ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ТА ЇХ

ОСОБЛИВОСТІ…....................................................……………………………6
РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА
УКРАЇНИ…………………………………………………………………….......9
2.1. Конституція України як основне джерело трудового права……...…..10

2.2. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України,
що регулюють трудові відносини……………………………………..………12

2.3. Підзаконні акти та локальні правові норми, що регулюють трудові

відносини………………………………………………………………………..14

РОЗДІЛ ІІІ. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТРУДОВОГО

ЗАКОНОДАВСТВА…………………………………...……………………….17

ВИСНОВКИ……………………………..............................................................18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА

ЛІТЕРАТУРИ…………………………….………………………………...….20
 2

ВСТУП

Актуальність дослідження. Прийняття законів, що повністю або

частково змінюють та оновлюють правові інститути трудового
законодавства, спричиняє кількісні та якісні зміни джерел трудового права.
Зокрема, у зв’язку з реформування трудового законодавства, постійним
оновленням та удосконаленням організаційно-правових форм юридичних
осіб, врегулюванням трудових відносин між працівником та роботодавцем,
зміною та оновленням видів відповідальності суб’єктів трудових
правовідносин існує неабияка необхідність у постійному дослідженні та
проведенні аналізу джерел трудового законодавства.
Станом на сьогодення саме трудове право є тією галуззю
національного права, що має найбільшу динаміку розвитку та змін. Трудове
право відіграє одну з найважливіший ролей у житті суспільства та в
соціальних перетвореннях, які відбуваються в нашій державі. Формування
правової держави, євроінтеграційний курс, закріплений Основний законом
держави, вимагає завершення розробки нових законів, які мають важливе
значення для розвитку демократичних засад у країні, удосконалення чинного
трудового законодавства з урахуванням тієї практики, що склалася у процесі
цих перетворень.
Зазначене зумовлює актуальність обраного дослідження, звертає увагу
на важливість її теоретичного та практичного значення для подальшого
реформування відносин у галузі праці відповідно до загальновизнаних
принципів та вимог.
Об’єктом даного дослідження є суспільні відносини у сфері
правового регулювання законодавчих та підзаконних актів України як
джерел трудового права.
Предметом дослідження є джерела трудового права, які регулюють
трудові відносини між робітниками і роботодавцями.
 3

Метою проведення даного дослідження є здійснення детального

аналізу Конституції України, законодавчих та підзаконних актів нашої
держави в якості джерел трудового права.
У даній курсовій роботі поставлені наступні завдання:
1. Визначити поняття джерел трудового права;
2. Виявити місце трудового законодавства як джерела в трудовому праві;
3. Розглянути значення Кодексу законів про працю України;
4. Визначити вплив міжнародних норм трудового права на українське
трудове право.
Стан наукової розробки проблеми. Дослідження джерел трудового
права України було викладено у працях учених-трудовиків –
М.В. Александрова, М.Й. Бару, Б.К. Бегічева, В.С. Венедиктова, Л.Я.
Гінцбурга, П.І. Жигалкіна, М.І. Іншина, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва,
В.Л. Костюка, А.М. Мацюка, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка,
О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, О.В. Смирнова, Л.О. Сироватської, В.М.
Толкунової, Є.В. Хохлова, Н.Р. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Н.Ф. Чобухи та ін., а
також науковців у галузі загальної теорії держави і права – С.С. Алексєєва,
С.Л. Зівса, С.Ф. Кечек’яна, І.І. Лукашука, М.М. Марченко, О.В. Міцкевича,
П.Л. Рабіновича та ін..
Нормативну базу проведення даного дослідження складають
Конституція України, закони України, Укази Президента України, постанови
Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти: міжнародні,
іноземних держав, відомчі, соціального партнерства, локальні та ін.
Методологічна основа. У основу методики, застосованої при
дослідження теми джерел трудового права, покладено метод системно-
структурного аналізу трудового законодавства; герменевтичний метод – для
з’ясування та аналізу змісту нормативно-правових актів; порівняльно-
правовий метод, що застосовувався при здійснення порівняння вітчизняного
та міжнародного трудового законодавства, історико-правовий метод, що
виражений у зверненні до походження та розвитку предмета дослідження й
 4

