Безоровайний Є.

Ю-92
1. Поняття податку та його характеристика. Класифікація податків
Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише
економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний
важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою
в умовах ринку.

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризуючи податки,

важливо виділити, на наш погляд, основні риси, ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного органу державної

влади. С.Г.Пєпєляєв підкреслює, що право парламенту затверджувати
податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це
не означає згоди кожного конкретного члена чи суспільства або навіть
окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні
заборони на рішення питань про оподаткування шляхом референдуму.
Питання про податки і бюджет вилучено із законів, що регулюють механізм
референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75).
2. 3 першою ознакою безпосередньо пов'язана ознака індивідуальної
безоплатності, чи однобічного характеру встановлення податку. В основу цієї
ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При
цьому платник не одержує (на перший погляд) натомість нічого, це означає,
що держава не має зустрічних обов'язків. Кошти платника йдуть на
задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що безоплатність
має умовний характер через однобічний обов’язок платника. У загальному ж
плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок,
переходять до державного бюджету без одержання зустрічного
відшкодування або задоволення для платника.

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій

фінансів і виконують такі самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи з
цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові.
Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві
загально-фінансові (регулюючу та контрольну). Саме на базі цих функцій
будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний
комплекс.

Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему

основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів
податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково
представлені у всіх податках. Основні функції податку.

Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus — державна

скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне
призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для
задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави
цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак до кінця XIX ст.
з'явилася нова концепція: податки розглядали як соціальний регулятор,
знаряддя реформ, а вже до кінця 30-х pp. XX ст. — вже і як засіб
регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.
Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої і
стосується як регулювання виробництва, так і регулювання споживання
(наприклад непрямі податки). При цьому регулюючий механізм Існує
об'єктивно і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.
Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг
окремим виробникам чи галузям. Однак податкове регулювання —
складніший механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й
перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.
Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації
державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій,
одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. З допомогою цієї
функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи,
 кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають
реалізації мети у сформованих умовах.
Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів
функцій.
Розподільна функція являє собою своєрідне відображення фіскальної:
наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти.
Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою,
і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки,
регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних
платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т. ін.). Це
дозволяє говорити про існування первинного і вторинного розподілу
(перерозподілу) за рахунок податків.

Стимулююча (де стимулююча) функція створює орієнтири для розвитку

або згортання виробничої діяльності. Як і регулююча, вона може бути
пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування,
зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид
регулюючої.
Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх
попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в
податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою
пов'язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший
погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає як етапне, реалізуюче
насичення бюджету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки
сформувати бюджет, а й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і
інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як
юридичними, так і фізичними особами.

Податки можна класифікувати так:

 За формою оподаткування-прямі та непрямі.
 За об’єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при
отриманні, а при використанні) і на майно.

 Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, -

загальнодержавні та місцеві.

 За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в

загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму
розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на
низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення
спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна
величина податку формується як сума платежів окремих платників).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки
на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто
на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів.
З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять:

 особистий прибутковий податок,

 податок на прибуток корпорацій,  на соціальне страхування і на фонд

заробітної плати (соціальні податки),

 майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.

   
Основними видами непрямих податків є:
 акцизи (специфічні та універсальні),

 фіскальні монополії,

 мита.
 2. Поняття та характеристика принципів банківського права

У загальній теорії держави і права, принципи права — це керівні засади

(ідеї),які зумовлюються об’єктивними закономірностями існування й
розвитку людини та суспільства і визначають зміст та спрямованість
правового регулювання. За своєю суттю,принципи права у стислому вигляді
концентровано відображають найсуттєвіші риси права,є його квінтесенцією.
Як зазначав Р.З. Лівшиц,“...принципи охоплюють всю правову матерію і ідеї,
і норми і відносини — та надають їй логічності, послідовності,
збалансованості. У принципах права синтезується світовий досвід розвитку
права,досвід цивілізації.”

Банківська діяльність є одним із видів підприємницької діяльності, отож

право, яке її регулює, визначається принципами двох типів.

1. Загальні для підприємницької діяльності.

2. Спеціальні принципи — такі,що визначають порядок та специфіку
організації, функціонування та розвитку банківської системи і
здійснення банківської діяльності.

