МЕНУП-21 НОВОСЕЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

Варіант – 8

Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому

його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого
підприємства. Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й
іногородніх розрахунках. Дорученнями можуть проводитися: розрахунки за
отримані товари та надані послуги; авансові платежі; розрахунки по нетоварних
операціях; попередня оплата товарів і послуг та інші. Під попередньою
оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових до відвантаження
покупцям зразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не
пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня
отримання платежу). Платіжне доручення приймається банком до виконання
тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання
кредиту. Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні
цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком
незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. У випадку відсутності
коштів доручення розміщується в картотеку № 2, тобто обліковується на
позабалансовому рахунку. Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.
Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються
гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються: при
перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського
гонорару; при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів
на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у
населення тощо; при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки,
податків. Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в
тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв’язку. Суть
такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по
такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія
забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на
окремому рахунку «Гарантовані платіжні доручення». Це платіжне доручення з
відміткою банку передається відділенню зв’язку. До платіжного доручення
додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх
переказ. Потім підприємство зв’язку платіжне доручення разом з реєстром здає
в банк, який зараховує кошти підприємству зв’язку, одночасно списуючи їх з
рахунку, де вони були задепоновані (рахунок «Гарантовані платіжні
доручення»). Якщо підприємство зв’язку і платник обслуговуються різними
банками, то банк, що обслуговує підприємство зв’язку, направляє до банку, що
обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши
дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з
рахунку «Гарантовані платіжні доручення» і перераховує їх підприємству
зв’язку. Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути
відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою
платника. Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень
проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і
зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів
обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через
коррахунки.Розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх
розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та
надані послуги. Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника
до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових
і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції,
виконаних робіт і наданих послуг. Платник, вирішивши оплатити платіжну
вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми
підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку
платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів. Про
відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник
повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені
договором. Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:
постачальник пред’явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором
товари та послуги; товари відвантажені не за належною адресою або
достроково без згоди покупця; до закінчення строку акцепту документально
встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні,
нестандартні, пониженої сортності; товари оплачені раніше та інше. Часткова
відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише
частини суми вимоги, а саме: поряд із замовленими товарами постачальник
відвантажив незамовлені; допущена арифметична помилка в рахунку; частина
товарів виявилася недоброякісною та інше. У заяві про відмову від акцепту
через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів
зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю.
Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов’язаний вислати
постачальнику не пізніше дня заяви відмови від акцепту.Розрахунковий чек –
це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку
чекодавця (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів). Чеки
поділяються на два види: чеки для розрахунків між юридичними особами; Чеки
для розрахунків між фізичними та юридичними особами. Чеки формуються у
чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що
застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За
погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може
подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки – 10 днів, не враховуючи дня
його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для
розрахунків з юридичною, - три місяці. У розрахунках фізичної особи з
підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодавцем здачу готівкою,
але не більше 20% від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно
переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для
зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це
не поширюється. Ліміт чекової книжки – це максимальна сума, на яку платник
може виписати чек (чеки) з цієї книжки. Банк видає чекову книжку клієнту на
підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі
ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на
окремому рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки».
Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль
кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і
не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки,
виписані після граничного строку, є недійсними. Розрахунки чеками за
матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши
від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек
і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого
банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з
рахунку, де вони були задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і
розрахункові чеки», і зараховуються на рахунок постачальника. Якщо ж
постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки
правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого
примірника, тобто оригінала реєстру, оприбутковує суму чеків на
позабалансовому рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату», а самі чеки
разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку
покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони
задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». В
цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після
надходження їх від банку покупця. Останній примірник реєстру (четвертий)
повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені
чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один
примірник реєстру видається платнику. При надходженні до банку
постачальника грошей по оплачених чеках одночасно із зарахуванням їх на
рахунок постачальника проводиться списання з рахунку «Реєстри чеків, що
очікують оплату». У випадку надходження грошей протягом 10 календарних
днів з моменту інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не
пізніше наступного дня повинен дати відповідь. Якщо в чековій книжці після
закінчення строку її дії залишились невикористані чеки, то вони повертаються
до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії
книжки. Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився
невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.Акредитиви
використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і
послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових
коштів випереджає рух матеріальних цінностей. Акредитивна форма
розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена
договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок
власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення
акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку. Кожний
акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не
може бути переадресованим. Строк дії акредитива встановлюється у договорі
між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи
термін проходження документів спецзв’язком між банками. У зв’язку зі
змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений
на 10 днів. Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або
постачальника. Вони бувають таких видів: Покриті (депоновані) і непокриті
(гарантовані); Відзивні і безвідзивні. Покритими (депонованими) вважаються
акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на
окремий рахунок «Акредитиви», що відкривається в банку постачальника або
покупця. Непокриті акредитиви – це акредитиви, які виставлені без
депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В
банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності
кореспондентських відносин між банками. Відзивний акредитив – це
акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без
попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку
недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-
покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну
умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє
банк постачальника, а останній – самого постачальника. Безвідзивний
акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою
постачальника, на користь якого він відкритий. Строк дії і порядок розрахунків
по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в
якому слід вказати: Найменування банку покупця; Вид акредитива і спосіб його
виконання; Перелік документів, які повинні бути подані постачальником для
отримання коштів по акредитиву; Строк подання документів після
відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає
обслуговуючому банку заяву, в якій вказує: Номер договору, за яким
відкривається акредитив; Строк дії акредитива; Найменування постачальника;
Найменування банку-постачальника; Місце виконання акредитива; Повне і
точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по
акредитиву, строк їх подання; Вид акредитива; Для відвантаження яких товарів
відкривається акредитив; Строк відвантаження; Сума акредитива; Спосіб
реалізації акредитива. Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий.
Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за
заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші
перераховуються до банку постачальника на рахунок «Акредитиви». В банку
платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку
«Акредитиви до оплати». При виставленні покритого акредитива в банку
платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку
«Акредитиви», а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника
обліковуються на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати». Для
отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і
виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари,
подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами
акредитива, документи в обслуговуючий банк. Реєстр рахунків подається
постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як
меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в
прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-
транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця
для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по
рахунку «Акредитиви до оплати» (третій примірник). Якщо гроші в сумі
виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку
«Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження
товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох
примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій
примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та
другий – разом з документами направляються спецзв’язком банку покупця. На
основі першого примірника банк списує гроші з рахунку «Акредитиви» і
перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими
документами передається платнику. Банк постачальника після отримання
грошей від банку покупця списує кошти з рахунку «Акредитиви до сплати».

Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою

використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг,
здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-
культурних функцій, очікуємий термін корисного використання (експлуатації)
яких більше одного року. Відповідно до діючої типової класифікації ОЗ
групуються за її функціональним призначенням, галузями, речовим
натуральним характером і видами, за використанням і належністю. За
функціональним призначенням розрізняють виробничі ОЗ, що безпосередньо
беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови,
споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання тощо). За
галузями народного господарства ОЗ розподіляються на: промисловість,
будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо. Більша частина
ОЗ належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов’язана з
процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської
діяльності зумовлює необхідність обліку ОЗ, що належать до інших галузей
господарства, які знаходяться на балансі промислового підприємства, належать
до галузі «Будівництво». У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку ОЗ
промислових підприємств розподіляються на промислово-виробничі, виробничі
ОЗ інших галузей народного господарства і невиробничі. До виробничих ОЗ
належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування,
робочі машини і обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне
устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні
засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар,
робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і
водойми та інші ОЗ. У складі виробничих ОЗ виділяють їх активну частину –
машини, обладнання, транспортні засоби. Невиробничі ОЗ безпосередньо не
беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих ОЗ належать: будови і
споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення,
транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби
невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та
культурно-побутових потреб населення. За використанням ОЗ поділяються на
діючі (всі ОЗ, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що
використовуються у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією
підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в
резерві і призначене для заміни об’єктів ОЗ). Істотне значення в обліку ОЗ має
розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби
можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу,
допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи
підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних
фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавача, тим самим
виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів. В балансі
по статті «Основні засоби» показується вартість ОЗ, як діючих, так і тих, що
знаходяться на консервації або в запасі. Первісна вартість визначається: По
об’єктам, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за плату у
інших підприємств та осіб – виходячи із фактичних затрат на зведення або
придбання цих об’єктів, включаючи витрати на доставку, монтаж, установку.
Вона виявляється в момент введення об’єкта в експлуатацію та залишається
незмінною на протязі всього строку надходження ОЗ на підприємство, за
винятком випадків дообладнання та добудови об’єктів в порядку
довгострокових інвестицій, реконструкцій та часткової ліквідації об’єктів; По
об’єктам, внесеним засновниками в рахунок їх вкладів в Статутний капітал – по
домовленості сторін; По об’єктам, одержаним від інших підприємств та осіб
безоплатно – експертним шляхом або по даним документів прийому-передачі.
ОЗ, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються на облік по
купівельній вартості з додаванням витрат на доставку та установку, а також сум
зносу по цим об’єктам, вказаних в документах на купівлю-продаж. Переоцінена
вартість ОЗ – це вартість необоротних активів після їх переоцінки. Оцінка
об’єктів ОЗ по залишковій вартості визначається відніманням від первісної
(переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в
бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо первісна та залишкова
вартість основних засобів, а також окремо сума нараховано зносу. Згідно з
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР п.