аналізу різновидів джерел трудового права за часів існування як радянської,

так і незалежної України.
Структура курсової роботи. Дослідження складається із вступу, трьох
розділів, які містять три підрозділи, висновків та списку використаних
джерел та літератури. Обсяг роботи – 20 сторінок, кількість використаних
джерел – 11 найменувань.
 5

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ТА ЇХ

ОСОБЛИВОСТІ.
Взаємовідносини сторін, що виникають при використанні будь-якої
праці, потребують обов’язкового правового регулювання, яке виражається
шляхом прийняття відповідних правових норм, що знаходять вираз у різних
формах, зокрема нормативно-правових актів органів законодавчої та
виконавчої влади, актів вищих органів державного управління,
уповноважених видавати такі акти в межах їх компетенції, актів управління
конкретних підприємств, установ, організацій. У залежності від ступеню
важливості суспільних відносин, що регулюються нормами трудового
законодавства, такі норми можуть бути виражені у формі законів, указів,
інструкцій, положень, постанов, наказів тощо. Відтак, можемо здійснити
дефініцію щодо узагальненого визначення поняття «джерела права» — це
спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх
загальнообов’язковість [6, 10].
Система джерел будь-якої галузі права побудована на основному та
беззаперечному принципу ієрархії. Дана система представляє певний порядок
розміщення джерел трудового права в загальній системі залежно від їх
юридичної сили, суб’єктів їх прийняття та кола суспільних відносин у галузі
трудового права, які регулюють такі джерела. Місце органу в ієрархії органів
державної влади та управління й визначає місце того чи іншою джерела в
системі джерел права, прийнятого таким органом.
Трудове право як галузь права, що регулює суспільно-трудові
відносини, складається з різноманітних нормативних актів: законів, указів,
постанов уряду, різних відомчих актів, а також локальних норм, що діють у
конкретних виробничих і невиробничих структурах — підприємствах,
об'єднаннях, інститутах, кооперативах, установах тощо. Усі вони повинні
 6

бути підлеглі єдиним конституційним принципам громадської організації

праці, знаходитися між собою у визначеній субординаційній залежності [5].
Таким чином, з аналізу наведеного можна підійти до узагальненого
визначення поняття джерел трудового : джерелами трудового права є
результати правотворчої діяльності компетентних органів держави в сфері
регулювання трудових і інших суспільних відносин, що складають предмет
цієї галузі права [8].
Джерела трудового права, таким чином, можуть бути ототожнені з
поняттям нормативно-правових актів, що регулюють ринок праці, відносини
по організації і застосуванню праці найманих робітників.
Джерела трудового права, що містять норми трудового законодавства,
слід відокремлювати від правових актів застосування трудового
законодавства. Зокрема, слід зазначити, що судове рішення з приводу
трудового спору є лише актом застосування норм трудового законодавства,
але не є джерело права.
Характеризуючи нормативну базу трудового права, слід відзначити її
особливості, що відрізняють її серед нормативних баз інших галузей права:
по-перше, до трудової дисципліни, окрім актів, санкціонованих на
державному рівні, також широко застосовуються локально-правові акти, які
розробляються і приймаються безпосередньо на підприємствах, установах та
організаціях різних організаційно-правових форм та форм власності. Саме
локальні норма та акти забезпечують найбільше ефективність дії трудового
законодавства стосовно до конкретних умов регулювання трудової
дисципліни [7-9].
По-друге, серед джерел трудового права все частіше можна зустріти
акти договірного характеру, які або в цілому, або в частині своїй носять
нормативний характер і регулюють виробничі, трудові і соціально-
економічні відносини. Такими є генеральна, галузеві та регіональні угоди.
По-третє, особливе місце в нормативно-правовій базі трудового права
належить актам, прийнятим Міністерством соціальної політики України, яке
 7

є центральним органом виконавчої влади щодо регулювання, зокрема,

трудових правовідносин. Правила, положення та інструкції цього
міністерства сприяють правильному і однаковому застосуванню трудового
законодавства [4,8].
По-четверте, для нормативної бази трудового права характерна
наявність нормативних актів, які носять так званий конститутивний, тобто
головний, визначальний характер. Ці акти самі по собі не наділені
можливістю забезпечувати регулювання трудових відносин, проте
вимагають прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють
регулятивну функцію. Наприклад, наказом Міністерства освіти України №
455 закріплено Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для
працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти
України, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві
внутрішній трудовий розпорядок буде регулюватися не цими типовими, а
прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку
даного підприємства [4,5].
 8

РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА

УКРАЇНИ.

