Лекція 2.

Психічне і соматичне у виникненні захворювань

Час: 4 навчальні години

План
1. Визначення поняття "передпатологічний стан". Причини його розвитку.
Класифікація станів здоров'я та їхня характеристика.
2. Поняття "стрес". Види стресу. Розвиток загального адаптаційного
синдрому при стресі.
3. Методи лікування хвороб адаптації, спричинених стресом.

1. Визначення поняття "передпатологічний стан". Причини його

розвитку. Класифікація станів здоров'я та їхня характеристика.
Перехід від здоров'я до хвороби не є раптовим. Між цими станами є низка
перехідних стадій, які не викликають у людини вираженого зниження
соціально-трудової активності та суб'єктивної потреби в медичній допомозі.
Передхвороба - це латентний, прихований період хвороби або стадія
функціональної готовності організму до розвитку певного захворювання.
Ознаки (індикатори) передхвороби: загальне нездужання, зниження
апетиту, переїдання, печія, запор/пронос, відрижка, нудота, порушення
менструального циклу, втрата сексуального бажання, спазми, головні болі,
неприємні відчуття в ділянці серця, м'язові судоми, непритомність, підвищена
пітливість, нервовий тик, посмикування, сльозливість без видимої причини, біль
у спині, відчуття загальної слабкості, запаморочення, тривожність,
занепокоєння, постійне відчуття втоми, безсоння, сонливість, хронічна
дратівливість.
Стани здоров'я організму людини:
1. Стани з достатніми функціональними (адаптивними) резервами
- здорова людина.
2. Донозологічні стани, за яких функціонування організму
забезпечується за рахунок - більш високого, ніж у нормі, напруження
регуляторних систем.
3. Передпатологічні стани (преморбідні), які характеризуються
зниженням функціональних резервів організму.
Передпатологічні стани проявляються у вигляді 2-х стадій:
1) З переважанням неспецифічних змін за збереження гомеостазу
основних життєво важливих систем організму (серцево-судинної, дихальної,
видільної та ін.)
2) З переважанням специфічних змін з боку певних органів і систем,
гомеостаз яких порушений, але завдяки механізмам компенсації прояви
захворювання перебувають у початковій фазі та мають компенсаторний
характер
 4. Стану зриву адаптації, який характеризується наявністю того чи іншого
захворювання: виразкова хвороба шлунка, гіпертонічна хвороба, інфаркт
міокарда, інсульт, пневмонія, бронхіальна астма тощо.
У разі виснаження адаптаційних резервів здоров'я настає перехід від
кількісних накопичень до якісної зміни, яка називається хворобою.
Французький лікар Рене Ларіш мудро зауважив: "Хвороба - це драма у двох
актах, з яких перший розігрується в похмурій тиші тканин, за погашених
вогнів. Коли з'являється біль або інші неприємні відчуття, це майже завжди
другий акт".
Визначення здоров'я як здатності адаптуватися до умов довкілля відводить
проблемі адаптації ключове місце у вченні про здоров'я і хворобу.
Адаптація - це пристосування будови і функцій організму до умов
існування, що безперервно змінюються. Адаптація є біологічною основою
здоров'я.
Під час адаптації формуються ознаки та властивості, завдяки яким організм
набуває здатності існувати в конкретному середовищі існування.
Адаптація організму до умов середовища може мати найрізноманітніший
характер і зачіпати всі сторони життя людини.
Адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі
пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження
сталості його внутрішнього середовища - гомеостазу.