8.2. 1 під терміном «основні засоби» потрібно розуміти матеріальні активи, які
використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду,
що перевищує 365 календарних днів з дати введення до експлуатації таких
матеріальних активів, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з
фізичним або моральним зносом. Згідно з п. 8.2. 2 основні фонди діляться на
три групи: 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальне
устаткування; 2 – автотранспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі;
електронні оптичні, електромеханічні пристрої і інструменти, інші машини для
автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони,
рації, інше офісне обладнання; 3 – любі інші основні фонди, які не включені в
групи 1 і 2. Економічна сутність основних засобів Згідно з П (С) БО 7 та
Інструкцією №291 «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і
організацій» до ОЗ належать матеріальні активи, які підприємство утримує з
метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг,
надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і
соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання
(експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший
за рік). У визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів,
що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ.
Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості
предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів. Відповідно
до П (С) БО 7 у визначенні ОЗ присутнє поняття «використовуються для
здійснення соціально-культурних функцій», що дозволяє говорити про те, що
ОЗ невиробничого призначення відповідно до П (С) БО 7 належать до ОЗ для
цілей фінансової звітності. На сьогодні П (С) БО 7 дозволяє підприємству
самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто
не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ
саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з
економічної точки зору. Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при
додержанні двох умов: Існує імовірність одержання економічних вигод від його
використання; Оцінка ОЗ може бути достовірно визначена. Відносно
імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі
використання такого ОЗ. Виходячи з визначення ОЗ за П (С) БО 7, такими
цілями є: Використання ОЗ в процесі виробництва; Використання ОЗ в процесі
поставки товарів, виконання робіт і надання послуг; Використання ОЗ для
надання в оренду іншим особам; Використання ОЗ для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій. Що стосується можливості
достовірної оцінки виходячи з положень П (С) БО 7 та Інструкції №291, то
підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична
собівартість, справедлива вартість. Історична собівартість ОЗ визначається на
рівні первісної оцінки ОЗ, котра включає в себе: Фактичну вартість об’єкта
основних фондів; Вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни
товару, за винятком ПДВ; Витрати на транспортування; Витрати на державну
реєстрацію; Витрати, пов’язані безпосередньо з приведенням об’єкта в робочий
стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні
витрати, пов’язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на
установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг
спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату
праці працівників, пов’язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.
Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі
витрат: Витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;
Понаднормативні суми відходів; Понаднормативні витрати на оплату праці;
Загальногосподарські витрати. Під справедливою вартістю ОЗ розуміється
вартість ОЗ, котру може бути отримано в операціях обміну між
поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком
до П (С) БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином: Земля і
будівлі – ринкова вартість; Машини і обладнання – ринкова вартість, а у разі
відсутності даних про ринкову вартість – переоцінена вартість (сучасна
собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки; Інші основні
засоби – переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за
вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Як ринкова вартість, можуть бути
використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке
твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки,
застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок
активів. Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і
цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними
експертами. Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ,
придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом,
здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а
справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при
спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску
до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ. Оцінка
споруджуваного власними силами (господарським способом) ОЗ проводиться із
застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість включає до
себе прямі та накладні витрати, пов’язані з таким спорудженням. Не
включаються до складу первісної вартості такого об’єкта понаднормовані
відходи, понаднормовані витрати на оплату праці та відсотки за кредит,
залучений до такого спорудження. Також історична собівартість такого об’єкта
не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Крім того, додатна різниця
між історичною і справедливою вартістю відноситься до складу витрат
підприємства і відображається у Звіті про фінансові результати. Згідно з П (С)
БО 7 існує такий різновид ОЗ, які обов’язково потребують часу для підготовки
їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об’єкти відносяться до
кваліфікованих активів. Наприклад, кваліфікованими активами є будівлі і
споруди, які споруджуються на замовлення спеціалізованими підприємствами.