Пріоритетним та головним критерієм, за яким відбувається класифікація

джерел національного трудового права, є їх юридична сила. За цим критерієм
джерела трудового права поділяються на закони, що наділені найвищою
юридичною силою, та підзаконні акти, що наділені меншим обсягом
юридичної сили, ніж закон, та повинні прийматися у суворій відповідності до
законів.
Однак, джерела трудового права можна класифікувати не лише за
критерієм їх юридичної значимості, але й за іншими критеріями, зокрема:
 за територією застосування джерела трудового права можна розділити
на міжнародні, національні, регіональні, галузеві та локальні;
 за формою акта – на закони, пакти, конвенції, укази, постанови,
накази, угоди, договори тощо;
 за суб’єктами, на яких поширюються, – на загальні та спеціальні;
 за предметом регулювання – на ті, що регулюють трудові відносини,
та ті, що регулюють відносини, пов’язані з трудовими;
 за суб’єктом прийняття – на ті, що приймаються Організацією
Об’єднаних Націй, Міжнародною організацією праці, Радою Європи,
Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів
України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування, роботодавцями тощо
[5,11].
Нормативно-правові акти слід відрізняти від індивідуальних правових
актів, які джерелами права не є. Індивідуальний правовий акт розрахований
на одноразове застосування, поширює свою дію персонально на певних осіб і
 9

припиняє свою дію з реалізацією конкретного права або обов’язку

(наприклад, наказ про звільнення конкретного працівника з роботи).
Джерелом трудового права є, зокрема, нормативний договір. На відміну
від інших договорів нормативний договір не має персоніфікованого,
індивідуально-правового характеру, його зміст становлять правила поведінки
загального характеру – норми права, які встановлюються за взаємною
домовленістю між його сторонами та забезпечуються державою. До
нормативних договорів як джерел трудового права належать міжнародні
договори, які містять норми трудового права, колективні угоди та
колективний договір.
Правовий звичай та судовий прецедент не є джерелами національного
трудового права, оскільки в Україні дані різновиди джерел права не
визнаються джерелами національного права у силу «панування» романо-
германської правової системи в Україні. Хоча, слід зазначити, що
український «варіант» романо-германської правової системи, основним
джерелом права якого є саме нормативно-правовий акт, а не судовий
прецедент, зазнає певних мутацій, розвитку та видозміни, внаслідок чого все
більшої та ширшої сфери застосування набуває практика Верховного Суду
України з питань, віднесених до галузі трудового права [3, 8].
У свою чергу, судовий прецедент слід відрізняти від тлумачення
нормативно-правових актів вищими судовими органами, специфіка якого
пов’язана в основному з процедурою вирішення проблем одностайного
розуміння змісту акта, що тлумачиться. Так, Конституційний Суд України
вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та
інших актів, а також здійснює офіційне тлумачення Конституції України у
випадку виникнення спірного застосування певних нормативних положень.

2.1. Конституція України як основне джерело трудового права.

Основним законом кожної держави є конституція. Саме конституція
держави дає розуміння політичних, соціально-економічних процесів у
 10

державі, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її

співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права
та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.
Згідно Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, вони
не є вичерпними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї
особистості. якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей,
та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний та
всебічний розвиток її особистості. Громадяни мають рівні конституційні
права і свободи та є рівними перед законом. Кожний має право на повагу до
його гідності, на свободу та особисту недоторканність.
Громадяни України володіють правом на працю, яку вони вільно
обирають або на яку вільно погоджуються. Україна створює умови для
здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості в
обранні професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб [10,11].
Уперше Конституція заборонила використання примусової праці.
Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну
плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від
незаконного звільнення. У статті 44 Конституції України вперше закріплено
право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних
інтересів. Окрім цього, у Конституції України відображено такі права, як
право на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на достатній
життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, що включає достатнє харчування,
одяг, житло (ст. 48) та ін.
Відтак, право на працю, гарантоване Конституцією України, є одним з
найважливішим економічних, соціальних та культурних прав, яким може
бути наділений громадянин України.
 11

