1

Лекція

Тема: «Суб’єкти трудового права. Трудові правовідносини.»

План
1. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права
2. Характеристика суб’єктів трудового права
3. Поняття та складові елементи трудових правовідносин
4. Правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими

Рекомендовано переглянути відео-сюжети за наступними посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=U_Bujx_fpjM
https://www.youtube.com/watch?v=1IetJ4QicLg
https://www.youtube.com/watch?v=ykuTQ7f_Oys

Самостійна робота
1. Державні органи, які виступають суб’єктами трудового права.

Література
Базова
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР України.-1996.-№ 30.-
Ст. 141. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv#n4602
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.71.-Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. – 2004. – № 1. – С. 11. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-
08#Text

Допоміжна
1. Трудове право України: Підручник /за ред. Прокопенко В.І. Трудове право.
– Х.: “Консум”, 2010. – С. 93-124.
2. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С.
Стичинський, І.В.Зуб, В.Г. Ротань – 3-тє видавництво, доповнене та перероблене – К.:
А.С.К., 2009.
3. Трудове право України: Болотіна Н. Б. Трудове право України: Підручник.
– 5 – те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2010.- С. 548- 580.
http://maup.com.ua/assets/files/lib/book/p08_39.pdf
 2

Питання 1. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права

Основними суб'єктами трудового права є сторони трудового правовідношення - працівник і
роботодавець.

Суб’єкти трудового права

1. Громадяни 2. Підприємства 3. Трудові 4. Профспілки 5. Державні 6.

колективи організації Суспільні
організаці
ї
1.1.Наймані 2.1. Державні 3.1. Первинні 4.1.Найнижчі 5.1.Загальнодер- 6.1.Всеук
працівники 2.2. Колективні (бригада, відділ) (бригада) жавні раїнські
1.2.Підприємці 2.3. Приватні 3.2. Структурні 4.2.Середні (республіканські) 6.2.Регіон
(роботодавці) 2.4. Спільні (цех, філіал) (цех) 5.2.Автономної альні
1.3.Працюючі 2.5. Іноземні 3.3.Підприємства, 4.3.Підпри- Республіки Крим 6.3.
власники філії. ємства Місцеві
1.4.Робітники 4.4. Галузі 6.4.Міжна
1.5.Службовці родні
1.6.Молоді
спеціалісти
1.7.Молодь
1.8.Жінки

Суб’єкти трудового права мають специфічну властивість – правовий

статус

1. Правами та обов’язками
Зміст правового статусу визначається 2. Гарантіями прав та
(правосуб’єктність) обов’язків
3. Відповідальністю за
виконання обов’язків і
дотримання прав
Суб’єктами трудових відносин є, з одного боку, працівник, а з одного боку, працівник, а з другого
– роботодавець.
Працівник – громадянин України чи іноземний громадянин, або особа без громадянства, що
перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки
своїй праці виконує певну трудову функцію.
* Мінімальний вік для укладення трудового договору визначено в КЗпП. Тільки в окремих
випадках, враховуючи специфіку праці, законодавством про працю може визначитися максимальна
межа щодо віку працівника.
*Працівником може бути особа, яка володіє трудовою правоздатністю та трудовою дієздатністю.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності,
виду діяльності й галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно
до законодавства виконує найману працю.
Права та обов’язки роботодавця у трудових відносинах безпосередньо здійснює тільки роботодавець -
фізична особа. Інші роботодавці здійснюють свої права через органи управління, визначені
законодавством про працю, іншими законами, нормативно-правовими актами, засновницькими
документами та локальними нормативно-правовими актами.
Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Конституції України, у ст. 2 КЗпП.
Основні обов’язки працівників визначені у ст. 139 КЗпП. до статутних прав та обов’язків працівника,
що характеризують громадян як суб’єктів трудового права, належать такі
Статутні права та обов’язки працівників:
1) Право на працю та відпочинок. Право на заробітну плату.
2) Право на безпечні й здорові умови праці.
3) Право на об’єднання в професійні спілки.
 3

4) Працювати чесно й сумлінно. Дбайливо ставитися до майна роботодавця.

5) Право на безоплатну професійну підготовку, підвищення кваліфікації, перепідготовку.
6) Право на безоплатне підвищення кваліфікації та перепідготовку.
7) Право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів соціального страхування.
При колективній власності її суб'єктами виступають колективи орендарів, колективні
підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання,
професійні спілки, політичні партії, релігійні та інші організації та об'єднання. Право колективної
власності здійснюють вищі органи управління власника — загальні збори, конференції, з'їзди, ради,
правління тощо. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном вищими
органами управління власника може бути покладено на створювані ними органи.
Усі ці органи управління колективним майном в межах наданих їм повноважень володіють,
користуються і розпоряджаються майном, можуть використовувати для трудової діяльності
працю громадян, тому вони також виступають як суб'єкти трудового права.
Індивідуальна власність також може використовуватись громадянами для підприємницької
діяльності особисто або із застосуванням праці найманих працівників. Для здійснення виробничої
діяльності громадяни також можуть створювати підприємства, яким надається статус юридичної
особи.
Висновок: таким чином, при всіх формах власності власник особисто виступає як суб'єкт
трудового права. Але він може передавати належні йому права певним своїм органам, уповноважуючи
їх на проведення господарської та трудової діяльності. Крім того, власник може створювати
підприємства і організації, призначати певних осіб або органи для керівництва цими підприємствами
і організаціями. Створювані власником підприємства і організації, посадові особи, найняті ним для
керівництва створюваними підприємствами і організаціями, виступають суб'єктами трудового права.

