Реферат на тему:

«Соціально-психологічні методи і технології соціального захисту населення в

сучасних умовах»

Виконала
Белінська А.Є.
Студентка 2 курсу магістратури
спеціальності «Психологія»,
заочне відділення
викладач Кононенко О.І.

Одеса, 2023
План:

1. Сутність категорії "соціальний захист".

2. Методи і технології соціального захисту (підтримки) населення в сучасних умовах.
3. Психологічні мктоди соціального захисту в сучасних умовах.
4. Технології соціального захисту та підтримки безробітних.
5. Список літератури.
Аналіз соціально-економічних процесів у всіх розвинених країнах відзначає важливість
впровадження спеціальних законодавчих та організаційних заходів щодо соціального
захисту та підтримки населення.
Термін "соціальний захист" (або "соціальна безпека") вперше з'явився у США у 1935
році. Україні це поняття стало активно використовуватися лише під час переходу до
ринкової економіки, хоча соціальний захист завжди був складовою частиною
суспільства. Створення сучасних систем соціального захисту в світі відбувалося на фоні
усвідомлення необхідності створення соціальних механізмів для згладжування ринкових
ризиків.
У світі існують дві основні моделі соціального захисту:
Модель соціал-демократичної орієнтації, в якій держава відіграє важливу роль у
розподілі доходів та управлінні загальнонаціональними соціальними механізмами.
Неоліберальна модель, в якій державне втручання у соціально-економічні процеси
мінімальне.
Соціальний захист це система законодавчих, економічних, соціально-психологічних
гарантій, яка створює однакові умови для працездатних громадян для покращання свого
добробуту шляхом особистого трудового внеску в конкретних економічних умовах. В
той час, для непрацездатних та соціально вразливих верств населення ця система надає
підтримку через суспільні фонди споживання, матеріальну допомогу та податкові пільги.
Кінцевою метою соціального захисту є забезпечення кожного громадянина можливістю
вільного особистого розвитку і виявлення своїх здібностей, незалежно від їхнього
соціального походження, національної або расової приналежності.
Додатковою метою є збереження стабільності у суспільстві, уникнення соціальної
напруженості, яка може виникнути внаслідок економічних, расових, культурних і
соціальних нерівностей і спричиняти страйки, акти громадянської непокори та конфлікти
між різними групами населення.
Заходи соціального захисту можуть бути активними та пасивними. Активні заходи
спрямовані на запобігання ситуаціям, які можуть погіршити становище людини і
стимулювати її активність. Соціальний захист виконує профілактичну роль, захищаючи
людей і їхні сім'ї від фінансових втрат, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобами
або смертю, і сприяючи поліпшенню їхнього благополуччя за допомогою соціальних
служб та економічної допомоги на виховання дітей. Система соціального захисту
включає програми зайнятості, соціального страхування, охорони здоров'я і багато інших
ініціатив.
Пасивні заходи спрямовані на допомогу тим членам суспільства, які з різних причин
опинилися в складних життєвих обставинах. Пасивна підтримка виражається у формі
соціальної допомоги, яка надається особі або сім'ї, що не має достатніх ресурсів для
прожитку.
Соціальна допомога, зазвичай, є цільовою, адже надається лише тим, хто її дійсно
потребує. Ця форма соціального захисту виконує важливу функцію лікування та
реабілітації, спрямовану на те, щоб допомогти людям у складних життєвих ситуаціях
уникнути бідності та втрати статусу в суспільстві.
Активні заходи, натомість, спрямовані на запобігання ситуаціям, які можуть загрожувати
добробуту людини та стимулювати її активність. Соціальне страхування, медична
допомога, освіта та підвищення кваліфікації - це лише кілька прикладів активних заходів.
Засада соціальної політики "підтримка слабких і свобода сильних" належно відображає
суть соціального захисту та його комплексний підхід.
Законодавче закріплення соціального захисту можна віднести до XVII століття, коли в
Англії було прийнято закон про допомогу бідним. Згідно з цим законом, церковні парафії
мали полегшувати становище бідних.
Подальший розвиток соціального захисту відбувся в XIX столітті, коли індустріальна
революція призвела до зростання найманої праці та створення великих підприємств. Тоді
було сформовано нові принципи соціального захисту, що передбачали відповідальність
суспільства за добробут своїх членів. Першочерговим учасником у цьому процесі була
Німеччина, де ідеї соціал-демократії стали популярними, а канцлер Бісмарк впровадив
систему соціального страхування для робітників.
На початку XX століття уряди інших європейських країн також стали стикатися зі
схожими соціальними проблемами та почали впроваджувати досвід Німеччини в своїх
суспільствах.
У 1919 році було створено Міжнародну організацію праці (МОП), і прийнято перші
конвенції МОП у соціальних питаннях, що відзначались наступними номерами:
1. Регулювання робочого часу в промисловості.
2. Охорона материнства.
3. Регулювання нічної роботи жінок.
4. Встановлення мінімального віку для найму на роботу в промисловості.
5. Регулювання нічної роботи підлітків в промисловості.
У 1935 році в Сполучених Штатах Америки було прийнято закон про соціальний захист.
З одержанням Україною незалежності та вибором шляху будівництва держави загального
добробуту, що має соціально-орієнтовану ринкову економіку, розпочався новий етап у
формуванні системи соціального захисту на основі цивілізованих принципів.
Головним фактором, що формує систему соціального захисту, є законодавчо-нормативна
база. Закони та інші нормативні акти визначають структуру та функції державних органів
управління соціальним захистом і регулюють їх відносини з негромадськими
організаціями та населенням. Законодавчі та інші нормативні акти також встановлюють
механізми створення фондів, які накопичують кошти для соціального захисту, і
визначають порядок їх розподілу. Крім того, вони регулюють процес підготовки кадрів у
галузі соціальної роботи, як у державних, так і в недержавних установах.
Сучасні системи соціального захисту охоплюють усі аспекти життя людини,
забезпечуючи різноманітні заходи, соціальні гарантії, форми підтримки і види соціальної
допомоги та соціального страхування, що сприяють підтримці населення на всіх етапах
життя - від народження до смерті.
Соціальний захист може здійснюватися у формі грошових виплат, таких як пенсії та
допомоги, у формі надання ресурсів чи послуг особам, які потребують соціального
захисту. Цей захист може мати як компенсаційний, спрямований на відшкодування втрат
та несприятливих обставин, так і попереджувальний, спрямований на попередження
суспільних ризиків і проблем.
Однією з форм державного соціального захисту є безпосереднє забезпечення
непрацездатних осіб. Ця форма передбачає фінансування витрат із державного бюджету і
встановлення рівня підтримки відповідно до пріоритетів, визначених державою. У
країнах з ринковою економікою ця форма застосовується обмежено.
Іншою формою організації соціального захисту є соціальне страхування, яке широко
використовується в багатьох країнах з ринковою економікою. Воно ґрунтується на
концепції соціальних ризиків і передбачає обов'язкове або добровільне страхування.
Соціальна допомога є ще однією формою соціального захисту, активно
використовуваною у країнах з ринковою економікою. Вона надається лише особам після
перевірки їхньої потреби та відсутності інших джерел засобів існування.
Соціальний захист у будь-якій країні представляє собою систему соціально-економічних
відносин, призначену для забезпечення різнобічної підтримки непрацездатних або
обмежено працездатних осіб, а також сімей, доходи працездатних членів яких не
забезпечують необхідного рівня життя суспільної норми.
Проблема соціального захисту населення вирішується по-різному в кожній країні. У
контексті переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки, держава несе
відповідальність за соціальний захист, одночасно розвиваючи роль ринкового механізму
у сфері соціальної політики.
В Україні діючими законами і нормативними актами передбачено, що складовими
соціального захисту на сучасному етапі є:
1. Забезпечення державних гарантій у справедливій оплаті праці найманих працівників.
2. Підтримка непрацездатних осіб та поліпшення рівня життя малозабезпечених
громадян і сімей з дітьми.
3. Забезпечення гарантій у сфері зайнятості та навчання та переосвіти.
4. Компенсація втрат населення внаслідок підвищення цін на товари і послуги під час
проведення комплексних реформ у ціновій політиці.
5. Індексація грошових доходів населення під час зростання цін на товари і послуги,
впровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій
тощо.
6. Індексація внесків населення в Ощадбанку у зв'язку зі зростанням цін та інфляційними
процесами.
7. Захист інтересів споживачів через різноманітні соціально-економічні інновації,
пов'язані із переходом до "ринку покупця" (розвиток споживчого сектору економіки,
антимонопольне регулювання, підтримка споживчих асоціацій тощо).
Рівень життя тих, хто не може брати участь у суспільному виробництві, в значній мірі
залежить від держави. Ця категорія включає:
1. Осіб, які ще не досягли повнолітнього віку, зокрема, дітей в сім'ях і тих, що
перебувають у спеціалізованих дитячих установах.
2. Інвалідів з дитинства.
3. Осіб, які досягли пенсійного віку, і тих, хто з різних причин не має права на пенсійне
забезпечення.
4. Тимчасово непрацездатних осіб, таких як ті, хто хворіє, жінки у період вагітності та
пологів, та ті, хто надає догляд за дітьми і хворими родичами.
У контексті ринкових відносин, що супроводжують перебудову та спад виробництва,
зростання цін та інфляційних процесів, економічне становище цих осіб погіршується, і,
отже, їхній соціальний захист стає надзвичайно важливим завданням.
Серед складових соціального захисту непрацездатних та малозабезпечених громадян в
Україні можна виділити такі аспекти:
1. Надання матеріальної допомоги та пільг сім'ям, які виховують дітей.
2. Надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, включаючи
безкоштовні обіди, безплатний проїзд у громадському транспорті, одяг, паливо, оплату
житла і інше.
3. Обслуговування пенсіонерів, інвалідів і самотніх непрацездатних громадян у
будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування та відділеннях
соціальної допомоги на дому.
У змінюючомуся економічному оточенні, з посиленням науково-технічного прогресу та
зростанням різноманітості форм власності, мобільність працівників стає більшою, і це
призводить до швидшого вивільнення працівників з виробництва. Наприклад, робоча
сила старіє морально, а працівники накопичують знання і навички. Такі зміни
потребують удосконалення системи соціального захисту для тих, хто втратив роботу.
У таких умовах надзвичайно важливо:
1. Забезпечити гарантії у сфері зайнятості працездатних громадян, які передбачені
чинним законодавством України.
2. Зробити зобов'язання держави стосовно надання робочих місць доступними для всіх
працездатних громадян.
3. Забезпечити доступність і безкоштовність професійної орієнтації, підготовки і
перепідготовки для вивільнених працівників.
4. Реалізувати спеціальні заходи, спрямовані на захист прав на зайнятість для молоді,
інвалідів, вагітних жінок, багатодітних і матерів-одиначок, а також випускників шкіл,
технікумів, училищ і вузів.
5. Надавати стипендії під час перепідготовки і надавати грошову допомогу протягом
періоду тимчасової незайнятості, а також зберігати безперервний і спеціальний стаж під
час цих періодів.
6. Реалізувати спеціальні програми створення нових робочих місць.
7. Організовувати суспільні роботи для осіб, які потерпають від тимчасових труднощів у
пошуках постійної роботи.
8. Створити державну службу зайнятості з розгалуженою структурою.
9. Створити спеціальні фонди соціальної підтримки для надання допомоги в умовах
змінюючогося економічного оточення.
Ці заходи спрямовані на забезпечення соціального захисту і підтримки громадян у
складних ситуаціях і допоможуть зберегти стабільність і добробут в суспільстві.
Систему органів соціального захисту населення в Україні складають різні інституції та
органи, які спільно працюють для забезпечення соціального добробуту громадян.
