Кафедра право

РЕФЕРАТ
На тему:

«Суб’єкти трудового права»

КИЇВ – 2023
 ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………
…..3
1. Поняття та особливості суб’єктів трудового права……………………..….4
2. Правовий статус працівника як суб’єкта трудового права………………..7
3. Поняття роботодавця та його правовий статус…………………………….11
4. Правове регулювання діяльності профспілок в Україні…………………..14
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………...22

2
 ВСТУП
Суб'єктами права є учасники суспільних відносин, які на підставі чинного
законодавства мають суб'єктивні права й обов'язки. Кожна галузь права
характеризується своїм колом суб'єктів права.
Суб'єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, які можуть
мати трудові права та обов'язки, а також реалізовувати їх.
Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудова
правосуб'єктність. Згідно з трудовим правом громадянин володіє єдиною
трудовою праводієздатністю та деліктоздатністю — здатністю мати й
здійснювати трудові права й обов'язки, нести відповідальність за трудові
правопорушення. Всі ці елементи виникають одночасно й називаються
трудовою правосуб'єктністю.
Суб'єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов'язаних з ними
відносин, що володіють трудовою правосуб'єктністю.
Правовий статус. Всі суб'єкти трудового права згідно закону мають правовий
статус, вони є носіями трудових прав і обов'язків у сфері праці. Правовий статус
дає можливість суб'єктам трудового права брати участь у конкретних
правовідносинах. Кожен із суб'єктів трудового права має свій правовий статус.
Трудова правосуб’єктність як особлива властивість, що визнається за
суб’єктами трудового права законодавством, означає, що за наявності певних
умов вони:
 здатні бути суб’єктами конкретних правовідносин у сфері праці;
 володіти правами й нести обов’язки.

3
 Трудова правосуб’єктність завжди означає здатність громадянина,
організації (роботодавця), трудового колективу своїми діями набувати
суб’єктивні права та обов’язки, що становлять зміст конкретних правовідносин.

Поняття та особливості суб’єктів трудового права

Український народ завжди пов’язував своє існування із працею. Якщо
звертатися до історичних джерел, то можна дійти до висновку, що ще за часів
правління Ярослава Мудрого у його першому зводі законів Руській Правді
регулювалися правовідносини за участі суб’єктів трудового права. Цей факт
підтверджується тим, що у вищевказаному зводі законів оперували таким
поняттями як найманий робітник (наймит). Важливим фактом є те, що ще до
формального закріплення даних відносин за участі суб’єктів трудового права
представники династії Рюриковичів практично використовували найману
працю для побудови своїх кораблів за яку платили вичениними шкурами
тварин, воском, медом та іншими продуктами, які в той час мали цінність.
Сучасне трудове право України регулює суспільні відносини, які пов’язані
з правом на працю та у своїх нормах визначає коло суб’єктів, які безпосередньо
реалізують дане право. Одним із основних структурних елементів
правовідносин, що формуються у трудовому праві є його суб’єкти, які
складають зміст правовідносин, зважаючи на норми чинного законодавства.
Особливість трудового права є його специфічний суб’єктний склад
трудових правовідносин, який сформувався, оскільки: по-перше, забезпечує
практичну реалізацію трудових прав та обов’язків; по-друге, відображає правові
властивості учасників відносин з питань праці; по-третє, сприяє перетворенню
відносин з питань праці у відповідні правовідносини; по-четверте, сприяє
активному функціонуванню правовідносин з питань праці .

