1. Поняття, види та принципи огляду.

Оглядом (слідчим оглядом) називається слідча (розшукова) дія, яка полягає у

безпосередньому сприйнятті об’єктів із метою виявлення слідів злочину та інших
речових доказів, з’ясування обставин події, а також обставин, що мають значення для
кримінального провадження.
Огляд як слідча (розшукова) дія, поділяється на кілька видів: а) огляд місця події; б)
огляд речей і документів; в) огляд ділянок місцевості та приміщень (ст. 237 КПК); г)
огляд трупа (ст. 238 КПК) та огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); д)
огляд тварин; е) огляд транспортних засобів; є) освідування особи (ст. 241 КПК). Кожен
із видів слідчого огляду має особливості процесуального і тактичного характеру. Так,
огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за добровільною згодою
такої особи або на підставі ухвали слідчого судді (ч. 1 ст. 233 КПК), крім невідкладних
випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім
переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (ч. 3 ст. 233 КПК), і з
обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних
засобів фіксування відповідної дії (ч. 7 ст. 223 КПК); освідування (огляд тіла живої
людини) здійснюється за постановою прокурора (ч. 2 ст. 241 КПК). Під час огляду
трупа, в т. ч. пов’язаного з ексгумацією, освідування особи — залучення двох понятих є
обов’язковим, якщо хід проведення відповідних слідчих (розшукових) дій не фіксується
шляхом безперервного відеозапису. Поняті можуть бути запрошені на розсуд слідчого
(прокурора) й до проведення інших видів огляду.
Одним із найскладніших видів огляду є огляд місця події. Під місцем події розуміється
приміщення або місцевість, де вчинено злочин або де є матеріальні сліди, пов’язані з
подією злочину. Місце злочину і місце події — поняття, які не завжди збігаються: місце
події — поняття більш широке, бо воно пов’язане з виявленням ознак, що мають
відношення до події злочину; місце злочину — це місце безпосереднього вчинення
злочинного наміру, яке спричинило певні матеріальні зміни (наявність слідів злому,
взуття, крові та ін.).
Метою огляду є: а) виявлення слідів злочину і речових доказів; б) з’ясування обставин
події; в) висунення версій про подію злочину і його учасників; г) отримання даних про
осіб, які могли бачити вчинення злочину, з метою організації наступних слідчих
(розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.
Огляд місця події є первинною і невідкладною слідчою дією. Це пояснюється
необхідністю отримання інформації про обставини події у первісному, незміненому
стані, оскільки будьяке зволікання спричиняє втрату речових доказів, зміну слідової
картини. Невідкладність огляду місця події пояснюється також необхідністю
оперативного отримання інформації з метою організації розшуку злочинця, а також
проведення інших слідчих (розшуквих) дій, спрямованих на розкриття злочину.
Здійснення огляду місця події підпорядковане певним принципам, до яких належать:
своєчасність огляду. Огляд місця події здійснюється негайно після отримання
повідомлення про подію злочину, у будь-який час доби. Огляд може бути відкладений у
зв’язку з несприятливими умовами (неможливістю прибуття, відсутністю транспорту,
погодниими умовами), але з обов’язковим розпорядженням про охорону місця події.
Своєчасність огляду забезпечує отримання всебічної інформації про подію і
оперативність у здійсненні розшукових заходів;
об’єктивність і повнота огляду. Об’єктивність огляду означає всебічне обстеження
всієї обстановки, слідів і речових доказів. Як правило, при огляді місця події слідчий
виходить з первісної інформації про подію, яка отримана після прибуття на місце події,
а також з тих версій, що виникають під час огляду. Таких версій може бути декілька і
згідно з кожною з них має здійснюватися огляд. При цьому не слід перебувати у полоні
однієї з версій, якою б правдоподібною вона не здавалась, і відповідно лише до неї
виявляти сліди і речові докази. Треба враховувати також і контрверсії, які дають змогу
з іншої точки зору тлумачити подію, що мала місце, та пам’ятати про можливі
інсценування події, створення слідової картини, яка спотворює сутність події;
планомірність огляду. Слідчий огляд передбачає певний порядок у діях слідчого:
визначення порядку огляду, його меж, послідовності пересування по території або
приміщенню, що оглядається, а також визначення об’єктів (слідів, речових доказів), які
можуть мати місце у зв’язку з подією злочину. Планомірність передбачає й обрання
методів огляду (ексцентричний, концентричний, фронтальний та ін.). Під час огляду
місця події вивчаються обставини, за яких відбулася подія, зміни у розташуванні різних
об’єктів, сліди осіб, які вчинили злочин, знаряддя і засоби вчинення злочину, а також