Центральним органом, відповідальним за реалізацію державної політики у сферах
зайнятості, соціального захисту та соціального страхування, є Міністерство праці та
соціальної політики. Ця установа має ключову роль у координації та регулюванні
соціальних програм та ініціатив.
Також у системі соціального захисту є спеціальні уповноважені органи, які керують
окремими видами соціального забезпечення та фондами. До них відносяться пенсійний
фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Фонд
загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, та
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Безпосередньо роботу з соціального захисту населення в різних регіонах виконують
обласні та районні управління праці та соціального захисту населення. Їх діяльність
регулюється відповідними нормативними актами та положеннями, які забезпечують
організацію та надання соціальної допомоги на місцевому рівні.
Діяльність управлінь соціального захисту регламентується Постановою Кабінету
Міністрів України "Про затвердження типових положень про головне управління праці
та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації та
Севастопольської міської державної адміністрації і про управління праці та соціального
захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної
адміністрації" від 29 вересня 2000 р. № 1498.
У роботі органів соціального захисту населення, зокрема у Білоцерківській міській раді,
відбувається системна організація та забезпечення соціального добробуту громадян.
Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради відповідає за
виконання законодавства у сфері соціального захисту та виконання соціальних програм в
місті. Вони координують діяльність різних відділів, служб та організацій у місті,
спрямовану на забезпечення соціальної підтримки населенню.
Робота управління спряяє розв'язанню соціальних проблем найбільш незахищених верств
населення, таких як ветерани війни та праці, пенсіонери, інваліди, діти-сироти та діти з
багатодітних сімей, малозабезпечені громадяни. Це сприяє зменшенню рівня бідності та
підвищенню якості життя населення міста.
Основними завданнями управління є забезпечення дотримання законодавства щодо
соціального захисту та пенсійного забезпечення, сприяння соціальному партнерству,
контроль за призначенням та виплатою пенсій та допомоги, надання державної допомоги
сім'ям з дітьми, компенсацій та соціальної допомоги, працевлаштування інвалідів та
забезпечення їх освітою та кваліфікацією, а також сприяння соціально-економічному
розвитку міста через співпрацю з органами місцевого самоврядування.
Управління має великий спектр завдань і спрямовує свою діяльність на наступні
напрямки:
1. Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, що стосується
соціального захисту населення.
2. Розробка та забезпечення спільно з іншими структурними підрозділами міської ради та
громадськими організаціями регіональних соціальних програм.
3. Забезпечення роботи комісії, що розглядає питання, пов'язані з наданням статусу
учасника війни.
4. Призначення і виплата компенсацій відповідно до законодавства.
5. Надання пільг, встановлених законодавством, інвалідам, ветеранам війни та праці, а
також ведення обліку осіб, які мають право на ці пільги.
6. Призначення і виплата допомоги жінкам, які перебувають на обліку у міському Центрі
зайнятості, по вагітності та пологах.
7. Призначення і виплата допомоги тим, хто постраждав від Чорнобильської катастрофи,
включаючи компенсації за заподіяну здоров'ю шкоду, самостійне санаторно-курортне
лікування, оздоровлення, продукти харчування та міжміський проїзд.
8. Аналіз виконання комплексних програм та надання соціальної підтримки
малозабезпеченим верствам населення.
9. Забезпечення надання адресної грошової та натуральної допомоги малозабезпеченим
громадянам та сім'ям з дітьми.
10. Компенсаційні виплати інвалідам на покриття витрат на бензин, технічне
обслуговування автомобілів, транспортне обслуговування та санаторно-курортне
лікування.
11. Прийом заяв та інших документів для призначення допомоги, ведення бази даних
одержувачів соціальної допомоги, а також перерахунок раніше призначених допомог.
12. Контроль за правильністю призначення та виплати пенсій і допомоги на поховання
померлим пенсіонерам міським управлінням Пенсійного фонду України.
13. Забезпечення спрямування бюджетних коштів на соціальний захист населення.
14. Організація підтримки ветеранів війни та праці, інвалідів та найбільш незахищених
сімей, включаючи побутове обслуговування, підтримку соціальної патронажу та
волонтерського руху.
15. Оформлення документів для виплати допомоги на поховання непрацюючим
громадянам, які не мали пенсійного забезпечення та не були обліковані в
міськрайонному Центрі зайнятості.
16. Участь у забезпеченні соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи.
Управління вживає численних заходів для покращення якості життя осіб із обмеженими
можливостями та ветеранів війни та праці. Серед них:
17. Організація матеріально-побутового обслуговування для інвалідів та ветеранів війни
та праці.
18. Забезпечення можливості санаторно-курортного лікування для цільових груп
населення.
19. Надання протезно-ортопедичної допомоги, яка є критично важливою для осіб з
обмеженими фізичними можливостями.
20. Забезпечення інвалідів транспортними засобами відповідно до встановлених правил і
норм.
21. Аналіз ситуації з матеріально-побутовим забезпеченням та визначення потреб
соціально незахищених громадян, зокрема інвалідів. Підтримка діяльності
територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, контроль за
якістю та доступністю надання соціальних послуг.
22. Подання пропозицій міськвиконкому щодо створення мережі реабілітаційних центрів,
спеціальних підприємств у сфері торгівлі, побуту, громадського харчування та медичних
закладів для забезпечення соціального обслуговування цієї категорії громадян.
23. Участь у роботі комісій, що відповідають за прийняття в експлуатацію нових об'єктів
і забезпечення їхньої доступності для осіб із обмеженими фізичними можливостями.
24. Підтримка встановлення системи догляду за повнолітніми особами, які не можуть
самостійно дбати про себе через стан свого здоров'я.
25. Забезпечення допомогою та організацією роботи будинків-інтернатів (пансіонатів)
для громадян похилого віку та інвалідів.
26. Організація консультацій та розгляд звернень громадян та підприємств з питань, що
належать до компетенції управління, з метою усунення причин, що викликають скарги.
27. Посвітити громадянам положення нормативно-правових актів, що регулюють
питання соціального захисту, через засоби масової інформації.
Управління соціального захисту населення розпоряджається такими структурними
одиницями:
1. Відділ обслуговування пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених верств населення,
який здійснює призначення різних видів компенсацій та допомоги. Серед них
компенсація для осіб, що доглядають за інвалідами І групи або пожилі люди, яким вже
виповнилося 80 років. Також, відділ відповідає за компенсацію, пов'язану з
невикористаним санаторно-курортним лікуванням інвалідів війни І та II групи. Окрім
цього, надається компенсація на покриття витрат на бензин, ремонт автомобіля, технічне
обслуговування та транспортне обслуговування інвалідів та малозабезпечених
пенсіонерів за рахунок коштів Київського обласного управління соціального захисту
населення.
2. Відділ інформації та консультацій, який забезпечує інвалідів і громадян загальною
інформацією щодо навчання інвалідів. Також, відділ відповідає за прийом заяв і
документів для постановки на чергу на отримання автомобілів, видання направлень на
медичні комісії для визначення здатності до керування автомобілем з урахуванням
медичних показників.
3. Взаємодія з підприємствами міста, організаціями та приватними підприємцями для
підтримки працевлаштування інвалідів.
Ці заходи спрямовані на забезпечення соціального захисту осіб з обмеженими
можливостями та малозабезпечених верств населення та на полегшення їхнього життя.
У 2004 році було виконано ряд важливих операцій з надання допомоги інвалідам та
малозабезпеченим верствам населення. На рахунок виплати компенсації за бензин та
транспортне обслуговування було зареєстровано 145 інвалідів, і загальна сума виплати
становила 21 750 грн. Також 29 осіб отримали компенсацію за невикористану санаторно-
курортну путівку на загальну суму 2898 грн.
Важливим аспектом роботи була допомога в догляді за інвалідами І групи та
престарілими. За минулий рік було оформлено та виплачено допомогу цій категорії
громадян, і це стосувалося 82 непрацюючих працездатних осіб.
Крім того, була здійснена щорічна одноразова допомога до 9 травня для різних категорій
громадян, включаючи інвалідів війни І, II, та III груп, учасників бойових дій, та сім'ї
загиблих ветеранів війни. Усього було виділено значну суму коштів на ці цілі: 14 625 грн.
для інвалідів ВВВ І групи, 137 440 грн. для інвалідів ВВВ II групи, 9 620 грн. для
інвалідів ВВВ III групи, 281 160 грн. для учасників бойових дій, та 91 715 грн. для сім'ї
загиблих ветеранів війни.
Відділ по призначенню та виплаті державної допомоги сім'ям з дітьми активно працював
відповідно до законодавства України, надаючи різні види допомоги, такі як допомога у
зв'язку з вагітністю та пологами, одноразова допомога при народженні дитини, допомога
по догляду за дитиною до трьохрічного віку, та інші види допомоги. Усього на обліку
для отримання державної допомоги сім'ям з дітьми перебувало 8050 чоловік.
Відділ, який займається призначенням соціальних допомог та компенсацій, діє
відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з цим законом, відділ проводить виплату
компенсацій на харчування особам І та II категорій, виплачує щорічну допомогу на
оздоровлення та компенсацію розміру середньої вартості путівки, визначеної Кабінетом
Міністрів України. Також, відділ надає компенсацію безоплатного проїзду один раз на
рік до будь-якого пункту України і назад відповідно до закону та Постанови Кабінету
Міністрів України № 836 від 26.11.1996 року, яка призначає одноразову компенсацію
сім'ям, що втратили годувальника серед учасників ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Окрім цього, відділ відповідає за контроль правильності призначення та виплати пенсій.
В процесі контролю перевіряється відповідність прийнятого рішення про призначення
або відмову в призначенні пенсії законодавчим та нормативно-правовим актам, а також
дотримання установленого законодавством порядку оформлення документів для
призначення пенсій. В рамках відділу також діє спеціальна комісія, яка вирішує питання,
пов'язані із встановленням статусу учасника війни.
Відділ комп'ютеризації та персоніфікованого обліку відповідає за виконання законів
України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту," "Про статус
ветеранів військової служби і ветеранів внутрішніх справ та їх соціальний захист," "Про
основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в
Україні," "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні," та "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи."
Відділ забезпечує функціонування Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб,
які мають право на пільги, та організовує збір, обробку, систематизацію і зберігання
інформації про пільги громадян, передбачені чинним законодавством. Ця інформація про
фізичних осіб, які отримують пільги, зберігається як у документальній, так і в
електронній формі. Для кожної фізичної особи відкривається персональна облікова
картка, де зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру
фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Цей
персоніфікований облік створено з метою поліпшення обслуговування громадян,
ліквідації черг при розгляді питань оплати житлово-комунальних послуг, отримання
субсидій, отримання довідок тощо. Зібрані дані заносяться до комп'ютера і є доступними
для всіх зацікавлених юридичних та фізичних осіб.
Відділ державних соціальних інспекторів має в своєму складі головного державного
соціального інспектора та двох державних соціальних інспекторів. Соціальні інспектори
є посадовими особами з повноваженнями щодо контролю за правильністю надання
державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, державної допомоги сім'ям з
дітьми, щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з
інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, інших соціальних та
компенсаційних виплат, а також за цільовим використанням коштів державного
бюджету, спрямованих на цю мету.
Сучасна Україна ставить перед собою важливі завдання у сфері соціальної політики,
включаючи суттєве поліпшення роботи закладів соціального захисту. З цією метою,
Міністерством праці та соціальної політики України видано наказ від 14.05.2005 р. під
назвою "Про створення належних умов для обслуговування громадян в підприємствах,
установах та організаціях сфери управління Міністерства праці та соціальної політики
України". В цьому наказі встановлені такі важливі вимоги:
1. Забезпечити ввічливе та уважне ставлення працівників до громадян, а також притягати
до відповідальності осіб, які порушують етику службової поведінки відповідно до
закону.
