ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

 Вступ
 Ґенеза концепції верховенства права
 Широке і вузьке розуміння принципу верховенства права

ПЛАН  Необхідні елементи верховенства права

 Верховенство права і законність
 Висновок
 Список використаної літератури та джерел
 ВСТУП
Тема "верховенство права" завжди залишається актуальною, оскільки правова
держава є основою демократії та розвитку суспільства. Принцип верховенства
права передбачає, що жоден суб'єкт, навіть владні, не можуть діяти за межами
закону. Це означає, що незалежно від статусу, посади, доходу чи впливу, усі
громадяни повинні дотримуватися законів та нести відповідальність за їх
порушення. Україна є правовою державою, де верховенство права закріплене
в Конституції та інших законодавчих актах. Проте, на практиці існують
випадки, коли закони не дотримуються або застосовуються неправильно. Це
може призвести до порушення прав громадян та зниження довіри до
державних інституцій. Також, з огляду на глобалізацію та зростаючу
міжнародну взаємодію, принцип верховенства права стає ще більш важливим.
Україна, як країна, що має намір вступити до Європейського Союзу та
залучати інвестиції з інших країн, повинна дотримуватися міжнародних
стандартів прав людини та правових норм. Для досягнення цих цілей
необхідне належне виконання та застосування законів в Україні. Отже, тема
"верховенство права" є дуже актуальною для України та інших країн, оскільки
правова держава є основою розвитку суспільства та забезпечує захист прав та
свобод громадян.
 ҐЕНЕЗА КОНЦЕПЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

У сучасній інтерпретації принцип верховенства права

сформувався в правовій доктрині України після прийняття 1996
році Конституції, але він пройшов довгий історичний шлях
свого становлення. Зародження ідеї верховенства права
знаходимо в працях відомих античних філософів. Вони
стосувалися намагань урегулювати життя громадян у полісах.
На противагу беззаконню мислителі прагнули дати поради
щодо управління полісом у такий спосіб, щоб справедливість
та щастя людей були основоположними в побудові суспільних
відносин. єдність поглядів античних філософів визначається в
тому, що основою щасливого життя громадян держави є
панування розумних законів, головним принципом побудови
яких є справедливість. Як основоположна моральна категорія
справедливість передбачає знання та врахування в суспільних
відносинах природних потреб і домагань особистості, серед
яких належне місце посідає дотримання прав і свобод кожного.
Реалізація справедливості в управлінні передбачає відповідну
організацію державних органів і посилені моральні вимоги до
особистісних якостей їхніх представників.
Ідея про справедливість в укладанні законів після її виникнення
в Давній Греції відновилася у пізньому Середньовіччі у вигляді
думок про неупередженість закону та про можливість захисту
особистістю своїх прав за допомогою природного права. В
епоху Cередньовіччя основою держави вважали своєрідну
домовленість між правителем і народом щодо зобов’язального
права короля і права народу не допускати свавілля влади. Ідея
про те, що влада має виконувати правові вимоги, а народ має
бути захищеним законом від порушення меж владою, є
досягненням європейської конституційної культури. Принцип
верховенства права сформулювався в ХVIIІ–XIX ст. у
доктрині природного права (головна ідея – право і мораль
перебувають у нерозривному зв’язку, отже, щоб закон мав силу,
він має враховувати вимоги моралі). У XVIII ст. англійський
юрист, професор Оксфордського університету Вільям
Блекстоун (1723–1780) поклав в основу своєї теорії ідею про те,
що визначальним у принципі верховенства права є принцип
верховенства розуму.
 У ХХ ст. доктрина верховенства права розповсюджувалася в
інших європейських державах і була складовою частиною
міжнародного права. Але історія революцій, світових війн,
періодів тоталітаризму цього століття продемонструвала
нехтування державною владою прав і свобод людини, що стало
стимулом для закріплення принципу верховенства права в
конституціях демократичних держав. Великого значення для
реалізації принципу верховенства права мало підписання 9
листопада 1995 року від імені України Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція була
ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про
ратифікацію Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та
Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» . І хоча це сталося через
півстоліття після її підписання членами Ради Європи, Україна має
суворо дотримуватися її положень
Принцип верховенства права, який закріплений у статті
8 Конституції України визначає намагання нашої країни
будувати свою систему права на ідеях демократії,
справедливості, визнання прав і свобод людини вищою
цінністю. Конституція України (ст. 8) проголошує принцип
верховенства права визначальним у захисті конституційних
прав і свобод людини та громадянина. Безперечно, всі
основоположення мають непересічне значення у
функціонуванні демократичної правової держави, але саме
верховенство права, яке у своєму змісті передбачає
реалізацію фундаментальної моральної норми –
справедливості, посідає провідне місце в системі
конституційних засад. Цей принцип передбачає побудову
державного ладу на ґрунті обов’язкового дотримання
органами державної влади, судочинства, місцевого
самоврядування, їхніми посадовими особами,
законотворцями справедливих, обґрунтованих рішень у будь-
якій ситуації, незважаючи на силу зовнішніх впливів, які
провокують здійснення протилежного.
 Широке і вузьке розуміння принципу
верховенства права