Питання 2. Характеристика суб’єктів трудового права

Основними суб'єктами трудового права є сторони трудових правовідносин - працівник і
роботодавець. Як уже зазначалося, трудове право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2
ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня
1998 p. найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в
установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Як
сторона трудових правовідносин працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Необхідно сказати,
що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова
правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової
правосуб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до
систематичної, врегульованої нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова
правоздатність і дієздатність виникають одночасно.
Суб'єктів трудового права наділено правовим статусом, до змісту якого входять такі основні
елементи:
1) трудова правосуб'єктність;
2) основні (статутні) трудові права й обов'язки;
3) юридичні гарантії цих прав і обов'язків;
4) відповідальність за порушення трудових обов'язків.
Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі
права можна класифікувати на:
1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права);
2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права);
3) інші суб'єкти трудового права.
Якщо суб'єктами індивідуальних трудових відносин є роботодавець і найманий працівник, то
суб'єктний склад колективних трудових відносин інший - це роботодавці, організації роботодавців і
їхні об'єднання
Висновок: виходячи з вище викладеного можна сказати що громадяни, наймані працівники та
роботодавці – це є суб'єкти трудового права та виникнення трудової правосуб'єктності
(правоздатність і дієздатність) працівників відбувається за загальним правилом з 16 років.
 4

Питання 3. Поняття та складові елементи трудових правовідносин

Правові відносини — це такі суспільні відносини, які виникають на основі правових норм і їх
учасники наділені суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, що забезпечуються
державою.
Трудові правовідносини є одним із різновидів усієї маси правових відносин, що
складаються у суспільстві, де панує право. По-перше, визначаючи поняття трудових
правовідносин, потрібно керуватися тим, що правовідносинами визнаються суспільні відносини,
які врегульовані правовими нормами, а отже, нормами трудового права.
По-друге, характеризуючи правові відносини у сфері трудового права, необхідно брати до уваги
узагальнююче поняття — трудові правовідносини, яке охоплює весь комплекс самостійних
суспільних відносин. Саме в його основі лежить трудовий договір як головний юридичний факт,
що породжує взаємні права і обов'язки суб'єктів цих правовідносин.
Отже, якщо враховувати, що предмет трудового права становлять, крім власне трудових, ще й
інші самостійні суспільні відносини, то є всі підстави говорити про трудові правовідносини як
сукупність самостійних правовідносин.
Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що
виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини з приводу
встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці та
відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням
трудових спорів та працевлаштуванням громадян.
Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або, як їх
ще прийнято називати, індивідуально-трудові. Тобто це — правовідносини, що виникають на підставі
укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язаний
виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового
розпорядку, а роботодавець у свою чергу зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату і
забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про
працю, колективним договором і угодою сторін.
Власне трудові правовідносини за своїм складом також є непростими, їхніми елементами
називають правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і
охорони праці.
Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини
(соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах), їх ще називають
організаційно-управлінськими правовідносинами між трудовим колективом (чи профспілковим
органом) і роботодавцем, хоча більш відомі вони саме як колективно-трудові правовідносини. Ці
правовідносини, які існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин,
вирізняються суб'єктним складом та підставами виникнення. Йдеться насамперед про правовідносини
соціального партнерства, які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів,
погодження взаємних інтересів та укладення генеральних угод.
Висновок: якщо враховувати, що предмет трудового права становлять, крім власне трудових, ще
й інші самостійні суспільні відносини, то є всі підстави говорити про трудові правовідносини як
сукупність самостійних правовідносин.

Питання 4. Правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими

Поняття «правовідносини» є одним з базових понять правничої науки як юридичного зв’язку
суб’єктів права. Цей юридичний зв’язок закріплюється у трудових правовідносинах через норми
трудового права, положення колективних і трудових договорів і контрактів, норми соціально-
партнерських угод тощо.
 5

Теорія права пов’язує правовідносини з дією норми права і визначає їх як урегульовані нормами
права суспільні відносини.
Виходячи з цього, правовідносини в сфері трудового права – це урегульовані трудовим
законодавством трудові і похідні від них, безпосередньо пов’язані з ними, відносини у сфері праці.
Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва
і використанням цих засобів для створення матеріальних і духовних благ та надання послуг. Таке
поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення
працівників до сфери праці.
Виробничі відносини поєднання робочої сили із засобами виробництва, безпосереднього
створення матеріальних благ і їх розподілу включають суспільні відносини як вольову форму відносин
між працівником і власником та його підприємством, що складаються в зв'язку з реалізацією права на
працю.
Однак, трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують
відносини, в яких праця є їх первинною основою або елементом, що сприяє досягненню головної мети
– майнового чи особистого немайнового соціально значущого результату. Між суб'єктами можуть
виникати відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює суспільні
трудові відносини, і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом.
Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у
суспільстві, що вона не дає можливості визнати ті чи інші відносини власне трудовими. Лише ті
відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування
праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності
створюють цей процес, є суспільно трудовими. Праця становить не тільки первинну основу, а й саме
існування цих відносин.
Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї
здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і спрямовується
правовими нормами, що надають відносинам правову форму. Самі учасники відносин власними
вольовими діями не можуть надати відносинам між собою юридичної форми, якщо відсутня відповідна
правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних до них відносин.

Висновок: виходячи з цього, правовідносини в сфері трудового права – це урегульовані

трудовим законодавством трудові і похідні від них, безпосередньо пов’язані з ними, відносини у сфері
праці.