ПРАВОЗНАВСТВО

Тема 6: Основи ТРУДОВОГО права України

Лекція 6.1: Поняття та зміст трудових правовідносин і

трудового договору (контракту)

ПЛАН
1. Поняття, джерела, система і суб’єкти трудового права.
2. Організаційно-правові механізми забезпечення зайнятості населення.
3. Поняття, ознаки та значення трудового договору (контракту).
4. Конституційно-правові основи охорони праці в Україні.
 Список рекомендованої літератури

• Правознавство: Підручник для студентів ВНЗ / Волошкевич Г.А., Джолос С.В.,

Дробот Ж.А., та ін. Черкаси: Черкас. нац. ун-т. ім. Богдана Хмельницького,
2019. – 686 с.
• Основи правознавства: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І. Крегула. Київ: Київ. нац.
торг.-екон. ун-т., 2018. - 528 с.
• Правознавство: термінологічний словник: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І.
Крегула. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2018. – 268 с.
• Герц А.А., Кравчук С.Й. Правознавство: навч. посіб. Хмельницкий: Хмельн. ун-
т управ. та права, 2017 – 283 с.
 Поняття, джерела, система і суб’єкти
ТРУДОВОГО права

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ – це галузь національного права України, що

представляє собою систему правових принципів і норм, які регулюють трудові
та інші тісно з ними пов'язані суспільні відносини на усіх підприємствах,
установах, організаціях незалежно від їх форми власності, виду діяльності і
галузевої приналежності та закріплюють суспільну організацію праці.

Предмет галузі трудового права – це трудові відносини, які виникають у

результаті укладання та реалізації трудового договору (контракту), відносини
щодо працевлаштування, відносини навчання на виробництвах, а також
відносини які виникають під час вирішення трудових спорів та інші тісно
пов'язані з ними.
 Метод правового регулювання в трудовому праві – це сукупність способів і
засобів, за допомогою яких упорядковуються трудові та інші тісно з ними
пов'язані суспільні відносини, що складають предмет галузі трудового права.
Особливостями методу правового регулювання у трудовому праві є:
1) оптимальне поєднання централізованого та децентралізованого правового
регулювання відносин з питань праці (нормативно-правові акти, акти
соціального партнерства, локальні нормативні акти);
2) оптимальне поєднання диспозитивного та імперативного методів
правового регулювання відносин з питань праці (трудовий договір, соціальне
партнерство та умови праці, дотримання трудової дисципліни, охорона праці);
3) оптимальне поєднання загальних і спеціальних способів захисту трудових
прав (суд, комісія з трудових спорів, страйк);
4) наявність спеціальних санкцій за вчинення правопорушень з питань праці
(дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність).
 ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ – це форми в яких існують норми,
що регулюють суспільні відносини, які є предметом галузі трудового права.

Джерелами трудового права в Україні є:

1) Конституція України від 28.06.1996;
2) Кодекс законів про працю України (КЗпПУ) від 10.12.1971, який
складається з 21 глави (І. Загальні положення, ІІ. Колективний договір, ІІІ.
Трудовий договір, III-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників, ІV.
Робочий час, V. Час відпочинку, VІ. Нормування праці, VII. Оплата праці, VIII.
Гарантії і компенсації, IX. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної
відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, Х.
Трудова дисципліна, ХІ. Охорона праці, ХІІ. Праця жінок, ХІІІ. Праця молоді, XIV.
Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням, XV. Індивідуальні
трудові спори, XVI. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні
підприємствами, установами, організаціями, XVI-А. Трудовий колектив, XVII.
Загальнообов‘язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення,
XVIII. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, ХІХ.
Прикінцеві положення);
 Джерелами трудового права в Україні є (продовження):
3) закони України;
4) міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України (у т.ч. конвенції та рекомендації Міжнародної
організації праці);
5) підзаконні нормативно-правові акти;
6) локальні норми права:
• колективний договір,
• правила внутрішнього трудового розпорядку,
• положення про структурні підрозділи підприємства, установи, організації
тощо.

