Завдання № 1

Громадянка Іванова в період існування Радянського Союзу уклала шлюб з

громадянином Гігінієшвілі. Шлюб був зареєстрований в місті Житомир. Через деякий
час подружжя переїхало на постійне місце проживання до Грузії. Гр. Гігінієшвілі є
громадянином Грузії, Іванова своє громадянство не змінювала, залишившись
громадянкою України. Під час конфлікту в Абхазії Іванова пропала безвісти. Гр.
Гігінієшвілі та діти, що проживали разом з батьками в Грузії, бажають, щоб гр. Іванова
була оголошена померлою. У Грузії гр. Івановій належало на праві власності нерухоме
майно.
Чи існує міжнародний договір між Україною та Грузією, що регулює відповідні
правовідносини? В установи якої держави слід звертатися? Право якої держави
повинно застосовуватись до відповідних правовідносин?

Вирішення:
1. Так, існує Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу
та правові відносини у цивільних та кримінальних справах.
Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку,
містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства,
застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

2. Стаття 24 Частини 2 Договору.

Визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту
смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті компетентні установи тієї
Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли
вона за останніми відомостями була живою.
Тобто, це питання мають вирішувати державні установи України.

3. Відповідно до п. 2 ст. 24:

Установи однієї Договірної Сторони можуть визнати
громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, померлим,
а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб, що
проживають на її території, якщо їх права та інтереси ґрунтуються
на законодавстві цієї Договірної Сторони.
Відповідно до ч.3 ст.24 Договору у випадку, передбаченому ч.1 Договору,
установи Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.
Тобто, Україна має застосовувати національне законодавство.

Завдання № 2

Проживаючий в Київській області громадянин України Гомель, національність

– німець, виїхав на постійне місце проживання до Німеччини і отримав там статус
переселенця. В Україні в нього залишився будинок та гараж, а також рухоме майно –
автомобіль. Щодо права власності на будинок виник спір між гр. Гомелем та гр.
Дубенко – його родичем, що також виїхав на постійне місце проживання до Німеччини.
Позов до нього був пред’явлений до німецького суду.
Чи зберіг гр. Гомель право власності на все своє майно? Чи має він право його
продати, подарувати, скласти щодо нього заповіт? Право якої держави буде
застосовуватись до даних правовідносин? Чи існує міжнародний договір між Україною
та Федеративною Республікою Німеччина, що регулює дані правовідносини?
 ЗУ «Про МПП» передбачає, що право власності та інші речові права на нерухоме та
рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не
передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша
класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Виникнення
та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій
відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала
підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо
інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Цивільне законодавство України встановлює, що власникові належать права
володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не
впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє,
користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти
щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу переселенця чи іншого
спеціального правового статусу, зберігається право власності та інші речові права на майно,
у тому числі на нерухоме майно, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Завдання № 3

Англійський дипломат гр. Джонсон вступив у шлюб з гр. України Свєтлічною.

Шлюб був зареєстрований в одному з органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС)
м. Києва. Свєтлічна прийняла прізвище чоловіка. Після закінчення строку свого
перебування в Києві Джонсон повернувся до Англії (Сполучене Королівство Великої
Британії і Північної Ірландії). Дружина не змогла поїхати разом з чоловіком, оскільки
їй необхідно було доглядати своїх непрацездатних батьків. Через деякий час Джонсон
повідомив дружину, що він збирається одружитися на жінці, яка чекає від нього
дитину. Для прискорення розірвання шлюбу в англійському суді, Джонсон просив
дружину посвідчити у нотаріуса в м. Києві документ, що підтверджує факт її
подружньої зради. Це пояснювалось тим, що на відміну від українського законодавства,
за яким для розірвання такого шлюбу немає підстав, в англійському праві подружня
зрада є однією з беззаперечних підстав такого роду.
Нотаріус відмовився посвідчити такий документ і порадив звернутися в
юридичну консультацію (Інюрколегію) для проведення в районному суді м. Києва
справи про розлучення (шлюб не можна було розірвати іншим способом, так як гр.
Джонсон відмовлявся приїжджати в Київ для врегулювання ситуації). Інюрколегія
склала позовну заяву. Суд повідомив належним чином гр. Джонсона про час і місце
розгляду справи. В суд він не з’явився і за його відсутності шлюб був розірваний.
На основі рішення суду дружина отримала свідоцтво в органі РАЦС та
повернула своє дівоче прізвище.
Чи буде визнано рішення районного суду м. Києва в Англії? Якщо ні, то що
повинен робити гр. Джонсон, щоб вступити в новий шлюб? Правом якої держави
регулюються дані правовідносини? Чи існують міжнародні договори між Сполученим
Королівством Великої Британії і Північної Ірландії та Україною, що регулюють
відповідні правовідносини?
Вирішення:
Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про
укладення шлюбу (стаття 55 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Особистим
законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16
Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем
або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства
визначаються правом України (стаття 56 Закону України «Про міжнародне приватне право»),
тобто у такому випадку застосовуються вимоги Сімейного кодексу України (СК).
 Державна реєстрація шлюбу з іноземцем та особою без громадянства в Україні
здійснюється відповідно до СК, з дотриманням вимог щодо законності перебування іноземця
та особи без громадянства на території України, підтвердження його сімейного стану та ін.
Дійсність шлюбу між громадянином України та іноземцем, шлюбу між громадянином
України та особою без громадянства, укладених за межами України, визначається відповідно
до статті 58 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Стаття 58. Дійсність шлюбу, укладеного за межами України
1. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем,
шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами
України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання
щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності
шлюбу.
2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб
між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є
дійсними в Україні.
Правові наслідки шлюбу з іноземним елементом визначаються статтею 60 Закону
України «Про міжнародне приватне право». Правові наслідки шлюбу визначаються спільним
особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є
одночасно, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне
місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій
державі. Наприклад, якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали
на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її
території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку
відсутності такої ситуації – правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з
подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.
Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде
застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця
проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього
спільного місця проживання. У такому випадку вибір права обмежений лише правом
особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 Закону
України «Про міжнародне приватне право». Угода про вибір права припиняється, якщо
особистий закон подружжя стає спільним (частини друга, третя статті 60 Закону України
«Про міжнародне приватне право»).