Тема 8. Громадянство України.

Особливості конституцій ного статусу іноземців,

біженців, внутрішньо переміщених осіб

1. Поняття та принципи громадянства України.

Стаття 1 Закону України «Про громадянство» містить визначен- ня громадянства:
«Громадянство – правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій
вияв у їх взаємних правах та обов’язках».
Інституту громадянства притаманні свої принципи – основоположні ідеї й вимоги, які
визначають засади цього інституту. Ці принципи були сформульовані в статті 4
Європейської конвенції про громадянство, які є обов’язковими для кожної держави-учасниці.
В Україні названі принципи втілено в Законі «Про громадянство України», але їхній перелік
є розширеним, що відбиває національні особливості цього інституту.
Принципи:
1. Принцип єдиного громадянства (задекларований у статті 4 Конституції України; Прин-
цип єдиного громадянства має два аспекти: внутрішній та зовнішній. Внутрішній аспект
унеможливлює існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України.
Зовнішній аспект єдиного громадянства – це невизнання правових наслідків множинного
громадянства. Причому позиція українського законодавства зводиться саме не до заборони
подвійного громадянства, як це часто трактують у літературі, а до невизнання).
2. Запобігання виникненню випадків безгромадянства (означає недопустимість стану
безгромадянства; наприклад, під час прийняття до громадянства України з особи беруть
зобов’язання припинити іноземне громадянство, а самого факту припинення відносин
громадянства не вимагають. А вже протягом двох років після набуття українського гро-
мадянства, особа надає документальне підтвердження виходу з попереднього громадянства).
3. Неможливість позбавлення громадянства (основоположний конституційний принцип,
що відображено в статті 25 Конституції України. Право на громадянство належить до
основоположних прав людини, гарантованих міжнародними актами (стаття 15 Загальної
декларації прав людини) й держава не має права його позбавляти).
4. Визнання права громадянина на зміну громадянства (змога змінювати громадянство, а
не вихід з громадянства без набуття громадянства іншої держави).
5. Неможливість автоматичного набуття й припинення громадянства ( особливо це
стосується шлюбних відносин і недопустимості їхнього впливу на стан громадянства. Ні
укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем (іноземкою), ні зміна громадянства одним із по-
дружжя в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства другого подружжя).
6. Рівність перед законом громадян, незалежно від підстав, по- рядку й часу набуття
ними громадянства України.
7. Збереження громадянства України незалежно від місця про- живання громадянина
України (виїзд громадянина за межі території держави та постійне проживання в іншій
країні не спричинює втрату ним громадянства України).