І. Право на підприємницьку діяльність передбачає самостійну, на власний

ризик, діяльність юридичної чи фізичної особи, резидента чи нерезидента,з
метою одержання прибутку. Одночасно,воно охоплює ряд
системоутворюючих, факторів, і, прав:, інститут, права, власності, та
недоторканості власності,механізм досудового і судового вирішення справ з
метою захисту прав та інтересів підприємців тощо. Принципи визначають і
обумовлюють розвиток галузевого законодавства цілого ряду країн і
закріплюються, у, Конституціях, чи, конституційних, законах, країн, з
ринковою економікою. Зокрема це:

 Принцип верховенства права;

 Принцип пріоритетності міжнародно-правових норм;
 Принцип свободи економічної діяльності;
 Принцип свободи договору;
 Принцип рівноправного визнання і захисту різних форм, власності;
 Принцип недоторканості власності;
 Принцип майнової відповідальності;
 Принцип необхідності конкуренції та заборони монополізації;
 Принцип загальності і обов’язковості сплати податків, зборів та
 обов’язкових платежів до бюджетів та позабюджетних централізованих
фондів;
 Принцип додержання комерційної таємниці.

ІІ. Спеціально-юридичні банківські принципи. Внаслідок комплексності

змісту поняття банківської діяльності,особливим принципом вважається
принцип, оптимального, поєднання, у, банківському, праві, приватних
інтересів банків та їх клієнтів і економічних публічних інтересів. Саме в
рамках публічного правового регулювання держава може реалізувати і
охороняти ті засади, без яких є неможливим адекватний розвиток економіки,
функціонування банків та банківської системи в цілому, а також захист
інтересів клієнтів банків. Конституція України та чинне спеціальне
законодавство України містять положення,які загалом, враховують загальні
цивілізовані принципи банківської діяльності,а тому вважається за доцільне
охарактеризувати їх докладніше, аналізуючи конституційні
положення,положення Закону України “Про банки і банківську діяльність” та
Закону України “Про Національний банк України”.

 Принцип законодавчого регулювання банківської системи.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України

встановлюються засади створення і функціонування фінансового,грошового,
кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також
статус іноземних валют на території України.

 Принцип дворівневої побудови банківської системи.

Згідно ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність”

банківська система України складається з Національного банку України та
інших банків, які створені і діють на території України.

 Принцип монопольного здійснення емісії і організації грошового

 Принцип монопольного здійснення емісії і організації грошового обігу.

Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності

грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави —
Національного банку України. Згідно п.2 ст. 7 Закону “Про Національний
банк України” НБУ монопольно здійснює емісію національної валюти
України та організує її обіг;

 Принцип незалежності Національного банку від інших органів

державної влади.

Національний банк України є центральним, банком. України, особливим

центральним, органом державного управління,юридичний статус, завдання,
функції та повноваження якого визначають Конституція та закони України.
Згідно ст. 53 Закону “Про Національний банк України”,не допускається
втручання органів законодавчої та виконавчої влади, або їх посадових осіб у,
виконання, функцій, і, повноважень, Ради, Національного, банку, чи
Правління Національного банку інакше, ніж у межах, визначених законом.
Крім цього, Національний банк не входить до системи виконавчих органів,
яку очолює Кабінет Міністрів України, а законодавством передбачено
особливі форми співпраці Національного банку та Уряду України. Так,
відповідно до ст. 52 Закону, Національний банк та Кабінет Міністрів України
проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної
політики,розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та
соціального розвитку. Національний банк — це орган державної влади, який
виконує одну з виключних державних функцій: регулювання грошового
обігу і здійснення грошової емісії. Відтак, він має ряд державно-владних
повноважень: видання нормативних актів; валютне регулювання і валютний
контроль; банківське регулювання і банківський нагляд; представництво
інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав тощо.

 Принцип економічної самостійності НБУ.

Згідно ст.4 Закону “Про Національний банк України”,Національний банк

є економічно самостійним, органом, який здійснює видатки за рахунок
власних доходів,у межах затвердженого кошторису, а у визначених законом
випадках — також за рахунок Державного бюджету України. Національний
банк є юридичною особою,має відокремлене майно,яке є об’єктом, права
державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади,
а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями Національного
банку, крім, випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі
зобов’язання.

 Принцип підзвітності та відповідальності Національного банку.

Статтею 51 Закону “Про Національний банк України” передбачено, що

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді
України в межах їхніх конституційних повноважень. Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного

банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом. України половини складу

Ради Національного банку;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини

складу Ради Національного банку;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про

діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік

інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

 Принцип полісуб’єктності верхнього рівня.

 Правовий статус центрального банку є складним і багатоаспектним,
оскільки, як орган державного управління, такий банк наділений
нормотворчою, регулятивною, контрольною та наглядовою функціями. Разом
з тим, Національний банк є також господарюючим суб’єктом і учасником
ринку. Проте, це діяльність не з метою одержання прибутку, а з метою
регулювання грошового обігу. Таким чином,центральний банк діє в інтересах
держави,суспільства не переслідуючи приватних інтересів і є самостійною,
незалежною ланкою єдиної системи органів державної влади.