2. Не допускати формальних відписок на звернення громадян.
3. Здійснювати ретельну перевірку всіх звернень, де йдеться про недоліки в роботі,
оскаржуються рішення посадових осіб та працівників, невідкладно реагувати на них з
метою припинення неправомірних дій та скасовування незаконних рішень.
4. Не допускати вимог чи прохань до громадян про оплату послуг, надання
канцелярських чи інших предметів, а також документів, які не передбачені
законодавством.
5. Забезпечити вільний та безперешкодний доступ громадян до інформації, яка не містить
державної чи іншої, що охороняється законом, таємниці.
6. Створити систему громадського контролю за діяльністю підприємств, установ та
організацій сфери управління Міністерства.
7. Забезпечити прямий зв'язок громадян, які відвідують підприємства, установи та
організації сфери управління Міністерства, з Міністерством праці та соціальної політики.
Перед міністерством поставлена завдання розробити критерії оцінки ефективності
роботи підприємств, установ і організацій, що опікується Міністерство праці та
соціальної політики.
3. Основними принципами організації страхування в разі безробіття та безробітніх є:
- Особиста відповідальність: працівники беруть активну участь у фінансуванні
страхування, а розмір виплат залежить від їхніх внесків та страхового полісу.
- Солідарність: роботодавці, працівники і держава спільно сплачують внески для
формування страхових фондів.
- Всеосяжність: страхування в разі безробіття охоплює всіх громадян, які мають на це
право, забезпечуючи гарантії їхніх прав і послуг.
- Обов'язковість: страхування на випадок безробіття обов'язкове, незалежно від бажання
роботодавців і застрахованих осіб, зобов'язане законом.
- Державне регулювання: законодавство гарантує права громадян на страхування в разі
безробіття і встановлює контроль за виплатами, якістю послуг і використанням
фінансових ресурсів.
Система соціального захисту населення від безробіття базується на законодавстві
України, таких як "Про зайнятість населення" і "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття", і включає ряд заходів:
1. Захист від необґрунтованої відмови у працевлаштуванні.
2. Безкоштовна допомога у виборі підходящої роботи та працевлаштуванні, враховуючи
нахили, здібності, професійну підготовку та освіту з урахуванням суспільних потреб.
3. Виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати протягом періоду
працевлаштування для працівників, які втратили постійну роботу на підприємствах і
організаціях.
4. Виплата безробітним допомоги під час періодів безробіття.
Ці заходи спрямовані на підтримку та захист громадян в умовах безробіття, сприяючи
їхньому працевлаштуванню та соціальній стабільності.
З метою створення сприятливих умов для громадян у реалізації їхнього права на працю
та забезпечення соціального захисту тимчасово не працюючого населення у системі
органів праці була створена державна служба зайнятості. Відповідно до Постанови Ради
Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 року державна служба зайнятості виконує такі
завдання:
1. Проведення аналізу стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої
сили, спільна підготовка програм зайнятості населення з організаціями, зацікавленими в
цьому, та забезпечення їх реалізації.
2. Облік громадян, які звертаються з питаннями працевлаштування, і надання їм
допомоги у пошуку роботи та працевлаштуванні.
3. Забезпечення населення актуальною, повною та оперативною інформацією про
можливості працевлаштування на основі обліку вакансій та вільних робочих місць.
4. Проведення професійної орієнтації та консультацій для населення, включаючи молодь.
5. Організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, які втратили
роботу або мають труднощі у пошуку праці, а також інших категорій безробітних.
6. Підтримка підприємств, установ і організацій у пошуку необхідних працівників,
консультування та надання інформації про стан ринку праці.
7. Розгляд питань щодо використання іноземної робочої сили, яка надається в Україну за
міжурядовими угодами та ліцензіями.
8. Забезпечення соціального захисту громадян, які знаходяться в стані безробіття, в
межах своєї компетенції.
9. Здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами і організаціями
законодавства про зайнятість населення.
Ці завдання спрямовані на підтримку та захист прав громадян у сфері праці, а також на
забезпечення стабільності на ринку праці (надалі ці функції лягли в основу Положення
про державну службу зайнятості).
Розглянувши всю різноманітність функцій, які виконують служби зайнятості, можна
виділити три типи та сім груп функцій, які спрямовані на підтримку громадян у сфері
зайнятості та соціального захисту.
Перший тип функцій: Надання соціальних послуг клієнтам.
1. Трудове посередництво: Включає надання допомоги особам, що шукають роботу, у
пошуці та підборі належного робочого місця, а також допомогу роботодавцям у
швидкому заповненні вакансій належними працівниками, які володіють необхідними
професійними навичками.
2. Мотиваційно-активізуюча: Включає проведення заходів, спрямованих на підвищення
активності безробітних у пошуці роботи та посилення їхньої мотивації до трудової
діяльності.
3. Соціально-захисна: Охоплює визначення, нарахування та надання допомоги по
безробіттю, працевлаштування осіб, які є недієздатними на рівних умовах конкурувати
на ринку праці, таких як інваліди, молодь, жінки із малолітніми дітьми та інші.
Другий тип функцій: Допоміжні функції, пов'язані з внутрішньою діяльністю служби.
4. Розпорядчо-фінансова: Включає формування фонду сприяння зайнятості, раціональне
використання коштів, фінансове забезпечення виплати допомоги по безробіттю та інших
видів матеріальної допомоги, організацію внутрішньої господарської діяльності.
5. Контрольна: Включає контроль за дотриманням законодавства про зайнятість та
фінансовою дисципліною.
6. Ліцензійно-дозвільна: Охоплює видачу дозволів на працевлаштування іноземних
громадян та надання ліцензій комерційним організаціям для надання платних послуг у
сфері профорієнтації та працевлаштування населення.
Ці функції спрямовані на забезпечення ефективної роботи служб зайнятості та надання
необхідної підтримки громадянам та роботодавцям у сфері працевлаштування і
соціального захисту.
3. Функція управління та регулювання ринку праці:
- Збір та аналіз інформації: Державна служба зайнятості виконує завдання щодо збору та
аналізу різноманітних статистичних та соціологічних даних про ринки праці, щоб
забезпечити належне функціонування цього ринку.
- Інформування: Організація інформування громадян, органів влади і громадськості про
процеси, явища та тенденції на ринку праці, надаючи актуальну інформацію.
- Прогнозування: Розробка прогнозів щодо попиту і пропозиції робочої сили, що сприяє
ефективному плануванню та управлінню ринком праці.
- Підготовка програм зайнятості: Участь у підготовці програм зайнятості населення та
заходів щодо соціального захисту населення від безробіття.
Державна служба зайнятості має пірамідальну структуру, з Державним центром
зайнятості на вершині. Базовим рівнем в її структурі є районні центри зайнятості, які
відіграють ключову роль у забезпеченні функціонування ринку праці. Вони оперативно
поширюють інформацію, скорочують час пошуку роботи та сприяють найму працівників
для роботодавців.
Відповідно ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття," розмір страхових внесків встановлюється щорічно
Верховною Радою України разом із затвердженням Державного бюджету України на
поточний рік. Закон також визначає умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю
(ст.22), залежно від страхового стажу.
Застраховані особи, які визнаються безробітними, мають право на допомогу по
безробіттю, якщо протягом 12 місяців перед початком безробіття працювали на умовах
повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та
сплачували страхові внески.
Розмір допомоги по безробіттю (згідно зі статтею 23) встановлюється в залежності від
страхового стажу, який прирівнюється до загального трудового стажу:
- Для стажу до 2 років - 50% розміру допомоги.
- Для стажу від 2 до 6 років - 55% розміру допомоги.
- Для стажу від 6 до 10 років - 60% розміру допомоги.
- Понад 10 років стажу - 70% розміру допомоги.
Тривалість виплати допомоги по безробіттю залежить від тривалості безробіття та
поділяється на наступні частини:
- Перші 90 календарних днів - 100% розміру допомоги.
- Протягом наступних 90 календарних днів - 80% розміру допомоги.
- Після цього - 70% розміру допомоги.
Допомога по безробіттю починає виплачуватися з восьмого дня після реєстрації
застрахованої особи в Державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати
допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох
років.
Для осіб, які наближаються до пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію),
тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних
днів.
Зростання безробіття та збільшення тривалості безробіття вимагають підвищення
ефективності діяльності Державної служби зайнятості та чіткої організації її роботи.
Україна розробила технологію обслуговування незайнятого населення в центрах
зайнятості, яка включає широкий спектр організаційних заходів з метою вдосконалення
ситуації.
Головною метою розробки Єдиної технології обслуговування безробітного населення є
створення ключового компонента нової, адаптованої до ринкових реалій системи
соціального захисту та самозахисту населення. Головним завданням є підвищення
ефективності функціонування державної служби зайнятості щодо надання соціальних
послуг громадянам, які перебувають у стані безробіття, а також роботодавцям. При
розробці цієї технології враховувався досвід найкращих українських центрів зайнятості, а
також накопичений досвід країн зарубіжжя, зокрема Великобританії, Німеччини, Данії,
Польщі та Росії.
Основні напрями реалізації Єдиної технології обслуговування безробітного населення в
центрах зайнятості України включають:
1. Активізацію власних зусиль клієнтів для покращення їхнього життя та підвищення
відповідальності перед собою, родиною і суспільством. Це досягається шляхом:
- Навчання клієнтів методам та технікам самостійного пошуку роботи.
- Спільно з фахівцями центрів зайнятості розроблення планів самостійного пошуку
роботи для більшості клієнтів.
- Розширення доступу до інформації про вакансії через створення єдиної національної
інформаційної комп'ютерної системи.
- Підтримка безробітних у їхніх зусиллях створити власний бізнес.
- Залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах.
2. Підвищення відповідальності фахівців Центрів зайнятості (ЦЗ) за результативність
застосованих заходів та кінцеві результати роботи з клієнтами є однією з ключових
складових системи покращення діяльності.
- Проведення обговорення на засіданнях спеціально створеної комісії ЦЗ, спрямованої
на аналіз та оцінку ефективності заходів, спряяння процесу влаштування кожного
клієнта, який перебував на обліку в ЦЗ протягом тривалого періоду (3-6 місяців).
- Застосування результатів роботи фахівців під час проведення атестації та конкурсів на
заміщення вакантних посад, а також під час формування резерву кадрів і надання
моральних та матеріальних стимулів для досягнення високих результатів.
3. Посилення співпраці з роботодавцями є невід'ємною частиною стратегії підвищення
ефективності діяльності центрів зайнятості:
- Інформування роботодавців щодо професійно-кваліфікаційного складу осіб,
зареєстрованих в ЦЗ, відповідно до профілю їхніх підприємств.
- Дослідження потреб роботодавців та надання допомоги у пошуку кваліфікованого
персоналу та професійному навчанні кадрів на їхнє замовлення із числа безробітного
населення.
 - Консультування роботодавців з питань впровадження законодавства про працю і
зайнятість.
- Забезпечення послуг зі збору та аналізу інформації про вакантні позиції та процеси на
локальному ринку праці.
- Проведення підбору необхідних працівників для роботодавців, використовуючи
психодіагностичні методики.
4. Підвищення ефективності розподілу персоналу та оптимізація використання робочого
часу в службі зайнятості має велике значення для забезпечення якісного обслуговування
клієнтів:
- Врахування навантаження на персонал служби зайнятості, що базується на кількості
безробітних осіб, яка покладається на одного співробітника Центру зайнятості (ЦЗ).
- Встановлення нормативів часу для проведення технологічних операцій і процедур,
впровадження системи автоматизованого обліку всіх видів допомоги.
