Навчально-методична карта

лекційного заняття № 1-2

з дисципліни «Основи валеології»

Тип лекції: вступна

Тема. Вступ. Валеологія як комплексна наукова дисципліна про здоров’я

людини

Питання, що розглядаються:
1. Основні поняття “валеологія”, “здоров’я людини”, “фактори здоров’я”.
2. Предмет, об’єкт та завдання валеології.
3. Фактори , що впливають на здоров’я людини та їх загальна характеристика.
4. Компоненти здоров’я.

План
1. Визначення валеології як науки, її мета, предмет дослідження, зв’язок з
іншими науками.
2. Сутність поняття «здоров’я», «хвороба», «донозологічний стан».
3. Фактори, що впливають на здоров’я та їх характеристика.
4. Складові здорового способу життя.
5. Законодавча та нормативно-правова база України як підстава для реалізації
прав дитини на життя і здоров’я.

Мета: дати поняття про предмет, завдання та зміст основ валеології.

Формувати основні уміння та навички щодо здорового способу життя,
застосовувати набуті знання у практичній діяльності.

Після вивчення теми студент повинен:

знати: поняття “валеологія”, “здоров’я людини”, “фактори здоров’я”;
завдання валеології;
вміти: застосовувати набуті знання з основ валеології на практиці;
характеризувати фактори, що впливають на здоров’я людини;
визначати компоненти здоров’я.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Дисципліни, що забезпечують – загальна біологія, органічна хімія,
біохімія, анатомія та фізіологія людини.
Дисципліни, що забезпечуються – педагогіка, основи медичних знань,
основи педіатрії та гігієни та інші.

Методи та прийоми: розповідь, бесіда.

Опорні поняття: валеологія, здоров’я, спосіб життя, хвороба, фактори
здоров’я, компоненти здоров’я, психічне здоров’я, фізичне
здоров’я, духовне здоров’я, медична активність.

Література:
- основна:
1. Валецька Р.О. Основи валеології. Підручник. – Луцьк: Волинська книга,
2007. – 348 с.
2. Горащук В.П. Валеологія / Підручник 10-11кл. – Київ “Генеза”, 1998.
3. Грибан В.Г. Валеологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної
літератури, 2005. – 256 с.

- додаткова:
1. Хорошуха М.Ф. Валеологія: Навчальний посібник / М.Ф. Хорошуха, В.П.
Мурза, М.П. Пушкар. – К.: Університет «Україна», 2006. – 620 с.
2. Брехман И.И. Валеология – наука о здоровье. – М.: ФИС, 1990. – 207с.
3. Вайнер Н. Валеология. Учебник для вузов. – М.: Флинта, 2001. – 416с.
4. Валеологія: Навчальний посібник в 2 ч. / Бобрицька В.І., Гриньова М.В. та
ін.. – Полтава: Скайтек, 2000. – 306с.
Лекція 1. Вступ. Валеологія як комплексна наукова дисципліна про
здоров’я людини

План
1. Визначення валеології як науки, її мета, предмет дослідження, зв’язок
з іншими науками.
2. Сутність поняття «здоров’я», «хвороба», «донозологічний стан».
3. Фактори, що впливають на здоров’я та їх характеристика.
4. Складові здорового способу життя.
5. Законодавча та нормативно-правова база України як підстава для
реалізації прав дитини на життя і здоров’я.

