ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА

ЛЕКЦІЯ
 ПЛАН
1. Поняття, ознаки та система джерел (форм) трудового права 
2. Місце  Конституції  України  у  системі  джерел  трудового  права 
3. Міжнародні договори України у системі джерел трудового  права 
4. Кодекс законів про працю та інші акти законодавства України у системі джерел 
трудового права 
 ЛІТЕРАТУРА:
• 1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254-k/96-ВР //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
• 2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №
322VІІ (у редакції від 01.06.2016 р.) // Відомості Верховної Ради
УРСР – 1971. – № 50. – Ст. 375.
• підручники
 Джерела трудового права – це зовнішні форми виразу (закріплення) норм трудового
права, які виступають результатом нормотворчих повноважень уповноважених
органів та/або суб’єктів з метою ефективного правового регулювання відносин з
питань праці.
Для джерел трудового права характерними є наступні особливості:
1) ґрунтуються на принципах верховенства права, пріоритетності прав та свобод людини з питань праці;
2) спрямовані на комплексне регулювання відносин з питань праці (суспільно-трудові відносини), містять норми трудового права;
3) виступають результатом централізованого і договірного (узгоджувально-договірного) регулювання відносин з питань праці;
4) спрямовані на забезпечення належних умов реалізації, гарантування і правової охорони права на працю, інших трудових прав;
5) покликані розвивати сучасну модель соціального партнерства;
6) характеризуються поєднанням загальних і спеціальних норм трудового права;
7) характеризуються специфічною дією у часі, просторі та за колом осіб;
8) включають конвенції та рекомендації МОП;
9) ґрунтуються на нормах кодифікованого трудового законодавства;
10) окреме місце посідає закон про Державний бюджет на відповідний рік;
11) включають акти соціального партнерства (нормативно-правові договори);
12) окреме місце посідають нормативні акти центрального органу виконавчої влади з питань соціальної політики;
13) включають систему локальних нормативних актів;
14) допоміжна роль належить конститутивним актам;
15) формуюються та розвиваються під впливом рішень вищих органів судової влади.
 Джерела трудового права структурно поділяються на такі три
групи:

1)трудове законодавство;
2) акти соціального партнерства;
3) локальні нормативні акти.
 Трудове законодавство (законодавство про працю) – це складна,
узгоджена система нормативно-правових актів, які ухвалюються
органами державної влади, органами місцевого самоврядування з
питань праці.
Офіційне тлумачення терміну «законодавство» було надано Конституційним Судом України у
справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного
тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про
тлумачення терміну «законодавство»).

У відповідному рішенні Конституційного Суду України було роз’яснено, що у частині третій статті 21
КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового
договору, термін «законодавство» треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні
міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а
також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету
Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів
України.

???
Трудове законодавство можна
класифікувати (поділяти) на такі групи:
• Конституція України;
• міжнародні договори України;
• закони;
• підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі нормативні акти
органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування;
• нормативні акти, ухвалені на всеукраїнському та/або місцевому
референдумі;
• нормативні акти колишнього Союзу РСР, Української РСР.
Акти соціального партнерства включають систему нормативних
договорів, які ухвалюються за взаємною згодою між уповноваженими
суб’єктами з питань праці працівників та роботодавців, як правило, за
участі держави, органів місцевого самоврядування (уповноваженими їх
органами або посадовими особами) на національному, галузевому,
територіальному і локальному рівнях.

Локальні нормативні акти включають нормативні акти, які ухвалюються

в узгоджувальнодоговірному порядку роботодавцем та колективом
працівників (професійною спілкою), іншими уповноваженими ними
органами (посадовими особами) з питань праці.
 Джерела трудового права також можна
класифікувати:
• основні (наприклад, акти
трудового законодавства, акти
соціального партнерства,
локальні нормативні акти)
• допоміжні (наприклад,
рішення Конституційного Суду
України, рішення ЄСПЛ,
постанови Пленуму Верховного
Суду України, рішення
адміністративних судів з
питань правомірності окремих
актів трудового законодавства,
акти трудового законодавства
колишнього Союзу РСР,
Української РСР та ін.).
Конституція – це основний закон держави, що встановлює основи суспільного й
державного ладу, основні права й свободи людини й громадянина, правовий статус органів
державної влади й місцевого самоврядування.

