ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ

ПРАВА УКРАЇНИ

ЛЕКЦІЯ
 ПЛАН
1. Праця – соціально-економічний базис розвитку суспільства
2. Предмет та метод трудового права
3. Функції і система трудового права
4. Трудове право у системі споріднених галузей права
За своєю суттю праця – це цілеспрямована діяльність
людини на створення матеріальних та духовних благ.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у
виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим
рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної
законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
 Законодавець визначає певну систему
організаційноправових гарантій щодо реалізації права
на працю:
• по-перше, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних
потреб;
• по-друге, використання примусової праці забороняється, за винятком військової або
альтернативної (невійськової) служби, а також роботи чи служби, яка виконується особою за
вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний
стан;
• по-третє, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не
нижчу від визначеної законом;
• по-четверте, використання праці жінок і непонволітніх на небезпечних для їхнього здоров’я
роботах забороняється;
• по-п’яте, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення;
• по-шосте, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом
 Форми праці, які не розглядаються як примусова або обов'язкова

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права визначає, що терміном

«примусова чи обов'язкова праця» не охоплюється:
• будь-яка робота чи служба, котру, як правило, повинна виконувати особа, що
перебуває в ув'язненні на підставі законного розпорядження суду, або особа,
умовно звільнена від такого ув'язнення;
• будь-яка служба військового характеру, а в тих країнах, де визнається
відмовлення від військової служби з політичних чи релігійно-етичних мотивів,
будь-яка служба, передбачена законом для осіб, що відмовляються від
військової служби з таких мотивів;
• будь-яка служба, обов'язкова у випадках надзвичайного становища або лиха, що
загрожують життю чи благополуччю населення;
• будь-яка робота чи служба, що входять до звичайних громадських обов'язків
Примусова чи обов'язкова праця не включає в себе:

•будь-яку роботу чи службу, що її вимагають на підставі законів про обов'язкову військову

службу і застосовують для робіт суто воєнного характеру;
•будь-яку роботу чи службу, що є частиною звичайних громадянських обов'язків громадян
повністю самоврядної країни;
•будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи внаслідок вироку,
винесеного рішенням судового органу, при умові, що ця робота чи служба виконуватиметься
під наглядом і контролем державних властей і що зазначена особа не буде віддана або
передана в розпорядження приватних осіб, компаній чи товариств;
•будь-яку роботу чи службу, що її вимагають в умовах надзвичайних обставин, тобто у
випадках війни або лиха, або загрози лиха, як-от пожежі, повені, голод, землетрус, сильні
епідемії чи епізоотії, навали шкідливих тварин, комах чи паразитів рослин і взагалі обставини,
що ставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови
всього або частини населення;
•дрібні роботи общинного характеру, тобто роботи, що виконуються для прямої користі
колективу членами даного колективу і які тому можуть вважатися звичайними
громадянськими обов'язками членів колективу при умові, що саме населення або його
безпосередні представники мають право висловити свою думку про доцільність цих робіт.

Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю від 28.06.1930 № 29 (
Ратифікація від 10.08.1956)
Предметом будь-якої галузі права є сукупність суспільних
відносин, що регулюється нормами даної галузі права.
Не регулюються трудовим правом:
по-перше, відносини, пов’язані з працею для задоволення власних побутових
потреб (праця на власній присадибній ділянці; готування їжі, пошив та в’язання
одягу для себе та членів сім’ї тощо);
по-друге, відносини, засновані на самостійній праці (праця підприємців-власників,
що не використовують працю найманих працівників);
по-третє, відносини щодо проходження строкової військової служби та
альтернативної (невійськової) служби;
по-четверте, відносини, пов’язані з працею осіб, що відбувають покарання;
по-п’яте, відносини, пов’язані з працею на підставі цивільних договорів (договору
підряду, договору про надання послуг, договору про створення за замовленням і
використання об’єкта права інтелектуальної власності тощо).
 Трудове право регулює відносини, в основі
яких лежить несамостійна, наймана праця.
Предмет трудового права- це комплекс суспільних відносин, основу
якого складають трудові відносини, що виникають у результаті
укладення трудового договору, і до якого входять також відносини,
тісно пов’язані з трудовими відносинами та які існують для
забезпечення функціонування останніх.
Предмет трудового права становлять дві групи суспільних
відносин, пов’язаних з трудовою діяльністю:
• трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;
• інші суспільні відносини, щотісно пов’язані з трудовими.
Трудовим правовідносинам притаманні загальні ознаки правовідносин:

•- сторони правовідношення завжди мають суб'єктивні права і несуть юридичні обов'язки;

•- правовідношення завжди являє собою двосторонній зв'язок;
•- правовідношення є суспільним відношенням, де права та обов'язки сторін забезпечені
можливостями державного примусу;
•- правовідношення виступає як конкретний правовий зв'язок.

Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудових правовідносин є те, що:

- вони виникають тільки з початком роботи за трудовим договором;

- трудове правовідношення є індивідуальним; його суб'єктами є працівник і роботодавець;
- юридичним змістом його є сукупність прав та обов'язків суб'єктів;
- робота за трудовим правовідношенням виконується працівником особисто, і він не вправі
передоручити її нікому іншому;
- робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою;
- працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку;
- працівник виконує міру праці;
- оплата праці провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням
і договором сторін.
Метод трудового права - це сукупність засобів, прийомів, способів
юридичного впливу на поведінку учасників відносин у сфері праці.

Для трудового права характерні наступні прийоми та способи правового

регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин:

1) поєднання централізованого і локального регулювання трудових і

пов’язаних з ними відносин;
2) договірний спосіб залучення до праці з дотриманням умов праці,
встановлених трудовим законодавством;
3) участь представників працівників у правовому регулюванні праці;
4) специфічні прийоми і способи захисту трудових прав і забезпечення
виконання трудових обов’язків.
Правовідносини у сфері праці, пов'язані з
трудовими відносинами, можна класифікувати:
а) залежно від кількості суб'єктів - на індивідуальні та колективні;

б) залежно від змісту - на матеріальні, процедурні і процесуальні;

в) залежно від співіснування з трудовими у часі - на ті, що передують

трудовим (наприклад, відносини із працевлаштування), існують
разом із трудовими (відносини із притягнення до дисциплінарної або
матеріальної відповідальності), слідують за трудовими (відносини із
розгляду трудових спорів про поновлення на роботі).
Система трудового права – це сукупність взаємопов’язаних та
взаємообумовлених норм та інститутів трудового права, які спрямовані на
забезпечення його цілісності, системності та єдності.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Загальна частина трудового права – це система норм трудового права, які розкривають:
мету (цілі); завдання; визначення (дефініції); коло суспільних відносин, які складають предмет правового
регулювання; особливості методу правового регулювання; специфіку функцій і принципів; закономірності
джерел, а також засади трудової правосуб’єктності, у тому числі трудо-правового статусу; умови і підстави
виникнення, зміни і припинення правовідносин з питань праці.

Особлива частина трудового права – це система норм трудового права, яка покликана конкретизувати
(деталізувати) норми загальної частини та забезпечувати належне функціонування основних, базових інститутів
трудового права.
До основних інститутів трудового права відносяться наступні:
організації зайнятості і працевлаштування; соціального партнерства;
трудового договору;
робочого часу та часу відпочинку;
оплати праці;
професійної підготовки, перепідготовки (підвищення кваліфікації);
трудової дисципліни;
матеріальної відповідальності;
охорони праці;
врегулювання трудових спорів (конфліктів);
державного нагляду (контролю), а також громадського контролю за дотриманням трудового законодавства.
Система трудового законодавства – це сукупність нормативно-правових актів, покликаних
регулювати трудові та пов’язані з ними відносини. Система трудового права і система трудового
законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма, тобто система права характеризує
сутнісну внутрішню сторону права, система ж законодавства відображає його зовнішню сторону –
форму. Таким чином, система трудового права виявляється в трудовому законодавстві, а трудове
законодавство виступає одним із джерел трудового права.

