Вступ

Україна має вирішити певні проблеми через своє становлення як соціальної,

правової демократичної держави та курсу на перехід до соціально-орієнтованої
ринкової економіки. Формування цивілізованого ринку праці в Україні є одним
із найскладніших завдань. Він може значно покращити використання трудового
потенціалу, як показав досвід роботи в розвинених ринкових економіках. Тим
не менш, існує безліч негативних соціальних наслідків, пов’язаних із
ринковими стосунками в сфері працевлаштування, формуванням попиту та
пропозиції на робочу силу. Безробіття є найболючішим з них.

Держава забезпечує трудові гарантії через низку законодавчих актів,

включаючи Конституцію України, КЗпП, Закони України «Про зайнятість
населення», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про колективні
договори та угоди» та інші, а також міжнародні договори, які були прийняті
відповідно до Конституції України [10].

Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо зайнятості населення.

Щодо предмету, то ним є суспільні відносини в сфері працевлаштування

населення, а також відповідне законодавство та практика його застосування.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та розкрити сутність

і особливості законодавства про працевлаштування в Україні.

1. Поняття зайнятості населення і напрями державної політики у цій

сфері

У сучасній ринковій економіці спостерігається зростання нерівноваги між

попитом і пропозицією на ринку праці. Частина населення відчуває складнощі в
пошуку роботи та віддаляється від активної трудової діяльності. Це призводить
до соціальної напруги в суспільстві, і тому в державі, яка визнає важливість
соціального захисту, велика увага приділяється питанням зайнятості.

Державне регулювання зайнятості та працевлаштування виступає не лише як

захист для безробітних громадян, але й як інструмент регулювання ринку праці.
Громадяни мають право на безкоштовну підтримку з боку державної служби
зайнятості в пошуку роботи. Функціонування ринку праці вимагає
впровадження заходів, спрямованих на створення умов для зменшення
негативного впливу кризових явищ на економічну активність населення,
підтримання зайнятості та запобігання масовим звільненням працівників і
збільшенню рівня безробіття.

Відносини зайнятості в Україні регулюються Законом "Про зайнятість

населення" від 2013 р., Законом України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття", Конституцією України та
іншими законодавчими актами України.

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації

державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо
захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист
від безробіття. У статті 1 частині 1 пункті 7 зазначається, що зайнятість – це не
заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх
особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у
грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють
господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих
на їх власності, у тому числі безоплатно.

Закон визначає певні групи громадян, які розглядаються як працююче

населення. Ці групи включають:

1) Осіб, які працюють на наймовій основі на підприємствах, установах і

організаціях, незалежно від форми власності, включаючи міжнародні та
іноземні організації, як в Україні, так і за кордоном.

2) Громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи

підприємців, осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю,
творчістю, членів кооперативів, фермерів і членів їх сімей, що беруть участь у
виробництві, а також членів особистих селянських господарств, діяльність яких
регулюється Законом України "Про особисте селянське господарство".

3) Особи, які обслуговують Збройні Сили України, Службу безпеки України,

Державну прикордонну службу України, війська внутрішньої та конвойної
охорони, а також Цивільну оборону України, органи внутрішніх справ України,
і інші військові формування, створені відповідно до законодавства України,
включаючи особи, які вибрали альтернативну (невійськову) службу.

4) Люди, які здобувають професійну підготовку, перепідготовку та підвищують

кваліфікацію, відсторонюючись від виробництва; а також ті, що отримують
освіту в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах.

5) Люди, які мають легальне право працювати за кордоном і заробляють там;

6) Люди, які не займаються оплачуваною роботою, але мають працездатність і

фактично надають догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю
першої групи або за особою похилого віку, яка, згідно з висновком медичного
закладу, потребує постійного стороннього догляду, або особою, яка досягла 80
років і отримує підтримку, компенсацію або додаток згідно з чинним
законодавством.
7) Батьки-вихователі, які виховують дітей в дитячих будинках сімейного типу,
прийомні батьки і патронатні вихователі, якщо вони отримують фінансову
підтримку відповідно до законодавства.

8) Людина, що спільно проживає з особою інвалідністю I чи II групи через

психічні розлади і отримує грошову допомогу на надання постійного догляду за
нею, згідно з висновком лікарської комісії медичного закладу та відповідно до
вимог законодавства.

9) Одинокий батько або мати, які надають догляд за дитиною з інвалідністю, та

один із батьків, які виховують дитину як прийомні батьки, батьки-вихователі в
дитячому будинку сімейного типу, усиновители, опікуни або піклувальники
дитини з інвалідністю підгрупи А, мають право на призначення додаткової
допомоги за умов Закону України "Про державну соціальну підтримку осіб з
інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю".

Зайнятість населення представляє собою головну складову соціально-

економічної ситуації, і вона визначається не лише як ключовий показник у
сфері макроекономіки, але також служить відображенням ефективності
соціальної політики держави.

Держава прагне забезпечити зайнятість населення, яке проживає на території

України, шляхом активної соціально-економічної політики, спрямованої на
задоволення їхніх потреб у виборі роботи за власним бажанням, посилення
створення нових робочих місць і підтримки розвитку підприємництва [12].

Державне управління у сфері зайнятості населення означає активний вплив

органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій
на життєдіяльність людей. Цей вплив досягається за допомогою законодавчих,
організаційних, фінансових, адміністративних та інших заходів, спрямованих
на підтримку, компенсацію та регулювання соціальних процесів у сфері
зайнятості та боротьбу з безробіттям.

Діяльність державної політики у сфері зайнятості населення реалізується за

напрямками, які вказані у статті 15, частині 1 Закону України "Про зайнятість
населення", а саме:

Пріоритетом при втіленні активної соціально-економічної політики держави є

гарантування повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.

Держава несе відповідальність за створення та виконання політики в галузі

зайнятості населення.

Населенню повинні бути надані рівні можливості для реалізації їхнього

конституційного права на працю.
Сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення
соціального захисту населення від безробіття.

Стаття 5 Закону визначає ряд гарантій у галузі зайнятості для громадян:

Держава забезпечує громадянам у сфері зайнятості:

Свободу вибору місця працевлаштування і виду діяльності, а також можливість

вільно обирати або змінювати професію.

Отримання заробітної плати відповідно до встановленого законодавством

режиму.

Професійну орієнтацію, що допомагає особам самостійно визначити свої

таланти та можливості у сфері праці.

Можливість професійного навчання відповідно до індивідуальних здібностей і

потреб на ринку праці.

Визнання результатів неформального професійного навчання в робітничих

професіях.

