1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФУНКЦІЇ ПОДАТКУ.

Податок являє собою досить складну категорію, що поєднує і

економічне, і юридичне значення. Вирішального значення дефініція
податку набуває саме в праві. В основі цього лежать певні причини. По-
перше, точне визначення і закріплення змісту категорії «податок» сприяє
чіткому й однаковому застосуванню норм податкового законодавства. По-
друге, саме поняття визначення податку має бути однією з відправних точок
при підготовці законів. По-третє, чітке поняття податку дозволяє об’єктивно
сформувати і закріпити обсяг повноважень податкових органів. По-четверте,
без точного визначення категорії «податок» неможлива об’єктивна реалізація
різних видів відповідальності.
Характеристика податку передбачає не тільки якусь закінчену і коротку
дефініцію, а й визначення ознак, що виражають зміст даного поняття. У п. 6.1
ст. 6 ПК України встановлено, що податком є обов’язковий, безумовний
платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку. У
такому визначенні акцентовано увагу на трьох принципових рисах, які, на
погляд законодавця, мають характеризувати виключно податок.
До таких рис віднесено його обов’язковість, безумовність,
надходження до відповідного бюджету.
Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його
обов’язковий характер. Ця риса притаманна фактично всім платежам подат-
кового характеру і базується на вимозі, закріпленій у Конституції України (ст.
67). Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує
надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможлива
реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й
забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як
першочергового обов’язку громадян. «Кожен зобов’язаний сплачувати податки
і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно
подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій
майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом».
Обов’язковий характер податку передбачає неможливість законного
ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно-
правовому акті, – пільги і т. д.). У платника немає вибору – платити чи не
платити податок, у нього є єдино законний шлях – перерахувати податок
до бюджету.
Обов’язковий характер цього платежу відображається також у
першочерговості зарахування коштів, що надходять від податків та зборів.
Податок – це обов’язковий внесок, тобто на підставі закону платники
податків за певних умов зобов’язані сплатити податки. Конституції
більшості розвинених країн також надають податковим зобов’язанням своїх
підданих конституційного характеру, що демонструє їхню особливу важливість
і значення. Необов’язкових податків не існує. Обов’язковий характер
податку забезпечується державним примусом в особі фіскальних,
правоохоронних та судових органів і свідчить про те, що сплата податків
має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і
санкцій впливає на платника податків для того, аби поставити йому в
обов’язок виконання своїх зобов’язань зі сплати податків.
Безумовний характер податку означає сплату податку, що припускає,
якщо буде потреба, забезпечення заходами примусового характеру. На
перший погляд може скластися враження, що сплата і податків, і зборів
пов’язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток – з
одержанням прибутку). Однак безумовність платежу характеризується тим, що
в податках умовою сплати може бути формування об’єкта оподаткування. Так,
до одержання прибутку не може існувати обов’язку зі сплати податку на
прибуток, тому що немає об’єкта. Умовний характер платежу означає, що
об’єкт оподаткування існує, але обов’язок зі сплати відповідного платежу
виникає при певній події. Наприклад, мито сплачується залежно від вартості
певного товару (яка існує незалежно від обов’язку зі сплати мита), але тільки за
певної умови – перетинанні митного кордону.
 Податок надходить у бюджет відповідного рівня. Розподіл податків за
бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і
може відбуватися за двома основними напрямами: закріплення податку за
певним бюджетом або розподіл коштів від сплати податку між бюджетами. При
цьому слід ураховувати відповідні норми БК України, згідно з якими власне і
розподіляються надходження від сплати податків між бюджетами. Так, згідно з
п. 2 ст. 29 БК України закріплюється вичерпний перелік податків та зборів, які
надходять до доходів загального фонду державного бюджету України.
Статтями 64-69 БК України закріплено вичерпний перелік надходжень від
податків та зборів до відповідних різновидів місцевих бюджетів. До того ж
бюджетним законодавством закріплено вимогу, відповідно до якої податки і
збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на
єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів,
що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ
України, які функціонують за кордоном). Порядок зарахування до державного
бюджету коштів, що одержуються установами України, які функціонують за
кордоном, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Слід звернути увагу на те, що цілісне уявлення про конструкцію
податку неможливо одержати, лише спираючись на ці три ознаки.
