Тема 5.

Податки (4 год)
План:
1. Суть, об’єктивна необхідність, функції податків.
2. Елементи (складові) податку, їх характеристика. Класифікація податків.
3. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи
функціонування.
4. Податкова політика: поняття та основні її напрямки.

1. Суть, об’єктивна необхідність, функції податків

За економічним змістом, податки – це фінансові відносини між

державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини
знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів
грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та
іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові платежі, яким
притаманні риси податків:
1) податкові платежі – це обов’язкові збори, які стягуються з
платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та
платником (плата за воду, землю);
2) відрахування, внески – це обов’язкові збори з юридичних та
фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.
Основними характерними особливостями податку порівняно з
обов’язковими платежами є такі:
– справляється на умовах безповоротності. Повернення податку
можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством
передбачені пільги щодо цього податку;
– має односторонній характер встановлення. Оскільки податок
сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному
відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є
індивідуально безповоротним. Сплата податку не породжує зустрічного
зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;
 – може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового
централізованого або децентралізованого фонду;
– не має цільового призначення;
– є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної
сили.
Отже, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо
встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами
в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й
акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового
забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
За сутністю податки виконують дві функції: фіскальну і розподільчо-
регулюючу.
За допомогою фіскальної функції податків формуються фінансові
ресурси держави. Податки є основним джерелом доходів бюджетів різних
рівнів. Фіскальна функція податків створює об’єктивні передумови для
державного втручання в економічні процеси, що відбуваються в суспільстві,
тобто зумовлює розподільчо-регулюючу функцію.
Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою
податків відбувається перерозподіл вартості національного доходу між
державою та її суб’єктами, і через елементи податку (об’єкт, суб’єкт
оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі
регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції
функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на
процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування,
платоспроможний попит і пропозицію.

2. Елементи (складові) податку, їх характеристика. Класифікація

податків

Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні

елементи, які зумовлюють внутрішній зміст цього поняття.
До основних елементів податку відносять такі:
 1. Суб’єкт оподаткування, або платник податків, – фізична або
юридична особа, на яку законом покладено обов’язок платити податок.
Носій податку – фізична чи юридична особа, що у кінцевому підсумку
здійснює витрати зі сплати податку.
Суб’єкт оподаткування, чи платник, не завжди є дійсним його носієм,
оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, щодо
обкладення митом якого-небудь товару зрозуміло, що воно буде перекладене
на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб’єкт оподаткування може
перекласти свій податок на іншого, то він уже не є носієм податку.
2. Об’єкт оподаткування – явище, предмет чи процес, внаслідок
наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком
(дохід, майно тощо). Є такі підходи до оцінки об’єкта: кількісний і
натуральний; грошовий.
3. Джерело сплати податку – дохід суб’єкта (прибуток, заробітна
плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками
об’єкт і джерело збігаються.
4. База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів чи
майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при
розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок.
5. Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання; якщо
виражена у відсотках, то називається квота. Залежно від побудови податків
розрізняють тверді й часткові ставки. Тверді ставки встановлюються в
грошовому вираженні на одиницю об’єкта. Часткові ставки виражають у
визначених частках об’єкта обкладання. Часткові ставки є таких видів:
а) пропорційні – діють в однаковому відсотковому відношенні до
об’єкта оподаткування без урахування диференціації його величини.
б) прогресивні – при збільшенні об’єкта оподаткування збільшується
ставка податку. Якщо темпи зростання ставки податку відповідають темпу
зростання об’єкта оподаткування, то це проста прогресія. Якщо темпи
зростання ставки податку випереджують темпи зростання об’єкта
оподаткування, то це складна прогресія (шкала ставок).
 в) регресивні – при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується
ставка податку.
Загалом видно, що прогресивні податки – це податки, тягар яких
найбільше давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільш
важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.
6. Сфера дії податку – сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому
підсумку лягає його тягар.
7. Масштаб оподатковування – одиниця, яка береться в основу
виміру об’єкта оподаткування; у промисловому податку масштабом може
бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість
робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т. ін.
8. Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта (з податку з доходів
фізичних осіб – грошова одиниця країни, з земельного податку – гектар, акр і
т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тому, що в
масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання – як міра.
9. Податковий оклад – сума податку, що сплачується суб’єктом з
одного об’єкта.
10. Податкові пільги – законодавчо закріплений перелік умов, за
наявності яких платник податку зменшує податкові зобов’язання (податкова
соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).
Існує чотири види пільг:
– повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного
платника;
– повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду
діяльності або об’єкта оподаткування;
– пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;
– зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і
використання податкового кредиту.
11. Норма оподаткування – відношення податкових надходжень до
податкової бази.
 12. Податкові канікули – відстрочення на певний період належних до
сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом
певного періоду.
13. Податкове право – сукупність правових норм, що регулюють
відносини в галузі податків.
14. Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції
зі звітними даними про розрахунки з бюджетом.
15. Податковий період – термін, протягом якого завершується процес
формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового
зобов’язання.
16. Податковий кредит – термінова відстрочка податку, який
належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році.
17. Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів
до сукупного національного продукту.
18. Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів
ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів
оподаткування.
19. Ухилення від сплати податків – дії платників податків,
спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна
або повного приховування їх.
20. Податкові правовідносини – суспільні відносини, які виникають
при сплаті податків та інших платежів і урегульовані нормами фінансового,
адміністративного, цивільного та кримінального права.