Безоплатну допомогу у пошуку роботи, виборі підходящої позиції та

інформацію про ситуацію на ринку праці та його перспективи.

Соціальний захист у разі втрати роботи.

Захист від дискримінації та незаконного відмови в наймі на роботу чи

незаконного звільнення.

Додаткову підтримку у пошуку роботи для певних категорій громадян.

У системі управління зайнятістю населення в Україні сформувалася певна

модель, яка включає такі взаємопов'язані інститути:

Законодавство України про зайнятість населення — це комплекс правових

норм, які регулюють відносини у сфері праці та соціальних аспектів зайнятості.

Мінімальний розмір оплати праці — це встановлений законодавством

мінімальний розмір оплати праці, який гарантується працівникам за виконану
роботу.

Заходи пасивної політики підтримки зайнятості населення, які впроваджуються

через діяльність Державної служби зайнятості, включають заходи, спрямовані
на підтримку осіб, які шукають роботу та потребують допомоги у збереженні
зайнятості.
Основним напрямком діяльності державної служби зайнятості населення
полягає у виконанні заходів, пов'язаних з наданням допомоги безробітним
особам у рамках пасивної політики. Зокрема, Державна служба зайнятості
відповідає за контроль над використанням коштів Фонду загальнообов'язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття. Ефект
виплати допомоги безробітним полягає в її впливі на рішення та дії індивідів,
оскільки вона створює альтернативний джерело доходу в разі втрати роботи і
визначає мотивацію громадян. За низького рівня допомоги по безробіттю,
особи, які активно шукають роботу і не мають інших джерел доходу,
відчувають тиск на якнайшвидше знайдення заняття, не обов'язково на своєму
першому виборі, але на доступному варіанті. Одночасно, знижений рівень
мінімальної заробітної плати сприяє збереженню більшої кількості
низькооплачуваних робочих місць, що допомагає утримувати безробіття на
низькому рівні та забезпечує стабільно високий рівень зайнятості населення.
Однак існує ризик збільшення неофіційного сектору праці, в якому люди
працюють без офіційних документів та правового захисту [5].

Поняття державної політики управління зайнятістю населення, як і інші

терміни, може бути розглянуте в у вузькому і широкому контексті. У вузькому
розумінні ця політика спрямована на максимальне залучення економічно
активного населення до трудової діяльності. У цьому випадку об'єктом
державної політики управління зайнятістю населення є безробітні громадяни, а
її метою є підтримка низького рівня безробіття та зменшення його наслідків.

У широкому розумінні державна політика управління зайнятістю населення є

складовою соціально-економічної політики України і включає комплекс
заходів, таких як створення гідних робочих місць, забезпечення економіки
необхідними кадрами з відповідною професійно-кваліфікаційною структурою,
розподіл та ефективне використання робочої сили.

У сучасній Україні існують серйозні проблеми, пов'язані з гарантуванням

ефективної зайнятості населення [6]. Тому державне управління в галузі
зайнятості стає дуже актуальним і включає вирішення таких завдань:

Зменшення рівня безробіття.

Ліквідація наслідків безробіття і його негативних впливів.

Забезпечення ефективного працевлаштування населення.

Забезпечення мінімального рівня заробітної плати та інших аспектів сфери

зайнятості.
В Україні існує законодавче, інституційне та фінансове забезпечення для
впровадження механізму державного управління у галузі зайнятості населення.
Однак, ефективність цього механізму може бути оцінена лише через аналіз
загальних тенденцій на ринку праці в Україні, вивчення розміру та причин
безробіття, а також аналіз тіньового сектору зайнятості.

2. Органи, які здійснюють працевлаштування

Проблема працевлаштування є актуальною в Україні, як і в багатьох інших

країнах. Шляхом організації та регулювання ринку праці, а також
забезпеченням громадян роботою, державні та інші органи відіграють важливу
роль у соціальному та економічному розвитку країни.

Громадяни, які не мають роботи, мають два варіанти: вони можуть самостійно
шукати роботу або звертатися до уповноважених органів та підприємств для
отримання допомоги у пошуку роботи. Процес пошуку роботи включає в себе
різноманітні юридичні, економічні та організаційні заходи, спрямовані на
забезпечення права особи на зайнятість. Працевлаштування є важливою
передумовою для забезпечення зайнятості та захисту прав громадян на працю.

Головним органом в системі центральних органів виконавчої влади,

відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері
зайнятості населення, є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної
політики. Він також відповідає за координацію і контроль за виконанням
основних напрямів державної політики у сфері зайнятості населення.

Цей центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики спільно з

центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у
сфері зайнятості населення та трудової міграції, забезпечує виконання цих
політичних напрямів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, виконує
свої повноваження безпосередньо і через територіальні органи в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у
містах та містах.

Центральний орган виконавчої влади, що відповідає за реалізацію державної

політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а також його
регіональні підрозділи мають такі основні завдання:

Здійснення державної політики у сфері зайнятості населення та трудової

міграції.
Подання пропозицій Міністру – керівнику центрального органу виконавчої
влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у
сфері зайнятості населення.

Допомога громадянам у пошуку відповідної роботи.

Надання послуг роботодавцям щодо підбору працівників.

Участь у організації тимчасових робіт та громадських заходів.

Підтримка громадян у створенні власного бізнесу, включаючи надання

консультацій як індивідуально, так і у формі групових зустрічей.

Впровадження заходів для запобігання масового звільнення працівників,

профілактики страхових випадків, підтримки мобільності робочої сили та
зайнятості в регіонах з високим рівнем безробіття, монофункціональних містах
та залежних від міста населених пунктах.

Організація навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних з

урахуванням поточних та майбутніх потреб ринку праці.

Проведення професійної орієнтації населення.

Додаткова підтримка працевлаштуванню осіб, які мають обмежені можливості

на ринку праці.

Здійснення контролю над використанням коштів Фонду загальнообов'язкового

державного соціального страхування України на випадок безробіття
роботодавцями та безробітними.

У розділі 3, частині 1 Положення про Державну службу зайнятості зазначено,

що Державна служба зайнятості України є ключовим органом, що здійснює
працевлаштування в країні. ЇЇ діяльність координується положеннями, що
затверджується Мінекономіки.

Її завданням є забезпечення громадян роботою, підвищення їхньої кваліфікації,

трудового розвитку та створення сприятливих умов для роботодавців.
Державна служба зайнятості України (далі - ДСЗУ) надає ряд послуг,
включаючи:

Послуги з пошуку роботи для безробітних громадян, включаючи консультації,

підбір вакансій і підтримку при працевлаштуванні.

Професійну перепідготовку та навчання для підвищення кваліфікації

безробітних та інших громадян.