- 1-
Валеологія це наука про здоров'я людини, про шляхи його збереження,
його формування в конкретних умовах життєдіяльності. Як навчальна
дисципліна вона являє собою сукупність знань про здоров'я й про здоровий
спосіб життя людини.
Термін “валеологія ” (від лат. valeo – здоров'я, бути здоровим і греч. logos
- навчання, наука) був уперше запропонований російським ученим
І.І.Брехманом у 1980 році. З тих пір термін став загальноприйнятим, а
валеологія як наука і як навчальна дисципліна набуває усе більш широкого
визнання не тільки в Росії, але й далеко за її межами.
Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального
здоров'я й виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку
особистості.
Предметом валеології є індивідуальне здоров'я й резерви здоров'я
людини, а також здоровий спосіб життя. У цьому полягає одне з
найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних
дисциплін, рекомендації яких спрямовані на попередження хвороби.
Об'єкт валеології – практично здорова людина, або особистість яка
перебуває в стані захворювання у безмежному різноманітті
психофізіологічного, соціокультурного й інших аспектів існування. Саме така
людина виявляється поза сферою інтересів охорони здоров'я доти, поки вона не
перейде у розряд хворих людей. Маючи ж справу зі здоровою людиною, або
людиною, що перебуває в групі ризику, валеологія використовує функціональні
резерви людського організму для збереження здоров'я переважно через
залучення до здорового способу життя.
Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я
людини, що містить у собі пошук засобів, методів і технологій формування
мотивації на здоров'я, залучення до здорового способу життя тощо. Тут
важливу роль відіграють якісна й кількісна оцінка здоров'я, а також резерви
здоров'я людини, дослідження шляхів їхнього підвищення. Якщо якісну оцінку
здоров'я традиційно у своїй практиці використовує медицина, то кількісна
оцінка здоров'я кожної конкретної людини є сугубо специфічною для валеології
й успішно розвиває й доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому фахівець і сама
конкретна людина здобувають можливість динамічної оцінки рівня свого
здоров'я й проведення відповідних коректив свого способу життя.
Основною метою валеології є максимальне використання успадкованих
механізмів і резервів життєдіяльності людини й підтримка на високому рівні
адаптації організму до умов внутрішнього й зовнішнього середовища. У
теоретичному плані ціль валеології - вивчення закономірностей підтримки
здоров'я, моделювання й досягнення здорового способу життя. У практичному
плані ціль валеології можна бачити в розробці відповідних заходів які
спрямовані на зміцнення здоров’я і визначенні умов для збереження й
зміцнення здоров'я.
Основні завдання валеології:
1. Дослідження й кількісна оцінка стану здоров'я й резервів здоров'я
людини.
2. Формування установки на здоровий спосіб життя.
3. Збереження й зміцнення здоров'я й резервів здоров'я людини через
залучення його до здорового способу життя.

