1. Поняття «конституція» та її юридичні властивості.

Конституція – це система правових норм певної держави, яка приймається в

особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш
важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів
державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу
людини і громадянина.

Юридичні властивості конституції – це ті характерні ознаки конституції,

які відрізняють її від інших нормативно – правових актів і встановлюють
роль та місце в ієрархії. Конституції України притаманна низка юридичних
властивостей, які визначають її місце в системі права і роль у суспільстві.

1. Вища юридична сила – одна з базових її властивостей. Конституція

України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Усі
інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності
невідповідності положенням Конституції України вони визнаються такими,
що не діють.

2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують

найважливіші суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державної влади.

3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у

системі джерел національного права України.

4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації та

діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради
України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України,
місцевих державних адміністрацій та ін.

5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові засади

конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та ін.

6. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається з

дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або спеціально
уповноваженим органом держави – Верховною Радою України.
2. Класифікація конституцій.

За формою вираження виділяють конституції:

 Писані (один чи кілька документів (законів), які визначені власне як

конституція держави);
 Неписані ( група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин,
звичаїв щодо організації державного життя та суспільних відносин);
 Змішані ( у ній органічно поєднуються елементи писаної та неписаної
конституцій)

За порядком (процедурою) прийняття виділяють:

 Даровані конституції (октройовані) - підготовлені та введені в дію

одноособовим актом монарха, диктатора, хунти;
 Народні конституції - приймаються загальновизнаними
демократичними способами: всенародним референдумом або ж
парламентом;
 Договірні конституції - приймаються через укладання відповідної
угоди між різними суб´єктами конституційного процесу;

За порядком внесення змін і доповнень поділяються на:

 Гнучка конституція - зміни та доповнення до неї вносяться в порядку,

встановленому як і для будь-якого іншого закону;
 Жорстка конституція - внесення змін і доповнень передбачає складну
процедуру, а деякі статті та розділи взагалі не підлягають зміні;
 Змішані конституції (чи напівжорсткі) - містять статті, що
змінюються та доповнюються як звичайні закони, а також статті, зміна
й доповнення котрих ускладнені;

За часом дії розрізняють:

 Тимчасові конституції - приймаються на певний термін або до

настання певної події;
 Постійні конституції - приймаються на невизначений термін;
За характеристикою форми державного устрою:

 Федеративні конституції (СІІІА);

 Конституції суб´єктів федерації;
 Конституції унітарних держав (Франція, Польща, Болгарія);

За формою державного політичного режиму:

 Демократичні конституції - діють в багатьох капіталістичних і в

деяких постсоціалістичних країнах;
 Авторитарні - надмірно зміцнюють виконавчу владу, обмежують
права людини, містять антидемократичні положення;
 Тоталітарні - у країнах тоталітарного соціалізму закріплюють
юридичні передумови для створення неподільної політичної системи
під конституційно закріпленим керівництвом однієї партії;

За формою державного правління:

 Монархічні;
 Республіканські;
 Консолідовані;
 Неконсолідовані;
3. Функції конституції.
Для Конституції характерні такі функції: політична, юридична, установча,
ідеологічна, обмежувальна та зовнішньополітична.

Політична функція означає, що Конституція закріплює засади

конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя.

Юридична функція пов’язана з тим, що Конституція є Основним Законом

держави, базою системи національного права.

Установча функція полягає в тому, що Конституція встановлює основні

політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового
статусу громадян, систему органів державної влади, органів місцевого
самоврядування тощо.

Ідеологічна функція виявляє себе в тому, що Конституція закріплює

основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і
громадянина тощо), орієнтує громадян і посадових на виконання законів,
шанування закріплених у ній цінностей.

Обмежувальна функція полягає в тому, що конституційні норми створюють

основу і визначають межі діяльності державних органів, стримують
узурпацію і монополізацію влади певними владними структурами держаної
влади.

Зовнішньополітична функція знаходить свій вияв у тому, що інші держави

й народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень
демократизму держави.
4. Конституційне право України як провідна галузь права.
Конституційне право України – провідна (фундаментальна) галузь
національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все
принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та
економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи
формування та компетенцію органів державної влади, основи правового
статусу людини і громадянина. Окрім того, в інших значеннях це відповідна
юридична наука та навчальна дисципліна.

5. Поняття, предмет і метод конституційного права України.