сліди, залишені цими знаряддями. Увага слідчого має зосереджуватися також на
речових доказах, виявлення яких пов’язане з подією злочину;
застосування науково-технічних засобів. Цей принцип огляду місця події стосується
виявлення й фіксації слідів і речових доказів, що у багатьох випадках неможливе без
застосування науково-технічних засобів. Так, виявлення слідів рук (невидимих і слабо
видимих), ніг, крові, мікрочасток вимагає застосування спеціальних науково-технічних
засобів, значна кількість яких є у слідчій валізі, однак при огляді можуть бути
використані також інші науково-технічні засоби, що передбачає залучення спеціаліста.
Під час огляду місця події важливо дуже обережно поводитись із речовими доказами,
щоб запобігти їх втраті або пошкодженню, яке виключило б можливість їх використання
для провадження експертизи. Саме тому при застосуванні науково-технічних засобів
необхідно дотримуватись правил упаковки і фіксації виявленого. Важливим засобом
фіксації окремих слідів, речових доказів, як і усіх обставин події, є фото- або
відеозйомка. Застосована згідно з передбаченими правилами, вона сприяє
об’єктивному відображенню загальної й слідової картини, які спостерігалися під час
огляду місця події.
2. Пізнавальна сутність огляду місця події.
Огляд місця події передбачає обрання методів, які визначають його
послідовність. До традиційних належить концентричний метод (від периферії до
центра), який найбільш доцільно обирати у випадках, коли центр місця події не
має чітко визначених меж і увагу слід зосередити на окремих слідах і речових
доказах, що дає змогу визначити центр і характер події. Метод ексцентричний (від
центра до периферії) є оптимальним при розслідуванні злочинів, де подія має
центр (наприклад, труп або центр зіткнення автомашин). Огляд центра події є
передумовою для цілеспрямованого виявлення інших слідів, пов’язаних з діями
злочинця на місці події. Фронтальний (лінійний) метод застосовується під час
огляду значних площ, де місце події пов’язане з великою кількістю та
розосередженням слідів і речових доказів. Для огляду місця події можуть бути
обрані й інші методи, зокрема уявне розбиття місця на квадрати, сектори або інші
ділянки, зручні для мети огляду приміщень чи місцевості. Методи огляду можуть
бути й комбінованими, залежно від ситуації огляду, а також комплексу слідів і
речових доказів, які виявлені під час огляду.
Власне тактика огляду втілюється у кількох послідовно здійснюваних стадіях —
оглядовій, статичній і динамічній.
Під час оглядової стадії слідчий здійснює такі дії: визначає межі огляду, його
оптимальний метод відповідно до ситуації, проводить орієнтуючу і оглядову
фотозйомку.
Статична стадія огляду передбачає огляд без порушення обстановки, окремих
слідів і речових доказів. Слідчий пересувається по місцю події, зосереджуючи
свою увагу на розташуванні окремих об’єктів огляду з метою вибору тих з них, які,
за його припущенням, можуть мати відношення до події злочину.
Найбільш відповідальною є динамічна стадія, під час якої детальному вивченню
підлягають сліди і речові докази. Слідчий аналізує їх сутність, відношення до події
злочину, отримує інформацію, яка уточнює існуючі версії, або висуває інші,
відповідно до характеру та інформаційної цінності виявленого. На цій стадії
активно застосовуються науково-технічні засоби, серед яких переважне місце
належить таким методам фіксації, як вузлова або детальна фотозйомка, а також
методи виявлення слідів рук, знарядь злому, слідів ніг і транспортних засобів.
Важливе значення мають фіксація і вилучення слідів шляхом виготовлення
зліпків, перенесення їх на дактилоскопічні плівки. Детальний огляд слідів і
речових доказів передбачає виявлення їх ознак, визначення можливості їхнього
використання для експертного дослідження.
Під час огляду слідчому необхідно звертати увагу на мікросліди і мікрочастки,
оскільки їх аналіз і наступне дослідження можуть дати важливу інформацію щодо
встановлення осіб, які причетні до події злочину, а також для організації інших
гласних і негласних слідчих (розшукових) дій (обшуку, допиту, освідування тощо),
спрямованих на визначення інших доказів події злочину. У процесі огляду місця
події можуть бути здійснені експрес-дослідження окремих слiдів або речових
доказів, які вимагають застосування спеціальних засобів. До них належать: проби
на наявність крові у плямах, що нагадують кров’яні; прочитання документів із
забрудненими, замитими текстами за допомогою світлофільтрів або електронно-
оптичних перетворювачів, метод кольорових краплинних реакцій, індикаторний
метод, застосування розчинників для диференціації сипучих речовин, діагностики
