Тема 2.

Податкова політика і податкова система держави

1. Сутність податкової політики та напрямки її проведення

2. Критерії формування податкової політики.
3. Поняття податкової системи і вимоги до неї.
4. Наукові основи побудови податкової системи.
5. Основні засади податкового законодавства України.

1. Сутність податкової політики та напрямки її проведення

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення,

правового регламентування та організації справляння податків і податкових
платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою
податкову політику, держава шляхом збільшення, або скорочення державної
маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок,
тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва територій,
груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської
активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку
пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.
Використовуючи ті, чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в
економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку
продуктивних сил. Організація оподаткування справляє значний вплив на
реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу І технічного
оновлення виробничого потенціалу держави.
Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед
суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові.
Перед керівництвом розвинутих країн стоять наступні довгострокові цілі:
економічний ріст, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення.
Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути
поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні по
відношенню до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної
діяльності.
Важливою характеристикою податкової політики є рівень податкового
навантаження на платника податків.
Для його вимірювання використовують декілька показників.
На макрорівні податковий тиск визначає частка податкових надходжень
до бюджету (П1) у ВВП:
ПБ
П1   100%
ВВП
де ПБ – податкові надходження до бюджету;
ВВП – валовий внутрішній продукт
При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна
використовувати такі показники:
 • частку податкових виплат підприємства (П2) в загальній сумі прибутку:
ПВ
П2  100%
БП
де ПВ – податкові виплати підприємства;
ПБ – прибуток підприємства.
• частку податкових виплат підприємства (П3) в об'ємі реалізації:
ПВ
П3  100%
Ор
де Ор – обєм реалізації підприємства

2. Критерії формування податкової політики

Податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом

стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших —засобом
нестабільності і економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про
формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових
платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі
структури повинні проводити таку податкову політику, яка має
паретооптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян
виборців.
За інтерпретацією Паретто, оптимальною вважається всяка дія, яка
приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового
стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в
оподаткуванні будуть суспільне корисними і виправданими, якщо | вони нікому
не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. І Досягнення
оптимуму Паретто в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення
фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності
господарювання податкоплатннків, а, заодно і суспільного добробуту громадян-
виборців, або покращення економічної ефективності діяльності
податкоплатників без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення
соціального захисту громадян-виборців. Досягти цього, на думку автора, можна
за умови наукового поєднання наступних критеріїв:
—критерій фіскальної достатності (інтереси
держави);
—критерій економічної ефективності
(інтереси податкоплатників);
—критерій соціальної справедливості (інтереси
громадян-виборців);
— критерій стабільності;
—критерій гнучкості.
Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, провадячи
податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень,
який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної
доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, можна помітити чітку
пропорційну залежність між нормою оподаткування та обсягом податкових
надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі обсяги податкових
надходжень. Цю залежність можна відобразити за допомогою простої
математичної формули: Y=А1*Т*В
де: y - загальний обсяг податкових надходжень;
А1 - коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності
податкових надходжень від норми оподаткування, причому А1 < 1;
Т - рівень оподаткування у державі.
В – величина ВВП.
Залежність між обсягом податкових надходжень та рівнем
оподаткування у державі відображається за допомогою графіка

За нульового рівня оподаткування, податкові надходження відсутні. Зі

збільшенням норми оподаткування, податкові надходження до бюджету
збільшуватимуться, хоча темпи росту податкових надходжень будуть
повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування.
Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів
господарювання від рівня оподаткування досліджується за допомогою аналізу
обсягу чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання.
Математична функція залежності критерію економічної ефективності
від рівня оподаткування має вигляд: ЧД=(ВД-ВД*А2/Т
де: ЧД - обсяг чистого доходу;
ВД – валовий дохід;
А2 - коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;
Т - рівень оподаткування.
 Із графічного зображення видно - якщо рівень оподаткування в країні
наближається до 100%, то обсяг чистого доходу згідно з гіперболічною кривою
прямує до 0.
Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня
оподаткування визначається за двома аспектами:
- скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати
податків та податкових платежів;
- повернення частки номінальних доходів до конкретних платників,
перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних
благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій
та інші трансфертні платежі).
Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається
наступною функціональною залежністю:
РД=НД-А3Т*БО
де: РД - реальні доходи платників податку;
НД - номінальні доходи платників податку;
А3 - коефіцієнт залежності обсягу реальних доходів платників податку
від рівня оподаткування;
Т - рівень оподаткування;
БО – база оподаткування.

