Практичне заняття № 4.

Тема: Поняття норми та патології. Здоров’я і хвороба.

Теоретичний блок
1) Поняття «норми» у клінічній психології. Ознаки норми.
 Категорія норми використовується як базовий критерій порівняння поточного
(актуального) і постійного (звичайного) стану людей. З поняттям норми в нашій
свідомості тісно пов'язаний стан здоров'я. Відхилення ж від норми розглядається
як патологія і хвороба.
 Норма - це термін, в який може вкладатися два основних змісту.
 Перше – статистичний зміст норми: це рівень або діапазон рівнів
функціонування організму або особистості, який властивий більшості людей і є
типовим, найбільш часто зустрічається. Наприклад, більшість людей не бояться
опинитися в замкнутому просторі,отже відсутність такого страху - це
статистично нормально.
 Друге - оціночний зміст норми: нормою вважається деякий ідеальний зразок
стану людини. У такого зразка завжди є філософське і світоглядне
обґрунтування як стану «досконалості», до якого повинні в тій чи іншій мірі
прагнути всі люди. Таким чином, в поняття норми може бути включений
оцінний, що приписує компонент: людина має бути таким, а не іншим. Все, що
не відповідає ідеалу, оголошується ненормальним.
 Норма - це якесь ідеальне утворення, умовна позначка об'єктивної реальності,
якийсь середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність.
 Б. Братусь зауважує, що для багатьох психологів розуміння норми є, по-перше,
як чогось середнього, що не виділяється з маси, і, по-друге (що пов'язане з
першим) — найбільш пристосованого, адаптованого до певного середовища.
2) Здоров’я, його види, ступені, їхня характеристика.
 Здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан
повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.
Види здоров`я :
 Абсолютно здоровий — стан організму, за якого всі органи і системи
функціонують ідеально.
 Практично здоровий — організм підтримує всі показники в межах
фізіологічної норми. Він здатний витримувати значні навантаження і за рахунок
внутрішніх резервів швидко адаптується до змін у навколишньому середовищі.
 Збій адаптації — внаслідок тривалого впливу несприятливих факторів в
організмі порушується система саморегуляції, накопичуються токсичні
речовини, знижується активність імунної системи.
 Передхвороба — накопичуються дезадаптаційні зміни, виникає імунодефіцит,
порушується обмін речовин. На цій стадії відбувається зниження больового
порога, наростають втомлюваність і ризик виникнення захворювань.
 Хвороба — патологічний процес, що виявляється у формі виражених ознак
(симптомів).
Ступені здоров`я:
 Досконале здоров'я, відмінний настрій, сильний імунітет.
  Здоровий, але присутні незначні вади, що майже не заважають
життєдіяльності і не мають потреби в лікуванні. Наприклад — шрами, пломби.
 Нормальний стан. Здоровий, але присутні захворювання, що не розвиваються,
але іноді можуть обмежувати життєдіяльність, підвищувати втомлюваність.
Наприклад: короткозорість і далекозорість, лупа, плоскостопість, сутулість.
Рекомендовано лікувати по можливості.
 Здоровий, але наявні поганий настрій, стрес, ослаблення імунітету.
Рекомендовано лікувати, щоб перейти до нормального стану.
 Хворий. Наявність легкого захворювання, що піддається лікуванню. Немає
загрози життю. Необхідно швидке лікування або припинення розвитку
захворювання. Наприклад: застуда, нежить (риніт), грип, викривлення хребта.
 Хронічне захворювання або інвалідність.
 Травма. Тимчасова втрата деякої здатності. Можлива загроза здоров'ю.
Наприклад, забите місце, поріз, вивих, опік, відмороження, шок, втрата
свідомості. Необхідна перша медична допомога. Кожна людина повинна вміти
надавати першу медичну допомогу. Легкі ушкодження можна цілком
вилікувати. Важке нівечення, може призвести до ампутації органу (гангрена).
 Загроза життю. Наприклад: важке поранення, температура тіла вище 42 °C,
значна крововтрата, зупинка серця, дихання. Необхідна термінова інтенсивна
перша медична допомога.
 Клінічна смерть. Припинення дихання або кровообігу. Реанімація можлива
протягом 5 хвилин.
 Біологічна смерть.
3) Структура первинного та вторинного дефектів у розвитку.
Існує 2 види дефектів
 Первинний дефект - біологічного характеру, полягає в порушенні діяльності
аналізаторів або органічне ураження головного мозку. Ці дефекти виникають
завжди внаслідок хвороби, ушкодження. На основі первинного в ході психічного
розвитку формуються вторинні дефекти, пов'язані з порушенням формування ВПФ.