вибухо-небезпечних речовин і порохів, визначення природи об’єкта, вмісту певних
речовин у повітрі, воді та ін. Новітні криміналістичні прилади експрес-аналізу
використовують можливості лазерного, ультразвукового методів дослідження
для виявлення невидимих слідів, мікрослідів, обстеження важкодоступних місць.
 У процесі огляду місця події слідчим можуть бути з’ясовані питання, які мають
значення для визначення шляхів розслідування, а саме:
характер події, що мала місце;
чи на місці огляду відбувся злочин;
шляхи проникнення злочинців на місце і шляхи їх виходу (особливо це важливо
для розшуку злочинців і слідів);
скільки було злочинців на місці злочину і чи знайома їм обстановка;
час вчинення злочину;
який час злочинці перебували на місці;
як пересувались злочинці на місці події, яких предметів вони торкалися;
якими знаряддями або засобами діяли злочинці;
яку мету мали злочинці, чи досягли її;
які сліди залишені злочинцями на місці події, які сліди залишились на них та
їхньому одязі;
хто і звідки міг бачити те, що відбувалося на місці події.
Аналіз обставин події, слідів і речових доказів, визначення їх причинно-
наслідкових зв’язків дають змогу виявити так звані негативні обставини, тобто
такі, що суперечать уявленням про закономірний розвиток подій. Так, наявність
значної кількості ран на трупі та відсутність крові є негативною обставиною, яка
свідчить про те, що злочин було вчинено в іншому місці, а труп перенесено.
Розкидані речі по квартирі, де знайдено труп, при цьому залишені на видних
місцях цінні речі, прикраси на тілі жертви не узгоджуються між собою, що
суперечить версії про вбивство з метою пограбування.
Негативні обставини за своїм характером можуть бути поділені на три групи: 1)
пов’язані з відсутністю слідів, які у зв’язку з аналізом обставин (відповідно до
конкретної версії) мають бути, 2) пов’язані з наявністю слідів у разі, коли
природний перебіг подій не передбачає їх, 3) пов’язані з неналежним виглядом
або розташуванням слідів, які за логікою речей мають бути при такій події. Так,
під час огляду трупа людини, яка заподіяла собі смерть шляхом повішання, на
думку експерта, на шиї була відсутня характерна (незамкнена) странгуляційна
борозна, натомість були виявлені численні невеличкі синці на передній поверхні.
Наявність таких слідів є свідченням того, що настання смерті не є наслідком
самогубства. Подібні обставини є негативними і свідчать про інсценування події.
Наявність слідів лещат на замку, дужку якого перепиляно за заявою потерпілого
під час проникнення у приміщення, також є негативною обставиною — наявність
слідів, яких за природним розвитком події не повинно бути. Розташування зброї
на такій відстані від тіла вбитого, на яку вона не могла потрапити після
здійснення ним пострілу в самого себе і заподіяння поранення, що викликало
раптову смерть — така негативна обставина проявляється через неможливість
людини після настання смерті рухатися і перекладати предмети у певне місце.
Порушення логіки розвитку подій у першому, другому і третьому випадках є
показником інсценування події (у першому випадку — відсутність належних слідів,
у другому — наявність тих, яких не повинно бути, у третьому — перебування
предметів у невідповідному місці). На такі суперечності слід звертати увагу при
зіставленні характеру події і тих версій, які виникають у процесі огляду місця події,
окремих слідів і речових доказів. До негативних обставин можуть належати й
такі, як невиправдано ускладнена картина події, а саме: безліч розкиданих речей,
що не зумовлено метою події; надмірне пошкодження тих чи інших предметів
обстановки; вивезення значної кількості викраденого майна за час, протягом
якого це неможливо зробити.
3.Тактика огляду місця події. Фіксація результатів огляду місця події.
Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити
ситуації, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення; 2) не має повного
відображення; 3) не знаходить свого явного відображення; 4) має фальшиве
відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації:
якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумнівів щодо
характеру події та осіб, причетних до неї. Достатній обсяг інформації дає змогу
припустити дійсність події. Проте на першому етапі розслідування (яким часто є
огляд місця події) часто складно вирішити, які об’єкти слід оглядати;
якщо подія злочину не має повного відображення, завдання слідчого полягає у
відновленні повної картини події, що відбулася. Неповнота відображення може
мати різний ступінь. Якщо відображення настільки неповне, що не передає змін
середовища, на основі яких можна судити про відображений об’єкт, тоді
неповнота його є істотною. Виникнення неповного відображення пов’язане з
