Письмове завдання до теми №3

1. Класифікація конституцій

У більшості сучасних демократичних державах на вершині ієрархії нормативно-правових

актів знаходиться Конституція, тобто їй належить вирішальна роль. Вона є вираженням
об’єднаних прагнень народу та формулюється задля досягнення спільної мети. У головному
законі закріплюються основоположні права та свободи людини, провідні цінності та ідеї, які
визначають подальший напрям розвитку держави. Конституція – це своєрідний правовий
фундамент для усього законодавства, вона регулює та охороняє найбільш важливі суспільні
відносини та відносини між громадянами і державою. Основному Закону притаманна
найвища юридична сила, адже йому характерне верховенство над усіма іншими нормативно-
правовими актами. Окрім цього, Конституції характерний чітко визначений порядок
прийняття та внесення змін до неї, особливий зміст та структура. Усі нормативно-правові
акти повинні відповідати Конституції та ґрунтуватися на її приписах. У світі існує чимало
Конституцій, і їх зазвичай класифікують за такими ознаками: за способом зовнішнього
припису, за зв’язком писаних приписів із реальним втіленням у життя, за формою, за часом
дії, за формою правління, за державним режимом, за формою територіального устрою та за
можливістю проведення процедури внесення змін і доповнень до неї.

Отже, якщо в основу класифікації конституцій взяти такий вид як за способом зовнішнього
припису, то варто підкреслити те, що конституції поділяють на кодифіковані та
некодифіковані. Для початку варто розтлумачити сам термін «кодифікація»: це вид
систематизації, перероблення та впорядкування законодавства з метою його вдосконалення.
Кодифікованою можна назвати конституцію, яка існує у вигляді єдиного документа.
Відповідно некодифікована конституція – це конституція, що складається із певного
переліку нормативно-правових актів. Прикладом кодифікованої конституції, безсумнівно,
можна назвати Конституцію України, оскільки вона складається з одного документу, а також
їй притаманна чітка структура та систематизованість. Приклад некодифікованої –
Конституція Нової Зеландії. У цій державі роль Основного Закону відіграє низка
Конституційних Указів, конституційні звичаї та перелік інших законодавчих актів і
положень. Також яскравим прикладом може слугувати Велика Британія: там Конституцію
формують три головні закони: Велика Хартія Вольностей, Білль про права та Акт про
престолонаступництво.

Розглянемо наступний вид класифікації конституцій, а саме за зв’язком писаних приписів із

реальним втіленням у життя. За цим критерієм визначається наскільки те, що закріплено у
конституції насправді відповідає дійсності. Виділяють два види: реальні та фіктивні
конституції. Реальним характерна повна відповідність норм конституції дійсності. На
противагу реальним конституціям, фіктивним характерне невиконання писаних норм та
закріплення основоположних прав і свобод людини, проте насправді нівелювання прав
людини. Аналізуючи Конституцію України, можна зробити висновок, що її норми насправді
виконуються на практиці, отже вона – реальна.

Ще одним видом є класифікація конституцій за їхньою формою. Існують писані та неписані

конституції. Писана конституція існує у формі фізичного документа. Наявність писаної
конституції притаманна більшості сучасних держав. Так само писаною є Конституція
України. Неписані конституції здебільшого існують у формі традицій, усних переказів та
звичаїв. Тобто такі норми не закріплені офіційно у жодному нормативно-правовому акті,
проте вони активно застосовуються державою та її населенням. Прикладом держави, у якій
існує неписана конституція є Велика Британія.
Окрім цього, конституції також класифікують за часом дії. За цим критерієм їх поділяють на
постійні та тимчасові. Постійною називають конституцію, яка не має певних обмежень щодо
терміну її дії. Аналізуючи Конституцію України, можу дійти висновку, що вона постійна,
адже в тексті немає жодних вказівок на проміжок часу, протягом якого вона діє. Інший вид –
це тимчасова конституція, яка створюється на певний визначений період. Наведу приклад:
Конституція Таїланду 1959 р. визнається тимчасовою, адже у її тексті було зазначено, що
вона діятиме до того часу, поки натомість остаточно не приймуть постійну Конституцію.