4
 Не зважаючи на те, що трудове законодавство охоплює широкий пласт
суспільних відносин не має чітко закріпленого поняття суб’єкта трудового
права. Відсутність поняття «суб’єкт права» часто виступає проблемним явищем
стосовно визначення кола суб’єктів, що належать до даної правової категорії.
Тому, так званою панацеєю є правова доктрина, аналізуючи яку щодо
визначення поняття «суб’єкт права» варто зауважити, що у теорії права
зазначається, що «суб’єкт права – особа чи організація, за якими держава визнає
здатність бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків».
Український вчений К. Ю. Мельник вказує, що суб’єкти трудового права – це
учасники трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, які на підставі
трудового законодавства мають трудові права та обов’язки .
Варто зазначити, що більшість вчених у своїх працях розрізняють суб’єктів
права і суб’єктів правовідносин, зокрема Цвік М. В. об’єднав їх думки у своїй
праці та визначив наступне: «Ці два поняття не завжди співпадають: по-перше,
правовідносини – не єдина форма реалізації норм права; по-друге, душевнохворі
люди, малолітні діти, які є суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами
правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб’єктом права, але
не завжди є учасником правовідносин». Тобто, під суб’єктами права можна
розуміти всіх осіб, що з народження наділені правосуб’єктністю та імовірно
можуть бути учасниками правовідносин. Натомість, суб’єкти правовідносин –
це реальні учасники правовідносин, між якими виникають зв’язки урегульовані
норми чинного законодавства. Відповідно, «суб’єкти права» і «суб’єкти
правовідносин» співвідноситься, як «загальне» і «конкретне». Суб’єктами
трудових правовідносин можуть виступати тільки ті особи, які мають реальну
здатність до праці, володіють певною правосуб’єктністю, що як обов’язковий
елемент входить до правового статусу суб’єкта трудового права як такого.
Українські науковці при визначенні поняття «суб’єкти трудового права»
надають наступні визначення: «Суб’єктами трудового права – це учасники
5
трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, які на підставі трудового
законодавства мають трудові права та обов’язки», «Суб’єкти трудового права –
це учасники суспільних відносин, що регулюються цією галуззю. Законодавець
наділяє їх відповідним правовим статусом, що включає ті права і обов’язки, які
безпосередньо витікають із закону і не пов’язані із здійсненням яких-небудь дій
з боку цього суб’єкта. У зміст правового статусу входить і трудова
праводієздатність – основна передумова до можливого володіння правами і
несення обов’язків». «Суб’єкти трудового права – це учасники індивідуальних,
трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, і які на підставі
чинного законодавства наділяються суб’єктивними правами та відповідними
обов’язками».
Відповідно до вище вказаного, можна виділити ряд ознак суб’єктів
трудового права є: по-перше, здатність мати та реалізовувати своє право на
працю та виконувати обов’язки відповідно до норм чинного законодавства; по-
друге, виступати носіями повноважень з питань праці відповідно до закону; по-
третє, виступають суб’єктом юридичної відповідальності у разі вчинення
правопорушення, що суперечать нормам трудового права; по-четверте, можуть
вступати у трудові правовідносини як безпосередньо так і через представників;
по-п’яте, суб’єкти трудового права мають особливий правовий статус.
Таким чином, суб’єкти трудового права – це особи, які потенційно є
учасниками трудових та інших, тісно пов’язаних із трудовими, відносин,
врегульованих нормами трудового законодавства, які наділяються можливістю
мати, здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові права та обов’язки, та у
випадках, визначених законом нести юридичну відповідальність за вчинення
правопорушень. Проте, варто зазначити, що тільки із вступом суб’єкта
трудового права у трудові правовідносини, що напряму пов’язується із
правовим статусом, яким він володіє можливе фактичне правове регулювання
його діяльності так як без даного юридичного факту реалізація ним
6
суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків є не доцільним так як
суб’єктом трудового права кожна особа може бути із народження, проте
суб’єктом трудових правовідносин тільки за наявності певних юридично
встановлених ознак. Однак, відсутність закріпленого у законах України
визначення поняття «суб’єкта трудового права» дає змогу тільки припускати
щодо віднесення тих чи інших суб’єктів до даної правової категорії.
Правовий статус працівника як суб’єкта трудового права
На сьогоднішній день немає єдиного підходу, щодо визначення правового
статусу працівників, що реалізують право на працю в органах прокуратури
України. Безумовно працівники органів прокуратури виступають суб’єктом
адміністративного права, оскільки виконують функції представника державної
влади, що встановлені Конституцією України та Законом України «Про
прокуратуру» [1]. Проте, трудові права, обов’язки, гарантії працівників
прокуратури є невід’ємною складовою їх правого статусу як суб’єкта трудового
права.
А. В. Акуліч підкреслює, що поява правового статусу працівника
прокуратури є наслідком виникнення саме трудових, а не адміністративних
правовідносин. При цьому констатація факту появи перших не заперечує
можливості виникнення інших, оскільки вони можуть існувати паралельно. У
такому випадку правовідносини, учасником яких є працівник органів