-2-
Основні поняття, що визначають закономірності здорового життя
людини – гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров'я й хвороба, спосіб
життя.
Ключовим питанням валеології є проблема здоров'я. Що ж таке здоров'я?
Простота відповіді на це питання - типу “це коли нічого не болить” - вигадана, і
дотепер конкретного визначення “здоров'я” не існує.
У Великій медичній енциклопедії “здоров'я” трактується як стан
організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені із
зовнішнім середовищем і відсутні будь – які хворобливі зміни. У той же час
живий організм - система неврівноважена й увесь час протягом свого розвитку
змінює форми взаємодії з умовами навколишнього середовища, при цьому
змінюється не стільки середовище, скільки сам організм.
Відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я,
“здоров'я - це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя,
а не проста відсутність хвороб або фізичних дефектів”.
В.П.Скарбников (1989) трактує здоров'я як “процес (динамічний стан)
збереження й розвитку біологічних, фізіологічних і психічних функцій
оптимальної працездатності, соціальної активності при максимальній
тривалості життя”.
І.І.Брехман (1987) визначає здоров'я як “здатність людини зберігати
відповідному віку стійкість в умовах різких змін кількісних і якісних
параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної й структурної інформації”.
З наведених визначень (а це далеко не повний їхній перелік) зрозуміло,
що поняття “здоров'я” відбиває якість пристосування організму до умов
навколишнього середовища й представляє результат процесу взаємодії людини
й середовища існування; сам стан здоров'я формується в результаті взаємодії
зовнішніх (природних й соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік)
факторів.
Хвороба - процес, що характеризується порушенням структур і функцій
організму, зниженням його пристосованості до зовнішнього середовища за
одночасної мобілізації захисних сип. При цьому знижується пристосовуваність
живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його
захисні сили. Виникнення недуг у людини - наслідок впливу на організм
шкідливих природних і соціальних факторів.
Людині важко дізнатися, коли вона починає хворіти, тому що вона
адаптувалася до здоров'я і згадує про нього лише тоді, коли його немає. Є
люди, які ніколи не прислухаються до свого організму, особливо, коли зайняті
захоплюючою справою. 1, навпаки, людина, яка постійно прислухається до
себе, може спонукати цим обтяжливі відчуття, що набувають форми хвороб,
інтенсивність скарг деяких пацієнтів не завжди відповідає рівневі їхнього
захворювання. Справа в тому, що вони «занурились» у свою хворобу, постійно
думають про неї, вимагають жалю і поблажливості. Тому лікарі не повинні
керуватися скаргами пацієнтів у визначенні діагнозу та способу лікування, але
обов'язково повинні звільнити людину від психологічної недуги. Коли ж
трапляється, що вони не в змозі вилікувати тілесних страждань, обов'язково
доводиться лікувати душевні наслідки.
Психологічний фактор може посилити хворобу, якщо він негативний, і,
навпаки, віра в одужання допомагає хворому і лікареві перемогти недугу.
Людина хворіє тому, що різні фактори впливають на наші органи і
викликають негативні зміни. Так, травна система хворіє від переїдання, браку
сирої їжі. Серце, легені, суглоби від детренованості організму. Печінка, нирки -
від неправильного харчування. Гіпертонія (підвищений тиск) - від куріння,
перетренування системи напруження.
Людина неправильно реагує на неприємні емоції: передбачає, згадує, а це
викликає тривогу, роздуми без рухів, іноді ночі без сну. Все це призводить до
роботи шлунка без їжі, що провокує виразку. Серце при цьому також
скорочується швидше і виклики« тахікардію. Судини звужуються - виникає
гіпертонія.
Хвороба перебігає у двох фазах:
Перша фаза - поглиблення змін у клітинах і органах, зниження основних
показників настільки, що звичайні навантаження стають занадто великі та
призводять до наростання хвороби. Друга фаза - патологічні зміни в організмі.
А це вже хвороба.
Лікування відбувається також у два етапи.
Перший етап. Потрібно знижувати навантаження, надати хворому
фізичний і психічний спокій, мінімальне харчування. Обов'язково треба жаліти,
заспокоювати, щоб зменшити страх і пи-шин надію. На це потрібен час (2-3
тижні), щоб виробилися нові білки. Пісня цього хвороба як така минає.
Другий етап. Відновлення детренованих функцій, реабілітація. Тут
одужуючого не треба оберігати, а спонукати до роботи. Бо тільки власними
зусиллями можна повернути здоров'я.
 Одним із факторів, що спричиняє хвороби, є недостатня присто-
совуваність організму людини до досить складного комплексу умов життя. Він
включає в себе фізіологічні особливості організму людини (залежно від статі,
віку тощо), кліматографічні та соціальні особливості (побут, суспільно-
виробничі відносини та ін.), а також умови проживання індивіда.
Причиною хвороб може бути і спадковість, в основі якої лежать
генетичні процеси і яка зумовлює передачу хвороби від покоління до
покоління. Недуга може виникнути і внаслідок природно закладеної певної
спрямованості біологічних процесів, які здійснюються в нашому організмі від
народження до старіння та смерті.
Ступінь розвитку хвороби може бути різним, і організм частково може
компенсувати виниклі порушення. Але хвороба завжди обмежує фізичні,
психічні та соціальні можливості людини.
Недуг багато. Спричиняються вони по-різному. Але підраховано, що у 70
% людей виникнення хвороб залежить від самої людини: це шкідливі звички,
порушення санітарно-гігієнічних норм, харчування, відсутність режиму праці
та відпочинку, збереження довкілля. Зберегти і зміцнити здоров'я можна тільки
знаючи свій організм, причини, що призводять до хвороби, та засоби
запобігання їм. Одним із симптомів недуги є біль. Біль можна розглядати як
сигнал небезпеки для організму і як захисне пристосування, що спричиняє
захисні рефлекси і реакції.
Донозологічний, або пограничний, стан між здоров 'ям і хворобою
Здоров'я і хвороба - це два протилежні стани, властиві організму людини.
Однак існує ще й донозологічний, або перед хворобливий, або пограничний
стан. Більша частина населення планети знаходиться у передхворобливому
стані.
Вся сума факторів негативного впливу фізичної, хімічної, біологічної,
психічної й іншої природи, що притаманні сучасним умовам життя, призводять
не тільки до появи низки загальних симптомів, характерних для «пограничного
стану» (неврастенії, втрати апетиту, дратівливості, головного болю, сухості
шкіри тощо).
До людей, що перебувають у «донозологічному стані», належать ті, котрі
постійно зазнають впливу шкідливих хімічних речовин. Ці речовини можуть
входити до складу хімічних додатків до харчових продуктів, до складу
синтетичних ліків, вони також містяться у вихлопних газах автотранспорту,
викидах ряду виробництв. Люди, котрі вживають наркотики, алкоголь і палять,
також знаходяться у «пограничному стані», тому що всі ці речовини згубно
впливають на їхнє здоров'я.
Найбільше людей перебуває у «передхворобливаму стані» через
неправильне харчування і невміння дотримуватися здорового способу життя.
У цей час прийнято виділяти кілька компонентів (видів) здоров'я:
1. Соматичне здоров'я – стан органів і систем організму людини, - основу
якого становить біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована
базовими потребами, що домінують на різних етапах онтогенетичного
розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а,
по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.
2. Фізичне здоров'я – рівень росту й розвитку органів і систем організму, -
основу якого становлять морфологічні й функціональні резерви, що
забезпечують адаптаційні реакції.
3. Психічне здоров'я – стан психічної сфери, - основу якого становить
стан загального щиросердечного комфорту, що забезпечує адекватну
поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і
соціальними потребами, а також можливостями їхнього задоволення.
4. Моральне здоров'я – комплекс характеристик мотиваційної й потребо-
інформативної сфери життєдіяльності, - основу якого визначають системи
цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Моральному
здоров'ю опосередкована духовність людини, тому що вона пов'язана із
загальнолюдськими істинами добра, любові й краси.
У спрощеному, і в той же час узагальненому виді можна вважати, що
критеріями здоров'я є:
- для соматичного й фізичного здоров'я – я можу;
- для психічного – я хочу;
- для морального – я повинен.