Класифікація податків

Кожен вид податків має специфічні ознаки й функціональне

призначення, посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого
податку характеризується його належністю до певної групи залежно від
чинної класифікації податків. За допомогою класифікації можна детально
з’ясувати сутність і функції податків, поліпшити їх роль у податковій
політиці держави, напрями й характер впливу на соціально-економічний
розвиток суспільства.
Податки класифікуються згідно з тією чи іншою метою,
найважливішими є своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних
рівнів. Останнє стосується адміністрування податків.
Податки можна класифікувати за певними ознаками:
1) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють.
Розподіл за цією ознакою визначається згідно із Податковим кодексом
України, в якому передбачено два види податків на території України:
– загальнодержавні податки і збори – обов’язкові платежі, що
встановлюють найвищі органи влади в державі; вони є обов’язковими до
сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть
формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ,
акцизний податок, податок на прибуток підприємств тощо);
– місцеві податки та збори – обов’язкові платежі, які встановлюють
місцеві органи влади; є обов’язковими до сплати за встановленими ставками
тільки на певній території; надходять виключно до місцевих бюджетів
(єдиний податок, туристичний збір тощо).
2) стосовно джерела сплати розрізняють такі види податків:
– податки, збори й обов’язкові платежі, що належать до валових витрат
і собівартість (збір на обов’язкове соціальне страхування; збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування; плата за землю; фіксований
сільськогосподарський податок, єдиний податок тощо);
– податки, збори й обов’язкові платежі, які сплачуються з прибутку
підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; збір за першу
реєстрацію транспортного засобу тощо);
– податки та збори, що входять до складу ціни виробу (податок на
додану вартість; акцизний податок);
3) за економічною ознакою об’єкта оподаткування:
– податки на доходи та прибутки – обов’язкові збори, які стягуються з
чистого доходу з фізичних і юридичних осіб у момент його отримання
(заробітна плата, прибуток, валовий дохід);
 – податки на споживання – обов’язкові збори, що стягуються в процесі
споживання товарів, робіт і послуг, їх плата залежить не від результатів
фінансово-господарської діяльності, а від обсягу споживання;
– податки на майно – обов’язкові збори, які стягуються у зв’язку з
наявністю конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній
та державній власності (податок на нерухоме майно, збір за першу
реєстрацію транспортного засобу);
4) за засобом вилучення:
– прямі податки безпосередньо сплачуються платником до бюджету
держави залежно від величини об’єкта оподаткування (податок на прибуток
підприємств, плата за землю, збір за першу реєстрацію транспортного засобу,
податок на нерухоме майно та ін.);
– непрямі податки не залежать безпосередньо від доходу платника та
сплачуються ними опосередковано через цінові механізми (податок на
додану вартість, акцизний податок, мито);
5) за суб’єктами оподаткування:
– податки з юридичних осіб – податок на прибуток підприємств,
екологічний податок;
– податки з фізичних осіб – податок на доходи фізичних осіб;
– змішані податки – плата за землю; збір за першу реєстрацію
транспортного засобу;
6) за характером використання податкових платежів:
– загальні – такі податки знеособлюються під час надходження до
бюджету (ПДВ, акцизний податок, податок на прибуток підприємств,
податок на доходи фізичних осіб та ін.);
– спеціальні (цільові) – мають цільове призначення (збори на
обов’язкове соціальне страхування і державне пенсійне страхування).
 3. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи
функціонування