прокуратури, за своїм характером є дуальними. З одного боку, кандидат на
посаду набуває статусу працівника, з іншого – державного службовця.
Вступаючи на службу до органів прокуратури, фізична особа набуває статусу
сторони трудових правовідносин – працівника, який здійснює діяльність з
виконання завдань і функцій держави, що мають ознаки державного управління
[2, c. 43]. Але слід зауважити, що серед вчених галузі трудового права існує і
протилежна позиція відносно сфери регулювання правовідносин на державній
службі. Наприклад С.П. Маврін визначає, що «трудове право не повинно
7
займатися експансією всіх своїх прийомів правового регулювання на сферу так
званих «службових» відносин. Безсумнівно, що державні службовці і всі
суб’єкти мілітаризованої праці повинні володіти гарантіями виконання своїх
конституційних прав не нижче тих, які мають працівники. Однак не треба
забувати про те, що державна служба фактично виключає індивідуальне і
колективне договірне регулювання службових відносин і ця обставина
породжує серйозні відмінності в правовому положенні традиційних для
трудового права суб’єктів. Так, в таких відносинах фактично немає традиційної
для трудового права фігури роботодавця. Замість нього є агент держави (орган,
установа тощо), які мають чітко окреслене коло повноважень і фіксовані
відповідним бюджетом фінансові можливості. В цій ситуації і трудовий і
колективний договори втрачають свій смисл, оскільки більшість умов служби
регулюється позадоговірним нормативним порядком» [3, с. 478]. Важливо
зазначити, що відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України
«законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду
діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим
договором з фізичними особами» [4]. З цього випливає що законодавець
відносить державних службовців, та зокрема працівників прокуратури, до числа
суб’єктів трудового права. Отже правовідносини в сфері державної служби
підпадають під дію норм трудового законодавства, з урахуванням особливостей,
що передбачені спеціальними нормами та обумовлюють специфіку державної
служби. Специфіка відносин, що складаються у зв’язку зі вступом на службу в
органи прокуратури України обумовлена двома факторами: особливістю
роботодавця та особливістю трудової функції. В свою чергу, ці відмінності
обумовлюють особливі вимоги до осіб, що мають бажання працювати в органах
прокуратури, специфічний режим оплати праці, робочого часу та часу
відпочинку, підвищену відповідальність у порівнянні з працівниками інших
8
галузей [5, c.149]. Як зазначалось вище, працівники органів прокуратури мають
спеціальний статус. Це пов’язано з тим що правовідносини в рамках яких
працівники прокуратури реалізують свої трудові права та обов’язки, виникають
на підставі трудового договору та регулюються Кодексом законів про працю
України та іншими нормативно- правовими актами у сфері праці, а також
спеціальними нормативно-правовими актами, що регламентують діяльності
працівників прокуратури. Таким чином можна дійти висновку про наявність
спеціальної правосуб’єктності працівників органів прокуратури. Виявлення ж
ознак спеціальної правосуб’єктності певної категорії працівників є шляхом
дослідження законодавчих приписів у відповідній сфері. Так, у результаті
комплексного аналізу положень чинного законодавства України можна
стверджувати, що трудова правосуб’єктність осіб, які бажають набути статусу
працівника прокуратури, охоплюють нижченаведені ознаки: Громадянство
України. Вища юридична освіта. Не перебування особи в інших трудових
правовідносинах та дотримання існуючих обмежень щодо сумісництва та
суміщення з іншими видами діяльності, визначеними в антикорупційному
законодавстві. Ці приписи забороняють працівникам прокуратури займатися
іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної
практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту. Не входження
особи до складу політичної партії. Відсутність судимості та не притягнення
особи до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного
правопорушення. Наявність дворічного юридичного стажу. Володіння
державною мовою. Невизнання особи судом обмежено дієздатною або
недієздатною. Відсутність захворювань, що перешкоджають виконанню
обов’язків прокурора. Відсутність в особи характеристик, які є обмеженням для
зайняття нею посади прокурора за Законом України «Про очищення влади».
Доброчесність. У зв’язку із цим можна стверджувати про існування ще однієї
ознаки спеціальної трудової правосуб’єктності працівників прокуратури –
9
доброчесність. З метою сприяння утвердженню таких особистих якостей
працівників прокуратури, як неупередженість, чесність, порядність, здатність
протистояти намаганням неправомірного впливу на службову діяльність, було
розроблено і Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
Цей документ перелічує основні принципи і моральні норми, якими необхідно
керуватися працівникам прокуратури як при виконанні своїх службових
обов’язків, так і поза службою [4, с. 44]. В Законі України «Про прокуратуру»
також передбачені додаткові ознаки трудової правосуб’єктності для окремих
груп працівників прокуратури (Генеральний прокурор, працівники військової
прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) [1]. Підсумовуючи
вищевикладене, можемо зробити висновок, що працівники органів прокуратури
входять до кола суб’єктів трудових правовідносин, тому що трудова діяльність
таких працівників.