Ознаками здоров'я є:
- специфічна (імунна) і неспецифічна стійкість до дії факторів, що
ушкоджують;
- показники росту й розвитку;
- функціональний стан і резервні можливості організму;
- наявність і рівень будь – якого захворювання, або дефекту розвитку;
- рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок.

-3-
Відповідно до висновку експертів Всесвітньої організації охорони
здоров'я, стан здоров'я населення лише на 10 % визначається рівнем розвитку
медицини як науки й станом медичної допомоги, на 20 % - спадкоємними
факторами, на 20 % - станом навколишнього середовища й на 50 % способом
життя.
Зміст кожного з наведених чотирьох факторів забезпечення здоров'я
можна визначити в такий спосіб:
Фактори, що зміцнюють здоров'я:
- генетичні: здорова спадковість, відсутність морфофункціональних
передумов виникнення захворювань;
- стан навколишнього середовища: відповідні побутові й виробничі
умови, сприятливі кліматичні й природні умови, екологічно сприятливе
середовище перебування;
- медичне забезпечення: високий рівень профілактичних заходів,
своєчасна й повноцінна медична допомога;
 - умови й спосіб життя: раціональна організація життєдіяльності, сталий
спосіб життя, адекватна рухова активність, соціальний й психологічний
комфорт, повноцінне й раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок,
валеологічне утворення та ін.
Фактори, що погіршують здоров'я:
- генетичні: спадкові захворювання й порушення, спадкоємна схильність
до захворювань;
- стан навколишнього середовища: шкідливі умови побуту й
виробництва, несприятливі кліматичні й природні умови, порушення
екологічної ситуації;
- медичне забезпечення: відсутність постійного медичного контролю за
динамікою здоров'я, низький рівень первинної профілактики, неякісне медичне
обслуговування;
- умови й спосіб життя: відсутність раціонального режиму
життєдіяльності, міграційні процеси, гіпо- або гіпердинамія, соціальний і
психологічний дискомфорт, неправильне харчування, шкідливі звички,
недостатній рівень валеологічних знань.