Із графіка видно, що обсяг реальних доходів безпосередньо залежить від

величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі
реальні доходи конкретних платників податку.
Інший аспект критерію соціальної справедливості відображається
наступною функціонального залежністю:
де: СБ - фінансовані із бюджету суспільні блага і трансфертні платежі;
Т - рівень оподаткування;
А4 - коефіцієнт залежності обсягу суспільних благ від норми
оподаткування;
ПН – податкові надходження.
 Між рівнем оподаткування та обсягом повернення раніше сплачених
податків (правда, це повернення відносне - завдяки отриманню фінансованих з
бюджету суспільних благ і трансфертних платежів) існує певна параболічна
залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі приводить до
абсолютного зростання обсягу трансфертних платежів з бюджету. Але темпи
росту фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту
рівня оподаткування.
У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної
достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості
взаємопов'язані та взаємозалежні.
Для окремих держав імовірні різні варіанти поєднання критеріїв
здійснення податкової політики. Все залежить від обраних коефіцієнтів
залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна
доктрина держави.
Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в
державі надається й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не
запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та
зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність
правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного
податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних
чинники:
- суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного
законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі
правильно обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані
прибутки;
- покращується податкова робота як платників податків, так і органів
державної податкової адміністрації.
Але треба зауважити, що податкова політика повинна бути стабільною
лише протягом певного податкового періоду Догматичність норм податкового
регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних
соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до
непередбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно враховувати
критерій гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-
економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми
державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.
 Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності.
Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного
регулювання, що розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій
гнучкості є податковою стратегією. Оптимальне врахування цих критеріїв
забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податку та
держави.

3. Поняття податкової системи і вимоги до неї

Проявом на практиці податкової політики, яка проводиться в тій чи
іншій державі і формується відповідними державами структурами виступає
податкова система країни.
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи
до її розуміння. По-перше, податкова система  це сукупність податків і
податкових платежів, які законодавчо закріпленні в державі. По-друге,
податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та
організації контролю і відповідальності за порушення податкового
законодавства.
Система податків і зборів – це сукупність установлених чинним
законодавством держави податків і зборів.
Система оподаткування – це сукупність установлених чинним
законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх
розрахункуі сплати до бюджету та інших державних цільових фондів.
Податкова система – це сукупність податків і зборів; механізмів і
способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які
забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету
та інших державних цільових фондів.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову

систему в цілому є:
─ порядок встановлення і введення в дію податків;
─ види податків;
─ права та обов’язки платників податків;
─ порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
 ─ відповідальність учасників податкових відносин.
У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої
особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в
різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують
податкові системи. Найбільш узагальнюючим з них є податковий тиск 
відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного
продукту. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту
перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.
Відомий американський економіст Р. Масгрейв сформулював основні
вимоги до податкової системи.
1) розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;
2) мінімальний тиск на економічні рішення; любе державне втручання,
пов’язане з "надмірним оподаткуванням", слід зменшити;
3) якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі, наприклад,
стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги
між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;
4) сприяти стабілізації економіки і економічному росту;
5) оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків, а
управління ним  справедливим і основаним на законах;
6) затрати на управління податковою системою повинні бути
мінімальними.