2. Набуття громадянства України: підстави та умови. Обставини, що

виключають прийняття до громадянства України.
Виокремлюють два основних способи набуття громадянства:
1) філіація – набуття громадянства від народження;
а) за принципом «права крові» (jus sanguinis) – дитина набуває громадянства батьків
незалежно від місця народження, але за умови, якщо батьки (або один з батьків) мають
громадянство цієї держави. Цей принцип поширений у більшості країн Європи, Азії,
Африки;
б) за принципом «права ґрунту» (jus soli) – дитина набуває громадян- ство держави, на
території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків (США, Канада, Бразилія,
Панама, Барбадос).
2) натуралізація – набуття громадянства через прийняття до нього, тобто надання
громадянства іноземцю на його прохання, що пов’язано здебільшого з переїздом особи в
іншу країну для постійного проживання.
Умови натуралізації:
• умова укорінення – вимога постійного проживання на законних підставах протягом
визначеного строку на території відповідної держави. у Україні – 5 років. Для осіб, які
підпадають під спрощений порядок набуття громадянства: біженців й апатридів, осіб, які
зробили значні інвестиції в економіку країни, представників титульної нації тощо, вимога
постійного проживання зазвичай становить меншу кількість років. Так, для біженців й
апатридів за законодавством України її скорочено до двох років, для тих, хто вступив у
шлюб з громадянином України – також до двох років.
• визнання й дотримання конституції та законів країни;
• знання мови; (крім осіб які мають інвалідність з порушенням функцій зору, слуху і
мовлення).
• наявність засобів існування, тобто змога себе утримувати й проживати без соціальної
допомоги та допомоги із безробіття;
• відмова від попереднього громадянства. В Україні потрібно надати письмово оформлену
заяву іноземця про те, що в разі набуття громадянства України, він припинить громадянство
іншої держави, а протягом двох років з часу набуття ним громадянства України надасть
документ про припинення такого громадянства. Зазвичай вимагають саме відмову, а не факт
виходу, що цілком узгоджується з принципом запобігання виникнення випадків
безгромадянства. В Україні іноземці подають зобов’язання при- пинити іноземне
громадянство, а біженці – декларацію про від- мову від іноземного громадянства;
• умовою прийняття до громадянства може бути відсутність судимості. В Україні відповідна
вимога сформульована через заборону прийняття до громадянства особи: 1) яка вчинила
злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі
за вчинення тяжкого злочину (до погашен- ня або зняття судимості) з урахуванням рівня
загрози для наці- ональної безпеки держави; 3) вчинила на території іншої дер- жави діяння,
яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
Громадянство України набувається:
1) за народженням (
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в
заклад охорони здоров’я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок
сімейного типу чи прийомну сім’ю
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства
чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Є ще один спосіб набуття громадянства – дарування. На відміну від натуралізації, дарування
здійснюють за особливі заслуги перед державою або особам, що становлять державний
інтерес. Процедуру проводять у спрощеному порядку, незалежно від терміну постійного
проживання й виконання інших вимог. У такий спосіб набули громадянства України деякі
іноземці, яких було запрошено в Україну для роботи на керівних посадах.
До громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
 2) засуджена в Україні за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до
погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки
держави;
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України
тяжким або особливо тяжким злочином

3. Припинення громадянства України.

Припинення громадянства – це припинення постійного правового зв’язку особи з
державою.
Громадянство України припиняється:
1) внаслідок виходу з громадянства України (здійснюється з власної волі; У статті 18 Закону
України «Про громадянство», яка регулює вихід з громадянства, закріплено такі умови
виходу з громадянства:
• виїзд на постійне місце проживання за кордон;
• набуття громадянства іншої держави або отримання документа, виданого уповноваженими
органами такої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде
з громадянства України. Крім цього, вихід з громадянства не допускається, якщо особі, яка
клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що
набрав законної сили і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства є дата видання
відповідного указу президента).
2) внаслідок втрати громадянства України (відбувається з ініціативи компетентних на те
органів і поза волею особи; згідно зі статтею 19 Закону «Про громадянство», громадянство
України втрачають:
1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув
громадянства іншої держави, але не підпадають під її дію випадки автоматичного набуття
громадянства іншої держави у результаті одруження з іноземцем, якщо громадянство надано
громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення, і він не отримав
добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;
набуття громадянства України та іноземної держави дитиною від народження; набуття
дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок
усиновлен- ня її іноземцями, унаслідок анексії Криму громадяни України, що лишились
прожи- вати на півострові, вимушені були набути російського громадянства. Згідно із
законодавством України такі випадки розцінюють як примусове набуття громадянства
2) якщо громадянство України набуто особою внаслідок обману, свідомого подання
неправдивих відомостей або фальшивих документів.
3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка, відпо- відно до
законодавства цієї держави, не є військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою)
службою.
Положення пунктів 1, 3 не застосовують, якщо внаслідок цього громадянин України стане
особою без громадянства.)
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України
Скасування рішення про оформлення набуття громадянства - Рішення про оформлення
набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України
відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей
або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності
якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов’язання,
взятого особою у зобов’язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації
про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного
громадянства.

4. Конституційний статус іноземців та осіб без громадянства.

