1. Способи сплати податків та інших обов’язкових платежів.

2. Строки сплати податків. Зміни строків сплати податків.

3. Поняття та система податкових пільг.
4. Поняття податкової звітності та її види.
5. Зміст, структура та форми податкових декларацій, внесення змін до податкової звітності.
6. Податкова консультація та наслідки застосування податкової консультації.

1. Способи сплати податків та інших обов’язкових платежів.

У деяких випадках способи сплати податків поділяють за вольовою ознакою і при цьому виділяють добровільну та
примусову сплати. Здається, що в цьому разі необхідно розрізняти сплату і стягнення податку. Якщо сплата податку
заснована на виконанні платником податків свого конституційного обов’язку і здійснюється ним добровільно (або
незалежно від його волі - у разі дії податкових агентів), то примусова сплата здійснюється через механізм стягнення
необхідних сум (практично завжди всупереч волі платника). Тому навряд чи можна виділяти добровільну і примусову
сплати, тобто в цьому разі слід порушувати питання про розмежування сплати і стягнення податку.
Порядок сплати податків та зборів регулюється ст. 35 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 35.1 цієї статті
сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених
Податковим кодексом України або законами з питань митної справи. Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою
одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку
держави - Національного банку України. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет, а також в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а
також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебуваютьв обігу,
кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фінансових установах на території України. Сплата податку являє
собою сукупність дій платника податків з фактичного внесення сум податку, що підлягають сплаті у відповідний бюджет.
Існують три форми сплати податків:
1. Грошова форма сплати - у безготівковій формі та готівкою. У більшості випадків податки сплачуються в
національній валюті України (гривнях) із застосуванням безготівкової форми розрахунків, шляхом перерахування коштів з
розрахункового рахунка платника на відповідний бюджетний рахунок. При сплаті митних платежів кошти можна
перераховувати на депозит митного органу.
Фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності при здійсненні господарських операцій за своїм розсудом
можуть використати як безготівкову, так і наявну форму розрахунків. Згідно із Інструкцією про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті безготівкові розрахунки являють собою перерахування певної суми коштів з рахунків
платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб
коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на
підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. При цьому для підприємства, що
вносить гроші в банк, ця операція є операцією з готівкою, і тим самим стосовно неї діє обмеження за сумою платежу, що
не повинна перевищувати 10 000 гри’. Готівкові розрахунки передбачають платежі наявними коштами підприємств,
підприємців та фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за
операціями, безпосередньо не пов’язаними з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Слід
зауважити, що з 1 січня 2001 р. істотно обмежена можливість проведення розрахунків готівкою між підприємствами. Так,
суттєво скоротилося коло підприємств, які мають право продавати товари або послуги за наявні кошти без застосування
реєстраторів розрахункових операцій. При здійсненні операції іа розрахунками у готівковій і/або безготівковій формі (із
застосуванням платіжних карток, платіжних чеків та ін.) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами
(їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) застосовуються реєстратори розрахункових операцій.
2. Сплата податку в натуральній формі. В Україні запроваджено сплату фіксованого сільськогосподарського податку
сільськогосподарськими товаровиробниками в грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку мали право на вибір форми сплати фіксованого
сільськогосподарського податку в грошовій формі або/і у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Поставка
зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснювалася сільськогосподарськими товаровиробниками
у визначені ними за узгодженням і районною державною адміністрацією строки. Зобов’язання з доставки товарної
сільськогосподарської продукції в заготівельні підприємства і організації в рахунок фіксованого сільськогосподарського
податку покладалися на платників податку. Необхідно зазначити, що і квітня 2003 р. до Закону України «Про фіксований
сільськогосподарський податок» було внесено зміни, і відповідно платники втратили право сплачувати податок у
натуральній формі.
У деяких випадках допускалася також сплата цінними паперами (векселями, казначейськими сертифікатами).
Щоправда, подібні форми застосовуються (або повинні застосовуватися) як виняток із загального правила грошової сплати
податків та зборів. Останнім часом все частіше застосовуються банківські платіжні картки міжнародних платіжних систем
на території України, які являють собою спеціальні платіжні кошти, за допомогою яких одержувачу платіжної картки
надається можливість здійснювати операції сплати за товари, послуги і одержувати наявні кошти. На території України
застосовуються платіжні картки, емітовані банками - членами внутрішніх платіжних систем, і платіжні картки, емітовані
банками (резидентами та нерезидентами України), які є членами міжнародних платіжних систем. Зарахування
(поповнення) коштів на картковий рахунок фізичної особи може виконуватися за рахунок внесення наявних коштів через
