ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-
МЕДИЧНОГО СУПРОВОДУ
1.1. Дослідження поняття соціально-медичного супроводу в Україні
1.2. Теоретичні аспекти реалізації публічної політики щодо
соціально-медичного супроводу учасників бойових дій
1.3 Аналіз законів, які захищають учасників бойових дій під час їх
соціально-медичного супроводу і, зокрема в умовах поліклініки
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-МЕДИЧНОГО
СУПРОВОДУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ
УКРАЇНИ
2.1. Аналіз програм у сфері соціально-медичного супроводу
учасників бойових дій
2.2. Закордонний досвід у здійсненні соціально-медичного
супроводу учасників бойових дій
Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Травматичний досвід, набутий під час бойових
дій, негативно впливає на здоров'я військовослужбовців, які брали участь
у бойових діях. Після повернення до цивільного життя вони відчувають
інші стреси, пов'язані з соціальною адаптацією, труднощами у спілкуванні,
нерозумінням близьких та професійною самореалізацією. Стрес,
пережитий під час бойових дій, ще більше посилюється стресом після
повернення. Хоча реабілітаційні заходи сьогодні вкрай необхідні, нова
військова ситуація в умовах гібридної війни вимагає від фахівців
соціальних служб більш чіткого реагування на потреби
військовослужбовців в організації та проведенні комплексної реабілітації
та соціальної адаптації.
У цей складний для України час багато героїв зазнали різних важких
поранень під час бойових дій. Звичайно, їм надається перша медична
допомога, кваліфікована та спеціалізована медична допомога у військових
госпіталях та спеціалізованих медичних закладах.
Метою даного дослідження є теоретико-методологічне
обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення
державної політики у сфері соціального захисту психологічної та медичної
реабілітації.
Відповідно до цієї мети були сформульовані основні завдання
дослідження:
1. провести дослідження поняття соціально-медичного
супроводу в Україні;
2. дослідити аспекти реалізації публічної політики щодо
соціально-медичного супроводу учасників бойових дій;
3. здійснити аналіз законів, які захищають учасників бойових дій
під час їх соціально-медичного супроводу і, зокрема в умовах
поліклініки;
 4. проаналізувати закордонний досвід у здійсненні соціально-
медичного супроводу учасників бойових дій.
Об'єктом дослідження є державна політика у сфері соціального
захисту психологічної та медичної реабілітації.
Предметом дослідження є реалізація державної політики у сфері
соціального захисту психологічної та медичної реабілітації.
Методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, оглядовий та
аналітичний методи.
Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів і
списку використаної літератури.
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-
МЕДИЧНОГО СУПРОВОДУ
1.1. Дослідження поняття соціально-медичного супроводу в Україні
Соціально-психологічний супровід якості медичної допомоги - це
реалізація здатності учасників взаємодії в процесі медичної діяльності
повно і всебічно задовольняти потребу пацієнта у відновленні
(збереженні) здоров'я, а також адміністративний і спеціально-
психологічний, спрямований на раннє виявлення, попередження і
усунення труднощів, що виникають в системі взаємодії суб'єкта (медичних
працівників). Це технологія, що підтримує соціально-психологічні
параметри охорони здоров'я у вигляді системи адміністративних,
діагностичних і корекційних заходів. [1, с. 39].
Соціально-психологічний супровід - це технологія підтримки
соціально-психологічних параметрів охорони здоров'я у вигляді системи
адміністративних і спеціальних психологічних, діагностичних і
корекційних заходів, спрямованих на раннє виявлення, попередження та
усунення труднощів, що виникають в системі взаємодії суб'єктів
(медичного персоналу, пацієнтів і адміністративного персоналу) при
наданні медичної допомоги. Технологія розглядається як допоміжна
технологія для. [3, с. 41].

1.2. Теоретичні аспекти реалізації публічної політики щодо

соціально-медичного супроводу учасників бойових дій
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 351 від 19 червня
2015 року затверджено план заходів щодо медичної, психологічної,
професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників
антитерористичної операції.
В Україні практично не існувало системи психологічної реабілітації
та адаптації військовослужбовців до цивільного життя. Тому Міністерство
оборони намагається створити мережу реабілітаційних центрів. Медична
та психологічна реабілітація розмежовані і здійснюються окремими
установами. Однак відомо, що фізичне та психологічне здоров'я
взаємопов'язані.
Наразі в нашій країні немає лікарів-реабілітологів. Зроблено лише
перші кроки у підготовці фахівців. Існуюча система підготовки фахівців за
спеціальністю "фізіотерапія" (раніше "ерготерапія") є. "Ерготерапія"
(раніше "фізична реабілітація") є відносно новим напрямком і наразі
стикається з певними проблемами. Наразі таких фахівців готують
переважно у закладах фізичного виховання, що додатково ускладнює їхнє
працевлаштування в медичних закладах.
У цей складний для України час багато героїв зазнали різних
серйозних травм під час бойових дій. Як правило, вони отримують першу
медичну допомогу та кваліфіковану спеціалізовану медичну допомогу у
військових госпіталях та спеціалізованих медичних закладах.
У разі відсутності військово-медичних закладів, відповідних
підрозділів або спеціальних медичних закладів за місцем проходження
служби, зборів (або медичних оглядів), спеціальної підготовки чи за
місцем проживання військовослужбовців, а також у невідкладних
випадках медична допомога надається державними або комунальними
закладами охорони здоров'я за рахунок коштів Міністерства оборони
України, інших утворених відповідно до законів України військових
формувань та правоохоронних органів ( стаття 11 Закону України "Про
соціальні гарантії та соціальний захист населення").
Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України,
військовослужбовці, які захворіли під час перебування у відпустці або у
відрядженні, направляються на стаціонарне лікування командиром
військової частини або Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил
України. Однак це правило рідко дотримується, і комунальні медичні
заклади фактично позбавлені можливості компенсувати
військовослужбовцям витрати на лікування.
Військовослужбовці та військовослужбовці, звільнені з військової
служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків
військової служби, а також члени сімей військовослужбовців та
військовослужбовців приймаються на обстеження та лікування до
військово-медичних закладів у порядку, встановленому Міністерством
оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України
військовими формуваннями та правоохоронними органами (Закон України
"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та та соціальний і
правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 11).
Координаційним центром з організаційно-методичного забезпечення
надання медичної та реабілітаційної допомоги учасникам бойових дій
визначено Український національний медико-соціальний центр ветеранів
війни Міністерства охорони здоров'я України.
Подальша реабілітація військовослужбовців має вирішальне
значення для їх повного функціонального відновлення та відновлення
здатності до праці та життя в суспільстві.
Після госпітального лікування військовослужбовці стикаються з
проблемою відновлення функцій. Зрештою, наслідки поранення та тривале
обмеження рухів призводять до атрофії та ослаблення м'язів, що
призводить до утворення контрактур та неможливості повноцінно
рухатися. Навіть якщо кінцівку вдається врятувати, для ефективної
репозиції кісткових уламків та фіксації переломів хребта необхідна
реабілітація. Це дуже важливе завдання, без якого неможлива повноцінна
реінтеграція бійця в цивільне життя.
В Україні основні терміни та поняття, пов'язані з реабілітацією,
визначені в Законі "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" №
2961-IV від 6 жовтня 2005 року [34]. Відповідно до цього закону, право на
реабілітацію мають особи, визнані такими, що мають інвалідність.
Інвалідність визначається медико-соціальною експертною комісією.
Одним із видів реабілітаційних заходів, доступних для реабілітації
інвалідів, є медична складова, яка включає медикаментозне лікування,
відновлювальну терапію, реконструктивну хірургію, штучну ендоскопію,
забезпечення медичним обладнанням та протезними виробами [35].
Згідно із законодавчими документами, медична реабілітація
доступна лише військовослужбовцям, які отримали статус "інваліда
війни". Оскільки для отримання цього статусу потрібен певний період
часу, якщо протягом цього періоду не вжити відповідних реабілітаційних
заходів, інвалідність пораненого може поглиблюватися, знижуючи його/її
виживаність та соціальну активність.
Направлення на реабілітацію здійснюється після стаціонарного
лікування в лікувально-профілактичному закладі у зв'язку з пораненням,
травмою або захворюванням, а також за наявності медичних показань,
визначених у Наказі № 703.
Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 31 березня 2015
року (зі змінами) затверджено Порядок забезпечення санаторно-
курортними путівками деяких категорій осіб з інвалідністю та учасників
антитерористичної операції за рахунок коштів, передбачених у
державному бюджеті.
Починаючи з 2018 року, учасники бойових дій мають право
самостійно обирати заклад відпочинку в порядку черги, а закупівля
путівок для учасників бойових дій здійснюється на підставі
тристороннього договору (державний орган - заклад відпочинку -
санаторно-курортний заклад). Управління соціального захисту населення
забезпечує учасників бойових дій путівками для безоплатного
користування санаторно-курортними закладами та будинками відпочинку
терміном на 18 днів відповідно до медичних рекомендацій. Путівки
надаються в межах виділених коштів відповідно до кількості осіб, які
перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним
лікуванням, згідно з договорами, укладеними органами соціального
захисту населення з особою та санаторно-курортним закладом; санаторно-
курортні путівки учасникам бойових дій надаються без права поділу
путівки.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1057 "Про
затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації
постраждалих учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної
операції та осіб, які здійснювали заходи із забезпечення національної
безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської
Федерації у Донецькій та Луганській областях Про.
Бюджетна програма КПКВК 1501040 "Заходи із психологічної
реабілітації постраждалих учасників Революції Гідності, учасників
антитерористичної операції, осіб, які здійснювали заходи із забезпечення
національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії
Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, повернення їх
до мирного життя, соціальної та професійної адаптації, заходи із
санаторно-курортного лікування" передбачають психологічну
реабілітацію для осіб, яким надано один із таких статусів:
- учасники бойових дій - відповідно до пунктів 19-21 частини 1
статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту";
- особи з інвалідністю внаслідок війни - відповідно до пунктів 10-14
частини 2 статті 7 цього ж закону.
- учасники бойових дій - відповідно до частини 13 статті 9 цього ж
закону;
- постраждалі учасники Революції Гідності - відповідно до частини 1
статті 16 цього ж закону;
 1.3 Аналіз законів, які захищають учасників бойових дій під час їх
соціально-медичного супроводу і, зокрема в умовах поліклініки
- За юридичною силою нормативно-правові акти (НПА) у сфері
соціального захисту учасників бойових дій можна поділити на законодавчі
та підзаконні. Найвищу юридичну силу серед нормативно-правових актів
має чинна Конституція України, яка декларує право на соціальний захист
усіх громадян та осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах та
інших військових формуваннях [10]. В Основному Законі України йдеться
про важливість державної підтримки та особливого піклування про окремі
категорії осіб та їхні сім'ї, що повністю відповідає міжнародним та
європейським положенням про соціальне забезпечення, закріпленим у
Загальній декларації прав людини [11] та Європейській соціальній хартії
[12].