Система галузі трудового права України – це її внутрішня побудова, що

характеризується єдністю і взаємодією елементів системи, до яких належать
інститути трудового права та норми трудового права.
 Інститут трудового права – це відносно самостійний відокремлений
комплекс норм трудового права, що регулює у межах галузі трудового права
певну сферу або групу однорідних суспільних відносин (інститут організації
зайнятості і працевлаштування, інститут соціального партнерства, інститут
трудового договору, інститут робочого часу та часу відпочинку, інститут
оплати праці, інститут трудової дисципліни тощо).

Норми трудового права – це загальнообов'язкові правила поведінки, що

встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання трудових
та інших тісно з ними пов'язаних суспільних відносин, які складають предмет
галузі трудового права.

Суб’єкти трудових правовідносин – це учасники суспільних відносин, які

наділяються можливістю мати, здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові
права та обов’язки, а у випадках, визначених законом, повноваження з питань
праці, а також нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушень.
 До суб’єктів трудового права належать: працівники; власники підприємств,
установ, організацій; уповноважені власниками органи чи фізичні особи –
роботодавці; трудові колективи; підприємства; установи; організації; державні
органи тощо.

Після укладення трудового договору громадянин стає працівником

(службовцем або робітником), тобто суб’єктом трудового права. Працівники
мають ряд прав і обов’язків, передбачених законом: право на відпочинок, безпечні
умови праці, об’єднання у професійні спілки, обов’язок сумлінно працювати,
додержуватися трудової та технологічної дисципліни тощо.

Громадянин може стати суб’єктом трудового права з 16 років. Але за згодою

одного з батьків або особи, що їх замінює, як виняток, – з 15 років. Учні, у
вільний від навчання час, також за згодою одного з батьків або особи, що їх
замінює, – з 14 років.
 Громадяни можуть виступати як фізичні особи – роботодавці. Вони мають право
на використання праці інших громадян на договірній основі. Таке ж право, у
відповідності з Кодексом законів про працю України від 10.12.71, надане
власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органам.
При цьому власник зобов’язаний забезпечити найманому працівнику соціальні та
економічні права і обов’язки, передбачені законом.
Власник може здійснювати управління процесом праці безпосередньо або за
допомогою уповноваженого ним органу – одноособового (директор, президент або
інші посадові особи) або колегіального (рада, правління, комітет, тощо). Структура
органів управління визначається статутними документами підприємства.

Суб’єктом трудового права є трудовий колектив. Він складається з усіх

громадян, які своєю працею беруть участь у його діяльності на підставі трудового
договору. Права і обов’язки трудового колективу визначені Кодексом законів про
працю України від 10.12.71.
 Учасником багатьох відносин, які виникають в процесі реалізації права
громадян на працю, є професійні спілки. Профспілка – добровільна
неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних
спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

В Україні профспілки здійснюють свою діяльність згідно ст. 36 Конституції

України, Кодексу законів про працю України від 10.12.71 та законів України.
Профспілки незалежні у своїй діяльності і підпорядковуються тільки Закону.
Вони є юридичними особами. Метою діяльності профспілок є захист трудових та
соціально-економічних прав і інтересів членів профспілки.
 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Належна організація зайнятості та працевлаштування в Україні вимагає

формування сучасних механізмів взаємодії органів зайнятості з іншими
суб’єктами у сфері праці. Основними напрямами такої взаємодії є:
1) формування дієвого та гнучкого ринку праці;
2) організація державних програм з питань зайнятості;
3) посилення професійної орієнтації, професійної кваліфікації фізичних
осіб, виходячи з потреб суспільства та держави;
4) стимулювання роботодавців у сфері праці;
5) стимулювання фізичних осіб до самоорганізації у сфері підприємництва
та інших форм зайнятості;
6) підвищення конкурентоспроможності на ринку праці;
7) підтримка громадян, які втратили роботу.
 Законодавство України у сфері зайнятості закріплює низку заходів щодо
сприяння зайнятості населення.
До заходів щодо сприяння зайнятості населення відносяться:
1) професійна орієнтація та професійне навчання;
2) стимулювання діяльності роботодавців, спрямованої на створення нових
робочих місць та працевлаштування безробітних;
3) створення умов для самозайнятості населення та підтримка
підприємницької ініціативи;
4) сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем та запровадження
стимулів для стажування на підприємствах, в установах та організаціях
незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних
осіб, які застосовують найману працю, молоді, яка навчається;
5) сприяння зайнятості інвалідів;
6) забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших роботах
тимчасового характеру.
 Уповноважені суб’єкти владних повноважень з питань зайнятості забезпечують організацію
та реалізацію державних цільових програм, якими передбачено створення нових робочих місць,
та інфраструктурних проектів.
Для стимулювання самозайнятості населення, підприємницької ініціативи центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової
міграції (з 2021 року – Міністерство економіки України), забезпечує надання безоплатних
індивідуальних і групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької
діяльності.
З метою залучення до роботи за відповідною професією (спеціальністю) в селах і селищах
молодому працівнику, який уклав трудовий договір на строк не менш як три роки з
підприємствами, установами та організаціями, що розташовані у таких населених пунктах,
надається житло на строк його роботи та одноразова адресна допомога у десятикратному
розмірі мінімальної заробітної плати.
Особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, мають право
до досягнення встановленого пенсійного віку на одноразове отримання ваучера для підтримання
їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за
професіями
 Належна організація зайнятості та працевлаштування пов’язана з професійною
орієнтацією та професійним навчанням осіб, які шукають роботу.