- Спеціалізація та взаємозамінність фахівців у ЦЗ на основі розподілу виконуваних
операцій на прості та зрозумілі елементи.
- Концентрація уваги фахівців, що безпосередньо працюють з клієнтами, на виконанні
своїх функціональних обов'язків завдяки автоматизації статистичного обліку та
ефективній організації системи документообігу.
- Розроблення докладних посадових інструкцій для кожного спеціаліста.
5. Розподіл потоків клієнтів у Центрі зайнятості залежно від їхніх цілей дозволяє
покращити організацію обслуговування:
- Створення в ЦЗ диспетчерсько-консультаційного сектору та призначення одного із
фахівців для виконання диспетчерсько-консультаційних функцій.
- Розміщення робочих приміщень у ЦЗ відповідно до технології обслуговування
конкретних категорій клієнтів.
- Виділення окремого технологічного поля для виконання замовлень щодо підготовки
довідок для клієнтів.
Ці заходи спрямовані на оптимізацію роботи та підвищення якості обслуговування
клієнтів служби зайнятості.
6. Оптимізація внутрішнього розподілу приміщень у Центрах зайнятості (ЦЗ) за
функціональними секторами дозволяє ефективніше надавати послуги клієнтам:
- Створення просторих зон, де клієнти можуть отримати декілька послуг, зокрема ті, які
спрямовані на підтримку їх власних зусиль щодо пошуку роботи та адаптації до нових
умов життя.
 - Уніфікований інформаційний наповнення приміщень ЦЗ, яке дозволяє клієнтам
самостійно здобувати більше інформації і краще розуміти свої права та обов'язки.
Впровадження цієї технології сприяє підвищенню ефективності роботи Центрів
зайнятості та наданню вищої якості послуг для клієнтів.
Актуальні методи соціальної роботи
Волонтерська діяльність
Волонтерська робота є одним із найсуттєвіших методів добровільної соціальної роботи.
Основні принципи її здійснення сформульовані в Загальній Декларації Волонтерів,
прийнятій на IX Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів (Франція, 14 вересня 1990
року).
Волонтерство є важливим інструментом соціального, культурного, економічного та
екологічного розвитку. Це форма добровільної, не професійної соціальної роботи,
спрямованої на поліпшення якості життя особистості, її особистісний розвиток,
зміцнення почуття солідарності та задоволення особистих потреб.
Волонтерами можуть стати:
· учні старших класів середньої школи, студенти вищих навчальних закладів;
· громадяни середнього та пенсійного віку;
· клієнти соціальних служб, які беруть участь у програмах самодопомоги та
взаємодопомоги;
· родичі клієнтів соціальних служб;
· фахівці, які відводять частину свого робочого часу для волонтерської допомоги.
Волонтерство - це систематизований та керований процес участі індивідів у діяльності
державних органів влади, а також різних недержавних організацій і установ третього
сектору. Перед тим як стати волонтером, кандидати проходять спеціальну підготовку в
соціальних службах (за винятком фахівців). Процес підготовки волонтерів складається з
кількох етапів:
1. Проведення агітації та залучення громадян до волонтерської роботи (рекрутинг). З
цією метою соціальна служба використовує засоби масової інформації, листівки,
оголошення та рекламні матеріали, щоб запросити бажаючих долучитися до
волонтерських програм.
2. Проведення співбесіди та інтерв'ю з кандидатами, під час яких відбувається
ознайомлення із соціальними працівниками, соціальною службою, програмами
соціальної допомоги, до яких залучаються кандидати. Отримується основна інформація
про кандидатів, включаючи їхні мотиви для участі у волонтерській роботі. Під час
співбесіди оцінюється рівень психолого-педагогічної готовності до цієї роботи, навички
спілкування, емпатії та інші аспекти, такі як інтереси і цінності.
3. Підготовка до волонтерської діяльності включає проведення курсів, тренінгів і
семінарів, на яких волонтери отримують необхідні знання, навички та основи соціальної
роботи з різними цільовими групами населення. Тривалість навчання, зміст програм та їх
інформаційне наповнення залежать від віку кандидатів, їхнього досвіду у волонтерських
програмах та загального рівня культури. Навчання волонтерів у соціальних службах для
молоді може включати такі напрямки: соціально-реабілітаційна робота, запобігання та
протидія негативним явищам серед молоді (робота з молоддю та підлітками, які
перебувають у кризовому стані або схильні до суїциду; робота з молоддю, схильною до
девіантної поведінки; підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді;
профілактика вживання алкоголю та наркотичних речовин; підтримка дітей та молоді, які
постраждали від насильства); соціальна опіка і підтримка соціально незахищених груп
молоді (підтримка і розвиток творчих здібностей інвалідів; соціальна допомога молодим
сім'ям; соціальна допомога самотнім матерям і неповним сім'ям; робота з групами
ризику; волонтерські програми соціальної опіки); соціальний розвиток молоді та їхня
інтеграція у суспільство (формування інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя;
сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню; розвиток та
підтримка творчого потенціалу талановитої молоді; формування світогляду молодої
людини за допомогою соціальної реклами).
4. Організація волонтерських груп і виконання волонтерської роботи. На цьому етапі
волонтери здійснюють роботу відповідно до певної соціальної програми, плану роботи у
групі та графіка волонтерської допомоги. Волонтерська діяльність може бути постійною,
якщо волонтери працюють на певний час із визначеними днями в соціальній службі або
організації третього сектору. В інших випадках вона може бути тимчасовою, коли
волонтери долучаються до роботи за викликом соціальної служби у попередньо
обговорений час, який вони можуть приділити цій роботі. Взаємовідносини між
волонтерами і соціальною службою регулюються угодами або контрактами (усними або
письмовими). Роботу волонтерів керує соціальний працівник чи супервізор, який
відповідає за спостереження за їхньою діяльністю, надає консультації, рекомендації та
підтримку у різних ситуаціях, проводить наради та зустрічі тощо.
1. У випадку припинення дії волонтерської програми, волонтери можуть завершити
свою участь у волонтерській допомозі або бути перерозподілені в інші програми.
Ефективність роботи волонтерів визначається рівнем їх мотивації, який підтримується
соціальною службою через різноманітні заходи. Наприклад, для студентів, які
навчаються на відділеннях чи факультетах соціальної роботи у вищих навчальних
закладах, можуть проводитися підтримка професійної мотивації та надання можливості
виконувати навчальну і виробничу практику на основі волонтерської допомоги. Також
можуть надаватися матеріальні заохочення, такі як спеціальні стипендії, проїзні квитки
та інші переваги.
Волонтери, які самі вирішили долучитися до соціальної служби, часто встановлюють
власні обмеження для своєї роботи і визначають тривалість свого залучення, раціонально
розподіляючи свій час і енергію, щоб досягти максимально успішного результату в своїй
діяльності. Вони мають прагнення виконувати будь-яке завдання і намагаються зробити
все можливе для досягнення ефективних результатів. Мотивація таких волонтерів часто
базується на внутрішньому "досягненні" і "приєднанні", що може виявлятися у бажанні
брати участь в роботі та розвиватися в обраному напрямку. Багато організацій довіряють
таким волонтерам, які готові вкладати багато часу та зусиль в роботу протягом тривалого
періоду.
Найбільший досвід волонтерської роботи набуто в практиці соціальних служб для
молоді. Добровільна допомога найчастіше надається інвалідам, сиротам, дітям, які
втратили батьківську підтримку, дітям, які перебувають на вулиці, особам, схильним до
наркоманії та алкоголізму і т.д. Для цього створюються різні програми, такі як "Діти
вулиці", "Книжки для дітей-інвалідів", "Друзі по телефону", "Ігротеки для дітей-
інвалідів", "Сторінки, які ожили", "Разом заради розвитку", "Сучасне розуміння життя та
здорового способу життя" тощо. У соціальних службах беруть участь тисячі волонтерів у
різних програмах, що спрямовані на покращення якості життя різних цільових груп
населення.
У багатьох розвинутих країнах світу волонтерський рух визнається основою системи
саморегуляції у суспільстві. Залучення широких мас громадян до вирішення соціальних
проблем на волонтерських засадах розглядається як ключовий компонент створення
передумов для формування такої системи саморегуляції, де суспільні виклики можуть
бути вирішені за рахунок внутрішнього потенціалу суспільства.
Один з найвідоміших прикладів волонтерства в історії - це американський волонтерський
рух, який є важливою частиною сучасної американської культури. Протягом 80-90 років
XX століття практично половина дорослого населення в Сполучених Штатах була
залучена до волонтерської діяльності. Схожий інтерес до волонтеризму спостерігається в
Канаді, де близько 40% населення бере участь у волонтерській діяльності, особливо
серед молоді.
У Європі також існують сильні традиції волонтерства. В Англії майже половина
населення залучена до волонтерської діяльності. Також високий інтерес до волонтеризму
мають Франція (19%), Нідерланди (36%), Данія (25%) та Ірландія (39%). Волонтерство є
важливою складовою суспільства цих країн і визнаною формою громадської діяльності.
 Психологічні методи соціальної роботи
Психологічний вплив на особистість у сфері соціальної роботи є надзвичайно важливим і
динамічно розвиваючимся аспектом професійної діяльності. Ефективність цього впливу
залежить від того, як соціальний працівник обирає психологічні методи та технології, а
також від його досвіду та професійної підготовки.
У соціальній роботі існують два основні методологічні підходи до психологічного
впливу: директивний і не директивний. Перший базується на розвитку допомагаючих
стратегій, орієнтованих на лікування, і часто включає пасивний статус клієнта, який
сприймається як отримувач психотерапії. Другий підхід покликаний сприяти
самоактуалізації особистості та її незалежності.
В реальній практиці соціальної роботи, психологічний вплив на клієнтів відбувається у
формах індивідуальної роботи, групової взаємодії та роботи у мікросоціальних
середовищах. Ці форми дозволяють використовувати різноманітні психологічні прийоми
та техніки для досягнення поставлених цілей.
Центральним елементом в психологічному впливі є діагностика психологічного стану
клієнта. Сучасні діагностичні підходи передбачають індивідуалізацію допомоги та
спрямовані на поліпшення соціального життя особистості. Вони базуються на ідеї
діагнозу та лікування, які сприяють розумінню проблеми та розробці ефективних
стратегій для подолання її наслідків.
Загалом, психологічний вплив на особистість в соціальній роботі вимагає глибокого
розуміння та індивідуалізації. Соціальні працівники повинні володіти різними методами
та технологіями, щоб надавати ефективну підтримку та допомогу клієнтам у подоланні
складних життєвих ситуацій.
На діагностичному етапі соціальної роботи соціальний працівник виставляється перед
важливим завданням розкрити природу та причини звернення клієнта до психолога чи
соціального працівника. Важливо встановити довірчі відносини та знайти порозуміння з
клієнтом, щоб отримати необхідну інформацію та подолати опір у саморозкритті.
Діагностичний етап включає в себе метод інтерв'ю, під час якого клієнт розповідає свою
історію та розкриває ключові психологічні та соціальні фактори. Важливо, щоб
соціальний працівник забезпечив активне слухання та створив терапевтичну атмосферу,
де клієнт має можливість висловитися та брати участь у обговоренні.
Під час цього етапу, соціальний працівник звертає увагу на емоції клієнта, спостерігає за
їхніми змінами, а також оцінює структуру і динаміку поведінки. Розуміння структури
індивідуальності та динаміки поведінки є важливою частиною взаємодії соціального
працівника та клієнта.
У цілому, діагностичний етап є важливою складовою соціальної роботи, де розуміння та
сприйняття психологічного стану клієнта грають вирішальну роль у наданні ефективної
допомоги та підтримки.