такими моментами: а) у процесі вчинення злочину подія повністю не
відобразилась на місці події; б) після вчинення злочину виникли зміни об’єктів
огляду — слідів та речових доказів;
якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можна
передбачити, що: а) знищено дані на місці події (зміни в середовищі зникли, і акт
їх виділення став неможливим; водночас знищення інформації на місці події
(слідів і речових доказів) характеризується виникненням іншої інформації — слідів
їх знищення); б) події у цьому місці не було;
якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситуація відбиття не
події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. У цих випадках необхідно
звернути увагу на так звані негативні обставини, які містять інформацію не про
злочин, чиїм відображенням вони нібито є, а про інсценування злочину.
Кожній із названих ситуацій огляду місця події відповідає найдоцільніша
система тактичних прийомів, яка має достатньо загальний характер. Подальша
диференціація тактичних прийомів зумовлена типовими ознаками злочину та
його індивідуальними особливостями. Огляд місця події також має власну
специфіку відповідно до різних видів злочинів, способів їх вчинення та
приховування.
Система тактичних прийомів при дійсному відображенні події злочину охоплює:
зіставлення первинних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів
злочину;
аналіз окремих слідів на місці події;
моделювання події, що відбулася.
Система тактичних прийомів при неповному відображенні події злочину охоплює
такі прийоми:
аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування;
використання уявної реконструкції окремих елементів події;
моделювання з метою відтворення події, яка відбулася;
зіставлення модельованої події та реальної картини місця події.
Система тактичних прийомів за відсутності явного відображення події злочину
охоплює такі прийоми:
зіставлення первинних даних з інформацією місця події;
залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин;
аналіз ознак знищення слідів;
аналіз іншої інформації місця події та її зіставлення із встановленими фактами.
Заслуговує на увагу використання системи тактичних прийомів при фальшивому
відображенні події злочину. Така система має бути спрямована на виявлення
негативних обставин, що містять інформацію не про істинну подію, а про дані, які
порушують природне співвідношення причини і наслідку, — про інсценування
злочину. Ця система прийомів може бути запропонована у вигляді зіставлення:
інформації місця події з традиційним, природним перебігом події;
інформації місця події з типовими аналогами;
слідів (предметів) із довідковими даними;
слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою;
даних місця події з доказами, точно встановленими у справі.
Основним способом фіксації результатів огляду місця події є складання
протоколу. Способами фіксації також є складання планів (схематичних чи
масштабних), графічних зображень оглянутого місця чи окремих речей,
фотографування місця події, його окремих вузлів, слідів, речових доказів, аудіо- та
відеозапис, виготовлення відбитків, копій та зліпків, вилучення речей і
документів, зразків об’єктів.
Складання протоколу огляду місця події вимагає додержання певних вимог (ст.
104 КПК). Протокол має бути повним, містити детальний опис окремих слідів,
інших обставин злочину. Протокол огляду місця події складається з трьох частин:
вступної, описової та заключної.
Вступна частина протоколу містить такі відомості: а) час і місце проведення
огляду; б) відомості про особу, яка проводить огляд (прізвище, ім’я, по батькові,
посада) та всіх осіб, які присутні під час огляду (прізвища, імена, по батькові,
посади, щодо понятих — прізвища, імена та по батькові, дати народження та
домашні адреси); в) підстави для проведення огляду; г) правове обґрунтування
огляду (посилання на відповідні статті КПК); ґ) відмітка про роз’яснення
учасникам огляду і понятим їхніх прав і обов’язків; д) інформація про те, що особи,
які беруть участь в огляді, заздалегідь повідомлені про застосування технічних
засобів фіксації, їх характеристики та характеристики носіїв інформації, умови та
порядок їх використання; е) умови проведення огляду (погода, температура
повітря, освітлення);
є) час початку і закінчення огляду.
Описова частина протоколу має містити відомості щодо загальної
характеристики місця події, його оточення, меж підданої огляду території.
Описуються також шляхи підходу до даного місця і шляхи відходу; щодо самого
місця огляду — стан входів, суміжних приміщень, сходів, дверей, вікон, запорів.
Далі необхідно послідовно описати окремі об’єкти (предмети, сліди, речові
докази, трупи) із зазначенням їх місцезнаходження, ознак і застосованих способів