2.2. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти

України, що регулюють трудові відносини.
Чинний Кодекс законів про працю України, що був затверджений
Верховною Радою УРСР ще 10 грудня 1971 року, майже повністю відтворив
Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були
затверджені Верховною Радою СРСР ще 15 липня 1970 р.
За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, зокрема й за роки
незалежності України, кодекс зазнав чимало змін, зокрема доповнень такими
главами «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», «Трудовий
колектив». Окрім цього, вже наявні глави зазнавали змін, наприклад назва
глави XV «Трудові спори» була змінена на назву «Індивідуальні трудові
спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни
вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої
в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли святковий або
неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день
переноситься на наступний після святкового або неробочого» [1,2 ].
На 1998 р. припало п’ять таких днів, і тодішній Прем’єр-міністр
України Валерій Пустовойтенко зробив подання до Верховної Ради, яка
Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила
чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям Міжнародної Організації
Праці. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є
«латанням дірок», тому не випадково в Основних напрямах соціальної
політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання
соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових
прав громадян вимагають прийняття нового Кодексу законів про працю
України.
Поряд із КЗпП, діють інші закони України. До законів, які регулюють
сферу трудових правовідносин, слід віднести ті, які спеціально прийняті для
 12

врегулювання трудових відносин. У цій групі умовно можна виділити дві

підгрупи:
 до першої групи слід віднести закони, спрямовані на
врегулювання індивідуальних трудових відносин, зокрема Закони
України «Про охорону праці» (1992 р., в редакції Закону України
від 21 листопада 2002 р.), «Про оплату праці» (1995 р.), «Про
відпустки» (1996 р.), та ін.
 до другої групи слід віднести ті закони, що спрямовані на
врегулювання колективних трудових відносин, а саме: Закони
України «Про колективні договори і угоди» (1993 р.), «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про
організації роботодавців» (2001 р.), «Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.) [1,3].
Також можна умовно виокремити комплексні закони, які містять норми
трудового права. Зокрема, мова йде про Закони України «Про зайнятість
населення» (1991 р.), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні» (1991 р.), «Про державну службу» (1993 р.), «Про судоустрій та
статус суддів», «Про господарські товариства» та багато інших.
Закон України «Про охорону праці» затвердив основні положення
щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і
здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства або
уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони
праці в Україні.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають пра-
вові, економічно-соціальні, організаційні засади охорони здоров'я в Україні.
Вони регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення
 13

гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і

довголітнього активного життя громадян [3,7].
Закон України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» визначив
економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які
перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з
підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та
господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й
договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення
відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати.
Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення»
всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне
забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання
трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше
враховувалася суспільне корисна праця як джерело зростання добробуту
народу і кожної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.
15 листопада 1996 р. прийнятий Закон України «Про відпустки», який
покликаний здійснювати регулювання щодо реалізації громадян їх права на
відпочинок.
23 грудня 1997 р. прийнято Закон України «Про уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено парламентський
контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і
громадянина та захист їх прав на території України в межах її юрисдикції
[5,6].
Усі вище перелічені законодавчі акти є законами, санкціонуються
державою, підписуються Президентом України, у зв’язку з чим набувають
найвищої юридичної сили з-поміж інших джерел трудового права.

2.3. Підзаконні акти та локальні правові норми, що регулюють

трудові відносини.
Окрім законів, що наділені найвищою юридичною силою, трудове право
 14