Сьогодні принцип верховенства права розглядається на думку

О. В. Петришина у двох аспектах:
По-перше, в широкому значенні – як принцип правової
організації державної влади у суспільстві, так би, мовити, у
сенсі «верховенства права над державою». Саме так цей
принцип тлумачиться за межами континентальної моделі
правової держави за посередництвом англомовної конструкції
верховенства (панування) («Rule of law»). Як результат
гломовне «верховенство права» основним змістом
ототожнюється з континентальною «правовою державністю».
По-друге, у вузькому розумінні, а саме у контексті співвідношення
однорідних правових категорій – права та закону в системі регулювання
суспільних відносин, їх ролі та місця в забезпеченні правопорядку,
тобто у сенсі «верховенства права над законом». Саме на такий підхід
орієнтує ст. 8 Конcтитуції України, що закріплює визнання та дію
принципу верховенства права і роз’яснює відповідно до цього його
зміст: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка
передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються
на основі Конституції України й мають відповідати їй; б) як пряму дію
норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення
до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Таким
чином, Конституція, проголошуючи Україну правовою демократичною
соціальною державою (ст.1), виключає тавтологічне «правовій державі»
широке розуміння «верховенства права». Такий більш спеціальний
підхід до розуміння принципу верховенства права дає змогу розглядати
питання панування права в суспільних відносинах і більш загальні
проблеми організації державної влади як відносно самостійні,
сконцентрувати увагу правознавців на власне правовій складовій як
першої, так і другої проблематики, зокрема ролі судових органів як
остаточного арбітра з правових питань насамперед щодо захисту прав
та свобод людини і громадянина.
Фіксування принципу верховенства права в Конституції України – це
перший і найвищий рівень юридичного закріплення цього принципу
в сучасному українському праві – конституційний. Згодом він
увійшов у новітню систему українського права шляхом ухвалення
Верховною Радою України 31 жовтня 1995 року рішення про
приєднання України до Статуту Ради Європи (чим, власне, було
«підтверджено відданість України ідеалам та принципам, які є
спільним надбанням європейських народів» , та визнання Україною
як державою членом Ради Європи обов’язковості принципу
верховенства права) та шляхом ратифікації Верховною Радою
України 17 липня 1997 року Європейської Конвенції з прав людини
(з преамбули якої випливає, що до «спільної спадщини політичних
традицій та ідеалів» країн, що її укладали, належать «свобода» та
«верховенство права». При цьому зазначалося, що Україна повністю
визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про визнання
обов’язковою юрисдикції Європейського Суду з прав людини в усіх
питаннях щодо тлумачення і застосування Конвенції. Це – другий
рівень узаконення принципу верховенства права в сучасному
українському праві, який характеризується тим, що норми
зазначених міжнародних договорів України (з урахуванням положень
ст. 9 Конституції України), згода на обов’язковість яких була надана
Верховною Радою України, увійшли до національного українського
законодавства як його складова частина.
І, нарешті, третій рівень узаконення цього
принципу в сучасному українському праві
представлений ще не досить численною на цей час
низкою звичайних українських законів. Одна група
цих законів логічно стосується передовсім сфери
регулювання статусу і діяльності судових органів
влади та окремих видів судочинства. Суд –
своєрідний лакмусовий папірець принципу
верховенства права , одна з рук влади, чия роль
полягає в забезпеченні того, щоб її інші руки діяли в
межах права, що й забезпечить панування права над
державною владою. Тільки завдяки суду права
людини із гучних конституційних гасел можуть бути
перетворені в дійсні правові норми.
 Елементи поняття «Верховенство
права»:

1. законність;
2. юридична визначеність;
3. заборона свавілля;
4. доступ до правосуддя, представленого
незалежними та безсторонніми судами;
5. дотримання прав людини;
6. заборона дискримінації та рівність
перед законом.
Законність, у тому числі прозорість, підзвітність та демократичний порядок ухвалення
законів. Згідно з цією вимогою:
1) вертикаль зобов’язана діяти згідно з чинним законодавством;
2) процес прийняття закону в дію має бути прозорим, підзвітним та демократичним;
3) державна влада та контроль повинні відбуватися в рамках закону та чинного законодавства
та правових приписів;
4) національне законодавство має містити правила та норми, які підпорядковують вектор
розвитку нормам міжнародного права. Необхідним елементом вищезазначеної вимоги є
принцип nulla poena sine lege (нікого не може бути покарано за вчинення чогось, що не
заборонено законом).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до
принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення
суду. Жодна сторона не має права вимагати перегляду
остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду
лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та
винесення нового рішення у справі. Повноваження судів
вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для
виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового
розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати
як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність
існування двох думок стосовно предмета спору не може бути
підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього
принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають
відповідні вагомі й непереборні обставини.

Справи ЄСПЛ: «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня

1999 року, «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року,
«Христов проти України» від 19 лютого 2009 року,
«Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року
Заборона свавілля. Необхідні елементи для цього:
a) у змісті законодавства потрібними чітко окреслені правила, які забороняють
свавілля та фіксують межі дискреційних повноважень;
b) прозорість діяльності уряду;
c) рішення, які встановлюються судомабо іншими уповноваженими органами,
маютьбути обґрунтованими.
Доступ до правосуддя, представленого незалежними та
безсторонніми судами. Цей аспект проектує дієвий доступ
до правосуддя, судовий нагляд за законністю та
конституційністю актів державної влади, функціонування
незалежної адвокатури, виконання рішень судів:
a) судові органи мають зазнавати свободи, діяти за
принципом законності, принципом справедливості, а не
за встановленим регламентом вертикалі;
b) судді не мають діяти у рамках політичної доцільності;
c) правосуддя повинно бути безстороннім, а громадяни –
мати ефективний доступ до нього, включно з метою
судового контролю діяльності виконавчої влади;
d) судові рішення неминуче мають виконуватися.
Дотримання прав людини, а саме: право
бути вислуханим, заборона зворотної дії
закону, гарантованість права на правовий
захист, на справедливий суд, презумпція
невинуватості. Також, згідно з цією тезою,
необхідними елементами для цього є:
a) наявність гарантованих прав у
практичній площині;
b) b) можливість громадян оскаржувати
рішення в суді, відстоювати свою
думку та позицію, усунення
подвійного покарання за одне й те
саме діяння, щоб засоби, які
накладають обтяження, не мали
зворотної сили, доступ до дієвих
засобів юридичного захисту.
Проаналізувавши вищевикладене,
можна побачити, як висувається
вимога до вертикалі дотримуватися
прийнятних належних способів
захисту прав людини.
Заборона дискримінації та рівність перед законом, відповідно
до цього має здійснюватися справедливе (недискримінаційне)
застосування та тлумачення законів, усунення в рамках чинного
законодавства дискримінації осіб або груп, та, звісно ж,
ліквідація позитивної дискримінації (надання певним групам
осіб переваг).