10
 Поняття роботодавця та його правовий статус
У законодавстві України періоду набуття незалежності і початку переходу
до ринкових засад функціонування економіки досить часто вживався термін
«власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган».
Саме ця особа виступала тим суб'єктом, на якого законодавець покладав ті чи
інші обов'язки або якого наділяв певними правами. Переважно цей термін
вживався (і до цього часу вживається) в нормативно-правових актах у галузі
трудового права та права соціального захисту. При цьому зміст термін «власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган» законами та
іншими нормативно-правовими актами не визначався. Законодавець виходив із
того, що його зміст є достатньо зрозумілим без спеціального його визначення
нормативно-правовими актами. Втім з правового погляду поняття «власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган» є не таким
вже й однозначним, якщо не спірним, а його правильне застосування має в
деяких випадках принципово важливе значення для вирішення складних
правових питань.
З правового погляду вживання термін «власник підприємства, установи,
організації» настільки ж необґрунтоване і беззмістовне, як, наприклад,
вживання термін «власник громадянина» чи «власник територіальної громади».
Вочевидь, термін «власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган» є здебільшого економічною, а не правовою
11
категорією. Цим терміном законодавець намагається відобразити характер
правових, економічних та організаційних відносин між певною особою
(«власником») та юридичною особою («підприємством, установою або
організацією»), підкреслюючи цим, насамперед, залежність підприємства від
рішень власника.
Беручи до уваги відсутність у засновника (учасника, члена) підприємства,
установи, організації права власності на підприємство, установу, організацію як
об'єкт цього права власності, вміщені в законах та інших нормативно-правових
актах посилання на «власника підприємства, установи, організації» фактично є
посиланнями на особу, яка не існує. За таких обставин потреба в застосуванні
іншого, більш доречного терміна в законодавстві є цілком логічною та
зрозумілою.
Таке або майже таке визначення поняття «роботодавець» містять, наприклад,
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»,
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
«Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»,
«Про організації роботодавців» тощо.
Таким чином, на сьогодні термін «роботодавець», застосовуваний у
нормативно-правових актах, лише замінив собою раніше вживаний термін
«власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган»,
не змінивши при цьому змісту не усунувши очевидних фактів беззмістовності
та невідповідності останнього.
12
 Водночас, безперечним є той факт, що стороною правовідносин,
урегульованих зазначеними та іншими нормативно-правовими актами, має
визначатися саме юридична особа (підприємство, установа, організація) як
суб'єкт права, а не її засновник (учасник, член).
Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою
представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній,
соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими
сторонами соціального партнерства.
Реалізуючи свою здатність до праці, працівник включається до трудового
процесу, який в основному є проявом колективної взаємодії. Співпраця в
колективі призводить до виникнення колективних зв'язків, обумовлених
спільною метою. В результаті створюється трудовий колектив, який за
наявності організаційних передумов для вирішення спільних питань
включається в різні сфери суспільного життя, а значить, виступає стороною в
тих відносинах, що виникають, отже, є теж суб'єктом трудового права.
Іншою стороною трудових відносин і суб'єктом трудового права виступає
роботодавець, який теж може мати своїх представників. Роботодавець - власник
майна і засобів виробництва, створеного ним підприємства, установи,
організації. Як роботодавець може виступати держава, громадська організація,
кооператив чи окремий громадянин, кожен з яких або сам здійснює управління
виробництвом чи керує діяльністю, або уповноважує на це колегіальні органи
(раду, правління, комітет) чи якусь посадову особу (керівника підприємства,
установи, організації). Вирішуючи самостійно, без втручання власника, питання
з приводу управління власністю, колегіальний орган чи керівник залучають до
виробничого процесу найманих працівників. Але при цьому трудовий договір
укладається між найманим працівником і підприємством (установою,
організацією), а не уповноваженою особою чи органом. Отже, суб'єктом
трудового права в даному випадку з боку власника буде виступати не
13
уповноважена ним особа (яка сама є найманим працівником), а підприємство,
установа, організація. Саме вони беруть на себе обов'язок виплачувати
працівникові винагороду за працю, саме до них пред'являються (у випадку
виникнення підстав) майнові позови.

