2

Зміст

1. Методи господарського права................................................................3

2. Поняття права власності..........................................................................5
Задача...........................................................................................................8
Тести.............................................................................................................9
Список використаних джерел...............................................................10
 3

1. Методи господарського права

Під методами господарського права слід розуміти сукупність прийомів та
способів впливу на господарські правовідносини. Комплексний характер
господарських правовідносин, які поєднують у собі організаційні та майнові
відносини, зумовлює складний характер методів правового регулювання.
Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого
впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських
правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох
принципах:
1) загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за
яким діють підприємства і підприємці, та
2) зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають
вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному
стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19
Конституції України, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.[3]
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у
собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як
комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних
галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських
відносин. Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з
власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству
України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно:
а) планують свою господарську діяльність;
б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських
 4

договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських

взаємовідносин.
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок
компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин).
Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим
моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість
додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії,
квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві
підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава
регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих
моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо
окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів
діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою
зазначеного методу. Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу
держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що
регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із
зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.[3]
Таким чином, методи господарського права - це сукупність способів
регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів
господарських правовідносин. [4]
 5

2. Поняття права власності

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює
відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК
України). [2]
Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини,
пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належнім
йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від
протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також
обов’язки власника не порушувати прав та інтересів інших осіб.
Право власності в об´єктивному розумінні - це сукупність правових норм,
які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретніш
суб’єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення
в них такого права щодо цих благ.
Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене й гарантоване
законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної
громади) здійснювати володіння, користування та розпорядження щодо
належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Таким
чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне цивільне
право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо
належного їй майна. [6]
Відповідно до ст. 317 ЦК України, зміст права власності складається з
наступних правомочностей:
 права володіння;
 права користування;
 права розпоряджання.
Право володіння - це забезпечена законом можливість мати в себе певну
річ, фактично панувати над нею, утримувати її у своєму господарському
 6

підпорядкуванні (володіння може бути законним і незаконним).

Під володінням слід розуміти не як постійний матеріальний зв’язок
власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв’язку, но
тісно пов’язане з волевиявленням.
Право користування - юридична забезпечена можливість власника
здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення
своїх особистих та майнових потреб (можливість отримувати плоди і доходи).
Право розпорядження - це юридичне закріплена можливість власника
самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам,
зміні його стану та призначення (передача за договором іншій особі, знищення,
переробка тощо).
Форми власності:
 державна власність — майно, у тому числі кошти, необхідні для
виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система,
інформаційна система, системи зв’язку, транспорту загального користування,
кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на
загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць
(комунальну);
 колективна власність — це майно, що належить певному колективу і
необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства,
кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського
товариства, господарського об’єднання, професійної спілки, політичної партії чи
іншої громадської організації, релігійної організації тощо);
 власність українського народу — земля, її надра, атмосферне
повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території
України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони;
 7

 приватна власність — майнові та особисті немайнові блага

конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби,
грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше
майно споживчого і виробничого призначення). [5]
Суб’єктом права власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи,
держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громада, іноземні
держави та інші суб´єкти публічного права.
Об’єкти права власності: рухоме та нерухоме майно; земельні ділянки;
житло, квартири; підприємства як майнові комплекси для здійснення
підприємницької діяльності; валютні цінності; грошові кошти; акції, ціна
папери; інтелектуальна власність, тварини, тощо.
 8

Задача
При розгляді справи у господарському спорі, провадження в якій порушено
ухвалою від 10 липня 2008 року, суд застосував закон СРСР, що був прийнятий у
вересні 1974 року.
Чи правомірне застосування господарським судом зазначеного закону?
Які умови застосування на території України актів колишнього СРСР?

Розв'язок:
1. Застосування господарським судом закону СРСР в даній ситуації є
неправомірне. Адже п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу
зазначає: «Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до
господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями
відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до
набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України,
зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які
продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями
[1].» А тому мають застосовуватися норми Господарського Кодексу.
2. Акти колишнього СРСР застосовуються на території України лише до
відносини, окремих прав чи обов’язків, які виникли до набрання чинності
Господарським кодексом.
 9

Тести
1. Основна особливість господарського законодавства - це те, що основним
нормативним актам властивий:
1) імперативний характер;
2) компетенційний зміст;
3) комплексний зміст;
4) диспозитивний характер.

2. Незареєстровані іноземні інвестиції (оберіть правильне(і) твердження):

1) не допускаються до внесення;
2) не підлягають оцінці;
3) не дають права на одержання пільг та гарантій;
4) не можуть використовуватися при здійсненні інвестиційної діяльності на
території України.
 10

Список використаних джерел

1) Земельний кодекс України в ред. від 29.12.2015р. // Відомості

Верховної Ради. - 2002. - №3-4. - ст.27
2) Цивільний кодекс України. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. – 380 с.
3) Господарське право України / Ред. В.С. Щербини - К.: Юрінком
Інтер, 2013. - 636 с.
4) Господарське право України / Ред. Д.В. Задихайла - Х.: Право, 2012.
- 696 с.
5) Правознавство: Підручник / За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П.
Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.
6) Науково практичний коментар до цивільного законодавства України;
в 4 т. /А.Г. Ярема. В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В.Г. Рогань. – Т. 2. – К., 2004.-
1230 с.