Підсумовуючи наведене вище, можна зробити певні висновки.

Принцип верховенства права ґрунтується на здійсненні
влади між громадянином і вертикаллю влади. Проте варто
підтвердити, що в останні роки у зв’язку з політико-
економічно-правовою взаємодією з іншими країнами й
загальною дерегуляризацією існують інтернаціональні публічні
суб’єкти відносин, а також гібридні і приватні учасники
відносин, що справляють значний вплив на владні установи і
звичайних громадян
Дoктринa верхoвенcтвa прaвa oхoплює тaкi
нaйвaжливiшi cклaдники:
1)як cпociб yнемoжливлення cвaвiльнoгo тa
aнтидемoкрaтичнoгo прaвлiння, a тaкoж cпociб oргaнiзaцiї
життя cycпiльcтвa нa прaвoвих зacaдaх;
2)як прoяв прирoднoгo прaвa в cyчacних прaвoвих cиcтемaх
(принципи cпрaведливocтi, прoпoрцiйнocтi, рiвнocтi,
цiлеcпрямoвaнocтi тoщo), як ocнoвний критерiй визнaчення
непрaвoвих зaкoнiв тa ocнoвнa гaрaнтiя cпрaведливocтi
держaвних рiшень, нacaмперед cyдoвих;
3)як cпociб oргaнiзaцiї нaлежнoї прaвoвoї cиcтеми (принцип
прaвoвoї визнaченocтi, незaлежнa cyдoвa влaдa тa cyдoвий
кoнтрoль).
Принцип верховенства права має, з одного боку,
фундаментальний характер, оскільки він є основою правової
системи демократичного суспільства і поширюється на всі
правовідносини, а з іншого боку, прикладний характер, який
полягає у виробленні та впровадженні практичних
рекомендацій у діяльність державних органів, органів
місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Щодо місця принципів верховенства права та верховенства закону в системі
джерел права, слід зазначити, що принцип верховенства закону (закон є
основним джерелом права у сучасному суспільстві), закріплений Конституцією
України, означає визначальну, провідну роль закону в правовій системі, зокрема
системі джерел права, його вищу юридичну силу стосовно підзаконних актів.
Тобто принцип верховенства закону означає тільки співвідношення закону та
інших нормативно-правових актів. Враховуючи вищезазначене, верховенство
права насамперед визначається наявністю законів із правовим змістом (правових
законів) та пов’язаністю державної влади із правовими законами, тобто правом.
Саме принцип верховенства права наповнює реальним змістом закріплене у
Конституції положення про те, що Україна є правовою державою, тобто
державою, що підкоряється праву. Визнання принципу верховенства права є
неоціненним надбанням України як демократичної держави, який має неухильно
забезпечуватись усіма гілками влади.
По суті, закон є владою держави, а право є владою народу через управління
державою. Ці ж принципи мають велике значення для правової реальності,
оскільки забезпечують відповідність правових явищ суспільним вимогам та
інтересам, сприяють взаємодії елементів правової системи та забезпечують її
єдність.
Принцип верховенства права не підміняє і не
скасовує принципу законності, а тільки поглиблює
його вимоги, звертає увагу на зміст позитивного
права, який має відповідати загальновизнаним
стандартам прав людини та основоположним
принципам права. Отже, верховенство права – це
принцип діяльності органів державної влади, інших
публічних і приватних суб’єктів на засадах законності,
правової визначеності, рівності перед законом і
недискримінації, забезпечення доступу до незалежного
і неупередженого правосуддя, додержання прав
людини.
На сучасному етапі розвитку правових концепцій існує думка
щодо необхідності гармонійного поєднання принципу
верховенства права та принципу законності в принцип
«правозаконності».
У результаті такого поєднання наукова спільнота пропонує
забезпечити основні потреби суспільства в справедливому
судочинстві та створити жорсткий контроль за дотриманням
законів. Верховенство права є основою європейських
цінностей, що дозволяє вирішувати низку питань у
проведенні справедливого правосуддя. Пострадянський
синдром нехтування правом заради закону ще й досі
знаходить своїх прихильників. Це зумовлено небажанням