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим)
іншої держави або держав;
особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в
силу дії її закону.
Сукупність прав і обов’язків іноземців, визначених національним і міжнародним правом,
утворює їхній статус – правовий режим іноземних громадян. Виокремлюють кілька його
видів: національний режим, режим найбільшого сприяння, спеціальний (преференційний)
режим, режим взаємності («відкритих дверей», ідентичності).
Зазвичай у конституціях встановлюють національний режим, який передбачає загалом
зрівнювання іноземців у правах з власними громадянами – надання іноземцям державою
проживання прав, пільг і привілеїв, рівних за обсягом до прав власних громадян. в статті 26
КУ зазначено: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних
підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі
обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами
чи міжнародними договорами України».
Однак національний режим не означає наявності в іноземців повного обсягу однакових з
власними громадянами прав, національне законодавство обмежує права іноземців. Такі
обмеження здебільшого стосуються обіймання посад у державних структурах, військової
служби, права голосу. Наприклад: відповідно до статті 70 Конституції України, «право
голосу на виборах і референдумах мають громадяни України» або згідно зі статтею 127
Конституції України, суддею може бути тільки громадянин України.

На сукупність прав та обов’язків іноземців впливає і той факт, до якої категорії вони
належать: законодавство України розрізняє такі категорії іноземців – 1)які іммігрували в
Україну на постійне проживання (згідно зі статтею 4 Закону України «Про вищу освіту»,
іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, яких визнано
біженцями, та особи, які потребують додаткового захисту, мають право на здобуття вищої
осві- ти нарівні з громадянами України); 2) які тимчасово проживають в Україні (наприклад
працюють на умовах контракту); 3) які приїхали в Україну на тимчасове перебування (відпо-
чинок, наукова діяльність); нелегальних мігрантів тощо.

Щодо виконання обов’язків, то на іноземців поширюються ті ж самі обов’язки, що й на

громадян України, окрім захисту Вітчизни й військового обов’язку. У разі здійснення
протиправної поведінки іноземці несуть таку саму юридичну відповідальність за нормами
українського законодавства, як і громадяни України. До того ж до них можуть бути
застосовані й додаткові санкції: видача іноземній державі, передача для відбування
покарання, примусове видворення.
5. Особливості конституційного статусу біженців та внутрішньо
переміщених осіб.
Поняття біженці з'явилося після 2Св в
Женевська конвенція про статус біженців (1951 та Протокол щодо статусу біженців
(1967, які Україна ратифікувала 2002 року.
«біженець» – це будь-яка особа, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою
переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної
соціальної групи чи політичних поглядів перебуває за межами країни своєї національної
належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не хоче користуватися таким
захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства й
перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті таких
подій, не може чи не хоче повернутися до неї через такі побоювання.
За загальним правилом біженці, як й іноземці та апатриди, користуються тими ж правами й
свободами, а також мають такі самі обов’язки, що й власні громадяни КУ 26 «Іноземцям та
особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом»
притулок не надають особам, які вчинили злочини проти миру, воєнні злочини, а також
злочини проти людства
Отримавши статус біженця, особа вважається такою, яка постійно проживає в Україні
відповідно до Конвенції ООН про статус біженців, у державі перебування біженцю повинні
обов’язково надавати місце роботи і якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона
повинна взяти біженця на утримання.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового
захисту
1. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності,
як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну
з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке
діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо
тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних
Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої
статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка
потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує
додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється
на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на
території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

ВПО Внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, які були
змушені покинути свої будинки або місця постійного проживання, зокрема в результаті або з
метою уникнення наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень
прав людини, стихійних або антропогенних лих, і які не перетнули міжнародно визнаний
державний кордон Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо
переміщених осіб» ст 1 громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які
перебувають на території України на законних підставах та мають право на постійне
проживання в Україні, яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у
результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової
окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій
природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо
переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього
Закону.