Тема: Фінансове право в системі права

Як відомо, фінансове право є самостійною галуззю права, що зумовлено

наявністю свого предмета правового регулювання, методом регулювання,
змістом та єдністю суспільних відносин, що регулюються. Але попри названу
самостійність, ми не можемо стверджувати про цілковиту ізольованість
фінансового права. Адже суспільні відносини, які врегульовані фінансовим
правом досить часто зазнають впливу інших соціальних утворень. Отож,
характеризуючи фінансове право не можливо не згадати про його зв’язок із
іншими елементами права.

Найперше, що необхідно зауважити, це те, що фінансове право є публічною

галуззю права, а отже має тісний зв’язок із конституційним та
адміністративним правом.

Варто розпочати із конституційного права, яке є провідною галуззю

національного права. Конституція України є Основним законом держави,
єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює
найважливіші суспільні відносини, в т. ч. й у сфері фінансової діяльності.
Норми фінансового права забезпечують виконання положень конституційних
норм шляхом мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і
децентралізованих фондів коштів. Норми Конституції України посідають
найвище становище в ієрархії правових норм. Конституційні норми, на
відміну від фінансово-правових, мають більший юридичний зміст. Отже,
галузеві фінансові норми ґрунтуються на правових механізмах, закладених у
конституційних нормах, які коректуються під час право-застосування.

Щодо адміністративного права, то норми АП регулюють суспільні відносини

управлінського характеру, що мають місце насамперед у сфері державного
управління. Стосовно фінансових правовідносин, то вони є управлінськими,
оскільки діяльність органів державної влади й органів місцевого
самоврядування пов'язана з управлінням в галузі формування, розподілу та
використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування. Окрім
того, охоронна функція фінансового права як галузі права реалізується і
через інститут адміністративно-правової відповідальності. Вона забезпечує
виконання платниками податків їх обов’язків. Наприклад, відповідальність за
порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими і
систему адміністративних санкцій.

Важливим є зв'язок фінансового права з цивільним і господарським правом.

Особливий інтерес становлять співвідношення фінансового і цивільного

права. Фінансові відносини є майновими відносинами, оскільки їх
безпосереднім об'єктом є централізовані та децентралізовані фонди коштів.
Цивільне право також регулює майнові відносини, проте між юридично
рівними суб'єктами за допомогою диспозитивного методу правового
регулювання. Незважаючи на різний метод і предмет правого регулювання
вказаних галузей, є такі сфери фінансової діяльності, які впорядковуються
одночасно як нормами фінансового, так і нормами цивільного права
(наприклад, кредитні відносини, відносини у сфері страхування, грошового
обігу, розрахунків тощо).

Щодо зв’язку з господарським правом, то прикладом слугує те, що НБУ, як

орган державного управління у сфері грошово-кредитної діяльності,
водночас є суб'єктом господарювання. З одного боку, він є органом
спеціальної компетенції у сфері фінансового контролю, оскільки
уповноважений забезпечувати нагляд за діяльністю банківських установ та
виконувати своє завдання, визначене Конституцією України, — забезпечення
стабільності національної грошової одиниці. З другого, НБУ має право
укладати цивільно-правові угоди з іншими учасниками банківської системи.

Фінансове право тісно пов'язане з іншими галузями права: кримінальним

(оскільки кримінальне законодавство встановлює відповідальність за
правопорушення у сфері фінансових відносин, наприклад, за порушення
бюджетної дисципліни, несплату податків), трудовим (нарахування ПДФО та
обов'язкових платежів на фонд оплати праці пов'язане з оформленими на
підприємстві трудовими відносинами), міжнародним (Договори (конвенції,
угоди) про усунення подвійного оподаткування пов’язують Україну з
багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особливістю
подібних зв’язків фінансового і міжнародного права є вища юридична
чинність міжнародних договорів порівняно із вітчизняними законами)

Саме наявність зв’язків між фінансовим та іншими галуззями правової

системи України сприяють удосконаленню правового регулювання
відповідних суспільних відносин і встановленню належного правопорядку.

Тема: Система фінансового права як галузі права.

Визначення предмета фінансового права і його місця в системі права України

в цілому є однією з необхідних умов побудови системи фінансового
права.Під системою фінансового права розуміємо об'єктивно обумовлену
внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових
норм в певному взаємозв'язку і послідовності.

