Економіко-правова сутність торгівлі.

Господарсько-торговельна діяльність як
різновид господарської діяльності

Економіко-правова сутність торгівлі. Господарсько-торговельна діяльність як

різновид господарської діяльності

В діловому обороті, в економічній та правовій науці використовуються терміни

«торгівля», «торговельна діяльність», «промисел», «господарсько-торговельна
діяльність», «купівля-продаж». Першоосновою, що поєднує всі ці категорії, є
опосередкування переходу права власності на товарні блага, які задовольняють
потреби людей або груп людей. При цьому, є й законодавчо закріплені відмінності. У
зв’язку з цим необхідно уяснити економіко-правову сутність кожного з цих понять.

У зв’язку з цим розглянемо історичний розвиток економіко-правового  поняття

«торгівля».

Досліджуючи економічну категорію «торгівля» І. М. Кулішер[1] зазначав, що старі

економісти Саварі де Брюслон, Мелон, Адам Сміт дуже широко її трактували. У Адама
Сміта читаємо: «При загальному поширенні поділу праці, коли кожний робить власною
працею лише незначну кількість потрібних йому предметів, усяка людина живе
обміном і є як би купцем, а все суспільство поступово стає тим, що правильно
називають «commercіal socіety»[2].

Наступним етапом історичного розвитку є звужування поняття «торгівля». Зачатки

визначення поняття «торгівля», яке сприймається в певній мірі сьогодні, можна знайти
у Кодексі Юстиніана: «Купець той, хто купує і продає» (mercator quі emere et vendere
solet). Далі в канонічному праві: «Той, хто здобуває річ, щоб, продаючи її в тому ж виді,
без усяких змін, виручити прибуток, той є купцем». Таким чином, домінувала
економічна думка, що торгівля полягає у здійсненні «професійної діяльності» у
придбанні товарів з метою їхнього перепродажу, без їх переробки. Товари можуть
піддаватися відомим додатковим операціям – переупаковці, розсортовуванню,
чищенню, змішуванню, перемелу, але ніяких істотних змін у них не здійснюється.
Торгівля тим самим відмежовувалася, з одного боку, від простого обміну для власного
споживання і від випадкової купівлі-продажу, з іншого боку - від перевізної справи,
кредиту, страхування й інших областей обігу цінностей. Але вона відмежовувалася,
зазначає І.М. Кулішер, і від придбання сировини для сільського господарства  чи 
промисловості,  від простого збуту сільськогосподарських продуктів чи промислових
виробів, тобто перероблених товарів. Це призводило до того, що поняття «торгівлі»
надмірно звужувалося. Торгівля збігалася з купецькою торгівлею, з діяльністю
професійних торговців, купецького класу. Торгівля полягала у «вчинених купцями у
виді промислу оборотах» (Ратген). Торгівля є промисел купівлі і перепродажу товарів,
визначали  Рошер[3], і Колсон[4], і Клергет[5], і ряд інших авторів.

Але в подальшому визначення поняття «торгівля» розширювалося. Торгові кодекси,

що відносили до торгових оборотів і збут фабричних виробів, фактично визнавали, що
поруч з купецькою, «покупною» торгівлею існує ще й інша – «фабрична» торгівля. На
відміну від купця фабрикант продає перероблені товари, але «у фабричних
підприємствах ми знаходимо не тільки виробничу, але і комерційну техніку: покупка
сировини і збут виробів є дійсними торговими угодами, у яких комісіонери, агенти,
маклери і біржа приймають не менше участі, чим в операціях купців, що займаються
винятково торговою діяльністю» (Лексис). До фабричної торгівлі, по Ван Дер Боргту[6],
варто приєднати ремісничу, тому що і для великої кількості, наприклад, сідельних,
столярних, гвоздильних майстерень, для таких закладів, як кондитерські, пекарні, м'ясні,
діяльність по збуту мала велике значення; ці ремісники мали крамниці і без торгівлі
часто зовсім існувати не могли. На його думку лише збут ремісника, який працює на
замовлення, не входить у поняття торгівлі.

Таким чином, в економічний побут ввійшло нове визначення торгівлі, в яку включався 
усякий збут товарів у виді «промислу» (професійної діяльності), незалежно від того, чи
виготовлені вони особою, що збуває (фабрична торгівля), чи придбані в третіх осіб
(купецька, посередницька торгівля), якщо тільки збут не здійснюється по попередньому
замовленню. В торгівлю включалося і закупівлю товарів виробниками - придбання
сировини й устаткування для сільського господарства і промисловості, що відбувалося 
на тих же підставах, як і збут їхніх продуктів і виробів.

При купецькій торгівлі вона ж є й основним видом діяльності. Придбання здійснюється

з метою перепродажу. Обидві дії (купівля і продаж) складають дві частини того самого
акта. У фабричній торгівлі, на відміну від «купецької», кожна дія відділена одна від
одної виробничим процесом. Усі ці операції по закупівлі і збуту складають торгівлю в
широкому змісті. Специфіка цілей і інтересів купецького класу, що займається купівлею
і продажем товарів як  професію, нерідко зіштовхується з інтересами виробників.
Антагонізм цей нерідко доходить до запеклої конкурентної боротьби.

Функції товаровиробника і торговця в області збуту, по суті, ті самі. Як зазначає К.

Маркс[7], частина суспільного капіталу, хоча складається щораз з інших елементів і
сама постійно мінлива, знаходиться у формі товару на ринку і потім перетворюється в
гроші, інша знаходиться у формі грошей на ринку і перетворюється в товар. Частина
купівлі-продажу товарів відбувається безпосередньо між капіталістами-
промисловцями, інша ж частина цього  обігу капіталу, що знаходиться в процесі, має
характер торгового капіталу. Саме оскільки функція обігу капіталу, що знаходиться в
процесі, внаслідок поділу праці є функцією особливої категорії капіталістів, товарний
капітал стає торговим, чи комерційним, капіталом. Промисловець, одержавши гроші
від торговця і тим самим реалізувавши цінність свого товару, може тепер, за інших
рівних умов, гроші знову перетворити в засоби виробництва, тобто продовжувати
процес відтворення. Проданий же ним товар знаходиться тепер на ринку у формі
товарного капіталу. Ніяких змін у ньому не відбулося, за винятком того, що він змінив
свого власника, перейшов з рук виробника в руки торговця. Останній звільнив
виробника від функції продажу його, що колись лежала на виробнику. Однак не слід
забувати, що операції купця є не чим іншим, як операціями, що взагалі повинні бути
здійснені для перетворення товарного капіталу виробника в гроші. Тепер ці операції
перейшли в руки особливої групи капіталістів, що поміщають свій грошовий капітал у
купівлі-продажу товарів. Капітал торговця приймає форму грошового чи товарного
капіталу, але аж ніяк не промислового, завжди обмежується сферою обороту. Процес
обороту, здійснюваний виробником, скорочується, але зате він продовжується в руках
торговця. Якби виробник змушений був чекати, поки зроблений ним товар дійсно
перестав би бути товаром, поки він перейшов би до останнього покупця, до
споживача, здійснюваний ним процес відтворення був би перерваний. Або, для того
щоб не переривати його, йому довелося б обмежити свої операції: меншу частину
капіталу перетворити в засоби виробництва, велику ж зберігати як  грошовий запас.
Від цієї необхідності його звільняє торговець. Завдяки останньому, що винятково
займається торговими операціями, не тільки для виробника товар скоріше
перетворюється в гроші, але і товарний капітал сам скоріше робить цю метаморфозу,
ніж це мало би місце в руках виробника. Крім того, завдяки такому поділу праці
капітал, зайнятий винятково купівлею-продажем (а сюди відноситься, крім грошей для
закупівлі товарів, також капітал, що поміщається у формі складів, що споруджуються,
засобів транспорту тощо), виявляється менший, ніж він був би, якби промисловець
змушений був сам виконувати всі торгові операції.

Крім вказаних видів торгівлі (промислової або фабричної та посередницької або

купецької) німецький вчений економіст Боргт додатково поділяв торгівлю на
внутрішньою торгівлею (весь оборот у межах країни), та зовнішню - весь міжнародний
обмін. З цього погляду, на його думку, торгівля представляє собою не
приватногосподарську діяльність купців, фабрикантів тощо, а галузь народного
господарства, що з'єднує виробника і споживача, усуваючи перешкоди як особистого
характеру, так і по місцевості і часу, що відокремлюють їх одного від іншого.

В нашій країні збереглося в загальних рисах вищезазначене розуміння торгівлі,

незважаючи на певні відмінності радянської доби.

Як зазначав видатний російський учений правник Г.Ф. Шершеневич[8]торгове право

розвивалося та удосконалювалося з кожною новою кодифікацією. Сюди можна
віднести: французьке торговельне укладення 1808 року; торговельне укладення
Німеччини 1861 та 1897 року, італійське торговельне укладення 1882 року. Визнало
торговельний характер за промисловими підприємствами, які здійснювали реалізацію
своїх товарів. Досліджуючи правову категорію торгівля Г.Ф. Шершеневич поділяв її на
наступні види:

1. За місцем здійснення торгівельних операцій : a) внутрішня торгівля і b) зовнішня

торгівля. Перша відбувається в межах даної держави, між місцевими виробниками і
споживачами. Друга виробляється між державами, між виробниками і споживачами,
що належать до різних країн. Зовнішня торгівля розділяється ще на: а) вивізну - між
вітчизняними виробниками й іноземними споживачами, б) ввізну - між іноземними
виробниками і вітчизняними споживачами і в) транзитну - між іноземними
виробниками й іноземними ж споживачами, коли вона здійснюється при сприянні
вітчизняних посередників.

2. За наближенням товару до споживача розрізняється торгівля: a) оптова, b)

роздрібна. Перша складається в продажі товарів від торговця торговцю, продаж
здійснюється партіями і товар набувається безпосередньо у виробників. Друга полягає
в продажі самому споживачу в розмірах, що відповідають його щоденним потребам, а
сам товар придбавається, як правило, в торговців. Видом роздрібної торгівлі є c)
дрібнороздрібна торгівля, яку можна виділити з роздрібної тільки по незначному
розмірі оборотного капіталу.

По засобах пересування товарів збереглося історичне розмежування між: a)

сухопутною і b) морською торгівлею. Це розходження обумовлювалося технічною
стороною справи, головним чином порівняно великою кількістю товарів,  який
перевозився одночасно кораблем, значним ризиком, пов'язаним за старих часів з
морським плаванням, і відсутністю можливості постійного зв’язку між господарем
корабля,  вантажу і капітаном судна, який отримував  обсяг повноважень, що далеко
перевищував повноваження звичайних повірених. Але, на думку Г.Ф. Шершеневича,
таке розмежування в умовах науково-технічного прогресу втрачало своє значення. 

Поняття торгівлі можна знайти у Великій Радянській Енциклопедії, відповідно до якої

під торгівлею розуміється галузь народного господарства, що забезпечує обіг товарів,
їхній рух зі сфери виробництва в сферу споживання.

Перехід України від планової економічної системи до ринкової, яка ґрунтується на

різних формах власності, поява нових суб’єктів господарювання різних організаційно-
правових форм та інше сприяло розвитку господарських відносин, що стало
поштовхом для розвитку господарського законодавства, зокрема такої її підгалузі як
торгового права. Як вже було зазначено, сучасна економічна наука під терміном
торгівля (в широкому значенні) розуміє  весь оборот товару, «діяльність направлена на
розподіл матеріальних благ». З метою закріплення правової сутності торгівлі (як
професійної діяльності) ст. 263 ГК визначає господарсько-торговельну діяльність, як
господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері
товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного
призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка
забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Таким чином,
законодавець відмежовує ту діяльність, яка за своєю суттю не є господарською
(професійною), хоча в економічному і правовому значенні може відноситися, а в
окремих випадках, до торгівлі Так (в силу Декрету КМУ від 17.03.93 року N 24-93 «Про
податок на промисел», що на сьогодні втратив чинність)[9] не є господарською
діяльністю здійснення фізичними особами (які не зареєстровані як суб'єкти
підприємництва) несистематичного, не більше чотирьох разів протягом календарного
року, продажу вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. При
цьому, також не відноситься до господарської (професійної) діяльності продаж
вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і
городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому
вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки),
продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які
перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз
протягом року.

Треба зазначити, що господарсько-торговельна діяльність закладена в зміст

господарської діяльності. Стаття 3 ГК України визначає такі елементи змісту
господарської діяльності як виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт,
надання послуг. А в ПК України поняття «торговельна діяльність» (п. 14.1.246.) має
такий зміст - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій
(ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з
використанням платіжних карток.
Форми господарсько - торговельної діяльності

Форми господарсько - торговельної діяльності

Діяльність суб’єктів господарювання у сфері товарного обігу, яка спрямована на

реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного
споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом
надання відповідних послуг в силу ст. 263 ГК України є господарсько-торговельною
діяльністю. Таким чином, основним учасником такого виду господарської діяльності є
суб’єкт господарювання. До господарсько-торгівельної діяльності відноситься і
допоміжна діяльність як то: переміщення, зберігання, сортування, пакування тощо.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється

товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або
зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання

в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля;
оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в
оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної
діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у
сфері обігу.

Поділ господарсько-торговельноі діяльності на поставку, контрактацію

сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренду, міну,
лізинг та інші види діяльності, що випливає з ч. 4 ст. 263 ГК, та визначення спеціального
правового регулювання надало змогу сформулювати спеціальні правила, що
стосуються зазначених видів господарсько-торговельної діяльності, та дещо
скоригувати сферу застосування норм окремих субінститутів купівлі-продажу, що
виокремлюються в ЦК України.

Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного

призначення і виробів народного споживання  як власного виробництва, так і
придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами
господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених Господарським
кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів

продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а
також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних
потреб. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» встановлює
загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на
договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення
слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу
продукції, необхідної для державних потреб.

 За договором поставки (ч.1. ст. 265 ГК України). одна сторона - постачальник

зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -
покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)
і сплатити за нього певну грошову суму.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його
з договорами купівлі-продажу.

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у

випадках і порядку, передбачених законом.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам

здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не
врегульованих ГК застосовуються відповідні положення ЦК України про договір
купівлі-продажу.

№п/п Договір поставки Договір купівлі продажу

1. Сторони – суб’єкти господарювання Сторони – суб’єкти
господарювання,
негосподарюючи суб’єкти,
споживачі
2. Мета придбання товару – забезпечення  Мета придбання товару –
подальшого виробничого циклу (використання в особисте, домашнє
господарській діяльності).  споживання, або інша мета, не
пов’язана із здійсненням
господарської діяльності.
3. Як правило, носить довготривалий характер Як правило, носить разовий
відносин (передбачає поставку продукції характер, не передбачає
неодноразово, окремими партіями). Носить довготривалості
характер плановості.   . відносин, плановості. 

У договір поставки нерідко включаються умови

про надання послуг або виконання робіт.
Наприклад, договір поставки складного
обладнання доповнюється умовами про
шефмонтаж. Такий договір слід визнавати
змішаним (до правового регулювання якого
належать як норми про договір поставки, так і
норми про виконання робіт).
 

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у виробів

народного споживання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів,
мають бути затвердженими КМУ (ст. 271 ГК). До затвердження таких актів в частині, що
не суперечить законам України, та за умови відсутності нормативно-правових актів
України, які регулюють відповідні відносини, застосовуються «Положення про
поставки продукції виробничо-технічного призначення» та «Положення про поставки
товарів народного споживання», що були затверджені постановою Ради Міністрів
Союзу РСР від 28.07.88 № 888. Зокрема, із зазначенням у п. 1 ст. 687 ЦК на те. що
додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту,
якості, комплектності тари, упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в
порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства, разом із
зазначенням в п. 38, 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного
призначення i п. 31, 38 Положення про поставки товарів народного споживання
(порядок та строки приймання продукції i товарів визначається Державним
арбітражем СРСР), можна встановити сферу, в якій приймання продукції i товарів має
здійснюватись відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-
технічного призначення i товарів народного споживання за кількістю» (затверджена
постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 15 червня 1965 р.
№ П-6 з наступними змінами) та інструкції про порядок приймання продукції
виробничо-технічного призначення i товарів народного споживання за якістю
(затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 25
квітня 1966 р. № П-7). 65.

Для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує

відносини, що при цьому складаються. Закони України «Про поставки продукції для
державних потреб», «Про державне оборонне замовлення», «Про державний
матеріальний резерв», «Про здійснення державних закупівель» встановлюють загальні
правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній
основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід
розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу
продукції, необхідної для державних потреб.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Предметом

поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням,
зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів),
прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також
вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Укладаючи договори поставки, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні

умов договору. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно
до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Зміст договору становлять права і обов’язки його сторін. Сторони, якщо інше не
визначено законодавством, самостійно визначають умови договору поставки.
Обов’язковими істотними умовами договору поставки є: асортимент, кількість, якість
товарів; строки поставки і ціна; порядок приймання товарів; відповідальність за
неналежне виконання зобов’язань за договором; форма і порядок розрахунків за
поставлену продукцію.

Договори поставки можуть бути довгострокові, короткострокові, разові. Якщо в

договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності

ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не
передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або

менший строк, у договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами
строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий
порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. В такому

разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як
правило, квартал, а виробів народного споживання – місяць. Вони можуть погодити в
договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони поставляються згідно зі

специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам,

іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам
(еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості
товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів вона визначається
відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи
загальних критеріїв якості.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно
до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних
критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним

товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не
передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається
стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право
відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, -
вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх
постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у
місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але

виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти
товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або
відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. У разі якщо покупець
(одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю
стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник
(виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо
товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення
покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у
зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право
реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються,
підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не

могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові
претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством
України.

Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для

тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки
для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні
строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі
порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію,

але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо
виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня
роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними
умовами або договором.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня

виготовлення товару. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому.
Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним
гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або
стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу,

виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що
дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації
або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено
гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не
використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється
заново від дня заміни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з
виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України,
якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені

протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків
поставлених йому товарів.

Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних

умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими
до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів
(частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами,
технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може
визначатися договором. У разі поставки некомплектних виробів постачальник
(виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у
двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами
у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до
укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право
відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому
порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у
встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець
має право відмовитися від товару. Прийняття покупцем некомплектних виробів не
звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

Контрактація сільськогосподарської продукції.  Указом Президента України «Про

заходи щодо реформування аграрних відносин» від 20.10.1995 року визначений
широкий перелік форм реалізації сільськогосподарської продукції: «виробники
сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією,
реалізуючі її за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами через біржі,
торговельні та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації». Відповідно
до загальних засад цивільного законодавства закупівля сільськогосподарської
продукції може здійснюватись на основі договорів купівлі-продажу, поставки, комісії,
міни, контрактації.

Контрактація сільськогосподарської продукції має характер торгової угоди між

виробниками сільськогосподарської сировини і промисловими підприємствами, що
здійснюють її переробку, вміщує в собі  подібні риси з договорами купівлі-продажу,
поставки, міни, підряду та загально-договірних форм – правочину під відкладальною
умовою та попереднього договору. Але, в свою чергу, виокремлюється спеціальним
призначенням, сферою застосування, предметом, змістом, а також особливим порядок
укладання і виконання. Державні закупівлі можуть здійснюватися з урахуванням
Закону України «Про здійснення державних закупівель» як за договором контрактації,
так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів
договорів у законодавстві відсутні. Стосовно співвідношення договорів купівлі-
продажу, поставки і контрактації історично можна зустріти кілька відмінних одна від
одної позицій в науковій літературі: про самостійність кожного договору[1]; про
родовий характер договору купівлі-продажу по відношенню до договорів поставки та
контрактації[2] ; про автономію договорів купівлі-продажу і поставки, але одночасно
про родовий характер договору купівлі-продажу відносно договору контрактації [3].

Остання позиція, зокрема, прийнята і сучасним законодавством. Так, ст. 713 ЦК України
передбачено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про
купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено
договором або законом. До відносин контрактації сільськогосподарської продукції
застосовуються положення ЦК України про контрактацію (ст. 713), загальні положення
про купівлю продаж і положення про договір поставки, положення ст. ст. 272-274 ГК
України. Контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише
державні організації, а й юридичні особи права приватної власності

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення

договору контрактації визначені в статтях 272-274 ГК України. В них міститься загальна
характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами
контрактації, а також дається вказівка на особливості цього виду договорів. Державна
закупка сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК). здійснюється за договорами
контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі
сільськогосподарської продукції.  
За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі -
виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному
підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки,
кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується
сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Державні закупівлі здійснюються з урахуванням вимог Закону України «Про здійснення

державних закупівель». Згідно з п. 4 ст. 1 Закон України «Про поставки продукції для
державних потреб» особливості відносин, що виникають у зв’язку з поставками
(закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства,
регулюються окремими актами законодавства України.

Об’єктом договору контрактації є сільськогосподарська продукція, що підлягає

передачі її виробником заготівнику. При контрактації предметом є те майно, яке не
існує в натурі на момент укладення договору, по відношенню до виникнення якого є
певні ризики, пов’язані з виробничими процесами, біологічними процесами,
кліматичними умовами тощо. Наявність у вигляді об’єкта договірних відносин
вирощеної (виготовленої) одним з їх учасників – виробником сільськогосподарської
продукції, є однією з специфічних рис правової конструкції договору контрактації.
Саме вимога ЦК України про те, щоб сільськогосподарська продукція, що реалізується
за договором контрактації, була вирощена безпосередньо продавцем-виробником,
відрізняє цей договір від договору поставки, за яким постачальник може реалізувати
як продукцію власного виробництва, так і закуплену в інших осіб.
Сільськогосподарська продукція – це будь-яка продукція тваринного і рослинного
походження, що підпадає під визначення 1-24 груп Української класифікації товарів
зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою КМУ від 31.08.98 р. №
1354.

Зміст договору контрактації. У договорах контрактації повинні передбачатися: види

продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично
допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант
приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору,
порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки
контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва
сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і
підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов
договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації
сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому КМУ.

Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції

повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції,
що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на

умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується,
придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну
продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором,
контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.
У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції,
приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка
доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта
продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах,
розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції

здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про

контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується КМУ.

За не здачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором

контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому
договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції

безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції,
пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант
сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи
надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції,
яка швидко псується, - повну її вартість.

У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про

це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані
цим збитки.

У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання

або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

Енергопостачання.  Енергопостачання через приєднану мережу, як форма

господарсько-торговельної діяльності, регулюється  § 5 гл. 54 ЦК України, § 3 гл. 30 ГК
України, законами України від 08.02.95 р. № 39/95-ВР «Про використання ядерної
енергії та радіаційну безпеку», від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР «Про електроенергетику»,
від 24.06.2004 р. № 1875-ІУ «Про житлово-комунальні послуги», від 01.07.1994 р.»Про
енергозбереження», підзаконними нормативними актами, зокрема, постановами КМУ і
актами Національної комісії регулювання електроенергетики України. Так, наприклад,
Положенням, затвердженим постановою КМУ «Про регулювання відносин на
оптовому ринку електричної енергії України» від 19.07.2000 року; Порядком
застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику,
затвердженим постановою КМУ від 19.07.2000 року; Умовами та Правилами здійснення
підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) 
електромережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України №15 від 13.06.1996 року (зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 26.07.1996 року № 408/1433); Умовами та Правилами
здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за
нерегульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України N 36 від 12.08.1996 (Зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 14.08.1996 р. за N 448/1473); Умовами та Правилами
здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за
регульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України № 15/1 від 13.06.1996 (Зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 08.08.1996 р. за N 433/1458); Умов та Правил здійснення
підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затвердженими
Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України  N
3 від 08.02.1996 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.04.1996 р. за N
174/1199); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі
електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами,
затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання
електроенергетики України N 152 від 11.10.1996 (Зареєстровано Міністерстві юстиції
України 31.10.1996 р. за N 637/1662; Порядком формування тарифів на виробництво,
транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і
постачання гарячої води, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від
10.07.2006 р. N 955 та інше.

Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору енергопостачання застосовуються загальні

положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не
встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної форм власності,

можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через
державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними
договорами.

Користування електричною і тепловою енергією допускається лише на основі

договору, що укладається між енергопостачальною організацією та споживачем.
Подача газу також здійснюється на основі договорів. Особливістю цих договорів є те,
що вони опосередковують безперервний характер постачання енергії та газу,
нерозривність виробництва, передачі й споживання ресурсів. Саме це зумовлює
необхідність державного регулювання цієї діяльності (в тому числі ліцензування).

Постачання енергоресурсів здійснюється за виділеними лімітами, які за своєю

правовою природою є плановими актами, дають споживачам право на одержання
певної кількості ресурсів і водночас створюють обов`язок для постачальної організації
надавати ці ресурси. У разі, якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на
державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей
ліміт без його згоди.

Незважаючи на певні технічні та правові відмінності у постачанні електричної,

теплової енергії і газу названі договори мають багато спільних рис, які об'єднують їх в
одному структурному типі договору і дають змогу відрізнити його від інших договорів,
зокрема від договору поставки. Предметом цього договору може бути лише
електрична енергія у вигляді електричного струму і теплова енергія у вигляді пари або
гарячої води. За договором на постачання газу споживачам подається природний або
штучний горючий газ. На відміну від договору поставки, енергія і газ передаються
споживачеві через приєднану до постачальної організації мережу, внаслідок чого
забезпечується можливість безперебійного постачання ними споживачів.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне

підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і
перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту
енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також
забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним
використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не
допускається, виробники і постачальники енергії зобов’язані укласти договір
енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання
енергії.

Характеристика договору: предмет договору енергопостачання - енергія (електрична

енергія, пара, гаряча і перегріта вода), газ; договір про постачання енергії або газу є
консесуальним, двостороннім та сплатним; сторони договору – енергопостачальник і
споживач;

Згідно із ч. 6 ст. 272 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання

здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Ціни
на енергію можуть встановлюватися вільно, за угодою сторін (див., зокрема, Умови та
правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за
нерегульованим тарифом, затверджений постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України від 12.08.1996 р. № 36), а також державою
(див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на Електроенергію для
споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання
електроенергії за регульованим тарифом, затверджений постановою Національної
комісії регулювання електроенергетики України від 22.01.2001 р. № 47) залежно від
категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої

оплати. Так, Положенням «Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної
енергії України» від 19.07.2000 року закріплено, що всі підприємства та організації
повинні робити розрахунки за спожиту електричну і теплову енергію тільки в грошовій
формі. Розрахунки здійснюються через розподільчі рахунки, які відкриваються в
установах уповноважених банків усім енергопостачальникам, що забезпечують
енергопостачання на закріпленій території. Оплата енергії, що відпускається,
здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть
застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що
проводиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил

користування енергією відповідного виду, що затверджуються КМУ. Так, зокрема,
постановами КМУ від 21.07.2005 р. N 630 були затверджені Правил надання послуг з
централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та
типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання
холодної та гарячої води і водовідведення, від 26.07.1999 р. № 1357 - Правила
користування електричною енергією для населення, від 09.12.1999 р. № 2246 -
Правила надання населенню послуг з газопостачання, затверджена. постановою КМУ
(14.04.2004 р. постановою № 476 були викладені в новій редакції), Правила
користування електричною енергією, затвердженими Постановою Національної комісії
з питань регулювання електроенергетики N 28 від 31.07.1996 р. (Зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за N 417/1442) тощо.