касу свого або іншого банку (установи банку) шляхом переказування коштів з інших поточних або депозитних рахунків
фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням і здійснюється з урахуванням обмежень, визначених
чинним законодавством. Зарахування (поповнення) коштів на картковий рахунок юридичних осіб здійснюється з їх
поточних рахунків і за рахунок коштів, які вносяться готівкою як відшкодування за кошти, використані власниками
корпоративних платіжних карток понад установлені норми видатків.
 Переказування коштів за операціями, ініційованими із застосуванням спеціальних платіжних засобів у межах України,
здійснюється в гривнях. На території України дозволяється видавання готівки в іноземній валюті через каси
уповноважених банків-емітентів за спеціальними платіжними засобами користувачів, яким емітенти відкрили рахунки в
іноземній валюті, а також через каси уповноважених банків-еквайрів і небанківських фінансових установ за спеціальними
платіжними засобами, що емітовані нерезидентами. Видавання за спеціальними платіжними засобами готівки через
банкомата в межах України здійснюється у гривнях, а через банкомата уповноважених банків-емітентів - у гривнях або у
валюті рахунка спеціального платіжного засобу. Видавання готівки в іноземній валюті через банкомати в межах України із
застосуванням спеціального платіжного засобу здійснюється в сумі, що не перевищує в еквіваленті 5000 грн за одну добу
за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на дату відображення
платіжної операції за рахунком.
3. Комплексна форма сплати податків передбачає сполучення двох попередніх і використовується, наприклад, при
зверненні стягнення на майно боржника в рахунок погашення податкової недоїмки та зборів.
Невнесені в бюджети у встановлений строк сплати відповідні податки, збори (обов’язкові платежі) та неподаткові
платежі вважаються недоїмкою. При надходженні сум на сплату недоїмки в першу чергу погашається недоїмка, а потім
пеня. Утворення недоїмки є наслідком порушення податкового законодавства. Недоїмка стягується податковими органами
в безснірному порядку з нарахуванням пені. Комплексність тут виявляється в тому, що, з одного боку, сума податку
сплачується із джерел, що мають натуральні форми (конкретні види майна), а з другого — недоїмка все ж таки
погашається коштами, одержаними від реалізації майна платника податків. При цьому обіг стягнення може здійснюватися
й безпосередньо на кошти (кошти дебітора, що перебувають на його рахунках у банку, за винятком бюджетних рахунків).
Усе це відображає припис п. 35.2 ст. 35 Податкового кодексу України, який передбачає сплату податків в готівковій
або безготівковій формі. Порядок сплати податку та збору встановлюється для кожного податку окремо.
Класифікувати способи сплати податку можна, виокремлюючи кадастровий, деклараційний та попередній
(авансовий).
1. Кадастровий - спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до певної шкали,
заснованої на певному виді майна, тобто податок справляється на основі зовнішніх ознак передбачуваної середньої
прибутковості майна. Він застосовується при обчисленні і стягненні прямих реальних податків. При цьому способі кадастр
використовується як перелік найбільш типових об’єктів обкладання, які класифікуються за певними ознаками і визначають
середню прибутковість об’єкта обкладання. Виділяють різні види кадастрів залежно від об’єктів оподаткування:
промислові, поземельні. При сплаті податку встановлюються фіксовані строки їх внесення. Певною специфікою
характеризується використання кадастрового способу при оцінювання вартості земельних ділянок, складанні земельних
кадастрів. В їх основі лежить рівень прибутковості земельних ділянок, що дозволяє виділити: а) парцелярний кадастр
(характеризує земельні ділянки, які діляться на частини з різним рівнем доходів і способом використання (ліс, пасовище,
ріллі), а відповідно і оподаткування);
б) реальний кадастр (характеризує земельну ділянку як об’єкт обкладання в цілому, без розподілу земель на різні види
залежно від особливостей використання). При справлянні подушного податку роль кадастру виконує список населення
певної території, а у зв’язку зі зміною фізичного стану майна та його вартості провадиться періодичне уточнення
(актуалізація) кадастру .
2. Деклараційний - спосіб реалізації платником податків обов’язку зі сплати податку на підставі надання в податкові
органи офіційної заяви (декларації) про одержані доходи за певний період і про свої податкові обов’язки. На підставі цієї
заяви податковий орган розраховує податок і зобов’язує платника податків перерахувати його після повідомлення.
Застосування деклараційного способу не виключає й поетапного внесення сум податку у формі авансових (проміжних)
платежів. У цьому разі підсумкове подання декларації є певною заключною контрольною дією платника. Авансовий
податковий платіж являє собою спосіб сплати податку, при якому суми, що підлягають внесенню в бюджет, сплачуються у
встановленому порядку до настання строку платежу по податку.
3. Попередній (авансовий) - застосовується в основному при безготівковому утриманні коштів та полягає у тому, що
податки утримуються у джерела доходу. При цьому джерело доходів може бути двох видів: джерело пасивних доходів та
джерело активних доходів. Під джерелом пасивних доходів розуміються ті активи, які приносять дохід особі. У цьому разі
джерело має бути виражене у певній формі - майно, цінні папери і т. д. Під джерелом активних доходів розуміється
безпосереднє виконання робіт, надання послуг і под. Суми податку утримуються платником у момент видавання коштів
одержувачеві і при цьому автоматично перераховуються в бюджет до видавання доходу. Цей спосіб називається авансовим
тому, що податкові перерахування здійснюються до одержання платником доходу, тобто платник нібито авансує державу.