Предмет конституційного права – це складне правове явище, представлене
системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних),
екологічних та інших, тісно пов'язаних із ними найважливіших суспільних
відносин.

Важливість суспільних відносин, що слід віднести до предмета

конституційного права, визначається не часом та місцем їх виникнення,
існування та припинення, а насамперед визнанням тих чи інших явищ
політичного, економічного, соціального, культурного (духовного,
ідеологічного) та іншого характеру національними цінностями,
пріоритетами, проблемами, загрозами у сфері народного та державного
суверенітету тощо. Утім, як уже зазначалося раніше, багато важливих
суспільних відносин з тих чи інших причин залишилися поза межами
предмета конституційного права України.

Метод конституційного права, або метод конституційно-правового

регулювання – це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного
впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом
конституційно-правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу

правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні
відносини. Йому властиві ті самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу
правового регулювання загалом. Він стосується тільки юридичних норм;
забезпечує єдність правового регулювання; гарантується у необхідних
випадках засобами державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу
норм права на галузі.

6. Джерела галузі конституційного права України.

Конституція України є основним джерелом сучасного конституційного
права. Водночас конституційні норми і принципи знаходять своє зовнішнє
закріплення також і в інших джерелах, насамперед у конституційних законах.
До інших джерел також належать органічні закони — ті, якими
деталізуються конституційні положення (наприклад, Закон України «Про
громадянство», яким конкретизується норма ст. 4 Конституції); поточні
закони, що містять конституційно-правові норми.

Верховна Рада, крім законів, приймає й інші акти, які належать до джерел
конституційного права (наприклад, постанови Верховної Ради, якими
затверджено Регламент Верховної Ради України, Концепція національної
безпеки України тощо).

Особливе місце в ієрархії джерел посідають акти Всеукраїнського

референдуму, які носять найдемократичніший характер, бо пов’язані із
безпосереднім волевиявленням громадян.

Особливим джерелом конституційного права є рішення та висновки

Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної
юрисдикції.

Як джерела конституційного права окремих країн можуть виступати судові

прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та інші акти.

Звичайно, основним джерелом цієї галузі права в нашій країні є Конституція

України.
7. Конституційно-правові відносини та їх структура.
Конституційно-правові відносини – це врегульовані нормами
конституційного права і гарантовані державою суспільні відносини, які
виникають між суб'єктами з приводу реалізації їх конституційних прав та
обов'язків.

Ознаки конституційно-правових відносин:

1) пов'язані з відносинами публічної влади;

2) є різновидом правових відносин;

3) виникають між суб'єктами правовідносин з приводу реалізації

конституційних прав та обов'язків;

4) мають переважно імперативний характер;

5) регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами;

6) є різновидом політико-правових зв'язків;

7) здебільшого мають виключно загальнодержавний, а не локальний

(місцевий) характер (наприклад, вибори Президента України, Верховної Ради
України, всеукраїнський референдум);

8) порівняно з іншими галузями права охоплюють найширше коло

суспільних відносин: політичні, економічні, культурні, екологічні, соціальні
та ін.;

9) здійснюються свідомо і цілеспрямовано в результаті волевиявлення

суб'єктів конституційно-правових відносин;

10) гарантуються та забезпечуються державно-правовим примусом;

Структура конституційно-правових відносин – це елементний склад

правовідносин і правові зв'язки між ними.

Елементами конституційно-правових відносин є:

1) суб'єкти;
2) об'єкти;
3) зміст;
4) юридичні факти.
8. Загальна характеристика суб’єктів конституційного права.
Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'єкти, тобто
учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на
підставі дії конституційно-правових норм.

Суб'єкти конституційного права – це учасники суспільних відносин,

наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і
дієздатністю, що визначається нормами конституційного права.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі

найбільш поширені види суб'єктів:

1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності,

територіальні громади тощо);

2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,

депутати, службові та посадові особи:

3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації);

4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці;

5) підприємства, установи, організації;

6) міжнародні органи І організації;

7) органи самоорганізації населення;

8) засоби масової інформації (ЗМІ);

9. Правосуб’єктність Українського народу.

Правоздатність українського народу – це абстрактна його здатність мати
юридичні права та юридичні обов'язки. Вона є загальною, первинною,
постійною та невід'ємною його якістю.

Дієздатність – здатність українського народу особисто здійснювати свої

повноваження. Її сутність полягає в особистих діях, спрямованих на
реалізацію повноважень.
10. Громадянин України як суб’єкт конституційного права
України.
Питання 8.