Взаємодія соціального працівника і клієнта може перерватися на діагностичному етапі,
коли клієнт самостійно усвідомлює свою проблему та психологічний стан і більше не
звертається за допомогою. У такому випадку, якщо необхідно продовжити роботу
соціального працівника з клієнтом, визначаються його потреби, уточнюються наміри,
програма або план допомоги.
Психологічна підтримка клієнта в соціальній роботі розглядається з точки зору
психологічної інтервенції (втручання) і психологічного консультування.
Основні напрямки і підходи до соціальної допомоги сформувалися відповідно до мети, з
якою клієнти звертаються до соціального працівника:
· Вирішення конкретної проблеми;
· Поліпшення життєвої ситуації;
· Індивідуальна робота з конкретним випадком;
· Регулювання поведінки.
У науковій літературі всі ці завдання розглядаються як робота з конкретним випадком.
Значущими складовими психологічних методів, які характеризують їх унікальність, є
клієнт, проблема, контекст та процес.
Клієнт - центральна фігура в соціальній роботі з конкретним випадком. Ці клієнти
можуть включати в себе жінок, чоловіків, дітей, які потребують різних видів допомоги:
матеріальної, соціальної, консультаційної та інших.
Проблема - це ситуація, у якій індивід не може самостійно задовольнити свої потреби, що
ускладнює його соціальну адаптацію та функціонування.
Контекст - це соціальна служба або агентство, призначені для надання соціальних послуг
населенню. Мета цих організацій та служб полягає в тому, щоб допомогти вирішити
соціальні труднощі у різних ситуаціях: "особистість - особистість", "особистість - група",
"особистість - ситуація". Залежно від функцій, завдань і спеціалізації організації,
визначається зміст, характер і напрямки соціальної допомоги. Отже, вміння та підходи до
психологічних методів можуть відрізнятися в різних установах системи праці та
соціальної політики, а також в спеціалізованих соціальних закладах.
Процес - це послідовна діяльність соціального працівника, спрямована на розвиток
здатностей клієнта до вирішення власних проблем.
Психологічний вплив на особистість в рамках соціальної роботи залежить від
теоретичного підґрунтя та професійної підготовки соціального працівника. Використання
різноманітних психологічних методів та технік можна умовно поділити на два
методологічних принципи: директивний, орієнтований на лікування, де клієнт
сприймається як пасивний учасник психотерапії, і не директивний, спрямований на
підтримку самоактуалізації особистості, розвиток незалежності.
У практиці соціальної роботи психологічний вплив на клієнтів реалізується через різні
форми взаємодії, такі як індивідуальна робота, групова робота та робота у
мікросоціальному середовищі.
Незалежно від обраної форми роботи, діагностика психологічного стану клієнта є
важливою складовою. Вона розвивалася від методик встановлення соціального діагнозу,
який був запропонований Мері Елен Річмонд, до сучасного діагностичного підходу,
представленого Г. Гамільтоном, Ф. Холлісом, М. Буде. Діагностичний підхід передбачає
отримання інформації про соціальні відхилення, прогноз можливостей поліпшення стану
та надання допомоги клієнту.
У сучасних діагностичних підходах до соціальної роботи спираються на два основні
принципи: індивідуальна допомога, орієнтована на клієнта та його конкретні проблеми, а
також поліпшення соціального життя особистості. Ці процеси зазвичай аналізуються в
науковій літературі як діагноз і лікування.
На діагностичному етапі соціальної роботи соціальний працівник старається з'ясувати
природу і причини звернення клієнта до психолога або соціального працівника, розуміти
психологічний стан клієнта та інтерпретувати його належним чином. На цьому етапі
встановлення співробітництва з клієнтом, побудова довірчих відносин, збір необхідної
інформації та подолання можливого опору у саморозкритті важливі завдання. Соціальний
працівник отримує інформацію про почуття клієнта, його соціальне оточення, умови
життєдіяльності, стан здоров'я, ставлення близьких людей до проблеми, з якою він
звернувся, а також ставлення клієнта до цієї проблеми та його загальної життєвої
ситуації. Для цих цілей застосовується метод інтерв'ю, який часто є спонтанним і вимагає
від соціального працівника гнучкості, тактовності та володіння різними психологічними
техніками.
На цьому етапі надзвичайно важливо створити умови для активного слухання клієнта, і
сам діагностичний процес має терапевтичний характер, оскільки він надає можливість
клієнту висловити свої думки та взяти участь в обговоренні. Соціальний працівник
приділяє велику увагу емоціям клієнта та стежить за спонтанними, реактивними
емоціями, які можуть змінюватися в залежності від теми обговорення. Розуміння
структури індивідуальності та динаміки поведінки в нормальних та патологічних умовах
є невід'ємною частиною взаємодії між соціальним працівником і клієнтом. Оцінка
структури особистості базується на спостереженні реакцій клієнта, включаючи взірці
поведінки, механізми захисту, якість відповідей, виявлення емоцій і переживань, а також
рівень тривоги та неспокою.
У діагностичному процесі взаємодії між соціальним працівником і клієнтом може
призупинитися, якщо клієнт усвідомлює свою проблему та свій психологічний стан і
більше не потребує додаткової допомоги. Проте, якщо необхідно продовжити роботу з
клієнтом, то уточнюються його потреби, узгоджуються цілі та розробляється програма
або план допомоги. Психологічна допомога клієнту в соціальній роботі розглядається з
різних точок зору, включаючи психологічну інтервенцію та психологічне
консультування.
Основні стратегії та підходи до соціальної допомоги розгорнулися відповідно до цілей, з
якими клієнти звертаються до соціальних працівників:
· Вирішення проблеми;
· Поліпшення життєвої ситуації;
· Індивідуальна робота з випадком;
· Регулювання поведінки.
У науковій літературі всі ці завдання розглядаються як взаємодія з конкретними
ситуаціями.
Важливими складовими психологічних методів, які характеризують їхню специфіку, є
клієнт, проблема, місце та процес.
Клієнт є центральним елементом соціальної роботи з конкретними ситуаціями.
Клієнтами можуть бути жінки, чоловіки, діти, яким потрібна допомога різного роду,
включаючи матеріальну, соціальну, консультативну інтервенцію тощо.
Проблема визначається як ситуація, у якій індивід не може самостійно задовольнити свої
потреби, що ускладнює його соціальне функціонування.
Місце, де проводиться соціальна робота, може бути соціальною службою або агентством,
які призначені для надання соціального обслуговування населенню. Метою цих
організацій і служб є подолання соціальних труднощів у різних ситуаціях, таких як
"людина - людина", "людина - група", "людина - ситуація". Залежно від функцій, завдань
і спеціалізації таких організацій, визначається зміст, характер і напрямки соціальної
допомоги. Відповідно, методи і методологічні підходи до соціальної роботи можуть
відрізнятися в інституціях праці та соціальної політики, а також в соціальних службах
для молоді та спеціалізованих соціальних закладах.
Процес соціальної роботи - це послідовна діяльність соціального працівника, спрямована
на розвиток здатностей клієнта до розв'язання власних проблем.
Особливості реакції соціального працівника на кризову ситуацію
Однією з методів негайного реагування на кризові ситуації та одним із інструментів для
впровадження соціальної політики є професійна соціально-психологічна діяльність. Її
сутність полягає в тому, щоб надавати допомогу людям, які опинилися в складних
життєвих обставинах. Ця допомога включає в себе діагностику проблем, прогнозування
подальших подій, посередництво, консультаційну роботу, надання інформації, а також
пряму психологічну підтримку, спрямовану на активізацію внутрішніх резервів клієнтів.
Зважаючи на складність завдань, які постають перед соціально-педагогічною роботою, а
також на недостатній обсяг соціальних ресурсів, важливо розробляти технології для
досягнення максимально значущих і результативних вирішень. Технологізація соціально-
психологічної роботи стає необхідною у зв'язку із складністю проблем сучасного
суспільства та специфікою цієї сфери діяльності соціального працівника.
Складність завдань, що стоять перед психологією, визначена складністю сучасної епохи.
Вона супроводжується кризою традиційних інститутів соціалізації особистості, змінами у
суспільній структурі та зростанням ролі особистісного фактора у життєдіяльності
суспільства. Головним завданням психології є надання допомоги людині в зробленні її
життя більш осмисленим і значущим, розвиток життєвих сил та надання підтримки тим,
хто цього потребує.
Соціально-психологічні методи, методики, прийоми і засоби, а також процедури мають
свою відносну самостійність, але вони в значній мірі залежать від того наукового
підходу, який був використаний при їх створенні. Ось можливі психологічні підходи до
соціальної роботи:
1. Біхевіористський напрямок (психологія поведінки): Використання впливу оточення на
зміну поведінки людини та розкриття її місця в соціальній дійсності.
2. Глибинна психологія (психодинамічні теорії): Переборення конфлікту між свідомим та
безсвідомим, оволодіння механізмами захисту від психічних травм.
3. Гуманістична психологія: Надання допомоги особистості у пошуку смислу життя,
розвитку здібностей до самореалізації, саморозуміння та конгруентності.
4. Когнітивна психологія: Зміна когнітивних правил особистості з метою вирішення
проблем у поведінці та емоціях.
Кожен з цих психологічних підходів відображає свої методи та стратегії для досягнення
позитивних результатів у соціальній роботі.
Сучасні психодинамічні теорії різняться за спектром своїх аспектів, але всі вони
базуються на класичних принципах психоаналізу. Психоаналітичний підхід у соціальній
роботі акцентує увагу на важливості психологічних процесів, що відбуваються "між
особистістю і значущим іншим", між минулим і сучасним досвідом, і між внутрішньою
та зовнішньою реальністю. Психодинамічний підхід має значення для розуміння
соціальних працівників подій у житті їх клієнтів та розвитку їх власних підходів у
процесі спільної соціальної роботи.
Психоаналітичні концепції можуть бути корисними для соціальних працівників, коли
вони стикаються з різноманітними явищами, що спираються на психоаналітичний підхід,
такі як материнська депривація у дітей, психологічні залежності, саморуйнівна поведінка,
гострі поведінкові оборонні реакції, агресія (особливо в стосунках з близькими),
проблеми з владою у родині, поведінка нарцисичних особистостей та інші аспекти.
Типологізація захисних механізмів особистості є корисним підходом при наданні
психологічної допомоги в соціальній роботі. З раннього дитинства людина переживає
різноманітні кризи та конфлікти між зовнішніми (соціальними) впливами і внутрішніми
(безсвідомими) потребами. У цих ситуаціях особистість намагається знайти баланс. Тому
соціальному працівникові, який виступає як психолог, важливо розуміти різні види
захисних механізмів та вміти навчати клієнтів ефективно їх використовувати для
регуляції свого розвитку, подолання стійких негативних явищ чи "комплексів".
Часто поширена помилкова думка в нашому суспільстві полягає в тому, що "сильна
особистість" здатна самостійно подолати будь-яку кризову ситуацію. Проте це не завжди
вірно. Навіть людям зі сильними особистісними рисами та великою енергією властиві
психічні чи психологічні кризи, які можуть мати серйозні негативні наслідки. Сучасно,
особливо вразливими виявляються ті індивіди, чия професійна діяльність пов'язана з
обслуговуванням людей, такі як працівники соціальної сфери, медичний персонал,
вчителі, соціальні працівники і багато інших. Вони прикладають усі можливі зусилля для
того, щоб допомогти іншим покращити своє життя, але цей процес дуже часто веде до
їхнього власного виснаження.
До виснаження сил може призвести ряд факторів, включаючи численні життєві
обставини і причини для переживань, відсутність співчуття та підтримки, а також
відчуття безпорадності перед тріумфуючою несправедливістю. Успіхи у соціальній
роботі залежать не лише від поліпшення організаційних та психосоціальних відносин,
але й від здатності управляти внутрішніми регуляторами та захисними механізмами
формування психіки.
