1. «Поняття трудового права».

Трудове право України — це система встановлених або санкціонованих державою

правових норм, якими врегульовуються трудові та тісно пов'язані з ними відносини
суспільної організації праці.

Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці, захисту
працівника від експлуатації з боку роботодавця. Трудове право зародилося у цивільному
праві й лише усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав
людини у процесі здійснення найманої праці дозволило трудовому праву набути статус
самостійної галузі права. Трудове право завжди було публічно-правовим, хоча зміст
кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави
були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні
засади та окреслилася тенденція до переваги приватних.

Відповідно до статті 43 Конституції України передбачено, що держава створює умови для

повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі
професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного
навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею
військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка
виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про
воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови
праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і
неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам
гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання
винагороди за працю захищається законом.

Право на працю як одне з фундаментальних прав людини відображає її об’єктивну

потребу створювати матеріальні та духовні цінності не тільки для задоволення своїх
потреб, а й для існування всього суспільства. Тому право на працю визначають не тільки
зміст норм трудового права України, а й головний напрям в економічній політиці
держави.

Зміст права на працю включає такі основні напрями:

· можливість одержати роботу і вступити в трудові правовідносини з підприємством,

установою чи організацією незалежно від форми власності і форми господарської,
діяльності або з фізичною особою;
· оплату праці, залежно від виконаної роботи, але не нижнє від встановленого
державою мінімуму;
· можливість вільно обирати рід занять, вільно обирати професію, спеціальність,
посаду. Громадянин України може реалізувати конституційне право на працю
шляхом укладення трудового договору з власником (чи уповноваженим ним
органом) на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою займатися
творчою, підприємницькою чи іншою діяльністю (приміром, бути письменником,
художником, приватним нотаріусом, адвокатом тощо);
· можливість реалізувати свої здібності в безпечних для здоров'я умовах праці;
можливість відповідно до законодавства при вивільненні з роботи, безробітті
одержати від державної служби зайнятості необхідну допомогу в
працевлаштуванні і матеріальну підтримку на період пошуку підходящої роботи;
 · можливість вимагати відновлення порушеного права на працю як при прийнятті на
роботу, так і при переведенні на іншу роботу, а також при звільненні.

Трудове право – це сукупність правових норм, які регулюють трудові відносини всіх
працівників різних підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду
діяльності і галузевої належності.

Правовідносини у сфері трудового права мають складну структуру. Вона складається з

таких елементів: а) суб’єкта правовідносин; б) об’єкта правовідносин; в) змісту
правовідносин.

Об’єктом правовідносин у сфері трудового права виступає результат трудової діяльності,

різні соціально-економічні блага, що задовольняють вимоги працівника й роботодавця. В
охоронних правовідносинах (до цієї групи належать правовідносини матеріальної
відповідальності працівників і роботодавців, щодо розгляду трудових спорів) об’єктом є
охорона матеріального інтересу та трудових прав.

Суб’єктами правовідносин у сфері праці, крім працівників і роботодавців, можуть бути

різноманітні учасники: органи державної служби зайнятості в правовідносинах по
забезпеченню зайнятості; органи державної влади й місцевого самоврядування як
соціальні партнери в соціально-партнерських правовідносинах; спеціально уповноважені
на те державні органи та інспекції.
2. Предмет трудового права.

Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини,

що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної
трудової функцiї.

Предмет трудового права складають не всі відносини, пов'язані із працею взагалі, а лише
ті суспільно-трудові відносини, що виникають, розвиваються та припиняються у зв'язку з
безпосередньою діяльністю людей у процесі праці.

Основою предмета трудового права є відносин, що існують на базі праці, яка

характеризується певними ознаками.

1) Трудове право регулює відносини із праці, що має суспільну форму. Не регулюється

трудовим законодавством праця у власному домогосподарстві, праця "на себе", оскільки
вона не породжує правових відносин.

2) Трудове право регулює відносини, що функціонують на основі вільної праці. Договірне

залучення до пращ зумовлює відносини, де є вільне волевиявлення, відсутній примус у
будь-якому вигляді. Тому не регулюються нормами трудового права відносини, що
виникають із обов'язків військової служби, відбування покарання, встановленого вироком
суду.