 Принцип обмеження підприємницької діяльності Національного банку.

Закон “Про Національний банк України” в статті 71 передбачає

обмеження, діяльності, Національного, банку, зокрема, забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із

забезпеченням діяльності Національного банку та його установ;

3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка

не відповідає функціям Національного банку.

 Принцип відокремлення державних фінансів і резервів Національного

банку.

Згідно ст. 54 Закону “Про Національний банк України” Національному

банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в
іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Таке
ж положення міститься і в Бюджетному кодексі України.

 Принцип поєднання державного управління банківською системою і її

самоврядування.

Цей принцип проявляється, з одного боку, в особливостях призначення

керівних органів Національного банку, підзвітності НБУ, взаємовідносинах із
Кабінетом Міністрів України,а з другого боку — закріплених у законі
гарантіях невтручання, затвердженні та реалізацією грошово-кредитної
політики, здійсненні адміністративних функцій Національного банку в
банківській системі.

 Принцип банківської таємниці.

Відповідно до ст. 61 Закону “Про банки і банківську діяльність” банки

зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
 1) обмеження числа осіб,які мають доступ до інформації, що становить
банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять

банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому

доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та

відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і
клієнтом. Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання
щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків
зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи
для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні
своїх службових обов’язків. Приватні особи та організації,які при виконанні
своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано
отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю
інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх
осіб.

 Принцип строковості і поверненості грошових коштів в процесі

здійснення, банківської, діяльності, та, принцип, гарантування, вкладів
фізичних осіб.

Перш за все необхідно зазначити,що залучення вкладів фізичних осіб

може здійснюватись виключно на підставі ліцензії Національного банку
України. Згідно ст.57 Закону “Про банки і банківську діяльність” вклади
фізичних осіб банків гарантуються в порядку, передбаченому
законодавством України. Станом, на сьогодні,порядок та механізм, реалізації
цього принципу закріплено в Законі України “Про Фонд гарантування
вкладів фізичних осіб”. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку
України гарантуються державою.

 Принцип відповідальності банку за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст. 58 Закону “Про банки і банківську діяльність” банк

відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до
законодавства. Проте,банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне
виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог
кредиторів, зупинення операцій з рахунками, арешту власних коштів банку,
на, його, рахунках, уповноваженими, органами, державної, влади. Учасники
банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та
статутом банку.

 Принцип запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом.

 Банки зобов’язані,відповідно до вимог законодавства України,запобігати
використанню банківської системи для легалізації грошей. Згідно ст.64
Закону “Про банки і банківську діяльність” банкам забороняється вступати у
договірні відносини з анонімними особами; банки зобов’язані ідентифікувати
усіх осіб,які здійснюють значні та/або сумнівні операції. При цьому, з метою
попередження злочинів інформацію щодо ідентифікації осіб банки
зобов’язані повідомити відповідним, органам, згідно законодавства України,
яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю.