Правове регулювання діяльності профспілок в Україні

Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська
організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх
професійної (трудової) діяльності (навчання).
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та
захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки
Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових,
соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної
влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а
також з іншими об'єднаннями громадян.
Заслуговує на виділення принципове положення про те, що у питаннях
колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та
захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. Це
положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору
поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони
членами профспілки, і є обов'язковими як для власника, так і для працівників
підприємства (ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").
Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного
вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо
14
членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією
і законами України (ст. 36 Конституції України).
Права та обов’язки профспілок закріплено розділом ІІ Закону України
Закону України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності"
Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів
при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх
прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини, а також міжнародних судових установ. (ст. 19 Закону України "Про
профспілки, їх права та гарантії діяльності"). Профспілки мають право на
ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод.
Причому згідно із законом роботодавці, їх об'єднання, органи виконавчої влади,
органи місцевого самоврядування зобов'язані брати участь у колективних
переговорах щодо укладання колективних договорів і угод (стаття 20 даного
Закону).
Профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних
договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного
договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання
про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі
відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін
профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність
посадових осіб до місцевого суду.
Профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть
участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових
відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Проекти законів,
що стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними
органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських
профспілок, їх об'єднань. Проекти нормативно-правових актів, що стосуються
15
трудових відносин або соціального захисту громадян, розглядаються органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки
відповідних профспілок, об'єднань профспілок.
Профспілки мають широкі повноваження щодо визначення разом з
роботодавцем умов праці, форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок,
умов запровадження надбавок, доплат, премій, винагород та інших
заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат. Ці положення
встановлюються підприємствами у колективному договорі з додержанням норм
і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими
(регіональними) угодами. У разі якщо колективний договір на підприємстві не
укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці
питання з профспілковим органом.
Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної
плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням
безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-
побутових умов праці.
Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці,
брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на
виробництві.
Для здійснення цих функцій профспілки, їх об'єднання можуть створювати
служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати
положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право
вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого
самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які
є обов'язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них
аргументовані відповіді. У разі ненадання аргументованої відповіді у
зазначений термін дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до
місцевого суду.
16
 Важливі повноваження профспілок у захисті працівників від безробіття та
його наслідків встановлюються статтею 22 Закону "Про професійні спілки, їх
права та гарантії діяльності". У разі, якщо роботодавець планує звільнення
працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи
аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною
форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не
пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати первинним
профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи
інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників,
яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести
консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи
зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків
будь-яких звільнень.
Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади,
органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про
перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних
з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду (частина 4 статті
22 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").
Окрім наведених прав, профспілки також мають права у сфері соціального
захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян. У галузі
соціального страхування профспілки та їх об'єднання беруть участь в управлінні
державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб.
Профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з
роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також
у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у
роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-
боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

17
 У вирішенні трудових спорів профспілки, їх об'єднання мають право
представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні
трудові спори, а також представляти інтереси працівників при вирішенні
колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому
законодавством. Представники профспілок беруть участь у діяльності
примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають
колективний трудовий спір (конфлікт).
Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведення
страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і
соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.
Профспілки мають право одержувати безоплатно інформацію від
роботодавців або їх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого
самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних
прав та законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати
господарської діяльності підприємств, установ або організацій. Зазначена
інформація має бути надана не пізніше п'ятиденного терміну.
Профспілки, їх об'єднання організовують і здійснюють громадський
контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я,
медико-соціальної допомоги.
Стаття 32 Закону передбачає права профспілок, їх об'єднань у захисті
житлових прав громадян.
Профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору
(контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він
порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та
угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору
(контракту) є обов'язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею
керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких
залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити
18
рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання
вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом
рішення.
Профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно,
необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Фінансовий контроль за
коштами профспілок та їх об'єднань органи державної влади та органи
місцевого самоврядування не здійснюють. Контроль за їх надходженням та
витрачанням здійснюють контрольно-ревізійні органи, обрані відповідно до
статутів (положень) профспілок, їх об'єднань. Позбавлення профспілок права
власності може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених
законами.
Члени профспілок не відповідають своїми коштами та іншим майном за
зобов'язаннями профспілки та її органів, як і профспілка та її органи не
відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов'язаннями членів
профспілки.