3) Трудове право регулює відносини найманої (несамостійної) праці. Наймана праця

означає те, що вона здійснюється особою, яка не є власником майна підприємства.
Трудове законодавство діє там, де є відносини між роботодавцем - власником майна або
уповноваженим ним органом та найманою особою. Але суто майнові відносини трудове
законодавство не регулює, і до його сфери не включаються відносини між власниками
підприємств.

4) Трудове право регулює відносини, що виникають на основі колективної праці. Сучасна

праця має, як правило, кооперований характер, і у трудовому процесі задіяно багато
людей. Суб'єкти трудових відносин мають співпрацювати між собою, дотримуючись
загальновизнаних правил суспільного буття.

5) Трудове право регулює відносини з організованої праці. Кожен із працівників виконує

свою трудову функцію, і їх діяльність має бути узгодженою. Працівник має виконувати
роботу певного роду та виду, що визначається професією, спеціальністю, кваліфікацією,
посадою. Його робота регламентується технологічними нормами. У сучасному
виробництві можуть використовуватися складна техніка та обладнання, що можуть бути
джерелами підвищеної небезпеки, а тому процес праці має бути організованим із
відповідним рівнем безпеки. Працівник підкорюється правилам внутрішнього трудового
розпорядку, відповідному режиму роботи.

6) Трудове право регулює відносини із "живої" праці. Ним регулюється весь процес праці,
а не тільки її результат. Невідривність праці від носія здібності до праці - працівника -
зумовлює регулювання засобами трудового права широкого кола соціально-трудових
відносин по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню, підготовці кадрів на
виробництві, забезпеченню умов праці та виробничого побуту, задоволенню потреб та
інтересів найманих працівників, їх участі в управлінні підприємством тощо.

7) Трудове право регулює відносини з утилітарної праці, яка виконується на результат, що

має реалізуватися. Праця оплачується, працівник регулярно отримує заробітну плату,
визначену за встановленими нормами і розцінками.

Традиційно вважається, що предмет трудового права складає широке коло відносин щодо
реалізації права на працю, працевлаштування, умов праці, організації та управління
працею, професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації на
виробництві, забезпечення договірного регулювання умов праці, відповідальності
роботодавців і працівників, вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів,
нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Такі різнорідні за своєю сутністю відносини можуть бути упорядковані, приведені до

чіткої системи.

Визначення предмета трудового права О. І. Процевський здійснив, виходячи із загальної і

конкретної ознак, тобто за характером праці і його властивостями (внутрішній зв'язок)
та із наявності трудового договору (зовнішній зв'язок). У результаті ним було зроблено
висновок, що предмет трудового права складають чотири групи відносин: а) що
виникають у результаті реалізації здібностей до праці; б) що забезпечують охорону і
розвиток трудової діяльності; в) що виникають у результаті неналежного виконання
трудових обов'язків; г) процесуальні відносини у сфері праці1.
М. В. Молодіше, слідом за О. І. Процевським, зазначав, що суспільна організація праці
охоплює не тільки відносини, у які люди вступають безпосередньо для реалізації своєї
здібності до праці, для здійснення трудових процесів, а й усі інші відносини, що
забезпечують безперервне функціонування і розвиток суспільної організації праці: із
формування, розвитку і розподілу робочої сили, забезпечення її відтворення. У структурі
предмета трудового права він вбачав три великі групи відносин: 1) із участі у суспільній
праці, що складаються з трьох блоків відносин (із використання робочої сили, із
відтворення робочої сили, із розподілу і перерозподілу робочої сили); 2) із розгляду
трудових спорів; 3) із нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю2.

Наведена типологія відносин предмета трудового права, що з'явилася в результаті

глибоких наукових досліджень, не зменшила значення і не спростувала поділу відносин на
трудові і ті, що тісно пов'язані з ними. Така класифікація, заснована на причетності
відносин до самого процесу праці, дозволяє із усієї сукупності відносин виділити головний
феномен трудового права - трудові правовідносини.

