Тема 1: Теорія та методика оздоровчої фізичної культури

1. Наукова суть і характеристика понять “фізична культура”, “здоров’я”,

“оздоровча фізична культура”.
2. Актуалізація завдань виховання здорового покоління в сучасних умовах
розвитку України.

1. Наукова суть і характеристика понять “фізична культура”,

“здоров’я”, “оздоровча фізична культура”.

У найширшому розумінні «фізична культура» – це історичне, соціальне

явище, галузь суспільного життя, вид і частина загальної культури суспільства.
Її призначення – через систему фізичного виховання задовольняти потреби
суспільства і держави у всебічній фізичній підготовці своїх громадян до праці,
різнобічної діяльності, захисту Вітчизни, ведення здорового способу життя,
участі у цікавому, культурному відпочинку. Галузь спрямована на утвердження
в суспільстві цінності життя і здоров’я особистості, покращання умов
життєдіяльності людини, стимулювання піднесення культури життя громадян.
Це відповідає нормам Конституції України, в якій проголошено: “Людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю”.
Фізична культура як суспільна галузь відтворює державну політику щодо
розвитку фізкультури і спорту в країні, створення необхідних умов для
функціонування галузі, успішного здійснення фізичного виховання, зміцнення
здоров'я дітей, молоді, всіх громадян. Вона формує усвідомлення, що здоров'я,
фізична досконалість – це значна суспільна та особистісна цінність.
До складових компонентів суспільної галузі "фізична культура" науковці
відносять управлінську діяльність відповідних органів держави та громадських
структур, кадри, матеріально-технічну базу, науку, діяльність навчально-
виховних закладів, інформаційне, наукове, навчально-методичне, фінансове
забезпечення галузі, процес фізичного виховання, спорт, засоби народної
фізичної культури, оздоровчо-фізкультурні та спортивні заходи, рівень
фізкультурно-оздоровчих досягнень країни, особисту фізичну культуру
людини.
Отже, суспільна галузь «фізична культура» – складне соціокультурне
явище, що має багатокомпонентність і значну змістову насиченість,
багатофункціональність, спеціальну і загальнокультурну спрямованість. Це –
"...сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні
спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого фізичного та духовного
удосконалення людини". Вона є результатом багатогранної творчої діяльності
суспільства, успадковує культурні цінності, створені суспільством на
попередніх етапах і розвиває їх залежно від політичних, матеріальних
можливостей певної історичної епохи. [7].
Фізична культура як широка суспільна галузь складається з певних частин
або компонентів, які відтворюють діяльність цієї галузі у певних конкретних
сферах життя: у виробничій діяльності, в побуті, діяльності певних товариств,
організацій, навчальних закладів (виробнича сфера, соціально-побутова,
навчально-виховна).
Це поняття фізичної культури має більш вузький об’єм змісту. Воно
відтворює організацію фізичної культури тільки в окремих галузях, в тому
числі – освітній, а в ній – і у загальноосвітній школі. Тобто, на цьому другому,
більш звуженому рівні, розглядається поняття “шкільна фізична культура” як
галузь діяльності.
А на третьому рівні – самому вузькому значенні поняття – фізична
культура стосується особистості, в тому числі – учня. Воно розглядається як
особистісна якість, властивість учня.
Наукою так визначається це поняття:
Фізична культура учня – це сукупність інтегрованих фізичних і духовних
властивостей, що характеризують віковий та індивідуальний рівень його
досягнень у фізичній підготовленості, фізичному розвитку, фізкультурній
освіченості та вихованості, і є органічною частиною особистісної загальної
культури та всебічного гармонійного розвитку (Логвиненко О.Б.)
Отже, ми з Вами будемо вивчати оздоровчі аспекти саме шкільної фізичної
культури, яка є частиною загальної галузі “фізична культура” у суспільстві.