Однією з форм господарсько-торговельної діяльності є комерційне посередництво в

сфері торгівлі  (ст. 263 ГК України). Законодавство України та ділова
практика виділяють дві групи посередництва: економічне посередництво,
посередництво в правовому значенні. Основними критеріями розподілу цих груп
посередництва є: за рахунок кого діє посередник; в інтересах кого діє посередник.
Економічне посередництво отримало широкого розвитку в господарсько-торгівельній
діяльності, зокрема в зовнішньоекономічній діяльності. Економічне посередництво
опосередковуються договорами, за якими посередник набуває можливість діяти у
відносинах з третіми особами від власного імені у зв'язку з набуттям права власності на
майно: дилерський договір[4]; дистриб’юторський договір. Економічний посередник
придбаває майно (товари, продукцію), як правило, у виробника чи його представника
й, вже від свого імені відчужуючи ці товари або продукцію, здійснює своєрідне
посередництво між виробником та споживачами.

Посередництво в господарсько-торгівельній діяльності в правовому значенні

опосередковується договорами: за якими посередник, укладаючи договори, діє у
відносинах з третіми особами від імені суб'єкта, якого він представляє: договір
доручення, агентський договір; договори, за якими посередник, укладаючи договори,
діє у відносинах з третіми особами від власного імені, однак не набуває право
власності на майно, що відчужує або придбаває суб'єкт якого він представляє: договір
комісії, договір управління майном; договори, за якими посередник надає послуги,
пов'язані з укладанням суб'єктом, якого він представляє, договорів з третіми особами,
при цьому сам посередник договорів з третіми особами не укладає взагалі: договір з
надання послуг, агентський договір.

  Інститут комерційного посередництва є новим в сфері господарювання, який

врегульований главою 31 ГК України. Комерційне посередництво (агентська діяльність)
(ч.1 ст. 295 ГК України) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні
комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними
господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і
за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт
господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням,
основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Відносини,
що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у
сфері господарювання, регулюються Господарським кодексом (в тому числі главою 63
ГК України «Послуги. Загальні положення», позаяк предметом агентського договору є
саме надання посередницьких послуг), положеннями Цивільного кодексу України,
якими регулюються відносини доручення, іншими нормативно-правовими актами, що
визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях
господарювання.
Незважаючи на те, що згідно з ч. 2 ст. 305 ГК до агентських відносин субсидіарне
можуть застосовуватися положення ЦК України, якими регулюються відносин
доручення, це не перетворює договори доручення та агентський договір у тотожні
правові інститути. Висновок про несхожість цих договорів слідує хоча б з огляду на
зміст ч. 1 ст. 297 ГК, відповідно до якої за агентським договором одна сторона
(комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого
представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних
послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Тобто у договорі доручення та
агентському договорі не збігаються предмети, оскільки згідно з першим повірений
зобов'язується вчинити певні юридичні дії (вчинити правочин), а в агентському
договорі агент може вчинювати як юридичні, так і фактичні дії.[5]

Основні ознаки комерційного посередництва: комерційне посередництво є

підприємницькою діяльністю; для комерційного агента комерційне посередництво є
видом господарської діяльності, яка здійснюється з метою одержання прибутку; зміст
комерційного посередництва – надання послуг суб’єктам господарювання при
здійсненні ними господарської діяльності; послуги надаються шляхом посередництва;
посередництво здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта,
якого представляють; комерційне посередництво опосередковується агентським
договором; агентський договір укладається лише у письмовій формі.

Комерційний посередник (агент) виступає від імені принципала[6], тобто особи, яку він
представляє. З цієї причини відносини, що регулюються договорами комісій,
консигнацій, дистриб'юторськими угодами тощо, в яких посередники виступають від
свого імені, до комерційного посередництва (агентської діяльності) не належать.

Агентські відносини виникають у разі (ст. 296 ГК): надання суб'єктом господарювання

на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди,
укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з
перевищенням наданого йому повноваження.

За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати

послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти
їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання

комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і
розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі
порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені
сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої
комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо
територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах
території України.

Обов'язки сторін агентського договору визначаються предметом договору. Проте

можна виділити ті обов'язки, які характерні для будь-якого агентського договору:
повідомлення принципала, на його вимогу, про хід виконання доручення; надання
принципалу витратних документів, які свідчать про видатки у зв'язку з виконанням
доручення; передача принципалу всього отриманого за договором у зв'язку з
виконанням доручення; виконання доручення відповідно до вказівок принципала.

У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва)

комерційного агента (ст. 297 ГК). Такою формою може бути довіреність на здійснення
дій, передбачених агентським договором

Комерційний агент повинен повідомляти принципала про кожний випадок його

посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта
угоду. Угода, укладена від імені принципала без повноваження на її укладення або з
перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за
умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне
схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її
укладення (ст. 298 ГК).

Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений

принципалом. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент
не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах
принципала (ст.300 ГК).

Агентський договір є договором оплатним. Відповідно до агентського договору

комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що
здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому
договором. Законодавець не встановлює ніяких обов'язкових критеріїв для визначення
розміру винагороди. Однак обов'язково треба брати до уваги кількість укладених угод,
їх суму, строки виконання агентом своїх обов'язків, понесені ним витрати, місце на
конкретному ринку тих суб'єктів, з якими агент уклав угоди, репутацію самого агента в
районі.

За загальним правилом (ч.2 ст. 301 ГК) винагорода виплачується агенту після оплати
третіми особами за договором, укладеним за його посередництва, якщо інше не
передбачено договором сторін.

Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується

додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати
виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Агентський договір може бути укладений без обмеження прав комерційного агента і
принципала, або встановлення в договорі певних обмежень, які діловому обороті
отримали назву «ексклюзивних прав». У зв’язку з цим агентські відносини поділяються
на «монопольні» та «немонопольні» (ст. 299 ГК). У немонопольних агентських
відносинах принципал має право довірити комерційне посередництво також іншим
суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне
посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів,
яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення
яких запрошений цей агент. У монопольних агентських відносинах комерційний агент
не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах,
передбачених агентським договором.

Крім того в агентських відносинах для агента встановлюються певні обмеження:

комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від
суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних
інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє,
як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного
суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним (ст. 302 ГК); комерційний
агент не може укладати угоди від імені принципала, стосовно себе особисто.

Припинення агентських відносин: 1) агентський договір припиняється за угодою

сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого
він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення
комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення
строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті;
виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або
суб'єкта, якого він представляє; 2) у разі відкликання повноважень комерційного агента
суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про
припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не
передбачений договором; 3) у разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до
припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін
можуть бути поновлені.

ГК України в ст. 304 виділяє такі підстави для розірвання агентських договорів: угода
сторін договору; відкликання повноважень комерційного агента принципалом за
договором, в якому не вказаний строк дій, із попередженням агента не менше ніж за 1
місяць до дати закінчення повноважень; відмова комерційного агента від подальшого
здійснення посередництва за договором, в якому не вказаний термін його дій; у
випадку смерті (для фізичної особи) або ліквідації (для юридичної особи) агента або
принципала; інші обставини, перелік яких сторони вправі обумовити в агентському
договорі.

У цілому агентський договір є договором з надання послуг, договором оплатним,

консесуальним та двостороннім.

Торговельна діяльність. Вона провадиться суб'єктами господарювання у сфері

роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

Загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної

мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування
громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб у підприємств,
установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форм власності,
фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять
підприємницьку діяльність на території України визначаються Порядком провадження
торговельної діяльності та правилами торговельного обслуговування населення,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. N 833.
Відповідно до національного стандарту України ДСТУ 4303-2004 «Роздрібна та оптова
торгівля. Терміни та визначення понять» - оптова торгівля - вид економічної
діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами
поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну
торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов'язаних із цим послуг.

Роздрібна торгівля - вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює

купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних
послуг.

Особливості продажу окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів,

здійснення різних видів торгівлі, роботи закладів ресторанного господарства
регулюються правилами, які затверджуються Мінекономіки за погодженням з
Мінфіном, крім випадків, установлених законом. Так, наприклад:

- Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами  (затверджені наказом

Міністерства зовнішніх економічних  зв'язків  України від 13.03.1995 р. N 37);

- Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами  (затверджені наказом

Мінекономіки України від 19.04.2007 N 104, зареєстр. у Міністерством юстиції України
08.11.2007 N 1257/14524);

- Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами  (затверджені постановою . КМУ від

20.12.1997 N 1442 );

- Правила роздрібної торгівлі ювелірними й іншими виробами з дорогоцінних металів,

дорогоцінних каменів органогенного утворення і напівкоштовних
каменів  (затвердженні постановою КМУ від 25.03.1999 N 460);

- Правила торгівлі антикварними речами (затверджені наказом Мінекономіки і

Мінкультури України від 29.12.2001, зареєстровані у Міністерстві юстиції України
25.01.2002 N 58/6346);

- Правила продажу товарів на замовлення і поза торговими чи офісними

приміщеннями  (затверджені наказом Мінекономіки України від 19.04.2007 N 103,
зареєстр. у Міністерстві юстиції України  16.10.2007 N 1181/14448);

- Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами (затверджені наказом

Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 11.07.2003 N 185 );

- Правила роздрібної торгівлі картоплею і плодоовочевою продукцією  (затверджені

наказом МЗЕЗ і торгівлі від 08.07.1997 N 344, зареєстровані у Міністерстві юстиції
України  28.08.1997 N 353/2157);

- Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами (затверджені наказом

Мінекономіки України від 24.07.2002 N 218, зареєстровані у Міністерстві юстиції
20.08.2002 N 679/6967) тощо.
Суб'єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної
реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності
відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту тощо). Суб'єкт
господарювання для провадження торговельної діяльності може мати роздрібну,
дрібнороздрібну торговельну мережу та мережу закладів ресторанного господарства
(ресторани, кафе, кафетерії тощо). Законодавство України не містить визначення
поняття торговельного об’єкту, а тільки визначає їх види та встановлює відповідними
стандартами вимоги до них. Торговельними об'єктами є: 1) магазин, який може бути: за
товарною спеціалізацією - продовольчим,  непродовольчим, змішаним; за методом
продажу товарів - з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею
за зразками або через торговельні автомати; 2) павільйон; 3) кіоск, ятка; 4) палатка,
намет; 5) лоток, рундук; 6) склад товарний; 7) крамниця-склад, магазин-склад.

В свою чергу ПК України (ст. 14 п. 14.1.211. ) розрізняє такі пункти продажу товарів: 1)

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або
їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі
його частину; 2) кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в
окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців; 3)
автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі; 4) лоток, прилавок,
інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім
лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним
особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків
усіх форм власності; 5) стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція,
заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим
газом; 6) фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар,
буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства; 7)
оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення
оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних
карток.

Продаж товарів за зразками - форма роздрібного продажу товарів, при якому

покупець після попереднього ознайомлення самостійно або за допомогою продавця
вибрав необхідний йому непродовольчий товар  по встановленому в Торговому
(демонстраційному) залі зразку, сплачує покупку і отримує товар відповідно до
вибраного зразка. Рекомендації по організації  продажу товарів за зразками
затверджені наказом  Мінекономіки  України від 20.07.00 N 152 (ДК N 35/00, с. 85).

Самообслуговування - спосіб продажу товарів, в процесі якого покупець має вільний

доступ  до товарів, самостійно їх оглядає, відбирає, розраховується  за підібрані товари
в вузлі розрахунків і контролю і виносить із магазину куплений товар. Рекомендації по
організації продажу товарів методом самообслуговування затверджені 
наказом Мінекономіки від 20.07.2000 N 153. Торговельні об'єкти розміщуються в
установленому порядку.

Об’єкти ресторанного господарства визначені Правилами роботи закладів

(підприємств) ресторанного господарства, що затверджені наказом Міністерства
економіки України від 24.07.2002 N 219 (зареєстр. у Міністерстві юстиції 20.08.2002 N
680/6968). Установи (підприємства) ресторанного господарства підрозділяються по
типах: фабрики-кухні, фабрики-заготівники, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні,
буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани і бари - також по класах
(перший, вищий, люкс). Суб’єкти господарювання у сфері ресторанного господарства
для заняття торговою діяльністю можуть мати також дрібнороздрібну  торгову мережу.
Заклад ресторанного господарства розміщується у спеціально призначеному та
обладнаному приміщенні.