Правовідносини у сфері праці, пов'язані з трудовими відносинами, можна класифікувати:

 а) залежно від кількості суб'єктів - на індивідуальні та колективні;

 б) залежно від змісту - на матеріальні, процедурні і процесуальні;
 в) залежно від співіснування з трудовими у часі - на ті, що передують трудовим
(наприклад, відносини із працевлаштування), існують разом із трудовими
(відносини із притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності),
слідують за трудовими (відносини із розгляду трудових спорів про поновлення на
роботі).

3. Метод трудового права.

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою

яких відбувається правове регулювання праці.

До методів трудового права слід віднести:

Імперативний (владно-авторитарний, директивний) – суворо обов'язковий, побудований

на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Це
метод владних приписів, вимог закону і вказівок вищестоящих органів у формі наказів і
заборон. Держава встановлює загальнообов'язкові приписи для суб'єктів трудових
правовідносин. На державному (централізованому) рівні визначаються основні принципи
правового регулювання найманої праці для забезпечення єдиного підходу (встановлення
максимальної тривалості робочого часу, мінімуму тривалості відпусток, гарантій
мінімальної заробітної плати тощо). Методи переконання і примус, що виступають як
необхідні засоби впливу на свідомість та поведінку людей.

Диспозитивний метод – автономний, побудований на засадах автономії, юридичної

рівності суб'єктів, угоди сторін, дає суб'єктам можливість вибору варіантів поведінки в
межах закону. Цей метод передбачає регулювання праці, за допомогою якого
встановлюються норми, що конкретизують принципові положення актів вищого рівня з
врахуванням реальних можливостей конкретного підприємства (установи, організації) і
діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють режим робочого часу і часу відпочинку
(правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про
преміювання) тощо.
Метод заохочення – передбачає пільгові системи, спрямовані на стимулювання моральної
і матеріальної зацікавленості робітників, підвищення своєї кваліфікації, опанування нових
професій та ін.

Також слід сказати про поєднання рівноправ’я сторін трудових відносин із

підпорядкуванням у процесі праці. Метод правового регулювання трудових відносин
вирізняється тим, що в ньому відбиваються: а) рівність сторін при укладанні договору; б)
рівність і підпорядкування в процесі трудової діяльності; в) колективно-договірне
регулювання як результат рівності й підпорядкування в процесі праці.

Ще треба вказати на договірний характер праці та визначення її умов. За допомогою цього

методу правового регулювання виникають трудові відносини працівника з роботодавцем,
визначаються сторонами такі істотні його умови, як місце роботи, час початку дії
трудового договору та його строк, трудова функція, умови оплати праці.

Більш того, варто сказати про участь працівників через своїх представників, професійні
спілки, трудовий колектив у правовому регулюванні праці та контролі за дотриманням
трудового законодавства. Виборний орган первинної профспілкової організації на
підприємстві здійснює громадський контроль за виконанням роботодавцем законодавства
про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві безпечних та
нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених
умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків, а також має інші права,
передбачені законодавством України. У разі відсутності профспілки громадський
контроль за дотриманням законодавства про охорону праці виконують уповноважені
найманими працівниками особи.

Специфічні способи захисту трудових прав та забезпечення виконання трудових

обов’язків:

· КТС (Комісія по трудових спорах), Суд, Медіація – індивідуальні трудові спори;

· Примирна комісія, Трудовий арбітраж, Страйк – колективні трудові спори.

4. Система трудового права.

Система трудового права України – це об’єктивно обумовлене об’єднання

взаємопов’язаних, внутрішньо узгоджених, за предметною ознакою структурованих на
інститути правових норм, покликаних регулювати трудові та тісно пов’язані з ними
відносини.

Система трудового права – це сукупність взаємопов’язаних між собою правових норм і

правових інститутів, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини й утворюють
єдине предметне ціле (галузь трудового права).

Структурними елементами системи трудового права є норми та інститути трудового

права, Норма трудового права – це первинний, основний елемент системи трудового
права, яка самостійно регулює одну із сторін трудових відносин.