Важливо познайомитись із суттю поняття “здоров’я”. Сучасна наука

приділяє цій проблемі певну увагу. Зокрема, це питання ґрунтовно
розглядається в колективній монографії авторів О.Яременка, О.Балакірєвої,
М. Купчинської та ін. під назвою “Формування здорового способу життя
молоді”.
Автори монографії посилаючись на світову науку, визначають здоров’я, як
стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише
відсутність хвороб і фізичних вад.
Науковці виділили 4 сфери здоров’я: фізичне здоров’я, психічне здоров’я,
духовне здоров’я, соціальне здоров’я.
До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники: індивідуальні
особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму
в різних умовах (спокою, руху, довкілля), рівень фізичного розвитку органів і
систем організму.
До сфери психічного здоров’я – індивідуальні особливості психічних
процесів людини (емоційність, збудженість, чутливість), особливості потреб,
інтересів, мислення, здібностей. Ці чинники обумовлюють особливості
індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів.
Духовне здоров’я пов’язане з духовним світом особистості, його освітою,
культурою, мораллю, свідомістю, ставленням до сенсу життя, оцінкою і
реалізацією власних здібностей.
Соціальне здоров’я пов’язане з економічними чинниками, впливами сфер
праці, побуту, відпочинку, охорони здоров’я, забезпечення соціального захисту.
Цей інтегрований вплив 4-ох груп показників визначає стан здоров’я
людини. Приміром, фізичне здоров’я людини залежить від багатьох чинників:
біологічних, соціальних, педагогічних, психологічних. До них відносяться:
  позитивна спадковість людини;
 свідоме ставлення до свого здоров’я, бажання та вміння берегти та
зміцнювати його;
 раціональне харчування;
 сприятлива екологія;
 належні соціальні умови життєдіяльності;
 дотримання режиму праці і відпочинку;
 відсутність шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю,
наркотиків);
 поєднання фізичної і розумової праці;
 заняття фізкультурою і спортом;
 доцільне використання природних факторів (повітря, сонця, води);
 єдність фізичного і психічного здоров’я;
 наявність знань про здоров’я.

На основі понять “фізична культура” і “здоров’я” визначається поняття

“оздоровча фізична культура”. “Оздоровчу фізичну культуру” можна
розглядати як складову частину фізичної культури суспільства, організацій,
навчального закладу, що своїми завданнями та методикою спеціально
спрямована: на зміцнення здоров’я особистості, піднесення її життєдіяльності,
працездатності, підвищення і зміцнення резервних можливостей організму
людини (його різних органів і систем діяльності – дихальної, серцево-судинної і
ін.). Вона пов’язана із профілактикою захворювань, попередженням та
подоланням різних шкідливих звичок, втомлюваності за рахунок активного
відпочинку. Оздоровчою фізичною культурою охоплюються різні вікові
категорії населення, у тому числі учні різного віку.

У підручнику з оздоровчої фізичної культури (автор Фурманов А., Юспа

М.) дається таке визначення поняття: “ … це специфічна сфера використання
засобів фізичної культури і спорту, спрямована на оптимізацію фізичного стану
людини, відновлення сил, що витрачені в процесі навчання і праці, на
організацію активного дозвілля і підвищення стійкості організму до впливів
несприятливих чинників, що мають місце у навчанні, виробництві, оточуючому
середовищі” [5, с.10].

2. Актуалізація завдань виховання здорового покоління в сучасних

умовах розвитку України.