Оподаткування здійснюється відповідно до певної системи, яка

приймається в країні та використовується з метою реалізації функцій
оподаткування. Структура податкової системи, принципи її побудови та
напрями розвитку визначаються багатьма факторами.
У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту
поняття «податкова система». Найважливіші підходи, що розкривають
зміст аналізованого поняття, містять такі положення.
1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та
інших обов’язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і
запроваджено в країні.
2. Податковою системою визначається перелік суб’єктів, на яких
покладається виконання функцій у сфері оподаткування.
3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з
оподаткування.
Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне
визначення: податкова система визначає суб’єктів податкових відносин,
сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) та порядок проведення
операцій з оподаткування.
Законодавством встановлюються як перелік податків, такі суб’єкти їх
стягнення. Регламентуються також права і обов’язки платників,
повноваження органів, за якими закріплюються функції держави зі
справляння податків і зборів.
Податковою системою регулюються відносини між платниками та
органами державної виконавчої влади зі стягування податків.
Передбачаються умови надання пільг і застосування санкцій у сфері
оподаткування. Визначаються важелі податкового стимулювання напрямів
економічної діяльності та пріоритетних соціальних програм.
 Складовими податкової системи є:
1. Система оподаткування, що включає сукупність податків (зборів,
платежів) – загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори,
а також механізми і способи розрахунку та сплати податків і зборів;
2. Платники податків – фізичні та юридичні особи;
3. Контролюючі органи – Державна податкова служба, митна служба,
фонд соціального страхування тощо.
Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів,
що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами,
прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого –
вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно
до прийнятої системи.
До суб’єктів оподаткування належать, з одного боку, держава, з
іншого – платники податків. Платниками є фізичні та юридичні особи, на
яких, згідно із законодавством, покладено обов’язки утримувати та/або
сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Разом з тим, особливістю операцій з оподаткування є те, що функції з
проведення контролю та стягнення податків, а також застосування штрафних
санкцій, виконують спеціально створені для їх виконання органи державної
виконавчої влади. Це, як правило, державна податкова служба, митні органи
та правління державних цільових фондів, місцеві органи влади, державна
казначейська служба та ін.
До посередників належать фінансові установи (комерційні банки,
страхові компанії, біржі, аудиторські фірми та ін.), які забезпечують
проведення операцій платників, державні казначейства (в країнах, де їх
створено). Посередники виконують доручення платників з перерахування
податків і зборів до відповідних державних фондів, проводять експертне
оцінювання активів, які є податковою заставою, вживають заходів з продажу
майна боржників та ін. В окремих випадках виконання функцій з
обслуговування платників у зарубіжних країнах передається недержавним
фірмам і навіть приватним особам.
 Особливої уваги заслуговує визначення сукупності податків, зборів
(обов’язкових платежів). У кожній країні установлена певна їх кількість за
визначеними видами і формами. Як правило, така сукупність формується в
процесі тривалого історичного періоду і відображає економічні, соціальні та
політичні умови розвитку країни.
Відповідно до Податкового кодексу України, основними принципами
побудови податкової системи є:
– загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати
встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та
збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
– рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких
проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх
платників податків незалежно від соціальної, расової, національної,
релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства
фізичної особи, місця походження капіталу;
– невідворотність настання визначеної законом відповідальності у
разі порушення податкового законодавства;
– презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо
норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі
закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів
припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків
платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість
прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого
органу;
– фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з
урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з
його надходженнями;
– соціальна справедливість – установлення податків та зборів
відповідно до платоспроможності платників податків;
– економічність оподаткування – установлення податків та зборів,
обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на
їх адміністрування;
 – нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у
спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності
платника податків;
– стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не
можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного
періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх
ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом
бюджетного року;
– рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати
податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного
надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та
зручності їх сплати платниками;
– єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на
законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.
Важливим є те, що податкова система постійно вдосконалюється. Вона
може піддаватися докорінній перебудові (реформуванню) або незначному
покращанню.
Для розвитку податкової системи характерні як загальні закономірності
оподаткування в цілому, так і специфічні особливості, властиві для окремих
країн. Зокрема, до загальних рис податкових систем можна віднести
застосування прямого та непрямого оподаткування.
Залежно від способів вилучення податків всі вони поділяються на дві
групи: прямі та непрямі. Таке розмежування використовують з метою
встановлення раціональної для відповідного рівня розвитку країни системи
оподаткування. Адже впровадження різних способів стягнення податків має
найбільшою мірою відповідати умовам розвитку країни: життєвому рівню
населення, стану розвитку економіки, наявності досконалого механізму
стягнення податків, податковій культурі та ін. Тому впровадження і