Сукупність соціально-трудових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин

трудового права конкретного виду і утворюють відокремлену групу, складає інститут.
Ця сукупність норм встановлюється переважно державою у загальному порядку з метою
врегулювання всіх відносин, що виникають поряд із застосуванням праці в суспільному
житті, У свою чергу, це визначає великий масив правових норм, необхідність об'єднання
їх у певні групи, створює певну систему правових норм, Основні елементи системи права
-- правові інститути та норми. Норма права складається з таких елементів, як гіпотеза,
диспозиція та санкція, що адекватні словам «як- що» -- «то» - «інакше», Особливістю
структури норми трудового права є практична відсутність санкції (її роль виконують, як
правило, санкції норм інших галузей права, здебільшого адміністративного та
кримінального).

За змістом норм трудове право України поділяється на дві частини: загальну і особливу.
До загальної частини відносять норми, що є єдиними для всіх трудових правовідносин і
визначають принципи правового регулювання та джерела трудового права України;
класифікують суб'єктів трудового права, в тому числі правове становище професійних
спілок і трудових колективів; поняття, порядок підготовки та укладення колективних
договорів; класифікують правові відносини у сфері праці тощо.

Особлива частина трудового права – це система норм трудового права, яка покликана
конкретизувати (деталізувати) норми загальної частини та забезпечувати належне
функціонування основних, базових інститутів трудового права. Особлива частина
трудового права відображає специфіку правового регулювання окремих видів відносин з
питань праці. Вона включає інститути трудового права.

До основних інститутів трудового права відносяться наступні: організації зайнятості і

працевлаштування; соціального партнерства; трудового договору; робочого часу та часу
відпочинку; оплати праці; професійної підготовки, перепідготовки (підвищення
кваліфікації); трудової дисципліни; матеріальної відповідальності; охорони праці;
врегулювання трудових спорів (конфліктів); державного нагляду (контролю), а також
громадського контролю за дотриманням трудового законодавства.

Інститут організації зайнятості і працевлаштування – це сукупність норм трудового права,

які покликані регулювати відносини з питань зайнятості та працевлаштування. Відносини
зайнятості і працевлаштування підпорядковані розвитку в Україні національного і
регіональних ринків праці, який би відповідав потребам та інтересам суспільства і
держави.

Інститут соціального партнерства – це сукупність норм трудового права, які покликані

регулювати відносини соціального партнерства. Цей інститут передбачає формування
механізмів соціального партнерства, у тому числі діалогу, співробітництва усіх
зацікавлених суб’єктів з питань праці.

Інститут трудового договору – це сукупність норм трудового права, які покликані

регулювати відносини з питань укладення, виконання та припинення дії трудового
договору, окремих його видів. Інститут трудового договору – центральний у системі
трудового права.

Інститут робочого часу та часу відпочинку – це сукупність норм трудового права, які
покликані регулювати відносини з питань робочого часу, в тому числі його окремих видів
і режимів, та часу відпочинку. Відносини з питань робочого часу та часу відпочинку
мають визначальний характер по відношенню до трудових відносин.
Інститут оплати праці – це сукупність норм трудового права, які покликані регулювати
відносини з питань організації оплати праці, виплати винагороди працівникові за працю у
трудових відносинах.

Інститут професійної підготовки, перепідготовки (підвищення кваліфікації) – це

сукупність норм трудового права, які покликані регулювати відносини з питань
професійної підготовки, перепідготовки (підвищення кваліфікації). Сучасне трудове право
і законодавство мають забезпечити стимулювання професійного та службового зростання
працюючих, адекватність професійної освіти, професійної підготовки та перепідготовки
відповідно до потреб ринку праці.

Інститут трудової дисципліни – це сукупність норм трудового права, які покликані

регулювати відносини з питань дотримання трудової дисципліни, механізмів її
гарантування і забезпечення. Відносини з питань дотримання трудової дисципліни
спрямовані на забезпечення якісного стимулювання позитивної поведінки працівника, а
також застосування до нього дисциплінарної відповідальності за вчинення
дисциплінарного проступку.

Інститут матеріальної відповідальності – це сукупність норм трудового права, які

покликані регулювати відносини з питань застосування до сторін трудового договору
матеріальної відповідальності. Цей інститут характеризується тим, що у трудовому праві
матеріальна відповідальність стосується сторін трудового договору.