До основних властивостей Конституцій відносяться:

а) абсолютне юридичне верховенство, тобто жоден закон або
інший нормативно-правовий акт не може бути вище Конституції;
б) відповідність і не протиріччя законів й інших нормативно-
правових актів положенням Конституції ;
в) особливий порядок її прийняття й внесення в неї змін.
 Конституційні норми умовно можна
поділити на норми прямої дії, які
безпосередньо регулюють трудові відносини
та норми, які слугують принципами для
подальшого розвитку трудового
законодавства України.
 Основоположність Конституції України у системі джерел
трудового права пояснюється наступним:

• По-перше, Основний Закон України закріплює соціальні засади і

напрямки розвитку суспільства і держави. Конституція України визнає,
що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова
держава (ст. 1); людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії, у свою чергу,
визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає
перед людиною за свою діяльність ( ст. 3).
 По-друге, Конституція України закріплює систему основоположних соціально-
економічних прав та свобод людини, зокрема:
право на свободу об’єднання (ст. 36);
право на доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38);
право власності (ст. 41);
право на підприємницьку діяльність (ст. 42);
право на працю (ст. 43);
право на страйк (ст. 44);
право на відпочинок (ст. 45);
право на соціальний захист (ст. 46);
право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48);
право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);
право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.
50);
право на освіту (ст. 53); свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної
власності (ст. 54); право на захист прав у суді (ст. 55);
право знати свої права і обов’язки (ст. 57);
право на правову допомогу (ст. 59).
По-третє, Конституція України встановлює юрисдикційні механізми захисту прав
та свобод людини у сфері праці (ст. 55, 124-129).

По-четверте, у Конституції України знаходить правове закріплення перелік її

основних правових властивостей:

-в Україні визнається і діє принцип верховенства права

- Конституція України має найвищу юридичну силу.
-закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції
України і повинні відповідати їй. -норми Конституції України є нормами прямої дії.
-звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 1.11.1996 р. № 9 «Про
застосування Конституції України у процесі здійснення правосуддя» наголосив,
що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства
права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо
діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів,
зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із
зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту
конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих
прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного
розгляду конкретних справ.

Про застосування Конституції України у процесі здійснення правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // [Електрон.
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96
 Конституція України проголошує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише
після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9).
Міжнародний договір України – укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим
суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того,
міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, незалежно від його
конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Для міжнародного договору характерні наступні особливості:

а) виступає основним міжнародно-правовим актом, що покликаний регулювати міжнародні
(міждержавні) відносини з найбільш важливих питань;
б) передбачає специфічну процедуру укладення, набуття чинності та виконання;
в) виступає частиною національного законодавства у разі набуття чинності на території України;
г) як правило, має переваги у застосуванні порівняно з внутрішнім національним
законодавством (крім конституції).
 В Україні визнається пріоритет міжнародного права над
національним, що випливає зі змісту Конституції України, Закону
України «Про міжнародні договори України», інших законів.

Так, згідно зі ст. 8-1 Кодексу законів про працю України, якщо
міжнародним договором або міжнародною угодою, у яких бере
участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містять в
законодавстві України про працю, то застосовуються правила
міжнародного договору або міжнародної угоди.
Провідна роль у міжнародно-правовому регулюванні відносин з питань праці
належить ООН та МОП – провідним міжнародним інституціям, які покликані
формувати та розвивати міжнародне співробітництво і партнерство з питань праці на
основі демократичних загальнолюдських цінностей і традицій.
Протягом часу діяльності ООН було ухвалено цілу низку фундаментальних
міжнародноправових актів з питань прав людини:
Загальну декларацію прав людини (1948 р.)
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.)
Конвенцію про права інвалідів (2006 р.) тощо.

Загальна декларація прав людини відносить до основних прав людини

такі, як: право на соціальне забезпечення (ст. 22), право на працю (ст.
23), право на відпочинок (ст. 24), право на належний життєвий рівень
(ст. 25) тощо.
Особливе місце серед міжнародно-правових актів у сфері праці
займають конвенції й рекомендації Міжнародної Організації Праці
(МОП).
МОП - це спеціалізована установа ООН, що проголосила своєю метою
вивчення та поліпшення умов праці й життя трудящих. Вона була
створена в 1919 р. в результаті мирного Версальського договору, у
рамках Ліги Націй.

Україна стала членом МОП в 1954 р.