3. Поняття та характеристика грошових відносин

Грошовий обіг:
1) це обіг законних платіжних засобів (банкнот, розмінної монети), що
обслуговують потреби економіки країни;
2) постійний рух коштів, який охоплює сферу випуску (емісії) грошей НБУ та
передачі їх у свої каси, а також подальше переміщення грошей у каси
підприємств, уста¬нов, організацій, розрахунки з населенням, здійснення
ним платежів і внесків, а потім від населення через каси відповідних
юридичних осіб - у каси НБУ.
Розрізняють готівковий і безготівковий грошовий обіг.
Для безперебійного грошового обігу встановлюються резервні фонди
грошових коштів - це запаси грошей, що використовуються для оновлення
готівки та є потенційними грошима. Золотовалютні резерви України як
централізовані фонди коштів держави охоплюють: Державний валютний
фонд України, Державний валютний фонд уряду, Державні запаси
дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння,
Золотовалютні резерви НБУ.
Правове регулювання відносин у сфері грошового обігу здійснюється
відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про
банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в
Україні", "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам
фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України", „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг".
Cтаття 92 Конституції України встановлює засади створення і
функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також
іноземних валют на території України, який встановлюються виключно
законами України. Засади грошово-кредитної політики та здійснення
контролю за її проведенням, згідно з статтею 100 Конституції України,
покладено на Раду Національного банку.
Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію Національного
банку України — забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Гроші (як економічна категорія) - це особливий товар, який виражає вартість
усіх інших товарів і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль
загального еквівалента.
Існують такі види грошей:
а) монети;
б) паперові гроші (банкноти, банківські білети, казначейські зобов'язання);
в) засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки);
г) депозитні гроші;
ґ) міжнародні гроші.
Гроші можуть виступати як: засіб обігу; засіб платежу; міра вартості; засіб
нагромадження.
Грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках і вкладах
юридичних та фізичних осіб, інші грошові зобов'язання фінансових установ
утворюють грошову масу.
Під коштами слід розуміти акумульовані у грошовій формі на рахунках у
фінансових установах доходи та надходження, що перебувають у постійному
обігу у підприємств, установ і організацій (в тому числі бюджетних,
кредитних, страхових) і які використовуються для різних цілей або
розміщуються як ресурси фінансових установ.
Загалом, категорію «грошова система» слід розглядати в двох аспектах, які
мають відповідний зміст. По-перше, це конкретно-історичний тип організації
грошових відносин; вона відбиває стан еволюції організаційно-правової
форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які
метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як
засіб обігу й платежу, а також від того, який є зв'язок між паперовими та
повноцінними грошима .
Залежно від цього виділяють такі типи грошових систем: а) система
металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й
виконує всі функції грошей, а кредитні гроші розмінюють на метал; б)
система обігу кредитних і паперових грошей, за якої повноцінні гроші
витиснуто з обігу.
Тип грошової системи — це характер зв’язку між загальним еквівалентом і
грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складається стихійно, а
пізніше його закріплюють законодавчим рішенням.
У правовій науці склалося досить однотипне бачення змісту категорії
«грошова система». Грошова система держави є результатом державно-
правового впливу на процес руху грошей, який виступає об'єктом цього
впливу.
Грошова система - це встановлені державою за допомогою правових норм
форми організації грошового обігу.
Грошова система — категорія особливого роду. її особливість полягає в тому,
що вона одночасно належить до економічного базису й політичної
надбудови. Як базисна категорія, грошова система є сукупністю економічних
відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обороту між
його суб'єктами на території держави. Будучи надбудовним явищем, ця
система є державно-правовою формою організації грошового обо¬роту,
включаючи сукупність державних органів, які здійснюють управління
грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом.
Отже, грошова система в першому випадку є об'єктивною економічною
категорією, а в другому — правовою.
Грошова система охоплює : грошову одиницю України; масштаб цін; валютні
курси; види грошових знаків, які мають законну платіжну силу; порядок емісії
готівкових коштів; організацію і регулювання грошового обігу.
Грошовим обігом вважається рух коштів у готівковій та безготівковій формі як
засіб обігу і платежу в процесі обслуговування обігу товарів, оплати
виконаних робіт і наданих послуг.
Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій
формі (формі записів на рахунках у банках). Для проведення переказу можуть
використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Сукупність грошових відносин можна поділити на кілька груп:

 грошові відносини, що пов'язані з купівлею-продажем товарів;

 грошові відносини, що пов'язані з купівлею-продажем послуг;
 грошові відносини, що пов'язані з найманням робочої сили;
 грошові відносини, з допомогою яких здійснюється перерозподіл
доходів.

Перш за все, це грошові відносини підприємств із державою. Не менш

вагомими є грошові відносини з приводу використання санкцій і стимулів
щодо виконання договорів. Істотне місце в діяльності підприємств та
організацій займають грошові відносини з працівниками. Окремо слід
виділити грошові відносини з населенням. У виробничій та комерційній
діяльності значну роль відіграють грошові відносини підприємств зі
страховими компаніями, банками. В умовах ринкової економіки зростає роль
грошових відносин у процесі зовнішньоекономічної діяльності.

На рівні підприємств фінансові відносини охоплюють:

 відносини з іншими підприємствами та організаціями з приводу
постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, реалізації
продукції, надання послуг;
 відносини з банківською системою та небанківськими установами з
приводу банківських послуг під час отримання і погашення кредитів,
купівлі і продажу валюти та інших операцій;
 відносини зі страховими компаніями та організаціями з приводу
страхування активів, комерційних та фінансових ризиків;
 відносини з товарними, сировинними, фондовими біржами;
 відносини з інвестиційними інститутами з приводу розміщення
інвестицій;
 відносини з філіями та дочірніми підприємствами;
 відносини з працівниками з приводу виплати заробітної плати, премій,
дивідендів;
 відносини з акціонерами (зовнішніми інвесторами);
 відносини з податковою адміністрацією з приводу сплати податків і
зборів;
 відносини з аудиторськими фірмами.