використання відповідних для досягнутого рівня розвитку країни способів
оподаткування є однією з найбільш важливих задач податкової політики.
Прямі податки безпосередньо накладаються на певного платника, який
може бути як фізичною, так і юридичною особою. При цьому оподаткування
пов’язане з визначеними об’єктами (доходами, власністю/розпорядженням на
рухоме та нерухоме майно або з проведенням визначеної діяльності). Зовсім
не обов’язково, щоб активи використовувалися з метою одержання
прибутків. Прямі податки (крім податків на доходи), по суті, накладають на
активи (діяльність), що дають можливість отримувати доходи. В окремих
випадках прямі податки накладаються за завдання шкоди навколишньому
природному середовищу та за використання державних природних ресурсів.
Таким чином, прямі податки – це податки, які безпосередньо накладаються
на певного платника, що одержує доходи, використовує визначене майно або
здійснює діяльність, яка підлягає оподаткуванню.
Прямі податки поділяються на особисті та реальні. До особистих
належать податки, що установлюються на ту чи іншу особу, яка одержує
доходи або здійснює певну діяльність. Зокрема, це податок на прибуток
підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на промисел, що
стягується з конкретного суб’єкта, та ін. Реальні податки – це податки на
певне майно. Якщо воно є власністю суб’єкта, тоді він визнається платником
такого податку. При цьому виплаті підлягає сума податку незалежно від того,
чи використовується майно з метою одержання доходів. До реальних
податків належать: податок на землю, податок на нерухоме майно та ін.
Непрямі податки за способами вилучення помітно відрізняються від
прямих. Найсуттєвішими відмінностями є те, що:
– це податки, які накладаються безпосередньо не на платників, а
встановлюються на окремі товари та послуги, що купуються споживачами;
– непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на
платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи
вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини
доданої вартості;
– ці податки є обов’язковими відрахуваннями до державних цільових
фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних
задач, але вони безпосередньо не пов’язані з діяльністю платника;
 – сума таких податків входить до складу ціни продукції, що
нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності
підприємства.
Непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та
реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації.
Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується
підприємством до державного бюджету.
Непрямі податки пов’язані з оподаткуванням не доходів або майна
платника, а його споживання, товарного обороту або інших показників
(наприклад, фонду оплати праці, що формується на підприємстві). Збори до
державних цільових фондів (зокрема, фондів соціального страхування), як
правило, не вважаються у нашій країні непрямими податками. Але і прямими
податками їх можна назвати тільки умовно. Адже ці збори безпосередньо не
пов’язані з обсягами доходів, величиною активів та особливостями
діяльності платників. Тому більш доцільно такі виплати зарахувати до
непрямого оподаткування. Беручи до уваги вищезазначене, можна дати таке
визначення: непрямі податки – це податки, що нараховуються на продукцію
(товари, роботи, послуги) та входять до складу Її ціни, накладаючись на
вартість цієї продукції. До непрямих податків умовно належать також
обов’язкові відрахування до державних цільових фондів.
Механізм вилучення доходів у системі непрямого оподаткування є
складовою ціноутворення. При цьому, податки не накладаються на витрати
або прибуток підприємства. Цим непряме оподаткування відрізняється від
прямих податків. Підприємство не бере участі у створенні вартості, що
стягується у формі непрямих податків. Воно є лише агентом передавання
одержаної від покупця вартості до державних фондів.
Як правило, до непрямих податків зараховують акцизи спеціальні й
універсальні, а також мито. Спеціальні акцизи – це обов’язкові збори, що
установлюються на окремі товари і послуги. До них належить продукція
спиртової промисловості, вино, пиво і тютюнові вироби, автомобілі, хутро,
електронне обладнання та ін. Універсальні акцизи – це, насамперед, податок
на додану вартість. Мито – це податки, що стягуються у разі проведення
таких операцій, як укладання договорів, продаж цінних паперів, перевезення
товарів через державний кордон та ін.
Пряме оподаткування має як позитивні, так і негативні риси. Його
перевагами є те, що за допомогою прямих податків установлюється прямий
зв’язок між доходами платника і виплатами до державних фондів. Вищий
рівень доходів забезпечує збільшення відрахувань до бюджету. Разом з тим,
пряме оподаткування є досить складним і потребує впровадження непростого
механізму вилучення податків. Використання прямого оподаткування
пов’язане з рівнем розвитку ринкової економіки. Чим більш зрілою вона є,
тим доцільнішим стає використання прямих податків.
Дещо іншу роль відіграє непряме оподаткування. Останнє реалізується
в структурі цін на товари та послуги. А джерелом їх сплати є кошти
споживачів. Оскільки запровадження таких податків, як правило, призводить
до підвищення цін на товари, то це є основою збільшення виплат споживачів
до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через
ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому
такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого
оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість
примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують
непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення,
обмеження рівня доходів підприємців та ін.
Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що
установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це
загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території,
штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює,
як правило, загальнодержавні та місцеві податки.
Крім поділу на загальнодержавні та місцеві податки і збори,
формування податкової системи передбачає застосування спеціальних
режимів оподаткування. Особливості можуть запроваджуватися з метою
забезпечення розвитку малого бізнесу, окремих галузей економіки,
визначених операцій, що здійснюються суб’єктами підприємницької
діяльності. Зокрема, для сприяння розвитку малого бізнесу
 використовуються спрощені системи оподаткування, надання патентів на
ведення окремих видів діяльності, єдині податки, що замінюють декілька
податків і зборів. До системи оподаткування зараховують також обов’язкові
відрахування до державних цільових фондів. Нерідко у складі податкової
системи в зарубіжних країнах враховуються особливості
сільськогосподарської галузі.
Відповідно до Податкового кодексу України (ст. 9), до
загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові
платежі):
Загальнодержавні податки