2. Строки сплати податків. Зміни строків сплати податків.

Стаття 57. Строки сплати податкового зобов'язання
57.1. Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним
податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку,
передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Податковий агент зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання (суму нарахованого (утриманого) податку),
самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої
виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/або на
день подання митної декларації.
Якщо граничний строк сплати податкового зобов’язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем
сплати податкового зобов’язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
57.1-1. Порядок сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів
 57.1-1.1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток - емітент корпоративних
прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від
того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу.
57.1-1.2. Крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає
рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із
податку на прибуток.
Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об’єкта
оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове
зобов’язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов’язання авансовий внесок
розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті. Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою
пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.
При цьому у разі якщо дивіденди виплачуються за неповний календарний рік, то для обрахунку суми зазначеного
перевищення використовується значення об’єкту оподаткування, обчислене пропорційно кількості місяців, за які
сплачуються дивіденди. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.
Сума попередньо сплачених протягом податкового (звітного) періоду авансових внесків з податку на прибуток під час
виплати дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток,
задекларованого у податковій декларації за такий податковий (звітний) період.
У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму нарахованого
податкового зобов’язання підприємством - емітентом корпоративних прав за такий податковий (звітний) період, сума
такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових (звітних) періодів до
повного його погашення, а під час отримання від’ємного значення об’єкта оподаткування такого наступного періоду - на
зменшення податкових зобов’язань майбутніх податкових (звітних) періодів до повного його погашення.
Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів не підлягає поверненню платнику
податків або зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов’язань з інших податків і зборів (обов’язкових платежів).
У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього
пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацами першим та другим цього підпункту є вартість такої
виплати, визначена у рішенні про виплату дивідендів, або вартість такої виплати, розрахована відповідно до принципу
"витягнутої руки" в операціях, визнаних відповідно до статті 39 цього Кодексу контрольованими. Обов’язок з нарахування
та сплати авансового внеску з податку за визначеною пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу ставкою покладається на
будь-якого емітента корпоративних прав (крім платників єдиного податку), що є резидентом, незалежно від того, чи
користується такий емітент пільгами із сплати податку, передбаченими цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки
податку іншої, ніж встановлена пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу.
Це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які
зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать
такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.
При цьому якщо платіж особою називається дивідендом, такий платіж оподатковується під час виплати згідно з
нормами, визначеними згідно з положеннями цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку.
57.1-1.3. Авансовий внесок, передбачений підпунктом 57.1-1.2 цього пункту, не справляється у разі виплати
дивідендів:
 на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої
компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників
корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, дивіденди, сплачені в
межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 57.1-1.2 цього пункту. З
метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб,
та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої компанії, і відображає у податковій звітності
дивіденди в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує
державну фінансову політику;
 платником податку на прибуток, прибуток якого звільнений від оподаткування відповідно до положень цього
Кодексу, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачуються дивіденди;
 фізичним особам.
57.1-1.4. Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними
правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи
суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким
платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.
При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розділу IV цього Кодексу.
57.1-1.5. Авансовий внесок з податку на прибуток, сплачений у зв’язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є
невід’ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється під час репатріації
дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу або міжнародних
договорів України.
57.1-1.6 Інститути спільного інвестування звільняються від обов’язку сплати авансових внесків з податку на прибуток
у разі виплати дивідендів.
57.1-1.7. Авансові внески не справляються/не нараховуються на суми операцій, які для цілей оподаткування
прирівнюються до дивідендів відповідно до абзаців четвертого - сьомого підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 цього
Кодексу.
57.1-1.8. Резиденти Дія Сіті - платники податку на особливих умовах звільняються від обов’язку сплати авансових
внесків з податку на прибуток у разі виплати дивідендів.
 {57.2. У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає
податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає
(вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків
зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297
Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем
отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
57.3. У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах
54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового
зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім
випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення
контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків
зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих
днів, наступних за днем такого узгодження.
57.4. Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами
адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони
підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку,
встановленому статтею 43 цього Кодексу.
57.5. Фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через
установи банків (у тому числі із застосуванням єдиного рахунку в порядку, визначеному статтею 35-1 цього Кодексу) або
відділення операторів поштового зв’язку.
У разі якщо зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори
через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