Професійна орієнтація – комплекс взаємопов’язаних економічних, соціальних,

медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію
процесу професійного самовизначення та реалізацію здатності до праці особи,
виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають
на вибір або зміну професії та виду трудової діяльності.

Професійне навчання – набуття та удосконалення професійних знань, умінь та

навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує
відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та
конкурентоспроможності на ринку праці.
 Поняття, ОЗНАКИ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ
(КОНТРАКТУ)

У відповідності з ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971,

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР – це угода між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник
зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для
виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і
угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці

шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох
підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством,
колективним договором або угодою сторін.
 КОНТРАКТ – це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права,
обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального
забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі
дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту
визначається законами України.

Зміст трудового договору складає сукупність умов, які встановлюють взаємні права
та обов’язки сторін трудового договору. Серед умов трудового договору розрізняють дві
групи: необхідні та факультативні (додаткові).

Необхідними умовами є обставини, які обов’язково повинні бути передбачені

трудовим договором, а саме визначення місця роботи, трудової функції, компенсацій та
пільг працівникам за роботу в важких, шкідливих або небезпечних умовах, умов оплати
праці (розмір тарифної ставки або посадового окладу працівника, доплати, надбавки та
заохочення), режим праці та відпочинку, строк дії та час початку роботи.
Факультативними умовами є обставини, які не повинні бути обов’язково
передбачені трудовим договором, а саме встановлення випробування, нерозголошення
комерційної та службової таємниці, суміщення професій, соціально-побутових пільг тощо.
 Законодавством передбачено дві форми укладення трудового договору: усну та
письмову.
Залежно від строку, на який укладається трудовий договір законодавством
передбачено два їх види: безстроковий трудовий договір (укладення на невизначений
строк) та строковий трудовий договір (укладення на визначений строк, встановлений за
погодженням сторін і на час виконання певної роботи).
При укладенні трудового договору фізична особа обов’язково подає такі документи
– паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, оформлену в
установленому порядку. У випадках, передбачених законодавством, – також документ про
освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Зокрема,
фізичні особи, які не досягли 16 років – свідоцтво про народження; особи, які звільнені із
Збройних Сил України та інших військових формувань – військовий квіток. Особами, які
вперше працевлаштовуються подається диплом або інший документ про освіту чи
професійну підготовку.
При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які
поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність,
походження, реєстрацію за місцем проживання та інші документи, подання яких не
передбачено законодавством.
 Роботодавець при укладенні трудового договору зобов'язаний
ознайомити працівника з колективним договором, правилами внутрішнього
трудового розпорядку та іншими локальними нормативно-правовими актами, які
регулюють його працю.

З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається,

при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін
випробування, що повинно бути зазначено в наказі (розпорядженні) про
прийняття його на роботу.