Місцезнаходження МОП - Женева (Швейцарія)

МОП розробляє міжнародні норми про працю, які
знаходять своє вираження у формі конвенцій і
рекомендацій.
МОП прийняла 182 конвенції та 190 рекомендацій, які охоплюють практично всі аспекти
трудового права і права соціального забезпечення.
Треба відзначити, що сьогодні в Україні діють понад 50 конвенцій МОТ. Основні з них:
Конвенція № 29 «Про примусову або обов'язкову працю» (1930);
Конвенція № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» (1948);
Конвенція № 98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення
колективних переговорів (1949);
Конвенція № 100 «Про рівну винагороду чоловіків і жінок за рівну працю» (1951);
Конвенція № 105 «Про скасування примусової пралі» (1957);
Конвенція № 111 «Про дискримінацію в сфері праці й занять» (1958);
Конвенція № 138 «Про мінімальний вік прийому на роботу» (1973).
Україна як активний учасник міжнародного співтовариства, суб’єкт міжнародного права є учасницею
інших міжнародних організацій, зокрема, Ради Європи. У межах РЄ ухвалено низку основоположних
міжнародно-правових актів (договорів), які стосуються питань праці: Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод (1950 p.)63, Європейську соціальну хартію (1996 p.)

Євроінтеграція – це процес впровадження європейських норм в українське законодавство. Таке

впровадження має забезпечити: стабільну економіку, правову державу, чисте довкілля, якість
харчових продуктів, соціальну захищеність громадян, високий рівень життя та відсутність корупції. Це
єдиний економічний, соціальний та гуманітарний простір, де відмовилися від кордонів та зайвих
умовностей задля вільного переміщення товарів, людей, послуг і капіталів, необмеженого обміну
інформацією, культурними та науковими надбаннями.

https://www.msp.gov.ua/timeline/evropeyska-ta-evroatlantichna-integraciya.html
Одним із джерел трудового права є міжнародні договори між окремими державами.
Певний інтерес становлять двосторонні міжнародні договори й угоди. Вони носять
обов'язковий характер для держав, що уклали їх, і, як правило, укладаються з метою
взаємного працевлаштування громадян і забезпечення їх трудових прав на території іншої
держави. Прикладом може служити Угода між Урядом України та Урядом Чеської
Республіки про взаємне працевлаштування громадян України і громадян Чеської
Республіки, підписана 21 березня 1996 р., Угода між урядом України і урядом Словацької
Республіки про взаємне працевлаштування громадян, підписана 7 березня 1997 р.
Договір між Міністром праці України та Міністром праці та соціальної політики
Республіки Польща про співробітництво в галузі праці та соціальної політики від 13. 02.
2003 р., який набув чинності 27. 03. 2005 року.

https://www.msp.gov.ua/timeline/Mizhnarodne-spivrobitnictvo.html
Кодекс законів про працю України - це кодифікований
нормативноправовий акт, покликаний комплексно регулювати
трудові відносини й відносини, тісно пов'язані з ними. Він є
основним нормативно-правовим актом, що регулює трудові
відносини й відносини, тісно пов'язані з ними, на території України.

КЗпП України був затверджений Верховною Радою України 10

грудня 1971 р. і набув чинності з 1 червня 1972 р.

Він складається з 18 глав і 256 статей.

До КЗпП входять:

гл. І «Загальні положення» (статті 1–9-1);

гл. ІІ «Колективний договір» (статті 10–20);
гл. ІІІ «Трудовий договір» (статті 21–49);
гл. ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників» (статті 49-2, 49-4);
гл. ІV «Робочий час» (статті 50–65);
гл. V «Час відпочинку» (статті 66– 84);
гл. VІ «Нормування праці» (статті 85–92);
гл. VІІ «Оплата праці» (статті 94–117);
гл. VІІІ «Гарантії і компенсації» (статті 118–129);
гл. ІX «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації» (статті 130– 138);
гл. X «Трудова дисципліна» (статті 139–152);
гл. XІ «Охорона праці» (статті 153–173);
гл. XІІ «Праця жінок» (статті 174–186-1);
гл. XІІІ «Праця молоді» (статті 187–200);
гл. XІV «Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням» (статті 201–220);
глава XV«Індивідуальні трудові спори» (статті 221–241-1);
гл. XVІ «Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями (статті 243–252); гл.
XVІ-A «Трудовий колектив» (статті 252-1, 252-5–252-8);
гл. XVІІ «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення» (статті 253– 256);
гл. XVІІІ «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (статті 259–260, 263, 265).
 Основні ознаками КЗпП України:
— це кодифiкований загальнодержавний акт, що об’єднує основнi
норми трудового права;
— у КЗпП України закрiплено юридичнi гарантiї реалiзацiї права на
працю; принципи єдностi та диференцiацiї регулювання трудових
вiдносин;
— у ньому встановлено прiоритет дiї мiжнародно-правових норм
над нацiональними (пiсля ратифiкацiї ст. 8-1КЗпП);
— КЗпП України мiстить правовi норми, якi в сукупностi становлять
найважливiшi iнститути трудового права.
Національне трудове законодавство, крім КЗпП, містить у собі
також цілий ряд законів, які регулюють окремі інститути трудового
права або містять окремі норми трудового права. До законів, що
регулюють окремі інститути трудового права, відносяться: Закон
України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р., Закон України
«Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., Закон України «Про
оплату праці» від 24 березня 1995 р., Закон України «Про
колективні договори й угоди» від 1 липня 1993 р., Закон України
«Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» від 3 березня 1998 р.
Підзаконні нормативні акти з питань праці – це нормативно-правові акти, які приймаються на основі Конституції та
законів України уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими
особами з питань праці.