3. Поняття та система податкових пільг.

Систему пільг за податками необхідно розділити на дві групи. Перша група включає відносно традиційні і стабільні
звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою. Друга група характеризується певною
короткочасністю стосовно конкретних об’єктів. У сучасних умовах, при становленні податкових систем і швидкій зміні
господарської та політичної ситуації, ця група відрізняється більшою кількістю пільг та їх постійною зміною. Мабуть,
закон про податкову систему повинен насамперед включати першу групу пільг, лише торкаючись другої, яка
деталізуватиметься при регулюванні конкретного податкового платежу.
Податкові пільги можуть класифікуватися за різними принципами. Найчастіше податкова пільга визначається
шляхом:
1) податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування при нарахуванні податку;
2) зменшення податкового обов’язку після нарахування податку;
3) встановлення зниженої ставки оподаткування.
Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник
податків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі він звільняється від
сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є
особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності та об’єкт оподаткування. Платник
податків має право використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування та у
період усього строку її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Характеристика податкових
пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм має бути матеріальне становище
суб’єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим
становищем.
Пункт 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України закріплює вичерпний перелік видів податкових пільг. Принциповим
для їх розмежування є момент надання такого звільнення - до того, як визначено суму для сплати чи після. Із цих позицій у
Податковому кодексі України закріплено не досить зручну конструкцію, яка поєднує два різні види пільг: вирахування та
знижку. Перше звільнення використовується під час розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже
розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом:
1) вирахування (вилучення) - вид пільги, при якій виділяються окремі складові частини із загального об’єкта
оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні та сплаті податку. Цей вид пільги характеризується
тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні
зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати:
а) за видами платників: повні - надаються всім платникам; часткові - надаються певним категоріям платників; б) за
строками: постійні - що діють постійно протягом тривалого проміжку часу; тимчасові - що діють протягом певного,
обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні - надаються у зв’язку з появою певних
раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові - відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові
відрахування - застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності;
2) знижки - види пільги в галузі оподаткування, що зменшують суму податку на певні величини. Сукупність цих
величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під
оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість
суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі. Тут можна застосувати
класифікацію вирахувань (вилучень) у сфері оподаткування (за видами платників; за строками; за елементами податкової
бази): а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений прямо або опосередковано; б) нелімітовані - знижки, при яких
податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків; в) встановлення зниженої ставки
оподаткування;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Пільги за податком є винятком із загальної схеми нарахування конкретного виду податку, закріплені в нормативному
акті, і враховують особливості, що характеризують платника, об’єкт, ставку або інші умови. При цьому пільги найчастіше
є повним або частковим звільненням від податку. Сукупність пільг, що претендує на закріплення у відповідних розділах
Особливої частини Податкового кодексу України, може містити такі форми: а) неоподатковуваний мінімум об’єкта
податку. Визначення в абсолютній величині грошової суми в умовах інфляції не має сенсу. Саме тому законодавець
виділяє величину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджується Верховною Радою України і автоматично
збільшується при зміні мінімуму заробітної плати; б) вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта. Найчастіше це
частина доходу або інших об’єктів податку, що спрямовується на цілі, в реалізації яких зацікавлена держава або місцеві
органи самоврядування (природоохоронні заходи, освоєння нових технологій);
в) звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває більші
можливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, оскільки нерідко кошти на утримання
таких суб’єктів виділяються з бюджету, і цей канал дещо спрощує рух коштів від платників податків у бюджет, а потім у
зворотному напрямку - до осіб, яким вони потрібні;
г) зниження податкових ставок. Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що
підпадає під знижену ставку; г) вирахування з податкового окладу. Передбачає насамперед вилучення з податкового
окладу, що здійснюється за певний розрахунковий період; д) цільові податкові пільги. Можуть включати різні форми
відстрочення стягнення податків; е) інші податкові пільги (податкові канікули тощо). Як своєрідну пільгу можна
розглядати й деякі особливості сплати податку, форми перерахунку, хоча це вже окреме питання, що має регулюватися на
рівні інструкцій. Багато проблем було пов’язано із фіскальним характером авансових платежів, однак подібний механізм
сплати може забезпечити й низку зручностей для платника.