Підтримку підприємців та створення умов для самозайнятості.

Збір та аналіз інформації щодо ринку праці та прогнозування тенденцій.

Детальніше про функції:

Забезпечення зайнятості безробітних громадян:

ДСЗУ надає безробітним громадянам інформацію про можливості

працевлаштування та консультує їх у пошуку роботи.

Вони надають підтримку в оформленні документів, необхідних для пошуку

роботи та отримання соціальних виплат.

Професійна підготовка та перепідготовка:

ДСЗУ розвиває програми професійної підготовки та навчання, спрямовані на

підвищення кваліфікації безробітних та інших громадян для їхнього
подальшого працевлаштування.

Ця служба співпрацює з навчальними закладами, підприємствами та

роботодавцями для розробки навчальних програм та стажування.

Сприяння самозайнятості та підприємницькій діяльності:

ДСЗУ сприяє розвитку підприємництва та самозайнятості через надання

консультацій та підтримки підприємцям та стартапам.

Вони можуть надавати фінансову допомогу для створення власного бізнесу.

Аналіз ринку праці та прогнозування тенденцій:

ДСЗУ здійснює аналіз ринку праці та вивчає його структуру, розвиток та

потреби.

Вони проводять дослідження і аналізують статистичні дані для прогнозування

тенденцій на ринку праці та розробки ефективних заходів для
працевлаштування громадян.

Регулювання ринку праці та забезпечення соціальної стабільності:

ДСЗУ встановлює стандарти у сфері праці та працевлаштування, розробляє

законодавство та нормативні акти.

Вони сприяють зменшенню безробіття та підтримують ефективний ринок

праці.

Державна служба зайнятості України діє відповідно до законодавства України

та має свої відділення та центри по всій країні. Вони активно співпрацюють з
роботодавцями, навчальними закладами, громадськими організаціями та
іншими зацікавленими сторонами для забезпечення ефективного
функціонування ринку праці в Україні.

Центральний апарат Служби, регіональні та базові центри зайнятості є

публічними юридичними особами, які мають самостійний баланс, рахунки в
органах Державної казначейської служби України та банківських установах, а
також володіють кутовими штампами та печатками із зображенням Державного
Герба України, їхнім найменуванням та кодом за Єдиною державною
реєстрацією юридичних осіб (ЄДРПОУ), а також іншими печатками та
штампами (якщо це необхідно).

Центральний апарат Служби є головною державною установою в

централізованій системі державних установ Служби. Центральний апарат
Служби здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через регіональні і
базові центри зайнятості, їхні філії, навчальні заклади Служби та інші юридичні
особи, які підпорядковані Службі. Важливо відзначити, що Центральний апарат
Служби є неприбутковою державною установою.

Управління Служби має свого керівника, якого називають Голова. Призначення

та звільнення Голови Центрального апарату Служби здійснюється державним
секретарем Міністерства соціальної політики України. Крім того, Голова може
мати заступників, включаючи Першого заступника, і радників.

Регіональні центри зайнятості є державними установами, які не мають

прибуткової мети, і підпорядковані та підконтрольні Центральному апарату
Служби. Директор регіонального центру зайнятості відповідає за керівництво
цим центром та може мати заступників.

Базові центри зайнятості також є державними установами, які не мають

прибуткової мети. Вони підпорядковані та підзвітні регіональному центру
зайнятості і створюються на рішення Голови Центрального апарату Служби.
Директор базового центру зайнятості відповідає за його управління і може мати
заступників.

Регіональні та базові центри зайнятості мають право видавати накази, які

стосуються організаційних та управлінських аспектів їхньої діяльності. До того
ж, філії регіонального та базового центрів зайнятості можуть бути створені у
містах, районах та районах у містах з метою забезпечення більшої доступності
послуг громадянам.

Служба виконує широкий спектр завдань та функцій у сферах зайнятості

населення, управління трудовою міграцією та забезпечення соціального захисту
в разі безробіття. Крім цього, Служба виконує функції, які полягають в
управлінні Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття. Ці функції визначені відповідними законами
України, такими як "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення".

У місці мого постійного проживання – Ковельському районні Волинської

області також функціонують структурні підрозділи служби зайнятості.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України від 18.10.2022 року

№3907 «Про реорганізацію державних установ Державної служби зайнятості»,
наказу Міністерства економіки України від 02.11.2022 року №4325 «Про
утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру
зайнятості», наказу Державного центру зайнятості від 08.12.2022 року №128
«Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби
зайнятості», наказу Волинського обласного центру зайнятості від 15.12.2022
року №324 «Про утворення філій», наказу Волинського обласного центру
зайнятості від 15.12.2022 року №325 «Про затвердження граничної чисельності,
організаційних структур та штатних розписів філій Волинського обласного
центру зайнятості», з 15 грудня 2022 року Ковельський міськрайонний центр
зайнятості було реорганізовано шляхом приєднання до нього: Любомльської,
Ратнівської, Старовижівської, Турійської, Шацької районних філій.

Утворено Ковельську філію Волинського обласного центру зайнятості зі

штатною кількістю – 55 чоловік та новою структурою, а саме:

Директор

Заступник директора

Відділ кар’єрного консультування

Відділ рекрутингу та взаємодії з роботодавцями

Провідний юрисконсульт

Провідний інженер з комп’ютерних мереж

Любомльський відділ

Ратнівський відділ

Старовижівський відділ

Турійський відділ

Шацький відділ

3. Правовий статус громадян, які шукають роботу, і безробітних.

В законодавстві відсутнє чітке тлумачення терміну "безробіття". Однак Закон
України "Про зайнятість населення" встановлює критерії для визнання осіб як
безробітних. Згідно з цим законом, безробітними вважаються особи у віці від 15
до 70 років, які, унаслідок відсутності роботи, не мають заробітку або інших
законом передбачених джерел доходів для забезпечення свого існування і які
готові та здатні приступити до праці.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги

реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як
джерела існування.

Цей закон також передбачає, що кожна особа має право на соціальний захист у
випадку безробіття, який може бути реалізований через:

участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні в разі

втрати роботи, що передбачає надання матеріальної підтримки;

надання безкоштовних соціальних послуг, включаючи інформаційно-

консультаційні та профорієнтаційні послуги, професійну підготовку,
перепідготовку, підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці,
підтримку працевлаштування, включаючи фінансову підтримку для
самозайнятих та реалізацію підприємницьких ініціатив згідно із
законодавством;

забезпечення особливих гарантій для працівників, які втратили роботу у зв'язку

зі змінами в організації виробництва та праці;

надання додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій населення, які

не можуть конкурувати на ринку праці на рівних умовах.