В основі класифікації і безпосередньо галузі права, й інших підрозділів

традиційно є предмет правового регулювання, тобто коло суспільних
відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення і
первинного, і вторинного рівнів. У системі фінансового права виділяють
частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права залежно від
особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні
підрозділи.

Фінансове право складається з великої кількості фінансово-правових норм.

Разом вони становлять цілісну систему, в якій фінансово-правові норми в
певній послідовності і взаємозв'язку групуються в різні правові інститути,
що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету,
позабюджетних цільових фондів, державного кредиту, державних доходів
тощо. Кожний вид фінансових відносин є відносно самостійним у
фінансовій системі і регулюється в зв'язку з цим такою ж відносно
незалежною групою фінансово-правових норм, які в сукупності створюють
інститути фінансового права.
За своєю значимістю фінансово-правові норми нерівні. У фінансове право
включають норми, які закріплюють положення, що застосовуються в усіх
видах фінансової діяльності (наприклад, норми, що регулюють проведення
фінансового контролю), і норми, що приймаються державою для
регулювання конкретних видів фінансових відносин. Тому, теоретично,
фінансове право складається з двох частин: Загальної і Особливої.
До Загальної частини фінансового права як галузі права належать фінансово-
правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи
фінансової діяльності держави; систему державних органів, що здійснюють
фінансову діяльність, їх правовий статус; зміст, форми і методи фінансового
контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-

правових нормах Особливої частини. Остання містить низку великих розділів
(підгалузей), які в свою чергу, складаються з фінансово-правових інститутів.
До Особливої частини фінансового права належать розділи, що об’єднують
норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету;
фінансів державних підприємств; загальнодержавних і місцевих податків і
зборів (обов’язкових платежів); державного кредиту; державного
страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових
розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Розділи, підрозділи,
інститути і субінститути фінансового права мають відповідну назву і
обґрунтування.

Тема: Предмет фінансового права. Фінансово-правові норми та

відносини: структура та особливості.
Предметом фінансового права, як і будь-якої іншої галуззі права, є суспільні
відносини. Ці відносини характеризуються приналежністю до сфери
фінансової діяльності держави та територіальних громад з приводу
формування, розподілу та використання коштів централізованих і
децентралізованих фондів та контролю за цим.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято

вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у
процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і
децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється
владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові
зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням
централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають
владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з

владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин
регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні
грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і
використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів. До
централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві
бюджети. До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей
народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які
утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при

залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані
нормами фінансового права. Ці правовідносини виникають на основі норм
фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні
юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються
примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова
діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у
формі правовідносин.

Критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших видів

відносин, що також мають грошовий характер, є те, що однією зі сторін
таких відносин є саме держава, яка повинна виражати і забезпечувати
реалізацію публічних фінансових потреб та інтересів.

У фінансових правовідносинах найчіткіше, порівняно з іншими

правовідносинами, прослідковуються державно-владна і майнова сторони.
Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими. З одного боку,
держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює
надходження коштів до бюджету, а з другого – ці відносини регулюють
формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій
формі.

Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру,

елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3)
юридичний і фактичний зміст. Суб’єктами фінансових правовідносин є
особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його
учасниками. Фінансово-правові відносини виникають між такими
суб’єктами: 1) між органами державної влади; 2) між органами державної
влади та органами державного управління загальної компетенції; 3) між
вищими органами та органами нижчого підпорядкування державного
управління (у тому числі фінансовими); 4) між підприємствами і
міністерствами, об’єднаннями; 5) між фінансовими органами (кредитними
установами) і підприємствами та організаціями; 6) між фінансовими
органами і громадянами; 7) між самими фінансовими органами (кредитними
установами).

Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані

фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з
інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за
допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими
ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі
розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з
фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані
функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх
змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові
фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже,
практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері
(результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів.
Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх
фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом
фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як
юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені
фінансово-правовою нормою. Суб’єктивне право у фінансових
правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного
органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів,
забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій
сфері. Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена
зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра
поведінки, якої він має дотримуватися.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди

взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше,
відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають
врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких
спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати
фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу
ефективність і доцільність.

