СУБ’ЄКТИ

Т РУД О В О Г
О П РА ВА

ЛЕКЦІЯ
 ПЛАН
1.Поняття, ознаки та класифікація суб’єктів трудового права
2.Головні суб’єкти трудового права
3. Допоміжні суб’єкти трудового права
Суб’єкти трудового права – це учасники суспільних відносин, які
наділяються можливістю мати, здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові
права та обов’язки, а у випадках, визначених законом, повноваження з питань
праці, а також нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушень.

Сукупність правових властивостей, які відображають правове

становище суб’єктів трудового права, уособлює їх
правосуб’єктність (трудова правосуб’єктність). Саме
правосуб’єктність дозволяє суб’єктам трудового права вступати у
правовідносини з питань праці.
 Основними особливостями суб’єктів
трудового права є наступні:
1) відображають суб’єктний склад сучасного трудового права;
2) володіють трудовою правосуб’єктністю, що відображає їх правове становище;
3) володіють системою трудових прав та обов’язків;
4) володіють системою повноважень з питань праці відповідно до закону;
5) можуть виступати суб’єктами юридичної відповідальності (дисциплінарної та матеріальної) за
вчинення правопорушень з питань праці;
6) можуть вступати у трудові та інші правовідносини з питань праці самостійно або через
уповноважених представників (осіб);
7) обмеження трудової правосуб’єктності допускається відповідно до закону;
8) припинення правосуб’єктності, як правило, пов’язується з припиненням існування самого
суб’єкта трудового права.
КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО
ПРАВА
• індивідуальні та колективні • головні та допоміжні
(другорядні)
 Центральне місце у трудовому праві належить головним
суб’єктам трудового права: працівнику та роботодавцю

По-перше, визначення таких суб’єктів є закономірним результатом

еволюції трудового права.
По-друге, працівник та роботодавець виступають сторонами трудового
договору, під впливом якого формуються розвиваються і припиняються
трудові правовідносини.
По-третє, вони виступають суб’єктами реалізації основних трудових
прав, які гарантуються нормами Конституції України.
По-четверте, вони сприяють виникненню інших, допоміжних суб’єктів
трудового права.
Поняття «працівник» у трудовому праві є узагальнюючим правовим явищем (включає, наприклад, робітників,
службовців, посадових осіб тощо). Працівником слід вважати особу, що реалізує природну здатність до праці
на підставі трудового договору. КЗпП України не містить визначення терміну «працівник».

Так, наприклад, працівником вважається фізична особа, яка працює на підставі

трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи,
яка використовує найману працю (ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх
права та гарантії діяльності»); працівником є особа, яка працює на підприємстві, в
організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором
(контрактом) (ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).
 Працівник – це фізична особа, яка уклала трудовий договір з
роботодавцем та приступила до його виконання.
Основними ознаками працівника є наступні:
а) отримання статусу фізичної особи, незалежно від громадянства; б) досягнення
встановленого віку та інших умов вступу в трудові відносини;
в) володіння правосуб’єктністю, що дозволяє вступати в трудові правовідносини;
г) наявність факту реалізації природної здатності до праці шляхом здійснення
права на працю;
ґ) укладення трудового договору та набрання ним чинності;
д) наявність факту виконання трудової функції та інших обов’язків за трудовим
договором;
е) як правило, особиста участь у трудових правовідносинах за трудовим договором.
Правова конструкція «роботодавець» у трудовому праві має узагальнюючий, універсальний
характер. КЗпП України не містить визначення поняття «роботодавець», а, головним чином,
використовує конструкцію «власник підприємства, установи, організації або уповноважений
ним орган чи фізична особа» (ст. 21).

В актах трудового законодавства поняття «роботодавець» трактується як

«власник підприємства, установи, організації незалежно від форми
власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним
орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства
використовує найману працю» (ст. 1 Закону України «Про організації
роботодавців, їх об’єднання, права гарантії їх діяльності») або як «власник
підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду
діяльності, галузевої належності, або уповноважений ним орган (керівник)
чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману
працю» (ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).
Роботодавець – це фізична або юридична особа, яка використовує
найману працю відповідно до трудового договору.
Основними ознаками роботодавця є наступні:

а) отримання статусу юридичної або фізичної особи;

б) досягнення встановленого віку для фізичної особи (повноліття);
в) володіння трудовою (роботодавчою) правосуб’єктністю, що
дозволяє вступати у правовідносини з питань праці;
г) укладення трудового договору про використання найманої праці;
д) можливість вступати у правовідносини з питань праці
самостійно або через уповноважений орган (посадову особу).
Допоміжними суб’єктами трудового права є суб’єкти, які формуються під
впливом реалізації права працівників та роботодавців на об’єднання.