 Вторинні дефекти мають певну ієрархію (підпорядкованість). Сильніше
страждають функції, пов'язані з первинним дефектом. Чим менше функція
пов'язана з первинним дефектом, тим менше порушено її розвиток, функції, не
пов'язані з ним, можуть бути збережені.
Таким чином, структура первинного та вторинного дефекту включає 3
компоненти:
1)Первинний дефект.
2)Вторинне порушення.
3)Третинні відхилення.
 Практичний блок
1. Дайте визначення наступних понять: дизонтогенез, первинний дефект,
вторинний дефект, девіація, делінквентна поведінка, психічна дисфункція,
ретардація, асинхронія, затримка розвитку, ушкоджений розвиток.
Дизонтогенез - це відхилення від нормального індивідуального розвитку на будь-
якому етапі життя, починаючи від моменту запліднення і закінчуючи смертю.
Первинний дефект - біологічного характеру, полягає в порушенні діяльності
аналізаторів або органічне ураження головного мозку. Ці дефекти виникають завжди
внаслідок хвороби, ушкодження.
Вторинний дефект – має характер психічного недорозвинення і порушень соціальної
поведінки, безпосередньо не випливає з первинного дефекту, але обумовлене ним
(порушення мовлення у глухих, порушення сприйняття і просторового орієнтування у
сліпих та ін.)
Девіація - відхилення від сформованих у певному суспільстві (соціальній групі)
норм і очікувань.
Делінквентна поведінка - поведінка індивіда, що порушує норми громадського
правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може
бути правомірно покараною.
Психічна дисфункція – відсутність психічного здоров'я; або ж комплекс
характеристик і моделей поведінки, які не є частиною нормального розвитку
особистості чи культури.
Ретардація – тимчасова або стійка зупинка психічного розвитку, а також затримка
його темпу.
Асинхронія – диспропорційний психічний розвиток при вираженому випередженні
темпу і термінів розвитку одних функцій та запізнюванні або вираженому відставанні
інших.
Затримка розвитку - це нездатність дитини пройти певні етапи фізіологічного
формування з надбанням певних навиків, таких як сидіння, ходьба і мовлення.
Ушкоджений розвиток - ізольоване пошкодження будь-якої системи аналізатора або
структур головного мозку.
2. Дайте визначення «Міжнародної класифікації функціонування, обмежень
життєдіяльності та здоров’я ». Визначте її сутність, основні принципи, структуру
та особливості використання.
 Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та
здоров’я (МКФ) — це класифікація компонентів функціональності та обмеження
життєдіяльності.
 Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та
здоров'я (МКФ) має на меті визначити уніфіковану і стандартизовану мову та
схеми опису станів здоров'я та станів, пов'язаних із здоров'ям.
 Сутність її полягає у реалізації можливостей дитини в окремих життєвих
ситуаціях,ураховуючи її потреби та фактори середовища, а не зосереджуватися
суто на лікуванні хвороби або наслідків.
 Для розвитку реабілітаційної допомоги в Україні нашому суспільству необхідно
змінити саме розуміння «інвалідності» на сучасне поняття – обмеження
життєдіяльності та функціонування.
 Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та
здоров’я, допомагає оцінити навіть людину, яка не хворіє. В реабілітаційній
практиці буде використовуватись обидві класифікації – МКФ та МКБ-10. Дві
особи з однією і тією самою хворобою можуть мати різні рівні функціонування ,
а дві особи з однаковим рівнем функціонування не обов’язково мають
однаковий стан здоров’я.
 Міжнародна класифікація функціонування обмеження життєдіяльності
використовується як в медицині, так і сфері соціального захисту, освіті,
економіці, страхування, праці, розробці стратегії соціального та загального
законодавства та навіть екології.
Основоположні принципи МКФ:
 Функціонування людини - не тільки обмежені можливості.
 Універсальна модель - не модель для меншості.
 Комплексна модель - не тільки медична чи соціальна.
 Інтерактивна модель - не лінійно-прогресивна.
 Паралелізм - не етимологічна причинність.
 Облік контексту - не тільки параметрів відповідної особи.
 Застосовність до різних культур - не суто західні концепції.
  Опора на практику - не на одну лише теорію.
 Охоплення всіх вікових груп - орієнтація не тільки на дітей.
3.Розкрийте ключові позиції Міжнародної класифікації
функціонування,обмеження життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків
(МКФ- ДП). Як МКФ-ДП може використовуватися в інклюзивній освіті?
 Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та
здоров’я дітей і підлітків (МКФ-ДП) включає в себе подальшу детальну
інформацію про застосування МКФ при документуванні характеристик дітей та
підлітків віком до 18 років.
 МКФ-ДП пропонує концептуальні рамки та єдину стандартизовану
термінологічну мову для позначення проблем, які проявляються в ранньому
дитинстві, дитячому і підлітковому віці, включаючи функції та структури
організму, обмеження активності та участі, а також фактори навколишнього
середовища, що мають важливе значення для дітей і підлітків.
 Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності,
здоров’я дітей та підлітків (МКФ-ДП) походить від Міжнародної класифікації
функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ) і призначена
для обліку характеристик розвитку дитини та впливу на неї навколишнього
середовища.
 МКФ-ДП була розроблена у відповідь на потребу у варіанті МКФ, який може
бути універсально використаний для дітей та підлітків у сфері охорони здоров’я,
освіті та соціальній сфері. Прояви обмеження життєдіяльності та станів здоров’я
у дітей та підлітків відрізняються за характером, інтенсивністю та впливом на
них дорослих. Ці відмінності повинні бути взяті до уваги, оскільки зміст
класифікацій враховує зміни, пов’язані із розвитком, і охоплює характеристики
різних вікових груп та середовищ.
 МКФ-ДП призначена для використання клініцистами, педагогами, членами
сімей, дослідниками, адміністраторами та суспільством в соціальній і політичній
сферах, які мають документальне підтвердження характеристик здоров’я і
функціонування дітей та підлітків.
 Одиницею класифікації МКФ-ДП є не діагноз захворювання, а особливості
функціонування дитини.
 Метою МКФ-ДП є опис структури і ступеня тяжкості обмеження
функціонування дитини та вплив факторів навколишнього середовища на її
функціонування.
 В МКФ-ДП сфокусовано увагу не на хворобі або проблемах дитини, навіть не на
навичках розвитку, а саме на особистості, яка має потреби та можливості щодо
реалізації власного потенціалу в повсякденному житті.
 МКФ-ДП - це: забезпечення фахівців та батьків уніфікованою, поняттєвою,
стандартною мовою; визначення рамок для опису життєдіяльності дитини з
особливими потребами; надання можливості єдиними кодами класифікувати
обмеження життєвих функцій дитини; отримання спроможності системно
приймати політичні та соціальні рішення, спираючись на статистичну
інформацію.
4. Охарактеризуйте типи особистісного реагування на хворобу (вкажіть
автора типології).
Різними авторами виділено велике число варіантів реагування особистості на хворобу.
Проте, незважаючи на відмінності пропонованих систематик, в основі їх лежать
наступні типи особового реагування на хворобу:
• адекватна (гармонійна) реакція;
• перебільшення тяжкості захворювання;
• недооцінка тяжкості захворювання, включаючи заперечення факту хвороби;
• усвідомлене спотворення оцінки хвороби (агравація, симуляція,дисимуляція).
Типи особистісної реакції на захворювання (Б. А. Якубов):
- Співдружня реакція, характерна для осіб з розвиненим інтелектом. Зазвичай вони
допомагають медикам у лікуванні, демонструючи не просто слухняність, але й
рідкісну пунктуальність, увагу, доброзичливість. Вони безмежно довіряють своєму
лікаря і вдячні йому за допомогу;
- Спокійна реакція характерна для осіб зі стійкими емоційно-вольовими процесами.
Вони пунктуальні, адекватно реагують на всі вказівки лікаря, точно виконують
лікувально-оздоровчі заходи. Вони не просто спокійні, а навіть представляються
"солідними" легко вступають в контакт з медичним персоналом. Можуть іноді не
усвідомлювати свою хворобу, що заважає лікарям виявити вплив психіки;
- Неусвідомлювана реакція, маючи патологічну основу, виконує в ряді випадків роль
психологічного захисту, і її не завжди слід усувати, особливо при важких
захворюваннях з несприятливим результатом;
Слідувальна реакція. Незважаючи на те, що захворювання закінчується
благополучно, хворі знаходяться у владі хворобливих сумнівів, в очікуванні рецидиву
захворювання. Після хвороби пригноблені, навіть депресивні, схильні до
іпохондричних реакцій, продовжують відвідувати лікувальну установу і вважають, що
стали хронічними, невиліковними хворими;
- Негативна реакція, хворі знаходяться у владі упереджень, тенденцій. Вони
підозрілі, недовірливі, насилу вступають в контакт з лікарем, не надають серйозного
значення його вказівкам і порадам. У них часто виникають конфлікти з медичним
персоналом. Незважаючи па психічне здоров'я, вони демонструють часом так звану
подвійну орієнтованість;
- При панічної реакції хворі знаходяться у владі страху, часто непослідовні,
лікуються одночасно в різних лікувальних установах, як би перевіряючи одного лікаря
іншим лікарем. Часто лікуються у знахарів. Їхні дії неадекватні, помилкові, характерна
афективна нестійкість;
- Під впливом руйнівної реакції хворі поводяться неадекватно, необережно,
ігноруючи вказівки лікаря, не бажаючи змінювати звичний спосіб життя, професійну
навантаження, відмовляючись від прийому ліків і стаціонарного лікування. Наслідки
такої реакції бувають часто несприятливими.