виявлення, вилучення та фіксації. У протоколі мають бути описані негативні
обставини у міру їх виявлення (наявність або відсутність певних змін, їх характер).
Щодо виявлених слідів і предметів, у протоколі вказуються: найменування
виявленого, його місцезнаходження, розмір, форма, колір тощо, а також окремі
ознаки. У випадках, коли названі об’єкти фіксуються, у протоколі вказуються
місце і способи їх виявлення, а також способи фіксації.
Заключна частина протоколу повинна містити вiдомості про вилучені предмети,
сліди та спосіб їх ідентифікації, умови їх фіксації (фотозйомка, відеозапис, умови,
прийоми і методи їх виконання, кількість знімків та ін.). У заключній частині має
знайти своє відображення інформація про додані плани, схеми, малюнки,
фотознімки. Наприкінці протоколу зазначається спосіб ознайомлення учасників
із його змістом, наводяться зауваження і доповнення понятих, інших учасників
огляду щодо здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі
робиться відмітка про те, що таких зауважень не надійшло. Протокол підписує
слідчий і всі особи, які брали участь в огляді.
До протоколу огляду місця події мають додаватися спеціально виготовлені
копії, зразки об’єктів, речей, документів, зліпки, відбитки пальців рук загиблого,
пояснення спеціалістів, плани місця події (схематичні чи масштабні), схеми,
фототаблиці, аудіо-, відеозапис, електронні носії інформації, плівки відеозапису та
інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.
При складанні протоколу огляду місця події необхідно дотримуватись вимог
щодо термінології. Не слід вживати невизначених понять: «біля», «неподалік»,
«ліворуч», «праворуч», «поряд» тощо.
У протоколі також не повинні зазначатись найменування тих предметів чи слідів,
характеристика яких у період огляду не визначена. Наприклад, не слід писати
«плями крові», «гільза від патрона пістолета «Макарова», «шматочки мозкової
речовини» тощо. У таких випадках у протоколі виявлене треба зазначати
висловами типу «плями, що нагадують кров», «шматочки речовини, що нагадує
мозкову речовину».
Протокол повинен відображати своєрідну логіку огляду місця події, тобто
послідовність усіх виконаних дій. Такий опис дасть змогу досить повно уявити
картину місця події, а, отже, побудувати уявну модель події злочину.
Одним із способів фіксації місця події є фотозйомка та відеозапис. Традиційними
видами фотозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна. У випадках, коли
на місці події знайдені сліди або речові докази (дрібні частки, сліди рук) і вони не
можуть бути вилучені з різних причин, використовуються методи масштабної та
великомасштабної фотозйомки.
Поряд із фотозйомкою може бути проведений відеозапис. Він застосовується у
випадках, коли подія ще не завершена (пожежа, екологічна катастрофа,
автопригода), або в інших випадках, якщо слідчий вважає це за доцільне.
Додатками до протоколу огляду місця події можуть бути плани та схеми. План —
це графічне площинне зображення (креслення) даного місця, виконане у масштабі
чи схематично (у вигляді схеми). Відмінність між планом і схемою полягає в тому,
що перший виконується у масштабі, другий — без масштабу, орієнтовно, із
зазначенням розмірів об’єктів, їх форм та відстаней між ними.
Плани та схеми можуть бути загальними, що охоплюють приміщення чи значну
частину місцевості, та окремими, що відображають лише безпосередньо місце
події або його найважливішу частину (наприклад, кімнату, де вчинено злочин).
Залежно від місця події складаються плани відкритої місцевості і приміщень.
План приміщень може бути площинним простим або розгорнутим. На останньому
зображають не лише підлогу кімнати з розташованими на ній речами, а й у
розгорнутому вигляді стіни кімнати з усіма предметами і слідами, що на них є, а
також стелю, коли на ній є якісь ознаки, що підлягають фіксації. У разі потреби на
стіни наносять проекцію предметів обстановки, що розташовані біля них.
На кожному плані або схемі повинні бути: заголовок із зазначенням, що саме
накреслено, стрілка з позначенням «північ — південь» для орієнтування на
сторони світу, масштаб (на планах), пояснювальні написи про те, що означають ті
чи інші зображені об’єкти.
При складанні плану чи схеми використовують умовні позначення. Плани і схеми
місця події підписують слідчий і поняті.
4. Поняття та види обшуку.
Обшук — це самостійна слідча (розшукова) дія, яка становить процесуальне
примусове обстеження приміщень, ділянок місцевості, окремих осіб із метою
виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального
правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або
майна, що було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення
місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі,

необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи прокурора
може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні,
якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або
документи, які мають значення для кримінального провадження.

Обшук є невідкладною слідчою (розшуковою) дією й у випадках, що не терплять

зволікання, може бути проведений без ухвали слідчого судді, але з наступним
негайним її отриманням (ч. 3 ст. 233 КПК). Обшук затриманої особи, яка
підозрюється у вчиненні злочину, може бути проведений відразу, як цю особу
застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або якщо
безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або
сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця
особа щойно вчинила злочин (ч. 1, 3 ст. 208 КПК).

Обшуки можна класифікувати за видами залежно від:

виду злочину;

принципу повторності (первинний та повторний);

принципу одночасності (груповий і одиночний);

характеру об’єктів обшуку (особи, приміщень, місцевості, інших володінь особи);

характеру об’єктів пошуку (предметів, документів, грошей, осіб, трупів,

тварин);

обсягу обстеження об’єктів обшуку (основний і додатковий).

У криміналістичній літературі залежно від принципу одночасності розрізняють

одиночний і груповий обшуки.

Груповий обшук — це не єдина слідча (розшукова) дія, а комплекс одночасних

обшуків. Груповий обшук є системою однойменних слідчих (розшукових) дій у
межах одного акту розслідування метою реалізації певного тактичного завдання.
Тому груповий обшук — це тактична операція, комплекс (система) узгоджених між
собою слідчих (розшукових) дій.
 Під час підготовки до групового обшуку слід передбачити засоби зв’язку між
учасниками, єдине керівництво й єдиний план його проведення, порядок обміну
інформацією та одночасність проведення обшуків. Його проведення має
специфіку: 1) одночасно працюють кілька слідчо-оперативних груп; 2) реально
існує кілька об’єктів обшуку; 3) має місце єдине керівництво в проведенні обшуку
кількох об’єктів; 4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах; 5)
запропоновано єдиний план проведення обшуку; 6) визначені засоби зв’язку між
учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними.

Залежно від характеру об’єктів обшуку можуть бути названі такі види: 1) обшук
приміщень, що знаходяться у володінні особи: житлових, нежитлових (побутового,
службового, господарського, виробничого та іншого призначення), приміщень
дипломатичних представництв; 2) обшук ділянок місцевості, що знаходяться у
володінні особи; 3) обшук особи; 4) обшук транспортних засобів; 5) обшук
комп’ютерних засобів.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх складових частин

приміщень, що є у володінні фізичних або юридичних осіб, якщо там можуть
знаходитися об’єкти пошуку. Приміщення, в яких проводиться обшук, можуть бути
поділені на: 1) приміщення, при обстеженні яких є конструктивно-змістовні
особливості (квартири, будинки, котеджі, дачі, сараї, гаражі та ін.); 2) приміщення,
при обстеженні яких є процедурні особливості (приміщення дипломатичних
представництв, інші примі-щення, для яких передбачено особливий
процесуальний порядок проведення обшуку (ч. 3 ст. 482 КПК).

Існують криміналістичні рекомендації стосовно послідовності обшуку

приміщень. Розпочинати обшук рекомендується з найбільш «складних» ділянок
помешкання, проводити пошуки спочатку в нежитлових, а потім у житлових
приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення. Також
рекомендується обстеження приміщень починати з місць загального
користування (кухня, санвузол, коридор).

Обстеження нежитлових приміщень відрізняється специфікою. Пошукові дії в

службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного.
Насамперед оглядається й обстежується робочий стіл, сейфи і шафи. У певних
випадках злочинці використовують конструктивні елементи будинку і
влаштовують тайники під підлогою, у стінах, під підвіконними дошками, у
вентиляційній шахті. У разі пошуку дрібних об’єктів або документів варто звертати
увагу на книги, альбоми, журнали тощо.

Обшук ділянки місцевості передбачає примусове обстеження присадибної

ділянки, саду, городу або іншої території, що знаходиться у володінні певних осіб.
Пошукові дії варто провадити у певній послідовності, планомірно, враховуючи
особливості місцевості. Ділянку місцевості, що займає значну територію,
доцільно попередньо розділити на квадрати чи сектори.