До категорії додаткових положень також можна віднести перелік
рішень, прийнятих Урядом для покращення соціального захисту учасників
АТО:
- "Про затвердження Порядку надання статусу особи з інвалідністю
внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення,
контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в
антитерористичній операції, забезпеченні її проведення";
- "Деякі питання протезування та ортезування окремих категорій
громадян, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції,
забезпеченні її проведення та втратили функціональні можливості
кінцівок, за технологіями виготовлення, відсутніми в Україні, виробами,
що підвищують їх функціональні можливості";
- особливості призначення та виплати одноразової грошової
допомоги резервістам, які брали (беруть) безпосередню участь в
антитерористичних операціях, у разі часткової втрати працездатності без
встановлення інвалідності або встановлення інвалідності.
 - "Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу
учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь в
антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті
незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України";
- "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та членів їх
сімей";
- Про Комісію для вивчення питань встановлення статусу ветеранів
війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту".
- Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації
учасників антитерористичної операції
- Про встановлення статусу учасника бойових дій деяким особам".
Сфера соціального захисту учасників бойових дій та їхніх сімей
динамічно розвивається, але потребує вдосконалення та вивчення кращого
зарубіжного досвіду і можливостей його застосування на практиці в
українському правовому полі.

Висновки до розділу 1
Сучасний етап характеризується посиленням ролі державних
регуляторів по відношенню до певних категорій населення, таких як
ветерани війни, які потребують соціального захисту, та їхні сім'ї.
Останніми роками в Україні спостерігається зростання наукового та
практичного інтересу до питань соціального захисту учасників бойових
дій та членів їхніх сімей.
Необхідно розглядати соціальний захист учасників бойових дій та
членів їхніх сімей як один із пріоритетних напрямів державної соціальної
політики України.
 На сьогоднішній день в нашій країні відсутнє законодавство, яке б
передбачало спеціальні правила соціальної реінтеграції
військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.
Необхідність вирішення питання реабілітації учасників бойових дій
є одним з найважливіших питань, яке наразі привертає увагу ЗМІ та має
бути на порядку денному урядових комітетів та засідань громадських
організацій.
Наразі в нашій країні немає жодного лікаря-реабілітолога. Зроблено
лише перші кроки у підготовці таких фахівців.
Донедавна в Україні практично була відсутня система психологічної
реабілітації та адаптації до цивільного життя військовослужбовців. Тому
необхідно створити мережу реабілітаційних закладів. Медичну та
психологічну реабілітацію не слід розмежовувати, а розглядати як одне
ціле.
Проблема адаптації сучасних ветеранів війни до цивільного життя
не може бути вирішена лише силами медичної системи. Поступова
адаптація до цивільного життя необхідна і повинна починатися на
військовому рівні і продовжуватися лікувально-профілактичними
установами у співпраці з військкоматами, психіатрією, службами
соціального захисту та громадськими організаціями ветеранів війни.
В умовах відсутності єдиного методологічного підходу до
організації медичної, професійної та соціальної реабілітації учасників
бойових дій вкрай важливою є необхідність медико-соціальної легітимації
вдосконалення системи медичної реабілітації військовослужбовців на
регіональному рівні.
 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-МЕДИЧНОГО
СУПРОВОДУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ
УКРАЇНИ
2.1. Аналіз програм у сфері соціально-медичного супроводу
учасників бойових дій
Соціальна допомога військовослужбовцям є важливим і необхідним
елементом соціальної політики держави. Військовослужбовці та
працівники виконують важливі функції для безпеки та оборони країни, а
тому мають бути підтримані державою у разі потреби в допомозі. В
умовах війни в Україні соціальна підтримка військовослужбовців та
цивільного населення набуває особливого значення. У цьому контексті
військовослужбовці та їхні сім'ї потребують подальшої підтримки та
допомоги.
Уряд України забезпечує соціальний захист військовослужбовців та
їхніх сімей, пропонуючи ряд пільг та допомоги [1]: 1) медичне
обслуговування: військовослужбовці та працівники мають право на якісне
медичне обслуговування та реабілітацію, у тому числі у військових
госпіталях та центрах медичної реабілітації: держава надає матеріальну
допомогу військовослужбовцям та працівникам, які отримали поранення
або інвалідність під час бойових дій, а також сім'ям військовослужбовців
та працівникам, які загинули або отримали поранення; 3) житло:
військовослужбовці та працівники мають право на житлові пільги, у тому
числі на вселення у військове житло та придбання житла. житлові пільги, в
тому числі пільги: допомога на освіту: військовослужбовці та їхні діти
мають право на пільги та допомогу у сфері освіти, включаючи стипендії,
знижену плату за навчання та допомогу дітям військовослужбовців при
вступі до вищих навчальних закладів.
Соціальний захист військовослужбовців у воєнний час спрямований
на забезпечення добробуту та підтримку військовослужбовців у
надзвичайних ситуаціях. Одним з ключових елементів соціальної
допомоги є медичне обслуговування.
Військовослужбовці/військовослужбовиці та члени їхніх сімей мають
право на якісне медичне обслуговування, включаючи лікування,
реабілітацію та психологічну підтримку. Забезпечення доступу до
медичних закладів та послуг є особливо важливим у воєнний час, коли
військовослужбовці можуть бути поранені або опинитися у стресових
ситуаціях.
Фінансова підтримка - ще один важливий аспект соціальної
допомоги. Військовослужбовці, які отримали поранення або інвалідність
під час бойових дій, мають право на фінансову допомогу від держави.