Існують три основні види формування психіки:
1. Стихійне регулювання психіки: Цей процес фактично відбувається на всіх етапах
життя людини. Соціальне оточення, таке як родина, сусіди, друзі та колеги на роботі, а
також інформація оточуючого середовища, така як прочитані книги та засоби масової
інформації, мимовільно впливають на психіку індивіда, сприяючи його соціалізації.
Механізм пристосування відіграє важливу роль у цьому процесі.
2. Цілеспрямоване формування психіки: Цей процес відбувається завдяки щоденній та
цілеспрямованій освітній роботі. Люди активно працюють над своєю психікою та
розвитком, спрямовуючи свої зусилля на досягнення певних цілей і вдосконалення
самопроцесів.
3. Самоформування психіки: Цей процес не відбувається спонтанно. Він включає в себе
конкретні технологічні детермінанти у вигляді методів і способів саморегуляції та
самопрограмування.
Зазначені види формування психіки можуть впливати на спосіб, яким люди реагують на
різні ситуації та як вони вирішують проблеми у соціальній роботі. Навчити клієнтів
ефективно використовувати ці механізми може бути важливим аспектом психологічної
допомоги.
Володіння цими методами і технологією їх застосування прямо під час конкретної
практичної діяльності значуще підвищує продуктивність соціальної роботи. Вміння
контролювати власні психофізіологічні реакції, отримані завдяки тривалому
психорегулюючому тренуванню, дозволяє особистості в екстремальних ситуаціях
активізувати та мобілізувати потенційні можливості свого організму та фізіологічні
ресурси, закладені природою. Це дає змогу розкрити та використати "запасні" резерви
адаптації для більш адекватної реакції на вплив зовнішнього соціального середовища.
Існують різні основні види захисних механізмів особистості, які використовуються для
захисту від психологічних травм та неприємних переживань. Ось кілька прикладів:
- "Витіснення": Такий механізм полягає в тому, що бажання, які не можна реалізувати, і
неприйнятні уявлення витісняються із свідомості задля досягнення миттєвого
полегшення.
- "Сублімація": Цей метод передбачає, що енергія напруги повністю спрямовується на
соціально корисну діяльність, таку як творчість або спорт. Це допомагає вирішувати
проблеми, але може не враховувати корені напруги.
- "Втеча": Особа уникає критики та психологічного навантаження, що призводить до
зменшення напруги. Проте цей підхід не дозволяє визначити причини проблем і в
майбутньому може призвести до проблем із саморегуляцією.
- "Оглушення": Вживання наркотиків або алкоголю призводить до відсування конфліктів
і страхів, створюючи відчуття сили і ілюзію віддаленості від дійсності, що лякає. Проте
цей метод може призвести до залежності від речовин та розвитку хвороб.
Використання цих механізмів може бути корисним для психологічного захисту
особистості, але також важливо розвивати здатність свідомо керувати ними та визначати,
коли і як їх використовувати в залежності від ситуації.
В технологічному аспекті соціальна робота базується на певних методологічних засадах,
які сприяють вдосконаленню роботи з клієнтами. До них включаються:
1. Принцип відкритості і ясності: Клієнтам надається зрозумілий та відкритий план
роботи, спрямований на їхню активізацію та співпрацю. Це допомагає їм розуміти, що
відбувається та як вони можуть брати участь у процесі розв'язання своїх проблем.
2. Аналіз і контроль інформації: Діяльність соціальних працівників базується на
глибокому розумінні інформації про вчинки та поведінку клієнта. Цей аналіз допомагає
ліпше розуміти їхні потреби та розробляти більш ефективні стратегії допомоги.
3. Функціональний аналіз: Визначення детермінованості вчинків та їх результатів на
основі попередньої дії є важливим етапом в роботі з клієнтом. Цей підхід допомагає
встановити причини та наслідки певних психологічних та поведінкових зразків.
4. Спільне формування соціально значущих цілей: Робота з клієнтами передбачає спільне
визначення соціально значущих цілей та розробку конкретного плану дій на майбутнє.
Цей процес сприяє покращенню співпраці та досягненню позитивних результатів.
В додаток до цих основних методологічних принципів, існують також інші технічні
прийоми та методи, такі як тренування наполегливості, тренування релаксації,
моделювання певних видів поведінки та заохочення за досягнуту позитивну зміну. Також
важливо враховувати стратегії попередження рецидивів у роботі з клієнтами, особливо у
випадках, коли проблеми можуть повторитися у майбутньому.
Аналіз методології роботи психологів дає змогу виділити кілька типів взаємодії із
клієнтами, кожен з яких має свої особливості:
1. Вирішення соціальних завдань: В цьому типі взаємодії психологи орієнтовані на норми
і критерії соціально прийнятої поведінки. Коли клієнт намагається зрозуміти і прийняти
нові соціальні цінності, це може викликати дискомфорт і навіть призвести до
психосоматичних захворювань. В таких випадках важливо допомогти клієнтові
переглянути свої цінності та перспективи, що дозволить йому уникнути шаблонної
поведінки і переживань.
2. Вирішення моральних завдань: Цей аспект включає в себе орієнтацію на критерії
добра та зла, які вимагають морального вибору. Психолог повинен показати клієнту
обмеженість таких критеріїв та їхню суб'єктивність. Розв'язання моральних завдань може
включати процес прийняття індивідуальних рішень відповідно до особистих цінностей та
переконань.
3. Вирішення психологічних завдань: Ця взаємодія передбачає допомогу клієнту
усвідомити та змінити систему своїх переживань. Це включає в себе аналіз проблем,
оцінок та переконань, що сприяють розвитку нових переживань та цілей.
4. Технологія вирішення психологічних завдань: Цей аспект включає розуміння
психологічних особливостей формування основних психологічних станів людини. Для
досягнення позитивних результатів в роботі із клієнтами важливо розуміти психологічні
механізми корекції та самокорекції психологічних станів. Також важливо навчити
клієнтів ефективно використовувати прийоми самоуправління життєвим тонусом та
психогігієни для збереження психічного здоров'я.
У роботі з клієнтами психологи використовують різні методи та техніки, включаючи
психорегулюючі вправи, які спрямовані на усунення стресових станів та формування
позитивних емоцій і ставлень. Також, важливим аспектом є навчання клієнтів
психологічним прийомам і методам, які вони можуть використовувати у повсякденному
житті.
Основи психологічної підтримки для учасників військових дій
Люди, які брали участь у бойових діях, особливо інваліди, часто відчувають стійку
ситуаційну соціально-психологічну дезадаптацію. Ця проблема часто виникає через
травматичні та посттравматичні стресові розлади. Їх основні прояви можуть включати:
- Симптоматичні повторення: це нав'язливі спогади про трагедії, що безупинно
повторюються. Це може включати сновидіння, які повторюються, або відтворення
переживань у формі ілюзій та галюцинацій.
- Симптоми уникнення: це намагання втекти від розмов, думок, почуттів, місць та навіть
від людей, які нагадують про трагедію. Це також може включати блокування пам'яті та
відчуження від близьких людей.
- Симптоми збудження: це можуть бути труднощі зі сном, роздратованість, підвищена
пильність та необґрунтовані вибухи гніву.
Ефективною формою соціально-психологічної підтримки для учасників бойових дій і
членів їх сімей є індивідуальні консультації. Ці консультації дозволяють спільно
досліджувати особливості переживань та допомагати особам подолати кризові стани та
надзвичайні ситуації.
Додатково, організація бесід щодо переживань і подолання кризових станів може бути
корисною для людей, які потребують підтримки. Також проведення соціально-
психологічних тренінгів екзистенційної спрямованості може допомогти особам виявити і
розвинути ресурси для подолання внутрішніх труднощів та переживань.
Кризове консультування для зменшення психологічних наслідків стресу, пережитого
учасниками бойових дій в Україні, є релятивно новим і дієвим засобом. Ця форма
психологічної підтримки має особливу актуальність для тих, хто займається
екстремальною діяльністю. Головною метою кризового консультування, як правило, є
попередження посттравматичних розладів, запобігання суїцидам та дезадаптації
працівників. Важливо відзначити, що кризове консультування є дієвим психологічним
профілактичним інструментом, доступним для широкого кола осіб, порівняно з іншими
формами психологічної допомоги, які часто потребують значних часових, фінансових і
матеріальних витрат.
Процес надання психологічної підтримки може бути розділений на три стадії:
1. Встановлення довірчого та безпечного контакту: ця стадія надає право особі на доступ
до травматичних подій, дозволяючи їй відкрити свої почуття та думки.
2. Консультативна, терапевтична або корекційна допомога: на цій стадії надається
консультативна підтримка, спрямована на подолання травм та глибокий аналіз
травматичних подій. Працюється з униканням та відчуженістю.
3. Стадія, спрямована на відновлення зв'язків: на цій стадії допомагається особі
відокремитися від травматичних подій та повернутися до родини, друзів та суспільства.
Разом з тим, існують загальні елементи та принципи, які визначають кризове
консультування. Серед основних принципів цієї форми психологічної допомоги можна
виділити:
1. Емпатійний контакт: Важливо виявляти співчуття та розуміння до постраждалих,
створюючи сприятливу атмосферу для вираження їхніх почуттів та думок.
2. Короткостроковість: Кризове консультування має бути короткостроковим,
орієнтованим на подолання тимчасових кризових ситуацій.
3. Невідкладність: Психолог-консультант повинен надавати допомогу негайно, оскільки в
кризових ситуаціях час є ключовим фактором.
4. Високий рівень активності: Психолог має бути активним у процесі консультування,
виявляючи ініціативу та ефективно допомагаючи постраждалим.
5. Обмеження цілей консультування: Фокус консультування повинен бути на конкретній
проблемі або кризі, що виникла.
6. Інтенсивна ситуативна підтримка: Постраждалій особі надається інтенсивна підтримка
для подолання актуальної ситуації.
Кризова інтервенція, в свою чергу, є ефективним засобом психологічної допомоги,
спрямованим на уникнення госпіталізації симптомів, що виникають внаслідок кризових
подій. Мета кризової інтервенції полягає в загальній підтримці та активізації ресурсів для
саморегуляції та самодопомоги. Крім того, кризова інтервенція сприяє вираженню
сильних емоцій постраждалого, розумінню проблем та формуванню розуміння
пережитого досвіду. Ця стратегія допомагає постраждалим зрозуміти події, відновити
почуття контролю над емоціями та життям, а також підвищити самооцінку.
Для забезпечення успішного виконання процесу співпереживання важливо
розуміти, що переживання клієнта в кризовій ситуації є динамічним процесом, який
займає певний період часу. Соціальному працівникові необхідно надавати відповідний
співпереживальний підхід під час цього процесу. Процес співпереживання включає
наступні складові:
1. Докладна розмова про кризову ситуацію: Важливо провести докладну бесіду про всі
аспекти кризової ситуації, спробувати розкрити всі нюанси та особливості цієї ситуації.
2. Емпатичне розуміння та безумовне прийняття консультантом емоційної реакції:
Психолог-консультант повинен емпатично сприймати та повністю приймати емоції
співробітника, які виникають у зв'язку з кризовою ситуацією. Це включає в себе
вербалізацію почуттів та ставлення співробітника до різних аспектів ситуації.
3. Оцінка переживань співробітника як природних в даній ситуації: Соціальний
працівник повинен розуміти, що переживання співробітника є природними в даній
ситуації та є реакцією на події, які відбулися.