4. Наукові основи побудови податкової системи

Науковий підхід до побудови раціональної системи оподаткування
передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення основобудовної
бази цієї системи і, по-третє, формування правової бази.
Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути
взаємопов’язані і органічно доповнювати один одного, не вступати у
протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.
Основобудовною базою побудови податкової системи є об’єм
бюджетних видатків. Податки  не самоціль, а засіб для виконання державою
своїх функцій, і з цих позицій вони походять від державних видатків.
Податкова система  продукт податкового законодавства. Вона
створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують
відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і
утримання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.
За економічнім змістом податкова система - це сукупність встановлених
у країні податків та обов'язкових платежів, що надходять у бюджети різних
рівнів бюджетної системи. Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі
податкових систем, існує ряд принципів, які визначають науковий підхід до
характеристики внутрішньої сутності; і суспільного призначення даного
поняття.
Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно
розглядати під кутом зору відповідності таким принципам:
 1. Принцип вигоди і адміністративної зручності;
2. Принцип платоспроможності;
3. Принцип визначальної бази.
Принцип вигоди й адміністративної зручності наголошує на тому, що
втрати добробуту в результаті сплати податків мають бути сумісні для
платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансових з
податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної
зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною
для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і
податкового законодавства, механізму збирання додатків та контролю над
податковими процесами. Причому, на організацію справляння податків
необхідно витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.
З принципу вигоди й адміністративної зручності випливає, що державна
діяльність у формі забезпечуваних державною службою послуг і суспільних
благ має певну ціну, яке приймає форму податку. Ці «податкові» ціни одержали
назву «ціни по Ліндалю» (за ім’ям шведського економіста Еріка Ліндаля, який
вперше теоретизував дане положення). Подібно до будь-якого ринку рівновага
при обміні «податки – блага» виникає в тому випадку, коли податкові витрати
на одиницю фінансових державою суспільних благ та трансфертних платежів
здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ,
платника податків.
СБ≤СП
Обсяг отриманих суспільних благ має бути менший/рівний сплаченим
податкам.
Принцип платоспроможності декларує, що тягар оподаткування
повинен розподілятися згідно з платоспроможністю податкоплатника (розміру
доходу, обсягу споживання, вартості майна тощо). З даним принципом
пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівності в оподаткуванні.
Перша передбачає, що податкоплатники з однаковою
платоспроможністю і податковою базою по доходу чи майну сплачують
однакові суми податків протягом певного періоду.
Друга досягається у тому випадку, коли податкоплатники з різною
платоспроможність сплачують різні за величиною суми податків, що
диференціюються за певними етичними принципами соціальної
справедливості.
Оскільки принцип платоспроможності об’єктивніший, він піддається
кількісному виміру, особливо стосовно вертикальної рівності в оподаткуванні.
Для вимірювання й оцінки даного положення використовується діаграма
Лоренца. Вона дозволяє провести своєрідну паралель між податковими
надходженнями до бюджету держави і сумарною величиною податкоплатників.
Ідеально бажаним є випадок, коли певна кількість платників, наприклад
20% від загальної величини сплачують до бюджету відповідно 20-відсотковий
розмір податкових надходжень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний стан
розподілу доходів і податкових зобов’язань, що існує на даний момент у тій чи
іншій державі, відображає крива лінія.
 100