Визначальне місце у системі підзаконних нормативних актів посідають відповідні акти, ухвалені Верховною Радою
України і Президентом України відповідно до покладених на них повноважень.

Конституція України (ст. 91) передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти
більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Свого часу
Конституційний Суд України роз’яснив, що під терміном «акти», що вживається у статті 91 Конституції
України, необхідно розуміти рішення Верховної Ради України у формі законів, постанов тощо, які приймаються
Верховною Радою України визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України.
Підзаконними нормативно-правовими актами Верховної Ради України, насамперед, є постанови.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 84, пункту
34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Конституції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про статус народного
депутата України» (справа про направлення запиту до Президента України): Рішення від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. – 29 жовтня. – № 203

НАПРИКЛАД:
- Про вдосконалення оплати праці сільських,селищних, міських голів: Постанова Верховної Ради України від 7
липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 29. – Ст. 405.
- Про План законодавчого забезпечення реформ в Україні: Постанова Верховної Ради України від 4 червня 2015
року № 509-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 31. – Ст. 297.
За змістом Основного Закону України (ст. 106) Президент України на основі та
на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є
обов’язковими до виконання на території України.

НАПРИКЛАД:
Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та
трудової реабілітації інвалідів: Указ Президента України від 27 грудня 2005 року №
1845/2005 // Урядовий кур’єр. – 2006. – 25 січня. – № 14. 1
Про Національну тристоронню соціально-економічну раду: Указ Президента України від 2
квітня 2011 року № 347/2011 // Урядовий кур’єр. – 2011. – 7 квітня. – № 63.
Про Положення про Державну інспекцію України з питань праці: Указ Президента України від
6 квітня 2011 року № 386/2011 // Урядовий кур’єр. – 2011. – 19 квітня. – № 71.
Про Положення про Міністерство соціальної політики України: Указ Президента України від 6
квітня 2011 року № 389/2011 // Урядовий кур’єр. – 2011. – 21 квітня. – № 73.
Про активізацію роботи по забезпеченню прав людей з інвалідністю: Указ Президента
України від 3 грудня 2015 року № 678/2015//Урядовий кур’єр. – 2015. – 5 грудня. – № 228.
 У системі підзаконних нормативно-правових актів важлива роль відводиться постановам
Кабінету Міністрів України, які мають нормативний характер. Конституція України (ст. 117)
передбачає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
НАПРИКЛАД:
Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів
України від 3 квітня 1993 року № 245 // ЗПУ. – 1993. – № 9. – Ст. 184.
Порядок обчислення середньої заробітної плати: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100
// Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 4. – Ст. 11.
Умови, тривалість, порядок надання творчих відпусток: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 року
№ 45 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 3. – Ст. 105.
Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів
прокуратури, судів та інших органів: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 //
Офіційний вісник України. – 2006. – № 10. – Ст. 632.
Про затвердження Порядку укладення трудового договору за результатами проведення конкурсу на заміщення
вакантних посад художнього та артистичного персоналу закладів культури: Постанова Кабінету Міністрів України від
7 грудня 2011 року № 1251 // Урядовий кур’єр. – 2011. – 28 грудня. – № 243.
Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: Постанова
Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 110 // Урядовий кур’єр. – 2014. – 23 квітня. – № 74.
Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України: Постанова Кабінету Міністрів України
від 17 червня 2015 року № 423 // Урядовий кур’єр. – 2015. – 15 липня. – № 126.
Значну роль у системі підзаконних нормативно-правових актів відіграють акти центральних органів виконавчої
влади з питань праці, які мають нормативний характер. Насамперед йдеться про нормативноправові акти
Міністерства соціальної політики України як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади з
формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції,
трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з
питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною
ознакою осіб, які повернулися в Україну.