2. Поняття "стрес". Види стресу. Розвиток загального адаптаційного

синдрому при стресі.
У 1936 р. канадський фізіолог Ганс Сельє описав явище стресу - як
явище загальної неспецифічної реакції організму (адаптації), спрямованої на
мобілізацію його захисних сил під час дії подразнювальних чинників.
Перехід від здоров'я до хвороби не відбувається миттєво, будь-яка хвороба
- це стрес для організму, з іншого боку, стрес сам може призвести до розвитку
хвороби: будь-який стрес, зокрема й психоемоційний, може набути
патологічного значення, якщо він інтенсивний або присутній тривалий час.
На думку Г. Сельє - пристосовність - це, ймовірно, головна відмінна
риса життя. У кожної людини існує залежність між життєздатністю і ступенем
пристосовності.
Пристосувальні зміни в здоровому організмі бувають 2-х видів:
1. Зміни у звичній зоні коливань факторів середовища, коли система
функціонує у звичному режимі.
2. Зміни за дії надмірних (незвичних) чинників із включенням у
функціональну систему додаткових елементів і механізмів.
У розвитку стресу виділяють 3 стадії:
1. Стадія тривоги (напруги) - виражається в мобілізації всіх ресурсів
організму.
2. Стадія опору (адаптації, резистентності) - коли організму вдається
завдяки попередній мобілізації всіх захисних сил успішно впоратися зі
шкідливими впливами.
 3. Стадія виснаження (дизадаптації) - виникає за тривалого впливу
шкідливих чинників, якщо їх не вдається усунути.
Стадія тривоги - характеризується:
– переважанням процесів збудження в корі головного мозку;
– поширенням їх на підкіркові й нижчі рухові та вісцеральні центри;
– зростанням функції кори надниркових залоз;
– збільшенням показників вегетативних систем
– прискоренням обміну речовин.
На рівні рухового апарату стадія тривоги проявляється:
– збільшенням кількості активних моторних одиниць,
– включенням додаткових м'язових волокон,
– збільшенням сили і швидкості скорочення м'язів,
– в м'язах збільшується кількість глікогену, АТФ і
креатинфосфату.
В стадії тривоги основне навантаження лягаєна
регуляторні механізми.
За рахунок напруження регуляторних механізмів здійснюється
пристосування фізіологічних реакцій і метаболізму до збільшених фізичних
навантажень
Сельє пише: "Реакція тривоги прямо пропорційна інтенсивності агресії".
Занадто сильному м'язовому болю можна запобігти вбудованим у
тренувальну програму відпочинком, який ретельно спланований з метою
накладення малого стресу напередодні сильніших впливів.
Стадія опору (адаптації, резистентності) - характеризується тим, що
організм встановлює новий рівень функціонування всіх органів і систем для
підтримки гомеостазу в конкретних умовах діяльності.
Функціональні зрушення, що визначаються в цей час, не виходять за рамки
фізіологічних коливань, а працездатність може навіть підвищуватися.
Після початкової реакції тривоги організм адаптується і чинить опір.
Тривалість періоду опору залежить від:
1) вродженої пристосованості організму,
2) сили стресора. Зрештою,
настає виснаження.
Стадія виснаження (дизадаптації) - розвивається внаслідок
перенапруження і виснаження адаптаційних механізмів: пристосувальні
можливості організму знижуються, і він гірше чинить опір іншим шкідливим
впливам.
Порушується стійкий стан організму (гомеостаз) - метаболічний,
гормональний, гомеостатичний
У цій стадії збільшується небезпека різних захворювань.
Процес дизадаптації порівняно з процесом пристосування розвивається
зазвичай повільніше.
Терміни його розвитку можуть бути різними і залежать від індивідуальних
особливостей організму.
Стадія виснаження (дизадаптації) характеризується ще й тим, що
відсутні ознаки активації нервової та ендокринної систем, знижується загальна
функціональна стійкість організму.
Стадія виснаження (дизадаптації) може бути віднесена до
передпатологічного (передхворобливого) стану.
При цьому спостерігається:
– емоційна та вегетативна нестійкість,
– дратівливість,
– запальність,
– головні болі,
– порушення сну,
– зниження розумової та фізичної працездатності
Результати стадії дизадаптації (виснаження):
1. З достатньою ще здатністю до відновлення всіх функцій організму і
працездатності.
2. З появою прихованих дефектів у функціонуванні організму, які
виявляються тільки з плином часу, за великих навантажень, за появи
додаткових шкідливостей.
3. Дизадаптація може закінчитися стійкими несприятливими змінами
функцій організму і появою хвороби.
Таким чином - стрес - це неспецифічна відповідь організму на будь-яку
висунуту йому вимогу.
З точки зору стресової реакції не має значення приємна чи неприємна
ситуація, з якою зіткнулася людина.
Має значення лише інтенсивність потреби в перебудові або в адаптації.
Фактори, що викликають стрес - стресори - різні, але вони пускають ухід
однакову біологічну реакцію стресу.
Шкідливий або неприємний стрес називають "дистрес".
Діяльність організму, пов'язана зі стресом, може бути приємною або
неприємною.
Дистрес завжди неприємний.
Видимими причинами стресу можуть бути: травми; післяопераційні стани;
надмірні м'язові зусилля; нервове напруження; фактори зовнішнього
середовища; людські та суспільні взаємини; емоції, негативні й позитивні
почуття.
Багато стресорів (холод, надмірні м'язові зусилля, кровотечі, інші) -
можуть бути переносимі лише протягом обмеженого терміну.
Здатність організму до пристосування, або адаптаційна енергія
не безмежні!
Г. Сельє порівнював запаси цієї енергії з успадкованим багатством: "Можна
брати зі свого рахунку, але не можна робити додаткові вклади енергії понад
успадкований від батьків запас".
Можна нерозважливо марнувати і промотувати здатність до адаптації,
"палити свічку з обох кінців", а можна навчитися розтягувати запас надовго,
витрачаючи його повільно і ощадливо, з найбільшою користю і найменшим
дистресом.
Однак після важкої роботи - здоровий нічний сон або кілька тижнів спокійного
відпочинку можуть відновлювати опірність і здатність до адаптації майже до
колишнього рівня, але повного відновлення не буває.