Інститут охорони праці – це сукупність норм трудового права, які покликані регулювати
відносини з питань охорони праці. Цей інститут стосується: 1) відносин щодо організації
охорони праці на національному, галузевому, регіональному та локальному рівнях; 2)
обсягу прав, обов’язків та відповідальності суб’єктів трудового права з питань охорони
праці.

Інститут врегулювання трудових спорів (конфліктів) (інститут трудових спорів

(конфліктів) – це сукупність норм права, які покликані регулювати відносини з питань
розв’язання індивідуальних та колективних трудових спорів (конфліктів). Цей інститут
має міжгалузевий характер і регламентується нормами трудового та цивільного
процесуального права.

Інститут державного нагляду (контролю), громадського контролю за дотриманням

трудового законодавства – це сукупність норм права, які покликані регулювати відносини
з питань державного нагляду (контролю), громадського контролю за дотриманням
трудового законодавства. Цей інститут має міжгалузевий характер і регламентується
нормами трудового та адміністративного права.

Сьогодні йде процес активного утвердження в системі інститутів трудового права

комплексних, міжгалузевих інститутів: інститут державної служби та служби в органах
місцевого самоврядування; інститут соціального страхування. Система трудового права є
такою, що перебуває в стадії динамічного розвитку, враховуючи, насамперед, такі
складові, як стан розвитку суспільства і держави, доктрини права і трудового права
зокрема.

Отже, система трудового права характеризується:

а) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою трудових відносин, які

визначаються змістом соціально-трудових норм;
б) диференціацією трудового права на відносно відокремлені складові частини у вигляді
об'єднань норм трудового права -- інститути.

Оскільки Україна з 1954 р. є членом Міжнародної Організації Праці (МОП), то до системи

трудового права України слід віднести й правові норми, прийняті МОП і ратифіковані
Україною, Систему трудового права становлять також норми двосторонніх і
багатосторонніх договорів, інших міжнародних правових актів і консульських угод.

Система трудового права відображена в системі трудового законодавства. При загальній

подібності та співвідносності понять «зміст» і «форма» слід зауважити, що вони не
адекватні. Так, наприклад, норми трудового права можуть міститися в комплексних
нормативних актах, а також в актах інших галузей права, У свою чергу, до системи
трудового законодавства можуть входити загальні частини, які визначають мету і
завдання конкретного нормативно-правового акта та його заключні положення. Між
системою трудового права і системою трудового законодавства існують відмінності, які
полягають у наступному:

http://kizman-tehn.com.ua/wp-content/uploads/2017/11/Trud-pravo-Dmitrenko.pdf

5. Відмежування трудового права від інших галузей права.

Застосування норм трудового права тісно пов'язується із застосуванням правових норм

інших галузей права, а також враховує принципи цих галузей.

Найбільший зв'язок трудове право має з конституційним, цивільним, адміністративним

правом, правом соціального забезпечення.

Трудове право тісно пов’язане з конституційним правом. Як відомо, конституційне право

спрямоване на регламентацію відносин з питань організації суспільства і держави, їхньої
діяльності відносно особи, її прав, свобод. Спільними рисами трудового та
конституційного права можна визнати наступні. По-перше, об’єднувальне і
фундаментальне значення для цих галузей права має Конституція України як Основний
Закон України, що має найвищу юридичну силу на території України і покликаний
регулювати найбільш важливі відносини з питань взаємодії суспільства, держави і особи.
До таких відносин належать і відносин з питань праці таких посадових осіб, як: президент,
народні депутати, судді тощо. Основний Закон України також закріплює право на працю і
систему основних трудових прав особи, яка має конституційно-правову природу. По-
друге, суб’єкти конституційного права можуть поєднувати статус суб’єктів трудового
права (наприклад, президента, суддів, державних службовців тощо). По-третє, спільним
для методу цих галузей права є використання імперативного впливу норм права на
поведінку відповідних учасників правовідносин. По-четверте, для зазначених галузей
права спорідненим є інститут державної служби, служби в органах місцевого
самоврядування.