Укладення трудового договору оформляється наказом (розпорядженням)

роботодавця про прийняття працівника на роботу, з яким ознайомлюють
працівника.
Запис про прийняття на роботу працівника на підставі наказу
(розпорядження) вноситься до трудової книжки.
 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В
УКРАЇНІ

Конституція України (ст.ст. 43, 45, 46), закріплюючи право на працю,

передбачає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. При
цьому використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього
здоров’я роботах забороняється.
Правова регламентація відносин з охорони праці здійснюється також на основі
положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (глава XI «Охорона
праці» (ст.ст. 153-173), глава XII «Праця жінок» (ст.ст. 174-186-1); глава XIII
«Праця молоді» (ст.ст. 187-200), Законів України «Про охорону праці» від
14.10.1992, «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від
23.09.1999 та прийнятих відповідно до них підзаконних нормативних актів.

У сукупності ці акти прийнято вважати законодавством з охорони праці.

 Охорона праці розглядається у трудовому праві як комплексна і багатоаспектна
категорія.
Як економічна категорія охорона праці – це система організаційних, економічних,
фінансових механізмів забезпечення належних, здорових і безпечних умов праці. Фінансові
видатки на охорону праці покладаються на державу і роботодавців.
Як соціальна категорія охорона праці – це система соціальних (соціально-трудових)
гарантій працівникам у сфері охорони праці. Такі гарантії стосуються усіх аспектів відносин з
питань праці (з питань трудового договору, робочого часу, часу відпочинку тощо).
Як правова категорія, охорона праці розглядається у широкому і вузькому розумінні.
У широкому розумінні охорона праці – це система норм трудового права охоронного
призначення. У вузькому розумінні охорона праці, у відповідності зі ст. 1 Закону України
«Про охорону праці» від 14.10.1992, – це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та
засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності.
 Значення охорони праці полягає в тому, щоб:
1) забезпечити збереження життя, здоров’я і працездатності працівників у трудових
відносинах;
2) попередити нещасні випадки, професійні захворювання і аварії;
3) забезпечити дієві гарантії працівникам з охорони праці;
4) забезпечити сучасні механізми і стандарти з охорони праці;
5) посилити дієвість механізмів соціального страхування працівників від нещасних
випадків, професійних захворювань та аварій;
6) забезпечити дієві механізми відшкодування шкоди працівникам (потерпілим) у
результаті нещасних випадків, професійних захворювань та аварій.

Право на охорону праці – це основоположне трудове право працівника,

призначенням якого є забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці з метою
непорушності життя, здоров’я і працездатності.

Основні ознаки права на охорону праці:

1) випливає із змісту права на працю;
2) спрямоване на забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці;
 Основні ознаки права на охорону праці (продовження):
3) забезпечується на національному, галузевому, територіальному та локальному рівнях;
4) метою є непорушність життя, здоров’я і працездатності працівників;
5) реалізується та гарантується у процесі укладення, виконання та припинення
трудового договору;
6) суб’єктивне трудове право стосується інтересів працівників;
7) підлягає державному нагляду та громадському контролю;
8) підлягає судовому захисту.

Право на охорону праці, механізми його реалізації та гарантування тісно пов’язані з

процедурою укладення, виконання і припинення трудового договору.
По-перше, умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать
законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
По-друге, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та
індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові
умови повинні відповідати вимогам законодавства.
 По-третє, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах,
пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам
видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та
інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.
По-четверте, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування
України відповідно до закону.

З правом на охорону праці тісно пов’язані обов’язки працівників з цих питань (ст. 14
Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992). Зокрема, працівники зобов’язані:
дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у
процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати
і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з
машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися
засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому
законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
 Практичне заняття 6.1*
Поняття та зміст трудових правовідносин і трудового договору (контракту)
1.Поняття, джерела, система і суб’єкти трудового права.
2. Поняття, ознаки та значення трудового договору (контракту).
3.. Конституційно-правові основи охорони праці в Україні.

Питання до заняття у формі презентації або доповіді

1. Поняття та акти соціального партнерства у трудовому праві України.
2. 2. Організаційно-правові механізми забезпечення (сприяння) зайнятості населення.
3. Поняття і порядок укладення трудового договору (контракту) та оформлення
трудоввідносин.
4. Конституційно-правові основи охорони праці в Україні.
5. Переміщення та переведення працівника і зміна умов трудового договору.
6. Поняття, підстави та порядок припинення трудового договору (контракту)