Факт безробіття визначається згідно з Положенням про порядок реєстрації,

перереєстрації та уведення в облік громадян, які активно шукають роботу або
перебувають у стані безробіття. Це також включає умови, за яких громадянам
може бути призначена матеріальна допомога під час професійної підготовки та
перепідготовки. Відповідне положення було схвалене Постановою Кабінету
Міністрів України від 27 квітня 1998 року, номер 578.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на

випадок безробіття" визначає різновиди підтримки для безробітних,
включаючи:

Допомога по безробіттю: Це включає в себе регулярні виплати безробітним, а

також одноразові виплати для тих, хто прагне розпочати власний бізнес.
Допомога на поховання: У випадку смерті безробітного або особи, яка
знаходилася на його утриманні, передбачається допомога на поховання.

Згідно з цим законом та Законом України "Про зайнятість населення",

безробітним надаються різні види соціальних послуг, включаючи:

Професійна підготовка та перепідготовка: Навчання в професійно-технічних та

вищих навчальних закладах, а також на курсах, організованих державною
службою зайнятості.

Пошук роботи та працевлаштування: Надання допомоги в пошуку підходящої

роботи, включаючи організацію громадських робіт для безробітних.

Компенсація для роботодавців: Надання компенсацій роботодавцям, які

працевлаштовують безробітних.

Ваучери для підтримки конкурентоспроможності: Виділення ваучерів для

перепідготовки та підвищення кваліфікації за певними професіями для
сприяння конкурентоспроможності на ринку праці.

Заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб: Здійснення заходів,

щоб допомогти внутрішньо переміщеним особам знайти роботу.

Важливо відзначити, що статус безробітного може бути наданий таким особам:

Особа працездатного віку до призначення пенсії: Це стосується людей, які не

досягли пенсійного віку, але через відсутність роботи не отримують заробітку
чи інших законом передбачених доходів. Вони повинні бути готові та здатні
приступити до праці.

Інвалід до досягнення пенсійного віку: Це може стосуватися осіб, які є

інвалідами, не досягли пенсійного віку і отримують пенсію по інвалідності або
соціальну допомогу.

Особа молодша 16-річного віку: Це включає осіб, які працювали та були

звільнені через зміни в організації виробництва та праці, такі як припинення
або перепрофілювання підприємств, установ та організацій, скорочення штату
працівників.

Отримання такого статусу відбувається на основі особистої заяви, поданої з

першого дня реєстрації у територіальних органах виконавчої влади, які
відповідають за політику у сфері зайнятості та трудової міграції. Це може бути
здійснено незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

До основних прав безробітного можна віднести наступне:

Безоплатне одержання послуг від територіальних органів центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення
та трудової міграції: Це включає в себе послуги з пошуку відповідної роботи та
допомогу у працевлаштуванні, в тому числі на тимчасові громадські роботи.
Також, безробітні мають право на консультації, інформаційну та
профорієнтаційну підтримку для вибору або зміни своєї діяльності.

Матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги:

Безробітні мають право на фінансову підтримку у випадку втрати роботи та
отримання різних соціальних послуг [9].

Збереження права на отримання допомоги по безробіттю під час участі в

тимчасових громадських роботах: Це право зберігається на період участі в
таких роботах, включаючи заміщення тимчасово відсутнього працівника,
протягом до 180 днів. Розміри допомоги визначаються на момент укладення
трудового договору на участь у таких роботах.

Право на оскарження, включаючи подання скарг до суду: Безробітні мають

право оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також посадових осіб
цих органів, які порушують їх права в сфері зайнятості.

Підвідомча для безробітного робота вважається та, яка відповідає освіті,

професії (спеціальності) та кваліфікації особи, з урахуванням наявності
транспортного обслуговування, визначеного рішенням місцевої державної
адміністрації або виконавчим органом відповідної ради. Заробітна плата
повинна бути не менше, ніж заробітна плата цієї особи за її останнім місцем
роботи, враховуючи середній рівень заробітної плати в регіоні за попередній
місяць, де особа є зареєстрованою як безробітний.

Для тих, хто не має спеціальності та вперше шукає роботу, відповідним

вважається варіант, який передбачає початкову професійну підготовку,
зокрема, непосредствено на робочому місці. У випадку осіб, які мають намір
відновити трудову діяльність після перерви, яка триває більше шести місяців,
відповідним вважається вибір роботи, пов'язаної із попередньою професією на
останньому місці роботи, або працевлаштування з можливістю пройти
передварительну перепідготовку за новою спеціальністю. Це може бути
здійснено за направленням територіального органу центрального виконавчого
органу, який відповідає за державну політику в сфері зайнятості населення та
трудової міграції.

Допомога по частковому безробіттю надається застрахованим особам

територіальним органом центрального виконавчого органу, що відповідає за
державну політику в сфері зайнятості та трудової міграції. Це стосується
випадків, коли працівники втрачають частину заробітної плати через вимушене
скорочення робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва
продукції, при цьому трудові відносини не припиняються. Умови для
отримання допомоги включають тривалість зупинення виробництва не менше
трьох і не більше шести місяців, що має невідворотний та тимчасовий характер.
Зупинення повинно охоплювати не менше 20% працівників підприємства або
цеху, де структурний підрозділ здійснює всі етапи технологічного процесу.
Також, воно повинно бути визнане вимушеним, і про це повинно бути
письмово повідомлено територіальний орган, враховуючи консультації з
роботодавцем та виборним органом профспілкової організації. Роботодавець
також зобов'язаний повідомляти територіальний орган письмово про можливе
зупинення виробництва в строки, визначені відповідним центральним органом
виконавчої влади.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття" (ст. 22), право на допомогу по безробіттю
виникає для застрахованих осіб з восьмого дня після їх реєстрації в
установленому порядку у державній службі зайнятості. Залежно від страхового
стажу, це право мають особи, визнані безробітними, страховий стаж яких за 12
місяців перед реєстрацією як безробітних складає не менше шести місяців,
згідно з Державним реєстром загальнообов'язкового державного соціального
страхування.

Якщо застрахована особа, визнана безробітною, має страховий стаж менше

шести місяців за даними Державного реєстру, або була звільнена із
попереднього місця роботи з підстав, передбачених відповідними статтями
Кодексу законів про працю України, вона має право на мінімальний розмір
допомоги по безробіттю.

Важливо відзначити, що розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб

визначається у відсотках від їхнього середньомісячного доходу і залежить від
страхового стажу. Наприклад, для осіб із стажем до 2 років, допомога становить
50%, а для тих, у кого стаж понад 10 років, розмір допомоги складає 70%.