 Податок на прибуток підприємств

 Податок на доходи фізичних осіб
 Податок на додану вартість
 Акцизний податок
 Екологічний податок
 Плата за землю (фізичні особи)
 Рентна плата

Загальнодержавні збори
 Збір за першу реєстрацію транспортного засобу
 Збір за користування радіочастотним ресурсом України
 Збір за спеціальне використання води
 Збір за спеціальне використання лісових ресурсів
 Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
 Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову
енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними
установками
 Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для
споживачів усіх форм власності
 Плата за використання інших природних ресурсів

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм стягування

та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими
радами відповідно до переліку і в межах граничних обсягів ставок,
установлених законами України. Відповідно до Податкового кодексу
України (ст. 10), до місцевих податків належать:
 Місцеві податки
 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
 Єдиний податок для юридичних осіб (третя група)
 Єдиний податок для юридичних осіб – сільськогосподарські
товаровиробники (четверта група)
 Єдиний податок для суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб
 Транспортний податок
 Плата за землю (у складі податку на майно)

До місцевих зборів належать:

Місцеві збори
-Збір за місця для паркування транспортних засобів
-Туристичний збір

Місцеві ради обов’язково встановлюють податок на нерухоме майно,

відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження
деяких видів підприємницької діяльності. Місцеві ради в межах
повноважень, визначених чинним законодавством, вирішують питання
відповідно до вимог Податкового кодексу України щодо встановлення збору
за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