Під час обстеження місцевості необхідно перевірити купи землі, сміття, листя,
стоги сіна, калюжі тощо. Потрібно звертати увагу на дерева, що ростуть,
чагарники, наявні пташині гнізда, шпаківні, годівниці, дупла. Під час пошукових дій
доволі часто й успішно використовується щуп, метало- або трупошукач (газовий
індикатор «Поиск-1», металошукачі «Омуль», «Гамма»).
 Ознаками тайника на місцевості може бути: розпушеність ґрунту, його
неоднакове забарвлення, ділянки трави, що нерівномірно пожовкли, позначки на
деревах чи в інших місцях та ін.

Обшук особи — це примусове обстеження тіла живої людини, її одягу, взуття,

речей і предметів, що перебувають при ній. Обшук особи може бути здійснений
лише особою однієї статі із обшукуваним у присутності понятих тієї ж статі (ч. 5 ст.
236 КПК). Обшук особи провадиться відповідно до вимог ст. 208, 223, 234, 236
КПК. При проведенні на підставі ухвали слідчого судді обшуку в житлі чи іншому
володінні особи (ч. 5 ст. 236 КПК) за рішенням слідчого чи прокурора може бути
проведено обшук осіб, які перебувають в цьому житлі чи володінні особи, якщо є
достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або
документи, які мають значення для кримінального провадження. Обшук особи
проводиться також: при затриманні підозрюваного уповноваженими службовими
особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю
або інші предмети, що становлять загрозу для оточуючих, чи намагається
звільнитися від доказів, що викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину.

Обшук особи пропонується проводити у такій послідовності — «зверху до низу».

Спочатку обстежують головний убір, потім одяг (пальто, сукню, піджак, брюки
тощо), взуття. Слід приділяти увагу кишеням, швам на одязі, підкладці пальта або
піджака, підборам взуття обшукуваного.

Слідчий має додержуватися певних правил, що забезпечують безпеку. Зокрема

обшукуваного потрібно поставити обличчям до стіни або автомобіля під кутом 45°
із широко розсунутими ногами і розведеними руками.

Обстеження тіла обшукуваного доцільно здійснювати в присутності лікаря. Слід

перевірити волосся обшукуваного, оглянути пахові западини і природні отвори.
При провадженні обшуку особи може використовуватися портативний
металошукач або рентгенівська установка.

Обстеженню підлягають також предмети та речі, що є у обшукуваного: портфелі,

папки, дипломати, сумки, валізи, фотоапарати, гаманці, годинники, палиці тощо.
Вони підлягають обстежен-ню з метою виявлення в них шуканих об’єктів або
тайників.

Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження будь-якого

транспортного засобу, який є у володінні громадянина (автомобіль, яхта,
особистий літак, мотоцикл тощо). Обшук транспортних засобів — це доволі новий
вид обшуку в практиці органів досудового розслідування. Цей вид обшуку
вимагає знання будови та особливостей конструкції конкретного транспортного
засобу.

Обшук транспортних засобів повинен мати певний порядок і послідовність. Для

обстеження транспортного засобу слідчому бажано запросити відповідного
спеціаліста (автотехніка, автомеханіка). У криміналістичній літературі містяться
певні рекомендації щодо послідовності провадження обшуку легкового автомо-
біля. У такому разі обшук пропонується починати з багажника і закінчувати
мотором. У багажнику перевіряється сумка з інструментом, запасне колесо, інші
предмети. У салоні знімаються килимки, настили, чохли. Перевіряється місце між
сидіннями і спинками, досліджується торпеда, знімається автомагнітола тощо.
Механізми і деталі автомобіля, що знаходяться під днищем, бажано обстежити на
«ямі» або підйомнику. Обстежується автомобіль і під капотом. У разі пошуку
викрадених деталей автомобіля необхідно мати на увазі, що вони можуть бути не
окремим предметом, а частиною обшукуваного автомобіля. Важливо звертати
увагу і фіксувати правильність маркування тих або інших частин транспортного
засобу.

Обшук комп’ютерних засобів — полягає у примусовому обстеженні комп’ютерної

техніки та електронної інформації. Слідчому необхідно пам’ятати, що існують різні
системи захисту інформації та можливості швидкого її знищення. Для проведення
обшуку комп’ютерних засобів необхідно запрошувати спеціалістів (спеціаліста в
галузі інформаційних технологій, програміста, системо-техніка та ін.)