Вимоги до торговельних об’єктів

Пункти стаціонарної торгівлі Пункти пересувної торгівлі
Магазини: Автомагазинів
— гіпермаркет — магазин самообслуговування Авто розвозок
загальноміського значення, торговою площею понад
3000 кв. м з асортиментом більш ніж 15 тисяч позицій
продовольчих і непродовольчих товарів
— універмаг — магазин загальноміського значення, Мотоколясок
торговою площею понад 1500 кв. м, з асортиментом
більш ніж 5000 позицій непродовольчих товарів
— універсам, супермаркет — магазин Вело колясок
самообслуговування житлової зони торговою площею
понад 400 кв. м, з асортиментом більш ніж 5000
позицій продовольчих і непродовольчих товарів
— міні-маркет — магазин самообслуговування, ручних колясок
торговою площею до 200 кв. м, з обмеженим
асортиментом (500 асортиментних позицій)
продовольчих товарів
Павільйон — пункт роздрібного продажу товарів, що торгівля на рознос тощо
займає окрему споруду полегшеної конструкції і має
торговий зал для покупців
Ятка — об’єкт дрібнороздрібної торговельної мережі  
збірно-розбірної конструкції, що займає відокремлене
торгове місце і не має торгового залу для покупців
Кіоск — об’єкт дрібнороздрібної мережі стаціонарного  
типу, пункт продажу товарів, що займає відокремлене
приміщення для організації продажу товарів без
доступу до нього покупців
 

Загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної

мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування
громадян визначає Порядок провадження торговельної діяльності та правил
торговельного обслуговування населення,  затверджений постановою КМУ від
15.06.2006 р. № 833. Зазначений нормативний акт структурно складається з: 1) порядку
провадження торговельної діяльності; 2) правил торговельного обслуговування
населення; 3) основних санітарних вимог до підприємства торгівлі та його працівників;
4) порядку контролю за дотриманням Порядку та правил.

Суб'єкти господарювання повинні забезпечити: 1) наявність на видному та доступному

місці куточка покупця, в якому розміщується інформація про найменування власника
або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери
телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів. Порядком ведення книги
відгуків та пропозицій затверджений Інструкцією про книгу відгуків і пропозицій на
підприємствах роздрібної торгівлі і закладах ресторанного господарства, яка
затверджена наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 24.06.1996 N 349 (зареєстр. у Мін'юсті
03.07.1996 N 336/1361); 2) розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до
встановлених законодавством вимог; 3) продаж товарів згідно з установленими
правилами і нормами.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних

приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним,
ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до
законодавства та нормативних документів.

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності,

повинні бути у справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну
повірку в установленому законодавством порядку.

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням  найменування

суб'єкта господарювання. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці
розміщується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням

інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із
зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також  відомості про суб'єкта
господарювання, що організував торгівлю, а для юридичної особи - найменування,
адреси і номера телефону[7].

У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту,

технічного переобладнання та проведення інших робіт суб'єкт господарювання
повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та
період закриття.

Торговельна діяльність суб'єкта господарювання припиняється у порядку,

встановленому законодавством.

Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані забезпечити реалізацію прав

споживачів, визначених Законом України «Про захист прав споживачів», виконувати
вимоги нормативно-правових актів, що регулюють торговельну діяльність. Працівники,
залучені до виготовлення, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої
сировини, зобов'язані мати спеціальну підготовку. Починаючи з 1998 року всі
підприємці-громадяни для здійснення підприємницької діяльності в сфері оптової,
роздрібної торгівлі і громадського харчування по реалізації продовольчих і
непродовольчих товарів обов'язково повинні мати професійну (торгову) освіту,
отриману в будь якому навчальному закладі: коледжі, технікумі, інституті, університеті,
ПТУ, на короткострокових курсах тощо, незалежно від наявності в них документів про
освіту і кваліфікацію по іншому профілю (спеціальності).
Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного
товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з
порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також
тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які
засвідчують їх якість та безпеку. У документах на товари, що підлягають  обов'язковій
сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери сертифіката відповідності чи
свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це
встановлено технічним регламентом.

Ціни на товари і продукцію зазначаються на ярликах (цінниках) або у покажчиках цін, у

сфері ресторанного господарства - на ярликах (цінниках) на закуплені товари та у
прейскурантах і меню на продукцію, виготовлену в закладі ресторанного господарства.
Порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання на
підприємствах роздрібної торгівлі й у закладах ресторанного господарства визначений
Інструкцією, затвердженою наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 04.01.1997 N 2.

Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або

в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів
тощо) відповідно до законодавства. Разом з товаром споживачеві в обов'язковому
порядку видається розрахунковий, документ установленої форми на повну суму
проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги. У
закладі  ресторанного господарства, в якому обслуговування здійснюють офіціанти,
оплата проводиться безпосередньо офіціанту відповідно до рахунка, що виписується
на бланку встановленої форми. Після розрахунку офіціант видає споживачеві
розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція). У разі відпуску
недоброякісної або виготовленої з порушенням технології страви (виробу) споживач
має право за своїм вибором вимагати від суб'єкта господарювання замінити її або
сплатити вартість.

Продаж продовольчих товарів, готових до вживання, а також тих, що швидко

псуються, інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів) за межами
торговельного приміщення (виїзна, виносна торгівля) здійснюється у відведених для
цього місцях за наявності у суб'єкта господарювання дозволу на розміщення
пересувних малих архітектурних форм та за умови дотримання встановлених для таких
товарів температурного режиму зберігання і санітарних норм.

На кожну партію таких товарів, якщо це передбачено законом, видається супровідний

документ, яким підтверджується їх якість та безпека, із зазначенням найменування
товару, виробника, його адреси, дати виробництва (виготовлення), строку придатності.
Під час продажу товарів і після закінчення виїзної (виносної) торгівлі суб'єкт
господарювання зобов'язаний вжити заходів для дотримання чистоти на місці торгівлі
та навколо нього.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити наявність у працівників, що

здійснюють продаж продовольчих товарів, особистих медичних книжок установленого
зразка, організацію і своєчасність проходження ними медичних  оглядів та контроль за
допуском їх до роботи за наявності необхідного медичного висновку відповідно до
постанови КМУ від 23.05.2001 N 559 «Про затвердження переліку професій,
виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним
медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів і видачі особистих медичних
книжок», а також наказу МОЗ від 23.07.2002 N 280 «Про організацію проведення
обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій,
виробництв і організацій, діяльність яких зв'язана з обслуговуванням населення і може
привести до поширення інфекційних хвороб». Медичні книжки пред'являються на
вимогу працівників санітарно-епідеміологічної служби.

[1] (див.: Липецкер М.С. Договоры контрактации // Арбитраж. – 1935. – № 24;

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о
передаче имущества. – М.: «Статут», 2003. – С. 129, 136-137, 222);

[2] (див.: Боровиков Н.А. Договор контрактации сельскохозяйственной продукции. – М.:

«Юридическая литература», 1971. – С. 29; Гражданское право. Ч. 2. Обязательственное
право: Учебник/ Под ред. В.В. Залесского. – М., 1998. – С.92-93, 116-117);

[3] (див.: Шкундин З.И. Обязательство поставки товаров в советском праве. – М., 1948. –
С. 66-75; Братусь С.Н. Хозяйственный договор как гражданско-правовая форма
распределения продукции между государственными предприятиями // Советское
государство и право. – 1953. – № 2-3. – С. 79; Халфина Р.О. Правовое регулирование
поставки продукции в народном хозяйстве. – М.: Издательство АН СССР, 1963. – С. 41).

[4] Крім дилерських відносин по торгівлі цінними паперами.

[5] Первомайський. О. Комерційне представництво та посередництво: практичні

моменти // Юридичний вісник  України № 18, 2007 р.

[6] Від лат. „principalis”, що  означає „головний”.

[7]  Усі відомості оформляються відповідно до законодавства про мови. Режим роботи

торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом
господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за
погодженням з органами місцевого самоврядування.
Поняття товару та особливості правового режиму його окремих видів

Поняття товару та особливості правового режиму його окремих видів

Законодавство України широко оперує терміном товару, але нормативно-правові

визначення прив'язані до цілей їх видання і предмету регулювання. У зв’язку з цим такі
визначення відображають тільки ту частину поняття «товару», що прямо відноситься
до регульованих відносин.

Так, наприклад, п. 39 ст. 1 Митного кодексу Украйни товари визначені як будь-яке

рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова
та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що
використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний
кордон України. У преамбулі Правил визначення країни походження, затверджених
рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 30.11.2000р.
[1] міститься наступне визначення товару: «Товар - будь-яке рухоме майно, у тому
числі теплова, електрична, інші види енергії і транспортних засобів (за винятком
транспортних засобів, використовуваних для міжнародних перевезень пасажирів і
товарів), переміщуване через митний кордон». Таким чином, наведені визначення
яскраво свідчать, що вони зумовлені необхідністю врегулювання конкретних
правовідносин, створені для цілей конкретних законодавчих актів, оскільки воно
виключає з числа товарів нерухоме майно і взагалі будь-які види товарів, не
переміщуваних через кордон.

Згідно з ПК України продаж (реалізація) товарів (п. 14.1.202.) - будь-які операції, що

здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а
також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів
операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову
(відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу
(оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав
власності на такі товари.

Продаж результатів робіт (послуг) (п. 14.1.203.) - будь-які операції господарського,

цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на
користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами
та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а
також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів
робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за
договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до
авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів
авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права
інтелектуальної, у тому числі промислової власності.
Постачання товарів (п. 14.1.191.) - будь-яка передача права на розпоряджання
товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також
постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ,

пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів

іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних
активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно
до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не
пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на
матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого
самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій
платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на
віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна
чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах
балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника
податку для його подальшого використання з метою, не пов’язаною із господарською
діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку
майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його
використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають
оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як
вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д)
умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми
податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному
(податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про
анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу
систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що
визначений цим розділом; е) ліквідація платником податку за власним бажанням
необоротних активів, які перебувають у такого платника; ж) передача товарів згідно з
договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі

засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин
непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без
згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли
платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про
знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб,
внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним
призначенням;

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про заставу» під товарами в обороті або
переробці є сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

У деяких законодавчих актах активно використовується термін «товар», але поняття

при цьому не розкривається і може бути виведено тільки непрямим шляхом.
Характерний приклад цього нам дає Закон України «Про захист прав споживачів», у
якому текстуально розділений захист прав споживачів при продажі товарів (розділ ІІ), і
при виконанні робіт і наданні послуг (розділ ІІІ), однак дані поняття не визначені
законодавцем.

Аналіз національних правових актів показує, що в поняття товару вкладається різний

зміст, що свідчить про необхідність його уніфікації в господарсько-торговельній
діяльності і торговельній діяльності зокрема.

Стаття 178 ЦК України визначає, наступні види режимів для об’єктів цивільних прав:
об'єкти цивільних прав, які знаходяться у вільному цивільному обороті; об’єкти
цивільних прав які обмежені в цивільному обороті; об’єкти цивільних прав вилучені з
цивільного обороту; об’єкти цивільних прав, які є невід'ємними від фізичної чи
юридичної особи.

При цьому обмеження для обороту об’єктів цивільних прав поділяються на два види:
по суб’єкту – об’єкти цивільних прав, які можуть належати тільки певним учасникам
обороту; по правовому режиму набуття  об’єктів  цивільних прав.  

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та

радіаційну безпеку» ядерні матеріали та об’єкти ядерної енергетики перебувають лише
у державній власності, а значить господарсько-торговельні операції з ними  можуть
здійснювати тільки уповноважені суб’єкти господарювання державного сектору
економіки.

Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами

товарів військового призначення та подвійного використання» визначає суб’єктами
здійснення міжнародних передач товарів – зареєстрованого спеціальним
уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного
контролю суб’єкта підприємницької діяльності України, який має намір здійснювати
або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську)
діяльність. Таким чином, законодавець встановлює обмеження щодо субєктів
здійснення господарсько-торгівельної діяльності з товарами військового призначення
та подвійного використання. При цьому законодавець встановлює певні обмеження
щодо обігу товарів віськового призначення, в тому числі встановлюючи певний
порядок набуття права власності на них та заборони такого набуття (напиклад
кримінальну відповідальність за незаконне придбання, зберігання, носіння
вогнепальної бойової зброї та боєприпасів до неї).

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається

(об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Ця 
категорія не може служити товаром. При цьому необхідно виділяти два види таких
об’єктів цивільних прав: таких, що не допускаються до введення в обіг[2], та вилучених
з цивільно-правового обігу.

Законом України «Про заборону ввезення і реалізації на території України етилованого

бензину та свинцевих добавок до бензину» встановлена заборона ввезення і реалізації
на території України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину. Таким
чином етиловий бензин вилучений з цивільно-правового обігу і не може бути товаром
у сфері господарсько-торгівельної діяльності.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної

зброї та про її знищення, підписана від імені України 13.01.1993 року в м. Парижі,
встановлено відповідні заборони щодо виробництва та реалізації хімічної
зброї. Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і
передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, яка підписана від імені України
24.02.1999 року в м. Нью-Йорк, встановлені відповідні заборони щодо виробництва та
реалізації таких озброєнь. Таким чином, такі види зброї не можуть виступати товаром.

Проте, окремі види товарів можуть вилучатися з торговельного обороту. Такі правила
встановлені Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення
або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» Вилучення продукції з
обігу - фактичне припинення обігу (реалізації) продукції, здійснене в установленому
порядку, за рішенням власника продукції або спеціально уповноважених органів
виконавчої влади в межах їх повноважень.

Правовий статус вилучених з обороту об'єктів не регулюються комерційним правом.

Виходячи з викладеного в самому загальному виді товар можна визначити як те, що

має вартісний характер, цінову визначеність, не вилучено з торгового обороту.