Вона включає в себе компенсацію втраченого заробітку, виплату пенсій,
допомогу в реабілітації та протезуванні. Крім того, члени сім'ї загиблого
або пораненого військовослужбовця також мають право на матеріальну
допомогу для задоволення основних потреб. Військовослужбовці та члени
їхніх сімей можуть отримати допомогу в отриманні житла, як
орендованого, так і у власність.
Національні програми та ініціативи спрямовані на надання
військовослужбовцям та їхнім сім'ям житлових послуг та фінансової
допомоги для придбання та будівництва житла. Освіта - ще один аспект
соціальної допомоги, який є дуже важливим для військовослужбовців та
їхніх дітей. Забезпечення доступу до якісної освіти, включаючи загальну
середню освіту, вищу освіту та професійно-технічну підготовку, має на
меті забезпечити військовослужбовцям та їхнім сім'ям стабільне
післявоєнне майбутнє. В Україні діють закони та політика, що регулюють
соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Найважливішим з них є Закон України "Про соціальний захист
військовослужбовців та членів їх сімей" [2]. Цей Закон визначає основні
засади державної політики у сфері соціального захисту
військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх
соціального і правового захисту, гарантує їм сприятливі умови в
економічній, соціальній і політичній сфері для реалізації конституційного
обов'язку щодо захисту Вітчизни, а також регулює їхні відносини у цій
сфері. Відповідно до статті 17 Конституції України [3], держава
зобов'язана забезпечувати соціальний захист громадян та їхніх сімей, які
захищали Україну у складі Збройних Сил України та інших військових
формувань.
Наразі українське законодавство "Закон про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту"[4] та інші спеціальні закони включають
понад 40 пільг, що надаються різними державними органами, і бюрократія
ускладнює доступ до цих пільг. Окремі закони та підзаконні акти діють
для соціального захисту ветеранів війни, ветеранів органів внутрішніх
справ, ветеранів Національної поліції та деяких інших. Це створює
бюрократичну плутанину та ускладнює процес отримання гарантованих
пільг і реінтеграції в цивільне життя (особливо коли особа має право на
кілька привілейованих посад одночасно) [5].
В Україні також реалізуються різні програми та ініціативи щодо
забезпечення житлом військовослужбовців. Наприклад, "Програма
забезпечення житлом військовослужбовців" надає фінансову допомогу на
будівництво, реконструкцію та придбання житла. Крім того, існують
програми допомоги у вигляді оренди житла для військовослужбовців та
їхніх сімей.
Існують також громадські організації та волонтерські групи, які
активно займаються соціальною підтримкою військовослужбовців та їхніх
сімей. Однак ефективність та доступність соціальної підтримки
військовослужбовців та працівників Збройних Сил України потребує
покращення.
 Політика і практика соціального захисту мають бути добре
розроблені та ефективно впроваджені, щоб забезпечити отримання
військовослужбовцями та членами їхніх сімей необхідної допомоги.
Однією з найважливіших проблем є брак фінансових ресурсів.
Війна вимагає від держави значних витрат на військові потреби, що може
призвести до обмежень у фінансуванні соціальної допомоги. Іншим
важливим викликом є нестабільність і складність ситуації воєнного часу.
Військовослужбовці та їхні сім'ї стикаються з постійними ризиками для
життя, здоров'я та майбутнього. Це призводить до погіршення фізичного
та психологічного здоров'я і потребує посиленої соціальної підтримки та
допомоги.
Жінки-військовослужбовці та їхні сім'ї можуть стикатися з
особливими проблемами, такими як домашнє насильство та нерівність у
доступі до послуг і рівних можливостей. Необхідно, щоб політика
соціальної допомоги враховувала ґендерні потреби та забезпечувала
рівність у доступі до пільг і послуг. Незважаючи на виклики, є можливості
для вдосконалення соціальної допомоги військовослужбовцям і жінкам.
Важливо розробити механізми імплементації, які забезпечать ефективну та
справедливу реалізацію політики соціального захисту [5, 6, 7].
Також необхідно здійснювати постійний моніторинг та оцінку
ефективності цієї політики з метою виявлення недоліків та вдосконалення
системи соціальної допомоги.
У цій роботі проаналізовано політику та практику соціальної
допомоги військовослужбовцям і цивільному населенню у воєнний час в
Україні. Виявлено, що існують законодавчі акти та програми, спрямовані
на надання соціальної допомоги військовослужбовцям та їхнім сім'ям у
різних сферах, включаючи охорону здоров'я, житло та освіту.
Однак, існують також проблеми, які необхідно враховувати, такі як
нестача фінансових ресурсів, складність ситуації воєнного часу та
гендерні питання. Для подолання цих викликів необхідно забезпечити
більш ефективне та прозоре фінансування соціальної допомоги, розробити
специфічні підходи до вирішення проблем, пов'язаних із ситуацією
воєнного часу, а також забезпечити рівність та ґендерні аспекти в політиці
соціального захисту.

2.2. Закордонний досвід у здійсненні соціально-медичного

супроводу учасників бойових дій
Ізраїльські військові мають великий досвід лікування психологічних
травм, пов'язаних з бойовими діями: у війні з Ліваном 1982 року вони
застосовували принципи допомоги постраждалим (BICEPS). Для цього
було створено так званий Відділ бойової фізичної підготовки, до складу
якого увійшли психіатри, клінічні психологи, соціальні працівники та
інструктори зі спортивної та бойової підготовки. Важливою умовою є те,
що лікарі та психологи, які надають допомогу, мають бойовий досвід, що
дозволяє встановити більш довірливі стосунки в процесі лікування.
