцевого самоврядування?

56. Який порядок затвердження місцевих бюджетів відповідно до статті 77 Бюджетного кодексу
України?
1. Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 цього Кодексу Верховна Рада Автономної
Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги
міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що
були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет
України у другому читанні.
2. Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та
Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення)
бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий
термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.
3. Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та
сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської,
районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після
затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної
Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.
Контрольні питання до заняття 2:
1.Виконання бюджету означає забезпечення повного і своєчасногонадходження запланованих
доходів, податків і платежів до всіх ланокбюджетної системи та безперервне фінансування заходів,
затверджених убюджеті (рис. 13). Ця частина бюджетного процесу включає заходи щодовиконання
дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входятьдо складу бюджетної системи України.
2. Стаття 42. Організація виконання державного бюджету
1. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство
фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету
України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
3. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а
також інших клієнтів відповідно до законодавства;
2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету,
взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими
зобов'язаннями;
3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням
національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
В органах Державної казначейської служби України бюджетним установам відкриваються
рахунки у встановленому законодавством порядку.
4. Які дії може здійснити Державна казначейська служба при виникненні тимчасового касового
розриву? Державна казначейська служба України за погодженням з Міністерством фінансів
України має право залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для
покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для
надання середньострокових позик місцевим бюджетам.
5. Стаття 44. Розпис Державного бюджету України
1. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів
України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про
Державний бюджет України. До затвердження розпису Державного бюджету України Міністром
фінансів України затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на
відповідний період.
Примірник затвердженого розпису Державного бюджету України передається до Рахункової
палати та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про
внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України.
2. Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису
Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність
розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним
фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному
прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.
2.1. Складання розпису починається зі складання розпису доходів, розпису фінансування та
розпису повернення кредитів до державного бюджету. 2.2. Розпис доходів складається Управлінням
доходів Мінфіну за участю інших структурних підрозділів Мінфіну та головних розпорядників.
5.2. Зведення, складання та надання звітності про виконання державного бюджету здійснюються
Державним казначейством України:
6. 1. Казначейське обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету
здійснюється органами Державного казначейства України відповідно до законодавства.
2. У процесі казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету
органи Державного казначейства України здійснюють такі функції:
установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в національній валюті в головних
управліннях Державного казначейства України та Державному казначействі України (центральний
апарат) для зарахування до доходів та інших надходжень державного бюджету (далі -
платежі);
здійснюють розподіл платежів між загальним та спеціальним фондами державного бюджету,
між державним і місцевими бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального
страхування відповідно до нормативів відрахувань, визначених законодавством, та перераховують
за належністю розподілені кошти;
 формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру
зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
У разі надходження до органів Державного казначейства України судових рішень про
повернення коштів з бюджету органи Державного казначейства України виконують ці рішення
відповідно до вимог нормативно-правових актів;
формують розрахункові документи і проводять відшкодування податку на додану вартість на
підставі висновків органів Державної податкової служби або судових рішень;
здійснюють перерахування дотації вирівнювання відповідним місцевим бюджетам;
ведуть бухгалтерський облік платежів відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку
виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства
України у розрізі кодів бюджетної класифікації;
установлюють порядок складання та складають оперативну, місячну, квартальну та річну
звітність про виконання доходів та інших надходжень державного бюджету відповідно до кодів
бюджетної класифікації та подають її відповідним органам, визначеним законодавством, у
встановлені терміни за формами, затвердженими в установленому порядку;
надають інформацію про виконання доходів та інших надходжень державного бюджету органам,
що контролюють справляння надходжень бюджету.
7. Стаття 46. Стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням
1. Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є:1) встановлення бюджетних
асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;
2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-
цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів; 3)
взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг; 5) здійснення платежів
відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;
6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;
7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).
9. Стаття 47. Встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів
1. Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують
бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання,
розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
10.2. Державна казначейська служба України здійснює контроль за відповідністю кошторисів
розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.
3. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і
здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
12. Кошторис має такі складові частини:загальний фонд, який містить обсяг надходжень із
загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків
бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл
надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;
спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну
мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення
відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів,
пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету
згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.
13. Лімітна довідка про бюджетні асигнування (далі - лімітна довідка) - це документ, який містить
затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а
також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів, і
видається відповідно Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим
фінансовим органом, головним розпорядником. Показники лімітної довідки доводяться до відома
головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і
складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із
загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів
(крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання
бюджетних коштів.
16-17. Стаття 48. Взяття бюджетних зобов'язань 2. Розпорядники бюджетних коштів беруть
бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних
фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті
57 цього Кодексу).
За бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від
іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних
програм (проектів), термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді,
розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов'язання у
четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів
(позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов'язань протягом
першого кварталу наступного бюджетного періоду.
3. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших
аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів
взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень,
встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий
бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не
утворюється бюджетна заборгованість.
4. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або
з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет
України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім
витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок
бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями,
взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з
перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний
бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких
зобов'язань, у судовому порядку.
18. 5. Державна казначейська служба України здійснює реєстрацію та облік бюджетних
зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету.
При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів
витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у
разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).
22. Стаття 50. Повернення кредитів до бюджету
1. У разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З
моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та
право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі
переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади).
Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.
2. Органи державної податкової служби України визначаються органами стягнення
простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною
Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.
23.4. За наявності простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати (грошового
забезпечення), стипендій, а також за спожиті комунальні послуги та енергоносії розпорядники
бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не беруть
бюджетні зобов'язання та не здійснюють платежі за іншими заходами, пов'язаними з
функціонуванням бюджетних установ (крім захищених видатків бюджету, визначених статтею 55
цього Кодексу), до погашення такої заборгованості.
24. Які дії необхідно вчинити Львівському національному університету , якщо доходи від платного
навчання студентів будуть нижчими за заплановані в кошторисі 8. Якщо фактичний обсяг власних
надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи менший від планових
показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів
зобов'язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису
щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального
фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних коштів
упорядковують бюджетні зобов'язання з урахуванням внесених змін до спеціального фонду
кошторису.
25. Які дії бюджетної установи у випадку перевищення обсягу власних надходжень обсягу
витрат затверджених в законі про Державний бюджет України?9. Якщо обсяги власних
надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про
Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів
передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості
з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.
27. Стаття 78. Виконання місцевих бюджетів
1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі
органи відповідних місцевих рад або сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені
згідно із законом) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові
органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого
бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
2. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами
Державної казначейської служби України відповідно до статті 43 цього Кодексу.
Державна казначейська служба України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим
бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету,
погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів,
помилково або надміру зарахованих до бюджету.
3. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого
фінансового органу. До затвердження розпису місцевого бюджету керівником місцевого
фінансового органу затверджується тимчасовий розпис місцевого бюджету на відповідний
період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує
відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
4. Місцевий фінансовий орган за участю органів, що контролюють справляння надходжень
бюджету, у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз
доходів відповідного бюджету.
5. Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету визнаються
зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок і не
можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в
повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та
інших доходів місцевих бюджетів відповідно до законодавства.
28. Стаття 160. Порядок внесення змін до закону про Державний бюджет України
1. Протягом бюджетного періоду до закону про Державний бюджет України можуть бути внесені
зміни за поданням суб'єктів права законодавчої ініціативи з додержанням вимог Бюджетного
кодексу України ( 2456-17 ) та цього Регламенту.
2. Внесення змін до закону про Державний бюджет України, які безпосередньо передбачають
внесення змін до інших законодавчих актів України, не допускається. У такому разі спочатку
вносяться зміни до відповідного закону і лише після того розглядаються пропозиції про зміни до
закону про Державний бюджет України відповідно до положень Бюджетного кодексу України
( 2456-17 ) та цього Регламенту.