Розмежування трудового права і конституційного права пов’язано з наявністю: 1)

своєрідного предмета та методу правового регулювання; 2) принципів правового
регулювання; 3) своєрідних джерел конституційного і трудового права (наприклад, у
трудовому праві є такі специфічні джерела, як акти соціального партнерства, локальні
нормативні акти тощо; 4) у трудовому праві дисциплінарної і матеріальної
відповідальності, а в конституційному – політико-правової тощо.

Глибинний історико-правовий зв’язок має трудове і цивільне право. Власне трудове право
сформувалось на основі цивільного. Відомий кодекс Наполеона містив норми щодо
регулювання відносин найманої праці. Протягом понад сторічної історії розвитку
трудового права історичний зв’язок залишається. Слід нагадати, що за змістом ЦК
України (ст. 9)31 норми цивільного права можуть застосовуватись до трудових відносин.
Проте, в даному випадку, на нашу думку, законодавець некоректно застосував
формулювання «до врегулювання трудових відносин». Таке формулювання є
недопустимим. Але якщо справа лише у формулюванні і законодавець під трудовими
відносинами мав на увазі всі відносини, що регулюються Кодексом законів про працю, то
необхідно було конкретизувати, що йдеться про відносини цивільноправового характеру.
Тоді має місце субсидіарне застосування, яке полягає в зверненні до норм ЦК України у
випадках, якщо відносини, які мають цивільно-правовий характер, не врегульовані (що
абсолютно закономірно) актами трудового законодавства. Зокрема, норми ЦК України
застосовуються до відносин, пов’язаних з трудовими, в частині відшкодування
роботодавцем шкоди, заподіяної працівнику. Таке застосування норм ЦК України
можливе у зв’язку з відносинами щодо зберігання майна працівників, щодо надання
працівникам кредиту для сплати вартості навчання в навчальних закладах та інших цілей.
Необхідно виходити з того, що законодавство про працю не перешкоджає застосуванню
до таких відносин у сфері найманої праці не лише ЦК України, а й інших актів цивільного
законодавства.

Спорідненість трудового та цивільного права проявляється у наступному. По-перше,

цивільні і трудові відносини мають чітко виражений майновий (матеріальний) характер.
Трудові і цивільні права мають споріднену соціально-економічну сутність. По-друге, для
цих галузей права властивим є спільний диспозитивний метод правового регулювання.
По-третє, суб’єкти цивільного права можуть виступати суб’єктами трудових
правовідносин. По-четверте, спорідненим для цих галузей права є інститут відшкодування
шкоди, заподіяної працівником роботодавцю, відшкодування моральної шкоди (ст.ст.
1166–1168, 1172 та ін. ЦК України). По-п’яте, спорідненим для цих галузей права є
інститут матеріальної відповідальності посадової особи, що має ознаки цивільноправової
відповідальності (ст. 130 КЗпП України). По-шосте, можливість субсидіарного
застосування норм цивільного права до трудових відносин.
Розмежування трудового права і цивільного права пов’язано з наявністю: 1) своєрідного
предмета та методу правового регулювання; 2) принципів правового регулювання; 3)
своєрідних джерел цивільного і трудового права (наприклад, у трудовому праві є такі
специфічні джерела, як акти соціального партнерства, локальні нормативні акти тощо); 4)
своєрідних цивільного і трудового договорів32, зокрема, для трудових договорів
властивою є наявність чіткої процедури укладення, виконання і припинення, що
супроводжується відповідними соціальнотрудовими гарантіями працівникам; 5) у
трудовому праві дисциплінарної і матеріальної відповідальності, а в цивільному –
майнової (цивільно-правової) тощо.