Під час війни в Лівані ізраїльські війська використовували три з
шести принципів (близькість, очікування і повільність). Порівняльний
аналіз підрозділів, де цих принципів дотримувалися, показав, що
приблизно 60% солдатів змогли повернутися до виконання службових
обов'язків, порівняно з 22% в підрозділах, де цих принципів не
дотримувалися.
Реабілітація ветеранів ізраїльської армії - це співпраця між урядом та
Beit Halochem (міжнародною мережею агенцій, які опікуються учасниками
збройних конфліктів). Ці агенції існують завдяки співпраці між різними
країнами та Департаментом реабілітації Міністерства оборони Ізраїлю.
Учасники бойових дій отримують фізіотерапевтичні, реабілітаційні,
гідротерапевтичні та інші послуги. Крім того, учасники бойових дій
отримують щорічну стипендію на навчання.
 У західних країнах під "реабілітацією" розуміють комплекс заходів,
спрямованих на відновлення здоров'я або "соціального здоров'я" хворих і
повернення їх до професійної та соціальної діяльності. Дуже важливим є
положення про безперервність реабілітації: медичну реабілітацію слід
починати під час лікування, а професійну - відразу після закінчення
медичної реабілітації.
Латвійська система реабілітації організована на базі Національного
реабілітаційного центру Вайварі, Медичної академії, Латвійської спілки
реабілітологів і Латвійської спілки лікарів. У 2000 році в Латвійській
медичній академії було створено факультет реабілітації, Кафедра
реабілітації, на якій викладаються основи реабілітаційної науки, кафедра
ерготерапії, яка готує студентів з ерготерапії, кафедра фізіотерапії, яка
готує студентів з фізіотерапії, реабілітаційна резидентура, різні
реабілітаційні спеціальності. Система післядипломної освіти включає в
себе післядипломну підготовку та курси підвищення кваліфікації для
лікарів.
Усі лікарні у Великій Британії мають реабілітаційний компонент.
Вважається необхідним створення реабілітаційного відділення в кожній
лікарні з тренажерним залом, басейном для тренувань, кабінетами
фізіотерапії та ерготерапії. Як наслідок, кількість спеціальних
реабілітаційних центрів є обмеженою, а їх цільова група -
військовослужбовці та працівники, які отримали тяжкі поранення та
потребують тривалої реабілітації.
Забезпечення заходів з підтримки, поліпшення та відновлення
працездатності в Німеччині здійснюється переважно представниками
Пенсійного страхування робітників і службовців. У сфері соціальної та
професійної реабілітації домінує Федеральне агентство зі страхування та
працевлаштування безробітних. Місцеві органи соціального забезпечення
відповідають за фінансування реабілітації.
 Німецькі реабілітаційні центри поділяються на два рівні, залежно від
пріоритету, який надається медичній чи соціальній реабілітації.
Реабілітаційні центри першого рівня - це, по суті, реабілітаційні клініки,
де пріоритетом є медична реабілітація.
Однак, ці центри мають комп'ютерні навчальні класи, майстерні та
кухні, де користувачі можуть отримати компоненти професійної та
соціальної реабілітації. Ці центри в основному спеціалізуються відповідно
до особливостей захворювання, наприклад, психологічного,
неврологічного тощо. До структури таких центрів також входять
підрозділи, що займаються соціальною реабілітацією [1].
Сьогодні Міжнародне товариство посттравматичного стресового
розладу (ПТСР). Психіатри, психофізики, психологи та інші фахівці в
різних країнах намагаються зрозуміти природу цього явища, щоб
побудувати ефективну систему реабілітації. У США з цією метою
створено 196 центрів, які працюють не лише з фахівцями, а й з самими
ветеранами. На сьогоднішній день послугами цих центрів скористалися
близько 700 000 ветеранів та 200 000 членів їхніх сімей.
Питання соціального захисту ветеранів війни є пріоритетним у
багатьох країнах, але лише обмежена кількість країн досягла високого
рівня соціального захисту цієї категорії населення (Австралія, Канада,
Хорватія, Грузія, Ізраїль, Польща, Південна Корея, Південна Африка,
США, Великобританія, Хорватія).
У США конкретні питання, пов'язані із соціальним забезпеченням
ветеранів війни, вирішуються спільно на рівні Комітету Сенату США у
справах збройних сил, Міністерства оборони, Міністерства охорони
здоров'я і соціальних служб, Міністерства праці і внутрішньої безпеки та
інших урядових і неурядових організацій [90]. У свою чергу, ветерани
війни - це ті, хто служив у збройних силах під час війни, захищаючи
Батьківщину або беручи участь у бойових діях на території іншої держави.
 В Австралії для забезпечення соціального захисту
військовослужбовців прийнято Закон про безпеку, реабілітацію та
компенсацію, Закон про соціальні виплати ветеранам та Закон про
військову реабілітацію та компенсацію.
Австралія розробила Австралійський кодекс ветеранів, подібний до
канадського Білля про права ветеранів, який визначає ключові національні
пріоритети у вирішенні військових питань, визнає особливий характер
військової служби і підтримує ветеранів та їхні сім'ї. З цією метою в
Австралії існують три службові картки:
- картка для отримання медичної та хірургічної допомоги, а в деяких
випадках - і транспорту до реабілітаційних центрів для ветеранів (золота
картка "DVA Health Card - for all conditions")
- картка для отримання ліків, які не можуть бути використані для
медичного або іншого лікування (помаранчева картка "DVA Health Card -
тільки для ліків");
- медичні картки зі спеціальними умовами лікування для ветеранів
(біла картка - "DVA Health Card - for specific conditions"). Це особливі
умови догляду та лікування поранень та інших "захворювань, пов'язаних з
війною" [11].