3. Методи лікування хвороб адаптації, спричинених стресом.

В лікуванні хвороб адаптації, викликаних стресом,
використовують різні методи:
– психотерапія,
– психофармакологія,
– фізичні навантаження,
– уміння розслаблятися, знімати емоційне напруження,
– збалансоване харчування.
Психотерапія - це галузь медицини, що навчає пацієнта правильному
розумінню свого стану і навичкам психологічного подолання несприятливих
станів.
Психофармакологія - це призначення препаратів, що знімають або
зменшують симптоми порушень.
Фізичне навантаження сприяє поліпшенню настрою хворого; допомагає
навчитися розслабленню для профілактики та лікування емоційного
напруження; сприяє нормалізації моторно-вісцеральних рефлексів.
Уміння розслаблятися, знімати емоційне напруження передбачає:
– обмежити контакт із факторами, що руйнують психіку (надмірне
інформаційне навантаження, стреси тощо).
– створення переконання у людини, що для збереження і поліпшення
здоров'я необхідний комплексний підхід, зокрема немедикаментозні
заходи.
– природні чинники свіже повітря, ліс, сонце - здатні благотворно
вплинути на самопочуття.
10 технік зі звільнення від стресу:
1. Релаксація.
2. Медитація.
3. Вправи.
4. Масаж.
5. Керована візуалізація.
6. Музика.
7. Глибоке дихання.
8. Ароматерапія.
9. Самогіпноз (самонавіювання).
10. Гумор.
Релаксація:
Організм сам по собі прагне відновити ту хитку рівновагу, яка була
порушена стресом.
Однак, якщо людина продовжує залишатися в стресовому стані протягом
тривалого часу, продовжує день за днем перебирати думки про стресову
ситуацію, яка сталася, у своїй голові, то її тіло починає зношуватися і природна
здатність до заспокоєння поступово стирається.
Для відновлення необхідно використовувати деякі техніки релаксації:
1) глибоке дихання,
2) прогресивна м'язова релаксація,
3) візуалізація,
4) йога та інші
вправи:
Вправи корисні не лише для фізичного, а й для психічного здоров'я. Вправи
дають змогу звільняють від розчарування, розслаблюють м'язи, звільняють
ендорфіни, усувають гормони стресу, допомагають поліпшити сон. Дуже
важливо також, щоб вправи були регулярними. Під час релаксації
спостерігається: зниження частоти серцевих скорочень, зниження кров'яного
тиску, дихання стає спокійнішим, руки і ноги отримують більше
кровопостачання. Релаксація також може допомогти зменшити біль (наприклад,
головний біль або біль у спині).