4. Поняття податкової звітності та її види.

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов´язкового платежу) припускають здійснення належним
чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності.
Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового
органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності
платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до
бюджету. Податкову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так і його представник або податковий
агент.
На платника податку покладається обов´язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на
нього покладено обов´язок зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів
України «Про прибутковий податок з громадян» зобов´язані сплачувати прибутковий податок, причому обов´язок з
податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відповідно до якої громадяни, крім тих, які
одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов´язані до 1 березня наступного року надати в податковий орган
за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем
роботи.
Платник податків може не надавати податковому органу податкову звітність, якщо:
1) звітність про виконання податкового обов´язку надає податковий агент;
2) платник податків входить до складу консолідованої групи платників по податках, звітність за якими надається
головним підприємством.
Податкова звітність реалізується шляхом подання платником податку податкової документації, тобто документів, що
містять відомості про обчислення і сплату податку. При цьому слід розрізняти податкову і фінансову звітність. Під
фінансовою звітністю розуміють бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансово-господарський стан і
результати діяльності господарюючого суб´єкта за звітний період. Фінансова звітність відповідно до законодавства має дві
форми: баланс і звіт про фінансові результати. Здійснення фінансової звітності регулюється Законом України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p., постановою Кабінету Міністрів України від 28
лютого 2000 p., якою затверджений Порядок подання фінансової звітності й іншими нормативними актами. Податкова
звітність — це вужче поняття, яке містить винятково питання з оподаткування. У податковій документації фіксується саме
процес нарахування і сплати податків і зборів (обов´язкових платежів). Особливістю податкової документації є те, що в її
складі немає спеціалізованих «податкових» первинних документів, оскільки підставою для ведення податкового обліку є,
як правило, первинні бухгалтерсько-облікові документи, які фіксують факт здійснення господарської операції2. Виходячи
з цього, інші відомості не можуть бути предметом податкової документації і податкові органи не мають права вимагати від
платника податків подання відомостей, не передбачених законодавством про оподаткування, або подання податкової
документації до настання термінів звітності.
Податкову звітність подають до податкових органів за підсумками звітного періоду у встановлений законодавством
строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим днем
поданняподаткової звітності вважають день, що йде за днем закінчення звітного податкового періоду. Якщо останній день
подання податкової звітності є вихідним або святковим, то днем подання звітності вважається наступний за вихідним або
святковим операційний (банківський) день. Граничні терміни подання податкової звітності можуть бути продовжені за
правилами і на підставах, передбачених податковим законодавством.
Реалізуючи обов´язок з податкової звітності, платник податків подає в податкові органи такі види податкових
документів, в яких зафіксовано обчислення податку і визначено суму, що підлягає сплаті:
1. Розрахунково-звітну документацію — документи, в яких фіксуються податкові розрахунки і суми податків. По
кожному податку існує єдиний податковий документ, в якому платник розраховує суму податку, що підлягає сплаті, і який
подає платник податків до податкового органу у встановлений законодавством термін. Такі документи містять відомості
про строки, базу оподаткування, податкові пільги, розміри податкового окладу, причому називатися вони можуть по-
різному: декларація, розрахунок, звіт тощо. Прикладом розрахунково-звітної документації може бути (1) декларація про
прибуток підприємства, обов´язок надання якої закріплений п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 22 травня 1997 p., а форма і порядок її складання затверджені наказом податкової адміністрації від 29
березня 2003 р.2; (2) розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов
´язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, форма і порядок заповнення якої
затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 р.; (3) розрахунок збору за
забруднення навколишнього природного середовища, форма і порядок заповнення якого затверджені наказом
Мінекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. і т. ін.
2. Супутню (чи довідкову) документацію — документи, якімістять довідкову інформацію, що деталізує дані для
обчислення податків і розшифровує чи обґрунтовує податкові розрахунки. Така документація поділяється на:
а) документи, необхідні для обчислення податків, наприклад, звіт про результати діяльності виконавця
довгострокових договорів (контрактів), форма і порядок заповнення якогозатверджені наказом Державної податкової
адміністрації України від 29 березня 2003 р.;
б) документи довідкового характеру, які безпосередньо невпливають на обчислення сум податків, приміром,
розрахунок—повідомлення розподілу консолідованого податку міжюридичною особою та філіями, форма і порядок
заповнення якого затверджені наказом податкової адміністрації від10 квітня 1998 р.;
3. Облікову документацію — це документи, що являють собою зведені форми податкового обліку. Первинні
документибухгалтерського обліку, які накопичуються і систематизуються в податковому обліку, підлягають узагальненню
за певнийподатковий період. Після цього на підставі цих уже згрупованих документів визначається сума податків, що
підлягає внесенню у відповідні фонди. Прикладом такого виду податковоїдокументації є Книга обліку доходів і витрат суб
´єкта малого підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності,
порядок ведення якої затверджений наказом податкової адміністрації від 12жовтня1999р.
4. Податкові повідомлення — документи, які направляють податкові органи платникам. Вони містять відомості про
терміни та суми податку, що підлягає сплаті. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов´язань
платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» суму податку, зазначену в податковому
повідомленні, яка підлягає сплаті, обчислює не самостійно платник податків, а податковий орган. Податкові повідомлення
у колишньому СРСР вперше з´явилися 1934 року, коли було змінено так звані окладні листи по сільськогосподарському
податку. За своєю суттю вони є офіційним повідомленням податкових органів про необхідність внесення платником
податків відповідної суми податку у визначений термін.