Товаром може бути майно, майнові права, інформація, результати інтелектуальної

діяльності тощо. Критерієм віднесення того чи іншого об'єкта до товарів служить його
оборотоздатність, тобто здатність вступати в торговельний обіг Товарний обіг - рух
товару  шляхом переходу права власності на нього починаючи з моменту введення
його в обіг і закінчуючи споживанням, використанням або вилученням з обігу.

Необхідно відзначити, що поняття товару у як об’єкта господарсько-торговельної

діяльності, відмежовується сферою матеріального виробництва.

До сфери матеріального виробництва (стаття 261 ГК України) належать галузі, які

визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять
матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують
виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування,
пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй
сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). Як ми
вже відмічали, господарсько-торговельною діяльністю є діяльність, що здійснюється
суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію
продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а
також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних
послуг. У галузях матеріального виробництва (ст. 262 ГК України) здійснюється
виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері
виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного
призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби
народного споживання).
У нормативних актах як синонім поняття «товар» нерідко використовується термін
«продукція», під яким розуміються використовувані для виробничих цілей сировина,
матеріали, напівфабрикати, готові вироби тощо.

В рамках господарсько-торгівельної діяльності товари можуть бути класифіковані по

різних ознаках, які виявляють однорідні з правової точки зору групи товарів. Так, за
правовим режимом товари поділяють: на товари що знаходяться у вільному, обороті;
товари обмеженої оборотоздатності.

У залежності від призначення товари підрозділяють на дві групи: вироби народного

споживання (ст. 262 ГК України); товари виробничого-технічного призначення (ст. 262
ГК України).

Товари народного споживання – це товари, призначені для продажу населенню з

метою особистого, сімейного, домашнього використання, не пов'язаного з
підприємницькою діяльністю1.

Під товарами виробничо-технічного призначення розуміються товари, призначені для

реалізації суб’єктам господарювання з метою їхнього подальшого використання в
господарській діяльності.

За призначенням товари розподіляються: на продовольчі товари; непродовольчі

товари.

За обмеженням обороту: товари, торгівля якими підлягають ліцензуванню; товари,

торгівля якими не підлягає ліцензуванню; товари, які підлягають обов’язковій
сертифікації; товари, які не підлягають обов’язковій сертифікації.

Клас товарів – це сукупність товарів, що мають аналогічне функціональне

призначення. Клас товарів може бути представлений, наприклад, швейними виробами,
трикотажними товарами, галантерейними товарами, культтоварами тощо.

Група товарів – сукупність товарів визначеного класу, що володіють подібним складом

споживчих властивостей і показників. Прикладом конкретної групи товарів є верхній
одяг, білизна, взуття, молочні продукти тощо.

Вид товарів – сукупність товарів визначеної групи, об'єднаних загальною назвою і

призначенням. Прикладом конкретного виду товарів є костюм, плаття, ляльки, чоботи,
телевізор, холодильник, відеомагнітофон, ліжко тощо.

Різновид товарів – сукупність товарів визначеного виду, виділених по ряду приватних

ознак. Представляється у виді конкретних марок, моделей, артикулів, сортів.

Асортимент товарів – набір товарів, об'єднаних по якій не будь одній чи сукупності

ознак. Виділяється промисловий і торговий асортимент товарів.
За терміном зберігання товар поділяється на: швидкопсувну продукцію з терміном
зберігання або придатності до одного місяця і продукцію з терміном придатності або
зберігання більше одного місяця (тривалого збереження).

Правовий режим товару – сукупність правових вимог до товару, що дозволяють йому

брати участь в обороті.

Особливості правового режиму товарів можуть бути, як прив'язані до їх споживчих

властивостей, так і не зв'язані з ними, залежати від інших факторів. Наприклад, оборот
зброї характеризується цілою низкою особливостей саме в силу специфіки споживчих
властивостей цього товару. Обіг лікарських засобів характеризується специфікою
споживчих якостей товару, впливом на організм людини. Особливі правові режими на
окремі види товарів, в тому числі митні, можуть встановлюватися міжнародними
угодами між конкретними державами.

Вимоги до оборотоздатності містяться в Законі України «Про якість і безпеку харчових

продуктів», Законі України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з
них» тощо.

Правовий режим товарів може пов’язуватися з особливостями його реалізації. Так,

особливості оборотоздатності товару можуть залежати від вимог до продавців
(продаж лікарських засобів потребує від продавця знання фармакології, засвідченого
відповідним документом), покупців (наприклад, право придбання зброї і патронів до
нього надано особам, що мають відповідне дозвіл), по місцю торгівлі (наприклад, не
допускається продаж алкогольної продукції в дитячих, навчальних, культових і
лікувально-профілактичних установах і на прилягаючих до них територіях).

У міжнародному праві визначальним для режиму товарів є режим торгівлі,

установлений між державами. Наприклад, навіть у випадку встановлення режиму
вільної торгівлі, з нього, проте, можуть установлюватися вилучення. Звідси неминуче
виникає розподіл на товари, що підпадають під дію тарифного регулювання, і товари,
вилучені з режиму вільної торгівлі
Організовані ринки торгівлі

Організовані ринки торгівлі

Тендери (торги), товарні біржі, аукціони, ярмарки, виставки – ярмарки, ринки,

електронна торгівля є різновидами організованих ринків внаслідок того, що у
визначений час та у певному місці відбувається зіставлення організованої пропозиції із
заздалегідь визначеним та охарактеризованим попитом. До укладення господарських
договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні
правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням
нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків
та публічних торгів. Укладення господарських договорів у конкурентний спосіб (на
торгах) відрізняється від загального порядку укладення господарських договорів,
передбаченого ст. 181 ГК. Норма аналогічного змісту міститься в ст. 650 ЦК, згідно з
якою особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо
встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Тендер  - метод торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі постачальників

і підрядників через організований товарний ринок шляхом залучення до певної,
заздалегідь встановленої дати пропозиції від  постачальників та підрядників,
проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання
контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги.

Термін «тендер» походить від англійського tender – офіційна пропозиція, замовлення

на підряд та to tender — подавати замовлення (заявку) на участь у торгах.
Посередницькі функції між покупцем і продавцем виконує утворений замовником
тендерний комітет. Основною його функцією є організація надходження замовлень на
участь у торгах та робота з ними. Тендер включає в себе п'ять основних елементів:
повідомлення про проведення торгів; комплект тендерної документації — умови
проведення торгу; проформа пропозиції, складена організатором торгів і включена до
комплекту тендерної документації (проформа тендеру є формуляром, що підлягає
заповненню оферентом, якщо він є згодним з умовами проведення торгу та готовий
взяти на себе обов'язки з виконання робіт); оферта; торги як процедура. Тендери
застосовуються як у міжнародній торгівлі так і на внутрішньому ринку.

Найпоширенішими об'єктами тендерів у міжнародній торгівлі є: підряди на

спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого
призначення, в т. ч. тих, що споруджуються «під ключ»; виконання комплексів
будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів; виконання комплексу
пусконалагоджувальних робіт; постачання комплектного устаткування; концесії на
розробку корисних копалин; імпортні закупівлі; надання державних кредитів; розробка
проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності; залучення експертів і
консультантів; поставки, підряди, закупівля для створення об'єктів національної
економіки.
За предметом торгівлі тендери можуть бути направлені на закупівлю  продукції, послуг,
робіт, або комбіновані (включатимуть у майбутньому як поставку необхідної продукції
і виконання робіт, надання послуг).

Для проведення торгів замовники створюють тендерний комітет, до складу якого

входять технічні спеціалісти (залежно від предмета торгу), комерційні фахівці та
представники адміністрації. Відомчі або регіональні тендерні комітети складаються з
постійних членів (голови, членів комітету та секретаря) та консультантів (експертів), які
залучаються до роботи на тимчасовій основі.

На підставі угоди із замовником тендерний комітет виконує такі функції: організує

публікацію повідомлення про проведення тендеру або розсилає відповідні
запрошення фірмам – потенційним експортерам; провадить збір замовлень на участь у
передкваліфікаційних торгах; організує і провадить кваліфікаційний відбір учасників;
організує розробку та розповсюдження тендерної документації серед можливих
учасників торгів; здійснює реєстрацію та зберігання тендерних пропозицій, що
надходять від фірм; організує розгляд і оцінку тендерних пропозицій та визначає
переможця або приймає інше рішення за результатами торгів; готує і подає на
затвердження замовнику рішення за результатами торгів та організує висвітлення в
засобах масової інформації процесу торгів.

Порядок проведення тендерів при укладанні міжнародних комерційних угод залежить

від національних правових систем, міжнародної практики, торговельних звичаїв. До
них можна віднести: 1) Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих
принципів і правил для контролем за обмежувальною діловою активністю. ЮНКТАД,
Женева, 22.04.1980 р.; 2) «Практичне керівництво з світової торговельної системи»
Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/ВТО, Женева, 1999 р. 3) Рекомендації
ЮНІДО ООН по укладанню контрактів на будівництво  промислових об’єктів в
розвинутих країнах. Додаток X, XI, XIII. Нью-Йорк, 1983 р. 4) Типовий закон про закупки
товарів (робіт) і услуг з Керівництвом по його застосуванню. ЮНСІТРАЛ, Нью-Йорк,
1995 р.

Порядок здійснення державних закупівель  визначається в Законі України «Про

здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року N 2289-VI, який встановлює
правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні
кошти. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері
державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток
добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання
державних коштів.

Державна закупівля – це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні

кошти у порядку, встановленому законом. Державне регулювання та контроль у сфері
закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи  відповідно до їх
компетенції. Уповноваженим органом є Міністерство економіки
України. Уповноважений орган здійснює регулювання та координацію у сфері
закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.
Державне казначейство України до здійснення оплати за договорами про закупівлю
перевіряє наявність та відповідність укладеного договору про закупівлю звіту про
результати проведення процедури закупівлі та річному плану закупівель, правильність
їх оформлення відповідно до законодавства, а також наявність оголошення про
проведення процедури закупівлі, повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних
торгів, відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури
закупівлі (у разі застосування процедури закупівлі в одного учасника), оголошення про
результати процедури закупівлі, що були опубліковані в державному офіційному
друкованому виданні з питань державних закупівель та відповідних міжнародних
виданнях, здійсню інші функції, передбачені законом.

Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та

ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов'язаних із участю у процедурах
державної закупівлі, створює постійно діючу адміністративну колегію з розгляду скарг
про порушення законодавства у сфері державних закупівель. Рішення постійно діючої
адміністративної колегії приймаються від імені Антимонопольного комітету
України. Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України з
розгляду скарг про порушення законодавства у сфері  державних закупівель діє у
складі трьох державних уповноважених Антимонопольного комітету України. Голова
постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України повинен
мати вищу юридичну освіту. Порядок діяльності постійно діючої адміністративної
колегії встановлюється відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет
України», з особливостями, встановленими Закону України «Про здійснення державних
закупівель». 

Громадський контроль забезпечується через вільний доступ до всієї інформації щодо

державних закупівель, яка підлягає оприлюдненню відповідно до Закону.

Для організації та проведення процедур закупівель утворюється замовником

(генеральним замовником) Комітет з конкурсних торгів, повноваження якого
визначаються Положення про комітет з конкурсних торгів. Комітет з конкурсних торгів
діє на засадах колегіальності та неупередженості членів комітету з конкурсних торгів. 

Закупівля  може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті

торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація
учасників; закупівля в одного учасника; закупівля на засадах координації.

Відповідальність за вибір та застосування процедур закупівлі несуть виключно

службові (посадові) особи замовника - члени комітету з конкурсних торгів
персонально.

Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури

відкритих  торгів  пропозиції конкурсних торгів мають право подавати всі зацікавлені
особи.

Процедура двоступеневих торгів може застосовуватися за таких умов: замовник не

може визначити необхідні технічні, якісні характеристики (специфікації) товарів (робіт)
або визначити вид послуг та якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю
необхідно провести попередні переговори з учасниками; предметом закупівлі є
здійснення наукових досліджень, експериментів або розробок, виконання дослідно-
конструкторських, будівельних робіт.

Двоступеневі торги проводяться в порядку, передбаченому для процедури відкритих

торгів, з урахуванням особливостей, визначених законом. Двоступеневі торги
проводяться в два етапи. На першому етапі всім учасникам пропонується подати
попередні пропозиції конкурсних торгів без зазначення ціни. Документація конкурсних
торгів при цьому може передбачати лише пропозиції щодо технічних, якісних та інших
характеристик предмета закупівлі, умови поставки, підтвердження професійної і
технічної компетентності учасників та їх відповідності кваліфікаційним
критеріям. Замовник під час розгляду попередніх пропозицій конкурсних торгів має
право проводити переговори з будь-ким з учасників для визначення переваг та
недоліків у пропозиціях. Замовник в ході переговорів не має права застосовувати
дискримінаційний режим до різних учасників. За результатами переговорів
складається протокол за підписом замовника та учасника, в якому зазначаються
відомості про учасника, пропозиції, запропоновані учасником, висновки. Після
отримання попередніх пропозицій конкурсних торгів замовник має право внести зміни
до документації конкурсних торгів щодо технічних вимог та вимог до якості предмета
закупівлі чи запропонувати нові характеристики та критерії оцінки згідно з законом.
Про зміну умов документації конкурсних торгів замовник інформує всіх учасників під
час надання їм запрошень до участі у другому етапі торгів.