НАПРИКЛАД:
Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і
фізичною особою: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260 // Офіційний вісник України. – 2001. –
№ 27. – Ст. 1219.
136Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних
органів: Наказ Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 // Офіційний вісник України. –2012. – № 60. – Ст. 2467.
137Про затвердження Порядку взаємодії Державної інспекції України з питань праці та державної служби зайнятості: Наказ Міністерства
соціальної політики України від 02 липня 2014 року № 437 // Офіційний вісник України. – 2014. – № 61. – Ст. 1697.
138Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції
України, Міністерства соціального забезпечення України від 29 липня 1993 року № 58 // [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http: //
zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z0110-93.
Локальні нормативні акти – це вид нормативно-правових актів, які ухвалюються
роботодавцем, як правило, в узгоджувальнодоговірному порядку з колективом працівників
(професійною спілкою) з метою правового регулювання відносин з питань праці відповідно та
у межах актів трудового законодавства.

Характерними рисами локальних нормативних актів є наступні:

• а) ухвалюються відповідно до КЗпП та інших актів трудового законодавства України;
• б) виступають результатом локальної нормотворчості роботодавця та колективу
працівників, їх уповноважених органів (посадових осіб);
• в) містять локальні норми трудового права;
• г) як правило, мають узгоджувально-договірний характер;
• г) не можуть погіршувати правового становища працівників у порівнянні з актами
трудового законодавства та соціального партнерства;
• д) виступають правовою основою для укладення трудових договорів;
• е) мають локальну сферу дії (поширюються на роботодавця і колектив працівників);
• є) мають, як правило, строковий характер;
• ж) мають бути доступними для усіх працівників (розміщуються на видних місцях).
Складний процес становлення в Україні системи джерел трудового права засвідчує, що значення судової
практики залишається достатньо важливим у контексті її подальшого розвитку. Адже за своєю суттю судова
практика покликана:

1) виявляти прогалини у правовому регулюванні питань праці;

2) сприяти більш чіткому та однозначному тлумаченню і застосуванню положень актів трудового законодавства;
3) забезпечувати дієвий захист прав та інтересів суб’єктів правовідносин з питань праці.

НАПРИКЛАД:
1.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо
офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини
першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві): Рішення Конституційного Суду України від
29 жовтня 1998 року № 14-рп/98

2.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення
частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального
страхування): Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004

3.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного
тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці»: Рішення
Конституційного Суду України від 15 жовтня № 8-рп/2013

4.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Стріхаря Володимира Васильовича щодо
офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу:
Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012
 До основних особливостей рішень ЄСПЛ
можна віднести наступні:
1)забезпечують міжнародний судовий контроль за системою актів трудового законодавства, трудових прав та свобод особи;
2) забезпечують формування єдиної судової практики з питань застосування актів трудового законодавства;
3) мають обов’язковий характер для суб’єктів владних повноважень та правовідносин з питань праці;
4) підлягають багаторазовому застосуванню;
5) є остаточними та не можуть бути оскарженими;
6) підлягають оприлюдненню;
7) виступають своєрідним орієнтиром удосконалення актів трудового законодавства під дією практики ЄСПЛ;
8) виступають як джерело трудового права.

НАПРИКЛАД:
Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України 23 лютого 2006 року №
3477-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11): Рішення від
27.05.2013 р. // Офіційний вісник України. –2013. – № 89. – Ст. 3307.
 До основних особливостей рішень Верховного
Суду України можна віднести наступні:
1)забезпечують національний судовий контроль за системою джерел трудового
права;
2) забезпечують формування єдиної судової практики з питань неоднакового
застосування судами (судом) касаційної інстанції норм трудового права;
3) мають обов’язковий характер для суб’єктів владних повноважень, у тому числі
судів з питань застосування відповідного нормативно-правового акту з питань праці;
4) підлягають багаторазовому застосуванню та підлягають фактичному врахуванню
безпосередньо суб’єктами правовідносин з питань праці;
5) є остаточними та не можуть бути оскарженими;
6) підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України;
7) характеризуються як допоміжні джерела трудового права.
НАПРИКЛАД:

1.Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6
листопада 1992 року № 9 // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92.

2.Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 1 листопада 1996 року № 9 //zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96.

3.Про практику застосування судами законодавства про оплату праці: Постанова Пленуму Верховного
Суду України від 13 вересня 1999 року № 13 // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99.