5. Зміст, структура та форми податкових декларацій, внесення змін до податкової звітності.

Стаття 46. Податкова декларація (розрахунок)
46.1. Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником
податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у
строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов’язання, у тому
числі податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких
податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати
податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків -
фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових
зобов'язань.
Розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які
подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на
контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації.
Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
46.2. Платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну
консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією
квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням
вимог статті 137 цього Кодексу.
Платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з
аудиторським звітом, подають разом з податковою декларацією за відповідний податковий (звітний) період звіт про
фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), складені
до перевірки фінансової звітності аудитором. Звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший
сукупний дохід (звіт про фінансові результати) подаються платниками податку згідно з цим абзацом за формою,
визначеною згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у порядку,
передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу.
Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід
(звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, є додатком до
податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової
організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід’ємною частиною.
Платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з
аудиторським звітом, подають контролюючому органу річну фінансову звітність, яка підлягає оприлюдненню разом з
аудиторським звітом у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним. У разі неподання (несвоєчасного подання)
річної фінансової звітності, яка підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом, застосовується відповідальність,
передбачена пунктом 120.1 статті 120 цього Кодексу, для подання податкових декларацій (розрахунків).
Для частини чистого прибутку (доходу) податковими (звітними) періодами є календарні: квартал, півріччя, три
квартали, рік. Для господарських товариств, корпоративні права яких частково належать державі, та господарських
товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких
становить 100 відсотків, що не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, який настає за звітним,
податковим (звітним) періодом є календарний рік.
При цьому розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку складається наростаючим
підсумком та подається до контролюючих органів разом з фінансовою звітністю у строки, передбачені статтею 49 цього
Кодексу.
Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний)
період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, складають та подають з відповідною
податковою декларацією фінансову звітність за перше півріччя минулого звітного року, за минулий звітний рік та за перше
півріччя поточного звітного року.
Платники частини чистого прибутку (доходу) та/або дивідендів на державну частку, визначені Законом України "Про
управління об’єктами державної власності", подають розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на
державну частку за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує
державну фінансову політику, та фінансову звітність.
Неприбуткові підприємства, установи та організації, визначені пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, подають звіт
про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за формою, затвердженою центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та річну фінансову звітність.
46.3. Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається
наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до
річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.
46.4. Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові
зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально
відведеному місці в податковій декларації.
У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої
декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке
доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі,
подає таке доповнення в електронній формі.
46.5. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну фінансову політику.
У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими
для застосування їх платниками (податковими агентами).
Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей,
визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.
Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена абзацом другим пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу, та
порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена абзацом третім пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу, а також
особливості її складання та подання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну фінансову політику.
Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття контролюючим органом митної
декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.
Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов'язані
оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.
46.6. Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми
податкової звітності, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову
політику, який затвердив такі форми, зобов'язаний оприлюднити нові форми звітності.
До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий
період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій
(розрахунків), чинні до такого визначення.
Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, повинен здійснити заходи, пов’язані з оприлюдненням
та застосуванням таких змін.
Вимоги статей 46-50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну
територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих
статтях), а також на інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб'єктів оподаткування, що не
стосуються обчислення податків.
Стаття 47. Особи, які несуть відповідальність за складення податкової звітності
47.1. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення
строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:
47.1.1. юридичні особи, резиденти або нерезиденти України, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками
податків, а також їх посадові особи.
 Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе
юридична особа, до складу якої він входить;
47.1.2. фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених
законом;
47.1.3. податкові агенти.
Стаття 48. Складення податкової декларації
48.1. Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5
статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту
відповідних податку та збору.
48.2. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої
документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
48.3. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:
 тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
 звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
 звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
 повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
 код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий
номер;
 реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через
свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
 місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
 найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
 дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);
 інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною;
 ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього
пункту, посадових осіб платника податків;
 підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом,
засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
48.4. У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування,
форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:
 відмітка про звітування за спеціальним режимом;
 код виду економічної діяльності (КВЕД);
 код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;
 індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний
(податковий) період;
 дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
 ознака неприбутковості організації;
 повне найменування нерезидента;
 місцезнаходження нерезидента;
 назва та код держави резиденції нерезидента;
 код нерезидента, що присвоєно державою, резидентом якої він є.
48.5. Податкова декларація повинна бути підписана:
48.5.1. керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення
бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського
обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація
підписується таким керівником;
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої
особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного
підпису чи печатки платника податку.
48.5.2. фізичною особою - платником податків або його представником;
48.5.3. особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із
договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.
48.6. Якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути
підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової
декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.
48.7. Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім
випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Стаття 50. Внесення змін до податкової звітності
50.1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього
Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що
містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний
надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого
розрахунку.
 Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у
складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у
тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
У разі якщо показники оприлюдненої разом з аудиторським звітом річної фінансової звітності зазнали змін порівняно
з показниками звіту про фінансовий стан (баланс) та звіту про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіту про
фінансові результати), що подаються разом з податковою декларацією згідно з абзацом другим пункту 46.2 статті 46 цього
Кодексу, та такі зміни вплинули на показники раніше поданої річної податкової декларації з податку на прибуток
підприємств за відповідний податковий (звітний) період, платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та
річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають уточнюючий розрахунок до річної
податкової декларації у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження
податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2
цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми
до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до
податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення
самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу або при визначенні бази оподаткування відповідно до
підпункту 141.9-1.3 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу у разі здійснення контрольованих операцій, якщо їх умови не
відповідають принципу "витягнутої руки" у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний
за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти
відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками
до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових
періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені
у цьому пункті, не застосовуються.
50.2. Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок (з урахуванням
термінів продовження, зупинення або перенесення термінів її проведення) не має права подавати уточнюючі податкові
декларації (розрахунки) до поданих ним раніше податкових декларацій з відповідного податку і збору за звітний
(податковий) період, який перевіряється контролюючим органом.
Це правило не поширюється на випадки, встановлені абзацом третім пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу.
50.3. У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що
перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення
електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має
право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.
50.4. Якщо платник місцевих податків (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плати за
землю та єдиного податку четвертої групи) після закінчення граничного строку подання звітної декларації подає
декларацію у зв’язку зі змінами об’єкта та/або бази оподаткування (на підставі даних, внесених до відповідних державних
реєстрів), то штрафи не застосовуються.
Стаття 51. Подання звітності про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних
осіб, і суми утриманого з них податку, а також суми нарахованого єдиного внеску
51.1. Платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску, зобов’язані подавати
контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум
доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також
сум нарахованого єдиного внеску, з розбивкою по місяцях звітного кварталу.
51.2. У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді.

6. Податкова консультація та наслідки застосування податкової консультації.