На другому етапі замовник запрошує до участі учасників, попередні пропозиції

конкурсних торгів яких не було відхилено на першому етапі та пропозиції яких
виявилися прийнятними в цілому, але не менше ніж двох. На другому етапі учасники
повинні подати остаточні пропозиції конкурсних торгів із зазначенням ціни. 

Замовник здійснює закупівлю шляхом застосування процедури запиту цінових

пропозицій щодо товарів і послуг, для яких існує постійно діючий ринок, за умови, що
їх вартість не перевищує 200 тисяч гривень. Для  отримання  цінових пропозицій
замовник надсилає запит не менше ніж трьом учасникам та в день надсилання  запиту
передає його для публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань
державних закупівель. Запит цінових пропозицій безоплатно публікується в
державному офіційному друкованому виданні  з питань державних закупівель та
безоплатно розміщується  на веб-порталі Уповноваженого органу. Під час проведення
процедури запиту цінових пропозицій цінові пропозиції мають право подавати всі
зацікавлені особи.

Процедура попередньої кваліфікації застосовується у разі необхідності попереднього

визначення кваліфікаційної відповідності, фінансово-економічного  стану та технічних і
організаційних можливостей учасника. У разі проведення  попередньої кваліфікації
учасників до подальшої участі у торгах (конкурсних торгах) допускаються  всі учасники
попередньої кваліфікації, які пройшли таку кваліфікацію, але не менше двох. Для 
проведення  попередньої кваліфікації учасників має бути не менше двох учасників.

Закупівля в одного учасника - це процедура, відповідно до якої замовник укладає

договір про закупівлю з учасником після проведення з ним переговорів. Замовник під
час проведення переговорів вимагає від учасника подання ним підтвердженої
документально інформації про відповідність учасника кваліфікаційним
вимогам. Процедура закупівлі в одного учасника застосовується замовником після
погодження з Уповноваженим органом у порядку, затвердженому КМУ. Для
застосування процедури закупівлі в одного учасника замовник подає до
Уповноваженого органу документи, визначені Порядком погодження застосування
процедури закупівлі в одного учасника, затвердженим КМУ.

Процедура закупівлі в одного учасника застосовується замовником як виняток у

разі: 1) закупівлі творів мистецтва або закупівлі, пов'язаної із захистом прав
інтелектуальної власності, або укладення договору про закупівлю з переможцем
архітектурного чи мистецького конкурсу; 2) відсутності  конкуренції (у тому числі з
технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені, виконані
чи надані тільки певним постачальником (виконавцем), за відсутності при цьому
альтернативи; 3) виникнення термінової потреби в товарах, роботах чи послугах, в
тому числі необхідних для оперативної негайної ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру, обмежених у часі та непідконтрольних
замовнику, яких не можна було уникнути; 4) якщо замовником було двічі відмінено
процедуру закупівлі через відсутність достатньої кількості учасників.

КМУ має право за поданням Уповноваженого органу затвердити перелік товарів,

закупівля яких здійснюється на засадах координації за кошти Державного бюджету
України, та визначити генерального замовника. Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевих рад мають право
затвердити перелік товарів та послуг,  закупівля яких здійснюється на засадах
координації за кошти бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, та
відповідно визначити генерального замовника. Особливості взаємодії між
генеральним замовником та замовниками при  здійсненні закупівлі на засадах
координації визначаються КМУ.

Договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень

Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням
особливостей, визначених Законом та Типовим договором. Типовий договір про
закупівлю затверджується Уповноваженим органом.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції

конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі  ціни за одиницю продукції)
переможця процедури закупівлі та не повинні змінюватися після підписання договору
про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків
зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та
узгодженого зменшення сторонами договору ціни договору про закупівлю.

Термін  «ярмарок» походить від німецького слова «Jahrmarkt», що буквально означає

«щорічний ринок». Тлумачні словники ярмарок визначають як «торг, що
влаштовується регулярно, в певну пору року і в певному місці для купівлі-продажу
товарів». Як зазначає Л. Костенко, ярмарок є однією з найбільш масштабних ранніх
форм торгівлі. Регулярно ярмарки в Україні почали діяти ще з ХVІ ст. Найвідоміший
нині Сорочинський ярмарок з’явився у II половині ХVІІ ст. В цей період ярмарки були
головним місцем оптового і роздрібного продажу вітчизняного та іноземного товару.
Як правило, початок ярмарку приурочувався до релігійного свята, від якого і
одержував назву (наприклад, Воздвиженський, Троїцький тощо). Такі ярмарки тривали
від одного дня до двох тижнів. У селі Великі Сорочинці в ХІХ ст. щороку відбувалося
п’ять ярмарків, які тривали 1–3 дні. Після революційних подій у жовтні 1917 р.
Сорочинський ярмарок багато років не функціонував, і лише в 1966 році його було
відроджено.

Правовою основою діяльності ярмарок в Україні є ЦК України, ГК України, Указ

Президента України «Про державне регулювання відносин  у сфері торгівлі» 11.07.1995
року N 603/95, постанова КМУ від 20.12.1997 р. № 1449, якою затверджена «Концепція
розвитку внутрішньої торгівлі України», постанова КМУ від 22.08.2007 р. № 1065 «Про
вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні», Положення про порядок
проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків, що затверджене постановою
КМУ від 30.08.1995 р. № 693, постанови КМУ  від 30.04.1999 р. № 741 «Про
Сорочинський ярмарок» та від 09.08.1999 р. № 1442 «Про затвердження Положення
про Сорочинський ярмарок» тощо.

Ярмарок – це захід, безпосередньо пов’язаний з торгівлею (роздрібною чи оптовою),

що проводиться регулярно в певному місці та у визначені строки. Мета ярмарку —
створення належних умов для багатосторонніх контактів продавців і покупців,
сприяння розширенню торгівлі, встановленню ділових зв’язків між виробниками і
споживачами. Ярмарки покликані забезпечити на основі посилення конкуренції
товаровиробників розширення асортименту товарів та поліпшення їх якості, створити
умови для вільного виходу на споживчий ринок суб’єктів підприємництва, сприяти
підприємницькій діяльності, стимулювати виробництво нових товарів і створити
передумови для повнішого освоєння споживчого ринку вітчизняними виробниками.

Ярмарки класифікувати за чотирма ознаками: за місцем проведення (в Україні та за

кордоном); за статусом (всесвітні, міжнародні, національні, міжрегіональні та
регіональні (місцеві)); за тематикою (універсальні, багатогалузеві ярмарки обладнання і
технологій; галузеві ярмарки); за джерелами фінансування (на бюджетній основі, на
змішаній основі).

Оптовий ярмарок організовується на тимчасовій основі в місці, доступному для всіх

товаровиробників, підприємств, що займаються оптовою торгівлею, і покупців, на
якому між ними укладаються договори купівлі-продажу (поставки) товарів,
встановлюються господарчі зв’язки.

Регіональні ярмарки орієнтовані на потреби декількох областей України, а

міжрегіональні — на міжрегіональні потреби, метою яких є найширше інформування
про можливості підприємств різних регіонів у виробництві споживчих товарів та їх
реалізації, про розвиток ефективного товарообміну між суб’єктами
загальнодержавного споживчого ринку.

Виставка – це захід, пов'язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, який

сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його
кон'юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення
договорів про постачання або протоколів про наміри, утворення спільних
підприємств, отримання інвестицій.

Організаторами виставок і ярмарків можуть бути: центральні та місцеві органи

виконавчої влади, які забезпечують підготовку та проведення виставок і ярмарків на
підставі відповідного рішення з частковим фінансуванням витрат за рахунок коштів
державного або місцевого бюджету; суб'єкти господарювання всіх форм власності,
основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок і ярмарків.

Розпорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який здійснює їх 

підготовку та проведення на підставі договору, укладеного з організатором виставок і
ярмарків, може залучати на договірних засадах інших суб'єктів господарювання до
виконання робіт, надання послуг, закупівлі товарів, необхідних для організації та
проведення виставок і ярмарків.

Упорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який надає на підставі

договору, укладеного з організатором або розпорядником виставок і ярмарків послуги
з їх організації (проектування, будівництво, оформлення виставок і ярмарків).

Агентом є суб'єкт господарювання, який бере на підставі договору, укладеного з

організатором або розпорядником виставок і ярмарків, зобов'язання із залучення
учасників.

Учасником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який уклав з організатором

або розпорядником договір про участь в них.

Організатори та розпорядники виставок і ярмарків відповідно до укладеного договору

забезпечують надання учасникам та відвідувачам комплексу послуг, який повинен
включати: виділення виставкового обладнання, надання комунальних послуг;
страховий захист виставкових об'єктів (приміщень, площ); забезпечення охорони та
пожежної безпеки учасників та виставкових об'єктів (приміщень, площ); забезпечення
вентиляції, опалення, прибирання виставкових об'єктів (приміщень, площ); видання
каталогу виставки або ярмарку (для міжнародних виставок і ярмарків - обов'язково
державною мовою та однією з офіційних мов ООН); здійснення митних процедур;
вантажно-транспортні послуги; забезпечення роботи закладів громадського
харчування на території виставок і ярмарків, а також пунктів обміну валют (на
міжнародних виставках і ярмарках); створення умов для роботи засобів масової
інформації.

Організатори виставок і ярмарків, що проводяться з частковим фінансуванням витрат

за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, в обов'язковому порядку повинні
розробити концепцію проведення виставок і ярмарків.

Постановою КМУ від 09.08.1999 р. затверджено «Положення про Сорочинський

ярмарок». Відповідно до нього Сорочинський ярмарок — це загальнонаціональний
захід з широким залученням вітчизняних та іноземних учасників.
Учасники ярмарку — юридичні та фізичні особи, зокрема і нерезиденти демонструють
свої товари, послуги, технології тощо з метою реалізації їх безпосередньо на ярмарку
оптовому або роздрібному покупцеві та укладають з ними відповідні договори.
Продаж товарів на ярмарку проводиться в окремих павільйонах або на окремо
визначених місцях і стендах.

Слід зазначити, що згідно з Положенням метою Сорочинський ярмарку є не лише

сприяння та поглиблення економічних зв’язків у сфері господарювання, а й
формування національної свідомості у громадян України, розвиток української
культури та мистецтва. Організатор ярмарку визначає на конкурсних засадах юридичну
особу — генерального розпорядника Сорочинського ярмарку, а останній має
забезпечити виконання заходів з підготовки і проведення ярмарку, укласти договори з
учасниками ярмарку та в місячний термін після закінчення ярмарку інформувати
організатора про результати його проведення.

Учасниками ярмарку вважаються юридичні та фізичні особи, включені до реєстру

учасників ярмарку генеральними розпорядниками відповідно до заявок, поданих
організатору ярмарку центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів АРК,
обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, що уклали
відповідний договір з генеральним розпорядником і сплатили організаційний внесок.

Щодо нерезидентів України, які мають бажання взяти участь у Сорочинському

ярмарку, то вони свої заявки подають безпосередньо організатору ярмарку. Ярмарок
проводиться згідно з планом його проведення та затвердження кошторисом витрат.

Ринкова торгівля. Ринок – це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за

рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування 
земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними
обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних
умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту
і пропозицій (далі - ринок). Ринок незалежно від форми власності та організаційно-
правової форми керується у своїй діяльності законодавством України. Ринок повинен
мати зареєстрований санітарний журнал установленої форми, Книгу відгуків і
пропозицій, яка має міститися у приміщенні адміністрації ринку на видному і
доступному місці. Ринок може мати також Журнал  реєстрації перевірок установленого
зразка. Порядок здійснення торгівлі на ринках визначений Правилами торгівлі на
ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної
податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології  та
сертифікації України 26.02.2002 N 57/188/84/105 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 22.03.2002 р. за N 288/6576)

За конструкцією ринки можуть бути криті, відкриті та комбіновані; за часом діяльності -

постійно діючі або сезонні, ранкові та  вечірні; за місцезнаходженням - міські, селищні
та сільські; за видами економічної діяльності - з оптової торгівлі, з роздрібної торгівлі;
за товарною спеціалізацією - з продажу продовольчих товарів, непродовольчих
товарів, транспортних засобів, худоби та кормів, тварин і птахів, квітів тощо, а також
змішані.
Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи - громадяни України, іноземні
громадяни, особи без громадянства, суб'єкти  підприємницької  діяльності,  а також
юридичні особи незалежно від форм власності (далі - продавці).

Територія ринку повинна мати відокремлену та  відгороджену від проїжджої частини,
житлового та комунального секторів ділянку землі, зручне сполучення громадського
транспорту загального користування, підземні чи наземні переходи для пішоходів,
стоянки для транспортних засобів відвідувачів, безпечні для руху пішоходів входи і
виходи, штучне освітлення території ринку, автостоянок та під'їздів, телефонний
зв'язок, радіовузол або гучномовець на ринках з кількістю торговельних місць більше
250, електро- та водопостачання, водовідведення, туалет, облаштовані контейнерами
майданчики для збирання відходів і сміття тощо. Вхід на ринки безплатний.

Торговельне місце – це площа, відведена для розміщення необхідного для  торгівлі

інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків  (столів),
транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках,
палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на 
ринках, що  затверджуються  відповідно до законодавства. 

Спеціалізовані ряди прилавків (столів) та майданчики обладнуються наочними

позначеннями про їх призначення. Усі торговельні місця позначаються номерами.

Продавцям забороняється використовувати торговельні місця не за призначенням.

Використання транспортних  стоянок  для  продажу  товарів  не допускається.

На торговельному місці продавця (юридичної особи) установлюється табличка із

зазначенням назви, місцезнаходження і номера телефону суб'єкта підприємницької
діяльності, що організував торгівлю, прізвища, імені та по батькові продавця та
розміщується копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає
ліцензуванню.