-4-
Спосіб життя – біосоціальна категорія, що інтегрує подання про певний
тип життєдіяльності людини й характеризується його трудовою діяльністю,
побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами
індивідуальної й суспільної поведінки.
Говорячи про спосіб життя, слід пам'ятати, що хоча він у значній мірі
обумовлений соціально-економічними умовами, у той же час багато в чому
залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей його
психіки, стану здоров'я й функціональних можливостей організму. Цим,
зокрема, пояснюється реальне різноманіття варіантів способу життя різних
людей. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя
й стиль життя.
Рівень життя – це в першу чергу економічна категорія, що представляє
ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини. Під
якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб
(переважно соціальна категорія). Стиль життя – характеризує поведінкові
особливості життя людини, його індивідуальність - риси, манери, звички,
схильності й ін. (соціально-психологічна категорія).
Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у
формуванні індивідуального здоров'я, то можна помітити, що перші дві носять
суспільний характер. Звідси зрозуміло, що здоров'я людини буде в першу чергу
залежати від стилю життя, що більшою мірою носить персоніфікований
характер і визначається історичними й національними традиціями (менталітет)
і особистісними якостями (образ).
Поведінка людини спрямована на задоволення потреб. При більш-менш
однаковому рівні потреб, характерному для даного суспільства, кожна
особистість характеризується своїм, індивідуальним способом їхнього
задоволення, тому поведінка людей різна й залежить у першу чергу від
виховання.
Найбільш повно взаємозв'язок між способом життя й здоров'ям
виражається в понятті: здоровий спосіб життя (ЗОЖ); це поняття покладене в
основу валеології.
Під здоровим способом життя варто розуміти типові форми й способи
повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і вдосконалюють
резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання
своїх соціальних і професійних функцій незалежно від політичних,
економічних і соціально-психологічних ситуацій.
Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною
професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальні для здоров'я умови
і виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування,
збереження й зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.
У поняття ЗСЖ входять наступні складові:
- відмова від шкідливих пристрастей (паління, уживання алкогольних
напоїв, наркотичних речовин);
- оптимальний руховий режим;
- раціональне харчування;
- загартовування;
- особиста гігієна;
- позитивні емоції.
Існує й більше розширена характеристика здорового способу життя, у
якій виділено 8 основних позицій, що відбивають найбільш сприятливі впливи
(вплив на здоров'я). Кожна з позицій ЗСЖ характеризується
психофізіологічною задоволеністю, що позитивно позначається на стані
здоров'я. Це позиції:
- регулярна фізична й рухова активність;
- психофізіологічна задоволеність;
- економічна й матеріальна незалежність;
- висока медична активність;
- збалансоване харчування;
- задоволеність роботою, фізичний і духовний комфорт;
- активна життєва позиція;
- повноцінний відпочинок.
Протилежна позиція характеризує нездоровий спосіб життя, пов'язаний
з дискомфортом, накопиченням негативних емоцій і факторів, які рано або
пізно бумерангом відбиваються на нервово-психологічному статусі, як першого
щабля початку будь – яких симптомів захворювання організму. Це позиції:
- гіподинамія;
- зловживання алкоголем, паління, наркоманія;
- порушення сімейної ситуації;
- низька медична активність;
- порушений режим харчування;
- незадоволеність життєвою ситуацією, перевтома;
 - соціальна пасивність;
- неповноцінний відпочинок.
Велике місце в сферах способу життя приділяється медичної активності.
Під медичною активністю варто розуміти: найбільш характерну, типову
для певного історичного періоду діяльність (активність) людей стосовно свого
(особистого, персонального) і інших людей (суспільного) здоров'я.
Медична активність – це галузь гігієнічного, медичного навчання,
виховання, медичної інформованості, психологічної установки відносно
здоров'я. Вона включає:
1. Відвідування медичних установ, виконання медичних порад,
приписань.
2. Поведінку під час лікування, профілактики, реабілітації, самолікуванні,
інших медичних мірах.
3. Участь в охороні й поліпшенні здоров'я населення, турбота про
здоров'я інших (профілактика, лікування, робота медичних установ і ін.).
4. Подолання шкідливих звичок, традицій, звичаїв, тобто цілеспрямована
діяльність людини по формуванню здорового способу життя.

-5-
Основні документи нормативно-правової бази про захист життя і
здоров'я людини в Україні.
Основним документом щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні
є Конституція України.
Відповідно до Конституції України, «охорона здоров'я забезпечується
державним фінансуванням відповідних соціально-економічничних, медико-
санітарних оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для
ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У
державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога
надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава
дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне
благополуччя. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на
відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному
гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про
якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Така інформація ніким не може бути засекречена».
Іншими нормативними документами, які забезпечують захист життя і
здоров'я людини в Україні, є Закони України, укази Президента України,
постанови Кабінету Міністрів України.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції
України (28 червня 1996 року) і складається з Закону України «Основи
законодавства України про охорону здоров'я», прийнятого 19 листопада 1992
р., та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють
суспільні відносини в галузі охорони здоров'я.
 Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я»
держава гарантує:
- створення сприятливих для здоров'я умов життя,
- медичну допомогу,
- лікарську таємницю,
- звільнення від роботи на період хвороби,
- охорону здоров'я матері і дитини,
- виплату допомоги через соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності, народженням дитини і на час догляду за
дитиною;
- забезпечує медичною допомогою вагітних жінок, новонароджених, дітей
і підлітків;
- надає допомогу та пільги у здійсненні догляду за хворими дітьми і дітьми
з дефектами фізичного та психічного розвитку;
- здійснює контроль за охороною здоров'я дітей у виховних і навчальних
закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці
неповнолітніх.