Міністерство патріотизму та у справах ветеранів працює в Південній
Кореї вже понад 50 років. Його мандат полягає у наданні підтримки та
медичної допомоги, соціальної допомоги та визнанні національних
досягнень осіб, які зробили значний внесок у боротьбу за незалежність.
Такі пільги включають медичне обслуговування, пільгові умови для різних
кредитних програм, допомогу в отриманні освіти та поховання на
національних кладовищах.
В Ізраїлі при Міністерстві оборони створено департамент по роботі з
колишніми військовослужбовцями. Пріоритетними завданнями
Міністерства оборони є забезпечення комунікації між різними
підрозділами Збройних Сил, пораненими військовослужбовцями та їхніми
сім'ями, а також сім'ями військовослужбовців, які загинули під час
бойових дій (у регіональних конфліктах, антитерористичних операціях та
інших випадках); реалізація політики соціального захисту; спеціалізована
та функціональна реабілітація військовослужбовців; організація соціальної
та психологічної підтримки військовослужбовців та їхніх сімей,
оформлення пільг та лікування.
Рівень соціального забезпечення визначається в індивідуальному
порядку відповідно до ступеня травм і поранень, отриманих
військовослужбовцями[3]. Одним із прикладів є стратегічне партнерство
між ізраїльським урядом та ветеранською спільнотою.
В Ізраїлі діють центри подолання стресу, які надають послуги
ветеранам війни та іншим категоріям громадян. Ці центри орієнтовані на
військовослужбовців, які повертаються з місць бойових дій, і
використовуються після завершення активної фази лікування та виписки з
медичного закладу. Ці послуги надаються з метою соціально-
психологічної адаптації військовослужбовців до життя в суспільстві та
полегшення психологічних травм, спричинених наслідками війни, які
безпосередньо впливають на психологічне та фізичне здоров'я і
психологічну рівновагу військовослужбовців.
На особливу увагу заслуговує обсяг державного фінансування
соціальних програм, підхід до фізичної та психологічної реабілітації, в
тому числі сімей, розвиток системи соціального страхування, наявність
прозорих процедур контролю за дотриманням владою своїх зобов'язань, а
також облік та належний захист персональних даних.
Механізми матеріальної підтримки ветеранів війни включають різні
види грошових виплат, пенсії, в тому числі у зв'язку з втратою
годувальника, та допомоги по інвалідності.
 Негрошова підтримка ветеранів війни включає медичне
обслуговування, фізичну та психотерапевтичну реабілітацію, доступ до
освіти та професійної підготовки, допомогу в працевлаштуванні в
приватному секторі.
Особливу роль у зарубіжних системах соціального захисту відіграє
страхування, яке здійснюється на випадок поранення, хвороби або
загибелі військовослужбовців і є, як правило, обов'язковим. Страхові
заходи спрямовані на покриття фінансових витрат на медичне
обслуговування. Варто зазначити, що медична та реабілітаційна допомога
розвинена на високому рівні в усіх досліджуваних країнах.

Висновки до розділу 2
Аналіз досвіду інших країн щодо державного регулювання
соціального захисту ветеранів бойових дій свідчить, що його ефективність
залежить від механізмів державного регулювання (нормативно-правового,
ресурсного, організаційного та інституційного).
Україні необхідно обмінюватися досвідом, вивчати та застосовувати
стандарти країн-членів Європейського Союзу та Організації
Північноатлантичного договору (НАТО), створювати комплексну
національну систему соціальної підтримки та допомоги ветеранам
бойових дій, створювати комплексну систему соціального захисту
учасників бойових дій та членів їхніх сімей, соціального та спортивного
розвитку ветеранів війни, Залучати міжнародну та національну підтримку
(гранти) для підприємницьких ініціатив. Необхідно запровадити стандарти
якості соціальних та інших послуг.
В інших країнах існує усталена практика фінансування заходів з
надання допомоги ветеранам з державного бюджету шляхом надання
певних пільг та соціальних програм, а також практика допомоги ветеранам
та їхнім сім'ям у швидшій адаптації після завершення військової служби
або в період реабілітації. Медичні та реабілітаційні послуги є важливим
елементом системи заходів із забезпечення соціального захисту ветеранів
війни. Більшість реабілітаційних центрів для ветеранів війни
спеціалізуються на подоланні наслідків психологічних травм.
Нефінансова підтримка ветеранів війни має включати медичну
допомогу, фізичну та психотерапевтичну реабілітацію, доступ до освіти та
професійної підготовки, а також допомогу у працевлаштуванні. Медична
допомога та реабілітаційні послуги є ключовими елементами системи
заходів із забезпечення соціального захисту ветеранів війни.
Аналіз досвіду інших країн свідчить про перспективність
застосування в Україні окремих напрацювань, таких як страхування для
покриття фінансових витрат на реабілітацію і реадаптацію та медичне
обслуговування учасників АТО, оренда (купівля) житла у формі
довгострокової іпотеки та підприємництва, страхування життя та
різноманітні пільги.
Важливим є постійне вдосконалення нормативно-правової бази у
сфері соціального захисту учасників бойових дій та членів їх сімей, а
питання, які ставлять учасники бойових дій перед органами влади, можуть
бути вирішені на основі конкретних нормативно-правових документів або
змін до них.