3. Податкова система України, особливості, етапи її становлення

Становлення податкової системи України почалося з розбудови її як

незалежної, самостійної держави. Прийняття курсу на формування ринкової
економіки передбачало створення системи оподаткування, яка найбільшою
мірою відповідає таким перетворенням. Податкова система, яку було
прийнято в Радянському Союзі не відповідала таким вимогам. Вона
ґрунтувалася на зовсім інших принципах. Тотальна централізація
економічного і соціального розвитку, панування державної власності й
адміністративного розподілу доходів передбачали необов’язковий характер
існування системи оподаткування, спрямованої на розвиток підприємницької
діяльності, приватної ініціативи та конкуренції.
 Відродження податкових відносин в Україні почалось в 1991 році з
прийняттям Закону УРСР «Про систему оподаткування», в якому були
закладені основні принципи побудови податкової системи.
Перші спроби створення власної податкової системи були зроблені в
1990 році, із зародженням підприємництва, нових форм власності та різних
форм організації виробництва. В цей час на базі регіональних відділів
державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції,
які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Але із зростанням
кількості потенційних виробників продукції та збільшенням обсягів
реалізації продукції робіт та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках
спроби хаотичного удосконалення структури податкових органів не давали
позитивних результатів, що спричинило розвиток тіньового бізнесу, який
сприяв значному вивозу за межі України її національного багатства.
Тому цілеспрямоване формування власної податкової системи в
Україні почалося з 1992 року, і умовно процес становлення податкової
системи України можна поділити на чотири етапи: І етап – 1992-1993
роки; ІІ етап – 1994-1999 роки; ІІІ етап – 2000-2009, IV етап – 2010 - по
сьогоднішній день.
І етап – поява нових видів податків: податок на дохід, податок на
додану вартість. Сформовані три концепції перспективного розвитку
податкової системи України.
Суть першої концепції полягає в оподаткуванні оплачених обсягів
реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від
сфери і виду діяльності.
Друга концепція розроблена Головною державною податковою
інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В
її основі закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на
рівні 30-35 %, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з
податку на додану вартість до 20 %; чітке розмежування податків на
загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до
сукупного річного доходу як об’єкта оподаткування.
 Засновником третьої концепції є Український союз промисловців і
підприємців. Аналогічна з другою концепцією, але акцент поставлений на
значні пріоритети для виробників продукції та товарів.
До початку 1993 року податкова система розвивалася згідно з другою
концепцією. У 1993 році були прийняті два закони – «Про податок на
прибуток» та «Про оподаткування доходів підприємств і організацій».
Ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції, що значно
збільшило податковий тягар на виробника.
II етап – сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків
добавили податок на промисел. Остаточно узаконена система місцевих
податків та зборів із прийняттям Декрету КМУ «Про місцеві податки і
збори» від 20. 05. 1993 року. Внесені зміни та доповнення до Закону України
«Про систему оподаткування», прийняті в 1997 році Закони України «Про
оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».
III етап – набрав чинності Закон України «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими
фондами» у 2001 році, з 2004 року вступили в дію Закони України «Про
податок з доходів фізичних осіб»; внесені зміни до закону «Про
оподаткування прибутку підприємств», яким зменшено ставку податку до 25
%. Пройшли і інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового
тягаря.
IV етап – прийнято Податковий кодекс України, в якому оновлено
перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, механізм їх
справляння тощо.
Проте, побудова податкової системи, адекватної ринковим умовам
виявилася досить складним і довготривалим процесом. Просте копіювання
систем оподаткування розвинутих країн без урахування специфіки розвитку
України не може дати позитивних результатів. Постала необхідність
розробити власну систему, у якій би бралися до уваги економічні, соціальні,
політичні та психологічні особливості розвитку нашої країни. Нині така
система є. Вона подібна до податкових систем розвинутих країн, проте, має
суттєві відмінності. Однією з найважливіших її рис є те, що вона спрямована
на вирішення, перш за все, соціальних проблем, які загострилися з переходом
до ринкової економіки. Слід враховувати, що такі задачі вирішуються в
умовах функціонування нераціональної структури господарського
комплексу, низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств,
нерівномірного розподілу ресурсів між регіонами та ін.
Податкова система України поділяється на загальну та спрощену
системи оподаткування. Загальна система застосовується для переважної
більшості платників податків. Оподаткування сільськогосподарських
товаровиробників та суб’єктів малого бізнесу здійснюється з використанням
спрощеної системи. Такий порядок було прийнято з метою створення більш
сприятливих умов для розвитку малого бізнесу. Зокрема, використання
спрощеної системи передбачає спрощення обліку і звітності, а також
зменшення податкового навантаження на розвиток підприємницької
діяльності.
Податкова система України охоплює загальнодержавні податки і збори
(обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою
України, місцеві податки і збори – місцевими органами влади.
Держа́вна податкова служба України — центральний орган
виконавчої влади у сфері податків в Україні, що був створений у 2019 році
шляхом поділу Державної фіскальної служби. Діяльність служби
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра
фінансів.
Служба реалізує:
 державну податкову політику,
 державну політику з адміністрування єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування
 державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час
застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань
сплати єдиного внеску.
Структура
У складі служби:
 департамент з питань запобігання та виявлення корупції (антикорупційні
заходи);
 департамент кадрового забезпечення та розвитку персоналу (виявлення
конфлікту інтересів, профілактична робота);
 департамент адміністрування податків;
 департамент податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та
міжнародного оподаткування;
 департамент моніторингу ризикових операцій та доходів.
Функції
Основною функцією Державної податкової служби є контроль за
правильністю обчислення, своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів,
інших обов'язкових платежів до бюджету.
Детальний перелік функцій Державної податкової служби та її
територіальних органів визначений статтями 192 та 193 Податкового кодексу
України відповідно.