Допомога по безробіттю виплачується в різних розмірах протягом перших 180

календарних днів безробіття, де перші 90 днів забезпечуються 100% розміром
допомоги, наступні 90 днів - 80%, а після цього періоду - 70%.

Гарантії для осіб, які знаходяться у стані безробіття, можна розділити на дві
основні категорії: гарантії в галузі працевлаштування та гарантії у сфері
соціальної підтримки.

У галузі зайнятості безробітним особам надається ряд гарантій, таких як

безкоштовна допомога у виборі відповідної роботи та працевлаштуванні з
урахуванням їхніх особистих вмінь, навичок, професійної підготовки і освіти, а
також урахуванням суспільних потреб. Ці гарантії включають консультаційні,
інформаційні та профорієнтаційні послуги. Також передбачено професійне
навчання для безробітних і захист від будь-яких форм дискримінації на різних
етапах процесу працевлаштування. Можливість тимчасового працевлаштування
забезпечується через участь у платних громадських роботах та інші способи.

У сфері соціальної підтримки реєстрованим безробітним гарантується виплата

допомоги по безробіттю, включаючи одноразову виплату для тих, хто планує
розпочати підприємницьку діяльність. Також передбачено виплату допомоги на
поховання у випадку смерті безробітного або особи, яка перебувала на його
утриманні.

Зареєстровані особи, які перебувають у стані безробіття, повинні: 1) активно та

самостійно або з допомогою територіальних органів центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення
та трудової міграції, здійснювати пошук роботи, включаючи участь у
конкурсних відборах роботодавців; 2) відвідувати територіальний орган
центрального органу виконавчої влади, де вони зареєстровані як безробітні, в
узгоджений із ним час, але не рідше одного разу на тридцять календарних днів;
3) слідувати письмовим індивідуальним рекомендаціям щодо
працевлаштування, зокрема брати участь у заходах, спрямованих на сприяння
забезпеченню зайнятості населення; 4) повідомляти територіальний орган
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про
будь-які обставини, що призвели до припинення їхньої реєстрації.

Строге виконання всіх зобов'язань, покладених на безробітних законом України

"Про зайнятість населення", є необхідною умовою для успішного пошуку
роботи.

За результатами аналізу статистичних даних Ковельської філії Волинського

обласного центру зайнятості - протягом січня – жовтня 2023 року у статус
безробітного отримали – 2368 чоловіків.

З них: (робітники – 1229 чол., службовці – 783 чол., без професії – 360 чол.),
жителі сільської місцевості – 1119 чол., внутрішньо переміщених осіб – 223
чол., Особи з інвалідністю – 249 чол.
 4. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які
шукають роботу, і безробітних.

Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які

шукають роботу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
30.03.2023 р. № 446. Цей Порядок визначає процедуру реєстрації,
перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу центром
зайнятості державної служби зайнятості.

Центр зайнятості реєструє осіб, які шукають роботу, незалежно від їх місця
проживання чи перебування. Для реєстрації необхідно надати паспорт
громадянина України або інший документ, що підтверджує особу та
громадянство, або єДокумент (на період воєнного стану), а також довідку про
присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків. Особи
повинні також представити інформацію про освіту, досвід роботи, зайнятість
або трудові відносини.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні та

мають статус біженців або осіб, які потребують додаткового захисту,
пред'являють посвідку на постійне проживання, посвідчення біженця або
особи, яка потребує додаткового захисту, або документи, що підтверджують
надання тимчасового захисту, чи дозвіл на імміграцію.

Особи з інвалідністю, які ще не досягли пенсійного віку та отримують пенсію

по інвалідності або державну соціальну допомогу, пред'являють копію довідки
від медико-соціальної експертної комісії та, за наявності, індивідуальну
програму реабілітації.

Кар'єрний радник відповідає за організацію послуг для безробітних та осіб, які

шукають роботу, з метою полегшення їхнього працевлаштування. Діяльність
кар'єрного радника включає:

Надання консультацій з питань працевлаштування, включаючи інформацію про

вакансії, самостійний пошук роботи та можливості підприємницької діяльності.

Консультування щодо можливостей професійної підготовки, перепідготовки,

розвитку професійних навичок та компетентностей, які важливі на ринку праці.

Проведення профорієнтації та професійної діагностики для визначення

найбільш підходящих напрямків розвитку кар'єри.

Інформування про компанії та агентства, які надають послуги з посередництва

у працевлаштуванні, а також про умови працевлаштування іноземців та осіб без
громадянства в Україні.
Щоб отримати статус безробітного, особа, яка шукає роботу, повинна подати
заяву і пред'явити наступні документи: паспорт громадянина України або
інший документ, який підтверджує особу та громадянство, довідку про
присвоєння реєстраційного номера облікової картки, а також трудову книжку
(або цивільно-правовий договір чи документ, що підтверджує припинення
попереднього виду зайнятості), і документ про освіту. Додатково, особи, які
служили у строковій військовій службі, повинні пред'явити військово-
обліковий документ.

Особа, яка шукає роботу, може подати заяву про надання або поновлення
статусу зареєстрованого безробітного особисто в обраний центр зайнятості,
відвідавши його особисто, або в електронній формі через Єдиний державний
вебпортал електронних послуг (Портал Дія), мобільний додаток Порталу Дія
чи, в разі технічної можливості, на офіційному веб-сайті Державного центру
зайнятості. У випадку використання технічних засобів електронних
комунікацій з електронним підписом на основі кваліфікованого сертифіката
також можливо подати заяву.

Форма заяви про надання або поновлення статусу зареєстрованого безробітного

при подачі особисто до центру зайнятості чи в електронній формі на
офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості підтверджується цим
самим центром зайнятості.

У випадку, коли особа, що шукає роботу, подає заяву про отримання або
оновлення статусу зареєстрованого безробітного в електронній формі через
Портал Дія або, за наявності технічної можливості, на офіційному веб-сайті
Державного центру зайнятості, така особа:

Заповнює та підписує заяву про надання або оновлення статусу зареєстрованого

безробітного та заяву про призначення або оновлення виплати допомоги по
безробіттю, які формуються через Портал Дія або офіційний веб-сайт
Державного центру зайнятості.

Подає ці заяви до обраного нею центру зайнятості.

Обирає та/або відкриває поточний рахунок.