Окремим і важливим аспектом психологічної підтримки постраждалого є визнання його
страждань. Соціальний працівник повинен відверто підтвердити своє розуміння та
підтримку стосовно емоційних потрясінь, які відбулися, та віднестися серйозно до
ситуації співробітника. Для успішного використання техніки слухання існує ряд
прийомів, які сприяють ефективному спілкуванню:
1. Кивання головою та використання вигуків «так», «угу»: Використання таких реакцій
під час спілкування показує, що співрозмовник слухає та розуміє постраждалого.
2. Питання-відлуння: Полягає в докладному повторенні основних положень, які висловив
постраждалий, для підтвердження розуміння і підсилити співпереживання.
Активне слухання важливе для завоювання довіри постраждалого та збору максимально
повної інформації про нього та його проблеми.
3. Уточнення: В цьому етапі психолог просить роз'яснити або уточнити окремі аспекти
або висловлювання працівника. Це допомагає краще зрозуміти його стан і переживання.
4. Переформулювання: Переформулювання полягає у тому, щоб висловити те, що сказав
працівник, в інших словах або застосувати інші мовні обороти. Це може допомогти
краще розкрити сенс його висловлювань та ставлення до ситуації.

5. Відображення емоцій: Важливо прямо описувати емоції, які психолог помітив у

поведінці працівника. Це допомагає прозоро висловити та розуміти його почуття та
реакції.
Позитивне підкріплення емоційного стану працівника є суттєвим для успішної кризової
інтервенції. Воно сприяє зміцненню психологічної підтримки та сприяє підвищенню
самоповаги та внутрішньої міцності працівника.
Навчання навичкам саморегуляції також важливе в роботі з клієнтами, які перебувають в
екстремальних умовах діяльності. Це допомагає їм краще управляти своїми емоціями та
стресом.
Важливою темою в для психологічного консультування є його ефективність. В цьому
контексті, питання ефективності психологічного консультування є ключовим. Зазвичай,
головним джерелом інформації щодо ефективності консультування є клієнти, які
отримали допомогу. Вони надають свої оцінки та відгуки.
Психологічна консультація є ефективним та доступним методом надання психологічної
підтримки особам, особливо тим, хто пережив екстремальні ситуації. Психолог може
застосовувати цей метод навіть в умовах, де не завжди доступне необхідне обладнання
або комфорт.
Дотримання принципів кризового консультування, встановлення емпатичного контакту,
високий рівень активності психолога-консультанта дозволяє надавати своєчасну та
необхідну допомогу, а також зекономити час для активації психологічних механізмів
адаптації клієнта.
Військовослужбовці, як і інші верстви населення, можуть переживати стресові ситуації,
особливо у складних соціальних умовах. Психологічна допомога є важливим елементом
подолання негативних наслідків стресу. Тому важливо продовжувати розвивати та
впроваджувати нові методи соціально-психологічної допомоги для учасників подій,
таких як АТО.
Телефонне консультування стало методом соціальної роботи, який зародився у
Сполучених Штатах в 1960-х роках (точна дата - 2 жовтня 1953 року). На той момент, в
соціальних і психіатричних службах відчувалася потреба у наданні психологічної
допомоги, і це сприяло розвитку волонтерського руху на місцевому рівні. Проблема
полягала в нездатності національних державних органів задовольнити потреби населення
у різних видках підтримки. Місцеві адміністрації встановлювали обмеження на види
наданої допомоги або сприяли забобонам у суспільстві, що ускладнювало реєстрацію
служб і агенцій, спрямованих на задоволення потреб різних груп населення. У відповідь
почали створюватися та розвиватися служби, агентства та організації, спрямовані на
задоволення потреб різних вікових категорій населення.
Серед різновидів телефонного консультування виділяють спеціалізовані і загальні гарячі
лінії. Спеціалізовані гарячі лінії, наприклад, спеціалізуються на попередженні самогубств
і наданні кризової інтервенції. У той час, як загальні гарячі лінії надають ширший спектр
послуг, таких як консультування, надання довідок і інформації, підтримка емоційного
стану похилого населення, направлення на допомогу в кризових ситуаціях, допомога
жінкам і дітям, які зазнали насильства і багато інших.
Загальні гарячі лінії пропонують різноманітні послуги для населення, включаючи
консультування, надання довідок і інформації, простеження результатів консультацій на
віддалену тему, попередження самогубств, надання емоційної підтримки похилому
населенню, яке не має догляду близьких, направлення бригад допомоги у кризових
ситуаціях (кризова інтервенція), допомогу жінкам і дітям, які зазнали насильства, і
надання відповідей в нічний час та вихідні дні, коли місцеві соціальні служби можуть
бути недоступними. Ці лінії зазвичай працюють цілодобово і без вихідних для
забезпечення належної підтримки та допомоги населенню.
У сфері психотехнічних аспектів телефонного консультування важливо враховувати такі
аспекти: психологія активного слухання, психологія телефонних розмов, особливості
мови у телефонних діалогах, використання технік ефективного спілкування за
методикою Еріксона, розуміння психології регулярних абонентів, реагування на
вербальну агресію, робота з агресивними і маніпулятивними абонентами, уникання
помилок у телефонних діалогах і навички завершення розмови, а також використання
механізмів психологічного захисту та надання телефонної допомоги.
У Україні лінії "Телефон довіри" є широко поширеними і функціонують в рамках
соціальних служб для молоді, різних соціальних установ, лікарень та інших закладів.
Клієнти звертаються до цих ліній телефонного консультування з численними
проблемами, такими як екзистенціальні роздуми, вікові та сімейні конфлікти, кризові
стани (як от психологія горя внаслідок втрати близької людини, екстремальні ситуації,
хвороба або смерть, консультування дітей і підлітків, а також жертв сексуального
насильства), проблеми зі здоров'ям і поведінкою (включаючи алкоголізм, вживання
психоактивних речовин, ігрову та комп'ютерну залежність, релігійні та духовні питання),
сексуальні проблеми, а також спілкування з особами, які мають психічні розлади.
Невідкладна телефонна допомога лише недавно розпочала свою діяльність в країнах
СНД, тому особливо важливою є підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, щоб
забезпечити ефективну роботу цих служб.
Соціальна робота в спільноті (також називана соціальною роботою на місцевому рівні чи
в мікрорайонах) відображає вплив американських і європейських підходів до соціальної
роботи у мікросередовищі. Це пояснює розходження у термінології, яка відображає
національні традиції у системі соціального захисту та допомоги. В Україні цей метод
соціальної роботи розвивається та відомий як метод соціальної роботи в мікрорайонах.
Соціальна робота в спільноті - це метод, який базується на аналізі життєвого рівня
громади з метою вирішення соціальних проблем, підвищення якості надання послуг та
активізації членів громади через проведення різних акцій та заходів. Цей підхід
передбачає інтеграцію всіх інших методів, включаючи використання моделі, спрямованої
на постановку завдань, що допомагає клієнту розуміти взаємозв'язок між особистими і
суспільними проблемами та брати активну участь у спільних діях для вирішення
конфліктних ситуацій.
Соціальний працівник, що активно діє в спільноті, проводить аналіз соціальних умов
мешканців, досліджує соціальні проблеми, визначає потреби у різних соціальних
послугах, збирає та систематизує статистичні дані і створює базу даних, щодо соціальної
структури даного району або конкретної локалізації, наявності місцевих груп чи
об'єднань громадян за інтересами або соціальними потребами. На підставі цієї інформації
визначаються найважливіші, актуальні та належні проблеми для різних соціальних груп і
верств населення. За участю та ініціативою місцевої спільноти формується програма
діяльності.
Фостеринг
Фостеринг — це метод соціальної роботи, що розвинувся внаслідок деінституціалізації
державних установ для утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування, і спрямований на створення прийомних сімей.
В Україні законодавчо визначено такі форми утримання дітей, позбавлених батьківського
піклування: усиновлення (як пріоритетна форма); опіка і піклування над дитиною з боку
фізичної особи (опікуна, піклувальника); державні заклади для дітей, позбавлених
батьківського піклування; дитячі будинки сімейного типу.
Необхідно зазначити, що фостеринг є важливою альтернативою інституційному
утриманню дітей та сприяє їхньому вихованню в більш підтримуючому та сімейному
середовищі.
Усиновлення (удочеріння) - це формальний юридичний процес прийняття неповнолітньої
дитини в сім'ю на правах сина чи доньки. Відповідно до законодавства України,
процедура усиновлення регулюється Кодексом про шлюб та сім'ю України, а також
Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам
України та іноземним громадянам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів в 1996
році і призначеним для контролю за умовами проживання дітей у сім'ях усиновителів.
Для надання опіки і піклування над неповнолітніми дітьми призначають опікунів чи
піклувальників, які, як правило, є близькими родичами або особами, близькими до
підопічних. Іноді це можуть бути також особи, призначені громадською організацією.
Важливо, щоб ці особи мали змогу виконувати опікунські обов'язки і підтримувати
стосунки з підопічними. Призначення опікунів (до 16 років) чи піклувальників (до 18
років) може відбуватися тільки за їхньою згодою. У випадку повнолітніх осіб, які не
можуть самостійно захищати свої права через стан здоров'я, піклувальник може бути
призначений лише за їхнім запитом.
З метою забезпечення дітей, позбавлених батьківського піклування, притулками для
неповнолітніх, службами у справах неповнолітніх створюються умови для соціального
захисту. Вони надають належні житлово-побутові та психолого-педагогічні умови для
життя цих дітей на період, поки не вирішується питання щодо їхнього постійного
влаштування. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється
виключно органами опіки та піклування.
Українські установи соціальної підтримки і соціальної роботи навчилися
використовувати досвід соціального захисту соціальних сиріт, який був успішно
застосований у Великій Британії. В цьому контексті створюються прийомні сім'ї, які
підтримуються та супроводжуються соціальними службами. Прийомна сім'я - це родина,
яка віддільно від своєї власної добровільно прийняла виховання та спільне проживання
від 1 до 4 дітей з закладів для сиріт або серед дітей, позбавлених батьківського
піклування.
Підходи та методи соціального супроводу дітей-сиріт були запозичені з міжнародного
досвіду опіки та підтримки вразливих верств населення. Цей досвід підтверджує, що
системи соціального супроводу створюються не лише для біологічних або суспільних
сиріт, а також для дітей, які перебувають у неблагополучних сім'ях. У випадку виявлення
таких сімей, де відсутні належні умови для нормального розвитку дитини, і де вона може
бути образженою, покараною або ігнорованою, що негативно впливає на її поведінку,
дитину тимчасово вилучають з родини.
У таких випадках найбільш розповсюдженими методами є фостеринг і "mainstay" - це
форма опіки над чужою дитиною. Фостеринг передбачає тривале перебування в іншій
родині, зазвичай до досягнення повноліття, зі збереженням зв'язку з біологічними
батьками. Як тільки умови в сім'ї стають більш сприятливими для виховання дитини, її
можуть повернути біологічним батькам.
"Mainstay" - це форма догляду за дітьми, які ще не досягли 17-річного віку, протягом
відносно короткого періоду, часто лише кілька місяців, через тимчасові труднощі, що
виникли в сім'ї дитини. Якщо ці труднощі подолаються, дитина повертається в свою
родину. У випадку, коли сім'я продовжує переживати важкі моменти, може бути
розглянута можливість встановлення формального фостерингу.
Також існує ще одна форма догляду за дітьми із неблагополучних сімей - "emergency
care," який застосовується у надзвичайних або критичних ситуаціях. Він активується,
коли необхідно негайно відокремити дитину від негативного впливу своєї сім'ї, яка
опинилася в екстремальній ситуації. У таких випадках дитину передають на догляд іншій
сім'ї на декілька днів або навіть тижнів, поки не буде ухвалено остаточне рішення щодо її
майбутньої долі. Люди, готові прийняти в свою родину чужу дитину в будь-який час дня
чи ночі, називаються "carers" - тобто ті, хто турбується та доглядає. Ці "carers" можуть
бути як сімейними парами, так і одинокими особами, яким вже виповнилося 25 років і які
виразили бажання допомогти виховувати чужу дитину.