Система науки трудового права – це сукупність поглядів, висновків і суджень про предмет, метод,
функції, принципи, систему, джерела, суб’єктів трудового права, а також із приводу трудового
договору та інших інститутів трудового права. Наука трудового права також досліджує міжнародно-
правове регулювання трудових і пов’язаних з ними відносин, здійснює порівняльний аналіз
Трудове право України закордонного та національного трудового законодавства, сприяє
вдосконаленню національного трудового законодавства.

Система навчальної дисципліни «Трудове право» – це сукупність навчальних тем, пов’язаних між
собою та послідовно розташованих, орієнтована на забезпечення оволодіння знаннями з
трудового права.
Функції трудового права – це основні напрямки правового
впливу на трудові відносини і відносини, пов’язані з ними.

Трудове право виконує:

1) загальноправові функції (регулятивну та охоронну

2) соціально-правову функцію (виховну)

3) специфічні функції (соціальну, захисну, виробничу), притаманні

лише трудовому праву.
Сучасне трудове право як галузь права
сполучає в собі публічно-правові та
приватноправові аспекти, а тому не може
бути повною мірою віднесено ні до
приватного, ні до публічного права.
Трудове право найближче межує з такими галузями права, як цивільне право,
адміністративне право та право соціального забезпечення.
Так, трудове право із цивільним правом пов’язують спільні історичні корені, оскільки трудове право на
певному етапі суспільного розвитку (кінець XIX – початок XX ст.) виокремилося із цивільного. Сучасне трудове
право має наступні спільні ознаки із цивільним правом:

по-перше, і трудове, і цивільне право регламентують відносини, в межах яких виконуються певні роботи чи
надаються послуги (наприклад, відносини, які виникли на підставі трудового договору, договору підряду,
договору про надання послуг, договору про створення за замовленням і використання об’єкта права
інтелектуальної власності);
по-друге, підставою виникнення цивільних і трудових правовідносин є договір між сторонами;
по-третє, виконання робіт та надання послуг за трудовим договором та за цивільними договорами,
пов’язаними з працею, здійснюється на оплатній основі.
Відмінності між трудовим та цивільним правом полягають у наступному:
по-перше, предметом трудового договору є власне праця, а предметом цивільного
договору, пов’язаного з працею, є результат праці (наприклад, написана книга,
відремонтована квартира тощо);
по-друге, за трудовим договором працівник виконує трудову функцію, а за цивільним
договором, пов’язаним із працею, виконавець виконує індивідуальне завдання;
по-третє, за трудовим договором працівник зобов’язаний при виконанні трудової функції
виконувати норму праці, дотримуватися режиму робочого часу, підпорядковуватися
правилам внутрішнього трудового розпорядку, а за цивільним договором, пов’язаним із
працею, виконання індивідуального завдання не пов’язується з дотриманням
вищезазначеного;
по-четверте, за трудовим договором роботодавець повинен забезпечити працівнику
належні, безпечні й здорові умови праці, а за цивільним договором, пов’язаним із працею,
виконавець сам забезпечує собі умови праці;
по-п’яте, відносини, що виникають на підставі цивільного договору, пов’язаного з працею,
не зумовлюють підпорядкування однієї сторони інший, а укладення трудового договору
приводить до виникнення відносин влади роботодавця над працівником у процесі праці.
Адміністративне і трудове право сьогодні стикаються у
відносинах державної служби, служби в Національній поліції
України, Службі безпеки України та інших правоохоронних
органах. Відносини, які виникають між державним органом і
службовцем з приводу проходження служби, є трудовими
відносинами і регулюються трудовим правом. А відносини, що
виникають між службовцем і фізичними або юридичними
особами за межами органу, де він проходить службу, з приводу
реалізації державно-розпорядчих повноважень, є
державнослужбовими відносинами і регулюються
адміністративним правом.
 Трудове право межує з правом соціального забезпечення, що обумовлено
історією формування останнього. Так, право соціального забезпечення
сформувалося в 60-х роках XX ст. До цього більшість юридичних норм, які
регулюють відносини із соціального забезпечення, входили до предмета
трудового права. Сьогодні трудове право стикається з правом соціального
забезпечення, передусім у питаннях, пов’язаних із відносинами у сфері
загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності, та загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Зазначені відносини можна дещо умовно назвати відносинами, пов’язаними з
трудовими.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!