реалізовувати соціальну справедливість та жагою
використовувати закон як інструмент досягання власних
інтересів.
Головними напрямами забезпечення верховенства права в Україні є:
1) реалізація відповідного нормативного закріплення поняття
«верховенство права» для однакового його розуміння та застосування як
на конституційному рівні, так і в законодавстві інших галузей; 2)
гарантування конституційної законності, яку можна розглядати як
основоположний принцип діяльності усіх органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, громадських організацій та окремих
громадян, який полягає в неухильному дотриманні ними норм Конституції
України; 3) надання доступу до правосуддя; 4) забезпечення
справедливого вирішення справи неупередженим та незалежним судом; 5)
гарантія ефективної процедури підбору кандидатів на посади судді; 6)
передбачення на законодавчому рівні чіткого механізму притягнення
суддів до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх
повноважень, зловживання своїм правовим становищем та використання
повноважень із метою досягнення корисливих цілей; за поведінку, яка
дискредитує статус судді. Поряд із цим, оскільки судді, по суті, мало
захищені від необґрунтованого кримінального переслідування, необхідно
розробити ефективний механізм, який би зробив неможливим вплив на
судовий розгляд справи шляхом передбачення відповідальності за
здійснення такого впливу; 7) подолання корупції, що має психологічний
прояв. Тому необхідно вживати усіх заходів для розвитку правової
свідомості в суспільстві, підвищення моральних цінностей, рівня правової
культури як окремого громадянина, так і громадянського суспільства
загалом
 ВИСНОВОК
Верховенство права передбачає, аби всі державні органи,
посадові особи (державні та у сфері приватних відносин)
функціонували відповідно до законів, які були публічно
прийняті, рівною мірою виконувалися і незалежно
реалізовувалися судовими установами, тобто діяли за
світовими стандартами та правилами. Принцип
верховенства права має, з одного боку, фундаментальний
характер, оскільки він є основою правової системи
демократичного суспільства і поширюється на всі
правовідносини, а з іншого боку, прикладний характер,
який полягає у виробленні та впровадженні практичних
рекомендацій у діяльність державних органів, органів
місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Верховенство права можна визначити як комплексний
принцип права, що ґрунтується на загальновизнаних
правових цінностях, об’єднує загальні принципи права як
засадничі обов’язкові вимоги до правового регулювання,
нормотворчості, реалізації та застосування права й має на
меті обмеження свавілля державної влади і захист прав
людини.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шевчук С.В. Формальна та органічна характеристика принципу верховенства права: до нових

методів тлумачення конституції. Українське право. 1998. № 2. С. 56–68.
2. Падалка Р.О. Верховенство права як основоположний принцип права / Нац. пед. ун-т ім. М.П.
Драгоманова. Київ, 2017. 195 с.
3. Петришин О.В., Погребняк С.П., Смородинський В.С. та ін. Теорія держави і права :
підручник. Харків : Право, 2014. 368 с.
4. Дахова І.І., Чуб О.О. Багатоаспектність принципу правової визначеності щодо сучасних
конституційно-правових відносин. Форум права. 2017. № 4. С. 59–68
5. Козюбра М.І. Верховенство права і Україна. Право України. 2012. № 1-2. С. 30–63.
6. Савенко Д. Л. Верховенство права і законність в організації та діяльності прокуратури України:
загальнотеоретичне дослідження : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та
історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Д. Л. Савенко; кер. роботи Х.
Бехруз; Нац. ун.-т «Одеська юридична академія». – Одеса, 2015. – 20 с
7. Георгіца А. Принцип верховенства права як принцип сучасного вітчизняного
конституціоналізму / А. Георгіца // Українське право. – К., 2006. – С. 30–32.