Письмове завдання до теми № 6

1. Умови визнання, набуття і втрати громадянства України.

Громадянство є важливою частиною життя будь-якої людини. Набуття громадянства певної
держави є необхідною передумовою для отримання більш широкого комплексу прав, окрім
природних прав, якими володіє кожна людина, та можливості захисту цих прав з боку
держави. Умови визнання, набуття і втрати українського громадянства визначаються
Законом «Про громадянство України».
Розглядаючи питання громадянства України варто спочатку дослідити його з історичної
перспективи. Для початку зазначу, що після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних
Республік для регулювання питання громадянства був прийнятий Закон «Про
правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року. У цьому законі було зазначено про
те, що усі громадяни СРСР, що на момент проголошення незалежності України перебували
на її території, автоматично набували українське громадянство. Наступною спробою
врегулювання питання громадянства став Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня
1991 року. Він передбачав набуття громадянства України не лише тими особами, що
постійно проживають на території держави, а й особами, що перебувають за межами
України, проте прагнуть отримати українське громадянство, не є громадянами будь-якої
іншої держави й можуть довести факт свого українського походження. [1, с. 40-41]
Говорячи про умови набуття громадянства необхідно зосередити увагу на законі «Про
громадянство України», зокрема на статті 6, де чітко визначено перелік таких умов. Отож,
громадянство може набуватись на таких підставах: за народженням, за територіальним
походженням, внаслідок прийняття до громадянства, внаслідок поновлення у громадянстві,
внаслідок усиновлення, внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування,
влаштування дитини в заклад охорони здоров’я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у
дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю, внаслідок встановлення над особою,
визнаною судом недієздатною, опіки, у зв’язку з перебуванням у громадянстві України
одного чи обох батьків дитини, внаслідок визнання батьківства чи материнства або
встановлення факту батьківства чи материнства, а також за іншими підставами,
передбаченими міжнародними договорами України.
Передумови втрати громадянства України також передбачені законом. Вони перелічені у
статті 17 закону і серед них слід виділити те, що громадянство України припиняється
внаслідок виходу з громадянства України, внаслідок втрати громадянства України та за
підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Передусім головною
передумовою втрати громадянства України слід назвати добровільне набуття повнолітнім
громадянином України громадянства іншої держави.
Цікавим є той факт, що нещодавно, 23 травня 2022 року, на сайті президента з'явилася
електронна петиція із проханням «Ввести обов'язковий іспит для отримання громадянства
України», яка набрала понад 25 тисяч підписів громадян. Відповідно президент Володимир
Зеленський 8 липня відповів на неї, зазначивиши, що звернувся до прем’єр міністра з
проханням опрацювати це питання. Отож, незабаром процедура здобуття громадянства
України зазнає певних змін. Передусім варто зазначити, що такі зміни будуть пов’язані з
уведенням обов’язкового іспиту з державної мови для охочих отримати українське
громадянство. Таке нововведення агрументується тим, що в Законі "Про громадянство
України" містяться умови прийняття до громадянства України, однією з яких є володіння
державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Безумовно,
запровадження обов’язкового іспиту з державної мови збільшує імовірність того, що
громадянство України в подальшому здобуватимуть лише ті особи, які поважають
українську мову та можуть продемонструвати високий рівень володіння нею. Ба більше,
українська мова є єдиною офійною державною мовою, саме тому виправдовується
доцільність запровадження обов’язкового мовного іспиту. Адже громадянство України – це
не просто отримання українського паспорта. Це почесний статус громадянина, що володіє
низкою прав, серед яких також є виборче право, що безумовно впливає на розвиток держави.
Тож до питання надання громадянства України іноземцям варто підходити з особливою
відповідальністю та обережністю.
Отже, підсумовуючи написане, можна дійти до висновку, що існує низка умов як визнання і
набуття, так і втрати українського громадянства. Сьогодні інститут громадянства України
перебуває на стадії вдосконалення процедури його здобуття та, найімовірніше, незабаром
зазнає змін.