При подачі електронної заяви про надання або оновлення статусу

зареєстрованого безробітного, особа прикріплює скановані копії документів,
зазначених в пунктах 18-20 цього Порядку. Документи не подаються, якщо
відомості про них можуть бути отримані та підтверджені електронно
взаємодією між Порталом Дія та електронними інформаційними ресурсами
органів державної влади.
У випадку введення воєнного стану, при поданні електронної заяви через
Портал Дія, вимоги до представлення документів особою, яка перебуває на
територіях, визначених пунктом 4 цього Порядку (починаючи з 7 травня 2022
р.), не застосовуються.

Особа може подати заяву про припинення реєстрації безробітного в

електронній формі за допомогою Порталу Дія або, якщо це технічно можливо,
на офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості.

Заява про припинення реєстрації безробітного повинна містити такі дані:

Прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності).

Унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за

наявності).

Найменування центру зайнятості, в якому особа зареєстрована.

Підстава для припинення реєстрації.

Дата припинення реєстрації безробітного визначається як день реєстрації заяви

в центрі зайнятості в робочий час. Заяви вважаються отриманими і
реєструються в центрі зайнятості у той же день, якщо вони подані в робочий
час. Якщо заява подана у неробочий час робочого дня, пізніше ніж за годину до
закінчення робочого дня, в святковий або вихідний день, то вона реєструється у
перший робочий день, що настає за днем її подання.

Відмова у наданні статусу безробітного може мати наступні підстави:

Відсутність на дату розгляду заяви документів, таких як трудова книжка,

документ про освіту або його дублікат.

Встановлення факту зайнятості особи, зокрема отримання повідомлення від

роботодавця про її працевлаштування.

Подання заяви про статус безробітного особою, яка не відповідає критеріям,

визначеним в частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість
населення".

Письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи.

Невідвідування роботодавця та неподання письмової відповіді про результати

співбесіди в установлений строк без поважних причин.

Неповернення особою отриманих коштів за період попередньої реєстрації, що

була припинена на підставі відповідних пунктів Порядку.
У випадку відмови, особа може повторно подати заяву не раніше, ніж через сім
календарних днів з дня прийняття рішення.

Рішення центру зайнятості про відмову може бути оскаржене в порядку,

визначеному законодавством.
Індивідуальний план працевлаштування представляє собою комплекс заходів,
які кар'єрний радник та особисто зареєстрований безробітний повинні вжити
для досягнення працевлаштування або здійснення іншого виду зайнятості. Цей
план включає в себе наступні аспекти:

а) Узгоджені права та обов'язки між кар'єрним радником та безробітним.

б) Заходи, пов'язані із пошуком роботи, співпрацею з роботодавцями та

проведенням переговорів щодо умов працевлаштування.

в) Заходи, спрямовані на отримання освітніх послуг та вибір суб'єкта освітньої

діяльності.

г) Перелік активних заходів для забезпечення зайнятості.

ґ) Умови залучення суб'єктів господарювання, що надають послуги з

посередництва у працевлаштуванні безробітного.

д) Строки, звітність, порядок інформування про виконання заходів, визначених

у плані, форми співпраці та підтвердження вжиття заходів, кількість заходів та
зустрічей з кар'єрним радником та іншими співробітниками центру зайнятості.

д) Умови внесення змін та відповідальність кожної із сторін за невиконання чи

неналежне виконання індивідуального плану працевлаштування.

Згідно з індивідуальним планом працевлаштування, зареєстрований

безробітний повинен регулярно відвідувати центр зайнятості, в якому він
зареєстрований, не менше одного разу за 30 календарних днів, за винятком
ситуацій, які виникають у зв'язку з надзвичайними обставинами. Якщо
зареєстрований безробітний з якої-небудь поважної причини не може
звернутися до центру зайнятості протягом визначеного терміну, встановленого
кар'єрним радником, він повинен здійснити візит не пізніше наступного дня
після закінчення періоду, коли перешкоди для відвідування центру зайнятості
були усунені. При цьому необхідно надати відповідні документи для
підтвердження наявності обставин, що унеможливлюють вчасне відвідування,
такі як медична довідка, свідоцтво про смерть родича, документи про догляд за
хворою дитиною, а також інші відповідні документи.
Причини, через які центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного
детально описані у пункі 32 постанови Кабінету Міністрів України від
30.03.2023 р. № 446.

Процес перереєстрації безробітного розпочинається з моменту подання

відповідної заяви, при умові пред'явлення або подання необхідних документів і
відомостей, визначених у пунктах 18-20 цього Порядку.

Перереєстрація або нова реєстрація безробітного можлива лише за умови

повернення коштів (у випадку прийняття рішення про повернення суми
матеріального забезпечення та вартості соціальних послуг за попередньої
реєстрації внаслідок розслідування страхового випадку, судового рішення чи
інших обставин, передбачених законодавством) і не раніше, ніж через 90
календарних днів з моменту припинення попередньої реєстрації.

Особам, чия попередня реєстрація була припинена відповідно до визначень

абзацу другого підпункту 3 пункту 32 цього Порядку, дозволяється провести
перереєстрацію в центрі зайнятості не раніше, ніж через 90 календарних днів
після завершення попередньої реєстрації.

Перереєстрація безробітного можлива не раніше, ніж через 30 календарних днів

від дати припинення його попередньої реєстрації, відповідно до положень
підпункту 4 пункту 32 цього Порядку.

Станом на 01.11.2023 на обліку у Ковельській філії Волинського обласного

центру зайнятості перебуває 719 безробітних.

З них: чоловіки – 242 чол., жінки – 477 чол. (66.3%), молодь о 35 років – 201
чол., скорочені – 33 чол., квотна категорія – 250 чол., учасники бойових дій – 37
чол., особи з інвалідністю – 47 чол. За рівнем освіти: вища – 303 чол.,
професійно-технічна – 229 чол., загальна середня – 187 чол.

5. Матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про зайнятість населення", кожна особа

має право на соціальний захист у випадку втрати роботи. Це забезпечується
через участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на
випадок безробіття, що забезпечує матеріальну підтримку у разі втрати роботи.
Крім того, надаються безоплатні соціальні послуги, такі як інформаційно-
консультаційні та профорієнтаційні послуги, професійна підготовка,
перепідготовка та підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці.
Також забезпечуються особливі гарантії працівникам, які втратили роботу
через зміни в організації виробництва і праці, та надаються додаткові гарантії
зайнятості для тих категорій населення, які мають ускладнений доступ до
ринку праці [11].

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року встановлені державні
гарантії, що включають у себе матеріальне забезпечення при виникненні
безробіття та надання соціальних послуг за рахунок коштів, збирається Фондом
загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок
безробіття.

Право на матеріальне забезпечення у разі безробіття та користування

соціальними послугами наступних категорій осіб:

Застраховані особи: вони мають право на матеріальне забезпечення у випадку

втрати роботи та надання соціальних послуг.