Стаття 52. Податкова консультація
52.1. За зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений
підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань
практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено
на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним
контролюючим органом.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній
формі повинно містити:
 найменування для юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також
номер засобу зв’язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;
 код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для
фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від
прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному
контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
 зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних
обставин);
 підпис платника податків або кваліфікований електронний підпис;
 дату звернення.
 На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, індивідуальна податкова
консультація не надається, а надсилається відповідь за підписом керівника (заступника керівника або уповноваженої
особи) у паперовій або електронній формі у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може
прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації
понад 25-денний строк, але не більше 15 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків у паперовій
або електронній формі до закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту.
На індивідуальну податкову консультацію або відповідь, що надається контролюючим органом в електронній формі,
накладається електронний підпис уповноваженої посадової особи контролюючого органу з дотриманням вимог законів
України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
52.2. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно
платником податків, якому надано таку консультацію.
52.3. За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або
електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов’язково повинна
містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових
консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у
зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного
використання таких норм законодавства.
52.4. Індивідуальні податкові консультації надаються:
 в усній формі - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також
державними податковими інспекціями;
 у паперовій та електронній формах - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41
цього Кодексу, крім державних податкових інспекцій.
Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, підлягає реєстрації в єдиному
реєстрі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну податкову політику, без зазначення найменування (прізвища, ім’я, по батькові) платника
податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
Доступ до зазначених даних єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій та офіційного веб-сайту є
безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій
визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову
політику.
52.5. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику,
зобов’язаний надіслати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, індивідуальну
податкову консультацію протягом 15 календарних днів, що настають за днем отримання звернення платника податків на
отримання індивідуальної податкової консультації, для розгляду питання про внесення відомостей про таку консультацію
до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, про що повідомляє платнику податків у порядку,
визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, отримавши індивідуальну податкову
консультацію від територіального органу (відокремленого підрозділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику, протягом 15 календарних днів, що настають за днем отримання такої консультації, але не
більше 40 календарних днів, що настають за днем отримання контролюючим органом відповідного звернення платників
податків, приймає одне із таких рішень:
 про внесення відомостей про індивідуальну податкову консультацію до єдиного реєстру індивідуальних податкових
консультацій, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який
йому підпорядковується;
 про відмову у внесенні відомостей до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, з одночасним
наданням платнику податків від свого імені індивідуальної податкової консультації та внесенням відомостей про таку
консультацію до зазначеного реєстру, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення
територіальний орган (відокремлений підрозділ) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову
політику, та платника податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу;
 про відмову у внесенні відомостей до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій у разі, якщо в
єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій уже міститься аналогічна індивідуальна податкова консультація,
надана такому платнику податків з цих самих питань, які зазначені у запиті такого платника податків, про що повідомляє
протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який йому підпорядковується, та
платника податків.
52.6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику,
проводить періодичне узагальнення індивідуальних податкових консультацій, а також аналізує обставини, що свідчать про
неоднозначність окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на
контролюючі органи, шляхом надання узагальнюючих податкових консультацій, які затверджуються наказом цього
органу.
Узагальнюючі податкові консультації підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, протягом п’яти календарних днів з
дня їх надання.
Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій
53.1. У разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої
податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.
 Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від
обов’язку сплати податкового зобов’язання, визначеного цим Кодексом.
53.2. Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або
надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії,
які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової
консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження
узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади,
що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків
суду зобов’язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну
податкову консультацію.

Завдання 1.

Строки для фізичних осіб Строки для юридичних осіб

Протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем
граничного строку подання податкової декларації про
майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) – для
фізичних осіб – підприємців та фізичних осіб, стосовно яких
проведено державну реєстрацію припинення підприємницької
діяльності фізичної особи (крім осіб, що обрали спрощену
систему оподаткування);
До 1 серпня року, що настає за звітним – для громадян та осіб,
які здійснюють незалежну професійну діяльність.
До уваги! Якщо граничний строк сплати податкового
зобов'язання припадає на вихідний або святковий день,
останнім днем сплати податкового зобов'язання вважається
операційний (банківський) день, що настає за вихідним або
святковим днем (п. 57.1 ст. 57 Кодексу).

Фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки

і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків
(у тому числі із застосуванням єдиного рахунку в порядку,
визначеному статтею 35-1 цього Кодексу) або відділення
операторів поштового зв’язку.

Завдання 3.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній
формі повинно містити:
 найменування для юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також
номер засобу зв’язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;
 код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для
фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від
прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному
контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
 зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних
обставин);
 підпис платника податків або кваліфікований електронний підпис;
 дату звернення.
52.2. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно
платником податків, якому надано таку консультацію.
52.3. За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або
електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов’язково повинна
містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових
консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у
зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного
використання таких норм законодавства.
52.4. Індивідуальні податкові консультації надаються:
 в усній формі - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також
державними податковими інспекціями;
 у паперовій та електронній формах - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41
цього Кодексу, крім державних податкових інспекцій.
Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, підлягає реєстрації в єдиному
реєстрі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну податкову політику, без зазначення найменування (прізвища, ім’я, по батькові) платника
податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
 У разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової
консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.
Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від
обов’язку сплати податкового зобов’язання, визначеного цим Кодексом.
53.2. Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або
надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії,
які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової
консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження
узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади,
що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків
суду зобов’язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну
податкову консультацію.
Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової
консультації є:
- опис питань, що порушуються платником податків;
- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника
податків;
- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.