5. Тактика обшуку.
Тактика обшуку ситуаційно обумовлена.
Ситуації обшуку можна поділити на ті чи інші види залежно від різних підстав:
залежно від присутності чи навпаки, відсутності обшукуваного під час обшуку:
а) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного; б) здійснення обшуку
в ситуації його відсутності;
залежно від характеру поведінки обшукуваного на початку обшуку:
а) ситуація обшуку в разі добровільної видачі відшукуваного; б) ситуація обшуку
в разі відмови від добровільної видачі;
залежно від ставлення обшукуваного до обшуку, що проводиться:
а) ситуація активної протидії; б) ситуація нейтральної поведінки обшукуваного і
його відмови від спілкування зі слідчим; в) ситуація надання допомоги слідчому
під час здійснення пошукових дій;
залежно від передбачуваного способу зберігання предмета пошуку:
а) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку
зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у шухляді
письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї
разом з іншим інструментом тощо);
б) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку
видозмінений або знищений (зливкам золота можуть надаватися вид і форма
предметів (елементів) домашньої обстановки; у квартирі, де відбувалося
розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери);
в) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку
зберігається у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях
(обрання способу приховання не є повністю вільним, воно детерміновано низкою
чинників, обставин, зокрема обстановкою дому чи квартири, іншими
можливостями обшукуваного).
Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції
(діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити
необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одержати від неї певну
інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об’єкти пошуку. Системи
прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну
послідовність способів дії. Розглянемо окремі системи тактичних прийомів.
Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного
від спілкування, включає:
роз’яснення мети і необхідності обшуку;
постановку нейтральних запитань;
залучення обшукуваного до діяльності слідчого;
словесну розвідку.
Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що зберігаються без
спеціального маскування, включає:
аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного
зберігання предмета пошуку;
аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;
зіставлення виявленого об’єкта з ознаками того, що шукають.
Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, схованих у
спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях, може включати:
аналіз ознак предмета пошуку;
зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку;
орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення
місця схову;
використання можливостей типових аналогів;
аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об’єктів з метою
встановлення демаскуючих ознак;
зіставлення однакових предметів між собою.
 1. Огляд як слідча (розшукова) дія полягає у:

безпосередньому сприйнятті об’єктів

2. Здійснення огляду місця події підпорядковане принципу:

планомірності

3. Огляд місця події є:

первинною і невідкладною слідчою (розшуковою) дією

4. Освідування це:

огляд тіла жівої особи

5. Методи огляду місця події визначають:

послідовність проведення

6. Концентричний метод полягає в русі:

від периферії до центра

7. Стадіями огляду є:

оглядова, статична, динамічна

 8. Орієнтуючу і оглядову фотозйомку здійснюють на стадії:

Оглядовій

9. Негативні обставини це:

що суперечить уявленням про закономірний розвиток подій

10. Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити
наступну кількість ситуацій:

11. Якщо подія злочину не має повного відображення, то завдання слідчого

полягає у: відновленні повної картини події, що відбулася

12. Протокол огляду місця події складається з:

3 частин

13. Традиційними видами фотозйомки при огляді місця події є:

орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна

14. План приміщення може бути:

площинним простим або розгорнутим

15. видами обшуку є:

груповий та одиночний

16. Об’єктів обшуку є:

людина

17. Обшук транспортного засобу доцільно розпочинати з:

Багажника

18. Обшук особи може бути здійснений лише:

особою однієї статі із обшукуваним у присутності понятих тієї ж статі

19. Обшук особи проводиться у такій послідовності:

«зверху до низу»

20. Залежно від характеру поведінки обшукуваного на початку обшуку

виділяють ситуації:

ситуація обшуку в разі відмови від добровільної видачі

21. Словесна розвідка спрямована на:

подолання відмови обшукуваного від спілкування

22. Залежно від передбачуваного способу зберігання предмета пошуку

виділяють ситуації:

обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку

зберігається без спеціального маскування

обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку

зберігається у спеціальних тайниках

обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку

видозмінений

всі відповіді вірні

23. Тактичним прийомом, спрямованим на подолання відмови обшукуваного

від спілкування є:

постановка нейтральних запитань

24. Тактичним прийомом, спрямованим на пошук об’єктів, що зберігаються

без спеціального маскування є:

аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання

25.