Проблема оздоровчих функцій фізичної культури не є новою і має свій

досвід здійснення. Однак в останні роки вона стала особливо актуальною,
важливою. Чому саме? В державних документах, дослідженнях учених,
численних публікаціях констатується значне погіршення стану здоров’я
населення, молоді, дітей. Звернемось до прикладів.
У Концепції фізичного виховання в системі освіти України,
затвердженій Міністерством освіти у 2007 р., зазначено, що протягом останніх
років в Україні склалась тривожна ситуація: протягом останнього десятиріччя в
Україні склалася тривожна ситуація: різко погіршилися здоров’я і фізична
підготовленість дошкільників, учнівської і студентської молоді. Це насамперед
пов’язано з кризою в національній системі фізичного виховання населення, яка
не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам фізичної
підготовленості людини. Основними причинами кризи є: знецінення
соціального престижу здоров’я, фізичної культури і спорту; відставання від
сучасних вимог усіх ланок підготовки і перепідготовки фізкультурних кадрів;
недооцінка в дошкільних установах, навчальних закладах соціальної,
оздоровчої та виховної ролі фізичної культури і спорту; залишковий принцип їх
фінансування.
У доповіді Президентові України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів
України “Про становлення молоді в Україні” (2008 р.) констатується, що
здоров’я молоді в Україні за всіма видами хвороб погіршується. Наприклад,
поширеність хвороб серед підлітків України на 10 тис. підліткового населення у
2008 році збільшилась у порівнянні з 2006р. на 21,4% і на 56,7% – з 2001 р. У
20-ти регіонах країни на 18,5 тис. осіб збільшилась кількість учнівської молоді,
що за станом здоров’я віднесена до спеціальної медичної групи. У 2007 році
порівняно з 2006 роком кількість учнів, що займається фізкультурою і спортом
у середніх закладах освіти, зменшилась на 175 тис. Тільки у 7% дошкільних
виховних закладів працюють спеціалісти з фізичної культури тощо
На Всеукраїнській науково-практичній конференцій “Фізичне виховання
та молодіжний спорт в освіті ХХІ століття”, організованій Міністерством
освіти і науки, центральним спортивним клубом “Гарт”, відзначалось, що коли
суспільство вступило в конфлікт з природою, збільшились техногенні кризи,
здоров’я людини набуває особливої ваги. Тому необхідна чітка система
фізичної культури і виховання. Слід враховувати також поширення різних
хвороб, алкоголізму, наркоманії, пов’язаних з бездуховністю, бездоглядністю
дітей і т.д. У профілактиці цих явищ важливу роль мають відігравати
фізкультура і спорт, фізична і духовна культура повинні посісти чільне місце в
нашому житті.
Констатувалось збільшення різних відхилень у стані дитячого здоров’я,
незадовільна фізична підготовка юнаків-допризивників. Зауважувалось, що
мало дітей займається фізкультурою у дитячих спортивних школах, секціях.
Науковець О.Савченко вказує, що до 70 % загальноосвітніх шкіл у селі не
мають спортивних залів. У багатьох сільських школах низька матеріально-
навчальна база фізичного виховання, хронічною проблемою є м’ячі, сітки,
фізкультурне обладнання. Велика кількість учнів через матеріальні нестатки
сімей не може мати необхідний спортивний одяг, взуття для занять
фізкультурою. Немає умов для організації різних спортивних секцій. Дуже
обмежене коло джерел оздоровчо-спортивної інформації. Якщо в містах
(особливо великих) є можливість спілкуватись з спортивними школами, учнями
інших шкіл, є спортивні товариства, можливість організації зустрічей зі
спортсменами і т.д., використання допомоги спонсорів, то в умовах сільських
шкіл, особливо віддалених від міст, це неможливо. Звідси – велика різниця в
умовах для здійснення фізичного виховання в різних регіонах, місцевостях,
школах.
 У різних публікаціях наводяться факти погіршення фізичного стану і
здоров’я дітей з різних регіонів. Так, наводяться факти (А.Дубенчук) по
Рівненській області. В останні роки захворюваність дітей зросла до 12%. Вона
становить 518 захворювань на 1000 дітей. Майже у 4 рази збільшилась кількість
дітей, віднесених до спеціальної медичної групи. Причини цього – низька
рухова активність дітей, недооцінка керівниками, педагогами навчальних
закладів, батьками, ролі фізкультури в зміцненні життєвих сил організму. З 5
рівнів стану здоров’я (низький, нижче середнього, середній, вище середнього,
високий) за даними А.Дубенчука більшість школярів мала низький (30,6%) та
нижче середнього (29,2%) рівні здоров’я [2, c.36 – 40].
Чимало фактичних даних про здоров’я учнівської та студентської молоді, її
ставлення до занять фізкультурою і спортом наводять науковці Українського
інституту соціальних досліджень у збірнику “Формування здорового способу
життя молоді: проблеми і перспективи”. Відзначаються існуючі недоліки,
одним із засобів зміцнення здоров’я пропонується активне заняття молоді
фізкультурою і спортом.