Використані джерела:
1. Лиска, І. "Умови і порядок набуття закордонними українцями громадянства
України." Вісник Академії правових наук України 4 (2011): 39-47.

2. Права біженців.

Поняття «біженець» позначає особливий статус особи, яка вимушено покинула територію
рідної держави внаслідок переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності,
громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози її
життю, певних соціально-політичних обставин чи подій воєнного характеру. Цей термін
з’явився у праві після Першої світової війни внаслідок масового переміщення осіб. Головним
документом, який регулює права біженців є Женевська конвенція про статус біженців та
Протокол щодо статусу біженців, що були ратифіковані Україною в 2002 році. Говорячи про
внутрішні нормативно-правові акти України, які покликані регулювати права біженців, слід
виділити Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового
захисту» від 8 липня 2011 року. У законі закріплюється термін «біженець»: «Біженець – це
особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою
переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства),
належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами
країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства
(підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не
може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.» [1]

Окрім основоположних прав, котрі передбачені Загальною декларацією прав людини,

наприклад, право на життя, свободу та особисту недоторканість, право на свободу від
катувань право на свободу від рабства, поневолення і примусової праці, право на приватне
життя, право на свободу думки, совісті та віросповідання, право на свободу пересування
тощо, біженці, як і звичайні громадяни України володіють такими ж правами і свободами,
мають такі ж обов’язки, як і всі українці. Проте окрім фундаментальних прав, існує також
низка особливих прав, якими наділяються біженці і вони властиві лише їм. Серед таких прав
треба виділити право на притулок, що закріплюється у статті 26 Конституції України.
Надаючи притулок біженцеві, держава бере на себе відповідальність та зобов’язання дбати
про безпеку цієї особи й гарантувати забезпечення її прав. Для того, щоб отримати притулок,
біженець повинен самостійно звернутися до державних органів із запитом на одержання
притулку. У свою чергу держава може відмовити у наданні притулку, зокрема у випадку,
якщо біженець є особою, що звинувачується у вчиненні злочину проти миру, проти людства,
а також воєнного злочину. Також біженець має право на працю, що передбачає забезпечення
робочого місця з боку держави. В іншому випадку, якщо держава не має змоги забезпечити
це право, вона повинна взяти біженця на утримання. Додатково до зазначених раніше прав,
відповідно до Конвенції про статус біженців кожен біженець має право на сповідування
релігії, на майно, на звернення до суду, на соціальне забезпечення, на народну освіту тощо.

Говорячи про права біженців неодмінно потрібно наголосити на тому, що ці права не є

абсолютними. Держава, що надає біженцеві притулок, може обмежити його права. До
прикладу, під час введення воєнного та надзвичайного стану в країні держава може певним
чином обмежувати права біженців з метою захисту національних інтересів, безпеки держави
і її громадян та її територіальної цілістості тощо.

Отже, підсумовуючи написане, можна зробити висновок, що біженці – це окрема

соціальна група населення, що, уникаючи переслідувань чи небезпеки, змушена покинути
територію своєї держави та проживає в межах іноземної держави. Окрім низки
фундаментальних прав, що передбачаються Загальною декларацією прав людини, біженці
наділяються переліком особливих прав, що притаманні лише цій чітко визначеній соціальній
групі. Серед таких прав слід виділити право на притулок, право на працю, на сповідування
релігії, на майно, на звернення до суду, на соціальне забезпечення, на народну освіту тощо.
Проте права біженців можуть бути обмеженими на розсуд держави задля охорони її
інтересів, безпеки, й цілісності. Отже, надавши особі статус біженця, держава повинна
захищати права цієї особи та створити умови для її повноцінного життя та розвитку.

Використані джерела:
1. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон
України : від 08.07.2011, № 3671 // Відомості Верховної Ради України. – 2012. - № 16.
– Ст. 146.