Тема: Метод фінансового права

Під методом правового регулювання розуміється сукупність прийомів,
способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання
реалізується також у ступені впливу на поведінку учасників суспільних
відносин, на характер їх взаємозв’язків. У науці фінансового права фактично
сформувалося два підходи: методом фінансового права є імперативний
метод; методом фінансового права є метод владних приписів.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання передбачає

нерівність суб’єктів відносин, що забезпечує особливий стан і специфічну
роль держави. Цей метод виявляється у владних приписах, наказах одним
суб’єктам з боку інших, що представляють державу, органи самоврядування.
Метод, заснований на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій,
притаманний також іншим галузям права (наприклад, адміністративному),
але під час регулювання фінансових відносин він набуває особливостей, що
виявляються в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених
державою на владні дії.

Стосовно методу владних приписів, то він характеризується абсолютною

визначеністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин,
каральним характером фінансово-правових санкцій. Оскільки фінансове
право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів
становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з
якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин,
юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними,
встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та
порядок їх застосування.

Метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових

правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються
забезпечення фінансової діяльності держави: встановлення розміру та
порядку справляння податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів
різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів;
установлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних
відносин; установлення порядку використання фінансових ресурсів, у тому
числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; здійснення правового
забезпечення державного боргу; проведення грошово-кредитної діяльності
тощо.

Додатковий характер мають: метод субординації, метод рекомендацій, метод

погодження та низка інших методів, роль яких останнім часом зростає. Це
зумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків і зростанням рівня
самостійності суб'єктів фінансових відносин. Але найчастіше вказані методи
застосовуються не самостійно, а в поєднанні з основним методом фінансово-
правового регулювання — методом владних приписів - і доповнюють його.

Тема: Джерела фінансового права. Фінансове законодавство.

Джерела фінансового права – це форми встановлення і вираження

(об’єктивізації) фінансово-правових норм, що видаються компетентними
органами держави та місцевого самоврядування і становлять певну систему.
Норми фінансового права можуть міститися не лише в нормативно-правових
актах, а й в інших юридичних актах – рішеннях судів, нормативно-правових
договорах

Джерела фінансового права мають такі ознаки: формальна визначеність,

нормативність, загальнообов’язковість, юридична сила, загальновідомість,
системність, видання уповноваженим органом (законність). Ці
характеристики є загальними, вони однаковою мірою властиві й джерелам
інших галузей права. Характеристика джерел фінансового права передбачає
розкриття тих визначальних рис, що відрізняють їх від джерел інших галузей
права.

Отже, джерела фінансового права мають свої особливості. Це, зокрема,

предметна ознака, множинність, відсутність єдиного кодифікованого акта,
спрямованість на реалізацію публічних інтересів, чіткість та ясність
формулювання прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Джерела фінансового справа становлять певну систему. Система джерел

фінансового права – це органічна, цілісна, динамічна, ієрархічна, структурно
упорядкована сукупність взаємозалежних та взаємодіючих чинних правових
актів, покликаних урегульовувати відносини у сфері публічної фінансової
діяльності

Зважаючи на удосконалення й розвиток способів встановлення фінансово-

правових норм, до системи джерел фінансового права органічно входить
сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених нормативно-правових
актів, актів Конституційного Суду України й Європейського суду з прав
людини, нормативно-правових договорів, що містять фінансово-правові
норми

Система фінансового законодавства - ієрархічна сукупність законів

і нормативно-правових актів із фінансових питань.
Після Конституції України вертикальна система фінансового
законодавства включає закони України з фінансових питань. В першу
чергу, до них належать ті, які згідно з Конституцією України
встановлюють Державний бюджет України; бюджетну систему України;
систему оподаткування; принципи створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус
національної валюти; статус іноземних валют на території України;
порядок утворення та погашення державного внутрішнього й
зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів,
їх види і типи тощо.
До фінансового законодавства входить велика кількість
підзаконних актів: Укази Президента України з фінансових питань,
накази і інструкції Міністерства фінансів України, Державної фіскальної
служби України, Державної казначейської служби України, Державної
 фінансової інспекції України тощо. Усі нормативно-правові акти в
галузі фінансів приймаються на основі законів і в розвиток їх приписів.
До фінансового законодавства належать і нормативно-правові акти, видані
органами місцевого самоврядування