При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату
відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів,
включаються до складу його первісної вартості. У процесі господарської
діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з
ОЗ. Відповідно до П (С) БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить
ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то
незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує
балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного
періоду. Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення
об’єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості
об’єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його
використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість
такого об’єкта. У процесі господарської діяльності підприємство згідно з П (С)
БО 7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо
балансова вартість об’єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його
справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об’єкта
збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті «Інший
додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки балансова вартість
зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати. Перевищення
суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкова вартість
об’єкта ОЗ при черговій дооцінці вартості цього об’єкта ОЗ входить у состав
доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової
(останньої) дооцінки залишкової вартості об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням
у складі другого додаткового капіталу. Перевищення суми попередніх дооцінок
над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об’єкта ОЗ при черговій
уцінці залишкової вартості цього об’єкта ОЗ направляється на зменшення
другого додаткового капіталу з включенням різниці між сумою чергової
(останньої) уцінки залишкової вартості об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням у
видатках звітного періоду. Отже, весь вищевикладений матеріал базується на П
(С) БО 7 «Основні засоби», а також на деяких положеннях МСБО. Організація і
методологія бухгалтерського обліку основних засобів Відповідно до П (С) БО 7
облік ОЗ, що використовується у виробничій діяльності підприємств, ведеться
за сумою витрат, пов’язаних із виготовленням, придбанням, доставкою,
спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування,
державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим
поліпшенням основних засобів. Аналітичний облік ОЗ ведеться по кожному
інвентарному об’єкту за допомогою інвентарних карток обліку ОЗ – загальних
для будов і споруд, а також для машин, обладнання, інструменту, виробничого і
господарського інвентарю. Інвентарна картка містить дані про технічні
особливості об’єкта, норми амортизаційних відрахувань та ін. Інвентарним
об’єктом вважається закінчена будова з усіма до неї пристосуваннями або
окремий конструктивно відособлений предмет, що виконує самостійні функції.
Кожному інвентарному об’єкту присвоюється інвентарний номер, який
зберігається за цим об’єктом протягом усього періоду його експлуатації на
даному підприємстві. Він проставляється в усіх первинних документах, що
оформлюють наявність і рух об’єкту, акті прийому-передачі (внутрішнього
переміщення) ОЗ тощо. На підприємствах, що мають невелику кількість
інвентарних об’єктів, аналітичний облік ОЗ ведуть за допомогою інвентарних
книг. Заповнення інвентарних карточок та книг здійснюється на основі
первинних документів на надходження, переміщення, вибуття ОЗ. Для
пооб’єктного обліку ОЗ в місцях їх знаходження, експлуатації ведуться
інвентарні списки ОЗ, в яких вказуються інвентарний номер, повна назва і
первісна вартість об’єкту, вибуття (переміщення). Аналітичний облік ОЗ
відображує технічну і економічну характеристики об’єкту, його
місцезнаходження, первісну оцінку і переоцінену (індексацію) вартість, а також
норму амортизаційних відрахувань (норму зносу). У аналітичному обліку
відображують усі зміни, що сталися під час експлуатації ОЗ. Аналітичні
рахунки групуються по місцям, де знаходяться ОЗ, по матеріально-
відповідальним особам, по нормам та напрямам нарахування амортизації тощо.
Для обліку ОЗ призначено активний рахунок 10 «Основні засоби», із
застосуванням таких субрахунків: 101 – земельні ділянки. 102 – капітальні
витрати на поліпшення земель. 103 – будинки та споруди. 104 – машини та
обладнання. 106 – інструменти, прилади та інвентар. 107 – робоча і
продуктивна худоба. 108 – багаторічні насадження. 109 – інші ОЗ. Засоби, що
обліковуються на даному рахунку, складають майно підприємства та
відображаються в балансі як необоротні активи. На рахунку 10 «Основні
засоби» відображуються також суми індексації ОС. За такими ж групами
підприємства виділяють на окремий субрахунок вартість ОЗ, що за договорами
оренди цілісних майнових комплексів або фінансового лізингу (оренди)
зараховані або зараховуються на їх баланс. На субрахунку 101 – ведеться облік
земельних ділянок. На субрахунку 102 – облік капітальних вкладень у
поліпшення земель (меліоративні, осушувальні та інші роботи). На субрахунку
103 – облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та
передавальних пристроїв, а також житлових ббудівель На субрахунку 104,105,
106, 107, 108 – облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів,
інструментів, приладів та інвентарю, робочої і продуктивної худоби,
багаторічних насаджень. На субрахунку 109 – облік ОЗ, які не включені до
інших субрахунків рахунка 10 «Основні засоби». Не відносяться до ОЗ та не
підлягають відображенню на рахунку 10 «Основні засоби» предмети терміном
служби менше одного року. Окрім вищенаведених до ОЗ належать також група
«Інші необоротні матеріальні активи», які поділяють на таки групи: бібліотечні
фонди, малоцінні необоротні активи, тимчасові (не титульні) споруди, природні
резерви, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні
активи. Основою для бухгалтерських записів по обліку руху та залишків ОЗ, а
також операцій, пов’язаних з їх поточною експлуатацією, служать їх первинні
документи. Дані по ОЗ записуються у відомість позиційним способом по
кожному об’єкту окремо. Кожне підприємство самостійно вибирає таку форму
обліку, яка йому найбільш підходить.