Трудове право досить тісно історично пов’язане з адміністративним правом. Як відомо,

трудове право радянської доби увібрало багато рис адміністративного права, оскільки
тривалий час (особливо у радянську добу) право на працю трактувалось як обов’язок
працювати. По-перше, відносини з питань праці, які складають предмет трудового права,
мають чітко виражений організаційно-управлінський характер. Для предмета
адміністративного права організаційно-управлінські відносини є основними. По-друге,
для трудового і адміністративного права спорідненим є застосування імперативного
методу. У трудових відносинах працівник підлягає внутрішньому розпорядку,
підпорядковується наказам (розпорядженням) роботодавця або уповноваженого ним
органу відповідно до трудового договору. По-третє, суб’єкти адміністративного права
можуть поєднувати участь у трудових правовідносинах. По-четверте, спорідненим для
трудового і адміністративного права є інститути організації зайнятості і
працевлаштування, соціального страхування, державного нагляду (контролю) з питань
праці, інститут державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Розмежування трудового права і адміністративного права пов’язано з наявністю: 1)

своєрідного предмета та методу правового регулювання; 2) принципів правового
регулювання; 3) своєрідних джерел адміністративного і трудового права (наприклад, у
трудовому праві є такі специфічні джерела, як акти соціального партнерства, локальні
нормативні акти тощо); 4) у трудовому праві дисциплінарної і матеріальної
відповідальності, а в адміністративному – адміністративної) тощо.

Також трудове право історично пов’язане з правом соціального забезпечення.

Насамперед, спільною є соціальна природа виникнення та еволюції цих галузей права.
Право соціального забезпечення сформувалось на основі трудового права. Сьогодні у
КЗпП України (ст.ст. 253256) продовжують діяти норми про засади соціального
страхування і пенсійного забезпечення.

Спорідненість трудового права та права соціального забезпечення33 проявляється у

наступному. По-перше, ці галузі права мають глибоку соціальну природу. Право на працю
і право на соціальний захист є соціальними правами. По-друге, спорідненим для цих
галузей права є диспозитивно-імперативний метод правового регулювання. По-третє,
суб’єкти права соціального забезпечення можуть виступати суб’єктами трудових
правовідносин. По-четверте, спорідненими є інститути організації зайнятості і
працевлаштування, трудового (страхового) стажу, соціального страхування.

Розмежування трудового права і права соціального забезпечення пов’язано з наявністю: 1)

своєрідного предмета та методу правового регулювання; 2) принципів правового
регулювання; 3) своєрідних джерел права соціального забезпечення і трудового права
(наприклад, у трудовому праві є такі специфічні джерела, як акти соціального
партнерства, локальні нормативні акти тощо); 4) відповідного правового акту
уповноваженого суб’єкта як підстави виникнення правовідносин у праві соціального
забезпечення, на відміну від трудового права; 5) у трудовому праві наявність
дисциплінарної і матеріальної відповідальності, які відсутні у праві соціального
забезпечення тощо.

http://kizman-tehn.com.ua/wp-content/uploads/2017/11/Trud-pravo-Dmitrenko.pdf

– сторінка 61

6. Поняття та загальна характеристика науки трудового права

Трудове право як наука - система об’єктивних знань про поняття, розвиток,

закономірності та принципи самостійної галузі права.
Наука трудового права — це теоретичні погляди, судження та висновки, які стосуються
проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері організації та застосування
праці. Наука трудового права вивчає норми права та нормативні акти, досліджує і оцінює
систему норм трудового права та нормативні акти з точки зору соціальної справедливості,
демократизму. Порівнюється система трудового права України та інших держав і
міжнародно-правове регулювання праці. У системі науки трудового права теж виділяється
Загальна та Особлива частини. В Загальній частині розглядаються предмет, метод і
система трудового права та інші питання. Особлива частина науки трудового права містить
вчення щодо працевлаштування, трудового договору, міжнародно-правове регулювання
праці та ін. Система науки трудового права та навчальної дисципліни значно ширша за
систему галузі трудового права та систему трудового законодавства.
Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як
галузь права не тільки "зсередини", а й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні
зв'язки, які забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується
проблем забезпечення зайнятості та працевлаштування, що здійснюється органами
державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми
власності; відносин щодо державного нагляду за додержанням трудового законодавства;
розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку.
Актуальним є встановлення зв'язків з правом соціального захисту та в цілому визначення
місця трудового права у соціальному праві. Надзвичайно важливою проблемою науки
сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених
законодавством України, міжнародним стандартам прав людини в галузі праці та
вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування.
Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку,
порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо.
Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак
вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом.

http://kizman-tehn.com.ua/wp-content/uploads/2017/11/Trud-pravo-Dmitrenko.pdf
– сторінка 42