3. Внесення змін до закону про Державний бюджет України здійснюється за процедурою,
визначеною розділом IV цього Регламенту, з урахуванням особливостей, визначених у цій
статті. Проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України розглядається
комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету.
4. Будь-який закон, що впливає на зменшення надходжень та/або збільшення витрат бюджетів
поточного року, не може бути прийнятий у цілому Верховною Радою, якщо одночасно з його
прийняттям не будуть внесені відповідні зміни до закону про Державний бюджет України на
відповідний рік.
29. Стаття 53. Перевиконання надходжень Державного бюджету України
1. Факт перевиконання надходжень державного бюджету визнається на підставі офіційних
висновків Міністерства фінансів України щодо виконання Державного бюджету України за
підсумками трьох кварталів у разі перевищення показників надходжень державного бюджету,
врахованих у розписі державного бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.
Такі висновки подаються Верховній Раді України до 15 жовтня поточного року.
2. Кабінет Міністрів України протягом двох тижнів з дня оголошення зазначених офіційних
висновків зобов'язаний подати Верховній Раді України відповідний проект закону про внесення
змін до закону про Державний бюджет України. При цьому надходження державного бюджету,
що перевищують враховані у законі про Державний бюджет України відповідні показники,
спрямовуються на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм (проектів), схвалених у
встановленому законодавством порядку, та здійснення заходів, пов'язаних з проведенням соціальних
реформ.
30. Стаття 54. Скорочення видатків і кредитування загального фонду Державного бюджету
України
1. Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного
бюджету України виявиться, що отриманих надходжень державного бюджету недостатньо для
здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням
граничного обсягу дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України,
Міністр фінансів України може вносити зміни до розпису Державного бюджету України за
загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного
бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету.
2. Якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має
місце недоотримання надходжень загального фонду Державного бюджету України більше ніж на
15 відсотків суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період,
Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України.
Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради
України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний
бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України.
32. Яка процедура внесення змін до рішення про місцевий бюджет у випадку перевиконання чи
недовиконання дохідної частини загального фонду
7. Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою на підставі офіційного висновку
місцевого фінансового органу про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального
фонду, про обсяг залишку коштів загального та спеціального фондів (крім власних
надходжень бюджетних установ) відповідного бюджету. Факт перевиконання дохідної частини
загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних
звітних періодів з початку поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків
місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого
бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету
на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків. Факт недоотримання доходів загального
фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційного висновку місцевого фінансового
органу за підсумками квартального звіту в разі недоотримання доходів загального фонду
місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж
на 15 відсотків.
33. Стаття 55. Захищені видатки бюджету
1. Захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не
може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.
2. Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального
фонду на:
оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання
медикаментів та перев'язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; оплату
комунальних послуг та енергоносіїв; обслуговування державного боргу; поточні трансферти
населенню; поточні трансферти місцевим бюджетам; підготовку кадрів вищими навчальними
закладами I-IV рівнів акредитації; забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами
реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;
фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки;
34. Стаття 59. Місячний звіт про виконання Державного бюджету України
1. Місячний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державною
казначейською службою України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету
Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця,
наступного за звітним.
2. Зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених
видатків Державного бюджету України, інформація про використання коштів з резервного фонду
державного бюджету, інформація про використання коштів державного фонду регіонального
розвитку, інформація про здійснені операції з управління державним боргом, інформація про
надані державні гарантії подаються Державною казначейською службою України Верховній
Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та
Міністерству фінансів України не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Звіт про
бюджетну заборгованість подається не пізніше 1 числа другого місяця, що настає за звітним.
Стаття 60. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України
1. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державною
казначейською службою України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету
Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після
закінчення звітного кварталу.
2. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України включає:
1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;
2) звіт про фінансові результати виконання Державного бюджету України;3) звіт про рух грошових
коштів; 4) звіт про виконання Державного бюджету України (включаючи звіти про виконання
показників за формою додатків до закону про Державний бюджет України); 5) звіт про стан
державного боргу і гарантованого державою 6) зведені показники звітів про виконання бюджетів;
7) звіт про прострочену заборгованість суб'єктів господарювання перед державою за
кредитами (позиками), залученими під державні гарантії;7-1) звіт про платежі з виконання
державою гарантійних зобов'язань;8) інформацію про здійснені операції з управління державним
боргом;9) інформацію про надані державні гарантії;
35. Стаття 57. Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду
1. Не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду або останнього дня іншого бюджетного
періоду Державна казначейська служба України закриває всі рахунки, відкриті у поточному
бюджетному періоді для виконання бюджету. Порядок закриття рахунків поточного
бюджетного періоду та відкриття рахунків наступного бюджетного періоду визначається
Міністерством фінансів України. За виняткових обставин Міністр фінансів України може
визначити інший термін закриття рахунків, який має настати не пізніш як через п'ять робочих
днів після закінчення бюджетного періоду.
36. Яким чином відбувається збереження залишків коштів на рахунках спеціального фонду
державного бюджету?2. На кінець бюджетного періоду Державна казначейська служба України
зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету та щодо
субвенцій із спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціального фонду
місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з
урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на
наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального
фонду державного бюджету. { Абзац перший частини другої статті 57 .Бюджетні зобов'язання за
бюджетними програмами спеціального фонду державного бюджету, не передбаченими проектом
закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданим на розгляд до
Верховної Ради України, головні розпорядники бюджетних коштів зобов'язані виконати до кінця
поточного бюджетного періоду в межах і за рахунок відповідних фактичних надходжень до
спеціального фонду бюджету, не допускаючи наявності за такими зобов'язаннями кредиторської
заборгованості на початок наступного бюджетного періоду.
39. Стаття 62. Розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України
1. Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України
річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає Верховній Раді
України висновки про використання коштів Державного бюджету України з оцінкою
ефективності такого використання, а також пропозиції щодо усунення порушень, виявлених у
звітному бюджетному періоді, та вдосконалення бюджетного процесу загалом.
41. Стаття 162. Розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України
1. Розгляд звіту про виконання закону про Державний бюджет України відбувається за
процедурою повного обговорення (стаття 30 цього Регламенту) з урахуванням особливостей,
визначених у цій статті.
2. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України у Верховній Раді
представляє Міністр фінансів України.
3. Із співдоповідями про виконання закону про Державний бюджет України виступають голова
комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, та Голова Рахункової палати. На
такому пленарному засіданні за процедурним рішенням Верховної Ради можуть бути заслухані
головні розпорядники коштів державного бюджету щодо результатів виконання бюджетних
програм за звітний період.
4. За результатами розгляду Верховна Рада приймає рішення щодо річного звіту про виконання
закону про Державний бюджет України.
42. Стаття 80. Звітність про виконання місцевих бюджетів
1. Звітність про виконання місцевих бюджетів визначається відповідно до вимог, встановлених
щодо звітності про виконання Державного бюджету України у статтях 58-61 цього Кодексу.
2. Державна казначейська служба України складає та подає відповідним місцевим фінансовим
органам звітність про виконання місцевих бюджетів за встановленими формами ( v0403506-10 ).
Зведені показники звітності про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними
органами Державної казначейської служби України відповідно Міністерству фінансів Автономної
Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів
відповідних місцевих рад на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.
3. Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, подають місцевим фінансовим
органам відповідні звіти, передбачені частиною третьою статті 59 та частиною третьою статті 60
цього Кодексу.
4. Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради Радою міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної місцевої ради або
сільським головою (якщо відповідний виконавчий орган не створено згідно із законом) у
двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірка річного звіту
здійснюється Рахунковою палатою Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо
використання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Республіки Крим),
комісією з питань бюджету Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої
ради, після чого Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради
затверджують річний звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.