Значною мірою вони характеризують і збори, які входять до податкової
системи України. Водночас низка ознак податку залишилася поза увагою.
Найбільш принциповим є поєднання безумовності та нецільового
надходження коштів до бюджету, що характеризує саме податок. Тому
зупинимося й на інших ознаках, які характеризують цей платіж.
1.Нецільовий характер податку означає надходження його у фонди, які
акумулюються державою і територіальними громадами та використовуються на
задоволення публічних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких
саме завдань витрачаються надходження від конкретного податку, тобто
формується нібито розмитий, знеособлений централізований грошовий фонд.
Ознака нецільового, абстрактного податкового платежу заснована на
бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію)
бюджетних доходів, це означає, що податкові доходи не призначені для
конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних
видатків не повинно бути зумовлене надходженням окремих податків,
пов’язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.
2.Важливою в характеристиці податку є ознака індивідуальної
безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї
ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до
держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість
сплаченого податку, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави.
Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно
враховувати, що безоплатність має умовний характер у зв’язку з одностороннім
обов’язком платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти,
котрі сплачуються як податок, переходять у бюджет без одержання зустрічного
відшкодування або задоволення для платника.
Обов’язок зі сплати податку є одностороннім, і в податкових
правовідносинах платник податків представляє зобов’язану сторону. Держава
та територіальні громади, одержуючи в бюджет кошти від податків та зборів, не
беруть на себе жодних зустрічних зобов’язань перед платником податків.
Одночасно платник, сплачуючи податок, не набуває ніяких прав. Це положення
має розумітися у вузькому значенні, тобто при сплаті податку не виникає
прямої вигоди або прямої переваги для платника податків. Але це не означає,
що платники податків узагалі не одержують від держави жодних благ.
Безкоштовна освіта і медичне обслуговування, забезпечення додержання
правопорядку, користування дотаційними комунальними послугами – це далеко
не повний перелік тих благ, які одержує платник податків від держави та
територіальних громад, які забезпечуються за рахунок податкових надходжень.
3.Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу й на його
безповоротний характер. Сплата податку не припускає його зворотного
повернення. Основою такої характеристики є сама мета призначення податків –
формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави та
територіальних громад. Податок не породжує у держави зустрічного обов’язку
стосовно особи, яка його сплатила, він справляється з метою задоволення
потреб суспільства, що можуть бути відокремлені, а іноді й суперечити
особистим потребам платника податку.
Безповоротний характер податку, імовірно, не вимагає особливих
коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. У кінцевому результаті
платник одержує вигоди від сплачених ним податків, коли держава задовольняє
суспільні потреби, в яких зацікавлені суспільство і кожний його індивід (освіта,
охорона громадського порядку, охорона здоров’я і т. д.), і в цьому сенсі кошти
від податків нібито повертаються до платника. Виявом безповоротності є
ситуація, коли податок підлягає поверненню тільки в разі законодавчо
встановленої пільги, неправильної його сплати до бюджету (переплата податку)
або незаконного стягнення.
4.Внесення податку в бюджет відбувається в грошовій формі, сплату
податку майном чинним законодавством за загальним правилом не
передбачено. Грошова форма сплати податку визначена самим змістом
податку. У зв’язку з цим обов’язок платника податків зі сплати податку є
однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі за загальним
правилом розглядається (при додержанні інших умов – про строки, бюджети і т.
д.) як належне виконання його обов’язку. Застосування стягнення на майно
платника податків у разі недоплати за податками також не є винятком, оскільки
в результаті (після реалізації майна) податок до бюджету вноситься в грошовій
формі. Однак у деяких випадках сплата податків допускається й у негрошовій
формі, але всі негрошові способи сплати податків є нетиповими і викликані
кризою платежів. Так, у деяких країнах і дотепер існують виключно натуральні
податки, тобто податки, які вносяться речами, послугами або роботами.
Наприклад, у Лаосі і В’єтнамі сільськогосподарський податок виплачується
рисом. Аналогічним винятком був в Україні єдиний фіксований податок на
сільськогосподарських товаровиробників.