Класифікуючи конституції за формою правління, їх поділяють на республіканські та

монархічні. Відповідно республіканською можна назвати конституцію тої держави, яка за
формою державного правління є республікою. Республіка, зокрема, поділяється на чотири
основні види: парламентську, президентську, парламентсько-президентську та
президентсько-парламентську. Україна є зразком президентсько-парламентської республіки,
отже Конституцію України можна класифікувати як республіканську. Іншими прикладами
держав з республіканською конституцією є Польща, Німеччина, Італія, США тощо. У свою
чергу, державам, у яких панує монархія, притаманна наявність монархічної конституції.
Загалом монархія поділяється на абсолютну, теократичну, виборну, парламентську та
дуалістичну. Наведу приклад держав-монархій: Саудівська Аравія, Бельгія, Канада, Швеція
та інші.

За державним режимом конституції поділяються на демократичні та авторитарні. Відповідно

у демократичних конституціях основоположні права і свободи людини, її гідність та свобода
закріплюються як найвища цінність, визнається визначальна роль народу у державотворенні.
Безумовно, Конституцію України можна класифікувати як демократичну, адже у ній
дотримано усіх для цього необхідних вимог. Натомість в авторитарних конституціях
загальновідомі демократичні принципи нівелюються, приписи таких конституцій не
ґрунтуються на правах людини як на основі державотворчості. Прикладом авторитарної
конституції є Конституція СРСР, у якій порушувалась більшість демократичних цінностей, а
невідчужуваними правами людини майже повністю нехтували.

Класифікуючи конституції за формою територіального устрою, їх можна поділити на

унітарні та федеративні. Унітарною називають централізовану державу, яка поділяється на
адміністративно-територіальні одиниці. Можу зробити висновок, що Конституція України –
унітарна, оскільки в статті 2 Основного Закону чітко зазначено про те, що Україна є
унітарною державою. Окрім України, прикладами держав з унітарною конституцією є
Польща, Франція, Угорщина, Норвегія та інші. У свою чергу у світі також існує багато
федерацій, сутність яких полягає у тому, що територія держави поділяється на окремі
юридично самостійні територіальні одиниці. Країнами з федеративною конституцією є
США, Австралія, Канада, Німеччина та інші.

Останній вид класифікації конституцій - за можливістю проведення процедури внесення змін

і доповнень. Конституції поділяють на гнучкі, жорсткі та змішані. До гнучких конституцій
зміни чи доповнення вносяться у звичайному порядку, для цього не передбачено жодної
особливої процедури. Прикладом може слугувати Конституція Швеції. Натомість жорсткою
називається конституція, зміни чи доповнення до якої можна вносити лише за чітко
регламентованим порядком дій, який передбачений безпосередньо у тексті конституції.
Жорстка конституція вважається найбільш стабільним видом. Прикладом держави з
жорсткою конституцією є США. Конституцію України також класифікують як жорстку,
адже у статтях 154-159 Основного Закону передбачена чітка процедура внесення змін чи
доповнень. Іншим видом конституцій є змішані. У таких конституціях чітка процедура
внесення змін застосовується лише до частини норм, до інших норм зміни вносяться у
звичайному порядку.
Отже, підсумовуючи написане вище, зроблю висновок. Головна мета існування конституції –
це забезпечення стабільності законодавства. У світі існує чимало різновидів конституцій, і
всі вони по-своєму унікальні. Зокрема конституції бувають кодифіковані та некодифіковані,
реальні та фіктивні, писані та неписані, постійні й тимчасові, республіканські та монархічні,
демократичні та авторитарні, унітарні та федеративні, жорсткі, гнучкі та змішані.
Конституція – невід’ємна частина демократичної держави, адже у ній офіційно
закріплюються та захищаються основоположні права і свободи людини.

2. Структура конституцій, основні елементи, їх роль і значення.