В Великій Британії надається перевага вихованню дітей в сім'ях, оскільки вважається, що
це сприяє їхньому нормальному розвитку. Виховання дітей в родині вважається гідним та
почесним завданням, і це оспівується в суспільстві. Ця практика також оплачується, і
особи, які доглядають за чужими дітьми, отримують відповідну оплату. Ця система
дозволяє забезпечити адекватний догляд і підтримку для дітей із неблагополучних сімей
та сприяє запобіганню відхилень у поведінці неповнолітніх.
Соціальний супровід прийомних сімей включає в себе "ведення випадку" (care
management), що є теоретичною основою для цього процесу, і цей підхід широко
використовується в західних країнах.
Прийомні батьки стикаються з усіма викликами, які властиві багатодітним родинам, а
також мають додаткові завдання, пов'язані з корекцією та компенсацією розвиткових вад,
відставань у розвитку, а також з подоланням психологічних травм, які можуть бути
зумовлені минулим досвідом дітей.
Важливим аспектом інституту прийомної сім'ї є можливість здійснення як виховання
дитини до повноліття, так і тимчасової опіки, коли це необхідно (наприклад, через
тимчасове відсутність батьків у зв'язку з ув'язненням чи лікуванням). Це сприяє
забезпеченню соціального захисту дитини, яка тимчасово позбавлена батьківського
піклування, та її прав.
Важливою допомогою для прийомних сімей в Україні є наявність соціального супроводу,
який надається спеціалістами у сфері соціальної педагогіки або соціальної роботи. Цей
супровід є важливим аспектом підтримки для прийомних сімей та допомагає їм
ефективно виконувати свої обов'язки.
Діяльність прийомних сімей вимагає психологічної та професійної підготовки
прийомних батьків, які повинні бути спрямовані на задоволення інтересів саме дитини, а
не розв'язання власних проблем. У таких сім'ях повинні гармонійно поєднуватися
мотивація батьків щодо створення прийомної сім'ї та інтереси самої прийомної дитини.
Забезпечення функціонування прийомних сімей передбачає необхідність служби, яка б
надавала необхідну медичну, психологічну та соціальну допомогу та підтримку
прийомним батькам. Вони здійснюють комплексну роботу (медичну, психологічну,
педагогічну та соціальну), залучують фахівців (психоневрологів, дитячих психіатрів,
логопедів та інших) і надають психологічну підтримку конкретним дітям, батькам та
сім'ям в цілому.
Прийомна сім'я є найбажанішою формою опіки та піклування для дітей, які виростають в
інтернатних закладах.
Основні психолого-педагогічні проблеми, які виникають перед кожною прийомною
сім'єю, пов'язані з труднощами виховання, розвитку та соціалізації дітей, включаючи
корекцію та компенсацію недорозвитку, покращення стану здоров'я дитини і подолання
психологічних травм.
Робота прийомних батьків відрізняється від роботи педагогів інтернатів тим, що вона
проводиться цілодобово, і це вимагає системи психологічного підтримання для
прийомних батьків.
Перебування дитини в прийомній сім'ї передбачає адаптацію до сімейного життя, до
соціального оточення сім'ї, школи, дитячого колективу (наприклад, дитячого садка), а
також сусідів.
Ця форма реабілітації та соціалізації дітей вважається найпрогресивнішою.
Ще один пункт, якому хотілося б дати увагу, - психологічна підтримка, яку надають
співробітники центрів зайнятості безробітним. Безробіття може викликати різні емоційні
та психологічні переживання, такі як тривожність та стрес. Стан безробіття може
призводити до відчуття невпевненості та безнадійності. Медичники навіть
використовують термін "невроз безробіття" для опису цього стану. У таких випадках
психологічна підтримка та практична допомога можуть допомогти безробітним
впоратися з цими викликами і покращити їхні перспективи на ринку праці.
Психологічний стан безробітних є важливою, але малодослідженою проблемою в нашій
науці. У західноєвропейських країнах широко відома теорія Харрісона, яка описує
емоційні стадії, через які проходять люди, перебуваючи в безробітті.
Перша стадія - Шок. Після звільнення людина може відчувати великий стрес і невірить у
те, що її саме звільнили. Іноді вона намагається приховати свою образу перед
колективом, обвинувачуючи його в тому, що він її не підтримав. Проте з часом вона
приймає ситуацію і переходить до наступної стадії - пошуку роботи.
Друга стадія - Оптимізм і надія. На цій стадії людина активно шукає роботу і вірить у
свої можливості. Вона високо оцінює себе і, іноді, відмовляється від вакансій, які вважає
менш оплачуваними або не відповідними її статусу. Це може призводити до втрати
можливостей і переходу до наступної стадії, яка настає приблизно через шість місяців.
Третя стадія - Песимізм. На цьому етапі надії починають слабшати, активність
зменшується, фінансові труднощі збільшуються, і людина все частіше отримує відмови в
прийомі на роботу. Ця стадія може бути особливо важкою, оскільки безробітні
починають відчувати себе менш впевнено і реалізованими.
Четверта стадія - Фаталізм. Вона приходить наприкінці першого року безробіття і
характерна для тих, хто довгий час не може знайти роботу, а також для людей, які мають
складнощі в адаптації до соціального середовища. Надії на працевлаштування майже
повністю втрачаються, і безробітні майже припиняють пошук роботи, підкорюючись
своєму статусу безробітних.
Для кращого розуміння психоемоційного стану безробітних, важливо розглянути, що ми
розуміємо під терміном "стрес". У побутовому розумінні це відноситься до ситуацій, що
викликають значне нервово-психічне напруження і мають негативний вплив на організм і
психіку людини. Вчений Г. Сельє визначив стрес як "неспецифічну реакцію організму на
суб'єктивно значущий подразник", виділивши три стадії стресу.
Перша стадія - стадія тривоги. Організм та психіка людини переходять у режим
мобілізації ресурсів, органів і систем. Ця мобілізація робить організм більш стійким до
стресових ситуацій. У контексті безробіття це означає, що людина, яка дізнається про
можливе звільнення, розпочинає активний пошук нової роботи, мобілізуючи всі свої
ресурси та виявляючи творчу активність.
Друга стадія - стадія стійкого реагування. Ця стадія сигналізує про можливі великі
проблеми у майбутньому. Стресагент продовжує впливати, загроза втрати роботи стає
більш реальною, а людина починає шукати роботу із завзятістю, оскільки
працевлаштування стає для неї основною проблемою.
Третя стадія - стадія виснаження. Вона виникає після тривалого періоду безробіття, який
зазвичай триває більше 4-5 місяців. На цій стадії спостерігається зниження
функціонування практично всіх систем психіки людини, що може призводити до апатії та
розвитку депресивних станів.
Психологічний стан безробітних визнається як стресовий стан, і для допомоги в таких
ситуаціях можна використовувати методи, що використовуються спеціалістами при
роботі з іншими стресовими станами.
Початковий етап психологічної допомоги безробітним полягає в сприянні подоланню
негативного впливу стресової ситуації. Зазвичай стрес підсилюється у той момент, коли
життя стає рутинним і монотонним: безробітні перестають активно шукати роботу,
обмежують своє спілкування до сім'ї, інтереси в культурних сферах зменшуються.
З'являється "вигорання" мотивації до праці. Важливо допомогти людині подолати цей
стрес, оскільки це перший крок на шляху до працевлаштування.
Після подолання стресової ситуації настає час для навчання навичкам самопрезентації.
Багато безробітних мають труднощі в представленні себе роботодавцю через недостатню
впевненість у собі або навіть скромність, але ця навичка є важливою при пошуку роботи.
Крім того, важливо вчити безробітних планувати своє працевлаштування, оскільки
багато з них мають проблеми з постановкою цілей у пошуку роботи.
Соціально-психологічні тренінги є одним з найбільш ефективних методів роботи з
безробітними. Ці тренінги допомагають відновити комунікативні навички, підвищують
впевненість у собі, навчають методам і методикам пошуку роботи і допомагають
відновити соціальну адаптацію після тривалого періоду обмеженого спілкування.
Індивідуальна робота з безробітними часто включає профорієнтацію та професійне
консультування, що має велике значення для людей, які розглядають можливість зміни
професії. Важливо демонструвати їм об'єктивну картину "плюсів" і "мінусів" нової
професії, але при цьому не приймати на себе відповідальність за кінцевий вибір клієнта.
Психологічна підтримка безробітних базується на наданні їм інформації про стан ринку
праці, методи планування та пошуку роботи, навички самопрезентації тощо. Однак
важливо розуміти, що видача цієї інформації не звільняє безробітного від
відповідальності за свій вибір і за переборення кризових ситуацій. Інформація і
підтримка надають інструменти для покращення ситуації, але успіх в цьому процесі
залежить від самого безробітного.
Висновок.
Сучасне суспільство стикається з численними соціальними викликами і проблемами,
включаючи безробіття, бідність, соціальну виключеність та інші аспекти соціальної
нерівності, останній рік в Україні стан ускладнився війною, від якої потерпає населення.
Зазвичай для вирішення цих проблем важливо використовувати соціально-психологічні
методи і технології соціального захисту населення.
Однією з ключових складових успішної роботи в цій галузі є психологічна підтримка і
консультування для осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах. Психологи та
соціальні працівники допомагають індивідам подолати стрес, тривожність та інші
емоційні труднощі, пов'язані зі зміною життєвого статусу або економічного положення.
Окрім того, соціально-психологічні методи включають в себе роботу з формуванням
позитивного соціального середовища, де кожна особа має можливість відчути себе
важливою та задоволеною. Це може бути досягнуто через програми інклюзії, розвитку
толерантності і розуміння, а також заходи, спрямовані на зменшення соціальної
виключеності.
У сучасних умовах інформаційний простір також грає важливу роль у соціальному
захисті населення. Використання психологічних технологій для розповсюдження
корисної інформації та підвищення грамотності у сфері соціального захисту може значно
полегшити доступ до необхідних ресурсів та послуг.
Загалом, соціально-психологічні методи і технології є невід'ємною частиною сучасних
програм і стратегій соціального захисту населення. Вони допомагають створити більш
справедливе та гуманне суспільство, навіть у непростий воєнний час, де кожна людина
має можливість реалізувати свій потенціал і отримувати необхідну підтримку у важкі
моменти життя.
Список використаної літератури
1. Баранівський В.В. Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи
студентів з дисципліни «Психологічна допомога в соціальній роботі» (для
бакалаврів). – К.: МАУП, 2016. – 25 с.
2. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.:
ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 381—398.
3. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок. — 2-е изд., испр. и
доп. — М.: ИНФРА-М., 2002. — (Высшее образование). — С. 160—172.
4. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і
перспективи розвитку. — К.: Академпрес, 1999.
5. Маршавин Ю. Как улучшить работу центров занятости? // Персонал. — 2001. — №
7.
6. «Вступ до спеціальності «Соціальна робота» : конспект лекцій / укладач: В. П.
Павленко. – Суми : Сумський державний університет, 2017. – 84 c.
7. Лукашевич М. П., Мигович I. I. Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр.— К.: МАУП,
2003. — 168 с
8. Добромислов К. В. Право соціального забезпечення: навчальний посібник і
практикум. Вид-во Книжковий світ, 2010р.
9. Галаганів В. П. Право соціального забезпечення: Підручник.2-е изд. пров. і. доп.
Вид-во Кнорус, 2014р.
10.Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і
перспективи розвитку. — К.: Академпрес, 1999.