У п. 6.2 ст. 6 ПК України закріплено поняття збору (плати, внеску), яким
визначається обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів, з
умовою одержання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок учинення
на користь таких осіб державними органами, органами місцевого
самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично
значущих дій. Такий підхід законодавця справляє подвійне враження. З одного
боку, це положення намагалися максимально наблизити до конституційної
вимоги в сплаті податків та зборів (ст. 67 Конституції України), тобто,
виходячи з цієї норми, крім податків та зборів, ніяких інших платежів, які мали
б цю правову природу, Конституцією не передбачено. Звичайно, податок і збір
поєднує низка загальних рис: а) обов’язковість сплати податків та зборів; б)
надходження їх до відповідних бюджетів; в) справляння на основі законодавчо
закріпленої форми і порядку справляння; г) примусовий характер вилучення; ґ)
здійснення контролю за їх справлянням спеціально уповноваженими
контролюючими органами; д) безеквівалентний характер платежів.
У той же час збори відрізняються від податків. Особливості зборів
також пов’язуються з певними рисами, які відмежовують їх від податків:
1) за значенням (податки забезпечують до 80% надходжень у дохідну
частину бюджету, збори – значно менше);
2) за метою (мета податків – задоволення потреб держави та
територіальних громад; мета зборів – задоволення певних потреб або витрат
установ);
3) за обставинами (податки – безумовні та нецільові платежі, збір
сплачується за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв’язку з
послугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує
державно-владні повноваження);
4) за характером обов’язку (сплата податку пов’язана з реалізацією чітко
вираженого обов’язку платника; збір характеризується певною добровільністю
дій);
5) за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер,
тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю). Відмінності
за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито) можуть
справлятися як одноразова сплата, податки – як певна періодична сплата);
періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що
породжують зобов’язання зі сплати, податки – не узгоджуються з
періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників
транспортних засобів не пов’язується з характером використання
транспортного засобу);
6) за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від
податків).
Держава визначає необхідні податки, зумовлені реальними потребами
суспільства. Зрозуміло, що уявлення про обґрунтованість податків перебуває на
стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів. Функції
податків, що визначають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і
виконують ті самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи із цього,
функції податків можна згрупувати у два блоки: основні та додаткові.
Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і
дві загальнофінансові (регулюючу та контрольну). Саме на базі цих функцій
будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний
комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через
підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції є
обов’язковими для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок
факультативності і не обов’язково представлені в усіх податках.

Основні функції податку:

1)найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus – державна
скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне
призначення – насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для
задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави цю
спрямованість податків уважали єдиною. Однак наприкінці XIX ст. виникла
нова концепція: податки розглядали як соціальний регулятор, знаряддя реформ,
а до кінця 30-х рр. XX ст. уже і як засіб регулювання економіки, забезпечення
стабільного економічного зростання;
 2)регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої і
стосується регулювання як виробництва, так і споживання (наприклад,
непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно і вплив на
платників справляється незалежно від волі держави. Дуже часто під
регулюючою функцією розуміють тільки надання пільг окремим галузям або
виробникам. Однак податкове регулювання – більш складний механізм, що
враховує не лише податковий тиск, а й перспективи того або іншого виду
діяльності, рівні прибутковості тощо;
3))контрольна функція реалізується в ході оподаткування при
регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і
організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За
допомогою цієї функції оцінюються раціональність, збалансованість податкової
системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки
відповідають реалізації мети у сформованих умовах.
Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі
види функцій:
1)Розподільна функція являє собою своєрідне відображення
фіскальної: наповнити скарбницю, аби потім розподілити одержані кошти.
Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в
одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки,
регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних
платників на користь інших (акцизи на певні види продуктів та ін.). Це дозволяє
говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за
допомогою податків.
2). Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для
розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може
бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта
оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію
розглядають як підвид регулюючої.
3).Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх
попередніх функцій і головну – з позицій реалізації цілей держави в податковій
системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язано їх
виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має
тимчасовий характер – насичення бюджету на певний період. Кінцева мета
податків — сформулювати не тільки бюджет, а й мету, інтереси в розподілі цих
коштів та інших коштів платників, тобто створити умови для накопичення як
юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне
накопичення, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва
тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації або зниження майнових
податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функція дуже
тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною та узагальнюючою.
Крім того, якщо стимулююча функція пов’язана із процесом, діяльністю
платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету
діяльності і має більш статичний характер.