 ВИСНОВКИ
Останніми роками в Україні зростає науковий та практичний інтерес
до питання соціального захисту учасників бойових дій та членів їхніх
сімей.
Соціальний захист учасників бойових дій та членів їх сімей слід
вважати одним із пріоритетних напрямів державної соціальної політики в
Україні.
Вирішення проблеми соціальної реінтеграції учасників бойових дій є
одним з найважливіших питань, яке наразі привертає увагу засобів масової
інформації та має бути включене до порядку денного урядових комісій та
засідань громадських організацій.
На сьогоднішній день в нашій країні не існує чинного закону, який
би встановлював спеціальні норми щодо реабілітації військовослужбовців,
які брали участь у бойових діях, а підготовка медичних фахівців, таких як
реабілітологи та ерготерапевти, які забезпечують систему медичної
реабілітації, тільки розпочалася.
Необхідна поступова адаптація до цивільного життя, яка має
починатися на військовому рівні і продовжуватися лікувально-
профілактичними закладами охорони здоров'я у співпраці з
військкоматами, психіатрією, соціальними службами та офіційними
ветеранськими організаціями ветеранів війни.
В інших країнах існує практика фінансування заходів з підтримки
ветеранів з державного бюджету, надання певних пільг та соціальних
програм, а також допомоги ветеранам та їхнім сім'ям у швидшій адаптації
після завершення військової служби та під час реабілітації. Медичні та
реабілітаційні послуги (у тому числі спортивна реабілітація) є важливим
елементом системи заходів із забезпечення соціального захисту ветеранів
війни. Більшість реабілітаційних центрів для ветеранів війни
спеціалізуються на подоланні наслідків психологічних травм.
 Донедавна в Україні не було розвиненої системи психологічної
реабілітації військовослужбовців та їхньої адаптації до цивільного життя.
Тому необхідно створити мережу реабілітаційних закладів. Медичну та
психологічну реабілітацію не слід розмежовувати, а розглядати як одне
ціле.
Важливим є постійне вдосконалення нормативно-правової бази у
сфері соціального захисту учасників бойових дій та їхніх сімей, оскільки
питання, з якими звертаються учасники бойових дій до органів влади,
можуть бути вирішені на основі конкретних нормативно-правових
документів та змін до них.
Україна має обмінюватися досвідом, вивчати та застосовувати
стандарти країн-членів Європейського Союзу та Організації
Північноатлантичного договору (НАТО), створити комплексну
національну систему соціальної підтримки та допомоги учасникам
бойових дій, створити загальну систему соціального захисту учасників
бойових дій та їхніх сімей, соціальної та спортивної реабілітації ветеранів
війни, Існує потреба у залученні міжнародної та/або національної
підтримки (грантів) для підприємницьких ініціатив. Необхідно
запровадити стандарти якості соціальних та інших послуг.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алещенко В.І., Сафін О.Д., Потапчук Є.М. Організація
забезпечення збереження психічного здоров’я військовослужбовців:
Навч. посібник. - Київ, 2007. - 134 с. 2. Блінов О. А. Психологія
бойової психічної травми: монографія / О. А. Блінов. - К. : Талком,
2016. - 246 с.
2. Вказівки щодо збереження психічного здоров’я
військовослужбовців в зоні застосування військ (сил) та під час
відновлення боєздатності військових частин (підрозділів) / А.В.
Верба, О.А. Барбазюк, А.В. Швець, В.В. Стеблюк та ін. // під заг.
ред. Головного психіатра МО України, доктора медичних наук О.В.
Друзя, Головного психіатра МВС України, доктора медичних наук
Гічуна В.С. - К., 2017. - 83 с.
3. Діагностика, терапія та профілактика медико-психологічних
наслідків бойових дій в сучасних умовах (методичні рекомендації) /
[П. В. Волошин, Н. О. Марута, Л. Ф. Шестопалова та ін.] - Харків,
2014. -79 с.
4. Екстрена медико-психологічна допомога особам з гострими
розладами психіки і поведінки психогенного походження (методичні
рекомендації) / [Михайлов Б. В., Зінченко О. М., Федак Б. С., Сарвір
І. М.] - Харків, 2014. - 16с.
5. Екстремальна психологія: Підручник / За заг. ред. проф. О.В.
Тімченка - К.: ТОВ "Август Трейд”, 2007. - 502 с.
6. Екстрена медична допомога військовослужбовцям на
догоспітальному етапі в умовах збройних конфліктів: Навчальний
посібник / Бадюк М.І., Ковида Д.В., Микита О.О., Козачок В.Ю.,
Середа І.К., Швець А.В. // За редакцією професора Бадюка М.І. - К.:
СПД. Чалчинська Н.В., 2018. - 212 с.
7. Закон України №2801-XII від 19.11.1992 р. «Основи
законодавства України про охорону здоров’я». - Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
8. Закон України №5081-VI від 09.12.2015 р. «Про екстрену
медичну допомогу». - Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5081-17.
9. Закон України від 01.01.2016 р. № 1489-14 «Про психіатричну
допомогу». - Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1489-14?info=1.
10. Кризова психологія: Навчальний посібник /За заг. ред. проф.
О.В. Тімченка. - Х.: НУЦЗУ, 2010. - 401 с.
11. Клінічні рекомендації щодо застосування методів
психодіагностики та медико-психологічної реабілітації у лікарняних
та санаторно-курортних закладах Міністерства оборони України /
А.В. Верба, О.А. Барбазюк, П.І. Мех , А.В. Швець, А.Ю. Кіх, О.В.