регулюється також цілою системою підзаконних актів та локальних правових

норм.
Головна роль у створенні системи підзаконних актів належить
Президенту України. Укази і розпорядження Президента України, що є
підзаконними актами, можуть відноситись до різних питань регулювання
трудових відносин. Так, з метою вдосконалення роботи з кадрами Президент
України 19 травня 1995 р. видав Указ «Про заходи щодо вдосконалення
роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств,
установ і організацій». Для створення сприятливих умов для життєдіяльності
людей і поліпшення режиму енергоспоживання на основі найповнішого
використання світлої частини доби Президент України 26 квітня 1995 р.
прийняв Указ «Про впровадження на території України регіональних
графіків початку робочою дня» [8].
До підзаконних актів, що регулює трудові відносини, зокрема порядок
реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і
безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання
допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки регулюється
Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19
вересня 2018 року № 792.
Відносно локальних правових норм слід зазначити, що система джерел
трудового права відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в
регулюванні трудових відносин важливе місце займають саме локальні
правові норми, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в
установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за
погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом. Завдяки
локальному регулюванню трудових відносин розвиваються демократичні
засади у виробничій діяльності та забезпечується максимальна ефективність
застосування норм трудового законодавства. Співвідношення ж локального і
централізованого регулювання є показником демократизму існуючої
правової системи суспільства. Локальна нормотворчість здійснюється
 15

безпосередньо учасниками трудових відносин, які беруть участь у створенні

цих норм, можуть впливати на їх зміст. Це дає можливість працівникам знати
обсяг належних їм прав та обов’язків, що визначені локальними нормами,
максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення
потреб [5].
Локальні правові норми в трудовому праві України — правило
загальнообов'язкової поведінки, що безпосередньо санкціоноване державою і
прийняте у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємстві.
Нормативні акти, що безпосередньо приймаються на підприємстві, такі
як колективний договір, підлягають обов’язковому обговоренню і схваленню
трудовим колективом на загальних зборах або конференціях.
Нові економічні відносини значно розширили самостійність
господарюючих суб'єктів у галузі правового регулювання умов праці
робітників і службовців [10,11].
Таким чином, локальні норми, що приймаються власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом спільно
з трудовим колективом або за погодженням з профспілковим комітетом, є
складовою частиною системи джерел трудового права. Вони повинні бути
внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які
займають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм та системі
загалом.
 16

РОЗДІЛ ІІІ. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Диференціація трудового законодавства — це встановлені державою

відмінності в змісті та обсязі прав та обов’язків суб’єктів трудових відносин
на певних підставах. Сучасний цивілізований світ намагається більш
послідовно здійснювати принцип рівності громадян. Відповідно до цього
держави забезпечують єдність правового регулювання трудових відносин, що
здійснюється загальним законодавством про працю, єдиним для всіх
працівників.
В Україні єдність правового регулювання трудових відносин базується
на ст. 2 КЗпП, яка юридичне закріплює принцип рівності трудових прав, що
конкретизуються в інших статтях КЗпП та законодавчих актах про працю.
Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної
рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов'язків
працівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїв
відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм
трудового права особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє
досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється
загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих.
Більш того, за деякими винятками сама диференціація виправдана саме тому,
що вона спрямована на встановлення такого рівня соціальної рівності, який
вище за рівень, визначений принципом рівно прав’я. Саме це дозволяє
вирівнювати соціальне становище певних соціальних груп, котрі за
фактичними умовами праці або внаслідок інших обставин опинилися в
соціальне обмеженому стані [1,7].
 17

ВИСНОВКИ.
Узагальнивши вищенаведене, можна підсумувати наступне: джерела
трудового права - це форми вираження правових приписів через нормативні
акти як результат діяльності компетентних на те органів, які встановлюють
чи санкціонують обов'язкові для сторін правовідносини, тобто джерела
трудового права можна визначати як результати діяльності правотворчих
органів, а також сумісної нормотворчості працівників і роботодавців у сфері
застосування найманої праці. Під джерелом права мається на увазі форма
зовнішнього вираження положень (змісту) чинного права.
Характеризуючи нормативну базу трудового права, слід відзначити
особливості, що відрізняють його з-поміж нормативно-правових актів інших
галузей права.
По-перше, в трудову дисципліну крім актів, виданих на державному
(централізованому) рівні, широко застосовуються локально-правові акти, які
розробляються і приймаються безпосередньо на підприємствах. Такі акти
забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно до
конкретних умов регулювання трудової дисципліни.
По-друге, в переліку нормативної бази трудового права та й трудової
дисципліни зокрема, останнім часом з'являються акти договірного характеру,
які або в цілому, або в частині своїй носять нормативний характер і
регулюють виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є
генеральна, галузеві та регіональні угоди.
По-третє, особливе місце в нормативно-правовій базі трудового права
належить актам, прийнятим Міністерством праці України. Правила,
положення та інструкції цього міністерства сприяють правильному і
однаковому застосуванню трудового законодавства.
По-четверте, для нормативної бази трудового права характерна
 18

наявність нормативних актів, які носять так званий конститутивний характер.

Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають
прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють регулятивну
функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку,
що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній
трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийнятими на їх
основі правилами внутрішнього трудового розпорядку даного підприємства.
Джерела трудового права численні і різноманітні, їх можна по-різному
класифікувати. За характером прийняття джерела трудового права можна
розділити на прийняті державними органами (закони, укази й ін.), прийняті
за згодою між державними органами, роботодавцями і профспілками (угоди,
колективні договори й ін.), а також прийняті органами міжнародно-правового
регулювання праці (пакти про права людини, конвенції і рекомендації
Міжнародної організації праці).
За сферою дії джерела трудового права можна розділити на діючі в
межах усієї України, окремих суб'єктах республіки, регіонах, окремих
організаціях.
Нарешті, можна класифікувати джерела трудового права за їхньою
правовою ієрархією, інакше кажучи, за юридичною чинністю. Ця
класифікація найбільш зручна для вивчення, вона дозволяє охарактеризувати
ступінь і умови застосування того чи іншого джерела. За юридичною
чинністю серед джерел трудового права можна виділити (по ієрархії зверху
вниз) Конституцію України, акти міжнародного правового регулювання
праці, закони, підзаконні акти, акти судових органів, угоди про працю,
локальні акти. Закони при цьому можна поділити на загальні («Про державну
службу») і спеціальні («Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів»).
Окремо слід виділити спеціалізований, кодифікований закон — Кодекс
законів про працю. Підзаконні акти в свою чергу поділяються на акти
Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти і
акти локально-правового характеру.
19
 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.

1. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року [Електронний ресурс]

— Режим доступу — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-
%D0%B2%D1%80#Text
2. Закон України «Про зайнятість населення» від 02.03.2000 року
[Електронний ресурс] — Режим доступу —
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text

3. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.2005

року [Електронний ресурс] — Режим доступу —
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80#Text.

4. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992

року [Електронний ресурс] — Режим доступу —
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#Text.

5. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від

15.09.1999 року [Електронний ресурс] — Режим доступу —
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-14

6. Кодекс законів про працю України від 12.10.1971 року [Електронний

ресурс] — Режим доступу — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-
08#Text

7. Конституція України від 28.06.1996 року [Електронний ресурс] — Режим

доступу — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

8. Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства

про працю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від
 21

21.08.2019 року № 823 [Електронний ресурс] — Режим доступу

—https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/823-2019-%D0%BF#n12

9. Прилипко С. М. Трудове право України : підруч. 2-ге вид., переробл. і

доповн. / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. — Х. : ФІНН, 2009. — 728 с.
10. Трудове право України / За ред. Н.Б. Болотіної і Г.І. Чанишевої. — К.:
Товариство „Знання”, 2000.

11. Трудове право України / За ред. П.Д.Пилипенка. — Львів: „Вільна

Україна”, 1996.

12. Трудове право України: академічний курс: підруч. для студ. вищ. навч.
закл. / Пилипенко П. Д. та ін. ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. П. Д.
Пилипенка. К. : Ін Юре, 2014. 548 с.
13. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів:
Вільна Україна, 1996. -С.15.

14. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.

Чанишевої. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. -564 с.

15. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480 с.

16. Фатуєв А. А. Трудовое право в жизни человека / А.

А. Фатуєв. — М. : Юрид. лит., 1991. — 256 с.
17. Чанишева Г. І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий
аспект : моногр. / Г. І. Чанишева. — О. : Юрид. л-ра, 2001. — 328 с.
18. Ярошенко О.М. Конституція України – основна
засада регулювання трудових відносин // Вісн. Акад. прав. наук України:
Зб. наук. пр. – 2002. – №1 (28). – С. 75 – 81.
 22

19. Ярошенко О.М. Теоретичні та практичні проблеми джерел трудового

права України: Монографія. – Х.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. –
456 с.

20. Ярошенко О.М. Щодо поняття джерел трудового права // Пробл.

законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001.–
Вип. 55. – С. 92 – 96.