Незастраховані особи:

Військовослужбовці: особи, які служили у Збройних Силах, Державній

прикордонній службі, внутрішніх військах тощо, і вийшли із служби у зв'язку із
скороченням чисельності без права на пенсію.

Особи, які вперше шукають роботу та інші незастраховані особи: вони можуть
скористатися матеріальним забезпеченням та послугами, якщо зареєструються
як безробітні.

Громадяни України, що працюють за кордоном: якщо ці особи не застраховані

в системі соціального страхування країни праці, вони можуть скористатися
захистом за умови сплати страхових внесків.

Самозайняті особи та підприємці: члени творчих спілок, фізичні особи –

суб’єкти підприємницької діяльності та особи, що працюють на підставі
цивільно-правових угод, можуть отримати матеріальне забезпечення,
сплачуючи страхові внески.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття включають:

Застраховані особи та члени їх сімей: Це включає найманих працівників та інші

особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), які постійно
проживають в Україні, якщо інше не визначено міжнародним договором, згода
на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Страхувальники: Це особи, на користь яких проводиться страхування на

випадок безробіття.
Страховики: Організації чи особи, які надають страховий захист.

Застрахованими особами є ті, хто:

Працює за умовами трудового договору чи контракту.

Проходить альтернативну (невійськову) службу.

Працює неповний робочий день чи неповний робочий тиждень, а також ті, хто
відповідає іншим умовам, передбаченим законодавством про працю.

Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки, їх об'єднання чи

інші уповноважені найманими працівниками органи або представники.

Другим учасником системи загальнообов'язкового соціального страхування на

випадок безробіття є страховальники. Серед них визначаються як роботодавці,
так і застраховані особи, які згідно із Законом України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"
зобов'язані сплачувати страхові внески.

Під роботодавцями розуміються:

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи, а

також фізичні особи, які використовують найману працю.

Власники іноземних підприємств, установ, організацій (включаючи

міжнародні), філій або представництв, що діють на території України і
використовують працю найманих працівників. Це стосується лише у випадках,
коли це не суперечить міжнародним договорам України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України.

Третім суб’єктом є страховник, яким є Фонд загальнообов'язкового державного

соціального страхування України на випадок безробіття.

Безробітним надається ряд видів матеріального забезпечення, включаючи:

Допомога у зв'язку з безробіттям: Це включає в себе регулярні виплати для

безробітних, а також одноразові виплати, призначені для підтримки
безробітних, які вирішили розпочати підприємницьку діяльність.

Допомога по частковому безробіттю: Надається особам, які перебувають у стані

часткового безробіття.

Матеріальна допомога під час професійної підготовки, перепідготовки чи

підвищення кваліфікації безробітного: Для забезпечення підтримки учням під
час навчання.
Матеріальна допомога по безробіттю: Одноразова матеріальна допомога, яка
надається безробітним та непрацездатним особам, які перебувають на їх
утриманні.

Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на

його утриманні: Фінансова допомога для витрат на поховання у випадку смерті
безробітного або особи, яка знаходилася на його утриманні.

До соціальних послуг, які надаються безробітним, включають:

Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації та

профорієнтація: Забезпечення можливостей для отримання нових навичок та
кваліфікації, а також навігація в професійних можливостях.

Пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні: Включає послуги,

спрямовані на пошук роботи та підтримку у процесі працевлаштування. Це
також може включати надання роботодавцям дотацій для створення додаткових
робочих місць для безробітних та фінансування оплачуваних громадських робіт
для них.

Інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням:

Забезпечення необхідною інформацією та консультаціями, спрямованими на
успішне працевлаштування, розуміння ринку праці та вибір кар'єрного шляху.

Допомога по безробіттю починає виплачуватися від 8-го дня після реєстрації

застрахованої особи в державній службі зайнятості. Загальний період
отримання цієї допомоги не може перевищувати 360 календарних днів
протягом двох років. Особам, визначеним у частині другій статті 6 України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", виплачується
протягом 180 календарних днів.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію)

тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720
календарних днів. У випадку повторного визнання застрахованої особи
безробітною протягом двох років, коли вже виплачується допомога по
безробіттю, тривалість її враховується сумарно.

Розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб, вказаних у частині 1

статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття", визначається у відсотках до їхньої
середньої заробітної плати (доходу). Ця середня заробітна плата (дохід)
обчислюється згідно з порядком, визначеним постановою Кабінету Міністрів
України. Конкретні відсотки визначаються наступним чином: до 3 років – 50%,
від 3 до 6 років – 55%, від 6 до 12 років – 60%, від 12 до 18 – 65%, від 18 до 24 –
70%, від 24 до 30 – 75%, понад 30 – 80%.

Допомога по безробіттю виплачується у відсотках до визначеного розміру, де

перша половина тривалості виплати допомоги по безробіттю становить 100%, а
далі - 50%.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги під час

професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації може бути
скорочена на період до 90 календарних днів у таких випадках:

Звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних

причин або за угодою сторін (на 90 календарних днів).

Звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7,

8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з
аналогічних підстав, визначених іншими законами (на 90 календарних днів).

Приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу

(включаючи за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду
під час отримання допомоги по безробіттю.

Порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також

недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню.

Перереєстрація безробітного, який був вилучений з обліку за невідвідування

державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин
та не сприяв своєму працевлаштуванню.

Припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або

підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Наприклад, з 719 безробітних, що перебувають на обліку в Ковельській філії

Волинського обласного центру зайнятості, допомогу по безробіттю отримують
лише – 389 особи, що становить 54,1%.

Середній термін отримання допомоги – 42 дні. Загальна сума виплаченої

допомоги по безробіттю 1 безробітному за цей період становить 3855 грн.

Максимальна допомога по безробіттю становить 6700 грн та виплачується не

більше, як 90 днів.

У січні – жовтні 2023 року працевлаштовано – 1343 осіб, рівень

працевлаштування складає – 49, 2%, на навчання скеровано – 438 безробіних.
По програмі «Видача ваучерів» такою можливістю скористалися – 111
чоловіків. Максимальний розмір ваучера становить – 26840 грн.

Доступна послуга « Підтвердження результатів неформального навчання» за

професією кухар та газоелектрозварник – якою скористалося 3 чоловіки.

На громадські роботи направлено 158 осіб.