Ричка, А.Р. Чайковський, Г.В. Іванцова, О.А. Блінов / під заг. ред.
професора, доктора медичних наук В.В. Стеблюка та доктора
медичних наук А.М. Галушки. - К., 2017. - 268 с.
12. Кокун О.М., Агаєв Н.А., Пішко І.О., Лозінська Н.С.,Остапчук
В.В. Психологічна робота з військовослужбовцями - учасниками
АТО на етапі відновлення: Методичний посібник. - К.:НДЦ ГП ЗСУ,
2017. - 282 с.
13. Лікування та реабілітація комбатантів-миротворців із
посттравматичним стресовим розладом / [О. Г. Сиропятов, О. К.
Напрєєнко, Н. О. Дзеружинська та ін.]. - К.: О. Т. Ростунов, 2012. -
76с.
14. Медико-психологічна реабілітація поліцейських,
військовослужбовців Національної гвардії України, які приймали
участь в антитерористичній операції (клінічна настанова) / [Б. В.
Михайлов, В. С. Гічун, О.П. Михайлік, О. М. Зінченко] - Харків-
Київ, 2015. - 46с.
15. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО в
санаторно-курортній мережі (клінічна настанова). Михайлов Б. В. -
Київ-Харків, 2015. - 72с.
16. Медико-психологічний супровід осіб з гострими розладами
психіки і поведінки психогенного походження (методичні
рекомендації) / [Михайлов Б. В., Зінченко О. М., Федак Б. С., Сарвір
І. М.] - Харків, 2014. - 28с.
17. Медичні заходи з попередження пресуїцидальних форм
поведінки військовос-лужбовців в умовах воєнного конфлікту та
після його завершення: Метод. реком. / Швець А.В., Хорошун Е.М.,
Коваль О.В., Лук’янчук І.А., Чайковский А.Р. - К.,, 2016. - 59 с.
18. Михайлов Б.В. Розлади психіки і поведінки
екстремальнопсихологічного походження. - Психічне здоров’я. -
2015. - №2/ 47 - С. 9-18.
19. Невідкладна терапевтична допомога у військових частинах
(закладах) Збройних Сил України: методичні рекомендації / 1-е вид.,
[Ю.М. Астапов, М.П. Бойчак; Я.П. Гончаров та ін.]; затверджено
директором ВМД МО України у 2016 р. - К.: 2016. - 119 с.
20. Оніщенко Н. В. Екстрена психологічна допомога
постраждалим в умовах надзвичайної ситуації: теоретичні та
прикладні аспекти: монографія. - Харків «Право», 2014. -584 с.
21. Особливості діагностики, терапії та медико-психологічної
реабілітації вимушених переселенців з зони бойових дій, хворих на
посттравматичний стресовий розлад (методичні рекомендації) / [І. Д.
Спірна, С. Ф. Леонов, С. В. Рокутов та ін. ] - Київ, 2015. - 28с.
22. Охорона психічного здоров’я в умовах війни / пер. з англ.
Тетяна Семигіна, Ірина Павленко, Євгенія Овсяннікова [та ін.]. — К.
: Наш формат, 2017. — 1068 с.
23. Порядок організації та проведення медико-психологічної
реабілітації військовослужбовців ЗС України (методичні
рекомендації) / Стеблюк В.В., Гончаренко І.Ф., Щвець А.В. [та ін.]. -
К.: РРВ УВМА, 2017. -54.с.
24. Посттравматичні стресові розлади : Навчальний посібник/ Під
заг. ред. проф. Б. В. Михайлова - Вид. 2-е, перероблене та
доповнене. - Х. : ХМАПО, 2014. - 285 с.
25. Програма медико-психологічної реабілітації (для
постраждалого населення, осіб, які залучалися до виконання
аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій
техногенного або природного характеру і рятувальників.):
Методичні рекомендації / [Б. В. Михайлов, О. М. Зінченко, М. П.
Беро та ін.] - К. : МОЗ України, 2010. - 31 с.
26. Психологічна робота з військовослужбовцями - учасниками
АТО на етапі відновлення: Методичний посібник / Кокун О.М.,
Агаєв Н.А., Пішко І.О., ЛозінськаН .С. ,Остапчук В .В.- К.:НДЦ ГП
ЗСУ, 2017. - 282 с.
27. Психологічний супровід військовослужбовців, які виконують
службовобойові завдання в екстремальних умовах.: Методичні
рекомендації / [Я. В. Маєнера, І. В. Воробйова, О. С. Колесніченко та
ін.] - Х. : НАНГУ, 2015. - 68с.
28. Стеблюк В.В. Розлади психічного здоров’я
військовослужбовців в умовах застосування збройних сил:
превенція, первинна діагностика, домедична та перша медична
допомога / посібник для командирів, фахівців служби
моральнопсихологічного забезпечення, медичних працівників
військової ланки // В.В. Стеблюк, І.Ф. Гончаренко, А.В. Швець та ін.
- К., 2017. - 52 с.
29. Соцька, А., Олійник, В., Гусак, Н., Демко, С., Головко, Н.,
Чорнобровкіна,В., Акименко, Ю., Мельник, Д., Сіренко, Т., Лоюк, І.,
Лялька, Т. (2022). Реінтеграція ветеранів з інвалідністю: методичний
посібник. Програма розвитку ООН, Партнерство ООН з прав
осіб з інвалідністю. 79 с. Вилучено з
https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/reintehratsiya-veteraniv-z-
invalidnistyu.