19
 ВИСНОВКИ
Кожна галузь права характеризується своїм колом суб'єктів, які поряд з
предметом і методом визначають особливості даної галузі в загальній системі
права.
Поняття суб'єкта трудового права обґрунтоване теорією трудового права.
Вона виходить з того, що суб'єктами трудового права є учасники
індивідуальних і колективних трудових відносин, які на підставі діючого
законодавства наділені суб'єктними правами і обов'язками.
Як сторони трудових правовідносин до суб'єктів трудового права загалом
відносяться наймані працівники і роботодавці, за умови наділення їх трудовою
суб'єктністю, завдяки якій вони можуть виступати носіями певних трудових
прав і обов'язків. Для громадян — це досягнення певного віку, для роботодавця
— майнова і організаційна самостійність, відокремленість. Але названі суб'єкти
не єдині в сфері трудового права.
Іншою стороною трудових відносин і суб'єктом трудового права виступає
роботодавець, який теж може мати своїх представників. Роботодавець —
власник майна і засобів виробництва, створеного ним підприємства, установи,
20
організації. Як роботодавець може виступати держава, громадська організація,
кооператив чи окремий громадянин, кожен з яких або сам здійснює управління
виробництвом чи керує діяльністю, або уповноважує на це колегіальні органи
(раду, правління, комітет) чи якусь посадову особу (керівника підприємства,
установи, організації).
Отже, суб'єктом трудового права в даному випадку з боку власника буде
виступати не уповноважена ним особа (яка сама є найманим працівником), а
підприємство, установа, організація. Саме вони беруть на себе обов'язок
виплачувати працівникові винагороду за працю, саме до них пред'являються (у
випадку виникнення підстав) майнові позови.
Кожному суб’єкту трудового права притаманна своя специфічна
правосуб’єктність, що відображає його правове становище.
В умовах, коли у Верховній Раді України розглядається проект Трудового
кодексу України, важливо належним чином законодавчо закріпити визначення
суб’єктів трудового права, їх види, трудову правосуб’єктність, визначити
принципи побудови трудової правосуб’єктності, складові її елементи, виходячи
із характеру ринкових трудових відносин, що дозволить на паритетних засадах
закріпити статус суб’єктів трудового права, забезпечити просування України на
шляху до побудови демократичної, соціальної та правової держави.

21
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про прокуратуру : Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII // База даних
(БД) «Законодавство України» / Верховна Рада (ВР) України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 (дата звернення: 21.04.2021).
2. Лозовой С. В. Правовий статус працівника прокуратури як суб’єкта
трудових правовідносин. Соціальне право. 2018. № 2 C. 41–46
3. Шевцов О. О. Працівник прокуратури як суб’єкт трудового права.
4. Форум права. 2008. № 2. С. 476–479. URL:
http://nbuv.gov.ua/jpdf/FP_index.htm_2008_2_70.pdf (дата звернення:
21.04.2021).
5. Кодекс законів про працю України : Закон України від 10.12.1971 № 322-
VIII // БД «Законодавство України» / ВР України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (дата звернення: 21.04.2021)
6. Грюк В. В. Наймана праця з виконанням певних функцій держави як
сфера регулювання трудового права. Актуальні проблеми права: теорія і
практика. 2010. № 17. С. 145–155.
7. https://www.ukrlogos.in.ua/10.11232-2663-4139.10.03.html ( ЧОПЧИК
Христина Віталіївна здобувач вищої освіти юридичного факультету
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича № 10
(June, 2020) ).
8. https://kursoviks.com.ua/bd_pravo/article_post/3074-kursova-robota-
ponyattya-vidi-subektiv-trudovogo-prava-ta-ikh-pravoviy-status ( Поняття,
види суб’єктів трудового права та їх правовий статус )
22
9. https://er.knutd.edu.ua/bitstream/
123456789/1438/1/20160412_503.pdf(Кагадій М. І.,)
10.https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9F
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D1%82%D0%B0_%D0%BE
%D0%B1%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D0%B8_
%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D1%81%D0%BF
%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BA

23