Типи психологічного реагування на захворювання за А. Є. Личко:
«Гармонійний.» Твереза оцінка свого стану без схильності перебільшення його
тяжкості й без підґрунтя бачити все в похмурому вигляді, але без недооцінки тяжкості
хвороби. Прагнення у всьому активно сприяти успіху лікування.
«Тривожний.» Безперебійне занепокоєння і підозрілість відносно несприятливого
перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть небезпечного
лікування. Пошук нових способів лікування, потреба додаткової інформації про
хворобу.
«Іохондричний.» Зосередження на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних
відчуттях. Прагнення постійно розповідати про них оточуючим людям. На їх основі
перебільшення дійсних і вишукування неіснуючих хвороб і страждань. Перебільшення
побічної дії ліків. Поєднання бажання лікуватись з невірою в успіх, вимагання
ретельного обстеження і страх шкоди й болючості процедур.
«Меланхолічний.» Пригніченість хворобою, зневіра у видужання, в можливе
покращання, в ефект лікування. Активні депресивні вислови дуже близькі до
суїцидальних думок. Зневіра в успіху лікування, навіть за сприятливих об’єктивних
даних.
«Апатичний.» Повна байдужість до своєї долі, до виходу з хвороби, до результатів
лікування. Пасивне підкорення процедурам і лікуванню при настирливому
спонуканню зі сторони. Втрата інтересу до всього, що раніше хвилювало.
«Неврастенічний.» Поведінка за типом «дратівливої слабкості». Спалахи
роздратування, особливо при болю, неприємних відчуттях, невдачах лікування,
несприятливих даних обстеження. Роздратування часто виливається на першого, хто
стрінеться, і завершується часто покаянням і сльозами.
«Обсесивно-фобічний.» Тривожна підозрілість передусім торкається побоювань не
реальних, а малоймовірних ускладнень хвороби, невдач лікування, а також можливих
(але малообґрунтованих) невдач у житті, роботі, сімейній ситуації в зв’язку з
хворобою. Уявлювані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від
тривоги стають прикмети та ритуали.
«Сенситивний.» Надзвичайна заклопотаність можливим несприятливим враженням,
яке можуть здійснити на оточуючих людей відомості про свою хворобу. Побоювання,
що оточуючі стануть уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитися,
розпускати плітки або негативні відомості про причину й природу хвороби. Страх
стати тягарем для близьких через хворобу й недоброзичливе ставлення з їх сторони в
зв’язку з цим.
«Егоцентричний.» «Занурення у хворобу», виставляння напоказ близьким і
оточуючим своїх страждань і переживань з метою повністю оволодіти їх увагою.
Вимагання виключної турботи – всі повинні забути й залишити все і турбуватися
тільки про хворого.
«Ейфорійний.» Необґрунтовано підвищений настрій, часто награний. Зневага,
легковажне ставлення до хвороби і лікування. Надія на те, що «само собою все
минеться».
«Анозогнозичний.» Активне відкидання думок про хворобу, про можливі її наслідки.
Невизнання себе хворим. Відкидання очевидного в проявах хвороби, приписування
його випадковим обставинам або іншим несерйозним захворюванням.
«Ергопатичний.» «Вихід від хвороби в роботу». Навіть при вираженій тяжкості
хвороби і стражданнях намагаються будь що продовжувати роботу. Трудяться з
завзяттям, із ще більшою старанністю, ніж до хвороби.
«Паранояльний.» Впевненість у тому, що хвороба є результатом якогось злого
наміру. Крайня підозрілість до ліків і процедур. Бажання приписувати можливі
ускладнення лікування або побічну дію ліків халатності або злому наміру лікарів і
персоналу.