На торговельному місці продавця (фізичної особи - суб'єкта підприємницької

діяльності) установлюється табличка із зазначенням його прізвища, імені та по
батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької
діяльності та назви органу, що здійснив цю реєстрацію, прізвища, імені, по батькові
його продавця, а також розміщується копія патенту за фіксованим розміром податку
чи копія свідоцтва про сплату єдиного податку та копія ліцензії у разі здійснення
господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Продавець повинен мати при собі: документи про сплату ринкового збору та послуг
ринку; належним чином оформлену особисту медичну книжку в разі продажу
продовольчих товарів (для суб'єктів підприємницької діяльності); копії документів, що
підтверджують якість та безпеку продукції та товарів; у разі реалізації тропічних плодів
- копії документів, що підтверджують їх походження та проходження фітосанітарного
контролю; висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку в разі
продажу продуктів тваринного і рослинного походження.
У разі використання торговельного місця на умовах оренди в продавця  повинна бути
копія угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копія такої
угоди із суб'єктом підприємницької  діяльності  (орендодавцем).

Під час проведення органами контролю та адміністрацією ринку перевірок  роботи

суб'єктів підприємницької діяльності продавці повинні  пред'явити  зазначені 
документи. 

Засоби вимірювальної техніки, які використовуються продавцями на ринку, повинні

бути в справному стані, мати повірочне тавро територіального органу Державного
комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та проходити
періодичну повірку в установленому порядку. Суб'єкти підприємницької діяльності, які
використовують власний санітарний або спеціальний одяг, торговельний інвентар та
засоби вимірювальної техніки, несуть персональну відповідальність за його
відповідність санітарним та технічним нормам. 

Продавці повинні дотримуватися Правил користування засобами вимірювальної

техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання  послуг, затверджених
наказом  Держстандарту України від 24.12.2001 р. N 633.

Продаж продовольчих товарів на ринках здійснюється з додержанням Ветеринарно-

санітарних правил для ринків, Правил продажу продовольчих товарів, Правил роботи
дрібно-роздрібної торговельної мережі, інших нормативно-правових актів, які
регулюють торговельну діяльність та захист прав споживачів.

Висновок державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку

(експертний висновок, етикетка) щодо якості та безпеки продукції у ветеринарному
відношенні, наявність документів про сплату ринкового збору і наданих послуг є
підставою  для зайняття продавцем місця на ринку за профілем торгівлі.

На ринках дозволяється реалізовувати як нові непродовольчі товари, так і ті, що були в

користуванні, крім заборонених для продажу.

Продаж непродовольчих товарів здійснюється з додержанням Правил продажу

непродовольчих товарів, санітарних норм і правил, інших нормативно-правових  актів,
які регламентують торговельну діяльність та захист прав споживачів.

На ринку забороняється продавати: вогнепальну, газову, пневматичну, холодну зброю,

бойові припаси та спеціальні засоби самооборони; готове армійське  спорядження, а
також тканини, які використовуються для його виробництва, інші товари  військового
асортименту, формене обмундирування; білизну зі штампом організацій і
підприємств; наркотичні засоби; пальне для транспортних засобів, газ, мазут; балони із
скрапленим газом; вироби піротехнічні побутові та вибухові засоби; порнографічні
видання; заборонені знаряддя добування тварин.

Товарна біржа є  організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють

виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових
угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування
і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є

юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та
вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа
не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Діяльність товарної біржі здійснюється  відповідно до Закону України «Про товарну

біржу» від 10.12.91 року, чинного законодавства  України, статуту біржі, правил
біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих

юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.
Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та
управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному
бюджеті. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками
угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки,
розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

Державна реєстрація товарної біржі здійснюється в порядку, встановленому Законом
України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів. У період між
загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет
(рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними

зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії
визначаються статутом товарної біржі.

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються

виконавча дирекція та спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж,
котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.

Підрозділи біржі діють на основі положень, що затверджуються загальними зборами

членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

З працівниками біржі, які працюють за наймом, за згодою сторін можуть укладатися

трудові контракти.

Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче

умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів,
допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо
вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за
здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст
біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку
виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки  на
письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та
аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством  України. Угода
вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті  до  її складу згідно із статутом
біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття  у члени
біржі та вибуття із складу її членів визначається статутом товарної біржі.

Не можуть бути предметом біржової торгівлі речі, визначені індивідуальними

ознаками, якщо вони не продаються як партія, а також будь-які вживані товари, 
включаючи транспортні засоби, та капітальні активи.  Таке обмеження не поширюється
на майно, яке відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане
відповідно до закону.

Брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі відповідно до її статуту,

обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких  вони
представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і
поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.

Кількість брокерів кожної товарної біржі визначається біржовим комітетом (радою

біржі).

Брокери вправі пересвідчитися в наявності та якості запропонованого товару, а також

у платоспроможності покупця, пропонувати альтернативні умови контрактів та
здійснювати будь-які інші дії, що не суперечать інтересам клієнтів.

Брокерам забороняється розголошувати комерційні таємниці щодо здійснюваних за їх

участю біржових операцій клієнтів, одночасно обслуговувати двох або більше клієнтів,
інтереси яких суперечать.

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного законодавства і є

основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій,
ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань.

Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі

або органом, ними уповноваженим.
Порядок обліку торгівельних операцій. Застосування реєстраторів
розрахункових операцій та розрахункових книжок

Порядок обліку торгівельних операцій. Застосування реєстраторів

розрахункових операцій та розрахункових книжок

Відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК України усі суб'єкти господарювання, відокремлені

підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний
(оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до
вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести
(крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять
господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці)
бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із Законом України «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року. Бухгалтерський
облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його
ліквідації.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи,

які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні
бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -
безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних
на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Документи які опосередковують торговельну діяльність поділяються на три групи:

документи, що є підставою для оприбуткування товарів; документи, що підтверджують
відповідність товарів установленим нормам і стандартам; документ з обліку
розрахункових операцій.

До першої групи відносять такі документи: господарські договори, закупочні акти,

накладні, товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні тощо. Вони
містять кількісно-вартісні відомості про товар, виписуються постачальником і 
найчастіше супроводжують відвантажений покупцю товар. Ці документи необхідні
одержувачу товарів з метою ведення як бухгалтерського, так і податкового обліку. Для
бухгалтерського обліку, що базується на безупинному документуванні всіх
господарських операцій, що відбуваються, первинні документи є документальними
свідченнями, що підтверджують одержання товарно-матеріальних цінностей від
постачальника. Такі документи, у свою чергу, служать підставою для внесення записів в
облікові бухгалтерські регістри.

Форми первинного обліку в торгівлі і громадського харчування затверджені Наказом

Міністерства торгівлі СРСР від 20.08.1986 N 201 «Про твердження форм первинної
облікової документації в торгівлі і громадському харчуванні», який є діючим у частині,
не суперечній Конституції і законам України. Положення вищевказаного нормативного
акта поширюються на діяльність усіх суб’єктів господарювання, у тому числі фізичних
осіб-підприємців. Порядок обліку бракованих товарів, повернутих покупцями, у
випадку здійснення гарантійних замін товарів, а також обліку покупців, що одержали
таку заміну чи послуги по ремонту (обслуговуванню) затверджений  наказом ДПАУ від
27.06.1997 N 203 (зареєст. у Міністерстві  юстиції України 30.07.1997 N 276/2080)

Особливості обліку окремих видів товарів визначаються спеціальними нормативними

актами. Так порядок приймання, транспортування, збереження, відпустки й обліку
нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України визначений
Інструкцією, затвердженою спільним наказом Мінекономіки, Мінтрансу,
Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1998 N 81/38/101/235/122
(зареєстровано у Міністерстві юстиції України 07.10.1999 N 685/3978). Вимоги цієї
Інструкції є обов'язковими для підприємств, установ і організацій усіх галузей
народного господарства і усіх форм власності, а також для фізичних осіб підприємців,
що займаються придбанням, транспортуванням, збереженням і реалізацією нафти і
нафтопродуктів на території України.

До другої групи відносяться документи, що підтверджують відповідність товарів

установленим нормам і стандартам. Документами, що підтверджують належну якість і
безпеку товарів (продукції), є: сертифікат відповідності; висновок державної санітарно-
гігієнічної експертизи; висновок ветеринарно-санітарної експертизи (для  харчових
продуктів і продовольчої сировини тваринного і рослинного походження).

Відповідно до п. 4 ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р.
№ 1023-XІІ, товари, на які нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги
щодо безпеки для життя і здоров'я споживачів, їхнього майна, що оточує природного
середовища, підлягають обов'язкової сертифікації. Правовою основою сертифікації
продукції є Закону України «Про підтвердження відповідності», Закон України «Про
стандартизацію», Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури
оцінки відповідності», Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 N 46 «Про
стандартизацію і сертифікацію», Положення про Державний комітет України з питань
технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента
України  від 18.03.2003 N 225. Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації
в Україні, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 N 28
(зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 за N  466/10746).  

Реалізація і використання товарів (продукції), підметів обов'язкової сертифікації, без

наявності  сертифікатів  відповідності забороняються.

Сертифікат відповідності являє собою документ, виданий органом, уповноваженим на

те Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої
політики, відповідно до правил державної системи сертифікації, що засвідчує, що
продукція (товар) належним чином ідентифікована і відповідає вимогам діючих
нормативних документів. Загальні вимоги до порядку проведення сертифікації
продукції в Українській державній системі сертифікації продукції (УКРСЕПРО), а також
до технічного нагляду за сертифікованою продукцією встановлений ДСТУ 3413-96
«Порядок проведення сертифікації продукції».

Обов'язкова сертифікація харчових продуктів і продовольчої сировини здійснюється

органами по сертифікації при їхній наявності в Державному реєстрі харчових
продуктів, продовольчої сировини, що супроводжують матеріалів, а для вперше
розроблених і вперше завезених - при наявності висновку державної санітарно-
гігієнічної експертизи на ці продукти (продовольча сировина).

Продукція, що підлягає обов'язкової сертифікації й одержала сертифікат відповідності,

підлягає маркуванню.

У торговій сфері відповідність продукції (товарів), що підлягає обов'язкової

сертифікації, можна підтверджувати копіями сертифіката відповідності, завіреними
суб'єктами господарювання, що відпустили продукцію (товар).

На продукцію (товари), обов'язкова сертифікація яких законодавством не передбачена,

з ініціативи виготовлювача, продавця споживачів, органів державної виконавчої
влади, громадських організацій може проводитися добровільна сертифікація.
Добровільну сертифікацію можуть проводити підприємства, організації, інші юридичні
особи, що взяли на себе функції органа про добровільну сертифікацію, а також органи,
акредитовані в державній системі сертифікації.

Продукція, напівфабрикати, чи передача реалізація яких може заподіяти шкоду

здоров'ю людей, підлягають державній санітарно-гігієнічній експертизі.

Висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи являє собою документ, що

встановлює критерії безпеки і шкідливості для людини небезпечних факторів
харчового продукту (групи продуктів), продовольчої сировини, що супроводжують
матеріалів. Порядок видачі висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи
встановлений Тимчасовим порядком проведення державної санітарно-гігієнічної
експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від
09.10.2000 р. № 247. Висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на харчовий
продукт і продовольчу сировину видається до початку їхнього виробництва (увозу) і є
діючим протягом терміну дії нормативного документа, що установлює вимоги щодо
безпеки на цю продукцію. На підставі висновку здійснюється державна реєстрація
харчових продуктів і продовольчої сировини (їхнє внесення в Державний реєстр
харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів). Наявність харчового
продукту (продовольчої сировини) у Державному реєстрі є підставою для їхнього
використання по призначенню. Висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи
не заміняє сертифіката відповідності.

Продаж продукції і сировини тваринного і рослинного походження, як правило,

здійснюється в спеціально відведених для цього місцях - ринках. У відповідності зі ст.
21 Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992 р. № 2498-ХІІ,
державний ветеринарний контроль на ринках і в інших місцях здійснення торгівлі
продуктами і сировиною тваринного і рослинного походження, є обов'язковим.

Власникам продукції торгові місця на ринках надаються тільки після одержання

висновків державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи. Продаж
продукції і сировини тваринного і рослинного походження, яка не пройшла
ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється.
Продаж імпортних товарів дозволяється тільки при наявності: сертифіката відповідності
чи свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката, виданого в державній
системі сертифікації органом, уповноваженим (акредитованим) Державний комітет
України з питань технічного регулювання та споживчої політики; ветеринарного
дозволу на імпорт (на харчові продукти і сировину тваринного походження);
карантинного дозволу на імпорт (для продукції рослинного походження).

При одержанні товарів (продукції) від постачальників підприємство-покупець повинне

перевірити в числі товаросупроводжувальних документів наявність документів, що
підтверджують їхню якість і безпека.

У відповідності зі ст. 22 Закону України «Про якість і безпеку харчових продуктів і

продовольчої сировини» від 23.12.1997 р. № 771/97-ВР неякісні, безпечні,
фальсифіковані, неправильно маркіровані харчові продукти, харчові продукти, що не
одержали позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи чи
сертифіката відповідності, чи термін придатності до споживання яких минув, а також
харчові продукти і продовольча сировина, на які відсутні документи, що
підтверджують їхня якість і безпека, підлягають вилученню з обороту порядок
вилучення визначений Законом України «Про вилучення з обігу, переробку,
утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»
від 14.01.2000 року.