Наявність конституції притаманна більшості сучасних держав у світі. Їй характерна найвища

юридична сила серед усіх складових елементів законодавства, саме тому положення
конституції необхідно застосовувати до всього переліку правовідносин, які виникають.
Конституція гарантує дотримання та забезпечення основоположних невідчужуваних прав
людини і громадянина, а це є невід’ємною частиною демократичної держави. Конституція
держави – це основа, своєрідний фундамент для всього законодавства, вона є головним
джерелом права всієї держави. У приписах конституції формулюються основні ідеї та
прагнення громадян держави, вона є втіленням волі усього народу. У світі існує безліч
конституцій, і кожна з них унікальна по-своєму. Проте однією рисою, яка притаманна усім
конституціям без винятку є чітка структура.

Отож, як і будь-який інший юридичний документ, конституція має чітко визначену

структуру. Структура конституції – це спосіб систематизації конституційних приписів
шляхом об’єднання схожих за змістом норм у відповідні розділи та їхнього послідовного
розташування. Стандартна структура більшості сучасних конституцій побудована таким
чином: текст конституції повинен розпочинатися з преамбули (вступу), наступна складова –
основна частина, а завершальним елементом є прикінцеві та перехідні положення.

Отже, текст кожної конституції починається з преамбули, що являє собою урочистий вступ,
у якому, ґрунтуючись на історичному минулому держави, від імені її народу
проголошуються його прагнення й цінності всієї нації та визначаються орієнтири для
подальшого розвитку. Наприклад, у преамбулі Конституції України Верховна Рада України
від імені Українського народу, закріплюючи його суверенну волю, дбаючи про забезпечення
прав і свобод людини тощо та визначаючи курс розвитку держави, проголошує Конституцію.
Отже, преамбула декларує головні принципи та ідеї, що визначають сутність та призначення
конституції, і є її невід’ємною частиною.

Основна частина Конституції складається з розділів, частин або глав, які у свою чергу
поділяються на статті. Конституція України, наприклад, складається зі 161 статті. Основна
частина Конституції становить найбільшу змістовну та юридичну цінність, адже у її тексті
зосереджуються визначальні для держави норми. Розділи конституції зазвичай мають
заголовки, які необхідні для того, щоб структурувати норми за їхнім змістом. Наприклад,
Конституція України складається з п’ятнадцяти розділів включно з перехідними та
прикінцевими положеннями. Кожен розділ має заголовок, у якому визначена спрямованість
норм, що містяться у розділі. В основній частині закріплюються провідні суспільно-правові
явища як от права, свободи та обов’язки людини і громадянина, організація державної влади
та територіального устрою, правові засади статусу особистості, форма правління та форма
державного устрою, закріплюється принцип розподілу влади тощо. Основна частина повинна
бути лаконічною та компактною, містити лише найважливішу інформацію.
Остання складова конституції, яка відіграє не менш важливу роль ніж інші, – це перехідні та
прикінцеві положення. Вони є невід’ємною частиною конституції. До цих положень входять
норми про набрання чинності законом, положення про внесення змін до законів, про
скасування певних актів, які втрачають юридичну силу після ухвалення нового закону,
зазначаються певні винятки із загальних норм тощо. Норми розділів з прикінцевими та
перехідними положеннями покликані забезпечити чітко та вичерпно прописані зміни до
законів, а також їхнім завданням є врегулювання питання стосовно законів, які
застосовуються до відносин, що виникли до набрання чинності новим законом. Отже,
прикінцевим та перехідним положенням властиві особливі невід’ємні функції, вони
відіграють важливу роль у структурі будь-якої конституції.

Отож, сутність вищевикладеного зводиться до такого висновку: конституція – це основа

законодавства, їй притаманна провідна роль при правозастосуванні. Будь-яка конституція
має чітко визначену структуру: перша частина – це преамбула, своєрідний вступ до тексту
конституції, наступна частина складається з основного тексту конституції, вона несе
найбільшу цінність, і називається основною, а завершується текст конституції перехідними
та прикінцевими положеннями, у яких міститься додаткова уточнювальна інформація, яка
безумовно є необхідною для повноцінного тлумачення та застосовування норм конституції.
Загалом кожна з частин конституції є дуже цінною та відіграє важливу роль у законодавстві
держави.