КЗпП України (ст. 245) передбачає, що працівники мають право брати участь в
управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори
(конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових
колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво,
вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації,
а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.

Працівники реалізують право на об’єднання шляхом створення колективу

працівників (трудового колективу) або професійної спілки.
Формально-легальне визначення поняття «трудовий колектив» (ст. 252-1 КЗпП України, ст. 65 ГК України)
тлумачиться як сукупність громадян, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового
договору (контракту, угоди) а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з
підприємством. Таке визначення є вразливим, оскільки не дає належного розуміння колективу працівників як
суб’єкта трудового права.

За своєю суттю колектив працівників слід вважати своєрідним громадським утворенням працюючих, яке у
правовідносинах з питань праці діє через загальні збори або уповноважений орган (представника).
 Умови набуття правосуб’єктності
трудовим колективом
Організаційна
• а) утворення колективу працівників передбачає
наявність роботодавця та трудових відносин із
двома або більше працівниками;
• б) працівники мають бути належним чином
об’єднані;
• в) працівники мають бути легалізовані шляхом
проведення загальних зборів для обрання
відповідного механізму участі у
правовідносинах або безпосередньо, або через
формування уповноваженого органу
(представника).
Трудоправова
• загальні збори мають визначити
процедурні питання щодо
функціонування колективу
працівників (порядку прийняття
рішень), у тому числі зміст та
обсяг повноважень
уповноваженого органу
(представника) з питань праці
 Основними повноваженнями колективу працівників з питань праці є
наступні:
1) участь у розробленні і обговоренні проектів перспективних та поточних планів економічного і соціального розвитку (планів роботи)
підприємств, установ, організацій (якщо це передбачено їх статутами);

2) участь у веденні колективних переговорів, розробці і затвердженні колективних договорів, забезпечення належного їх виконання;

3) заслуховування звітів роботодавця про виконання колективних договорів;

4) ініціювання притягнення до відповідальності осіб, які не виконують зобов’язань за колективними договорами;

5) затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку, вжиття заходів для забезпечення їх додержання;

6) обговорення стану трудової дисципліни і здійснення заходів щодо її зміцнення;

7) застосування за успіхи в праці заходів громадського заохочення, висунення працівників для морального і матеріального заохочення;

8) застосування до членів трудового колективу за порушення трудової дисципліни заходів громадського стягнення (товариське зауваження,
громадська догана);

9) внесення пропозицій щодо застосування до працівників заходів заохочень відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку;

10) участь в обговоренні і схваленні комплексних планів поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контроль за
виконанням цих планів;

11) здійснення громадського контролю за дотриманням роботодавцем актів трудового законодавства, соціального партнерства, локальних
нормативних актів, умов трудових договорів.
Професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська
організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом
їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Трудова правосуб’єктність професійних спілок визначається на

підставі Конституції та міжнародних договорів України, положень
КЗпП України; Закону України «Про професійні спілки, їх права та
гарантії діяльності», інших актів законодавства України та їх
статутів (положень).
До основних умов виникнення трудової правосуб’єктності
професійної спілки можна віднести наступні:

вольова умова організаційно-легалізаційна умова

• Вольова умова набуття професійною
спілкою правосуб’єктності ґрунтується
на тому, що громадяни (працівники)
мають право на основі вільного
волевиявлення без будьякого дозволу
створювати профспілки, вступати до
них та виходити з них на умовах і в
порядку, визначених їх статутами,
брати участь у роботі профспілок.
• Організаційно-легалізаційна умова означає,
що профспілка є досить складним та
багатоаспектним соціально-правовим явищем у
сучасному трудовому праві, що зумовлено
складною структурою профспілок, що включає
такі головні елементи як первинна організація
профспілки, організації профспілки, член
профспілки, профспілковий орган,
профспілковий представник. Профспілки діють
відповідно до законодавства та своїх статутів.
Організація роботодавців - неприбуткова громадська
організація, яка об'єднує роботодавців

ЗУ «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і

гарантії їх діяльності»
«Закон спрямований на підвищення ролі організацій роботодавців,
їх об'єднань у формуванні та реалізації державної соціальної та
економічної політики, регулюванні трудових, соціальних,
економічних відносин, участі у соціальному діалозі»
Допоміжними суб’єктами трудового права є й інші
учасники правовідносин з питань праці (наприклад,
органи державного нагляду (контролю) з питань праці,
органи громадського контролю з питань праці, комісії по
трудових спорах, інші юрисдикційні органи тощо). Їх
правове становище визначається відповідно до
Конституції, КЗпП, інших актів законодавства України.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!