Здійснення торговельної діяльності деякими товарами можна тільки при наявності

відповідного документа - ліцензії. Так, згідно Закону України «Про ліцензування
визначених видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ ліцензуванню
підлягає торговельна діяльність: алкогольними напоями і тютюновими виробами;
лікарськими засобами; ветеринарними медикаментами і препаратами; пестицидами й
агрохімікатами; вогнепальною зброєю і боєприпасами до нього, холодною зброєю,
пневматичною зброєю калібру більш ніж 4,5 міліметри і швидкістю польоту кулі більш
100 метрів у секунду; виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів,
дорогоцінних каменів органогенного утворення, напівкоштовних каменів;
спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку й інших
засобів негласного одержання інформації.

До третьої групи відносяться документ, які опосередковують облік розрахункових

операцій.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій

та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків,
жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму
покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку
та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з
роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання
розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України «Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг» від 06.07.1995 року, із використанням книги обліку
розрахункових операцій та застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку
розрахункових книжок. При здійсненні розрахункових операцій суб'єкти
підприємницької діяльності зобов’язаний видавати особі, яка отримує або повертає
товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ
встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в

якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових
операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної
валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів
розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат,
електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система,
електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

На період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його

ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення
електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням
книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки.

Розрахункова книжка - належним чином зброшурована та прошнурована книжка, 

зареєстрована в органах державної податкової служби України, що містить номерні
розрахункові квитанції, які видаються покупцям у визначених законом випадках, коли
не застосовуються реєстратори розрахункових операцій.

Книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином

зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить
щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо
руху готівкових коштів, товарів (послуг)

Форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових

книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання
звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або
використанням розрахункових книжок, встановлюються Державною податковою
адміністрацією України. Наказом ДПАУ від 01.12.2000 N 614 (зареєстровано у Мін'юсті
України  05.02.2001 N 105/5296 з урахуванням змін, внесених наказами ДПАУ від
20.03.2001 N 116, від 09.07.2001 N 279, від 28.04.2004 N 248 затверджено «Положення
про форму і зміст розрахункових документів». Положенням визначені форми і зміст
розрахункових документів, що повинні видаватися при здійсненні розрахунків СПД для
підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, одержання
(повернення) засобів у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, крім
розрахунків при здійсненні операцій по купівлі-продажу іноземної валюти. Положення
не поширюється на розрахункові проїзні і перевізні документи на залізничному (крім
приміського) і авіаційному транспорті. Бланки розрахункових документів, які
використовуються СПД при проведенні розрахункових операцій без застосування
реєстраторів розрахункових операцій повинні виготовлятися по затверджених зразках
у відповідності з постановою КМУ від 19.04.1993 N 283 і наказом Міністерства фінансів,
СБУ, МВС України від 25.11.1993 р., 15.11.1993 р., 24.11.1993 р. N 98/118/740.
Форма, зміст та порядок ведення розрахункових документів, а також форма та порядок
подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій
при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, встановлюються
Національним банком України за погодженням з Державною податковою
адміністрацією України.

В силу ст. 9 Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не

застосовуються: 1) при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та
наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім 
підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у
касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових
касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у
встановленому порядку; 2) при виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з
купівлі-продажу іноземної валюти); 3) при виконанні операцій з купівлі-продажу
іноземної валюти у разі, якщо ці операції виконуються у касах уповноважених банків з
оформленням розрахункових документів відповідно до нормативних актів
Національного банку України; 4) при продажу проїзних і перевізних документів із
застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та
авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на
автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними
друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу
білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що
контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України, та квитків
на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів; 5) при продажу товарів
(наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами,
оподаткування доходів яких від такої діяльності здійснюється за фіксованим розміром
податку шляхом придбання патенту відповідно до законодавства з питань
оподаткування прибутковим податком з громадян, якщо такі суб'єкти не здійснюють
продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив); 6) при продажу товарів (наданні
послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування
доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування
суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату
єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім
пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у
порядку, визначеному КМУ за поданням державного органу, уповноваженого
провадити державну регуляторну політику; 7) при продажу товарів (наданні послуг)
суб'єктами підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент
відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької
діяльності, якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на
розлив); 8) при продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які
отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг) відповідно
до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, за
умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному
КМУ за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну
регуляторну політику, у разі коли такі особи не є платниками податку на додану
вартість згідно із законодавством; 9) при здійсненні фізичними особами торгівлі
продуктовими або промисловими товарами за готівкові кошти на ринках, якщо такі
фізичні особи сплачують ринковий збір відповідно до законодавства; 10) при продажу
у кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів,
знаків поштової оплати, якщо  питома вага такої продукції становить понад 50%
загального товарообігу за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних
непродовольчих товарів, а також при продажу жетонів та проїзних квитків у касах
метрополітену; 11) при продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн,
цистерн, бочок та бідонів; страв та безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах
загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під
час  навчального процесу; 12) якщо в місці отримання товарів (надання послуг)
операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо); 13)
при  продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції).

Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського

харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без
застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових
книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного
обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні
якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим,
встановлюються КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади з питань
економічної політики і Державної податкової адміністрації України.

Постановою КМУ від 23.08.2000 року № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10
Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг» затверджено Перелік окремих форм та
умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким
дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів
розрахункових операцій з використанням  розрахункових книжок та книг обліку
розрахункових операцій. До таких видів діяльності та умов її здійснення відноситься: 1)
Роздрібна торгівля продовольчими товарами і пивом у пляшках і бляшанках за умови
відсутності продажу інших підакцизних товарів, здійснювана: СПД - фізичними
особами, оподатковування доходів яких від такої діяльності здійснюється по
фіксованому розмірі податку шляхом придбання патенту у відповідності із
законодавством з питань оподаткування з громадян; СПД - фізичними особами,
оподатковування доходів яких здійснюється у відповідності із законодавством з питань
оподатковування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом одержання
свідоцтва про сплату єдиного податку). 2) Роздрібна торгівля через засоби пересувної
торгової мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони,
низькотемпературні лотки-прилавки, візки, рознесення, лотки, столики), розташовані за
межами стаціонарних приміщень. 3) Роздрібна торгівля на ринках, ярмарках (за
винятком розташованих на їхнє території магазинів, кіосків, наметів, павільйонів,
приміщень контейнерного типу). 4) Роздрібна торгівля і суспільне харчування на
території села, здійснювані підприємствами споживчої кооперації, а також
сільськогосподарськими товаровиробниками, що використовують продукцію власного
виробництва. 5) Продаж блюд і безалкогольних напоїв у буфетах вищих навчальних
закладів, у їдальнях і буфетах підприємств УОС і УОГ. 6) Роздрібна торгівля, суспільне
харчування і побутове обслуговування на території закритих військових гарнізонів і
містечок, а також військових частин, розташованих у межах сел. 7) Роздрібна торгівля
медичними і фармацевтичними товарами і надання медичних і ветеринарних послуг
на території села. 8) Продаж товарів (по переліку, затвердженому Держкомзв’язку і
погодженому з Мінекономіки і ДПА) і надання послуг поштовими відділення і пунктами
зв'язку в селах. 9) Продаж газет, журналів, конвертів, листівок, знаків оплати поштових
послуг, іншої друкованої продукції на підприємствах поштового зв'язку, якщо питома
вага такої продукції складає більш 50 % загального товарообігу при відсутності
продажу алкогольних напоїв і підакцизних непродовольчих товарів. 10) Продаж
квитків у кіосках і салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському і
міжміському електротранспорті, міжміському автотранспорті, на морських і річкових
судах, а також продаж у кіосках телефонних карток, що застосовуються в таксофонних
мережах. 11) Надання побутових послуг: на території села; вдома в замовника по
ремонті й установці побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури,
телеантен, ремонту і зборці меблів, збиранню квартир, догляду за дітьми, хворими і
людьми похилого віку, фотографуванню, дрібному ремонту квартир по переліку робіт,
що встановлюється Мінекономіки і ДПАУ, готуванню їжі, пранню білизни, хімічного
чищення меблів, килимів і інших килимових виробів (за умови проведення розрахунків
на місці надання послуг); по ремонті взуття, швейних і трикотажних виробів, виробів
текстильної і шкіряної галантереї, радіоелектронної апаратури, побутових машин і
приладів, металевих виробів і хімічного чищення структурними підрозділами
підприємств і СПД із 1 чи 2 працюючими. 14) Продаж предметів релігійно-обрядової
атрибутики і надання обрядових послуг релігійними організаціями. 15) Продаж товарів
з рознесень і ручних візків, надання послуг у салонах на залізничному, морському,
річковому і повітряному транспорті по переліку, затвердженому Мінтрансом і
погодженому з Мінекономіки і ДПАУ, а на повітряних суднах, задіяних у міжнародних
повітряних сполученнях - також продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. 16)
Надання на вокзалах і в портах послуг носіями по доставці багажу пасажирів. 17)
Роздрібна торгівля насінням в кіосках на території сіл і селищ міського типу. 18)
Реалізація квитків державної лотереї, крім продажу цих квитків через електронну
систему прийняття ставок, що контролюється в режимі реального часу
Держказначейством. 19) Прийом від населення вторинної сировини (крім
металобрухту). 20) Страхування майнових і особистих ризиків фізичних осіб, що
проводиться страховими агентами за межами приміщення страховика, крім
обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
по додаткових договорах («Зелена картка»). 21) Надання ритуальних послуг за умови
проведення розрахунків будинку в замовника. 22) Здійснення діяльності в сфері
торгівлі, суспільного харчування і послуг СПД на території сіл і селищ міського типу,
яким відповідно до Закону «Про статус гірських населених пунктів в Україні» наданий
статус гірських. 23) Надання медичних послуг виїзними бригадами і медичне
обслуговування вдома в замовника. 24) Організація прийому й обслуговування
туристів в Україні, розрахунки за які виробляються в безготівковій формі (із
застосуванням платіжних карток, платіжних чеків), а також надання туристичних і
екскурсійних послуг за умови проведення розрахунків за межами стаціонарних
приміщень суб'єктів туристичної й екскурсійної діяльності. 25) Надання послуг: по
видачі дозволів на вилов риби і полювання; по газопостачанню, водопостачанню,
водовідведенню і теплопостачанню в селах за умови проведення розрахунків вдома в
споживача. 26) Продаж булочних, кондитерських і порціонних кулінарних виробів,
морозива, безалкогольних напоїв, сувенірів, іграшок і надувних кульок з рознесень і
ручних візків у театрально-видовищних і спортивних закладах. 27) Прийом від
населення і реалізація через пасічницькі торгово-заготівельні пункти продуктів
бджільництва, устаткування й інвентарю для пасічників.

Окрім того, п. 2 постанови КМУ від 23.08.2000 N 1336 установлені граничні розміри
річного обсягу розрахункових операцій, у випадку перевищення якого застосування
РРО є обов'язковим.
 1. Що являє собою господарсько-торговельна діяльність?

Це господарська діяльність

2. Господарсько-торговельна діяльність це:

Різновид господарської діяльності 
3. У якій сфері здійснюється господарська-торгівельна діяльність?
У сфері товарного обігу
4. На що спрямована господарсько-торгівельна діяльність?
На реалізацію продукції виробничо-технічного призначення
5. Що не входить до складу господарської-торговельної діяльності?
Реалізація та продаж продуктів вирощених на підсобному господарстві
6. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється
товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як:
Внутрішня і зовнішня
7. Які суб'єкти можуть здійснювати матеріально-технічне постачання та збут
продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання?
Тільки суб'єкти господарювання
8. Хто виступає сторонами Договору поставки?
Постачальник та Покупець
9. Договори поставки які укладені між резидентами України, повинні: 
Обов'язково містити в собі посилання на Міжнародні правила інтерпретації
комерційних термінів "ІНКОТЕРМС"
10. Що виступає об'єктом Договору контрактації?
Сільськогосподарська продукція
11. Що із наведеного не відноситься до загальних ознак товару?
річ, що вилучена з торгового обороту
13. Чи включено до складу товару, результат виконання робіт (надання послуг)?
Так
14. Які види товарів виділяють за правовим режимом обігу?
Вільні у обігу, обмежені у обігу, вилучені з обігу
15. Як співвідносяться між собою такі категорії як товар та продукція?
Це однакові поняття
16. Що являє собою асортимент товарів?
Набір товарів сформований за однією чи декількома ознаками
17. Що являє собою організована торгівельна діяльність?
Торгівельна діяльність яка здійснюється за правилами встановленими державою в
особі відповідних уповноважених органів
18. До якого різновиду торгівельної діяльності відноситься ярмарка?
Організована торгівля
19. До якого різновиду торгівлі віднесено державні закупівлі?
Організована
20. До якого різновиду торівельної діяльності відноситься торгівельна операція
опосередкована укладанням договору поставки між сторонами?
Неорганізована торгівля
21. Який орган державної влади уповноважений здійснювати контроль за порядком
здійснення державних закупівель?
Антимонопольний комітет України

22. Чи зобов'язані суб'єкти господарювання вести облік результатів господарської

діяльності?
Так
23. Чи зобов'язані суб'єкти господарювання вести облік результатів торгівельної
діяльності?
Так
24. На підставі чого ведеться облік торговельних операцій?
Документів первинного бухгалтерського обліку
25. Що являє собою реєстратор розрахункових операцій?
Технічний пристрій
26. У яких випадках реєстратори розрахункових операцій мають бути застосовані
обов'язково?
В господарській діяльності закладу громадського харчування