Частка доходу, %
80

60

40

20

0
0 20 40 60 80 100
Частка сімей, %
Рис. 1 Крива Лоре нца

На графіку по осі абсцис відмічено кількість сімей (у відсотках), по осі

ординат – їх дохід (теж у відсотках). Причому на осі х – найбідніші сім’ї, а
справа – найбагатші, а на осі ординат внизу – дохід найбідніших сімей, а
вверху – найбагатших. Область між лінією абсолютної рівності та кривою
Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця
область, тим більша нерівність розподілу у суспільстві. Реальне суспільство не
характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Але чим
більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим
вона пряміша, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої
Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності зменшує стимул до продуктивної
праці, а надмірна її вгнутість може викликати соціальну напругу у суспільстві.
Враховуючи усі обставини, вчені-економісти прийшли до висновку, що межа
натягу «лука Лоренца» наступає у той момент, коли найбільші 40% населення
починають усі разом отримувати менше 12-13% загальної суми доходів. Значна
диференціація у розподілі доходів може викликати різні політичні потрясіння і
привести до вкрай небажаних для країни наслідків. Тому держава повинна
регулювати натяг «лука Лоренца» (розподіл доходів) і через оподаткування
найбагатших та виплати найбіднішим повинна змінюватися ситуація в
розподілі доходів.
Коефіцієнт Джінні вимірює степінь нерівномірності розподілу доходів і
податкових зобовязань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца.
ПлощаА
Коефіцієнт Джінні =
ПлощаА  ПлощаВ
 В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена
економічна доктрина держави, яка може ґрунтуватись на одному з напрямів
економічної думки – класичному і неокласичному, кейнсіанському чи пост
кейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрям
економічної теорії передбачає свою модель економічної, фінансової і
податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в
її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого
напряму теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої
мети.
Виходячи з вибраної соціально-економічної доктрини держави, в країні
повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частина
внутрішнього валового продукту, що перерозподіляється через бюджет за
допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної
податкової системи. Проявом на практиці соціально-економічної доктрини
держави виступає прогнозована величина видатків бюджетів. Саме дана
прогнозована (але не в якому разі не запланована) величина і є визначальною
базою для встановлення норми оподаткування в державі. У бюджетному
плануванні, зокрема при плануванні податкових надходжень, повинна
простежуватися чітка послідовність, при якій спочатку визначається
прогнозована величина видатків зведеного бюджету, потім планова величина
доходів і тоді аж плануються видатки.
Збільшення видатків можна здійснити при рості доходів. Останні можна
збільшити підвищенням норми оподаткування в країні. Водночас необхідно
констатувати і той факт, що не завжди підвищення норми оподаткування в
країні приводить до збільшення величини податкових надходжень до казни
держави. При аналізі оптимальної норми оподаткування поширення набула
теорія відомого американського економіста Артура Лаффера. Крива Лаффера,
яка є наріжним каменем даної теорії, ґрунтується на спостереженні, що коли
висота податкових ставок досягає певного критичного рівня (То), подальше
підвищення норми оподаткування спричинює не збільшення, а навпаки,
зменшення податкових надходжень.
П
н

0 Т Т
о
 Пн – податкові надходження; Т – ставка податку, або норма
оподаткування; Т0 – оптимальна норма оподаткування.
У соціально орієнтованій державі ринкового типу значна увага
приділяється ефективності використання податкових надходжень. На
макрорівні суми сплачених податків і податкових платежів для всіх
податкоплатників обов’язково повинні відповідати сумі фінансованих
державою суспільних благ і трансфертних платежів, тобто сплата податків має
відповідати граничній корисності частини вартості валового внутрішнього
продукту, що централізовано вилучається у податкоплатників і
перерозподіляється через бюджет держави. Причому цей перерозподіл повинен
здійснюватися за умови найменшої суспільної жертви для кожного платника
податку, яка не підкріплена отриманою частиною суспільних благ.
Ціною суспільних благ у соціально ринковій державі виступають
податки. І ефективність податкових взаємовідносин держави та суб’єктів
доцільно досліджувати через коефіцієнт співвідношення сум податкових
платежів і фінансових державою сум суспільних благ та трансфертних
СБ  ТП
платежів: К с 
Пн
де Кс – коефіцієнт співвідношення; СБ, ТП – суспільні блага і
трансфертні платежі; Пн – податкові надходження.

5. Основні засади податкового законодавства України

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані А.Смітом в
праці "Дослідження природи і причин багатства народів" і з якими пізніше, як
правило, погоджувались вчені, які розвивали теорію податків, зводяться до
чотирьох понять: загальність, справедливість, визначеність, зручність.
Ці загальні принципи оподаткування поступово розширялись під
впливом соціально-економічних і політичних перетворень в світі.
Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах::
 загальність оподаткування  кожна особа зобов’язана сплачувати
встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори,
платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
 рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів
податкової дискримінації  забезпечення однакового підходу до всіх платників
податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної
приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної
особи, місця походження капіталу;
 невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі
порушення податкового законодавства;
 презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма
закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або
якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають
неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків
або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на
користь як платника податків, так і контролюючого органу;
 фіскальна достатність  встановлення податків та зборів з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його
надходженнями;
 соціальна справедливість  установлення податків та зборів відповідно до
платоспроможності платників податків;
 економічність оподаткування  установлення податків та зборів, обсяг
надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх
адміністрування;
 нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб,
який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника
податків;
 стабільність  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть
вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в
якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також
податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
 рівномірність та зручність сплати  установлення строків сплати податків
та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження
коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати
платниками;
 єдиний підхід до встановлення податків та зборів  визначення на
законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.
Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не
передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються,
виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до
бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового
обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам
здійснюються відповідно до Податкового Кодексу Верховною Радою України, а
також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими,
селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених
Конституцією України та законами України.