Кошти були спрямовані на виконання робіт за такими видами:

- надання допомоги сім’ям воїнів, учасникам АТО, ООС, ВПО, одиноким

громадянам похилого віку (заготівля дров);

- заготівля альтернативних видів палива соціально вразливим категоріям

населення громад;

- підготовка закладів освіти району до опалювального сезону (заготівля дров);

- виконання підсобних робіт на об’єктах соціальної сфери (дошкільні та освітні

заклади району, спортивні майданчики тощо);

- екологічне оздоровлення територій населених пунктів громад (озеленення

населених пунктів та прибирання сільських кладовищ).

До організації суспільно-корисних робіт на територіях громад Ковельського

району було залучено 194 зареєстрованих безробітних.

Безробіні виконували суспільно корисні роботи:

- з підготовки населених пунктів до оборони, облаштування оборонних

рубежів, інженерних споруд, блокпостів, спостережних пунктів;

- з підтримання у готовності захисних споруд цивільного захисту до

використання за призначенням та їх експлуатації;

- заготівля дров для сімей військових;

- ліквідація стихійних сміттєзвалищ, упорядкування придорожніх смуг.

До робіт тимчасового характеру долучилося 71 безробітних.

6. Відповідальність за невиконання законодавства про

працевлаштування.

На даний момент законодавство передбачає п'ять видів відповідальності:

дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, фінансова та кримінальна.
Важливо відзначити, що ці види відповідальності можуть застосовуватися
незалежно один від одного.
В результаті перевірки Держпраці посадові особи можуть бути притягнуті до
адміністративної та кримінальної відповідальності, тоді як саме підприємство
може підпасти під фінансову відповідальність.

Посадова особа, винна у порушенні трудового законодавства або оплати праці,

може бути піддана дисциплінарній відповідальності, яка передбачає
застосування двох видів стягнень: догани або звільнення (згідно зі ст. 41 та ст.
147 КЗпП). Також, у таких випадках матеріальна відповідальність може
розповсюджуватися на посадових осіб за завдану шкоду підприємству під час
виконання трудових обов'язків.

Згідно зі статтею 147-1 Кодексу законів про працю (КЗпП), право застосування
дисциплінарних стягнень, включаючи догану, надається органу, який здійснює
прийняття на роботу цього працівника. На підприємстві це право належить
керівникові відповідно до статуту та трудового договору.

Проте, працівник не може бути підданий дисциплінарній та матеріальній

відповідальності, якщо його дії були у стані крайньої необхідності або
віднесено до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

У випадках, коли невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків

приводить до втрати підприємством запланованих прибутків, працівник може
бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за вчинення відповідних
винних дій, що призвели до матеріальної шкоди. Однак до матеріальної
відповідальності за цю шкоду його не можна притягнути відповідно до частини
четвертої статті 130 КЗпП. Таким чином, керівник підприємства, як найманий
працівник, підпадає під дисциплінарну та матеріальну відповідальність з боку
органу, що його приймає на роботу, якщо це передбачено законодавством та
статутом підприємства.

Посадові особи підприємств і фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями,

можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі статті
41 КпАП. Рішення про накладання адміністративного штрафу приймається
судом на основі протоколу про порушення, складеного інспектором Держпраці
під час перевірки роботодавців.

Важливо враховувати, що адміністративна відповідальність за вказані

порушення виникає лише в тих випадках, коли характер цих дій не підпадає під
кримінальну відповідальність, тобто, коли вони не мають ознак злочину.

Підприємства та фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями, можуть бути

притягнуті до фінансової відповідальності відповідно до статті 265 Кодексу
законів про працю (КЗпП). З 2 лютого 2020 року набула чинності нова редакція
цієї статті, якою передбачені нові штрафи за порушення трудового
законодавства для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зазвичай, штрафи нараховуються після перевірки органу Держпраці

підприємства або роботодавця, якщо в ході цієї перевірки виявлені порушення
законодавства про працю та/або зайнятість населення. Нова редакція статті
визначає розміри штрафів.

Важливо відзначити, що стаття 265 КЗпП не визначає строків давності для

притягнення суб'єктів господарювання до фінансової відповідальності. Проте
притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю
повинно відбуватися відповідно до редакції статті, яка діяла на момент
виявлення порушення.

Застерігається, що сплата штрафу не звільняє від усунення порушень

законодавства про працю. Проте застосування зазначених штрафів може не
стосуватися всіх порушників.

Слідчі органи МВС проводять розслідування кримінальної справи у загальному

порядку згідно зі статтею 216 Кримінального процесуального кодексу (КПК).
Це розслідування може бути ініційоване або на підставі звернення працівників,
що повідомили про скоєння злочину посадовими особами, або на підставі акту
перевірки органу Держпраці. Рішення щодо притягнення до кримінальної
відповідальності приймає суд.

Посадові особи суб’єкта господарювання, що спеціалізується на наданні послуг

з посередництва у працевлаштуванні, несуть відповідальність за порушення
вимог законодавства у процесі надання цих послуг, згідно із законодавством.
Якщо суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у
працевлаштуванні, не виконує вимог законодавства під час надання таких
послуг, це може призвести до прийняття рішення про припинення його
діяльності або анулювання ліцензії органом ліцензування.

Потрібно враховувати, що відповідальність може залежати від конкретного

порушення та його обставин. Усі сторони — роботодавці, працівники та
державні органи — повинні дотримуватися встановлених законами правил для
забезпечення справедливого та безпечного працевлаштування.

Висновок

Через поглиблення нерівності між попитом і пропонуванням робочої сили в

умовах ринкової економіки в наш час стає все більш очевидним, що необхідно
провести дослідження проблеми правового регулювання забезпечення трудової
зайнятості в Україні. Частина населення не працює та не має можливості знайти
роботу. Безробіття створює соціальну напругу, тому в правових соціальних
державах питанням зайнятості приділяється велика увага. Державне
регулювання ринку праці також захищає безробітних.

Державою встановлено низку правових норм і гарантій у сфері зайнятості,

включаючи визнання трудової зайнятості як виду діяльності, пов’язаної з
задоволенням особистих і суспільних потреб; сприяння зайнятості як методу
забезпечення відповідних потреб і створення відповідних умов для зайнятості; і
державне гарантування вільного права на працю [7].

На основі аналізу законодавчої бази України можна прийти до висновку, що

вона достатня для регулювання зайнятості населення. Я вважаю, що
вдосконалення такого регулювання повинні зосереджуватися на підвищенні
ефективності та вдосконаленні процесів реалізації уже прийнятих законів та
підзаконних актів України.

Таким чином, для вирішення проблеми правового регулювання забезпечення

трудової зайнятості в Україні необхідно провести комплексне реформування та
нагляд за зайнятістю населення. Це повинно відбуватися одночасно з
реформуванням та наглядом за економічними відносинами.