4. Податкова політика: поняття та основні її напрямки

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не

тільки джерелом поповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих
чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків
для досягнення відповідних цілей проходить у рамках податкової політики,
яку проводить держава.
Податкова політика – діяльність держави у сфері встановлення,
правового регламентування та організації справляння податків і податкових
платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Податкова політика є важливою складовою державної фінансової
політики. Податкова політика може здійснюватися на загальнодержавному та
місцевому рівнях. Крім того, податкова політика проводиться і на рівні
підприємств та їх об’єднань.
Державна податкова політика – це діяльність органів державної
влади з формування та удосконалення податкової системи.
 Мета державної податкової політики:
1. забезпечення надходження доходів до складу державних фондів;
2. проведення регулювання економічного і соціального розвитку країни.
Методами податкового регулювання є:
1. податкові пільги;
2. податкові кредити;
3. податкові канікули;
4. відстрочення сплати податків;
5. реструктуризація податкової заборгованості;
6. податкова амністія;
7. врегулювання подвійного оподаткування.
Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або
зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм
оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування
окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти
зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої
кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки,
реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові
пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й
обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування
здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи
нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу
держави.
Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених
перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і
короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі
довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і
благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової
політики можуть бути поповнення державного бюджету, його
збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту,
стимулювання інвестиційної діяльності.
Напрями проведення податкової політики концентруються на основі
виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов’язаного з
особливостями сучасного перехідного стану економічного розвитку. Без
визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і
безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою
реалізації виключно фіскальної політики уряду України.
Першочерговим слід вважати максимізацію функції соціального
добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської
діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання
національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів
інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу. По суті, на
противагу іншим, в основі нашої концепції лежить стратегія органічного
поєднання невіддільних одне від одного завдань: зростання добробуту
громадян та стійкого інноваційного зростання економіки.
Податкова політика є однією з найважливіших основ макроекономічної
політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний
попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення
витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат
призводить до того, що податкова політика може скоротити норму
накопичення. Таким чином, відбувається ефект заміщення, який має місце в
тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит і уряд змушений
збільшувати борги для покриття своїх видатків. Збільшення державних
видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу
тенденція до збільшення виробництва, що підвищує відсоткову ставку на
ринках активів і тим самим пом’якшує вплив податкової політики на
виробництво. Найбільш ефективна податкова політика за стабільного
обмінного курсу і стійкого руху капіталів.
Тобто, надзвичайно важливою умовою ефективності податкової
політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в
усіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної
фінансової політики, а з іншого – забезпечує високий рівень роботи
податкової служби на основі нормативно-правових актів із питань
оподаткування, які розробляються, та освоєння механізмів стягнення того чи
іншого податку.
Проблема формування ефективної податкової політики – одна з
найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та
 інтегрування української економіки у міжнародний ринок. її розв’язання має
здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в
країні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері
оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка б
гарантувала або хоча б не гальмувала розвиток економіки.
Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:
1. можливість податкової політики збільшити джерела доходів бюджету;
2. здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу;
3. спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.
Таким чином, податкова політика як складова економічної політики
базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового
регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до
централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна
податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів)
у взаємозв’язку і взаємодії з платниками й органами контролю, є
відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм
її ефективності.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке податок? Назвіть характерні особливості податку, які вирізняють його з-
поміж інших видів обов’язкових платежів.
2. Які функції виконують податки? У чому проявляється зміст функцій податків?
3. Назвіть основні елементи податку.
4. Що таке податкові пільги?
5. Що таке ставка податку?
6. На які види поділяють податки за економічним змістом об’єкта оподаткування?
7. Дайте визначення прямих та непрямих податків.
8. Що таке податкова політика?
9. Що таке податкова система та система оподаткування?
10. Назвіть принципи побудови ефективної податкової системи.
11. Які непрямі податки справляються в Україні?
12. Що таке місцеві податки і збори? Які місцеві податки і збори запроваджені в
Україні?
13. Що таке податкова робота? Хто є суб’єктами податкової роботи в Україні?
14. Які органи входять до структури Державної податкової служби України?
15. Назвіть основні функції Державної податкової служби України.